Звєрєва І.Д. (ред.) Соціальна робота в Україні. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

На думку В. I. Курбатова, всіх клієнтів можна класифікувати як

представників трьох великих груп: першу групу становлять представники

соціально незахищених верств населення (інваліди, сироти, безробітні), другу

- маргинали, а третю - особи, що мають різні відхилення в поведінці [6, с 83].

Працівники сфери соціального захисту поділяють клієнтів за ознаками

емоційного реагування на «агресорів», «ввічливих» і «німих».

Для «агресорів» характерне постійне незадоволення діями соціального

працівника, що проявляється в роздратуванні та різних наріканнях клієнта

на недостатню допомогу з боку працівників соціальних служб.

«Ввічливі» клієнти виявляють щиру вдячність соціальному працівникові

за різні форми допомоги, охоче контактують із ним і намагаються всіляко

допомогти соціальному працівнику під час надання клієнту різних видів послуг.

Поведінка «німого» клієнта характеризується емоційною стриманістю.

Як правило, така людина намагається обмежити контакт із соціальним

працівником лияіе отриманням певних видів соціальної допомоги та послуг.

Крім цих підходів до типології клієнтів, їх можна класифікувати за

«універсальними» та «специфічними» ознаками. До «універсальних» ознак

відносять такі, що притаманні всім клієнтам: стать, вік, соціальний статус.

Як «специфічні» ознаки клієнта можна розглядати ті типові проблеми, які

є причиною психологічного та соціального дискомфорту особистості.

Такі підходи до типології клієнтів соціальної роботи в система-

тизованому вигляді подано у наступній таблиці.

Таблиця З

Класифікаційна ознака

Кількість осіб

Вікова група

Стать

Соціальний статус

Типові проблеми:

проблеми зі здоров'ям

відхилення у

поведінці (девіації)

працевлаштування

Тип клієнтів

- Індивід

- Мала група (сім'я, формальні та неформальні групи)

- Діти

- Молодь

- Особи зрілого віку

- Люди похилого віку

- Чоловіки

- Жінки

- Інваліди

- Безробітні

- Пенсіонери

- Емігранти

- Біженці

Люди з обмеженими функціональними можливостями,

ВІЛ-інфіковані; особи, які мають психологічні труд-

нощі

Особи, схильні до правопорушень; люди, які мають

різні види хімічної залежності; люди з суїциїдальними

намірами

Безробітні; особи, які повернулися з місць позбавлення

волі

Питання та завдання для самостійної роботи і контролю

1. Розкрийте сутність поняття «клієнт».

2. Проаналізуйте різні підходи до розуміння особистості клієнта.

3. Визначте найбільш типові характеристики клієнтів різних соці-

альних служб в Україні.

Література

1. Пинкус А., Минахан А. Практика социальной работы. - М., 1993.

2. Ромм М. В., Ромм Т. А. Теория социальной работы. - Ново-

сибирск, 1999.

3. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред.

Е. И. Холостова. - М., 2001.

4. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних пра-

цівників / За заг. ред. А. Й. Капської. - К., 2000.

5. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К., 2002.

6. Социальная работа / Под общей ред. проф. В. И. Курбатова. - Ростов

н/Дону, 1999.

7. Фирсов М. В., Студеное Е. Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие

для студентов высших учебных заведений. - М., 2001.

Прдовження таблиці З

відсутність батьківської

турботи

насилля

сімейні стосунки

Ступінь добровільності

Діти, позбавлені батьківського піклування (біологічні

та соціальні сироти)

Особи, які стали жертвами фізичного, психічного та

сексуального насильства

Члени неблагополучних сімей

Клієнти, які приходять за власною ініціативою

Клієнти, яких приводять рідні чи направляють

працівники соціальних служб

У практиці соціальної роботи типологія клієнтів виступає базисом для

визначення типу соціальної агенції чи громадської організації, змісту та

напрямів їх діяльності, залучення фахівців певного профілю, переліку

різновидів соціальної допомоги та соціальних послуг.

2.2. МЕТОДИ ТА ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Ефективність соціальної роботи сьогодні багато в чому залежить від

визначення закономірностей та специфіки розвитку соціальних процесів,

конкретних умов життєдіяльності особи чи соціальної групи, від

особливостей соціального досвіду. До факторів, що визначають специфіку

сучасної методології соціальної роботи, слід віднести: динамічність

(гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та форми роботи

соціального працівника; неперервність, що визначається потребою

постійної підтримки контакту з клієнтом; циклічність, тобто стереотипне,

закономірне повторення етапів, операцій; дискретність соціальної роботи

як технологічного процесу, що проявляється в нерівномірності впливу на

клієнта на різних етапах діяльності.

Важливе місце в організації та проведенні соціальної роботи належить

цілісній системі її методів і форм, що являють собою специфічний

інструментарій науково-практичних знань.

Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної

діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів,

операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності [10, с 74]. Нині

під методом розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних

результатів, що відповідають поставленим цілям.

Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, оскільки, з одного

боку він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що

вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з

іншого боку, як конкретна дія, що сприяє якісній зміні об'єкта (суб'єкта). З

цим підходом І. Г. Зайнишева перегукується визначення терміна «метод

соціальної роботи», запропонованого новосибірськими вченими (М. В. Ромм

і Т. А. Ромм). Вони розглядають метод як спосіб раціонального дослідження

і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети.

Ґрунтуючись на цих підходах, під методом соціальної роботи ми

розуміємо спосіб організації соціальної роботи, що приводить до досягнення

оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвитку

об'єкта (суб'єкта) соціальної діяльності. По відношенню до соціальної

роботи можна говорити про дві групи методів: методи соціальної роботи як

набуття наукового знання і як практичної діяльності [6].

Торкаючись питання класифікації методів соціальної роботи, варто

зазначити, що цей компонент організації соціальної роботи в спеціальній

літературі знаходиться лише в стадії становлення. Але помітною є тенденція

розгляду класифікацій методів соціальної роботи через призму міри

спільності, що обумовлена інтегративним характером теорії та практики

соціальної роботи. На цій підставі в класичній літературі з соціальної роботи

визначають таки групи методів:

1. Загальні (філософські) методи, які існують як єдність світоглядної

методологічної позиції суб'єкта соціальної роботи в різних видах діяльності.

Загальні методи визначають шлях, спосіб пізнання і перетворення дійсності,

мислення. Одним з основних методів соціального пізнання є метод

матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в тому, що процес

виявлення та осмислення фактів, подій, явищ ґрунтується на відбитті у

свідомості дослідника об'єктивної діалектики соціальної дійсності. При

цьому, будь-яке явище чи подія розглядаються в стані свого становлення

та розвитку, що відкидає можливість суб'єктивності у відсіюванні та

тлумаченні фактів. Діалектика як метод наукового дослідження розширює

можливості соціального передбачення та прогнозування, оскільки, що

дозволяє віднайти найбільш глибинні причини і зв'язки подій, що

відбуваються, визначити їх внутрішні закономірності й, внаслідок цього,

позначити тенденції, що в них зароджуються. Для матеріалістичної

філософії соціальна робота - це діяльність, результатом якої є створені

матеріальні та духовні цінності, та яка спрямована, насамперед, на створення

матеріального продукту. На відміну від цього, ідеалістична філософія

розглядає будь-яку діяльність до формування людини як «зворушення і

піднесення всієї людської істоти, спрямованої на інше, вище життя, нове

буття». Тому визначення методологічного підходу (матеріалістичного чи

ідеалістичного) на сьогодні в теорії соціальної роботи є одним з найменш

окреслених питань [8].

2. Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях

суспільної діяльності, в тому числі й у соціальній роботі. Вони визначають

деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. В сучасній літературі

з проблем соціальної роботи [6; 11; 12] найчастіше згадуються такі

загальнонаукові методи:

- метод наукової абстракції;

- метод аналізу та синтезу;

- метод індукції та дедукції;

- метод єдності загального та особливого;

- історичний метод;

- метод переходу від простого до складного;

- метод єдності якісного та кількісного аналізу;

- генетичний метод;

- конкретно-соціологічний метод;

- метод формалізації;

- метод аналогії;

- системно-структурний метод.

3. Спеціальні наукові методи - це специфічні способи пізнання і

перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій

системі знань. Ці методи після відповідної адаптації використовуються в

соціальній роботі. Варто зазначити, що відносно цієї групи методів у

літературі не існує єдності у визначеннях. Одну систему дій деякі автори

називають методом, деякі - методикою, інші - технікою чи технологією.

Така різниця у підходах пов'язана, на нашу думку, з тим, що методи

соціальної роботи багато в чому зумовлюються специфікою об'єкта, а також

спеціалізацією соціального працівника, структурою соціальних служб,

підрозділів тощо.

У професійній діяльності соціального працівника метод є способом

реалізації діяльності, він начебто опосередковує мету і результат, задає

«векторність» досягнення оптимального результату. Інколи визначення

методів соціальної роботи накладається на загальне поняття соціальних

технологій. Щоб розвести ці два терміни, зазначимо, що соціальні технології

в психолого-педагогічній літературі розглядаються як сукупність методів,

прийомів і впливів, що використовується для досягнення мети соціального

розвитку. Типовим є погляд на соціальні технології як на узагальнення

набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи

суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні технології також розглядаються

як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з метою

його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при мож-

ливому тиражуванні певної системи впливу [9].

Соціальні технології - це єдиний тип технологічного процесу, що

значною мірою грунтується на «суб'єкт - суб'єктних» відносинах. Без

співпраці учасників соціального процесу, спільних дій індивіда, сім'ї, групи,

яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити

ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій.

Розуміння соціальної роботи як інтегрованого, універсального виду

діяльності, спрямованого на задоволення соціально-гарантованих та

особистісних інтересів і потреб людей, насамперед соціально-незахищених

верств населення, дозволяє визначати два типи соціальних технологій:

- соціальні програми, що містять певні засоби та способи діяльності;

- саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм.

Щодо другого типу, то тут частіше використовують термін «технології

соціальної роботи (діяльності)».

Аналіз соціально-педагагогічної літератури дає можливість визначити

такі класифікаційні ознаки групування соціальних технологій:

- залежно від рівня суспільних відносин (технології макросистем,

мезотехнології, мікротехнології);

- за ступенем практичного втілення в організаційний процес

(інноваційні, конструктивні, традиційні);

- за місцем експериментальної перевірки та апробації (кабінетні,

лабораторні, польові);

- за масштабністю соціальних операцій (глобальні, регіональні,

локальні);

- за діяльнісним аспектом розуміння (соціальний контроль, соціальна

профілактика, соціальна терапія, реабілітація, соціальна допомога,

соціально-правовий захист, соціальне страхування, соціальне обслу-

говування, соціальне опікунство, соціальне посередництво, соціальний

супровід).

Ми будемо виходити з визначення технологій соціальної роботи як

сукупності форм, методів і прийомів, що застосовуються соціальними

службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними

працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення

ефективності реалізації завдань соціального захисту населення. З цього

можна зробити висновок, що основним завданням соціально-педагогічних

технологій є, насамперед, розробка методів і методик результативного та

раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування

технологій як способу оптимізації соціально-педагогічного результату.

Повертаючись до питання класифікації та характеристики змісту

методів соціальної роботи, варто зазначити, що основою класифікації

методів практичної діяльності соціальної роботи можуть виступати як

інтереси, потреби індивідів, так і соціальні інтереси управлінських систем.

Так, Р. В. Овчарова в класифікації методів роботи, що використовуються в

соціально-педагогічній практиці, пропонує певні класифікаційні ознаки для

методів загальної соціальної роботи і визначає методи соціальної

діагностики, соціальної профілактики, соціального контролю, соціальної

реабілітації, соціально-економічні та організаційно-розпоряджувальні

методи [5, с 274].

У більшості джерел із проблеми класифікації методів соціальної роботи

визначаються такі групи спеціальних методів соціальної роботи: орга-

нізаційні (адміністративні), соціально-економічні, педагогічні та пси-

хологічні. На нашу думку, до цього переліку слід також додати соціологічні

методи в соціальній роботі. Крім того, інноваційна практика соціальної

роботи породжує нові методи соціальної взаємодії, які не відповідають

існуючим класифікаційним ознакам. До таких методів роботи належить

вулична соціальна робота та метод «рівний-рівному». На характеристиці

окремих методів ми спинимося більш детально.

До соціально-економічних методів соціальної роботи належать всі

існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи

здійснюють вплив на матеріальні, моральні, сімейні, національні та інші

соціальні інтереси й потреби клієнта. До соціально-економічних способів

впливу належить натуральна та грошова допомога, моральне заохочення

клієнта, встановлення пільг, здійснення патронажу, соціального супроводу,

допомоги в побутовому обслуговуванні.

Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розгля-

даються в контексті управлінського аспекту організації діяльності

структури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива лише

за умови наявності відповідних нормативно-правових документів.

Організаційні методи закріплюють права та повноваження, обов'язки,

відповідальність кожної ланки в органах управління соціальними

службами; дозволяють здійснити оперативне втручання, уточнення,

вирішити епізодичні завдання. До основних методів цієї групи відносять:

регламентування, нормування та інструктування [6].

Регламентування - спосіб організаційного впливу, що полягає в

розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для

виконання в органах управління соціальними службами та установами

(накази, типові положення, посадові інструкції тощо).

Нормування - встановлення нормативів з обмеженнями, що висту-

пають орієнтирами в діяльності соціального працівника (наприклад,

нормативи чисельності клієнтів із розрахунку на одного соціального

працівника, нормативи часу обслуговування тощо).

Інструктування - метод організації найбільш толерантного соціального

впливу, сутність якого полягає в роз'ясненні завдання, можливих шляхів

його розв'язання, перешкод і наслідків неправильних дій клієнта,

застереження його від можливих помилок. Найбільш розповсюдженими

прийомами інструктування є консультування та інформування.

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-

педагогічній практиці, є різновидом методів виховання. Методи фор-

мування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок,

суджень, світогляду особистості. Переконання - це спосіб впливу на

раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої

інформації з метою формування чи зміни поглядів, настанов, оцінок в

об'єкта впливу. Навіювання - це спосіб впливу на особистість, що бере за

основу некритичне сприймання інформації об'єктом впливу. Важливою

відмінністю навіювання від переконання є його спрямованість не на логіку

та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції

людини, її готовність отримати готові інструкції до дії. Приклад - метод

виховання, що ґрунтується на свідомому відтворенні особистістю певних

способів поведінки.

Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування

позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Найбільш

типовими методами організації діяльності є методи доручення, соціального

навчання та закріплення позитивного досвіду.

Доручення є методом організації соціально керованої діяльності. За

типологією розрізняють управлінські та виконавські доручення, постійні та

тимчасові (змінні), індивідуальні та групові. В соціально-педагогічній

практиці набув поширення метод чергування творчих доручень. До

соціально-педагогічних умов успішного застосування методу доручення

слід віднести: наочність, гласність виконання доручення, забезпечення

методичної підтримки в ході його виконання, урахування інтересів та

соціального досвіду клієнта.

До методів організації діяльності більшість авторів відносить гру як

спосіб соціальної взаємодії та розвитку творчої особистості клієнта.

Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи

полягає, на наш погляд, у профілактичній, превентивній спрямованості гри

як засобу організації змістовного дозвілля, запобіганні асоціальній

діяльності дітей та молоді.

Гра є одним із провідних інструментів в арсеналі соціального

працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики,

психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра сприяє духовному

і фізичному звільненню, зняттю напруження, посиленню відчуття радості

від подолання певних труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває

насолоду від вільного прояву своїх здібностей. Ця ситуація ігрової

творчості, що неодноразово повторюється, закріплюється і створює певний

«творчий ключ», яким кожний соціальний працівник може користуватись

у своїй діяльності.

Досвід застосування ігрових технік у соціальній роботі дозволяє

запропонувати таку класифікацію ігор: за кількістю учасників (з обмеженою

кількістю учасників, групові, масові); за напрямом виховних дій (музичні,

танцювальні, інтелектуальні); за видами обладнання, що використовується

(естафети, настільні, аукціонні та ін.); за ставленням до творчості

(репродуктивні, конструктивні, новаторські). До психолого-педагогічних

умов застосування гри в соціально-педагогічній роботі ми відносимо:

визначення творчого потенціалу гри; визначення місця і часу проведення,

кількості учасників; забезпечення комфортності та природності гри;

врахування вікових та анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей

учасників гри; захист людської гідності, морального самопочуття кожного

учасника гри; визначення місця ігротехніка під час проведення гри;

цілеспрямоване поширення прав учасників гри.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання

особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації

на соціально схвалені способи та види діяльності. Серед методів

стимулювання визначають: методи позитивного підкріплення, методи

негативного підкріплення, методи змагання.

Методи самовиховання сприяють свідомій зміні людиною власної

особистості відповідно до суспільних вимог та особистісного плану

самовдосконалення. До цієї групи належать методи самооцінки, само-

організації, самоконтролю та самокорекції.

Психологічні методи в соціально-педагогічній роботі застосовуються з

метою діагностування особливостей індивіда та організації на основі здобутих

результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.

Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організа-

ційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань і

завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною

мірою точності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда

необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Психодрама - це метод групової психотерапії., де використовується

рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного

вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього

проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення

особистістю власних проблем і конфліктів, подолання неконструктивних

поведінкових стереотипів і способів емоційної реакції, формування

адекватних прийомів поведінки.

Соціодрама - спеціальний вид психодрами, спрямований на аналіз

відносин між різними групами людей. Соціодрама не обмежується

проблемами однієї людини чи конкретної труни. Вона спрямована на

проблеми, які виникають у певному соціумі чи культурі, й притаманні

значній кількості людей. Під час соціодрами аналізуються певні колективні

уявлення та досвід, що зумовлені різними соціокультурними особ-

ливостями (соціальними, етнічними, професійними тощо).

Ігрова терапія - метод корекції емоційних і поведінкових розладів у

дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі

гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний

діагностичний матеріал для того, аби запропонувати дитині таку гру та роль

у ній, яка допоможе усвідомити негативні аспекти своєї поведінки чи

сформувати ті навички соціальної взаємодії, які в неї є відсутніми або

малорозвинутими. Гра виступає дійовим терапевтичним засобом, оскільки

сприяє звільненню від напруження, психологічних «затисків», стереотипів,

стимулює розвиток енергійності, життєвого оптимізму. Використання на

занятті ігор обумовлене темою, віком учасників, рівнем сформованості

окремих якостей вихованців. Терапевт має визначити потенціал кожної гри,

умови залучення до неї учасників групи. Надзвичайно важливо визначити

роль соціального працівника під час проведення гри! Вона поступово

змінюється від позиції керівника, радника, члена журі до рівнозначного

учасника ігрової дії чи стороннього спостерігача. Умовно можна визначити

кілька найбільш поширених груп терапевтичних ігор: діагностичні,

корекційні, розвивальні, творчі.

Сімейна психотерапія спрямована на корекцію міжособистісних

стосунків між членами подружжя, батьками та дітьми. У процесі сімейної

психотерапії робота спеціаліста та клієнтів насамперед спрямовується на

пошук та усунення причини емоційних розладів у сім'ї.

Арттерапія - метод впливу на психоемоційний і фізичний стан людини

за допомогою різних видів художнього та ужиткового мистецтва (малю-

вання, живопис, ліплення, різьба, випалювання, дрібні вироби з хутра та

тканин тощо). Фізичний і фізіологічний вплив арттерапії передусім полягає

в розвитку ідеомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда.

Тому вона є дуже ефективним методом у реабілітації дітей з обмеженими

функціональними можливостями. Заняття різними видами художньої

діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвитку креа-

тивності та індивідуальності особистості, покращенню її самовідчуття.

Групові заняття з арттерапії сприяють формуванню навичок спілкування

між людьми, що, в свою чергу, полегшує їм соціальну адаптацію в різних

мікросоціумах.

Епістолярна терапія як метод дозволяє досягнути «реставрації»

міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт з клієнтом

порушено чи він взагалі не існує. Крім того, лист до клієнта (чи до його

батьків, осіб з кола найближчого оточення) можна використати як

допоміжний засіб корекції стосунків. Як можливі форми роботи з

епістолярної терапії можна назвати: лист до уявного (реального) друга; лист

самому собі (до свого кращого Я, до свого поганого Я); лист до улюбленого

героя (літературного, історичного); лист у майбутнє та ін.

Казкотерапія є однією з найцікавіших психокорекційних технік. Казка

з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє

вирішити безліч психолого-педагогічних завдань. Найбільш поширеними

формами казкотерапії є: аналіз, відомих народних та авторських казок;

створення казки «по слову від кожного»; експромтне інсценування казки;

вигадування кінця казки чи початку нової казки, створення авторської казки

кожним клієнтом, де в завуальованій формі він розповідає про власні

проблеми, переживання та очікування. Аналіз таких казок дозволяє

соціальному працівникові яскравіше побачити причини життєвої кризи

дитини чи молодої людини, оцінити рівень позитивних зрушень, що

відбулися (або не відбулися) в становленні чи психологічній реабілітації

клієнта.

Одним із методів активного навчання та психологічного впливу, що

застосовується в процесі групової взаємодії, є соціально-психологічний

тренінг. Залежно від завдань ці тренінги умовно поділяють на дві великі

групи:

1) тренінги, орієнтовані на набуття спеціальних навичок, наприклад,

уміння вести ділові переговори;

2) тренінги, спрямовані на поглиблення досвіду в аналізі ситуацій

спілкування, зокрема, в їх розв'язанні. Основна відмінність соціально-

психологічного тренінгу від інших групових форм психокорекції полягає

не в засвоєнні особистістю готових знань і прийомів, а в їх самостійному

виробленні шляхом активної участі в процесі групової взаємодії.

Соціологічні методи використовуються в практиці соціальної роботи

найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем і

визначення ставлення людей до них.

Спостереження - один з емпіричних методів дослідження, який полягає

в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті навколишньої

дійсності. В соціально-педагогічній роботі воно здебільшого викорис-

товується для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної

групи.