2009 сочинений по украинскому языку и литературе
Подождите немного. Документ загружается.
579
9 КЛАС
високі громадянські і політичні мотиви властиві навіть ранній творчості
Байрона. І лише поема «Паломництво Чайльд Гарольда» стала новим
етапом у творчості Байрона. Адже в ній через внутрішній світ персонажа
й автора розкриваються і героїка давніх та нових часів, і трагічні пробле
ми сучасності. Дотримуючись «високого» стилю, віддаючи перевагу аб
страктним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такого особи
стопристрасного тону, що доля особистості почала розглядатись як частина
всесвітнього процесу. Тож поему «Паломництво Чайльд Гарольда» можна
розглядати як новий художній порух епохи класицизму.
Лірика зрілого поета набула характеру сповіді, а у східних поемах ви
лилась у тугу поета, у його обурення проти лицемірства та тупості, які
в епоху реакції принижували гідність людини.
Ворожнеча зі світом героїв східних поем Байрона набула нового філо
софського осмислення у швейцарській драмі «Манфред». Трагедія гра
фа Манфреда викликана не стільки зіткненням із людьми, яких він зне
важає, не стільки крахом кохання, скільки тим, що сам він не витримує
власного морального суду. Трагічними для нього стають не обставини,
які оточують, а його власні почуття.
Але найбільш плідним став «Італійський» період творчості Байрона.
Він вражає нас патетикою четвертої пісні «Чайльд Гарольда», «Одами до
Венеції», «Скаргами Тассо», бешкетними пародійними октавами «Беп
по» і «ДонЖуана», урочистими терцинами «Пророцтва Данте» і неви
мушеністю ліричних віршів, класицистичними трагедіями і романтични
ми містеріями, віршованою повістю «Острів», прозовими трактатами.
Певно, це був період свідомих пошуків, націлених на остаточне вирі
шення питання про призначення поета у сучасному світі:
Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить
Листок непевного паперу, мудра хіть!
Силкуємось зійти в жару, в самообмані
На гору, хоч її вершина й у тумані.
Про се поет свою півношницюсвічу
Знай палить, і герой вбиває досхочу,
Як же потліє все,— мов на одну досаду,
Зістанеться ім’я…
Герої Байрона мають відбиток душевної величі, самовідданості і внут
рішньої складності, властивих прославленим персонажам Шекспіра.
Навіть у класицистичній за своїми засобами сатири «Бронзовий вік»
Байрон зображує могутній і сповнений протиріч образ Наполеона, близь
кий великим злодіям і честолюбцям шекспірівських трагедій.
Саме в «ДонЖуані» Байрон виступає суддею моралі і суспільних
відносин, виражає своє уявлення про батьківщину, «тюремщицю народів»,
«напівпедантичнунапівкомерційну» країну, правлячі кола якої силять
ся надати своїй користолюбній політиці високого морального та релігій
ного значення.
580
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Я думаю, що все розмаїття творчості Байрона відбиває його прагнення
до гармонійного і прекрасного ідеалу мислителів минулого. Але дійсність,
у якій жив поет, не могла стати підґрунтям для пошуків подібного ідеалу ні
в житті, ні в мистецтві. Тому відчуття нездійснених пошуків і стали причи
ною дисгармонії як у світобаченні Байрона, так і в протиріччях мотивів
його творчості.
РОМАНТИЧНИЙ ГЕРОЙ ДЖ. БАЙРОНА
Джордж Гордон Байрон — уособлення романтизму не лише у творчості,
а й в особистому житті. Усе своє життя він був в одній і тій самій ситуації,
яка ніби підказувала тему його творчості,— зневажена, закута сила, поніве
чена краса, самотність серед людей, навіть близьких і рідних. Байрон був
дуже гарним, але кульгавим від народження, мати дуже любила його, але
мучила своєю любов’ю. Рід письменника був давній, пов’язаний ще з ан
глійськими і шотландськими королями, але маєток і титул Байрони отри
мали лише в XVI столітті, а в XVII cтолітті англійська буржуазна револю
ція призвела до занепаду роду. Усе це сформувало особистість поета і теми
його творчості.
Перша поетична збірка викликала гострі критичні зауваження сучас
ників. Байрону дорікали, що його вірші схожі на багато інших. Але
відповідь молодого поета на цю критику представила справжнього Бай
рона, суперечливого, гордого, самотнього, щирого і пристрасного. Саме
ці риси характеру поета визначають і його романтичного героя, який упер
ше постав перед читачем у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда».
«Паломництво Чайльд Гарольда» за жанром — щоденник, який пи
шуть дві особи: головний персонаж і сам автор. Герой поеми після пер
ших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє
автор, дистанції між ними майже немає.
Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти
в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — це цілі
паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону.
Смуток і розчарування Гарольда не залежать від його скривдженого
самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особис
тих мотивів, які відіграють немалу роль у його попередників у літературі.
Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його без
діяльність і споглядання — це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд
Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой поклика
ний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового
часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки істо
ричних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною
рисою сучасності. Байрон задає питання про причини суспільних вад,
національного занепаду, замислюється над протиріччями і загадковістю
історичного процесу, але висловлює глибоке незадоволення і собою і роз
мірковує над значенням своєї творчості.
581
9 КЛАС
Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага жит
тя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой
палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він по
стає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну
свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш
«Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша.
Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку
пісню, щоб душа розридалась. «Я хочу сліз!» стає своєрідним рефреном,
в якому звучить виклик. І тільки кінцівка вірша пояснює, чому виникає таке
дивне бажання. «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страждань». Ліричний
герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози,
можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.
Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому
твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки
людини, який одержав назву «байронізм».
Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і віддзер
калив основні проблеми свого часу, пробудження в людині відчуття своєї
неповторності, свого права на власні думки і почуття. Такий герой не знає
ні причин «світової скорботи», ні як її позбутися. І він залишає за собою
право не ховатися від неї, а вистраждати її.
ДОБРО І ЗЛО В РОМАНІ
В. ГЮҐО «СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ»
Віктор Гюґо — великий французький письменник — прожив довге жит
тя, протягом якого багато і плідно працював і залишив величезну творчу
спадщину. За 70 років своєї літературної діяльності він створив чимало
поем, віршів, драматичних творів, але для багатьох читачів Гюґо, в першу
чергу, автор відомих романів «Людина, яка сміється», «Трудівники моря»,
«Дев’яносто третій» тощо.
«Собор Паризької Богоматері» — один із найкращих і найпопулярні
ший історичний роман XIX століття, написаний у романтичному стилі.
Письменник змальовує картину життя Франції кінця XV століття. Але істо
ричні події стають для нього лише приводом для роздумів над сучасністю.
Роман написаний у кінці 20х років XIX століття. У цей час Франція
переживає розчарування в ідеалах Французької буржуазної революції
і в її наслідках. Багато діячів культури того часу взагалі розчарувалися
в можливості прогресу. Гюґо звертається до історичного періоду, коли за
кінчується доба Середньовіччя і людство починає нову епоху — Відроджен
ня. Його цікавить ця зміна світогляду людини, і він відчуває, що в сучасній
йому Франції теж назрівають значні світоглядні й суспільні зміни. У цих
умовах для нього важливо визначити головні естетичні й етичні цінності.
Тому теми добра і зла, краси і потворності гостро заявлені в романі.
Собор Паризької Богоматері — це не тільки місце, де відбуваються го
ловні події роману. Він рівноправний герой цього твору, як поет П’єр
582
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Гренгуар, Есмеральда, Квазімодо, Клод Фролло. За християнськими віру
ваннями, Богоматір віддала свого сина на муки, щоб врятувати людство.
Собор на її честь — це данина її безмежній любові до людей. У романі він
втілює ідею добра, справедливості, любові. Герої роману тісно пов’язані з со
бором: для Квазімодо він і дім, і батьківщина, і всесвіт. Але події, що зобра
жує Гюґо, дуже далекі від ідеальних християнських стосунків. Люди не зна
ють ні співчуття один до одного, ні терпимості, їх вчинками керують
пристрасті, заради яких вони забувають навіть свій обов’язок перед Богом.
Архідиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дівчину, яка
вражає своєю красою. Домагаючись її кохання, Клод іде на злочин.
Квазімодо, потворний глухий горбань, виявляється спроможним на
прекрасне кохання. Коли Есмеральда живе в соборі, вона не може звик
нути до потворності Квазімодо. Щоб не дратувати дівчину своїм потвор
ством, він дає їй свисток, звук якого він може чути, готовий у будьяку
хвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрастне, зара
ди нього він теж готовий на злочин. Квазімодо зіштовхує Клода, свого
благодійника, єдину людину, до якої він був прив’язаний на цьому світі,
з вежі, коли розуміє, що той згубив Есмеральду. Але його кохання само
віддане, він нічого не потребує від своєї коханої.
Есмеральда уособлює найкращі жіночі риси. Вона не тільки прекрас
на зовнішньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її ніжна
і пристрастна душа. Її кохання до молодого капітана Феба де Шатопера
розкриває її прагнення і здатність до сильних почуттів. Але цим почут
тям немає місця у світі, де живе Феб.
Гюґо показує, що добро і зло можуть існувати поруч, що люди не хо
чуть бачити прекрасного: ніхто не зрозумів Квазімодо і його любові.
А прекрасне не може виправити злої душі: любов до Есмеральди не ро
бить Клода кращим духовно.
Добро і зло тісно поєднані, й інколи людині дуже важко визначити
межу між ними. Вони завжди в боротьбі, в якій гине чимало прекрасного
(саме так читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюґо вірить у пере
можну силу добра, в людський прогрес. У фіналі роману він знову зма
льовує собор, який стає німим свідком трагічних подій і водночас симво
лом можливості повернення людей до вічних цінностей.
ОСНОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ О. С. ПУШКІНА
Геній Пушкіна набагато випередив свій час. Уліричних творах поета
відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюють
ся теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. По
езія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що
стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, істо
рія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя
і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика
частка мотивів його лірики.
583
9 КЛАС
Мотиви свободи і волі особливо піднесено звучать у творчості Пушкі
на на початку 20х років. У цей період він підтримує тісні зв’язки з майбут
німи декабристами, а ода «Вольність» — своєрідне поетичне вираження ідей
«Союза благоденствия». Та які б політичні пристрасті не кипіли, Пушкін,
в першу чергу, залишався поетом. Його оду прихильно зустріли читачі й од
нодумці, але поет ніколи більше не звертається до цього жанру для створен
ня актуальної політичної лірики. Поет відчув, що новий час потребує не
тільки нових тем, але й нового їх вирішення. Волелюбні мотиви набувають
у його творчості пристрастності, яка була властива тільки інтимній ліриці,
наприклад, вірш «К Чаадаєву».
Одна з головних тем творчості Пушкіна — тема поета і поезії. Ради
щев, Рилєєв були його попередниками в цій темі, визначили громадянську
позицію поета у ставленні до явищ дійсності. Пушкін іде далі, його хви
лює проблема свободи творчості, відображена у вірші «Разговор книго
продавца с поэтом». Книгопродавець окреслює традиційні поетичні теми:
И так любовью утомленный,
Наскуча лепетом молвы,
Заране отказались вы
От вашей лиры вдохновенной.
Теперь, оставя шумный свет,
И муз, и ветреную моду,
Что ж изберете вы?
Поэт:
Свободу.
У поезії «Пророк» поет говорить про свою відповідальність за все,
що відбувається на землі. Пушкін звертається до образів міфології, Біблії.
На початку вірша відображається духовна спустошеність поета, та усві
домлення своєї місії пророка надає нової сили почуттям і здібностям по
ета. Він приходить до висновку, що його місія не просто втішати, радува
ти людей або давати насолоду своїми творами, але й вчити читача, вести
його за собою: «И бога глас ко мне воззвал: «Восстань, пророк, и виждь,
и внемли, исполнись волею моей, и, обходя моря и земли, глаголом жги
сердца людей!».
Любовна лірика Пушкіна напрочуд багата й різноманітна. Вона має
певні особливості. Одна з них полягає в тому, що поет порушує існуючі
правила й підкоряє форму змісту твору (немає чіткого поділену на жан
ри — елегію, романс, послання). Наприклад, відома поезія «К ***» (Ганні
Петрівні Керн), з одного боку, виглядає, як послання, але має певні риси
романсу і навіть елегії.
Але Пушкін не тільки новатор форми, в любовній ліриці він створює
нову мережу цінностей, яка спирається на життєву мудрість і гуманізм.
Гуманізм проявляється, передусім, у його поважному ставленні до коха
ної, він визнає за нею право на вибір, навіть коли цей вибір не на його
користь. Найхарактерніший приклад — поезія «Я вас любил». Його лю
584
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
бов — це насамперед любов до обраниці, а не до самого себе, до свого
почуття.
Любов, за Пушкіним, це не аномалія (як часто зображували її роман
тики), це природний стан душі людини, і навіть коли це почуття не ви
кликає взаємності, воно приносить радість, а не страждання. Яскравий
приклад такого погляду на любов — поезія «На холмах Грузии лежит
ночная мгла…»:
И сердце вновь горит и любит — оттого,
Что не любить оно не может.
Дослідники творчості Пушкіна визначають ще одну тему у творчій
спадщині поета — філософська лірика. Це в першу чергу лірика приро
ди, що відбиває вічну течію життя, непідвладну людину.
Увіршах про природу Пушкін відтворював свої уявлення про устрій
світу. Народження, дитинство, юність, зрілість, старість і, нарешті, смерть
зображуються, як природні, не викликають ні здивування, ні протесту.
Природа мудра і справедлива, Пушкін схиляє голову перед самим дивом
життя, яке в його ліриці прекрасне у будьяких проявах.
До філософської лірики належать і твори, де Пушкін викладає свої
погляди на людське суспільство. Наприклад, «Анчар». Він не проти
ставляє поняття раб і володар, у його уяві ці особи рівноправні, тому ви
никають такі рядки:
Но человека человек
Послал к анчару властным взглядом…
Провина за те, що зло, яке втілює анчар, вилилось у світ, лежить на
них обох. Рабство — це зворотна сторона тиранії, і існувати вони можуть
тільки разом.
Пушкін — перший російський письменник світового значення, що мав
вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес.
Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пуш
кіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією ро
сійського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики
Пушкіна.
РОМАН «ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН» —
«ЕНЦИКЛОПЕДІЯ РОСІЙСЬКОГО ЖИТТЯ»
«Євгеній Онєгін»… Читаючи рядки роману, намагаєшся уявити собі
життя людей XIX століття. Чим жили вони, про що думали, що їх бенте
жило? Подумки переносишся на столичні вулиці і в засніжені села,
трішечки шкодуєш, що не був сучасником пушкінських героїв.
Якими бачив Олександр Сергійович Пушкін своїх сучасників? Якою
була епоха великого генія?
Формування Пушкіна як поета відбувалося в епоху становлення і роз
витку романтизму в європейській і російській літературі. Романтизм
585
9 КЛАС
утверджував зацікавленість особистістю, внутрішнім світом людини,
звільняв від норм класицизму у художній творчості.
Ці обставини і сприяли розвиткові однієї з найхарактерніших ознак
ранньої лірики Пушкіна — зацікавлення особистістю.
Особливими були враження петербурзького періоду життя, які допо
могли поетові створити образ героя свого часу. Уліриці петербурзької пори
вже виникає тема критики аристократичного суспільства і світського об
разу життя. У посланнях «N. N. B. B. Енгельгардту» і «Всеволожському»,
у «Посланні до кн. Горчакова» Пушкін дає негативну характеристику ве
ликому світу, яка згодом буде поглиблена у романі «Євгеній Онєгін».
Зненавидівши марнослів’я
І світські приписи дрібні,
Його зустрів і полюбив я.
Чим же небезпечна світська метушня? Тим, що всі представники
світського суспільства є рабами умовностей. Давайте згадаємо життя
Онєгіна:
…Ловивши в шумі й тишині
Душі зітхання неясні
І позіхи глушивши сміхом,—
Так змарнував він вісім літ,
Так стратив свій найкращий цвіт.
Під час зустрічі з Тетяною в саду він скаже:
Одвертість ваша — чарівна;
У серці підняла вона
Чуттів колишніх вир яскравий.
Усе побачене і пережите Пушкіним у Петербурзі збагатилося нови
ми враженнями і оформилось у твір про неординарного юнака, який став
«зайвим» у суспільстві.
До речі, жанр послання, дуже поширений у ліриці ліцейської і петер
бурзької пори, є одним із найбільш продуктивних джерел формування
цілого жанру — роману у віршах. Такі особливості послань, як невиму
шеність розмови автора з адресатом, довірливий тон звертання до конк
ретної особи, вільний добір слів загальнонародної мови набули подаль
шого розвитку у романі «Євгеній Онєгін».
Одним із провідних принципів зображення в романі стало правдиве
відбиття характерів. Роман у віршах було задумано в той час, коли поет
перебував у романтизмі, але ще не прийшов до поняття нових, реалістич
них задач художньої літератури.
У ряді ліричних творів цього періоду («Сіятель», «Демон», «В. Ф. Ра
євському») навколишня дійсність уявляється авторові лише в нега
тивному вигляді. Наступний крок буде зроблено тоді, коли поет поба
чить життя у різнобарв’ї його позитивних і негативних сторін, наважиться
оцінювати його тверезо, з реалістичних позицій.
586
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
І якщо в перших главах роману перед нами постане егоїстичний індив
ідуаліст із вищого класу, то пізніше (починаючи з п’ятої глави) автор упер
ше достатньо розгорнуто зобразить провінційне дворянство як частину тієї
суспільної верстви, в якій проходить життя Онєгіна. Спочатку провінційне
суспільство показане символічно в фантастичній ситуації (сон Тетяни). По
рівняння дрібнопомісного провінційного дворянства з фантастичними об
разами чудовиськ зі сну Тетяни підтверджуються відзначеним ще сучасни
ками паралелізмом в описові гостей, які з’їжджаються на іменини,
і чудовиськ зі сну.
Весь дім у гаморі, в тривозі;
Десятки одягів і лиць,
Собачий гавкіт, писк дівиць,
Шум, гомін, натовп на порозі,
Уклони, поцілунки, сміх,
Крик годувальниць, плач малих.
Рій чудовиськ, співвідносних із натовпом гостей, потрібен був автору
для створення загального враження про дикунство, егоїзм, розбещеність
середовища, в якому опинився герой твору.
Та і сам Онєгін, як дитина свого часу, як породження свого суспільства,
справляє на Тетяну подвійне враження: вона бачить його серед чудовиськ,
і в той же час він виступає її рятівником від тих же чудовиськ.
Дуель і трагізм її завершення є своєрідним продовженням сну Тетя
ни і разом з тим показником ворожих відносин особистості і суспільства.
Автор співчуває душевним стражданням Онєгіна, який став жертвою су
спільної моралі.
Головний герой роману сприймається мною як людина, сповнена протиріч:
Хоч нам відомо, що читання
Давно Євгеній розлюбив,
Одначе деякі писання
Ізпід неласки він одвів:
Співець Гяура та Жуана,
Та зо два, зо три ще романи,
Де віддзеркалився наш час
І де змальовано для нас
Його героїв досить вірно,
Без віри й честі у ділах,
З холодним серцем у грудях,
Химерам відданих безмірно,
Чия озліла голова
На марні дії порива.
У заключних главах роману автор зробив новий суттєвий крок у роз
критті взаємин героя з суспільством. Онєгін відвідує ряд старовинних
російських міст, а потім їде на Кавказ. Контраст славного історичного ми
нулого цих міст і сучасного суспільного застою викликає у Онєгіна сум.
587
9 КЛАС
Онєгін, цей представник дворянського суспільства, вважається дива
ком, бо не проймається усім тим, що цікавить інших молодих людей.
І в той же час відверто протиставити себе суспільству він теж не може.
Чи сплін, чи самолюбства біль
На цім обличчі? Як, відкіль?
Хто він такий?
Тривалість роботи О. С. Пушкіна над романом «Євгеній Онєгін»
викликана зміною обставин у країні після поразки повстання декабристів.
І цей факт виправданий, адже в реальному житті поряд із суспільними
змінами відбувалась і зміна особистості.
Отже, і головний герой роману «Євгеній Онєгін», і суспільство,
в якому він жив, стало цілковитою енциклопедією російського життя.
МОТИВИ СВОБОДИ І САМОТНОСТІ
ЛІРИКИ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА
Ще за життя ліричні твори М. Лермонтова принесли йому славу дру
гого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщи
ни відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів
приваблює читача і сьогодні.
У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні
пошуки, особисті переживання, навіть суспільні явища його часу. З цих
творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хви
лювали світ, які проблеми вирішувались.
І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку при
речена людина. Для ліричного героя Лермонтова виходу з цього стану немає.
Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності:
Пусть я когонибудь люблю:
Любовь не красит жизнь мою…
Живу — как неба властелин —
В прекрасном мире — но один.
У вірші «Нет, я не Байрон, я другой…» Лермонтов звертається до об
разу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська «світо
ва скорбота» знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лермонтов
живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив про
будження самосвідомості людини, а покоління Лермонтова несе тягар
розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому
в «душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит», тому почуття
песимізму охоплює його ліричного героя.
Своєрідне рішення знаходить цей мотив у вірші «Выхожу один я на
дорогу». Ліричний герой відчуває себе безмежно самотнім не тільки се
ред людей, але й у всесвіті. Дивно, але це почуття викликає у нього не
бажання піти з життя, а бажання «свободы и покоя», бажання звільнити
ся від умовностей, що обмежують особистість, бажання відчути красу
людських стосунків і світу.
588
ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,
Про любовь мне сладкий голос пел,
Надо мной чтоб вечно зеленея
Темный дуб склонялся и шумел.
Мотив самотності тісно пов’язаний із мотивом свободи. Можливо, лю
дина тому самотня, що тільки у внутрішньому світі вона почувається
вільною. Але Лермонтов відчуває, що закутість у межі внутрішнього світу
збіднює людину. Наприклад, вірш «Не верь себе» розкриває традиційну
для романтиків тему «поэт и толпа». Але його вирішення цієї теми проти
лежне традиції: у юрби значні переваги перед поетом, тому що в ній зосе
редився вистражданий досвід багатьох поколінь, а внутрішній світ однієї
людини, який би багатий він не був, не може вмістити цього досвіду.
Найхарактерніше для Лермонтова — поєднання мотивів свободи
і природи, природи і самотності. Природа уособлює стихію свободи, тому
часто уживані образи океану, моря, неба, зірок, хмар. Саме вони перева
жають у віршах «І нудно, і сумно», «На дорогу йду я в самотині», «Ні,
я не Байрон…».
Лірика Лермонтова відобразила головні проблеми його часу. І не ви
падково мотиви самотності і свободи — провідні в його творчості. Саме
дійсність підказувала їх поету.
РОЛЬ КОМПОЗИЦІЇ РОМАНУ «ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ»
У РОЗКРИТТІ ХАРАКТЕРУ ПЕЧОРІНА
Не відомо, що б міг створити видатний російський поет М. Ю. Лер
монтов, якщо прожив би хоч трішечки більше, ніж відвела йому доля.
Адже в двадцять п’ять років він зумів не лише створити образ героя свого
часу, спираючись на життєві враження, а й зробив при цьому глибокий
аналіз усієї російської дійсності.
Так з’явився у світовій літературі образ Печоріна — передової люди
ни тридцятих років дев’ятнадцятого століття.
Цей образ виник не на порожньому місці. Йому передувало безліч
ліричних творів поета, серед яких і ранні юнацькі твори, які стали підґрун
тям роботи над образом.
Герой Лермонтова індивідуальний і неповторний. Це людина вели
кого розуму і надзвичайної сили волі. Але при всій індивідуальності ха
рактеру Печорін узагальнює типові риси людей його часу.
Автор критично ставиться до свого героя. Це простежується в що
деннику Печоріна, де він не приховує протиріч свого характеру.
Хоча Печорін і не ідеальний герой, проте, знайомлячись із ним на сто
рінках твору, проймаєшся повагою і симпатією до нього. Що приваблює
в образі Печоріна мене? Мабуть, розум і мужність. Хоча приходиш до
розуміння цього не зразу, а лише по мірі знайомства з твором. Роман по
будовано таким чином, що і сам Печорін, і його життя можна розглядати
мовби з трьох точок зору.