Економіка України після кризи: орієнтири стратегічних реформ
51
монетарною інфляцією вимагають надмірної потужності обмежень грошової
пропозиції, що дає неспівставний з позитивним антиінфляційним результатом
гальмівний ефект для економічного зростання.
По-друге, заходи щодо стабілізації банківського сектору дали можли-
вість уникнути ланцюгової банківської кризи, проте не еволюціонували в ін-
струменти відновлення належного кредитування економіки. Нівелювання
рефінансування як інструменту регулювання ліквідності, високі вимоги до
платоспроможності позичальників замість інструментів компенсації ризиків,
ігнорування завдань упровадження системи довгострокового інвестиційного
кредитування призвели до фактичного виключення банківського сектору з
числа чинників відновлення економічного зростання. Досягнувши відновлен-
ня приросту депозитів населення, зберігаючи негативну динаміку приросту
кредитування населення та вкрай повільну позитивну – суб’єктів господа-
рювання (загалом зростання кредитування економіки у січні-вересні 2010 р.
склало (у номінальному вимірі!) лише 2,8 %), банки де-факто виконують роль
абсорберів ліквідності як потенційного ресурсу зростання економіки.
По-третє, загрозливою є тенденція втягування банківської системи у фі-
нансування дефіциту бюджету за рахунок купівлі ОВДП та ОВДП-ПДВ облі-
гацій. Спрямування банками надлишку ліквідних коштів на ринок державних
цінних паперів збільшує залежність банківської системи від стану державно-
го бюджету та спроможності держави своєчасно розраховуватися за своїми
зобов’язаннями, загрожує посиленням розриву між рівнем розвитку фінансо-
вого і реального секторів економіки та посилює ефект витіснення приватних
інвестицій державними запозиченнями, спрямованими переважно на цілі по-
точного споживання.
Надалі внаслідок підвищення та індексації соціальних
виплат, збільшення обсягів погашення та обслуговування боргів, необхідності
інвестування у підготовку Євро-2012, необхідності фінансування дефіциту
НАК «Нафтогаз України» та Пенсійного Фонду, реальний дисбаланс між
зобов’язаннями та ресурсами уряду може поглибитися.
По-четверте, реальним виглядає ревальваційний виклик: реальне зміц-
нення гривні через відносно високі показники інфляції на тлі позитивного
сальдо поточних операцій, обумовленого
наростанням боргових потоків до
державного сектору економіки.
За даними НБУ, за 9 місяців 2010 р. уряд по-
зичив 4,7 млрд дол. За неофіційними даними, майже 40 % ОВДП-ПДВ також
викуплені нерезидентами. Допущення у таких умовах подорожчання гривні
не лише негативно відбиватиметься на конкурентоспроможності вітчизня-
них виробників, але й посилюватиме ризики наступної девальвації у випадку
короткострокових капіталів з країни.
Попри очікуване поступове погіршен-
ня сальдо зовнішньої торгівлі, ревальваційний тиск на валютному ринку має
зберігатися завдяки відновленню припливу в Україну іноземних інвестицій
.
Утім, навіть запобігаючи ревальвації шляхом гривневих інтервенцій, НБУ
оперативно компенсує ці інтервенції шляхом мінімізації рефінансування ко-
мерційних банків та інших форм монетарних обмежень (див. перші дві по-
зиції цієї глави).