Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

410

До

збирання

арахісу приступають, коли боби легко відокремлю-

ються від гінофор, а насіння — від стулок бобів, і набувають харак-

терного для сорту забарвлення. На півдні України звичайно арахіс

збирають у другій половині вересня — першій декаді жовтня дво-

фазним способом. Спочатку арахісозбиральна машина підрізає ко-

рені, витягує рослини, обтрушує їх від землі і укладає у валок. Піс-

ля просушування валки підриває і обмолочує комбайн з пристосу-

ванням. Затягувати строки збирання не можна, бо свіжі боби й на-

сіння за осінніх заморозків втрачають схожість, стають гіркими й

непридатними для їжі.

Вологі боби сушать при температурі не більше 40 °С, потім очи-

щають на ворохоочищувачі і зберігають при вологості 8 %.

2.3.13. ПЕРИЛА

Господарське значення. Перила, або судза, ціниться насінням, в

якому міститься 44 – 58 % технічної швидковисихаючої олії (йодне

число 181 – 206). Перилову олію використовують при виготовленні

лаків і фарб, які дають найкращу за тоном і пластичністю плівку,

що не дає при деформації тріщин, тому її широко застосовують в

авіаційній, суднобудівній, автомобільній та інших галузях промис-

ловості, а також для виготовлення непромокаючих та ізоляційних

матеріалів. Використовують її і при виготовленні різних медичних

препаратів.

Макуха та шрот перили, маючи в своєму складі 11,7 % жиру,

37,6 % білка, є цінним кормом для тварин. Макуху перед викорис-

танням на корм треба добре пропарювати в гарячій воді, від чого

звітрюється ефірна олія і майже зовсім зникає неприємний запах.

З листя перили виробляють ефірну олію, яку використовують в кон-

дитерській промисловості (в Японії), із свіжого листя можна готува-

ти салати. Перила — добрий медонос.

Походить перила із Східної Азії. Найпоширеніша в Японії, Китаї,

Кореї. В Україні її почали вивчати в посівах з 1926 р.

Найпридатнішою зоною для вирощування перили в Україні є лісо-

степова, де збирають її по 8 – 10 ц/га, а окремі господарства — 13,5 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Перила (Perilla L.) на-

лежить до родини губоцвітих (Labiatae). Відомі два ботанічні її ви-

ди, але практичне значення має один — Perilla ocymoides L.

Перила — однорічна трав’яниста рослина. Стебло її заввишки

50 – 150 см, дуже розгалужене (рис. 64).

Стебло, листя й насіння мають характерний для перили різкий

ароматичний запах, зумовлений вмістом ефірної олії.

Перила — теплолюбна рослина. Насіння починає проростати при

6 – 8 °С, сходи витримують заморозки до мінус 2 °С. Дорослі росли-

ни гинуть при мінус 1 – 2 °С. Температура вище 28 °С і посуха зу-

мовлюють зниження врожаю насіння.

411

Перила вибаглива до вологості та родючості ґрунту. Потреба у

воді особливо підвищується в період цвітіння — наливання насіння.

При врожаї повітряносухої біомаси 40 ц/га перила виносить з ґрунту

22,5 кг фосфору, 19,6 калію, 60 кг азоту. Найвищі врожаї перили на

звичайних та вилугуваних чорноземах. Засолені й заболочені ґрун-

ти, піщані та безструктурні, що легко запливають, непридатні для

цієї культури, бо вона не витримує навіть часткового застоювання

води на поверхні ґрунту, особливо у фазі сходів.

Перила — рослина короткого дня.

Вегетаційний період 100 –130 днів. Відзначається дуже повіль-

ним ростом рослин у перші фази до утворення 4 пар листків. Через

75 – 80 днів після сходів настає цвітіння, яке в межах суцвіття роз-

повсюджується знизу вверх. Від цвітіння до достигання плодів про-

ходить 25 – 30 днів. Перила — факультативний самозапилювач.

Із сортів перили вирощують Новинку.

Технологія вирощування. Кращими попередниками для перили

є озимі зернові, багаторічні трави, зернові бобові та просапні куль-

тури. Позитивно реагує на внесення під зяблеву оранку гною (30

т/га) і мінеральних добрив (N

Основний

обробіток ґрунту

під перилу проводять так само,

як під інші просапні ярі куль-

тури. Рано навесні зяб борону-

ють, проводять одну–дві куль-

тивації (на 8 – 10 і 5 – 6 см) з

боронуванням і допосівне ко-

ткування кільчасто-шпоро-

вими котками.

Для

сівби

використовують

насіння з чистотою не менше

95 % і схожістю не нижче 75 %.

Протруюють його препаратом

ТМТД (3 кг/т), або іншими

протруювачами. Сіють перилу

рано, при прогріванні ґрунту

на глибину 5 см до 10 – 12 °С,

широкорядним способом, з ши-

риною міжрядь 45 – 60 см. Нор-

ма висіву насіння 5 – 8 кг/га.

Глибина загортання насіння

на структурних і легких ґрун-

тах при достатній їх вологості

3 – 4 см, на важких суглин-

ках — не більше 2 см.

Рис. 64. Перила (загальний вигляд)

412

Догляд.

До появи сходів при утворенні ґрунтової кірки її руйну-

ють звичайно легкими зубовими боронами. Для знищення проростків

бур’янів сходи перили у фазі 2 – 3 пар листків також боронують лег-

кими боронами. У період вегетації перили міжряддя культивують

3 – 4 рази на глибину 4 – 5 і 6 – 8 см. При перших обробітках засто-

совують захисні пристосування проти присипання ґрунтом сходів.

Збирання.

Перила достигає нерівномірно, насіння її легко обси-

пається, тому збирають її роздільним способом. До збирання при-

ступають, коли достигне 20 % насіння (набуває нормального забарв-

лення). Обмолочують валки комбайнами, які обладнані пристосу-

ваннями для збирання дрібнонасінних культур. Обмолочене насін-

ня очищають і висушують до вологи 8 – 9 %.

2.3.14. ЛЯЛЕМАНЦІЯ

Господарське значення. Лялеманцію вирощують на насіння, в

якому міститься, залежно від сорту та умов вирощування, від 23 до

42 % швидковисихаючої олії (йодне число 162 – 202) і до 24 % білка.

При вирощуванні лялеманції в умовах північного клімату вона дає

більший вихід олії і з вищим йодним числом. Олія з лялеманції йде на

виготовлення оліфи та високоякісних лаків. При висиханні вона

утворює міцну й еластичну плівку, кращу за льонову. Олію з лялеман-

ції використовують також для виготовлення водонепроникних тканин,

клейонок, ізоляційного матеріалу для електропроводки та ін. Макуха

містить до 31 – 33 % білка, її використовують для годівлі тварин.

Походження поширеної у виробництві лялеманції невідоме. Дикі

види її ростуть на півдні України, в Закавказзі та країнах Малої

Азії. В Європі вперше її стали вирощувати як олійну культуру в

ХІХ ст., а з 1930 р. — в Україні. Тепер посіви лялеманції в Україні

займають обмежену площу. Лялеманція може добре рости в усіх

ґрунтово-кліматичних зонах України. Середній врожай 10 – 12 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Лялеманція іберійсь-

ка (Lallemancia iberica F. et M.) — однорічна трав’яниста рослина

родини губоцвітих (Labiatae) (рис. 65).

Утворює прямостояче гіллясте стебло висотою 60 – 70 см.

Невибаглива до тепла. Проростання насіння й ріст починаються

при температурі ґрунту 3 – 4 °С, сходи з’являються при температурі

повітря 5 – 6 °С. Малочутлива до змін температури в перші фази рос-

ту. Сходи витримують заморозки до мінус 6 – 8 °С, хоч розвиток рос-

лин при цьому затримується. Навіть у період цвітіння рослини ви-

тримують заморозки до мінус 3 °С.

Лялеманція вважається посухостійкою рослиною, але найвищі її

врожаї збирають за умов достатнього зволоження. Найбільші вимо-

ги її до вологи у період від сходів до початку бутонізації.

До родючості ґрунту лялеманція невибаглива, але найвищі вро-

жаї дає на родючих чорноземах, що мають високий запас легкоза-

413

своюваних поживних речовин у верхніх шарах. Для лялеманції по-

трібні чисті поля, бо в перший період вона росте повільно й бур’яни

часто заглушають посіви.

Лялеманція переважно самозапильна рослина, але можливе і

перехресне запилення.

Вегетаційний період лялеманції 65 – 90 днів, у посушливі роки

65 – 70 днів. Сума середньодобових температур від сівби до повного

достигання на півдні України 1600 – 1700 °С.

В Україні вирощують такі сорти лялеманції, як ДСС-24, ДСС-2,

Донська Л-152, Високоросла 26.

Технологія вирощування. Кращим попередником для лялеманції

є озима пшениця. Маючи короткий період вегетації, лялеманція, в

свою чергу, є добрим попередником для озимих і післяжнивних

культур.

Лялеманція чутлива до

вне-

сення добрив.

Під зяблеву оран-

ку вносять гній (20 – 30 т/га) або

мінеральні добрива (N

Основний обробіток ґрунту

проводять так само, як і під

ранні ярі культури. Навесні зяб

боронують, а перед сівбою куль-

тивують на глибину 4 – 6 см з

одночасним боронуванням, шлей-

фуванням та коткуванням

Сівба.

Висівають насіння ля-

леманції в ранні і максимально

стислі строки, коли ґрунт на

глибині 5 см прогріється до

4 – 5 °С. Запізнення із сівбою в

Степу на 5 – 6 днів від початку

польових робіт зумовлювало

зниження врожаю на 50 – 54 %, а

запізнення на декаду знижувало

врожай утричі. Глибина загор-

тання насіння 2 – 3 см, а в сухі

роки на легких ґрунтах до 4 см.

Основний спосіб сівби ляле-

манції звичайний рядковий з

нормою висіву 16 – 20 кг/га, для

більш вологих районів північно-

го та північно-західного Степу —

20 кг/га, а для посушливих ра-

йонів півдня — 16 кг/га. У райо-

нах крайнього півдня можна

Рис. 65. Лялеманція (загальний ви-

гляд)

414

висівати лялеманцію і широкорядним та двострічковим способами з

міжряддям 45 см при нормі 18 кг/га. Перед сівбою насіння протрую-

ють препаратом ТМТД (3 кг/т) та ін.

Догляд

за посівами складається з 2 – 3 боронувань сходів легки-

ми зубовими боронами, широкорядні посіви 2 – 3 рази культивують

на глибину 5 – 6 і 6 – 8 см, обладнуючи культиватори пристосуван-

ням для захисту рослин від присипання ґрунтом.

Збирання.

Насіння лялеманції при достиганні легко обсипаєть-

ся, особливо в сиру погоду. Збирати високорослі посіви лялеманції

краще прямим комбайнуванням на низькому зрізі. Приступають до

збирання, коли насіння в чашечках нижніх 3 – 5 ярусів (кілець) го-

ловного стебла набуде фіалкового кольору. Низькорослі посіви, коли

нижні кільця прикріплені на висоті 12 – 18 см, краще збирати роз-

дільним способом. Змочене дощем насіння ослизнюється й швидко

загниває.

Після обмолоту насіння очищають і просушують до вологості не

більше 9 %.

2.3.15. САФЛОР

Господарське значення. Сафлор вирощують переважно як олійну

культуру, перспективну для посушливої зони півдня України. В на-

сінні сафлору міститься 32 – 37 % (у ядрі 50 – 56 %) напіввисихаючої

олії (йодне число 115 – 155) і до 12 % білка. Олія, добута з ядер на-

сіння, наближається за смаковими якостями до соняшникової, її ви-

користовують для харчування. Олія, добута з цілого насіння, має

гіркуватий смак, її використовують для виробництва оліфи, білої

фарби, емалей, мила, лінолеуму. Сім’янки сафлору — добрий корм

для птиці. Макуху в невеликих кількостях згодовують тваринам, у

100 кг її міститься 55 корм. од. З квіток сафлору добувають жовтий

барвник картамін, який використовують у килимовому виробництві

і для фарбування тканин, а також в кулінарії як замінник шафра-

ну.

Сафлор давно відомий в Індії, Єгипті, Китаї, Північній Африці,

Середній Азії, Закавказзі. В Україні його стали вирощувати з другої

половини XVIII ст. Має незначне поширення в південних посушли-

вих районах. Середня врожайність насіння сафлору 10 – 12 ц/га, за

сприятливих умов — до 20 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Сафлор (Carthamus

tinctorius L.) належить до родини айстрових (Asteraceae). Це однорі-

чна (рідко дворічна) одностеблова перехреснозапильна трав’яниста

рослина заввишки до 90 см. На одній рослині формується від 5 до 50

кошиків діаметром 1,5 – 3,5 см, в кожному з яких розвивається 30 –

60 панцирних сім’янок (рис. 66). Маса 1000 насінин від 20 до 50 г,

лузжистість 40 – 50 %.

415

Сафлор — жаростійка і посухостійка рослина, добре витримує

тривалу посуху. Тому він становить інтерес для посушливого пів-

денного Степу України. Насіння проростає при температурі 2 – 3 °С.

Сходи його витримують заморозки до мінус 3 – 6 °С. Найбільша по-

треба в теплі спостерігається в період цвітіння — достигання. Про-

тягом цвітіння дощову погоду витримує гірше, ніж посуху, оскільки

у вологу погоду квітки значно гірше запліднюються. До ґрунтів са-

флор невибагливий, витримує засолення, добре реагує на застосу-

вання добрив. Сафлор — рослина короткого дня. Вегетаційний пе-

ріод залежно від сорту й умов вирощування триває від 90 до 150

днів.

Технологія вирощування. Кращими попередниками для сафлору

є озима пшениця, яку висівають по пару або після трав, а також

просапні культури. Сафлор — добрий попередник для ярих колосо-

вих культур.

Рис. 66. Сафлор:

— загальний вигляд;

— кошик без шипів;

— кошик з шипами

416

Система основного й передпосівного

обробітку ґрунту

така, як і

під соняшник. Під основний обробіток вносять мінеральні добрива

дозою N

Сіють

сафлор у ранні строки широкорядним способом з між-

ряддям 45 см, на засмічених полях 60 – 70 см. Норма висіву насін-

ня 10 – 12 кг/га, на 1 м рядка має бути 4 – 5 рослин при міжрядді

45 см і 6 – 7 рослин при міжрядді 60 – 70 см. Глибина загортання

насіння 5 – 6 см. Посіви обов’язково коткують кільчасто-шпоровими

котками.

Догляд

за посівами такий самий, як і за посівами соняш-

нику.

Збирають

сафлор прямим комбайнуванням, бо насіння з кошика

при достиганні не висипається. До збирання приступають, коли по-

жовтіють усі рослини й кошики, а насіння затвердіє.

2.4. ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ

2.4.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

До ефіроолійних належить багато рослин, які вирощують для

виробництва з них летких ароматичних речовин, що дістали назву

ефірні олії. За складом і хімічною будовою ефірні олії являють со-

бою суміші різноманітних органічних сполук: вуглеводів різного

ступеню насиченості, спиртів, фенолів, ефірів, альдегідів, кетонів та

органічних кислот.

Ефірні олії використовують у парфумерно-косметичній, фарма-

цевтичній, харчовій, миловарній, тютюновій, консервній та інших

галузях промисловості. Рівень споживання їх визначає стан добро-

буту, здоров’я та працездатності людей.

Ефірні масла накопичуються у плодах, насінні, листі, квітках,

кореневищах та в інших органах (частинах) рослин. Зернові (плодо-

ві) ефіроолійні культури містять також значну кількість звичайної

(жирної) олії. Ефірну олію добувають відгонкою її водяною парою, а

жирну — екстрагуванням органічними розчинниками. Основні ефі-

роолійні культури містять різну кількість ефірної та звичайної олії

(табл. 30).

30. Вміст ефірної і жирної олії в ефіроолійних культурах, %

Вміст олії

Культура

Орган накопичення

олії

ефірної жирної

Коріандр Насіння 1,5 – 1,8 17 – 24

Кмин » 4 – 6 14 – 22

Аніс » 2,5 – 4 16 – 22

М’ята перцева

Листя і стебло 2,5 – 3,5 —

Шавлія мускатна Суцвіття 0,2 – 0,35 —

Лаванда » 1 – 2 —

417

В Україні найпоширенішими ефіроолійними культурами є: корі-

андр, аніс, фенхель, кмин, м’ята перцева, троянда ефіроолійна, ла-

ванда, шавлія мускатна. Загальна площа посівів ефіроолійних

культур в Україні близько 40 тис. га.

2.4.2. КОРІАНДР

Господарське значення. В насінні коріандру міститься від 0,8 до

1,6 % ефірної олії, головною складовою частиною якої є терпеновий

спирт ліналоол (60 – 80 %), що є вихідним продуктом для синтезу

ряду пахучих речовин із запахом лимона, троянди, фіалки, конва-

лії, цитронелолу, цитронелалю, іонону, метиліонану, іралії та ін.,

які використовуються в парфумерно-косметичній та харчовій про-

мисловості. У насінні коріандру міститься також від 18 до 28 % жир-

ної олії, яку використовують у миловарній і текстильній промисло-

вості, а також у поліграфічному виробництві. Насіння коріандру

застосовують у харчовій промисловості як пряну приправу при кон-

сервуванні риби, солінні огірків тощо. Шрот коріандру містить близь-

ко 6 % жиру та до 30 % білків і використовується на корм худоби і

птиці. Коріандр — медоносна

рослина.

Це давня культура Серед-

земномор’я. В Україну завезе-

ний з Росії на початку ХІХ ст.

Є провідною ефіроолійною

культурою. Найбільш поши-

рений у Запорізькій, Микола-

ївській, Кіровоградській об-

ластях. Середня врожайність

насіння 12 – 15 ц/га.

Морфобіологічні та еко-

логічні особливості. Коріандр

(кишнець, кинза) (Corian-

drum sativum L.) — однорічна

трав’яниста рослина родини

селерових (Apiaceae). Плід —

двосім’янка кулястої або яй-

цеподібної (2 – 5 мм в діамет-

рі) форми, складається з двох

однонасінних напівплодиків

(рис. 67). Кожний напівпло-

дик має по два канальці, які

містять ефірну олію. Ефірна

олія міститься також в інших

частинах рослини.

Рис. 67. Коріандр:

— верхня частина стебла з квітками і плодами;

— прикоренева частина стебла;

— квітка;

—

плід

(

ко

обо

ка

)

418

Стебла, листя, зелені плоди мають неприємний запах клопів.

У міру достигання плоди легко обсипаються і набувають приємного

запаху. Маса 1000 насінин коріандру 5,5 – 8 г.

Коріандр — перехреснозапильна рослина. Протягом вегетації

проходить такі фази: сходи, розетки, стеблування, цвітіння і дости-

гання. Вегетаційний період триває 80 – 120 днів.

Коріандр середньовибагливий до тепла. Насіння його проростає

при 4 – 6 °С, дружні сходи з’являються при температурі не нижче

10 °С і витримують заморозки до мінус 8 – 10 °С. Підвищені темпе-

ратури в період вегетації зумовлюють зниження врожайності і вміс-

ту олії в сировині.

Потреба в ґрунтовій волозі в різні фази вегетації у коріандру не-

однакова. Для набухання і проростання насіння поглинає воду, маса

якої становить 120 – 125 % до його маси. В період від сходів до стеб-

лування коріандр витрачає мало вологи і добре витримує ґрунтову

посуху. Поглинання вологи збільшується на початку стеблування і

досягає максимуму у фазі цвітіння. У фазі формування і достигання

насіння витрата води поступово зменшується. Транспіраційний кое-

фіцієнт становить близько 600.

Коріандр належить до світлолюбних рослин довгого дня. При за-

тіненні зменшується галуження рослин, знижується їх продуктив-

ність.

До ґрунтів коріандр вибагливий. Кращими для нього є ґрунти, які

мають глибокий гумусовий шар, добру структуру, великий запас

поживних речовин, нейтральну реакцію ґрунтового розчину. Най-

краще росте на чорноземах. Непридатні для нього важкі глинисті,

піщані та солонцюваті ґрунти. При врожаї 12 – 15 ц/га коріандр ви-

носить із ґрунту 60 – 70 кг азоту, 16 – 17 кг фосфору і 40 – 60 кг ка-

лію. Близько 80 % цієї кількості поживних речовин засвоюється в

період стеблування і цвітіння.

Сорти коріандру, районовані в Україні: Кіровоградський, Янтар,

Осканит та ін.

Технологія вирощування. Посіви коріандру розміщують після

озимих хлібів, зернових бобових і удобрених просапних культур, не

слід розміщувати їх після культур, які пізно звільняють поля (со-

няшник, цукрові буряки, суданська трава) і виносять з ґрунту бага-

то поживних речовин та вологи. З метою запобігання ураженню ра-

муляріозом коріандр можна повертати на попереднє поле не раніше

як через 4 – 5 років.

Важлива роль у підвищенні врожайності коріандру належить ор-

ганічним та мінеральним добривам. При розміщенні посівів коріанд-

ру після удобрених гноєм озимих під зяблеву оранку вносять повне

мінеральне добриво 45 – 60 кг/га д. р. Якщо під попередник органіч-

них добрив не вносили, їх треба внести під коріандр (20 – 30 т/га).

Під час сівби ефективним є внесення фосфору в рядки з розрахунку

10 – 15 кг/га д. р.

419

Система основного

обробітку ґрунту

після зернових культур по-

лягає в лущенні і ранній зяблевій оранці на 25 – 30 см. Після про-

сапних культур оранку проводять на глибину 22 – 25 см. Рання

оранка забезпечує вищі врожаї порівняно з пізньою. Весняний пе-

редпосівний обробіток ґрунту складається з шлейфування, борону-

вання та культивації в один–два сліди з одночасним боронуванням.

Сіють

коріандр рано навесні в перші дні польових робіт. Перед

сівбою насіння протруюють ТМТД (4 кг/т) або іншими протруюва-

чами. Ефективним засобом прискорення з’явлення сходів є сівба

пророщеним насінням. Сівбу проводять звичайним рядковим спосо-

бом або широкорядним з шириною міжрядь 45 см. На чистих від

бур’янів полях, а також при застосуванні гербіцидів (пропаніду і

його аналогів) перевагу має звичайний рядковий спосіб сівби. На

забур’янених полях, а також в посушливих умовах слід застосовува-

ти широкорядну сівбу.

Норма висіву при звичайній рядковій сівбі і застосуванні до- і після-

сходових боронувань становить 25 – 30 кг/га, або 3,4 – 3,6 млн схожих

насінин на 1 га. На полях, де будуть застосовуватись вказані вище

гербіциди, оптимальна норма висіву 16 – 18 кг/га, або 2,2 – 2,4 млн

схожих насінин на 1 га. При широкорядній сівбі висівають 12 – 16 кг,

або 1,7 – 1,8 млн схожих насінин на 1 га. Насіння загортають на

глибину 3 – 4 см.

Догляд.

Після сівби посіви коткують кільчастими або рубчастими

котками. Подальший догляд за посівами зводиться переважно до бо-

ротьби з бур’янами, які знищують гербіцидами або агротехнічними

заходами. Під передпосівну культивацію застосовують гербіциди (за

препаратом): трефлан (6 – 8 л/га), лінурон (4 – 6 кг/га), пропазин (3 –

6 кг/га); у фазі 2 – 3 справжніх листків коріандру — лінурон (4 – 8

кг/га), прометрин (4 – 8 кг/га). Якщо неможливо використати гербі-

циди, бур’яни знищують до- і післясходовими боронуваннями. На

широкорядних посівах коріандру проводять 2 – 3 міжрядних обробіт-

ки ґрунту. Щоб поліпшити запилення, на посіви коріандру в період

цвітіння вивозять пасіки з розрахунку по дві бджолосім’ї на кожний

гектар площі.

Збирання.

Плоди коріандру достигають неодночасно, до того ж

вони обсипаються. Тому збирати врожай потрібно своєчасно і в стис-

лі строки. Для прискорення достигання в період побуріння 40 – 50 %

зонтиків посіви обробляють хлоратом магнію в дозі 5 – 10 кг/га д. р.

Через 3 – 5 днів збирають врожай прямим комбайнуванням.

При роздільному збиранні коріандр скошують жатками при до-

стиганні плодів: на технічні цілі 30 – 40 %, на насіння 60 – 70 %.

Після підсихання валків і зниження вологості насіння до 10 – 13 %

їх підбирають і обмолочують переобладнаними зерновими комбай-

нами. Насіння очищають і додатково просушують, щоб вологість

його під час зберігання була не вище 12 %.