В нашій практиці спостерігалися жінки з ознаками післяродової
депресії. Щоправда, на консультацію до психолога одна із жінок
звернулася, коли дитині вже було два роки і у дитини було діагностовано
важку вроджену патологію. Але з анамнезу відомо, що жінка, не зважаючи
на хороші соціально-побутові умови, залишила дитину в пологовому
будинку для лікування і дуже рідко її провідувала. В розмові жінка гарно, з
ніжністю розповідає про свою дитину, любить, пестить її, купує надто
дорогі речі для неї і в той же час намагається уникати спілкування з нею.
Зараз дитина вдома, є допомога няні, але поведінка матері дезадаптована.
Їй іноді здається, що вона не любить своєї дитини. Клієнтка може
проявляти вербальну, а то і легку фізичну агресію до дитини. Амбівалентні
почуття виснажують матір, адже згодом її турбує почуття провини. Така
важка стресогенна ситуація спостерігається вже два роки, повністю
порушивши родинне життя. Очевидно, якби цій жінці надали допомогу
відразу після пологів, то родина не переживала б таких труднощів.
Інша клієнтка звернулася за допомогою, коли дитині було вже три
місяці. Вона також розповідає, що поганий настрій, виснаженність
з`явилися відразу після пологів. На ці симптоми спочатку молода мати не
звертала увагу, надіючись на їх скороминучість. Але ситуація
поглиблювалась, і зараз вона скаржиться на почуття відчаю,
роздратованність, страх нашкодити дитині, страх вбити дитину,
незважаючи на любов до дитини. Мати грудю годує дитину, тому
медикаментозне лікування не бажане. Тож психотерапія, підтримка
психолога та соціального працівника є основними у терапії та реабілітації
таких жінок. Випадків з практики можна навести багато. Нами
спостерігалося дванадцять таких жінок.
B.Chalmers [38] в своїх дослідженнях вказує на симптоми депресії:
стомлюванність, плаксивість, підвищену сенситивність, безпорадність у
догляді за дитиною, розгубленність, роздратованність, нерідко