Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології

Подождите немного. Документ загружается.

також досить архаїчна, бо ми її зустрічаємо коли не в формі діядеми, то

в вигляді похоронного вінка (пор. «Древности Придн-Ьпровья», т. VI,

табл. IX, 630) в одній з грецьких гробниць у Керчі. Крім гуцулів, подібні

оздоби переховались ще у сербів у вигляді невеличких підвісок, що являють

собою мініятюрні наподоблення ріжних річей та нанизані на шнурок або на

ланцюжок; трапляються вони й у инших південних слав'ян, в яких вони,

мабуть під турецьким впливом, складаються з дрібних монет, иноді золотих,

але здебільшого фальшивих, що навмисне для цього фабрикуються.

До оздоб волосся належать ще, нарешті, уплітки, що вживаються в Гали-

чині та складаються у бойків з двох, сплетених на кшталт кіс, червоних

гарусних ниток, вплетених у коси та об'єднаних внизу в одну або дві великі

китиці, що висять мало що не до землі; а в гуцулів — з таких самих гарусних

кіс, обсаджених мідними бляшками або просто ґудзиками та обгорнутих

кілька разів навколо голови.

Сережки також були оздобою українок з незапам'ятної старовини, але

археологічні їх форми, як, наприклад, відомі сережки київського типу (що не

мали в собі, правда, нічого властиво київського), зовсім не заховались на

Україні. Значно ліпше утримались старовинні форми сережок з намистинок.

Згідно з відомостями небіжчиці Е. П. Радакової, що дала опис золотарства

на Харківщині, тамошні золотарі виробляють два сорти сережок: один сорт

для великоруських жінок, а другий —для українок. Сережки для українок

являють собою гачок, розширений спереду, а до нього підвішений щиток,

куди вставлене маленьке кольорове шкло та прикріплені ще три довгі та

вузькі підвіски, що наподоблюють колишні намистинки. У виборі матеріялу

для оздоб до сережок також помітна ріжниця: українки воліють коралі,

а великоруські жінки — бурштин.

До шийних оздоб належать: намисто, дукачі, силянки, згарди тощо.

Намисто, явна річ, найстаріша та найпоширеніша з шийних оздоб; воно

складалося раніше із скойок, гарних овочних коробочок, зерен, кісточок

овочів та инших натуральних річей, які потім були заступлені намистинками

кам'яними, з пасти, з металу і нарешті — з шкла. Намисто з натуральних

річей переховалось до наших часів на Україні тільки у гуцулів у вигляді

нашийника, з овочевих коробочок рослини клокічки (зіарЬіІеа ріппаїа Ь.).

Цікаво, що намисто з цього насіння носять не тільки жінки, а й чоловіки, як

це ми побачимо далі. За козацьких часів за найцінніше намисто вважали

коралі, що й тепер під назвою «доброго намиста» заховали свою привабли-

вість, але тому, що вони дорогі, вони, звичайно, майже цілком вийшли з

ужитку. Крім коралів, носили часто намисто з більших чи менших намисти-

нок бурштину, що теж дуже цінувався. Далі, в дуже великому вжитку були

також гранати, що їх заступили в минулому столітті шкляні наподоблення,

як природньої гранатової барви, так і инших кольорів, а замісць коралів

почали носити «червоне намисто» також з смальти. Цікаво, що Гуцульщина

щодо ужитку намиста з усіх українських земель заховала найбільше остан-

ків старовини: там і тепер ще дуже поширені великі круглі намистини з вене-

ціянського строкатого шкла, які виробляють у Венеції спеціяльно для гуцу-

лів та які зовсім подібні до викопаних з могил.

Дукачі або личмани, як показує їх назва, були просто золоті монети

(дукати), що їх носили вкупі з намистом або на окремому шнурочку чи

ланцюжку. Так їх носять дуже часто й тепер в Галичині, де, особливо

у багатих міщанок, нерідко ще можна бачити по 5, по 7, а то й більше вели-

ких дукачів, що являють собою намисто. На Великій Україні їх носили,

Ю 4-89

129