Зеркалов Д.В. Правова основа енергозбереження. Довідник

Подождите немного. Документ загружается.

60 61

Випереджання темпів економічного зростання порівняно з

темпами споживання первинних енергоресурсів має забезпе-

чуватися шляхом реалізації стратегічної мети, спрямованої на

досягнення до 2030 року світового рівня показників енергетичної

ефективності. Досягнення такого рівня планується здійснити за

рахунок двох основних факторів:

• технічного (технологічного) енергозбереження, що перед-

бачає модернізацію або заміну енергоємних наявних тех-

нологій, підвищення енергоефективності промисловості і

соціально-комунального сектора економіки та зменшення

втрат енергоресурсів;

• структурного енергозбереження, що передбачає докорінні

структурні зміни для створення малоенергоємної та ма-

лоресурсної економіки шляхом впровадження новітніх

технологій.

Прогноз обсягів виробництва ВВП, млрд. грн. (ціни 2005 р.)

1059,3

1397,2

691,5

809,8

929,4

1792,3

791,9

575,1

1286,2

1056,9

852,4

677,7

523,7

413,9*

582,5

476,2

200

500

800

1100

1400

1700

2005 2010 2015 2020 2025 2030

млрд.грн (в цінах 2005 р.

оптимістичний

базовий

песимістичний

Прогноз динаміки споживання первинних ресурсів, рівнів

структурного та технологічного енергозбереження до 2030

року, млн. т у.п. (базовий сценарій)

Впровадження енергозберігаючих технологій можливе тільки

за умови переходу на ринкове формування цін на енергетичні

ресурси, що передбачається здійснити переважно у 2006 - 2007

роках.

♦ ♦ ♦ ♦ ♦

200,6

213,8

227,0

244,3

302,7

66,4

109,8

137,5

198,1

25,3

54,4

120,3

7,9

2005* 2010 2015 2020 2030

Структурне енергозбереження

Технологічне енергозбереження

Споживання первинних енергоресурсів

* Показники за 2005 рік в усіх розділах Енергетичної стратегії України на

період до 2030 року прийняті за попередніми даними станом на 08.02.2006 р.

62 63

1.4. Інтеграція до Європейського союзу

Елементи інтеграції в енергетиці:

Адаптація законодавства та відповідні інституційні пере-

творення;

Інтеграція мереж та уніфікація стандартів.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є між-

народним зобов’язанням, передбаченим Угодою про партнерство

і співробітництво між Україною та європейськими співтовари-

ствами (далі — УПС) від 14 червня 1994 року. Відповідно до ст. 51

п.1 УПС Україна зобов’язується наближувати чинне та майбутнє

законодавство до законодавства Співтовариства у пріоритетних

сферах.

Адаптація енергетичного законодавства визначена пріори-

тетною сферою відповідно до Закону України «Про загальнодер-

жавну програму адаптації законодавства України до законодав-

ства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року.

Адаптація українського законодавства до енергетичного за-

конодавства ЄС має сприяти створенню конкурентних енерге-

тичних ринків України, інтегрованих до європейських ринків.

Створення таких ринків базується на засадах:

• забезпечення надійності постачання енергоносіїв;

• розширення конкуренції відповідно до принципів свободи

руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили;

• забезпечення охорони навколишнього середовища та ци-

вільного захисту у сфері техногенної безпеки.

Адаптація законодавства України за напрямами

Електрична енергія та природний газ

Правове регулювання електроенергетичної та газової галузей

ЄС спрямовано на вдосконалення існуючого оптового ринку елек-

троенергії та створення конкурентного ринку природного газу.

Ринки мають забезпечити повну лібералізацію відносин у

сфері постачання природного газу та електроенергії (у країнах-

членах ЄС до 1 липня 2007 року усім споживачам, з урахуванням

побутових, має бути забезпечено право вибору постачальника)

Правова основа створення енергетичних ринків:

Директива 2003/54/ЄС від 26 червня 2003 р. Європейського

Парламенту та Ради стосовно спільних правил для внутрішнього

ринку електроенергії, яка скасовує Директиву 96/92/ЄС;

Директива 2003/55/ЄС від 26 червня 2003 р. Європейського

Парламенту та Ради стосовно спільних правил для внутрішнього

ринку природного газу, яка скасовує Директиву 98/30/ЄС;

Регламент Ради ЄС 1228/2003 від 26 червня 2003 р. про

умови доступу до мереж для транскордонних перетоків електро-

енергії;

Рішення Європейського Парламенту та Ради ЄС 1229/2003/

ЄС від 26 червня 2003 р. про правила для транс’європейських

енергетичних мереж.

Адаптація законодавства України в частині створення ринків

природного газу та розвитку ринку електроенергії має передба-

чати такі основні засоби та механізми утворення ринку:

♦ створення умов для діяльності незалежного регулятора

ринків, який регулює відносини між учасниками ринків;

♦ створення умов для незалежної діяльності операторів з

транспортування та розподілу електричної енергії і при-

родного газу;

♦ запровадження регульованого (на основі встановлених

регулятором однакових незалежно від форм власності та

недискримінаційних тарифів) доступу до засобів транспор-

тування та розподілу електроенергії і природного газу;

♦ запровадження справедливих, прозорих та недискримі-

наційних соціальних зобов’язань енергетичних компаній

щодо надання послуг і захист найбільш незахищених ка-

тегорій споживачів;

♦ створення умов для розвитку внутрішніх та міждержавних

електричних мереж та газопроводів з метою забезпечення

надійності функціонування енергетичних ринків, здійснен-

ня експортно-імпортних операцій та транзиту електро-

енергії та газу.

Нафтова галузь

Адаптація енергетичного законодавства України до енер-

гетичного законодавства ЄС у сфері нафтової галузі полягає у

досягненні безпеки поставок і забезпеченні надійності функціо-

нування енергосистеми шляхом прийняття законодавчих актів,

якими передбачатимуться заходи щодо:

• створення та підтримання резервів нафти та нафтопродук-

тів на рівні, достатньому для забезпечення внутрішнього

споживання протягом не менше 90 днів;

64 65

• створення уніфікованого порядку обліку та використання

резервів нафти та нафтопродуктів;

• розроблення плану дій, що має застосовуватися у випадку

виникнення ускладнень у постачанні сирої нафти і нафто-

продуктів;

• створення умов для надійної роботи внутрішніх і міждер-

жавних нафтопроводів, здійснення транзиту нафти;

• створення або визначення компетентного органу з необхід-

ними повноваженнями на випадок виникнення труднощів

у постачанні сирої нафти чи нафтопродуктів;

• визначення порядку проведення міждержавних консуль-

тацій та забезпечення координації національних заходів

у разі виникнення кризової ситуації на ринку нафти та

нафтопродуктів.

Основними актами ЄС у цій сфері є:

Директива Ради ЄЕС 68/414/ЄЕС від 20 грудня 1968 р. про

введення зобов’язань країн-членів ЄЕС підтримувати мінімальні

резерви сирої нафти та/ або нафтопродуктів;

Директива Ради 98/93/ЄС від 14 грудня 1998 р. про внесення

змін до Директиви 68/414/ЄЕС.

Вугільна галузь

Регулювання вугільної галузі в ЄС спрямовано на впорядку-

вання та зменшення державних субсидій на видобування вугілля,

а також на встановлення прозорих цін на ринку з метою досяг-

нення ринкових умов функціонування галузі, зокрема, через

створення належних умов для конкуренції.

Основними документами у цій галузі є:

♦ Регламент Ради ЄС 1407/2002 від 23 липня 2002 р. про

державну допомогу вугільній промисловості;

♦ Регламент Ради ЄС 405/2003 від 27 лютого 2003 р. щодо мо-

ніторингу імпорту Співтовариством вугілля з третіх країн.

Адаптація українського законодавства у цій галузі потребує

прийняття законодавчих актів, спрямованих на:

• визначення видів державної допомоги, які надаються

вугільній галузі, а також умов та термінів їх надання ви-

ключно законами України;

• створення системи моніторингу надання та використання

державної допомоги і моніторингу експорту та імпорту

вугілля.

Ядерна енергетика

Правове регулювання відносин у ядерній галузі є одним з

найрозвинутіших у межах європейського енергетичного права.

Основу такого регулювання складають:

♦ Римський Договір про Європейське співтовариство з атом-

ної енергії (Євратом) 1957 року;

♦ статути Агенції Євратому з постачання від 6 листопада

1958 р.;

♦ правила Агенції Євратому з Постачання ЄС з ядерної енер-

гетики від 11.05.1960 щодо способу врівноваження попиту

та пропозиції на уранову руду, вихідні матеріали та спеці-

альні матеріали, що розщеплюються;

♦ Директива Ради 92/3/Євратом від 3 лютого 1992 р. про на-

гляд та контроль за перевезенням радіоактивних відходів

між країнами-членами, а також їхнім ввезенням до ЄС та

вивезенням з нього;

♦ Регламент Ради (Євратом) 1493/93 від 8 червня 1993 р.

щодо перевезень радіоактивних речовин між країнами-

членами.

Ядерне законодавство України значною мірою відповідає

вимогам європейського законодавства внаслідок реалізації чис-

ленних міжнародних угод, учасником яких є Україна.

Адаптація українського законодавства у цій сфері потребує

прийняття законодавчих актів, спрямованих на:

• підтвердження відповідності продукції, що постачається

на підприємства атомної енергетики;

• залучення та використання фінансових ресурсів для зняття

з експлуатації АЕС та передачі на довгострокове зберіган-

ня/ захоронення радіоактивних відходів (далі — РАВ);

• впровадження санітарних норм і правил для АЕС;

• спорудження сховищ відпрацьованого ядерного палива

(далі — ВЯП) та РАВ;

• продовження терміну експлуатації АЕС;

• забезпечення кредитування будівництва нових об’єктів

ядерно-енергетичного комплексу (далі — ЯЕК);

• виконання процедур підготовки і передачі на захоронення

РАВ підприємств ЯЕК;

• остаточного захоронення РАВ у глибинних геологічних

формах;

66 67

• поводження з ВЯП після його довгострокового безпечного

зберігання.

Відновлювані джерела енергії, енергозбереження та

охорона навколишнього середовища

Правове регулювання у цій сфері розвивається за двома на-

прямками: зменшення енергоємності та розвиток відновлюваль-

них джерел енергії. Основними правовими актами, які регулюють

відповідні відносини, є такі:

♦ Директива Європейського Парламенту та Ради ЄС

2001/77/ЄС від 27 вересня 2001 р. про сприяння вироб-

ництву електроенергії з відновлювальних джерел енер-

гії (на внутрішньому електроенергетичному ринку);

♦ Директива 2004/8/ЄС Європейського Парламенту та Ради

від 11 лютого 2004 р. про сприяння спільному виробництву

тепла й електроенергії (когенерації) на основі корисного те-

плового навантаження на внутрішньому енергетичному

ринку та внесення змін до Директиви 92/42/ЄЕС;

♦ Директива 2002/91/ЄС Європейського Парламенту та Ради

від 16 грудня 2002 р. про енергоефективність будівель.

Адаптація українського законодавства у цій сфері потребує

прийняття законодавчих актів, спрямованих на:

• створення умов для збільшення використання віднов-

лювальних джерел енергії, зокрема, через забезпечення

доступу електроенергії з відновлювальних джерел до елек-

тричних мереж за прийнятними цінами, встановлення

спеціальних тарифів, спрощення адміністративних про-

цедур надання дозволу на будівництво «відновлюваних»

електростанцій тощо;

• надання преференцій для розвитку (реабілітації) ресурсної

бази для НВДЕ, зокрема, полікристалічного кремнію для

виробництва фотоперетворювачів сонячних модулів, біо-

маси, шахтного метану тощо.

• підвищення енергоефективності та покращення надійності

постачання енергетичних продуктів шляхом створення

правових рамок для заохочення та розвитку високоефек-

тивної когенерації, тобто одночасного виробництва тепло-

вої та електричної енергії;

• фінансове, правове та організаційне стимулювання ви-

користання енергоефективних матеріалів і технологій у

соціальній сфері та різних галузях економіки, насамперед

транспорті, будівництві та інших;

• організаційна, правова і фінансова підтримка можливого

використання промислових і побутових відходів, перш за

все енергоємних, як металолом, відходи будівельних мате-

ріалів, склотари тощо.

• створення недискримінаційних умов для виробництва

енергії з різних відновлювальних джерел.

Зважаючи на досвід країн Центральної Європи щодо адаптації

енергетичного законодавства, її наслідком має стати зміна таких

ключових засад функціонування енергетики:

Монополізм ⇒ конкуренція;

Державне управління ⇒ державне регулювання;

Центральне планування ⇒ лібералізація;

Державна власність ⇒ приватна власність.

Адаптацію національного законодавства доцільно здійснюва-

ти з урахуванням особливостей, якими характеризувався процес

приведення у відповідність з вимогами європейського права (на-

самперед, директив) законодавства країн-членів ЄС, а саме:

♦ з урахуванням існуючих відмінностей у функціонуванні та

правовому регулюванні різних сегментів енергетики, а та-

кож існуючих особливостей їх оподаткування, фінансуван-

ня, корпоративного управління, охорони навколишнього

природного середовища тощо;

♦ врахування положень права ЄС та внесення змін до діючих

і розроблення нових нормативно-правових актів, спрямо-

ваних на досягнення визначеної мети.

Адаптація енергетичного законодавства та подальше рефор-

мування ПЕК, насамперед у сфері лібералізації енергетичних

ринків, повинні проводитись лише в тому випадку, коли очікувані

вигоди перевищуватимуть можливі втрати.

З метою вдосконалення розробки та адаптації енергетичного

законодавства до законодавства ЄС доцільно централізувати

виконання зазначених функцій, а також вирішити питання

фінансового, кадрового і організаційного забезпечення такої

діяльності.

Інтеграція мереж та уніфікація стандартів

Енергетичні мережі України тісно пов’язані з відповідними

мережами країн ЄС.

68 69

Інтеграція нафто- та газопроводів з європейськими мережами

забезпечується тим, що вони значною мірою використовуються

для транзиту енергоносіїв з Росії та інших країн у напрямку ЄС.

Використання транзитного потенціалу газопроводів становить

близько 70%, а нафтопроводів — не більше 50%. Зважаючи на

це, можна стверджувати, що нафто- та газопроводи є достатньо

інтегрованими з мережами країн-членів ЄС.

Основне завдання щодо інтеграції електроенергетики стосу-

ється міждержавних і магістральних електромереж.

До 1993 року ОЕС України працювала в енергосистемі «МИР»

у паралельному режимі з енергосистемами Польщі, Угорщини,

Словаччини та Чехії, Болгарії та Румунії, які на цей час здійсни-

ли відповідні до директив ЄС заходи і увійшли до європейської

енергосистеми UCTE.

З 2001 року Об’єднана енергосистема України працює у па-

ралельному режимі з енергосистемами Російської Федерації,

Молдови та країн Балтії.

З липня 2002 року частина української енергосистеми, так

званий «Острів Бурштинської ТЕС», працює у паралельному ре-

жимі з об’єднаною енергосистемою Європи UCTE.

Сприятливим фактором щодо інтеграції української енерго-

системи є збереження практично всіх електроліній колишньої

системи «МИР». Виняткову роль в цьому плані відіграє електро-

підстанція 400 кВ «Мукачеве» через яку енергосистеми Румунії,

Словаччини і Угорщини з’єднані не лише з ОЕС України, але і

між собою (та з UCTE).

Для інтеграції ОЕС України до системи UCTE та створення

технічних умов для реалізації прогнозованих обсягів експорту

електроенергії необхідно:

• визначити рівень технологічних стандартів і умов пара-

лельної роботи ОЕС України з європейською енергосисте-

мою;

• визначити терміни та джерела фінансування заходів з вве-

дення додаткових регулюючих потужностей, підвищення

стійкості, режимної керованості та безпечності електропос-

тачання в аварійних режимах шляхом проведення повної

реконструкції систем первинного регулювання ОЕС, в тому

числі систем автоматичного регулювання енергоблоків ТЕС

та ГЕС для доведення їх швидкодії до нормативу ЄС, впрова-

дження системи автоматичного регулювання частоти і по-

тужності та реконструкції обладнання електричних мереж

для підвищення їх пропускної спроможності, використання

регулюючого потенціалу електроспоживачів — регуляторів

частоти і потужності в системі;

• визначити і встановити прозорі і стабільні засади податко-

вої, амортизаційної політики щодо суб’єктів, які безпосеред-

ньо забезпечують реалізацію технічних планів інтеграції з

UCTE.

• забезпечити на державному рівні зовнішньополітичну

підтримку заходів щодо інтеграції української енергосис-

теми.

За умови активізації роботи за цим напрямом, враховуючи

сучасний технічний та фінансовий стан галузі, а також власний

досвід та досвід країн Центральної Європи, що вже пройшли цей

шлях, практична інтеграція ОЕС України до об’єднаної енерго-

системи ЄС можлива у 2009 — 2010 роках. Першочерговим за-

вданням має стати розроблення концепції інтеграції об’єднаної

енергосистеми України до UCTE та деталізованого плану заходів,

спрямованого на її реалізацію.

♦ ♦ ♦ ♦ ♦

1.5. Державне управління та регулювання у паливно-

енергетичному комплексі

Існуюча система управління в паливно-енергетичному

комплексі формувалась спонтанно, діяла переважно в інтересах

окремих груп впливу і є недосконалою. Внаслідок цього держава

втратила контроль над активами в енергетиці, відбувся відтік

професійних кадрів та зниження рівня науково-технічного за-

безпечення галузей ПЕК.

Державне управління та регулювання ПЕК має відповідати

організаційно-функціональній побудові галузі. Запланований

стратегією розвиток і реформування енергетики потребує чіт-

кого визначення та розмежування функцій державного управ-

ління та регулювання, а також уникнення впливу природних

монополій на прийняття рішень відповідними державними

органами.

70 71

Ключовими суб’єктами державного управління паливно-

енергетичним комплексом є Кабінет Міністрів України, галузеві

міністерства і відомства: Міністерство палива та енергетики

України і Міністерство вугільної промисловості, Державний

комітет ядерного регулювання України, Національне агентство

України з питань забезпечення ефективного використання енер-

гетичних ресурсів.

До повноважень Кабінету Міністрів України, як вищого ор-

гану управління, належить виконання Законів України у сфері

ПЕК, затвердження енергетичної політики та умов управління

державними енергетичними активами, удосконалення системи

управління ПЕК. До повноважень міністерств слід віднести без-

посереднє державне управління у галузях відповідно до затвер-

джених Кабінетом Міністрів України засад.

Окремі повноваження щодо управління в енергетиці, пов’язані

з розміщенням енергетичних об’єктів і формуванням соціально

значимих тарифів, можуть делегуватися відповідним органам

місцевого самоврядування.

Державне регулювання діяльності суб’єктів природних мо-

нополій та суміжних ринків в електроенергетичній, газовій і

нафтовій галузях здійснюється Національною комісією регулю-

вання електроенергетики (НКРЕ) та Міністерством будівництва,

архітектури та житлово-комунального господарства (у сфері

теплопостачання). Основним завданням Комісії є регулювання

відносин між учасниками енергетичних ринків на засадах не-

дискримінаційності та ефективності їх роботи.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійсню-

ється шляхом:

• формування та забезпечення реалізації єдиної державної

політики щодо розвитку і функціонування відповідних

ринків;

• формування цінової і тарифної політики на ринках, які

перебувають у стані природної монополії та контроль за

конкурентним ціноутворенням в галузях;

• забезпечення рівних можливостей доступу споживачів на

відповідні ринки;

• запобігання монополізації та сприяння конкуренції на рин-

ках, суміжних до ринків, які перебувають у стані природної

монополії;

• збалансування інтересів суб’єктів енергетичних ринків та

споживачів товарів і послуг цих ринків;

• захисту прав споживачів товарів і послуг суб’єктів природних

монополій та суміжних ринків щодо отримання товарів і послуг

належної якості за економічно обґрунтованими цінами;

• ліцензування діяльності учасників відповідних ринків і

контролю за виконанням ліцензійних умов суб’єктами під-

приємництва.

НКРЕ здійснює в установленому порядку перегляд умов лі-

цензування підприємницької діяльності із формуванням квалі-

фікаційних вимог до керівників підприємств, створює системи

моніторингу ліцензованої діяльності, визначає механізм при-

пинення дії ліцензій.

Основними завданнями Національного агентства України з

питань забезпечення ефективного використання енергетичних

ресурсів є: проведення єдиної державної політики у сфері вико-

ристання енергетичних ресурсів та енергозбереження; забез-

печення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних

видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв;

створення державної системи моніторингу виробництва, спожи-

вання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи

обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів; за-

безпечення функціонування єдиної системи нормування пито-

мих витрат енергетичних ресурсів у суспільному виробництві.

Контроль за технічним станом об’єктів, режимами енер-

госпоживання, дотримання вимог безпеки здійснюють відпо-

відні державні інспекції, а також відповідні комісії з питань

техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій,

функції і повноваження яких слід чітко регламентувати зако-

нами й іншими нормативно-правовими актами для того, щоб

забезпечити баланс інтересів громадян, держави і власників

енергетичних об’єктів.

Основні напрями стратегічного розвитку енергозабезпечення

регіонів країни, що підлягають розв’язанню органами місцевого

самоврядування:

Освоєння економічно досяжних регіональних (місцевих)

покладів горючих копалин, вторинних енергетичних ресурсів,

нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії, потенціалу енер-

гозбереження та забезпечення розвитку власних децентралізо-

72 73

ваних джерел генерації електро— та теплоенергії з досягненням

необхідного рівня енергетичної та екологічної безпеки;

ліквідація дефіциту котельно-пічного палива для комунально-

побутової сфери та населення;

ліквідація та попередження виникненню монополізму та за-

безпечення справедливої конкуренції у сфері постачання енер-

гетичних ресурсів регіональним споживачам та ін.

Для реалізації зазначених напрямків розвитку місцеві (регі-

ональні) органи розробляють та затверджують у встановленому

порядку відповідні програми.

Для належної організації державного управління регіональ-

ним енергозабезпеченням передбачається законодавче врегу-

лювання повноважень та сфер відповідальності центральних та

регіональних органів влади, органів місцевого самоврядування

у питаннях економічного, технологічного та господарського

управління загальнодержавними і регіональними системами

енергозабезпечення.

♦ ♦ ♦ ♦ ♦

1.6. Структура власності

У 2005 році відносини власності в паливно-енергетичному

комплексі були недостатньо впорядкованими та систематизо-

ваними, оскільки об’єкти ПЕК перебувають у державній, кому-

нальній та приватній власності, а також у спільній власності

приватних осіб і держави.

Електроенергетична галузь

Основними виробниками електричної енергії є чотирнад-

цять потужних теплових, вісім гідравлічних та чотири атомні

електростанції.

У тепловій електроенергетиці одинадцять електростанцій

входять до складу чотирьох акціонерних енергогенеруючих ком-

паній з державною часткою акцій понад 70%, які підпорядковані

Національній акціонерній компанії «Енергетична компанія Укра-

їни», а три електростанції належать приватній компанії.

Вісім гідравлічних електростанцій об’єднує державна акціо-

нерна гідрогенеруюча компанія «Укргідроенерго», чотири АЕС —

Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Транспортування електричної енергії від енергогенеруючих

до енергопостачальних компаній магістральними електромере-

жами, а також функції диспетчерського управління Об’єднаною

енергетичною системою України забезпечує Національна енер-

гетична компанія «Укренерго», до складу якої входять вісім регі-

ональних електроенергетичних систем.

Згідно із Законом України «Про електроенергетику» гідравліч-

ні і атомні електростанції, а також магістральні та міждержавні

мережі не підлягають приватизації.

Передачу електричної енергії розподільчими мережами здій-

снюють 43 постачальники за регульованим тарифом, з яких 15

є акціонерними енергопостачальними компаніями з державною

часткою акцій понад 50%, корпоративне управління якими здій-

снює Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія

України» в межах пакетів акцій, що залишилися в державній

власності.

Потребують законодавчого врегулювання питання:

щодо можливості залучення коштів недержавних інвесторів,

що вкладаються як прямі інвестиції на незворотній основі у бу-

дівництво державних об’єктів, що не підлягають приватизації;

щодо можливості приватизації ТЕЦ.

взаємовідносин держави з приватизованими енергетичними

компаніями щодо енергозабезпечення регіонів, залучення ін-

вестицій та бюджетних коштів на розвиток енергетики, захисту

прав споживачів.

Атомна промисловість

У промисловості ядерно-паливного циклу України функці-

онують чотири основних державних підприємства уранового і

цирконієвого виробництва та науково проектний інститут «Ук-

рНДІпромтехнолія». На їх базі, з метою координації робіт щодо

забезпечення АЕС власним ядерним паливом, передбачається

створення державного виробничого об’єднання.

Вугільна промисловість

Останнім часом у вугільній промисловості України дещо по-

силилися процеси, пов’язані з трансформацією форм власності

і, перш за все, вугледобувних підприємств. Проте, через низьку

інвестиційну привабливість підприємств, а також непослідовну

державну політику в галузі та відсутність досконалого механізму

реформування форм і відносин власності, відсутність їх право-

74 75

вого забезпечення роздержавлення шахт і розрізів не відповідає

ринковим вимогам і перетворенням, які відбуваються у націо-

нальній економіці. У вугільній промисловості функціонують 167

вугледобувних підприємств з різними формами власності, однак,

державна власність є домінуючою - її частка складає 93%.

Структура власності діючих вугледобувних підприємств

З урахуванням досвіду високоефективної роботи недержав-

них вугільних шахт, у тому числі і у складних гірничо-геологічних

умовах, передбачається розширення практики роздержавлення

підприємств галузі шляхом приватизації незалежно від рівня

їх рентабельності. При цьому визнається доцільним вартість

майна (державного пакета акцій) збиткових шахт і розрізів

знижувати без обмежень аж до безоплатної його передачі у

власність під зобов’язання покупця щодо розвитку та фінансо-

вого оздоровлення підприємства, заздалегідь регламентувати

у договорі продажу-купівлі майна (контрольного пакета акцій)

підприємства умови його державної фінансової підтримки на

увесь післяприватизаційний період, а також умови і джерела

фінансування закриття шахт після вичерпання запасів вугілля

в межах гірничого відводу.

Нафтогазовий комплекс

Відповідно до Указу Президента України від 25.02.98 N 151/98

«Про реформування нафтогазового комплексу України» та на

Державні підприємства -

122 підприємства

Акціонерні товариства з 100%

акцій державної власності -

20 підприємств

12%

Акціонерні товариства з 100%

акцій приватної власності -

11 підприємств

ВАТ "ВК "Шахта

"Красноармійська-Західна №1"

ВАТ "Павлоградвугілля" - 10

шахт

Акціонерні товариства з

акціями державної та приватної

власності-

10 підприємств

ВАТ "Шахта "Комсомолець

Донбасу"

ВАТ "Краснодонвугілля"- 9

шахт

Орендні підприємства -

4 підприємства

ОП "Шахта ім. О.Ф.

Засядька"

розріз Морозівський"

розріз "Константинівський

розріз "Протопопівський"

виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N

747 »Про утворення НАК «Нафтогаз України» до статутного фонду

Компанії передано:

ДАТ «Чорномонафтогаз» — 100 % акцій статутного фонду;

ВАТ «Укртранснафта» — 100% акцій статутного фонду;

ВАТ «Укрнафта» — 50%+1 акція статутного фонду.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.04

№ 1162 до НАК «Нафтогаз України» передано пакет акцій ЗАТ

«Укртатнафта» у розмірі 43% статутного фонду.

Для транспортування нафти використовується державне

майно, яке не підлягає приватизації або передачі в оренду згідно

із чинним законодавством (магістральні нафтопроводи, споруди

на них) та у користування НАК «Нафтогаз України».

Три нафтопереробні підприємства — ВАТ «Лисичанськнафто-

оргсинтез«, ВАТ «Херсоннафтопереробка» і ВАТ «Лукойл-Одеський

НПЗ» повністю приватизовані, державний пакет акцій ВАТ «НПК

Галичина» (Дрогобицький НПЗ) і ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»

(Надвірнянський НПЗ) становить, відповідно, 25% і 26%.

Державна частка в статутному фонді ЗАТ «Укртатнафта» стано-

вить з боку України — 43,054%, державний пакет акцій ЗАТ «Укртат-

нафта» передано до статутного фонду НАК «Нафтогаз України».

Виходячи зі світового досвіду та чинного законодавства при-

ватизація нафтогазових компаній здійснюється цілісним майно-

вим комплексом шляхом продажу державою акцій Компанії за

грошові кошти під інвестиційні зобов’язання із збереженням у

державній власності пакета акцій не менше 50%+1 акція.

Враховуючи виняткове значення для України об’єктів транзи-

ту нафти і газу, державне управління ними повинно гарантувати

дотримання національних інтересів та забезпечення стратегіч-

них завдань їх розвитку.

Магістральні нафтогазопроводи, підземні сховища газу по-

винні залишитись у державній власності.

Подальший розвиток галузі має забезпечити: нарощування

виробничих потужностей підприємств, що входять до її складу

та підвищення їх ліквідності; максимально ефективне викорис-

тання закріпленого за цими підприємствами майна; здійснення

єдиної державної політики щодо технічного оснащення нафтога-

зопроводів і споруд на них та забезпечення їх вогне-, вибухо— та

екобезпеки.

76 77

Підходи до приватизації об’єктів ПЕК

З урахуванням того, що Програму приватизації об’єктів елек-

троенергетики затверджено Кабінетом Міністрів України ще у

1998 році, виникає необхідність корекції певних її положень із

запровадженням поетапного підходу до питань приватизації:

• перший етап, який триватиме приблизно півтора року (до

2008 року), передбачає розроблення концепції приватизації

об’єктів паливно-енергетичного комплексу з одночасним

визначенням (підтвердженням) переліку об’єктів що не

підлягають приватизації та відповідним законодавчим за-

безпеченням її реалізації, зокрема, врегулювання питань

щодо форм власності малих ГЕС та ТЕЦ;

• другий етап передбачає розроблення та узгодження про-

грами приватизації за галузями паливно-енергетичного

комплексу та практичну приватизацію об’єктів;

• третій етап, що передбачає здійснення ревізії об’єктів, які

заборонені до приватизації, та коригування їх переліку

з урахуванням можливості застосування способів, аль-

тернативних до конкурсного продажу державних пакетів

акцій.

Метою приватизації об’єктів ПЕК залишається підвищення

ефективності функціонування підприємств, але на відміну від

кампаній з приватизації, що відбулися у 1998 — 2000 роках,

основний акцент ставиться на побудові інноваційної моделі

приватизації, застосування якої дозволить залучити кошти не-

державних інвесторів.

Для об’єктів паливно-енергетичного комплексу необхідно

застосовувати такі способи приватизації, які б дозволяли спря-

мувати кошти від приватизації (у повному обсязі чи частково)

безпосередньо на реалізацію інвестиційних проектів. Це можли-

во тільки за умови законодавчого закріплення альтернативних

способів приватизації (викуп на конкурсних засадах додаткової

емісії акцій акціонерних товариств, створених у процесі кор-

поратизації, створення нових господарських товариств на базі

цілісних майнових комплексів підприємств за участю інвестора,

застосування механізмів концесії, оренди та лізингу, а також вдо-

сконалення процедури конкурсного продажу акцій у напрямку

створення дієвого механізму, насамперед спрямованого на до-

тримання інвестором інвестиційних зобов’язань щодо привати-

зованих компаній згідно з стратегічними напрямами розвитку

ПЕК у цілому).

З урахуванням того, що паливно — енергетичний комплекс

є базовим елементом економіки України і визначає рівень її роз-

витку, приватизація об’єктів ПЕК має проводитися на засадах

індивідуального підходу до кожного об’єкта з точки зору обрання

найбільш доцільного для цього об’єкта способу приватизації.

Для забезпечення умов ефективної приватизації об’єктів па-

ливно — енергетичного комплексу на першому етапі необхідно:

♦ підвищити фінансово-економічну стабільність функціону-

вання підприємств;

♦ удосконалити систему державного регулювання діяльності

суб’єктів господарювання і посилити контроль за виконан-

ням умов ліцензійної діяльності та умов договору привати-

зації;

♦ науково-правове забезпечення захисту інтересів держави

та прав споживачів при приватизації та подальшому функ-

ціонуванні об’єктів ПЕК;

♦ завершити створення прозорої та справедливої системи ці-

ноутворення і визначити порядок перегляду цін та тарифів.

Реформування відносин власності в ПЕК

Реформування відносин власності в енергетиці має на меті

забезпечення надійного та ефективного функціонування під-

приємств.

Приватизація в енергетиці може здійснюватись через:

• публічне розміщення акцій енергокомпаній на фондовому

ринку;

• реалізацію контрольного пакета акцій стратегічному ін-

вестору з окремим обґрунтуванням при приватизації кон-

кретних об’єктів енергетики.

Аналіз досвіду зарубіжних країн свідчить, що приватизація

підприємств ПЕК через стратегічного інвестора не вирішує

ключові проблеми галузі. Інвестиції в енергетику є надто капіта-

лоємними та тривалими у часі, що робить їх уразливими щодо

політичних, економічних, технологічних та інших ризиків. Такі

обставини зумовлюють проблематичність залучення значних

приватних інвестицій.

Одним з варіантів реформування є створення публічних ак-

ціонерних компаній. Ключовою вимогою та ознакою такої ком-

78 79

панії є прозорість її діяльності. Крім того, обов’язковою умовою

діяльності публічної акціонерної компанії є вільний обіг її акцій

на фондовому ринку. Джерелом залучення інвестиційних коштів

такою компанією є випуск різноманітних фінансових інструмен-

тів (додаткові акції, облігації тощо).

Зважаючи на світовий досвід, публічні акціонерні компанії

в ПЕК України доцільно створювати у сферах діяльності при-

родних монополій (наприклад, транспортування електроенергії і

газу), а також у сфері особливих державних інтересів (наприклад,

комбіноване виробництво електроенергії і тепла для населення,

зберігання природного газу).

У країнах, де законодавчо не заборонено приватизацію

магістральних нафтогазових трубопроводів, атомних електро-

станцій у цих секторах енергетики також створюються публічні

компанії.

Передумовами створення публічних акціонерних компаній

в енергетиці мають стати: розвиток національного фондового

ринку, інтегрованого з відповідними міжнародними ринками, а

також прийняття закону про основи функціонування публічних

акціонерних компаній.

Закон має, насамперед, визначити сфери діяльності таких

компаній у ПЕК. Крім того, закон має встановити вимоги до

створення та функціонування компаній такого роду. Вимоги щодо

створення мають встановлювати мінімально допустимі розмір

статутного фонду, та кількість акціонерів і максимально допус-

тимий обсяг акцій в одного акціонера, передбачати обов’язок

публічного розміщення акцій, визначати порядок призначення

керівних органів компанії (наприклад, шляхом конкурсного від-

бору) тощо.

До засад функціонування публічних акціонерних компаній,

які передбачаються законом, належать вимоги до прозорості

діяльності компанії, зокрема щодо необхідності оприлюднення

інформації про своїх акціонерів, у тому числі реальних власників

акцій, що слугуватиме важливим фактором підтвердження на-

дійності компаній, а також сприятиме зростанню довіри до них

з боку населення. Крім того, публічна акціонерна компанія має

періодично оприлюднювати свою бухгалтерську звітність, ре-

зультати незалежної аудиторської перевірки та іншу інформацію,

пов’язану з фінансово-господарською діяльністю, наприклад,

інформацію про розмір винагороди посадових осіб компанії, до-

пущені нею порушення та покарання за них тощо.

З огляду на стратегічну роль енергетики в життєдіяльності

країни, створення публічних акціонерних компаній у цій сфері

доцільно розпочинати лише після забезпечення належних зако-

нодавчих та організаційних умов їх функціонування. Створення

публічних акціонерних компаній має стати одним з основних

напрямків реформування відносин власності в ПЕК.

Для забезпечення належних умов функціонування об’єктів

ПЕК, що мають стратегічне значення для держави, передбачаєть-

ся врегулювання на законодавчому рівні питань виконання інвес-

тиційних зобов’язань, ліцензійних умов та повернення об’єктів в

державну власність при порушеннях вищезазначеного.

♦ ♦ ♦ ♦ ♦

1.7. Гарантування енергетичної безпеки

Енергетична безпека є невід’ємною складовою економічної і

національної безпеки, необхідною умовою існування і розвитку

держави. У сучасному розумінні гарантування енергетичної без-

пеки — це досягнення стану технічно надійного, стабільного, еко-

номічно ефективного та екологічно прийнятного забезпечення

енергетичними ресурсами економіки і соціальної сфери країни,

а також створення умов для формування і реалізації політики

захисту національних інтересів у сфері енергетики.

Головними завданнями забезпечення енергетичної безпеки

в Україні є:

• надійне забезпечення енергетичними ресурсами потреб на-

ціональної економіки і населення в об’єктивно необхідних

обсягах;

• надійне та ефективне функціонування і розвиток галузей

і підприємств паливно-енергетичного комплексу;

• забезпечення на державному рівні соціальної спрямова-

ності енергетичної політики щодо енергозабезпечення

населення та працівників ПЕК;

• зменшення шкідливого впливу від діяльності об’єктів ПЕК

на навколишнє середовище й населення відповідно до вну-

трішніх та міжнародних вимог.