Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М. Основи охорони праці

Подождите немного. Документ загружается.

ОСНОВИ

ОХОРОНИ ПРАЦІ

ПІДРУЧНИК

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ

“Центр учбової літератури”

2009

УДК 331.45(075.8)

ББК 65.247я73

О-75

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1.4/18–Г–2760 від 19.12.2008)

Рецензенти:

Удод Віра Михайлівна – д.б.н., проф. кафедри охорони праці та навколишнього

середовища Київського національного університету будівництва і архітектури;

Русаловський Анатолій Вікторович – к.т.н., доцент зав. кафедри соціальної

безпеки Відкритого Міжнародного університету розвитку людини “Україна”.

Запорожець О. І., Протоєрейський О. С., Франчук Г. М., Боровик І. М.

О-75 Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 264 с.

ISBN 978-966-364-934-4

У підручнику розглянуто організаційні і правові питання охорони праці. Викладено

небезпечні і шкідливі виробничі фактори, їхній вплив на організм людини, принципи

нормування їхнього гранично допустимого рівня, наведено прилади та методи вимірю-

вання їх вимірювання. Розглянуті правила будови і безпечної експлуатації підйомно-

транспортних засобів, посудин, що працюють під тиском, способи захисту від електро-

магнітних та іонізуючих випромінювань, вимоги пожежної та вибухової безпеки.

Підручник містить питання для самоконтролю, основні вимоги до знань і умінь,

які повинні бути сформовані у студента в результаті вивчення розділів підручника.

Наведені приклади розв’язання задач.

Розрахований на студентів вищих навчальних закладів, може бути корисним

для працівників підприємств, зайнятих питаннями безпеки праці.

УДК 331.45(075.8)

ББК 65.247я73

ISBN 978-966-364-934-4 © Запорожець О.І., Протоєрейський

О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М. 2009.

ВСТУП

Безпека праці, як галузь практичної діяльності, спрямована на

створення безпечних і нешкідливих умов праці. На сучасному етапі

розвитку виробництва вона набуває все більш важливого значення.

Створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві

вимагає значних матеріальних витрат, впровадження знань і рішень

науково-дослідних робіт в галузі охорони праці. Поки поміж тим,

що ми знаємо про методи і засоби охорони праці, і тим, що реалі-

зовано на виробництві, різниця все ще велика. Звести цю різницю

до мінімуму повинні професійно підготовлені фахівці не тільки в

галузі екології та охорони навколишнього середовища, але й в га-

лузі забезпечення безпечних, нешкідливих, здорових умов праці на

виробництві. Тому роль знань з питань охорони праці інженерно-

технічними працівниками має дуже велике значення. Основні зна-

ння з питань охорони праці закладаються у процесі навчання май-

бутніх фахівців.

Курс “Основи охорони праці” – наукова дисципліна, яка вклю-

чає сукупність правових, медико-біологічних, інженерно-технічних,

соціально-економічних, лікувально-профілактичних заходів і засо-

бів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності

людини в процесі праці.

Курс вивчає виробничі обставини, технологічні процеси, умови

праці з метою виявлення небезпечних і шкідливих виробничих чин-

ників. Знання цих виробничих чинників дає можливість фахівцям

розробляти методи усунення або зменшення рівня небезпечного і

шкідливого їх впливу на працюючого.

Завдання курсу “Основи охорони праці” полягає у тому, щоб

студенти, майбутні організатори виробництва, вивчили основи охо-

рони праці й були підготовленими до вирішення практичних питань

збереження життя і здоров’я працівників.

Охорона праці – це комплексна наукова дисципліна, у якій ор-

ганічно пов’язані питання законодавства про працю, виробничої са-

нітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки.

Вирішення завдань курсу “Основи охорони праці” базується на

досягненнях ергономіки, наукової організації праці, технічної есте-

тики, гігієни та фізіології праці, психофізіології, а також наукових

дисциплін, визначаючих розвиток технічного прогресу. Крім того,

успіх охорони праці визначається темпами впровадження передової

Основи охорони праці

техніки, підвищенням рівня механізації і автоматизації виробничих

процесів, удосконаленням технології та організації виробництва.

Матеріал курсу дозволить студенту вирішувати наступні за-

вдання: оцінювати у процесі виробництва дію і рівень небезпечних

та шкідливих виробничих факторів; розробляти і обирати заходи

щодо забезпечення безпечної і нешкідливої роботи; проектувати

безпечне й нешкідливе обладнання та устаткування; розробляти

і складати інструкції робітникам на конкретному робочому місці;

розраховувати захисні заземлення електроспоживачів; розрахову-

вати освітлення виробничих приміщень; організовувати роботу з

ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на виробництві.

В цій дисципліні мають перевагу інженерні методи забезпечен-

ня безпеки праці. Крім того, важливе місце займають правові та ор-

ганізаційні засоби поліпшення умов праці.

Безпека праці на підприємстві може бути на належному рівні

тільки тоді, коли всебічно виконуються вимоги трудового законо-

давства, державних стандартів України, норм і правил, розроблених

для збереження здоров’я працюючих. Важливе місце при цьому на-

лежить виконанню організаційних вимог з охорони праці, а також

трудовій та виробничій дисципліні працюючих.

Вивчення питань охорони праці у вищих навчальних закладах

України передбачається в процесі всього навчання студентів за кур-

сами загальнонаукових, загально-технічних, інженерних та спеці-

альних дисциплін.

Структура поданого матеріалу дозволяє майбутньому фахівцю

знати: дію на людину небезпечних і шкідливих виробничих факто-

рів; гранично допустимі санітарні норми і способи їхнього вимірю-

вання; технічні й організаційні заходи для ліквідації чи зменшення

рівня небезпечних і шкідливих виробничих факторів; засоби індиві-

дуального й колективного захисту.

На основі вивченого матеріалу студент повинен уміти: оцінити

в процесі виробництва дію і рівень небезпечних та шкідливих ви-

робничих факторів; розробляти і обирати заходи щодо забезпечен-

ня безпечної і нешкідливої роботи; проектувати безпечні й нешкід-

ливі устаткування; розробляти й складати інструкції для безпечної

роботи на конкретному робочому місці; розраховувати захисні за-

землення електроустановок, заземлення для захисту від статичної

електрики, освітлення виробничих приміщень, захист від блискавок

і вентиляцію; організовувати роботу щодо ліквідації наслідків над-

Вступ

звичайних ситуацій на виробництві; впроваджувати і реалізовувати

у виробничій діяльності вимоги нормативно-технічної документа-

ції.

Підручник написаний відповідно до навчальної програми нор-

мативної дисципліни “Основи охорони праці”, складеної на основі

державного стандарту вищої освіти України для екологічних ви-

щих навчальних закладів, розглянутої та рекомендованої Комісією

з охорони праці та безпеки життєдіяльності Науково-методичної

ради Міністерства освіти і науки України та Інститутом міського

господарства з принципово новими доповненнями згідно з новим

механізмом навчання.

ЧАСТИНА І. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ

ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Розділ 1. Законодавча та нормативна

база України про охорону праці

1.1. Визначення охорони праці

Стандарт України ДСТУ 2293-99 “Охорона праці. Терміни та

визначення основних понять” встановлює терміни і визначення

основних понять з охорони праці. Терміни охорони праці повинні

використовуватися у всіх видах нормативної документації, підруч-

никах, навчальних посібниках, науковій, технічній та довідковій лі-

тературі, в комп’ютерних, інформаційних системах.

Охорона праці – система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-

профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження

життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Виробнича санітарія – система організаційних, гігієнічних і

санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідли-

вих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці – галузь практичної і наукової діяльності, що ви-

вчає стан здоров’я працівників у його обумовленості умовами праці

і на цій основі обгрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміц-

нення здоров’я працівників, профілактики несприятливого впливу

умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник – виробничий чинник,

вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, го-

строго отруєння або іншого раптового різкого погіршення здоров’я

або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник – виробничий чинник, вплив

якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження

працездатності і негативного впливу на здоров’я нащадків.

Виробнича травма – травма, що сталася внаслідок дії виробни-

чих чинників.

Виробничий травматизм – явище, що характеризується су-

купністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Нещасний випадок на виробництві – раптове погіршення ста-

ну здоров’я чи настання смерті працівника під час виконання ним

Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці

трудових обов’язків внаслідок короткочасного, тривалістю не довше

однієї робочої зміни, впливу небезпечного або шкідливого чинника.

Професійне захворювання – патологічний стан людини, обу-

мовлений надмірним напруженням організму, або дією шкідливого

виробничого чинника під час трудової діяльності.

Безпека – стан захищеності особи та суспільства від ризику за-

знати шкоди.

Рівень безпеки – оцінка безпеки посиланням на прийнятий ри-

зик.

Гігієнічний норматив – кількісний показник, який характери-

зує оптимальний чи допустимий рівень впливу чинників навколиш-

нього і виробничого середовища.

Умови праці – сукупність чинників виробничого середовища і

трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність лю-

дини під час виконування нею трудових обов’язків.

Тяжкість праці – характеристика трудової діяльності людини,

яка визначає ступінь втомлюваності до роботи м’язів та відображає

фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування

працівника під час виконання ним трудових обов’язків.

Робоча зона – визначений простір, у якому розташовані робочі

місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування пра-

цівників.

Ризик – імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

Недопустимий ризик – імовірність ушкодження здоров’я пра-

цівника під час виконання ним трудових обов’язків, що обумовле-

на ступенем шкідливості та небезпечності умов праці та науково-

технічним станом виробництва.

Виробничий ризик – імовірність заподіяння шкоди залежно від

науково-технічного стану виробництв.

Державні міжгалузеві та галузеві нормативно-правові

акти про охорону праці – правила, стандарти, норми, положення,

інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм,

обов’язкових для виконання.

Державний нагляд за охороною праці – діяльність уповно-

важених державних органів і посадових осіб, що спрямована на за-

безпечення виконання органами виконавчої влади, суб’єктами гос-

подарювання і працівниками вимог актів законодавства та інших

нормативно-правових актів про охорону праці.

Основи охорони праці

1.2. Основні положення законодавства про охорону праці

Поняття охорони праці визначається ст.1 Закону України “Про

охорону праці”. “Охорона праці – це система правових, соціально-

економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і

лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збе-

реження здоров’я і працездатності людини в процесі праці”.

Законодавство України про охорону праці складається із: Зако-

ну “Про охорону праці”, “Кодексу законів про працю України”, За-

кону “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя

населення”, Закону України “Про пожежну безпеку”, “Норм радіа-

ційної безпеки України (НРБУ-97)” та інших нормативно-правових

актів, які регулюють взаємовідносини між різними суб’єктами пра-

ва у сфері охорони праці

Закон України “Про охорону праці” визначає положення щодо

реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього жит-

тя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відпо-

відних державних органів відносини між власником підприємства,

установи й організації або уповноваженим ним органом (далі – влас-

ник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого

середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці

в Україні.

У “Кодексі законів про працю України” визначається правове

регулювання охорони праці у главах “Трудовий договір”, “Робочий

час”, “Час відпочинку”, “Нагляд і контроль за додержанням законо-

давства про працю”, “Праця молоді”, “Праця жінок”, “Охорона пра-

ці”.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного

благополуччя населення” регулює відносини, які виникають у сфе-

рі забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визна-

чає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств,

установ, організацій і громадян, встановлює порядок організації

державної санітарно-епідемічної служби і здійснення державного

санітарно-епідемічного нагляду в Україні.

Закон України “Про пожежну безпеку”, визначає економічні, за-

гальні правові та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки

на території України, встановлює відносини юридичних і фізичних

осіб, державних органів з пожежної безпеки незалежно від виду їх

діяльності та форм власності. Закон встановлює обов’язки установ,

Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці

організацій, підприємств і громадян щодо забезпечення пожежної

безпеки, а також обов’язки й права державного пожежного нагляду.

“Норми радіаційної безпеки України” встановлюють два прин-

ципово відмінні підходи до забезпечення протирадіаційного захис-

ту – перший передбачається для усіх видів практичної діяльності за

умов нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел

випромінювання, другий – при втручанні, що пов’язано з опромі-

нюванням населення за умов аварійного опромінення. Крім того,

“Норми радіаційної безпеки” встановлюють три категорії осіб, які

зазнають опромінення та визначають ліміти доз та допустимі рівні

іонізуючого опромінення.

Міжнародне законодавство про охорону праці являє собою

систему міжнародно-правових актів, спрямованих на захист пра-

цівників від професійних ризиків. Цей термін Міжнародне бюро

праці визначає як “джерело небезпеки для життя і здоров’я пра-

цівника, з яким він стикається у виробничому середовищі під час

виконання ним своїх виробничих обов’язків”. Закон України “Про

охорону праці” забезпечує перевагу норм міжнародних договорів і

угод, в яких бере участь Україна, над правовими нормами законо-

давства України. Тобто, коли міжнародним договором або угодою,

в якому бере участь Україна, передбачені більш високі вимоги до

охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, то

виконуються правила міжнародного договору або угоди. Ця норма

застосовується до всіх договорів, в яких бера участь Україна неза-

лежно від їх форми і назви – договір, угода, конвенція, пакт, про-

токол або інші форми і які були ратифіковані Верховною Радою

України.

Конвенції Міжнародної Організації Праці, за якими Україна

має міжнародне співробітництво у галузі поліпшення умов праці:

№115 – про захист працюючих від іонізуючої радіації, №155 – про

безпеку і гігієну праці та виробниче середовище, №148 – про захист

працівників від професійного ризику, №174 – про обладнання ма-

шин захисними пристроями.

Основні принципи державної політики з охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відпо-

відно до Конституції України Верховною Радою України і спрямо-

вана на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запо-

бігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Основи охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці базується на принци-

пах:

пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідаль- -

ності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових

умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення -

суцільного технічного контролю за станом виробництв, техно-

логій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні

безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі за- -

гальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього пи-

тання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної

політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкіл-

ля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шко- -

ди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві

та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підпри- -

ємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від

форм власності та видів діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, -

участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, за-

лучення доброчинних внесків та інших надходжень на ці цілі,

отримання яких не суперечить законодавству;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з ура- -

хуванням його здоров’я та психологічного стану;

інформування населення, проведення навчання, професійної -

підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охо-

рони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, -

установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують про-

блеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також спів-

робітництва і проведення консультацій між роботодавцями та

працівниками, між усіма соціальними групами під час прийнят-

тя рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліп- -

шення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного

співробітництва.