10
Таким чином, основні параметри середовища нашого існування фо-
рмуються в першу чергу за рахунок постійних змін клімату та викли-
каних ними (або змінами клімату близького геологічного минулого) різ-
номанітних природних процесів.
Тривалість природних циклів і ритмів кліматичних змін зазвичай знач-
но перевищує термін існування окремих індивідів органічного світу (фло-
ри і фауни), у тому числі й життя людини. Лише за півперіод найменшого
циклу глобального зледеніння (відрізок часу між піком потепління і піком
попереднього зледеніння) змінюється біля 150 поколінь людей. В той же,
час основні параметри довкілля (рельєф, ландшафт, річкова сітка, хіміч-
ний склад ґрунтів і підземних вод, середньорічна температура повітря та
ін.) змінюються зі швидкістю, яка відповідає природній кліматичній циклі-
чності. Відносно “висока” швидкість змін поколінь людства, яку не можна
порівняти з “низькою” швидкістю глобальних кліматичних змін, забезпе-
чує адаптацію людського організму до умов навколишнього середовища
на генетичному рівні. Можна зробити висновок, що головною умовою
сталого розвитку етносу (за відсутності значних техногенних змін
навколишнього природного середовища) є відповідність його адаптив-
ної здатності, на генетичному і соціально-культурному рівнях, швид-
кості змін природних умов в яких відбувається етногенез. В свою чер-
гу, природні умови, за яких забезпечується сталий розвиток етносу,
мають перебувати у стані рухомої рівноваги, тобто гомеостазу.
Людина, на відміну від інших представників тваринного світу, можли-
вості впливу яких на параметри довкілля різко обмежені, в сучасний іс-
торичний період здатна досить швидко змінювати навколишнє природне
середовище у масштабах, які можна порівнювати з масштабами геологі-
чних явищ. Загалом, значення самої появи людини для історії земної
кулі можна порівняти з найбільш потужними катаклізмами. За час розви-
тку цивілізації людина неодноразово спричиняла порушення біологічної
рівноваги, тому свою історію нам слід розглядати як суцільну боротьбу з
навколишнім середовищем, як безперервний процес неусвідомленого
руйнування природи. На думку визначного фахівця в цій галузі францу-
зького зоолога Жана Дорста (1968), біологічна рівновага між людиною і
природою була порушена досить швидко, можливо з того часу коли мис-
ливець став скотарем, і безумовно - з того часу, коли він перетворився
на землероба. Деякі райони світу, які здавна були населені людьми і
стали колискою прадавньої культури, прийшли до занепаду задовго до
виникнення «сучасної цивілізації».
Щоб осягнути яких масштабів може досягти вплив на рівноваги в
природі навіть найпримітивніших людських суспільств, достатньо згада-
ти практику підпалювання лісу для полегшення полювання на тварин, до
якої вдавалися деякі африканські племена та індіанці. Лісові пожежі в