Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

у загальному праві», і юристів, які «працюють у праві справед-

ливості»

Статутне право, як уже наголошувалося, є сукупністю пра-

вових норм, закріплених у законах (статутах), прийнятих англій-

ським парламентом, починаючи з 1215 р. (дата ухвалення Великої

хартії вольностей) із різних правових питань, а також акти деле-

гованого законодавства.

Тепер розглянемо конкретні сфери суспільних відносин, регу-

льованих вищезгаданими складовими структури загального права.

Термін «цивільне право» стосовно англійської правової сис-

теми є умовним. Він не сприйнятий суддями і законодавцями,

які, як уже наголошувалося, не визнають класичний римський

поділ права на публічне і приватне, як і взагалі його галузеву

класифікацію. Тому цивільно-правові відносини регулюються в

рамках традиційних правових інститутів, таких як право влас-

ності, довірчої власності, договору, деліктів та ін.

Одним із ключових понять у загальному праві є поняття влас-

ності. Речове право як система норм, розрахованих на врегулю-

вання відносин особи до речі, відсутнє. Місце категорії «речове

право» займає «власність». У системі загального права від-

сутня і загальна частина зобов'язального права, розрахована на

застосування до будь-яких зобов'язань. Відсутнє й абстрактне по-

няття зобов'язання. Основна увага приділена договору і делікту.

Відсутня також класифікація зобов'язань.

З погляду доктрини загального права, договір — це зроблена

взамін, надана обіцянка, забезпечена санкцією — можливістю

звернутися до суду. Отже, договір передбачає наявність зуст-

річного задоволення: для того, щоб отримати право вимоги, кре-

дитор раніше сам повинен що-небудь обіцяти боржникові. Звідси

випливає, що оферта не зв'язує особу, яка її зробила, до тих

пір, поки вона не акцептована. До акцепту оферта може бути

вільно відкликана.

Відповідальність за порушення договору будується на принципі

заподіяння шкоди: боржник відповідає за допущене ним пору-

шення незалежно від провини. Це випливає з важливого правила

' Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы

современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 235.

англо-американського права, відповідно до якого боржник у будь-

який момент має право відмовитися від договору, відшкодувавши

кредиторові збитки в повному обсязі.

Ще одним центральним інститутом англійського загального

права є інститут довірчої власності, що виник у рамках права

справедливості. Він будується за принципом: особа, яка заснувала

довірчу власність, обумовлює, що певне майно управлятиметься

однією або декількома особами на користь однієї або декількох

осіб. За допомогою інституту довірчої власності забезпечується

охорона майна недієздатних осіб або управління майном установ.

Згідно з інститутом довірчої власності, майно управляється на

розсуд особи, якій довіряється це управління. Дана особа вже

виступає швидше як власник, а не як представник або керівник

у рамках цих відносин.

У середині XX ст. в Англії було прийнято цілу серію кон-

солідованих і частково кодифікованих законів, що внесли істотні

зміни до сфери регулювання шлюбно-сімейних відносин. Зокрема

це закон про житло сім'ї 1967 p., закон про реформу порядку

розірвання шлюбу 1969 p., консолідуючий закон про шлюбно-сі-

мейні справи 1979 p., консолідуючий закон про судочинство по

шлюбно-сімейних справах 1984 р. та ін. Ці нові закони, проте, не

виключали чинності ряду попередніх актів і прецедентів, які збері-

гали у сфері шлюбно-сімейного права деякі традиційні і своєрідні

риси. Так в Англії разом із цивільним шлюбом, що укладається в

державних органах, зберігається і церковний шлюб, який, згідно

із законом 1949 p., може бути вибраний за бажанням осіб, які

вирішили з'єднатися шлюбними узами.

Законодавство в галузі охорони навколишнього середовища

займає самостійне місце в системі англійського загального права.

Особливий режим скидання відходів починав регулюватися ще в

50-ті pp. XX ст. Розвиток законодавства в даній сфері продов-

жився в 1970 p., коли в Англії розгорнувся широкий рух «зе-

лених» і було утворено міністерство навколишнього середовища.

Саме в цей час було прийнято такі значні акти, як закон про

контроль над забрудненням навколишнього середовища 1974 p.,

що передбачає створення очисних споруд і високі штрафи за

його недотримання. У 1974 р. було прийнято закон про непри-

пустимість викидів забруднюючих речовин, у 1978 р. — закон

338

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

339

про чисте повітря і про контроль над забрудненням атмосфери.

У 80-ті pp. XX ст. була прийнята серія законів про захист диких

тварин і рослин.

У теперішній час Англія займає провідне місце серед держав,

що виконують свої зобов'язання, пов'язані з підписанням Кіотсь-

кого протоколу

. Викиди скорочено на 20% в порівнянні з рівнем

1990 р. Колишній Прем'єр-міністр Англії Т. Блейєр, виступаючи

на закритті Всесвітньої конференції зі зміни клімату, що прохо-

дила під егідою ООН в Монреалі, заявив, що Кіотський протокол

— це «результат декількох років наполегливої роботи. Це най-

важливіший крок у вирішенні проблеми зміни клімату, яка є най-

серйознішим викликом з усіх тих, що стоять зараз перед світом».

Важливою рисою сучасного англійського трудового права є

істотна роль колективних договорів у регулюванні найважливіших

аспектів трудових відносин: умов праці, заробітної плати і т. ін.

В Англії основні стандарти праці, зокрема розмір заробітної плати

і тривалість відпочинку, визначає не законодавство, а саме ко-

лективні договори.

Для розгляду суперечок, що виникають із колективних дого-

ворів, створено спеціальні трибунали, тому судовий прецедент є

одним із важливих джерел трудового права. Особливим джерелом

трудового права в Англії є кодекси практики, які складаються де-

ржавними органами (наприклад державним секретарем із питань

зайнятості) та містять ряд важливих розпоряджень і рекомен-

дацій. Хоча формально ці кодекси не є правовими документами,

їх зміст ураховується судами й іншими державними органами

при застосуванні норм права. Але їх недотримання не спричиняє

яких-небудь санкцій.

Необхідність реформи кримінального права викликана

зростанням злочинності у XX ст. Найбільш серйозна реформа

Кіотський протокол було підписано 159 із 213 країн світу у 1997 р. в

японському місті Кіото. Для набрання чинності його повинні були ратифікувати не

менше 55 країн, на долю яких за станом на 1990 р. припадало не менше 55%

парникових газів. Росія його ратифікувала у жовтні 2003 р. (набрав чинності у

жовтні 2004 p.). У 2006 р. під Кіотским протоколом поставили підписи 29 із 36

індустрійно розвинених країн світу (крім США, Південної Кореї, Гонконга,

Сингапура, Тайваня, Мексики, Китаю та Індії), на які поширюються зобов'язання по

скороченню викидів в атмосферу шкідливих промислових газів.

англійського кримінального права відбулася в другій половині

XX ст., особливо після створення в 1965 р. правової комісії, що

поставила своїм завданням підготовку кодифікації права Англії.

Правова комісія і Парламент провели велику попередню роботу

із систематизації кримінального права Англії. До 1985 р. навіть

було підготовлено проект кримінального кодексу, опублікований

для ознайомлення. Проте ухвалення цього кодексу загальму-

валося.

Більшість інститутів загальної частини кримінального права

виявилася суттєво реформованою в результаті ухвалення ряду актів,

наприклад закону про злочинний замах 1981 p., закону про

виправлення правопорушників 1974 p., серії законів про

кримінальне правосуддя — 1982, 1988, 1991 pp. та ін. Старовинні

правила загального права були дещо витіснені і зберегли за собою

регулювання таких інститутів, як напад, незакінчений злочин,

визначення характеру провини, але й ту більшість складів

злочинів було закріплено в статутному праві: законами про

крадіжку 1968 і 1978 pp., законом про фальсифікації і

фальшивомонетництво 1981 р. У результаті активної діяльності

Парламенту у сфері кримінальної політики до 90-х pp. XX ст. лише

невелика кількість окремих видів злочинів залишилися у сфері

регулювання загального права. Серед них: недонесення про зраду,

окремі види вбивств. Основна ж маса складів злочинів

визначається тепер статутами.

Одним із важливих напрямів реформи кримінального права є

гуманізація і оптимізація покарання. Це знайшло своє відоб-

раження у фактичному скасуванні страти. Так у 1969 р. було

скасовано страту навіть за тяжке вбивство, хоча в Англії фор-

мально зберігають свою силу деякі старі статути, що передба-

чають страту за такі злочини, як державна зрада, піратство і

підпал королівських доків. Але практично протягом тривалого

часу ніхто не був засуджений до страти за ці злочини.

Англійська кримінально-правова доктрина не виробила єдиного

визначення злочинного діяння. Злочином нерідко визнається дія

або невиконання обов'язку, що заподіює шкоду суспільству і

заборонене законом під страхом покарання, що накладається

державою. До ухвалення закону про кримінальне право 1967 р.

всі злочини в Англії підрозділялися на зраду, небезпечні злочини

і менш небезпечні злочини. Сьогодні всі злочини за

340

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

341

ступенем небезпеки підрозділяються на зраду (державну зраду)

та інші злочинні діяння. Особливістю англійського кримінального

права є кримінальна відповідальність юридичних осіб (корпо-

рацій, інкорпорованих компаній, органів самоврядування). Злочин

визнається вчиненим юридичною особою (корпорацією), якщо його

вчинено (безпосередньо або за допомогою інших осіб) особою

або особами, які контролюють здійснення корпорацією її прав і

діють на здійснення цих прав. Ці особи не є простими службов-

цями корпорації, і вона несе відповідальність за їхні дії безпо-

середньо.

Основними видами покарань є страта (хоча вона не реалі-

зується), довічне тюремне ув'язнення, ув'язнення на строк від

1 дня до 25 років і штраф. Також існують й інші види покарань,

наприклад позбавлення пасивного і активного виборчого права.

Значного поширення як вид покарання набуло умовне засудження,

яке є ефективним засобом соціальної адаптації засудженого, що

проходить при особливому контролі з боку працівників

спеціальної соціальної служби.

5. Британський конституціоналізм

Британський конституціоналізм — унікальне правове явище.

Старовинне і міцне коріння, традиції парламентаризму, монар-

хічна форма правління — усе це формує фактичну і юридично

унікальну Конституцію Великобританії.

До цього дня немає як основного закону єдиного писаного

нормативно-правового акта. До писаних належать тільки акти,

що видаються Парламентом, тобто статути. Судові ж прецеденти,

як і конституційні звичаї, англійські вчені відносять до неписаної

частини права.

Конституція Великобританії включає джерела, які умовно кла-

сифікуються на 4 групи: статути, судові прецеденти, конститу-

ційні звичаї і доктринальні джерела.

Статутне право, як уже наголошувалося, складається з актів

Парламенту, прийнятих з 1215 р. (дата ухвалення Великої хартії

вольностей) із питань конституційного права. Проте не всі ста-

тути визнаються частиною конституції. До найбільш важливих

актів, що розглядаються як конституційні, прийнято відносити

статути, що регулюють:

— структуру, повноваження і взаємини палат Парламенту

(закони про Парламент 1911 і 1949 pp., акт про перів 1963 р., акт

про палату общин 1978 p.);

— правове положення особи (наприклад Велика хартія

вольностей 1215 p., Габеас корпус акт 1679 p., Білль про права

1689 p.);

— виборче право (акти про народне представництво 1949, 1969,

1974, 1983 pp. та ін.);

— статус монарха (акт про престолонаслідування 1701 p.);

— організацію території і місцеве самоврядування (акти про

місцеве правління 1972, 1985 pp.);

— акт про з'єднання із Шотландією 1706 р. та ін.

Таких актів сьогодні налічується більше 40 '.

Прецедентне право як джерело британської Конституції —

це сукупність судових рішень із конституційних питань, що є

обов'язковими при розгляді в майбутньому аналогічних справ.

Необхідно підкреслити, що сфера дії прецедентів у консти-

туційному праві Великої Британії є достатньо обмеженою.

У теперішній час вона, в основному, зводиться до регулювання

питань щодо привілеїв корони. Хоча історично прецедентному

праву відводиться дуже значна роль у формуванні англійської

конституції, судові рішення із часом отримують статутне оформ-

лення.

Конституційні звичаї, що йменуються також угодами, ре-

гулюють важливі питання державного життя. Наприклад, згідно

зі звичаєм, монарх не може не підписати акт, прийнятий обома

палатами парламенту.

Конституційна угода — це правила політичної поведінки,

обов'язкові для тих, хто їх застосовує. Вони не є в чистому

вигляді правовими нормами, оскільки в більшості своїй не корис-

туються судовим захистом, але розглядаються як своєрідне дже-

рело британського конституційного права, оскільки на їх основі

формується правосвідомість

Иностранное конституционное право: Учебник / Под ред. В.В.

Маклакова.

- М.: Юристъ, 1996. — С. 45-46.

Дайси А.В. Основы государства и права Англии. 2-е изд. — М.,

1907. — С. 426.

342

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

343

Конституційні звичаї є своєрідним джерелом британської Конс-

титуції. Вони є важливою ланкою правової системи. Разом із тим,

звичаї не визнаються судами, тобто порушення угод не спричиняє

юридичної відповідальності. Конституційні звичаї є правилами, які

регулюють здійснення всіх дискреційних повноважень, що зали-

шилися ще в корони, — як тих, якими користується сам король,

так і тих, які здійснюються міністерством.

Під доктринальними джерелами британської Конституції

розуміються думки правознавців у галузі конституційного

права. До них звертаються тоді, коли виявлено прогалину

через відсутність статуту, прецеденту або звичаю, що регулюють

певні відносини. Необхідно підкреслити, що за останній час ви-

користання доктринальних джерел судами помітно активізу-

валося.

Таким чином, незважаючи на відсутність писаної конституції,

за обсяг джерел, що містять норми конституційного права, жодна

конституція світу не може порівнятися з британською «консти-

туцією».

6. Судова система Англії

Судовий процес у системі англійського загального права має

змагальний характер, який будується на процесуальній рівності

сторін і розділенні функцій між обвинуваченим, захистом і судом.

У такому процесі обвинувач доводить винність обвинуваченого,

а суд виступає як арбітр у процесі. Для змагального процесу

характерний розгляд справ судом присяжних. Докази оцінюються

за внутрішнім переконанням суддів.

Велике значення в модернізації судової системи Англії відіграв

закон про суди 1971 p., який ліквідував ряд судових інстанцій,

уніфікував діяльність судів відповідних округів, а головне, створив

новий суд — суд корони, що входить до системи вищих судів

країни.

Закон про суди і правове обслуговування 1990 р.

демократизував судовий процес, запровадив невідому раніше

англійському загальному праву категорію правозаступників

(адвокатів), підірвавши тим самим корпоративні, що існують ще

із часів середньовіччя,

монополії баристерів

і соліситорів

. З 1985 р. в Англії, разом з

обвинувачами, за дорученням поліції і потерпілих почала діяти

система державних обвинувачів по найбільш важливих кримі-

нальних справах.

При збереженні традиційної змагальності в кримінальному про-

цесі зросла роль поліції. Законом 1994 р. про поліцію і докази по

кримінальних справах діяльність поліцейських органів ставиться

в чіткі рамки. Це стосується арештів, обшуків, вилучення пред-

метів злочину і навіть використання електронних пристроїв і

комп'ютерних даних.

Вища судова інстанція в Сполученому Королівстві — Палата

лордів. Вона приймає до розгляду апеляції, головним чином, на

ухвали по цивільних і кримінальних справах, винесені апеляцій-

ними інстанціями Англії і Уельсу, а також (тільки по цивільних

справах) — Шотландії. Від імені Палати лордів справи розгляда-

ються судом Палати лордів, який складається з лорд-канцлера,

що очолює його, «ординарних лордів по апеляції» і тих перів, які

в минулому посідали вищі судові посади, зокрема всі колишні

лорд-канцлери.

Судова система Англії складається з вищої і низової ланки

судових органів. До категорії вищої ланки судових органів на-

лежать такі суди.

Верховний суд Англії і Уельсу очолюється лорд-канцлером.

Він включає три самостійні судові установи — апеляційний суд,

високий суд і суд корони.

Апеляційний суд розглядає в колегіях із трьох або більше

суддів апеляції на ухвали інших судів. До нього входять лорд-

канцлер, колишні лорд-канцлери, лорд — головний суддя й інші

вищі судові діячі, а також до 18 лордів — апеляційних суддів.

Апеляційний суд має цивільне і кримінальне відділення.

Високий суд складається з трьох відділень — королівської

лави, канцлерського і сімейного відділень. До нього входять лорд-

канцлер та інші вищі судові діячі, а також до 80 рядових суддів.

Баристери — адвокати, які представляли інтереси клієнтів у судових ін

станціях всіх рівнів, стаж роботи яких дозволяв їм в подальшому заняти посаду

судді.

Соліситори — адвокати, які представляли інтереси клієнтів у низших

судових інстанціях.

344

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

345

Відділення королівської лави уповноважене розглядати по

першій інстанції найбільш складні цивільні справи і апеляції на

вироки магістратських судів по кримінальних справах.

Суд корони, створений в 1971 р. замість ряду колишніх судів,

розглядає справи про злочини, що переслідуються за обвину-

вальним актом, а також апеляції на вироки і рішення магіст-

ратських судів, які розташовані в найбільших містах Англії й

Уельсу.

До низової ланки судових органів Англії належать суди

графств і магістратські суди.

Суди графств (їх налічується понад 350) є основними органами

цивільного правосуддя, що розглядають по першій інстанції близько

90% цивільних справ. Межі території, в якій діє відповідний суд

графства, визначаються лорд-канцлером. Він же має право

скасовувати, об'єднувати або засновувати нові суди графств.

Магістратські суди розглядають у сумарному порядку (без

присяжних) основну масу кримінальних справ (до 98% на рік).

Вони можуть виносити вирок засудженим лише до штрафу або

позбавлення волі на строк, як правило, до шести місяців. Якщо

магістрати доходять висновку, що обвинувачений заслуговує

суворішого покарання, вони передають справу до суду корони.

Магістрати проводять також попереднє слухання у справах про

злочини, що переслідуються за обвинувальним актом. У ході цих

слухань вони вирішують питання, чи є достатньо доказів для

віддавання обвинуваченого суду корони.

До судової системи Англії також входять спеціалізовані суди

різної компетенції. Наприклад, з 1964 р. установлено промислові

трибунали, що складаються з трьох членів, які розглядають спори

між підприємцями і працівниками, зокрема скарги на неправильне

звільнення і т. ін. У 1956 p., щоб не допустити монополізації

виробництва і торгівлі, було встановлено суд із розгляду скарг

на обмеження свободи підприємництва, зокрема угоди про ціни

і умови поставок товарів і послуг, скарги на порушення правил

добросовісної торгової практики; прохання про звільнення від по-

датків з міркувань суспільного інтересу.

Важливе місце в англійській судовій системі й у кримінальному

процесі займає суд присяжних. Реформою судів 1971 р. було

зроблено спробу централізувати підбір присяжних, який здійс-

нюється не шерифами, як це було раніше, а підбирається чинов-

никами, призначеними лорд-канцлером. Процеси демократизації

торкнулися і інституту засідателів присяжних, для яких з 1972 р.

скасовано майновий і понижено віковий цензи.

Усі вказані вище зміни отримали відображення в законі 1974 р.

про присяжних. Необхідно підкреслити, що роль судів присяжних

у кримінальному процесі Англії в останні десятиліття дещо зни-

зилася через розширення кількості справ, що розглядаються суд-

дями одноособово без участі засідателів присяжних.