Запобігання інституціалізації дітей раннього віку: Методичний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

221

день шостий

догляду за дитиною, підвищення батьківської компетентності, ведення домашнього

господарства, збереження репродуктивного здоров’я, професійного навчання,

вирішення конфліктних ситуацій, саморозвитку та самовдосконаленню, поліпшення

навичок спілкування та взаємодії, сприяння у забезпеченні захисту прав дітей.

Формами надання соціально-педагогічних послуг можуть бути не тільки консультації,

але й залучення як матері, так і її дитини (з урахуванням віку) до участі у навчальних

та просвітницьких програмах, лекторіях, клубах, гуртках, заходах а також організація

груп взаємопідтримки. Звернемо увагу, що для участі у засіданнях жіночих груп

взаємопідтримки, у просвітницьких та учбових програмах потрібно вирішувати

питання тимчасового догляду за дітьми, створювати ігрові кімнати чи майданчики

за місцем проживання чи проведення заходів на базі дошкільних дитячих закладів

чи гуртожитків. Доцільно, щоб такі групи чи майданчики працювали одну-дві суботи

щомісяця, у вечірні години хоча б два-три рази на тиждень. Досвід доводить, що

організація таких груп можлива за участю самих мам, волонтерів з числа студентів

педагогічних та медичних вищих навчальних закладів, пенсіонерів-освітян.

Враховуючи особливості життєвих обставин, крім групової роботи, важливого

значення набуває індивідуальна робота з кожною мамою щодо підвищення її

освітнього рівня. Коли мова йде про неповнолітніх мам, досить часто постає

проблема закінчення загальноосвітньої школи. Для цієї мети можуть бути використані

не тільки відвідування занять у вечірній школі, але й індивідуальна підготовка для

здачі екзаменів за програмою екстернату за допомогою вчителів, студентів вищих

педагогічних закладів, волонтерів-представників громади.

Соціально-медичні послуги – це послуги, які спрямовані на допомогу у збереженні

здоров’я та впровадженні здорового способу життя сім’ї, попередженні небажаної

вагітності, захворювань, травмування. Основними партнерами соціальних служб у

цій роботі виступають заклади охорони здоров’я, а також профспілкові, неурядові

організації, релігійні громади. Як доводить досвід, добре зарекомендувала себе

практика укладання угод про співпрацю між центрами соціальних служб для

сім’ї, дітей та молоді з відповідними відділами охорони здоров’я чи лікувальними

закладами щодо проведення диспансерізації, здійснення медичного патронажу,

обслуговування окремих категорій населення, до яких належать і колишні клієнти

центрів матері та дитини. Окремо слід сказати про доцільність вирішення питань

літнього оздоровлення жінок, які були клієнтками центрів, та їхніх дітей. У зарубіжній

та вітчизняній практиці добре зарекомендували себе літні школи/сімейні табори

для молодих мам, які опинилися у складних життєвих обставинах. Вони не тільки

сприяють фізичному оздоровленню сімей, але й створюють додаткові можливості для

підвищення батьківської компетентності, формування підтримуючого середовища.

Психологічні послуги передбачають допомогу у подоланні різноманітних

психологічних проблем, серед яких: почуття самотності, невпевненості у своїх

силах, тривожності, роздратування, неспроможності контролювати свої емоції

та поведінку, складності у стосунках з дитиною, членами родини, оточуючими,

профілактика відхилень у поведінці, ін. У разі необхідності, окрім психологічних

консультацій, фахівцями здійснюється індивідуальна і групова психокорекційна

робота, вирішується питання про надання екстреної психологічної допомоги.

Юридичні послуги передбачають допомогу у вирішенні проблем правового

характеру. Вони можуть надаватися у вигляді консультацій (наприклад, стосовно

питань прав та пільг для одиноких матерів, спадщини, встановлення аліментів,

працевлаштування, ін.), допомозі у підготовці документів (заяв, клопотань, листів,

ін.), які стосуються жінки та її дитини/дітей, але не торкаються третіх осіб.

Інформаційні послуги спрямовані на підвищення рівня поінформованості клієнтки

щодо знань, вмінь, яких вона потребує, існуючих можливостей для покращення

життєвої ситуації (інформація про державні та недержавні організаціїї, фонди, групи

взаємопідтримки, консультативні пункти, центри підтримки сім’ї, які є в регіоні,

інш.), а також ризиків, небезпек, яких доцільно уникати.

222

Підготовча робота до соціального супроводу маже розпочатися ще тоді,

коли жінка перебуває у центрі, але вже стає відомо, де і з якого часу вона буде

перебувати на наступному етапі свого життя. Слід врахувати, що у випадках, коли

жінка змінює місце проживання (наприклад, під час перебування у центрі матері

та дитини вдалося придбати житло у сільській місцевості чи досягти домовленості з

родичами про подальше проживання жінки та її дитини у них), соціальні працівники,

які здійснюватимуть супровід, мають отримати від працівників центру матері та

дитини якомога більше інформації щодо життєвої історії, характеру, результатів,

досягнутих під час перебування у закладі, проблем, на вирішенні яких варто

зосередитися. Найкраще джерело таких відомостей – підготовлене «дос’є», що має

бути надіслано до центру за новим місцем проживання якомога раніше (бажаний

термін – 6 міс.). У випадку, коли жінка з дитиною повертається на проживання

туди, де вона перебувала до направлення в заклад, соціальні працівники мають

змогу скористатися попередніми відомостями, інформацією, яку нададуть члени

біологічної родини, друзі. Але навіть у тому випадку, коли мова йде про дівчину,

добре відому працівникам соціальних служб, ситуація принципово змінилася, адже

народження дитини – занадто серйозна подія, з якою неможливо не рахуватися.

На жаль, дефіцит коштів на утримання центрів соціальних служб та центрів матері

та дитини не дозволяє відрядженнь з метою знайомства соціального працівника зі

своїми потенційними клієнтами, використання міжміських розмов теж практично

обмежене. Між тим, такі витрати необхідні, і керівництво центрів соціальних служб

для сім’ї, дітей та молоді має вирішувати ці питання, унормовуючи статті зазначених

витрат у бюджетних планах чи залучаючи інші (не бюджетні) ресурси. Проблем

отримання необхідної інформації може бути суттєво вирішена шляхом встановлення

електронної пошти, інтернету у кожному закладі, що надає соціальні послуги. Обсяг

та якість попередньої інформації про жінку, обставини її життя, стан здоров’я, риси

характеру, позитивні зміни, що відбулися під час перебування у центрі матері та

дитини, труднощі та проблеми, з якими зустрілися фахівці соціального закладу

дозволять соціальному працівникові більш досконало підготуватися до здійснення

соціального супроводу з урахуванням індивідуального підходу до кожної клієнтки.

Як показує вивчення літератури (4) та аналіз практики, серед клієнток центрів

матері та дитини можна виділити декілька типів жінок зі своїми особливостями

ставлення до себе та дитини, що обумовлює пріоритети і у ході соціального супроводу.

Зупинимося на цьому питанні докладніше.

Першу групу клієнток центрів матері та дитини утворюють випускниці дитячих будинків

та молоді жінки до 19 років, які виховувалися без батьків. Вони налаштовані на те, щоб

виростити дитину, але для них характерний низький рівень соціальної адаптації, вони не

мають досвіду проживання у сім’ї, іноді їм бракує знань щодо побутового обслуговування

себе і дитини, почуття впевненості у своїх силах. З огляду на це, пріоритетом у

соціальному супроводі клієнток з цієї групи можуть бути: продовження формування

необхідних життєвих навичок, починаючи з навичок самостійного побутового

самообслуговування, здійснення догляду за дитиною; сприяння особистісному

зростанню; підвищення освітнього рівня, набуття професії чи підвищення професійної

кваліфікації/перекваліфікація; розвиток внутрішнього потенціалу та почуття віри у власні

сили; відновлення та встановлення, зміцнення соціальних зв’язків.

Друга група – це група, яку складають незаміжні жінки, які проживали в батьківських

сім’ях і мали конфліктні стосунки з матір’ю, яка вийшла заміж вдруге/втретє чи

проживає з черговим партнером. Як правило, батьківська сім’я має недостатній

матеріальний та соціальний статус, погані житлові умови. У цій ситуації важливою

обставиною стає місце проживання клієнтки після виходу з центру матері та дитини.

Якщо жінка повертається до батьківської сім’ї, то соціальний супровід здійснюється

над усією сім’єю, і одним з головних завдань стає налагодження сімейних стосунків.

Робота з матір’ю, членами родини має розпочатися ще під час перебування жінки

223

день шостий

з дитиною/дітьми у центрі. Навіть у тому випадку, коли знайдеться помешкання для

самостійного проживання жінки з дитиною (а, можливо, з дітьми), підтримка з боку

сім’ї дуже важлива для покращення ситуації.

Третю группу складають жінки, які мають проблемні стосунки з чоловіком або

партнером. Останні не бажають мати дитину, кидають вагітну жінку без засобів

для існування. Головними завдяннями у соціальному супроводженні таких жінок

стає вирішення соціально-економічних, соціально-побутових проблем, посилення

внутрішнього потенціалу. Практика показує, що переорієнтувати чоловіка іноді

вдається, але у більшості випадків жінка має самостійно заробляти на утримання

себе та своєї дитини. Невелика частка жінок з цієї групи виходять заміж вдруге й

таким чином поліпшують свою ситуацію.

Четверту групу утворюють одинокі матері, які вже мають одну дитину, яку виховує

батьківська сім’я чи родичі, а жінка проживає та працює досить далеко від дому.

Нова вагітність сприймається жінкою, як правило, з жахом, тому що батько

дитини не збирається чи не спроможний розділити відповідальність, а самостійно

забезпечити себе і своїх дітей жінка не спроможна. У цій ситуації існує ризик

повторної відмови від дитини після виходу клієнтки з центру матері та дитини.

Завдання соціального супроводу реально оцінти ситуацію та сприяти збереженню

сім’ї шляхом вмотивування матері, задіяння ресурсів громади для вирішення

соціально-побутових та економічних проблем. Не виключено, що за відсутності

підтримки жінки з боку найближчого оточення, обмеженості ресурсів, ситуація може

стати небезпечною для життя та здоров’я дітей й вимагатиме вжиття екстрених

заходів, аж до тимчасового вилучення дітей.

П’ята группа – це неповнолітні матері (до 16 років), які мають глибоко конфліктні

стосунки з сім’єю, не готові до виховання дитини. Під час перебування у центрі матері

та дитини вони набувають певних необхідних життєвих навичок, але зміна ситуації

створює додаткові ризики, включаючи ризик проституції, небезпечної сексуальної

поведінки, повторної вагітності. Отже, основні завдання соціального супроводу

полягають у тому, щоб юна мати набула освіту, отримала професію, набула нових

навичок та знань, необхідних для забезпечення догляду та виховання дитини. Як

свідчить зарубіжна практика, іноді найкращим виходом з ситуації стає встановлення

опіки над неповнолітньою матір’ю та її дитиною з боку родичів чи влаштування її

разом з дитиною у фостерну (прийомну) сім’ю. У чинному українському законодавстві

стосовно прийомних сімей поки що не передбачена можливість влаштування в них

неповнолітніх матерів з дітьми, але така потреба існує, і у вітчизняній практиці відомі

окремі приклади досягнення компромісу при вирішенні ситуацій.

Шоста група – це жінки з проблемою наркозалежності у минулому чи сьогоденні.

Іноді вагітність для них є бажаною, тому що з нею вони пов’язують свій шанс змінити

життя. Такі жінки потребують посиленого контролю та супроводження не тільки під час

перебування у центрі матері та дитини, але й після виходу з нього. Кожна ситуація може

обернутися зривом, небезпечним для життя та здоров’я дитини та самої жінки. Набуває

великого значення формування підтримуючого найближчого соціального оточення.

Сьома група – це жінки з проблемою зміни психічного стану після пологів. Для

них можуть бути характерними реактивні зміни, що пов’язані зі здоров’ям дитини.

Для жінок з тяжкими хронічними захворюваннями, з обмеженими шансами на

покращення ситуації (до цієї групи належать жінки з проблемами ВІЛ) найліпшим

варіантом є об’єднання з сім’єю чи тим соціальним оточенням, яке здатне

забезпечити допомогу і підтримку дитині та матері.

Слід зауважити, що для ефективного соціального супроводження необхідно

розвивати нові методи та форми соціальної підтримки. Так, за результатами

соціологічного дослідження, що було проведено у 2005 р. у рамках російсько-

фінського проекту «Гнізда – діти та сім’ї у важких життєвих ситуаціях» та передбачало

224

опитування 50 експертів та 60 сімей-клієнтів соціальних служб у Санкт-Петербурзі,

такими методами є: методи, що базуються на спільності емоційних переживань

батьків та дітей; методи розробки спільних групових рішень; методи інтеграції сімей, які

знаходяться у складних життєвих обставинах, у соціальне та культурне життя громади;

методи самоорганізації сімей; методи об’єднання сімей та дітей, які мають спільні

життєві проблеми; методи активізації внутрішніх ресурсів сім’ї; методи мотивування

клієнтів; методи розвитку інструментальної та експресивної компетентності батьків;

методи розвитку лідерських якостей; методи профілактичної роботи; методи управління

конфліктами та переговорних стратегій. Окрім цього, великого значення набуває

підвищення професійної компетентності соціальних працівників, а також розвиток

соціальної реклами, системи інформування клієнтів (5).

Звернемо увагу на факт, відомий із зарубіжної практики, де центри для матерів та

дітей існують багато років, що клієнтки закладів іноді ініціюють створення неурядових

організацій чи жіночих об’єднань, що надають соціальну підтримку певним категоріям

дівчат та юнок. Саме таким чином виник рух з назвою «grassroots» («корені трави» -

нім.) у Німеччині, де наприкінці 70-х років ХХ століття існувало три експерементальні

центри матері та дитини. Завдяки підтримці Міністерства сім’ї на початку 80-х років

центри набули нового розвитку і змогли відобразити свій досвід у книзі «Матері

у Центрі – Материнській центр». Видання, у якому було зібрано реальні життєві

історії, що їх розповіли клієнтки та співробітники центрів, переконливо свідчило про

доцільність та корисність діяльності центрів. Вони почали створюватися у різних

регіонах країни і навіть за її межами. Тепер в Німеччині їх налічується біля 400, а

у сусідній Чехії існує 60 подібних закладів. Багато з них виникли завдяки ініціативі

жіночих груп, у складі яких були колишні клієнтки центрів для матерів. Такі центри

за своєю сутністю стають центрами по роботі з сім’єю, створюючи, окрім іншого,

базу для комплексного вирішення завдань соціального супроводу жінок з дітьми, які

опинилися у складних життєвих ситуаціях. В структурі такого SOS-центру, створеного в

м. Зальцгіттер, є кафе, де відбуваються зустрічі, семінари, курси для жінок, чоловіків,

дітей, бабусь та дідусів, інших родичів та громади; ігрова кімната для всіх дітей, чиї

матері та батьки відвідують центр; ігрові групи для матерів та їх малюків; дитячий

садок для дітей 1-4 років; служба для людей похилого віку, у якій молодь допомагає

пенсіонерам; передбачено надання побутових послуг (їдальня, ремонт, прання

білизни); медичних послуг вдома; консультативно-інформаційних послуг; допомоги

у відвіданні магазину (для тих, хто бажає обслуговувати себе самостійно); подальше

навчання та освіта; а також служба працевлаштування та зайнятості для жінок, які

бажають працювати. Дуже важливо, що Материнські центри цінують кожну жінку,

об’єднуючи їх, а не поділяючи на «хороших» та «поганих». Кожна жінка може зробити

свій внесок у діяльність центру відповідно до своїх досвіду, здібностей, можливостей.

Узагальнюючи німецький досвід, відзначимо, що центри для матерів допомагають

подолати соціальну ізольованість жінок, які мають дітей, шляхом відновлення та

розвитку соціальних контактів, надання реальної підтримки. Завдяки їх існуванню

та діяльності жінки починають вірити у свої власні сили, усвідомлювати, якими б

вони хотіли стати, яких позитивних змін досягти у своєму житті та житті громади (6).

Наведений приклад свідчить передусім про те, що ефективність соціального

супроводу підвищиться, якщо на рівні громади в Україні створюватимуться

можливості для надання комплексу соціальних послуг, підтримуватимуться громадські

ініціативи, формуватиметься культура солідарності. Але, крім загального висновку,

можна сформувати низку рекомендацій для соціальних працівників, а саме:

- колишні клієнтки центрів матері та дитини – важливий людський ресурс у

подальшій соціальній роботі з жінками у складних життєвих обставинах і завдання

соціального працівника полягає у виявленні та задіянні їхнього потенціалу.

- важливо «накопичувати» успішні історії, узагальнюючи досвід роботи центрів

матері та дитини, соціального супроводження за місцем проживання;

225

день шостий

- книги, буклети, брошури, публікації у засобах масової інформації, інформація на

електронних носіях про конкретні життєві ситуації та шляхи, технології подолання складних

обставин сприяють формуванню належної громадської думки щодо необхідності

соціальних послуг, зміцнення соціальних служб, їх підтримки на рівні громади.

Стосовно книг та брошур додамо, що в ході супроводу варто знайти можливості

для ознайомлення матерів зі спеціальними виданнями, публікаціями, які містять

рекомендації щодо виховання дітей, збереження здоров’я тощо. Найліпше, коли

соціальні працівники можуть розповсюджувати серед своїх клієнтів спеціальну

літературу типу «Енциклопедія для батьків», що випущена за сприяння Міністерства

України у справах сім’ї, дітей та молоді у 2004 р. (7). Прикладом видання, яким

«озброєні» соціальні працівники у Фінляндії, є брошура «У Фінляндії народився

малюк» (8), надрукована Міністерством праці не тільки фінською та англійською,

але й албанською, курдською, арабською, фарсі, шведською та сербохорватською

мовами. В ілюстрованій книжці (обсягом у 31 сторінку) подано інформацію про

процес вагітності з описом можливих проблем та рекомендаціями щодо харчування,

здоров’я, поведінки жінки у цей час; висвітлені питання розвитку малюка на

першому році життя; приділено увагу соціальним гарантіям та системі соціальної

підтримки вагітних та молодих матерів. Дуже зручно те, що в електронному

вигляді брошуру можна віднайти на сайті Міністерства праці. Таким чином кожен

соціальний працівник за потреби може роздрукувати зазначене видання. На нашу

думку, фінський досвід заслуговує на використання, але підготовка аналогічного

українського видання – це перспектива найближчого майбутнього. Вже сьогодні

варто скористатися виданнями, що підготовлені чи готуються до видання у рамках

міжнародних проектів і які розповсюджуються безкоштовно. Наприклад, у рамках

україно-швейцарської програми «Здоров’я матері та дитини» Міністерством

охорони здоров’я спільно з Українським фондом «Благополуччя дітей» (нова назва

Християнського дитячого фонду) підготовлено посібник «Зростаємо разом: книга

для батьків дітей раннього віку» (9), який буде корисним як для батьків, так і для

фахівців, які опікуються малюками, зокрема соціальним педагогам та соціальним

працівникам. Організацією «Holt International» видано посібник з навчальної

програми для групових занять «Батьківство в радість» за результатами її впровадження

у трьох пілотних регіонах в Україні. Допомогу у вирішенні питання про літературу,

включаючи дитячу, для жінок та дітей, які були клієнтами центрів матері та дитини

можуть надати бібліотеки, а також члени громади.

Є сенс ще раз звернути увагу на те, що одним з принципів соціального супроводу

є замотивованість клієнта на зміни у своєму житті та його готовність до співпраці

з соціальними працівниками. Не секрет, що серед жінок-клієнток центрів матері

та дитини є ті, які під час перебування у закладі постійно порушують правила

внутрішнього розпорядку, вживають алкогольні напої та наркотики, зневажливо

ставляться до персоналу, нехтують виконанням своїх материнських обов’язків. Після

закінчення терміну перебування у центрах матері та дитини соціальний супровід

стосовно таких клієнток у ряді випадків приречений на невдачу і, можливо, краще,

з самого початку об’єктивно оцінюючи ситуацію, спільно з працівниками служби

у справах дітей, застосувати не соціальний супровід, а контролювати дотримання

прав дитини, і якщо ситуація стає небезпечною для дитини, реагувати на неї. На

підставі досвіду своєї діяльності, фахівці з благодійного фонду «Родительський Мост»

(м.Санкт-Петербург, Росія), які з 2003 р. займаються проблемою попередження

раннього соціального сирітства, дійшли висновку, що варто звертати особливу

увагу на історію життя матері. Якщо з’ясовується відсутність усталених сімейних

цінностей, сімейних прихильностей в родині батьків та попередніх поколінь;

якщо мова йде про існування глибокого конфлікту у відносинах дітей з батьками,

зокрема відцурання від матері чи суперництво з нею, а серед споминів дитинства

немає жодного радісного чи приємного; якщо в історії сім’ї є факти насильства,

226

брутального поводження, психологічних травм, наслідками яких стали ненависть,

злість до оточуючих, у жінки відсутня настанова на збереження своєї власної сім’ї, то

сукупність зазначених характеристик може свідчити про занадто складну ситуацію.

Вона вимагає професійного реабілітаційно-корекційного втручання і не може бути

вирішена засобами соціального супроводу, який здійснюватиме команда новачків

чи тільки соціальний працівник, тому що створення команди не реальне.

Для тих мам, які прагнуть до позитивних змін у своєму житті, найважливішим є:

надання емоційної підтримки з одночасним формуванням почуття відповідальності

та віри у власні сили, розвиток позитивних якостей, що можуть слугувати опорою

у подальшому житті; формування материнської чуйності щодо потреб дитини та

підвищення материнської/батьківської компетентності; допомога у вирішенні

конфліктних та проблемних ситуацій (пошук роботи, домівки, набуття освіти,

соціальна адаптація, стосунки з батьками та родичами, ін.)(6).

Ми цілком свідомо зупинилися на загальних, концептуальних та деяких особливих

питаннях проблем соціального супроводу стосовно конкретної складної категорії

клієнтів, якими є жінки з дітьми після виходу з центрів матері та дитини.

У додатку до розділу подано зразки документації, взяті з практики, але вони

потребують подальшої апробації та вдосконалення.

Цілком зрозуміло, матеріал, презентований у параграфі, не вичерпує, а

«промальовує» контури соціального супроводу як технології, що тільки починає

ставати вітчизняною практикою, якій треба навчатися і постійно вдосконалювати.

Ряд думок, виказаних авторкою, носить дискусійний характер, але вони мають

своє право на існування як результат узагальнення практики. Можливо, певні

фрагменти тексту, особливо ті, де мова йде про зарубіжний досвід, комусь здадуться

недоречними, але, на нашу думку, в них є сенс. Януш Корчак – один з великих

гуманістів, педагогів ХХ століття – звертався до своїх вихованців зі словами: «Єдине,

що ми даємо вам – це тугу за кращим життям, якого нема, але яке коли-небудь

буде, – за життям правди та справедливості» (7). Щиро віримо в те, що спільними

зусиллями соціальних працівників туга за кращим життям перетвориться на рушійну

силу для змін на краще для жінок та дітей – клієнтів соціальних служб, а також для

соціальної роботи в Україні.

Література:

1. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І.Д.Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

– С. 30-32; 255-256;

2. Порядок соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (Затверджено наказом

Мінсім’ямолодьспорту України від 31.10.2006 р. № 3685) ;

3. Створення та соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс /

Автори-упоряд.: Г.М.Лактіонова, Ж.В.Петрочко, А.В.Калініна та ін.; За заг. ред. Г.М.Лактіонової, Ж.В.Петрочко. – К.:

Науковий світ, 2006. – 270 с.

4. Посібник з методики мультидисциплінарного ведення випадку/ Організація «Лікарі світу – США», – К.,2007. – С.3-6

5. Братусь І. В. Соціально-педагогічна робота з юними матерями у США та Великій Британії: Автореферат дисерт. на

здоб. наук. ступ. канд. пед.н. – Луганськ, 2007 – 21 с.

6. Дорофеева Т.В. Психологические особенности личности отказниц, выявленные во время работы на базе

родильных домов Санкт-Петербурга // Дети должны жить в семье: материалы Международной научно-

практической конференции, 8-10 декабря 2004 г., Спб. – СПбОБФ «Родительский мост» – С.54-55.

7. Гнезда – дети и семьи в трудной жизненной ситуации //www.spb.gov.ru

8. Информационный листок № 24 (120), 7 июля 1999 г. // http://216.239.59.104/

search?q=cache:sLRfErj9shEJ:www.owl.ru/win/infolist/1999/v24_

9. Энциклопедия для родителей: зачатие, беременность, роды, питание, уход, воспитание. – К.:GPR, 2004. –240 c.

10. Наving Children in Finland – Ministry of Labour, Migration Division, 1995. – 31 с.

11. Зростаємо разом: книга для батьків дітей раннього віку. Посібник для батьків /За заг. Ред. І.В.Братусь,

Р.О.Моісеєнко, О.Л.Шлемкевич. – К.: ВД «Калита», 2007. – 154 с.

12. Петровский М., Литвяк Е. Идея самоценности детства // Відкритий урок. Плеяди. – 2007 – №6-8. – С.31

Лактіонова Г.М.,

докт. пед. наук,

ст. наук. співробітник

227

день шостий

ДОДАТОК 6.3.1

СИНДРОМ ВИГОРАННЯ / ВИСНАЖЕННЯ

Здобувши успіх у інформаційних технологіях, зробивши одне за одним відкриття у

різних галузях науки, людина, здавалося б, повинна стати сильнішою та відважнішою,

ніби загартованішою, немов на війні. Але на «полі битви», як правило, залишається

дуже багато поранених, а саме нас самих. І це не тому, що природа набагато

сильніша за нас (хоча це так), а тому, що душа людини дуже вразлива.

Через те, що соціальні працівники найбільше працюють з вразливими категоріями

людей, постійно бачать «людську біду» – є дуже великий ризик особистісного вигорання/

виснаження. Як правило, дуже багато з них постійно скаржаться на поганий сон, на те,

що не проходить головний біль, підвищену дратівливість у відносинах з дітьми, рідними,

колегами по роботі тощо, а тому все частіше можна почути, що сил більше не залишилося,

немає ніяких позитивних почуттів.... інколи так і хочеться сказати «я вигорів...»

Цей своєрідний стан людини отримав назву «вигорання/виснаження особистості».

Вигорання, згідно з визначенням педагогічного словника, – це стан вираженої

втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання

психологічної підтримки іншим, байдужим та негативним ставленням до оточуючих,

рідних, колег та клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням отриманих результатів

та минулих досягнень, зменшенням відчуття самоактуалізаії внаслідок хронічного стресу,

фрустрації та внутрішньо особистісного конфлікту під час виконання своїх обов’язків.

Термін «вигорання» почали активно використовувати в середині 70-х років ХХ ст., а

точніше, він був введений у 1974 році і має дуже цікавий переклад з грецької мови –

«припинення горіння». У світовій психіатрії явище вигорання отримало діагностичний

статус «МКХ-10 10:273 – проблеми, пов’язані з труднощами в керуванні власним

життям». Як свідчать дослідження Гарі Черніса, ризику вигорання найбільш підпадають:

- люди, котрі перевантажені відповідальністю й інтенсивно працюють;

- ті, хто прагнуть неодмінного успіху;

- котрі не мають інтересів, окрім роботи, або мають їх дуже замало;

- ті, хто впевнені, що вони є єдиними, хто може зробити цю роботу.

Що це за синдром і чому він виникає?

У процесі виконання будь-якої роботи люди наражаються на фізичні і нервово-психічні

навантаження. Їхня величина може бути різною в різних видах діяльності. При невеликих

навантаженнях, що діють постійно, або значних разових навантаженнях несвідомо

включаються природні механізми регуляції, і організм справляється з наслідками цих

навантажень сам, без свідомої участі людини. Наприклад, після важкої розумової

чи фізичної роботи людина може проспати більше, ніж звичайно, і встати відпочилою.

При цьому вона свідомо не планує цей тривалий сон, просто, як говорять, «організм

зажадав». В інших випадках, коли навантаження значні і довготривалі, важливо свідомо

використовувати різні прийоми і способи, що допомагають організму відновитися.

Як встановлено численними дослідженнями вітчизняних і закордонних учених,

робота педагогів, фахівців різних соціальних служб з людьми зв’язана з великими

нервово-психічними навантаженнями.

Дійсно, умови роботи цих фахівців далеко не комфортні. Тут маються на увазі

не тільки фізіологічні фактори, зв’язані з умовами праці: гіподинамія, підвищене

навантаження на зоровий, слуховий і голосовий апарати і т.д. Мова йде насамперед

про психологічні і організаційні труднощі: необхідність бути весь час «у формі»,

неможливість вибору учнів чи клієнтів, відсутність емоційної розрядки, велика

кількість контактів протягом робочого дня тощо.

При такій роботі день у день рівень напруженості може зростати. Можливими

проявами напруженості є: збудженість, підвищена дратівливість, занепокоєння,

м’язова напруга, затиски в різних частинах тіла, пришвидшене дихання, серцебиття,

підвищена стомлюваність. Хоча можуть бути й інші індивідуальні її прояви.

При досягненні певного рівня напруженості організм починає намагатися захистити себе.

Особистісні фактори ризику розвитку вигорання: низький рівень інтелекту,

недостатня ступінь зрілості та самодостатності, низька самооцінка, емоційна

нестійкість, імпульсивність. Також схильні до вигорання і працеголіки, для яких

робота стає сенсом життя. Найбільш вразливі до вигорання люди, які на стрес

реагують агресивно, хочуть позбутися йього за будь-яку ціну. Водночас, дослідники

228

не виявили взаємозв’язку між статтю, віком та рівнем вигорання.

Вигорання часто супроводжується відчуттям безпорадності. Тривале перебування

у стресовій ситуації може викликати заперечення чи приховування стресу. Вигорання

– не лише результат стресу, передусім це наслідок некерованого стресу.

Феномен «вигорання» виникає гостро, але проходить певні фази впродовж

відносно тривалого періоду. Процес, який внаслідок стресів веде до вигорання,

має, за Д.Міллером, кілька стадій.

1. Ентузіазм – тенденція бути надмірно корисним, надмірно ідентифікуватися з

дітьми, клієнтами та мати нереалістичні очікування від роботи.

2. Стагнація – зменшення очікувань до нормальних пропорцій і вихід особистого

невдоволення на поверхню (робота не компенсує того, що втрачено в житті).

3. Фрустрація – збільшення труднощів, поява невпевненості у власній компетентності,

нудьга, зменшення толерантності, співчуття, початок уникання стосунків як механізм захисту.

4. Апатія – байдужість або депресія (пригнічення) як захист проти хронічної фрустрації.

Вигорання – це не лише якийсь певний симптом, це – синдром, який поєднує

кілька чинників. Вигорання – не епізод, а кінцевий результат «згорання до тла». При

цьому важливо зважати на те, що:

- вигорання завжди присутнє й буде присутнє;

- будь-хто може пройти через процес вигорання один чи кілька разів;

- цей процес не є ні лінійним, ні неминучим, швидше він циклічний;

- втручання для припинення процесу може відбутися на будь-якій стадії;

- вигорання є заразним і може передаватися від клієнтів до працівників, від

працівника до працівника, від працівника до клієнта.

Ознаки вигорання-виснаження

Маслач та Джексон поділяють ознаки вигорання на три групи, тобто, вигорання,

на їх думку, може спричинити:

- емоційне виснаження – втрату здатності надання психологічної підтримки іншим,

- деперсоналізацію – негативне та байдуже ставлення до колег та клієнтів, рідних,

- зниження відчуття особистих досягнень – зниження продуктивності або

знецінення поточних результатів та минулих досягнень.

«Вигорання/виснаження» – це синдром, група симптомів, що з’являються

разом. Однак усі симптоми ні в кого не виявляються одночасно, тому що вигоряння

– процес сугубо індивідуальний. Вирізняють наступні стадії його протікання:

Перша стадія – на рівні виконання функцій: забування якихось моментів, говорячи

побутовою мовою, провали в пам’яті (наприклад, чи внесений потрібний запис в

документацію, чи ні), збої у виконанні яких-небудь рухових дій і т.д. Звичайно, на ці первісні

симптоми мало хто звертає увагу, називаючи це в жарт «дівочою пам’яттю» чи «склерозом».

Залежно від характеру діяльності, величини нервово-психічних навантажень і особистісних

особливостей фахівця перша стадія може формуватися протягом трьох-п’яти років.

На другій стадії спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (у

т.ч. і вдома, і з друзями): «не хочеться бачити» тих, з ким фахівець спілкується за видом

діяльності (школярів, хворих, клієнтів), «у четвер відчуття, що вже п’ятниця», «тиждень триває

нескінченно», наростання апатії до кінця тижня, поява стійких соматичних симптомів

(немає сил, енергії, особливо у кінці тижня, головний біль вечорами; «мертвий сон, без

сновидінь», збільшення числа простудних захворювань); підвищена дратівливість, людина

«заводиться», як кажуть, з півоберта, хоч раніше подібного вона за собою не помічала.

Час формування даної стадії в середньому від п’яти до п’ятнадцяти років.

Третя стадія — власне особистісне вигоряння. Характерна повна втрата інтересу до

роботи і життя взагалі, емоційна байдужність, отупіння, відчуття постійної відсутності сил.

Людина прагне до самоти. На цій стадії їй набагато приємніше спілкуватися з тваринами

і природою, чим з людьми. Стадія може формуватися від десяти до двадцяти років.

Література:

1. Підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі: Посібник тренера. Дев’ята сесія «Робота в

команді» / Автори-упоряд. Г.М.Лактіонова, Г.О.Притиск, О.А.Калібаба та ін. За заг. ред. Г.М.Лактіонової. – К.: Наук.

світ, 2006. – 44 с.

229

день шостий

ДОДАТОК 6.3.2

ПРИЧИНИ ТА СИМПТОМИ СИНДРОМУ ВИГОРАННЯ/ВИСНАЖЕННЯ

ПРИЧИНИ

СИМПТОМИ ОСОБИСТІСНОГО

ВИГОРАННЯ

Особистісні

1. Внутрішньоособистісний конфлікт,

забезпечення власних дефіцитів,

потреб: відчувати владу, бути потрібним.

2. Наявність потреб, неможливість

задоволення яких спричиняє фрустрацію.

3. Особистий стиль реакцій на

стресову ситуацію.

4. Брак друзів.

5. Надмірна особистісна

відповідальність (у сім’ї, на роботі).

Організаційні

1. Неадекватний розподіл робочого

часу.

2. Несприятливі умови роботи.

3. Неадекватні терміни виконання

роботи.

4. Велике навантаження.

5.Недостатня кількість ресурсів.

6. Низька оплата.

7. Неадекватний розподіл між відпові-

дальністю та владою.

8. Великий стаж роботи.

9. Відсутність можливості кар’єрного

просування.

Професійні

1. Нереалістичні очікування щодо

роботи.

2. Надмірна ідентифікація з клієнтом.

3. Тип клієнтів.

4. Відсутність ознак успіху у роботі.

5. Протиріччя між клієнтом,

працівником та організацією.

6. Діяльність, пов’язана з інтенсивним

спілкуванням.

7. Невідповідна професійна підготовка.

8. Неадекватна супервізія, брак

схвалення, заохочення, негативний

стиль керівництва.

9. Нерозуміння з боку керівництва,

ізольованість від колег.

10. Невідповідність системи послуг

потребам клієнта.

Фізичні:

- втома;

- почуття виснаження;

- чутливість до змін показників

зовнішнього середовища;

- часті головні болі;

- розлади шлунково-кишкового

тракту;

- надлишок чи недолік ваги;

- задуха;

- безсоння.

Поведінкові й психологічні:

- робота стає все тяжчою і тяжчою, а

здатність виконувати її – усе меншою

й меншою;

- рано приходить на роботу і

залишається надовго;

- пізно з’являється на роботі і рано

йде;

- бере роботу додому;

- поява невизначених почуттів, начебто

щось не так (почуття неусвідомленого

занепокоєння);

- почуття нудьги;

- зниження рівня ентузіазму;

- почуття образи;

- почуття розчарування;

- невпевність;

- почуття провини;

- почуття нереалізованості;

- легко виникає почуття гніву;

- дратівливість;

- підозрілість;

- почуття всемогутності (влада над

долею пацієнта);

- ригідність;

- нездатність приймати рішення;

- дистанціювання;

- підвищене почуття відповідальності

за когось;

- уникання;

- загальна негативна установка на

життєві перспективи;

- зловживання алкоголем і (чи)

наркотиками.

Література:

1. Підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі: Посібник тренера. Дев’ята сесія «Робота в

команді» / Автори-упоряд. Г.М.Лактіонова, Г.О.Притиск, О.А.Калібаба та ін. За заг. ред. Г.М.Лактіонової. – К.: Наук.

світ, 2006. – 44 с.

ДОДАТОК 6.3.3

ШЛЯХИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Проаналізувавши причини вигорання, можна виділити два основні шляхи його

профілактики:

– «допоможи собі сам» – соціальні працівники самостійно, використовуючи

методи саморегуляції та релаксації, можуть допомогти собі уникнути захворювання

чи ліквідувати його перші симптоми;

– «професійна допомога у профілактиці та подоланні синдрому вигорання/

виснаження» – тут основний тягар лягає на плечі професіоналів (колег, керівників,

психологів).

Професійна профілактика вигорання/виснаження здійснюється за трьома

напрямками:

Інформування ▪ – за результатами опитування близько 72% людей не знають

що таке професійне вигорання, вони інтуїтивно відчувають порушення власного

самопочуття і поведінки, але не можуть їх правильно оцінити, а тим більше

допомогти собі. Близько 49% знають певні способи подолання синдрому вигорання,

але література з даної проблематики недоступна, а тому на соціальних працівників

лягає подвійне завдання: не стати жертвою власного особистісного вигорання та

допомогти подолати його колегам.

Емоційна підтримка ▪ – дуже важливо віднайти у власному житті те, що могло

б підтримати і принести радість. Спілкування значно підвищує ступінь задоволення

працею, допомагає зняти емоційну напругу та знайти вирішення проблем тощо.

Варіант успішного вирішення цього завдання – організація груп взаємопідтримки

та взаємодопомоги.

Підвищення значимості ▪ , статусу соціальних працівників – для соціальних

працівників важливими є не лише матеріальні стимули (хоча і цю базову потребу не

можливо ігнорувати), а й моральні, особливо: потреба у визнанні, самоствердженні,

самовираженні, самореалізації тощо. Система заохочень може включати подяку,

цінні подарунки, направлення на престижні курси перепідготовки та підвищенні

кваліфікації, подання на нагородження тощо. Дуже важливо для людини знати, що її

праця буде оцінена, причому об’єктивно.

Література:

1. Підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі: Посібник тренера. Дев’ята сесія «Робота в команді» /

Автори-упоряд. Г.М.Лактіонова, Г.О.Притиск, О.А.Калібаба та ін. За заг. ред. Г.М.Лактіонової. – К.: Наук. світ, 2006. – 44 с.