
Методи
покращення
фільтраційних
властивостей
порід
РОЗДІЛ 9.
Для проведення віброударного впливу на пласт використовуються
гідравлічні вібратори, які спускаються в свердловину на насосно-комп-
ресорних
трубах.
Гідровібратори здатні виробляти
2500-3000
ударів
за
хвилину. Новою модифікацією віброударного впливу на пласт є засто-
сування гідромолотів, які встановлюються на поверхні свердловини і за
допомогою яких передається на вибій верхня або нижня частина сину-
соїди. Обладнання і технологія розроблені під керівництвом проф. Ба-
жала А. Г.
Метод впливу на пласт
хоча
і знаходиться на початковій
стадії
впро-
вадження,
але він має велике майбутнє в застосуванні.
9.1.4.
Гідравлічний розрив пласта
Гідравлічний розрив пласта (ГРП) - це метод утворення в пласті
нових або розширення і розвиток деяких існуючих тріщин при
нагнітанні
в свердловину рідини або піни при високому тиску. Для того.,
щоб новоутворені тріщини були добрими провідниками флюїдів і мали
велику проникність, вони заповнюються закріплюючим агентом, на-
приклад,
кварцевим піском. Під дією гірничого тиску заповнені квар-
цевим
(або штучним) піском тріщини повністю не змикаються, завдяки
чому збільшується фільтраційна поверхня свердловини. Іноді включа-
ються в роботу зони пласта з кращою проникністю.
ГРП
застосовуються в будь-яких породах, за виключенням пластич-
них
сланців та глин. Цей метод служить не для відновлення природньої
проникності
порід, а до їх значного збільшення. Сучасні, найбільш ос-
воєнні
в Україні, технології ГРП передбачають звичайно заповнення
тріщин
піском вагою більше 10 тон і застосовуються для збільшення
поточного
дебіту
нафтових, газових або приймальності нафто- газових
свердловин в пизькопроникних (к < 0,05мкм ) пластах не менше тов-
щиною
п'яти метрів, які залягають на глибинах до
3500
м, а також в
пластах з дещо більшою проникністю, але які попередньо забруднені в
привибійній
зоні під час спорудження або в процесі експлуатації сверд-
ловин.
При збільшенні піску, який подається в тріщину, до 20 тонн
здійснюється глибо
проникний
ГРП, яки забезпечує різке збільшення
фільтраційної поверхні, зміну характеру впливу рідини від радіального
до лінійного з підключенням нових зон пласта, ізольованих від свердло-
вини
внаслідок макронеоднорідності. Тріщини такого ГРП досягають
100...150
м довжини при іх ширині
10...20
м.
В газоносних пластах проникністю до 0,001 мкм
2
застосовують ма-
сивний
ГРП, при якому розвиваються тріщини довжиною до 1000 м,
закріплені
великою кількістю піску (до 300 т). Масивний ГРП
дуже
дорогий, тому він мусить
бути
передбачений кошторисною вартістю
свердловини, бо вона збільшує її на
30...50
відсотків.
Для здійснення ГРП із свердловини підіймають НКТ іінше глибинне
устаткування (насосне, газліфтне), шаблонують експлуатаційну колону,
спускають НКТ разом з пакером. Після встановлення пакера
390
РОЗДІЛ 9.
Методи
покращення
фільтраційних
властивостей
порід
здійснюють опресовку НКТ і пакера. Процес ГРП розпочинається з
перевірки приймальності свердловини при найменшій витраті рідини
розриву з поступовим її збільшенням наприклад, 225, 450, 950 та 1500
м
3
/добу)
і аж до значення, при якому забезпечується закріплення
тріщин.
Далі закачується пісконосій з піском при постійній або зроста-
ючій витраті рідини і при концентрації піску Яліску
=
40...250кг/м
,яка
залежить від в'язкості рідини, її фільтрівності в пласт і величини витра-
ти.
На
стадії
завершення ГРП потрібно витіснити суміш рідини з піском
із свердловини в пласт продавлювальною рідиною І закрити НКТ для
зниження
тиску до атмосферного. Опісля піднімають НКТ з пакером і
спускають глибинне устаткування для експлуатації свердловини. Для
ГРП
на свердловину завозять необхідну кількість закріплюючого агента
(кварцевого піску) (наприклад, С =
10...20
т) з фракціями
0,6...1,0
мм
або
1,0...1,6
мм, рідину розриву пласта (наприклад, Ур =
10...30
м ),
рідину-пісконосій (наприклад,!^ =
100...300м
), рідину для продавлю-
вання
в пласт пісконосія в об'ємі тієї частини свердловини, по якій її
закачують
(Кір).
Рідина розриву пласта повинна
бути
сумісною з пла-
стовими флюїдами, добре фільтруватися в
низько
проникну
породу і, не
зменшуючи її проникності, не горіти,
бути
доступною, недорогою, а
тому в її ролі найчастіше застосовуються водні розчини ПАР.
Рідина-пісконосій
повинна
бути
сумісною з пластовими флюїдами,
мати здатність утримувати пісок, погано фільтруватися через поверхню
тріщин,
не горіти,
бути
доступною і недорогою. Для звичайних ГРП
найкраще
застосовувати водні розчини ПАВ
(0,1...0,3%)
і полімерів
(ПАА,
КМЦ,
ССБ).
Наприклад, на Прикарпатті застосування 0,4% вод-
ного розчину ПАА забезпечує розвиток і закріплення тріщин піском
кількістю до 10 т при концентрації
йогоКпс
= ІООкг/м , об'ємом рідини
100 м , її витратою біля
6000
м
/добу.
Продавлювальна рідина має
бути
малов'язкою і не горіти. В її якості використовуються водні розчини
ПАР
(0Д...0,3%).
Утворення нових тріщин або розкриття існуючих можливе при
умові, що створений в пласті тиск при нагнітанні рідини з поверхні
повинен
бути
більшим від гірського тиску, а для створення нових тріщин
-
ще й міцності порід. При утворені нових тріщин спостерігається різке
зменшення
тиску на гирлі свердловини (на 3-7 МПа), якого, правда,
інколи
можна і не помітити.
Розкриття
існуючих тріщин відбувається при незмінному тиску або
при
його незначному збільшені. В обох випадках спостерігається ріст
коефіцієнта
приймальності свердловини К
П
р , який після ГРП повинен
збільшитися не менше, ніж в 3-4 рази, що вважається критерієм мож-
ливості закріплення тріщин піском.
Тріщини
ГРП в неглибоких свердловинах (до 900 м) мають горизон-
тальну орієнтацію, а в глибоких - вертикальну або похилу, близьку до
вертикальної. Розвиток тріщин відбувається в такій площині, де є ней-
менші
сили опору або де є найменший гірський тиск. Наприклад, на-
прям
розвитку тріщин на деформованих антиклинальних складках
Прикарпаття
переважно співпадає з напрямом короткоїїх осі.
391