Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

101

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

— розвиток до- і післяреалізаційного обслуговування;

— створення нових товарів і послуг із використанням досягнень НТР і т. ін.

Сумлінна конкуренція поділяється на цінову і нецінову.

Цінова конкуренція означає, що головним методом боротьби проти конкурентів

є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна, вар-

тості своєї продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдя-

ки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці,

підвищенню її продуктивності.

Нецінова конкуренція пов’язана зі стратегією боротьби, спрямованої не на зміну

цін, а на створення зовнішніх умов, які поліпшують реалізацію продукції.

Як було показано раніше, ринок має як позитивні, так і негативні риси. Однією

з негативних рис є те, що ринок породжує монополії і монополістичні тенденції в

економічній системі.

Монополізація — економічний результат концентрації та централізації виробни-

цтва і капіталу.

Розрізняють три основні типи монополій:

– монополія окремого підприємства;

– монополія як змова;

– монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або си-

туацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів.

Класифікація монополій

Закрита монополія — це галузь, захищена від конкуренції за допомогою юридич-

них обмежень. Прикладом може слугувати патентний захист, інститут авторських

прав.

Природна монополія — галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають

мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок в цілому. З природ-

ними монополіями, що діють на засадах економії на масштабах виробництва, тісно

пов’язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

Відкрита монополія — це економічне явище, при якому фірма на деякий період

стає єдиним постачальником певного продукту, не володіючи при цьому ніяким спе-

ціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої або природної

монополії.

Для відкритої монополії характерна ситуація, коли фірми вперше виходять на

ринок з новою продукцією. Конкуренти таких фірм можуть з’явитися на ринку лише

через певний проміжок часу.

Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє па-

нівне становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу. Існує

багато форм монополістичних об’єднань. Найпростіші з них — конвенції, корнери,

пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий харак-

тер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими формами монополістичних

об’єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель (від французького слова — союз). Учасники картелю ділять поміж со-

бою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту

продукції. Ця норма називається квотою. Відповідно до квоти кожний з учасників

102

Частина І. Вступ до економічної теорії

картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення —

штраф у загальну касу. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комер-

ційну самостійність.

Синдикат (від грецького слова — згода). Це таке монополістичне об’єднання, в

якому підприємства, що в нього входять, втрачають свою комерційну самостійність.

Збут товарів, а часто й закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен

учасник синдикату (підприємство, фірма) одержує від контори відповідну частину

прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.

Трест (від англійського слова — довір’я). Це такий вид монополій, де учасники

втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами ві-

дає правління тресту,а колишні власники підприємств стають власниками акцій. На

ці акції вони одержують певну частину прибутку — дивіденди, відповідно до вкладе-

ного капіталу. Трест, як правило, об’єднує однорідні підприємства.

Концерн (від англійського слова — підприємство, фірма). Це об’єднання фор-

мально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі,

банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників

контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство,

трест, банк або спеціально створене головне товариство — холдинг.

Конгломерат — це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контр-

олем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між собою

галузях.

Захисні заходи від монополізму, які проводяться в країнах з послідовно сформо-

ваною ринковою економікою:

1. Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими

утворення об’єднань картельною типу між підприємствами заборонено. Це зроблено

з метою захисту конкуренції за цінами.

2. Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок

товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за

таким важливим параметром, як якість.

3. Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі, в яких

може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздале-

гідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються.

Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

4. Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують

такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком

і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це

питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку, про що мова

йшла вище.

5. Щоб визначити, чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи мо-

нопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутка-

ми та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках.

103

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Контрольні запитання

1. За яких умов виникає ринок?

2. Назвіть риси сучасної ринкової економіки й розкрийте їхній зміст.

3. Що таке економічна свобода? В яких формах вона проявляється?

4. Назвіть принципи функціонування ринкової економіки та розкрийте їхній

зміст.

5. Дайте характеристику структури ринку за різними критеріями.

6. Назвіть функції ринку і розкрийте їхній зміст.

7. Що спільного та відмінного, з вашого погляду, в поняттях «потреба» і «по-

пит»?

8. Що означає переміщення точки по кривій попиту?

9. Зв’язок яких явищ виражає закон попиту?

10. Дайте визначення категорії «пропозиція». Який вигляд має функція пропози-

ції?

11. Що означає переміщення точки по кривій пропозиції?

12. Порівняйте криву попиту і криву пропозиції. Що між ними спільного і відмін-

ного?

13. Що таке рівноважна ціна? Які функції вона виконує?

14. Як відхилення ціни від рівноважного стану впливає на рівновагу?

15. За яких умов виникає дефіцит товарів, а за яких — надлишок?

16. Чим зумовлена необхідність державного регулювання ринку?

17. Яка мета регулювання ринку?

18. Назвіть методи державного регулювання ринку.

19. Які ви знаєте моделі ринкової економіки? Охарактеризуйте соціальне ринкове

господарство.

20. У чому особливості формування соціально орієнтованої економіки України?

21. Як ви розумієте економічну конкуренцію? Охарактеризуйте закон конкурен-

ції.

22. Назвіть функції конкуренції.

23. Які види конкуренції характерні для ринкової економіки?

24. Що таке монополія і як вона виникає?

25. Дайте характеристику основних форм монополій.

26. Які цілі переслідує антимонопольна політика держави?

27. Коли виникло антимонопольне законодавство? Що Ви знаєте про антимоно-

польне законодавство України?

28. Охарактеризуйте сутність біржі та її місце в ринковій економіці.

29. Які етапи характеризують розвиток біржової справи в Україні?

30. У чому сутність товарної біржі та які особливості її діяльності?

31. Назвіть функції товарної біржі.

32. За якими критеріями класифікують товарні біржі?

33. Охарактеризуйте сутність фондової біржі та її функції.

34. Що таке ринок цінних паперів? Які його види Ви знаєте?

35. Як функціонує УФБ? Які види цінних паперів існують в Україні?

104

Частина І. Вступ до економічної теорії

36. У чому специфіка діяльності валютної біржі? Які функції виконує УМВБ?

37. У чому сутність біржі праці? Які функції вона виконує?

38. Як функціонує служба зайнятості в Україні?

Контрольні тести

1. Яке визначення найточніше розкриває сутність ринку?

а) ринок — це місце, де люди здійснюють обмін продуктами праці відповідно

до законів товарного виробництва;

б) ринок — це інститут або механізм, який зводить покупців і продавців окре-

мих товарів і послуг;

в) ринок — це особлива соціально-економічна структура, основними функція-

ми якої є обмін продуктами між відособленими товаровиробниками і реалі-

зація зворотного зв’язку між виробництвом і споживанням;

г) ринок — це відносини, що виникають між людьми у сфері обігу і здійсню-

ються відповідно до законів товарного виробництва.

2. Яке визначення попиту є правильним і найбільш повним?

а) попит — це потреба у якомусь продукті;

б) попит — це нужда;

в) попит — це поєднання (комбінація) ціни і кількості деякого продукту, яке

зображується окремою точкою на кривій попиту;

г) попит — це платоспроможна потреба.

3. Якщо на вільному ринку дійсна ціна тимчасово перевищує рівень рівноважної

ціни, то:

а) з’являється нестача товару;

б) виникає надлишок товару;

в) зменшуються ціни факторів виробництва цього товару;

г) дійсна ціна виявляє тенденцію до зростання.

4. Для характеристики української економіки у 90-х роках найкраще підходить

прикметник:

а) командна;

б) ринкова;

в) перехідна;

г) традиційна.

5. Чому наявність різноманітних форм власності є найважливішою умовою функ-

ціонування ринку?

а) вона формує нормальне конкурентне середовище;

б) вона закладає демократичні засади життєдіяльності суспільства;

в) вона закладає в основу економічної діяльності принцип соціальної справед-

ливості;

г) немає правильних відповідей;

6. Дайте характеристику основних елементів ринкового механізму:

а) попит і пропозиція;

б) ринкова ціна;

105

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

в) економічна конкуренція;

г) монополія.

7. Яке завдання виконує інфраструктура ринку?

а) формує ринковий попит;

б) здійснює відбір найефективніших підприємницьких структур;

в) обслуговує ринок, забезпечує організаційно-економічні умови функціону-

вання його механізму;

г) всі відповіді вірні.

8. Чим торгують на фондовій біржі?

а) опціонними угодами;

б) векселями;

в) акціями;

г) золотом.

9. Ринкова економіка обумовлена:

а) розвитком продуктивних сил;

б) бажанням товаровиробників;

в) суспільним поділом праці;

г) різноманітністю форм власності.

10. Вкажіть найбільш вірну відповідь. Конкуренція ...

а) підпорядковує індивідуальні інтереси суспільним;

б) примушує знижувати витрати виробництва;

в) примушує підвищувати якість товару;

г) сприяє розвитку продуктивних сил.

106

Частина І. Вступ до економічної теорії

РОЗДІЛ 8.

КАПІТАЛ ТА ПРИБУТОК

§ 1. Перетворення грошей в капітал.

Механізм створення додаткової вартості

Теорія капіталу є однією з найважливіших складових економічної теорії. Еконо-

мічний зміст даного поняття різними авторами трактується по-різному.

Визначення капіталу, виходячи із його матеріально-речового змісту. А. Сміт,

Д. Рікардо й інші класики політекономії ототожнювати капітал із накопиченою уре-

чевленою працею, запасом (машин, сировини, інструментів, грошей, життєвих благ

тощо). При цьому А. Сміт до капіталу відносив лише ті запаси, що призначені для

наступного виробництва і приносять дохід. В сучасних речових трактуваннях капітал

являє собою запас виробничих благ, призначених для виробництва інших товарів.

Грошова концепція пов’язує капітал із грошима, цінними паперами, фінансовими

ресурсами.

Водночас у різних тлумаченнях змісту капіталу в країнах Заходу є спільна риса —

капітал є джерелом доходу для його власника. А. Маршалл у цьому зв’язку писав,

що майже кожне відоме історії вживання терміна «капітал» більш-менш приблизно

відповідало застосуванню терміна «прибуток», майже в кожному випадку застосу-

вання терміна «капітал» розглядається як частина майна людини, із якого вона споді-

вається мати прибуток. А тому капітал охоплює усе, що призначене для торговельно-

промислових цілей, чи то машини, сировина або готові вироби, театри і готелі,

сімейні ферми і будинки, але не меблі чи одяг, які знаходяться у власності тих, хто їх

використовує. Оскільки повсюди прийнято вважати, що перші приносять, а другі не

приносять дохід, про що свідчить і практика інспекторів по податках на дохід.

Отже, капітал являє собою певну цінність, благо, яке приносить його власнику

впродовж: тривалого часу дохід.

При цьому джерелом доходу може бути не тільки «фізичний капітал», а й «люд-

ський капітал». Під ним розуміють витрати (інвестиції в людину), що сприяють

збільшенню фізичних та розумових здібностей людини, а відповідно її доходів (за-

гальноосвітня і професійна підготовка, піклування про власне здо ров’я тощо). Вели-

чина «людського капіталу» оцінюється потенційним доходом, який він здатний при-

нести при його використанні.

Значного поширення набуло визначення сутності капіталу як одного із вироб-

ничих факторів, що поряд із землею і працею приносить дохід. Основоположником

такого підходу вважають Ж. Б. Сея (Франція).

Соціально-економічний підхід до визначення сутності капіталу характерний для

марксистського напряму політекономії. У процесі розвитку відносин обміну гроші

стають загальним втіленням багатства. Поступове поглиблення спеціалізації, розпо-

ділу праці і зростання масштабів товарного виробництва призводить до подальшого

відділення виробництва від споживання. Безпосередньою метою виробництва стає

не виробництво для споживання, а виробництво для ринку. Ринок підпорядковує

виробництво. Стимулом до виробництва стає зростання вартості. Це самозростання

вартості може забезпечити тільки праця людини. Виробництво починає носити по-

двійний характер. З одного боку, слід створювати споживні вартості, конкретні ма-

107

Розділ 8. Капітал та прибуток

теріальні блага чи послуги. Але з іншого — виникає проблема отримання при цьому

вартості більшої, ніж величина авансованої на виробництво вартості (коштів). Від-

бувається поступове перетворення грошей в капітал.

Рух капіталу завжди починається з грошей, але гроші перетворюються на капітал

лише тоді, коли використовуються не для обміну, а для отримання прибутку. Тоді

формула грошового обігу Т–Г–Т перетворюється на загальну формулу капіталу.

Капітал — це самозростаюча вартість. Загальна формула капіталу:

ГТГ





де

ГГ Г





;

де Г — це початково авансовані на виробництво кошти,

Г

— це приріст авансованих коштів (капіталу) — додаткова вартість.

При обігу грошей як капіталу

ГТГ





метою і рушійним мотивом є отримання

більшої вартості (додаткової вартості). Головною умовою перетворення грошей в ка-

пітал є перетворення робочої сили в товар.

Робоча сила стає товаром, коли:

• робітник юридично вільний, тобто має право розпоряджатися своєю робочою

силою на власний розсуд;

• власник робочої сили позбавлений засобів виробництва та засобів існування

і змушений найматися до власника засобів виробництва, щоб мати засоби іс-

нування.

Як і будь-який товар, робоча сила має дві властивості — вартість та споживну

вартість.

Вартість товару робоча сила визначається суспільно необхідним робочим часом,

який затрачається для відтворення цього товару, тобто вартістю тих життєвих за-

собів, які необхідні для відтворення робітника і утримання членів його сім’ї. Сюди

входить вартість продуктів харчування, одягу й взуття, витрати на житло, послуги

медичних установ, витрати на навчання працівника і його дітей і т.п. На вартість ро-

бочої сили впливають кліматичні та інші природні умови країни. Так, життя у Фін-

ляндії дорожче, ніж у Мексиці, оскільки в північних країнах видатки утримання жит-

ла, одяг і взуття, продукти харчування більші, ніж в країнах з теплим кліматом.

На вартість робочої сили впливає історичний момент. Після другої світової війни

зарплата робітника в Японії була в 10 разів нижча, ніж у США, що визначалося іс-

торичними обставинами, особливостями розвитку США і Японії.

На вартість робочої сили впливають різні фактори. Одні з них підвищують її, а

інші знижують. Вартість робочої сили зростає, оскільки діє закон підвищення потреб:

у міру розвитку продуктивних сил з’являються все нові предмети споживання (авто-

мобілі, телевізори, комп’ютери і т.п.), розширюється коло потреб працівника.

Зростають вимоги до знань працівника. Якщо на початку ХХ ст. від робітника ви-

магалося вміння читати й писати, у середині його — середня освіта, то тепер ряд країн

прагне дати вищу освіту всім, хто цього хоче. Відповідно зростають витрати на освіту,

підвищення кваліфікації, що веде до підвищення вартості робочої сили.

Водночас вартість робочої сили знижується, бо підвищення продуктивності пра-

ці веде до зниження вартості продуктів харчування, одягу та інших засобів існування

робітника і його родини. Якщо члени родини робітника (дружина, діти) також про-

дають робочу силу, вартість робочої сили чоловіків відповідно знижується.

108

Частина І. Вступ до економічної теорії

Споживна вартість товару робоча сила полягає в її здатності задовольняти певну

потребу покупця. Споживна вартість робочої сили виявляється в процесі її викорис-

тання, тобто в процесі виробництва: вона створює вартість більшу, ніж її власна вар-

тість. Надлишок вартості, створеної працівником понад вартістю його робочої сили,

є додатковою вартістю. Споживна вартість товару робоча сила якраз і полягає в здат-

ності приносити додаткову вартість.

Авансований капітал (К) — капітал, авансований на придбання засобів виробни-

цтва і робочої сили для виробництва додаткової вартості:

К = с + v.

Постійний капітал (c) — капітал, авансований на придбання засобів виробництва,

який у процесі виробництва не змінює своєї вартості, виступає лише умовою для ви-

робництва додаткової вартості.

Змінний капітал (v) — частина капіталу, авансованого на придбання робочої

сили, яка у процесі виробництва збільшується, виступає джерелом створення додат-

кової вартості.

Нова вартість (v + m) — вартість, створена абстрактною працею найманого робіт-

ника, включає вартість робочої сили (v) і додаткову вартість (m).

Додаткова вартість (m) — вартість, яка створюється абстрактною працею найма-

ного робітника понад вартістю його робочої сили і безкоштовно привласнюється ка-

піталістом.

Отже, вартість товару (W), яка створена на капіталістичному підприємстві, вклю-

чає вартість спожитих засобів виробництва, тобто перенесену вартість (с) і нову вар-

тість (v + m):

W = c + v + m.

Кругоборот капіталу (виробничих фондів) — постійний рух вартості фондів, у

процесі якого вони послідовно проходять три стадії і набувають три форми: грошову,

продуктивну, товарну.

Кругооборот капіталу можна виразити такою формулою:



ЗВ

РС

... В ...

де: Г — це авансовані грошові кошти (статутний фонд підприємства);

Т — придбані на ринку засоби виробництва (ЗВ) та робоча сила (РС);

В — виробництво нової продукції або послуг (створення нової споживної вартос-

ті; створення вартості, більшої за авансовану);



— готова до реалізації продукція;



— грошова виручка від реалізації продукції.

§ 2. Оборот капіталу

Оборот капіталу являє собою періодично повторюваний процес відновлення

руху капіталу з моменту його авансування до повного повернення підприємцю.

109

Розділ 8. Капітал та прибуток

Оборот капіталу починається з авансування визначених засобів на організацію

будь-якого виробництва, а завершується тоді, коли вся капітальна вартість поверта-

ється підприємцю в своїй первісній грошовій формі.

Функціонуючий капітал, вкладений в матеріальне виробництво, як у вітчизня-

ній, так і в західній літературі, ділиться на основний і оборотний. Такий поділ був

закладений ще фізіократами. Французький економіст Ф. Кене вважав, що одна час-

тина капіталу (первісні аванси) здійснює свій оборот за ряд виробничих циклів і пе-

реносить свою вартість на виготовлений продукт частинами. Друга частина капіталу

(щорічні аванси) здійснюють повний оборот протягом одного виробничого циклу.

А. Сміт в основу поділу капіталу на основний і оборотний заклав ознаку фізичної

нерухомості або рухомості різних частин капіталу. До фізично нерухомих він від-

носив будівлі, машини, споруди, які знаходяться в нерухомому стані не вступають в

оборот в процесі виробництва. Такий капітал є основним. До фізично рухомих від-

носить: сировину, гроші, готові товари. Вони фізично переміщаються і тому оберта-

ються. Такий капітал він назвав оборотним.

Д. Рікардо вважав, що до основного капіталу відноситься та частина функціону-

ючого капіталу, яка більш довговічна і поволі зношується (будівлі, машини), друга

частина капіталу, яка часто відтворюється (заробітна плата, матеріали) відноситься

до оборотного капіталу.

К. Маркс до основного відносив той капітал, який частинами переносить свою

вартість на готовий продукт (машини, будівлі, споруди), до оборотного — капітал,

який за один виробничий цикл переносить свою вартість на готовий продукт (мате-

ріали, сировина, заробітна плата).

В сучасній західній економічній літературі капітал також ділиться на основний і

оборотний. Американські економісти Р. Піндайк і Д. Рубінфельд, вважають, що осно-

вний капітал фірми вимірюється як майно, а виробничі фактори — робоча сила і си-

ровина — оборотний капітал. До оборотного капіталу вони також відносять готову

продукцію і прибуток.

В українській економічній літературі сукупність матеріальних і фінансових ре-

сурсів на підприємстві носить назву фондів. По характеру обороту і обслуговування

виробництва фонди діляться на:

1) основні фонди;

2) оборотні фонди.

Отже, фонди (капітал), як економічна категорія ринкової економіки, відображає

відносини, які складаються на рівні підприємства (фірми) щодо використання ним

у процесі виробництва товарів (послуг), відповідних ресурсів (матеріальних, грошо-

вих) з метою отримання прибутку (доходу).

Основні фонди (основні засоби) підприємства — це засоби праці, які функціону-

ють у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому

своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і

переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних від-

рахувань.

Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі. Основні виробничі

фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні

невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задо-

вольняючи соціальні (побутові, житлові, культурні, медичні) потреби працівників

110

Частина І. Вступ до економічної теорії

підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади гро-

мадського харчування, спортивні установи та ін.

За своїм речовим складом, термінами служби, функціональною роллю в процесі

виробництва основні фонди є неоднорідні.

Залежно від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони

класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи:

1. Будівлі — корпуси цехів, адміністративно-господарські побудови, склади, кла-

дові тощо.

2. Споруди — інженерно-технічні об’єкти: нафтові і газові свердловини, насосні

станції, тунелі, очисні споруди, мости, стволи шахт, водонапірні баш ти та ін.

3. Передавальні пристрої — засоби, за допомогою яких передаються всі види

енергії (електричної, механічної, теплової) від машин-двигунів до робочих машин:

електромережі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.

4. Машини і обладнання поділяються на:

• силові машини і обладнання (котли, дизелі);

• робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);

• вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне облад нання;

• обчислювальна техніка.

Найважливіша складова — робочі машини і обладнання; вони безпосередньо

впливають на предмети праці, змінюючи їх.

5. Транспортні засоби — враховуються засоби внутріцехового, міжцехо вого, між-

заводського транспорту: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, елек трокари, автона-

вантажувачі тощо.

6. Інструмент — механізовані та ручні інструменти всіх видів, вимірю вальні, рі-

жучі, а також різного роду пристосування — лещата, патрони, кон дуктори та ін.

7. Виробничий інвентар — інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі,

робочі столи.

8. Господарський інвентар — предмети канцелярського і господарського призна-

чення — канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забез-

печення санітарного стану тощо.

Зношування — це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два

види зношування — фізичне і моральне.

Фізичне зношування — це втрата основними фондами своїх споживчих власти-

востей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних фондів у

результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і

тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища (атмосферні впливи,

корозія).

Моральне зношування — це передчасне (до закінчення строку фізичної служби)

обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних

фондів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктив-

них засобів праці (моральне зношування другого роду).

Процес відшкодовування зношування основних фондів здійснюється шляхом

амортизації.

Амортизація — це перенесення вартості основних фондів на вартість но-

воствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація озна-