Волинка К.Г. Теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

111

Система соціальних норм відбиває досягнутий ступінь економіч-

ного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, в них

знаходять вираження історичні та національні особливості життя

країни, характер державної влади.

Соціальні норми численні й різноманітні. Це пов’язано з розмаї-

тістю самих суспільних відносин — предмета регулювання. Соціаль-

ні норми підрозділяються на види залежно від способів формування,

сфери дії, соціальної спрямованості. З цього погляду виділяються

правові норми; моральні; політичні; естетичні; релігійні; корпора-

тивні; норми звичаїв, традицій, звичок, обрядів, ритуалів; ділові зви-

чаї; правила етикету, пристойності.

Це загальноприйнята і найбільш розповсюджена класифікація со-

ціальних норм. Об’єднує їх те, що всі вони носять соціальний, а не

технічний характер. Незважаючи на розходження, ці норми взаємо-

залежні, жодні з них не діють ізольовано від інших.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки від-

повідно до категорій добра і зла, справедливості, гідності, милосер-

дя. Мораль формується в духовній сфері суспільства і невіддільна від

суспільної свідомості. Суть дії моральних норм полягає у формуванні

загальних принципів, внутрішніх переконань та установок бажаної

поведінки.

Право і мораль розрізняються насамперед за способами їх форму-

вання. Правові норми створюються або санкціонуються державою.

Норми моралі виникають і розвиваються спонтанно у процесі прак-

тичної діяльності людей. На відміну від права, мораль носить неофі-

ційний, суспільний характер.

У будь-якій державі діє тільки одне право, у той час як мораль не

є єдиною й однорідною. Право і мораль розрізняються за методами

забезпечення. Оскільки право створюється державою, то воно нею і

забезпечується завдяки можливості примусу. Мораль спирається не

на силу державного апарату, а на силу суспільної думки. Правові

норми закріплюються у спеціальних юридичних актах держави. Мо-

ральні норми і принципи виникають стихійно. На відміну від права,

що являє собою певну систему, мораль — внутрішньо несистематизо-

ване утворення.

Звичаї і традиції — правила поведінки, що складались в результаті

багаторазового повторення певних дій та увійшли у звичку. Історич-

но звичаї та традиції належать до найдавніших соціальних норм. У

період становлення перших держав звичаям починають надавати за-

112

гальнообов’язкове значення. Формується звичаєве право — історич-

но перша форма позитивного права. В сучасному суспільстві існує

багато різних звичаїв і традицій. Це обумовлено специфікою життє-

діяльності людей в різних умовах — природних, соціальних тощо.

Звичаї — стійкі й досить розповсюджені правила поведінки, що у ре-

зультаті багаторазового, тривалого повторення стають звичними і їх

дотримуються добровільно. Звичаї передаються з покоління в поко-

ління.

В юридичній науці звичаї поділяють на правові і неправові, чи за-

гальногромадянські. Правові звичаї набувають юридичного значен-

ня шляхом їх санкціонування державою.

Релігійні норми розповсюджуються на представників тих чи інших

віросповідань і містяться в таких джерелах, як Біблія, Коран, Талмуд,

Сунна, Священні книги буддизму.

Корпоративні норми — це правила поведінки, по яких живуть і ді-

ють різні громадські організації, рухи, об’єднання, асоціації й інші

утворення недержавного характеру. Ці правила містяться у відповід-

них статутах, програмах, інших документах. Корпоративні норми

тісно пов’язані з правовими, особливо ті, що визначають порядок їх

утворення, реєстрації і діяльності. Корпоративні норми регламенту-

ють в основному внутрішні питання суспільних об’єднань, закріплю-

ють їх мету, завдання і функції, права й обов’язки учасників, умови

вступу і виходу з них.

Політичні норми — це правила поведінки суб’єктів політики,

учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми міс-

тяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах,

деклараціях, статутах політичних партій і рухів. Політичні норми ре-

гулюють відносини соціальних груп, класів з державною владою, від-

носини між класами, участь народу, класів, соціальних груп у дер-

жавній владі й житті держави.

У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринко-

вих відносин, важлива роль належить економічним нормам. Ці нор-

ми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського

господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ.

14.2. Поняття і ознаки норм права

У сучасному світі в системі соціальних норм принципове значен-

ня мають норми права. Право виникло історично як результат сус-

пільного розвитку, економічного зростання та соціальної диферен-

113

ціації як засіб подолання соціальних протиріч. На відміну від інших,

правові норми офіційно встановлюються або санкціонуються держа-

вою, є формально визначеними в законах та підзаконних актах, є за-

гальнообов’язковими для всіх суб’єктів, забезпечуються можливістю

застосування державного примусу. В них закріплюються права і обо-

в’язки суб’єктів.

Правові норми займають особливе місце в системі соціальних

норм. Ця особливість виявляється в соціальній цінності права, його

ознаках і функціях. Правові норми регулюють найважливіші еконо-

мічні, політичні й соціальні відносини. Правові норми складаються

історично. Вони об’єктивно обумовлені конкретними суспільно-еко-

номічними умовами розвитку суспільства.

Поняття норми права належать до найважливіших категорій те-

орії держави і права. Право складається з діючих у цьому суспільстві

юридичних чи правових норм.

У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміється за-

гальнообов’язкове формально визначене правило соціально значущої

поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на

регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’яз-

ків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного

примусу.

Можна виділити наступні істотні ознаки правових норм, що від-

різняють їх від інших соціальних норм.

1. Норма права є мірою свободи волевиявлення і поведінки люди-

ни. Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається

при поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових ін-

тересів в умовах стабільності суспільних відносин.

2. Це форма закріплення прав і обов’язків, які визначають пове-

дінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і

обов’язків забезпечується стабільність і врівноваженість суспільних

відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов’язком

іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов’язально-надаваль-

ний характер.

3. Норма права являє собою загальнообов’язкове правило поведі-

нки, тобто вона вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом яко-

го часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб’єкту,

носить загальний характер, виступає як рівна, однакова для всіх і

кожного, її повинні дотримуватись всі суб’єкти суспільних відносин

114

незалежно від того, громадянин це або посадова особа державного

органу.

4. Норма права — це правило поведінки загального характеру,

яке адресується не конкретному суб’єкту, а всім учасникам відносин

(є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Нор-

ма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цьо-

го підстави.

5. Норма права — єдина серед соціальних норм, що походить від

держави і є офіційним вираженням державної волі.

6. Це формально визначене правило поведінки. Норма права від-

різняється від інших соціальних норм тільки їй притаманною фор-

мальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в

змісті, обсязі прав і обов’язків, чітких вказівках на наслідки її пору-

шення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма

закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа — у норма-

тивно-правовому акті. Формальна визначеність потребує письмової,

документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені

до відома через офіційні письмові джерела.

7. Норми права видаються уповноваженими на те органами держа-

ви у чітко встановленому порядку та за певною процедурою.

8. Нормою права є правило поведінки, гарантоване державою.

Можливість державного примусу у випадках порушення права є од-

нією з важливих гарантій дієвості права.

9. Норма права є системною, що виявляється у структурній побу-

дові норми, у спеціалізації і кооперації норм різних галузей інсти-

тутів права. Право — це не просто сукупність, а система норм. З

норм права складаються як окремі нормативні акти, так і галузі та

інститути права.

14.3. Структура норм права

Для досягнення цілей правового регулювання норма права повин-

на виразити сам зміст правила поведінки, визначити умови, за яких

зміст правової норми повинен здійснюватися, установити негативні

наслідки порушення правової норми.

Структура правової норми — ідеальна логічна конструкція, яка

виражає взаємозв’язок її складових елементів. Особливості, зміст і

призначення більшої частини правових норм тісно пов’язані з їх

структурою. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспіль-

115

них відносин взаємні права й обов’язки; передбачає фактичні обста-

вини, за яких ці права й обов’язки вступають у дію; попереджає про

наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права

відповідає притаманна тільки їй структура — внутрішня будова, що

характеризується єдністю і взаємозв’язком трьох її складових еле-

ментів — гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при на-

явності або відсутності яких і реалізується норма. Гіпотеза — переду-

мова практичного функціонування права, його втілення в життя у

формі правовідносин. У ній указуються юридичні факти, наявність

яких служить основою виникнення, зміни або припинення правовід-

носин.

Встановлюючи обставини і сферу дії норми, гіпотеза одночасно

окреслює коло суб’єктів відносин, яких диспозиція “пов’язує” взаєм-

ними правами й обов’язками. Тим самим за допомогою гіпотези пе-

редбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пристосо-

вується до конкретних осіб, до того чи іншого життєвого випадку,

події, дії, місця, часу, віку й інших конкретних життєвих обставин.

Залежно від будови гіпотези поділяються на прості та складні.

Проста гіпотеза припускає якусь одну умову, через яку реалізується

юридична норма. Якщо гіпотеза пов’язує дію норми з наявністю двох

чи більше умов, вона називається складною. Різновидом складної гі-

потези є альтернативна гіпотеза. Її подібність до інших складних гі-

потез полягає в тому, що вона також передбачає дві чи більше умови

здійснення правової норми. Але для вступу норми права в дію досить

однієї з наведених у ній фактичних обставин.

За формою вираження гіпотези поділяються на абстрактні й казу-

альні (від слова “казус”— випадок). Абстрактна гіпотеза, вказуючи

на умови дії норми, акцентує увагу на їх загальних, родових ознаках.

Казуальна гіпотеза пов’язує реалізацію юридичної норми з окреми-

ми, чітко визначеними певними випадками, які важко або неможли-

во відобразити за допомогою абстрактної гіпотези.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого

повинні діяти учасники правових відносин. Вона є головним елемен-

том, серцевиною юридичної норми. Залежно від форми вираження

диспозиції поділяються на ті, що уповноважують, зобов’язують і за-

бороняють.

Диспозиції, що уповноважують, надають суб’єктам право на здій-

снення передбачених у них позитивних дій, визначають той чи інший

116

варіант їхнього можливого, дозволеного поводження. Ці диспозиції

містять слова “вправі”, “має право”, “може”.

Диспозиції, що зобов’язують, покладають на суб’єктів обов’язок

здійснення визначених в нормі позитивних дій, наказують здійснити

той чи інший варіант належного поводження. Ці диспозиції містять

слова “зобов’язаний”, “повинен”, “підлягає”.

Диспозиції, що забороняють, містять заборону здійснення визна-

чених в нормі протиправних дій (чи бездіяльності). Ця диспозиція

містить вимогу утримуватися від певного варіанта негативного по-

водження, що законом визнається правопорушенням. Як правило, ці

диспозиції містять слова “забороняється”, “не вправі”, “не може”,

“не допускається”.

За способом викладення диспозиція може бути прямою (прямо

вказує на права й обов’язки), альтернативною і бланкетною. Альтер-

нативна диспозиція дає можливість учасникам правових відносин ва-

ріювати свою поведінку в межах, встановлених нормою. Бланкетна

диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відси-

лаючи суб’єкта реалізації до інших правових норм.

У разі порушення диспозиції правової норми вступає в дію перед-

бачена даною нормою санкція.

Санкція юридичної норми — це її третій, заключний елемент, у

якому передбачені певні небажані наслідки матеріального, фізично-

го, психічного і т. п. характеру, які настають для особи, що поруши-

ла диспозицію цієї норми.

Санкції юридичних норм розрізняються насамперед по галузевій

приналежності (кримінально-правові, адміністративно-правові, дис-

циплінарні, цивільно-правові). За характером несприятливих для по-

рушника наслідків санкції підрозділяються на правовідновлюючі й

штрафні (каральні).

Залежно від ступеня визначеності санкції юридичних норм підроз-

діляються на абсолютно-визначені, відносно-визначені та альтерна-

тивні.

Абсолютно-визначені санкції точно вказують міру покарання, що

повинна бути застосована в разі порушення цієї норми.

Відносно-визначені санкції встановлюють нижчу і вищу чи тільки

вищу межі заходу державного впливу на правопорушника. Наприк-

лад, санкції норм Особливої частини Кримінального кодексу вира-

жені формулами: “карається позбавленням волі на строк від... до...

років”, “карається позбавленням волі на строк до... років”.

117

Альтернативні санкції дозволяють вибрати з двох чи кількох

можливих варіантів заходу державного впливу якийсь один — най-

відповідніший конкретним обставинам скоєного правопорушення.

Наприклад, “карається позбавленням волі на термін до... років, чи

виправними роботами на той самий термін, чи зняттям з посади”.

Таким чином, структура правової норми є логічно узгодженою, її

внутрішня будова зумовлена фактичними суспільними відносинами,

що характеризується наявністю взаємозалежних і взаємодіючих еле-

ментів, реально виражених у нормативно-правових актах. Кожний з

названих елементів має у структурі правової норми своє особливе

місце і призначення. Структура юридичної норми як логічний зв’язок

гіпотези, диспозиції і санкції в узагальненому виді може бути вираже-

на формулою: “якщо — то — інакше”.

Структура юридичної норми, закріпленої в нормативному акті,

похідна від структури відповідних суспільних відносин і виступає як

закономірна реальність правової системи конкретного суспільства.

14.4. Формальне вираження

структури правових норм

Реальна дія правових норм безпосередньо пов’язана з їх зовніш-

нім вираженням, закріпленням в офіційних документах. Найважливі-

шим і найрозповсюдженішим з них є нормативно-правовий акт. Пи-

семна форма, загальнообов’язковий характер, чіткість викладу роб-

лять його доступним і зрозумілим для громадян, створюють основу

для забезпечення законності та правопорядку у країні.

Нормативні акти як зовнішня форма вираження правових норм

мають структуру (розділи, глави, статті, параграфи, пункти). Основ-

ним структурним елементом нормативного акта є стаття. Співвідно-

шення норми права і статті закону різноманітне, залежить від структу-

ри фактичних суспільних відносин, рівня розвитку галузі, інституту чи

всієї правової системи, задуму законодавця, ступеня розвиненості

юридичної техніки і технології.

Не завжди у словесному формулюванні окремої статті можна

знайти всі три відомих нам елементи відповідної правової норми.

Але і тоді, коли норма права і стаття нормативного акта збігаються,

структурні елементи норми потрібно виявити логічним шляхом.

Неприйняття до уваги цієї обставини приводить до тверджень про

двоелементну структуру деяких правових норм, коли в одних нібито

118

відсутній один з елементів. Але це не так. Кожна норма (регулятивна

або охоронна) має всі три елементи. В тому разі, коли прямо це не

можна виявити, завжди цього можна дійти логічним шляхом.

14.5. Класифікація правових норм

Розмаїття суспільних відносин обумовлює той факт, що правові

норми досить різноманітні. Щоб визначити загальні й відмінні риси

цих норм, їхнє місце і функціональну роль, необхідно їх вірно класи-

фікувати. Науково обґрунтована класифікація правових норм дозво-

ляє: по-перше, чітко визначити місце кожного виду норм у системі

діючого в державі права; по-друге, краще усвідомити функції право-

вих норм і їхню роль у механізмі правового регулювання;

по-третє, визначити шляхи підвищення ефективності правових норм;

по-четверте, удосконалити правотворчу і правозастосовчу діяльність

державних органів.

Наукова і практична цінність класифікації правових норм зале-

жить від обґрунтованого вибору її критеріїв. Підстави класифікації

можуть бути різними.

1. За суб’єктами правотворчості розрізняють норми, що виходять

від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У пер-

шому випадку це норми органів державної влади, у другому — нор-

ми приймаються безпосередньо населенням на референдумі.

Норми державної влади розрізняють за юридичною силою (нор-

ми вищих представницьких органів законодавчої влади, норми ор-

ганів виконавчої влади та ін.).

2. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання

норми права можна поділити на установчі, регулятивні (норми —

правила поведінки), охоронні (норми — охоронці порядку), забезпе-

чувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефіні-

тивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні

(норми-інструменти).

3. За предметом правового регулювання розрізняються норми кон-

ституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової та

інших галузей права. Галузеві норми можуть поділятися на матері-

альні і процесуальні. Перші є правилами поведінки суб’єктів, другі

містять розпорядження, що встановлюють процедуру реалізації або

охорони цих правил.

4. За методом правового регулювання виділяються імперативні,

диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми. Імперативні

119

норми мають суворий, владно-категоричний характер, що не допус-

кає відхилення в регульованій поведінці. Це, як правило, норми адмі-

ністративного, кримінального, конституційного права. Диспозитив-

ним нормам притаманний автономний характер, що дозволяє сторо-

нам (учасникам) самим домовитися з питань реалізації суб’єктивних

прав і обов’язків. Вони регулюють переважно цивільно-правові або

шлюбно-сімейні відносини. Рекомендаційні норми звичайно адресу-

ються недержавним підприємствам, установлюють варіант бажаного

для держави поводження. Заохочувальні норми стимулюють суспіль-

но корисну поведінку.

5. За сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої

дії і локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх гро-

мадян і функціонують на всій території держави. Норми обмеженої

дії — це загальні розпорядження, реалізації яких пов’язуються з пев-

ними просторовими, суб’єктними, часовими і ситуаційними фактора-

ми. Локальні норми діють у межах окремої державної, громадської

організації або їх структурних підрозділах.

6. Норми права класифікуються також за часом дії (постійні й

тимчасові), по колу осіб (чи поширюються на усіх, хто підпадає під

їхню дію, чи на чітко визначену групу суб’єктів: військовослужбов-

ців, пенсіонерів тощо).

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття, ознаки і класифікацію соціальних норм.

2. Що відрізняє правові норми від інших норм регулювання суспіль-

но значущої поведінки?

3. Як співвідносяться корпоративні норми, норми звичаю, релігійні

норми, норми моралі з нормами права?

4. Які існують підстави класифікації правових норм?

120

Розділ 15

ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

15.1. Поняття форм (джерел) права

Праву притаманна формальна визначеність. Суспільні відносини

регулюються за допомогою чітких, формально виражених і загаль-

нообов’язкових правил поведінки — правових норм, де головними

виступають способи, за допомогою яких ці вимоги здобувають пуб-

лічний характер, тобто стають загальнообов’язковими для всіх.

Як специфічне явище соціальної дійсності право має певні форми

свого зовнішнього вираження. Відбиваючи його зміст, вони являють

собою способи організації права назовні.

Під формою права розуміється об’єктивоване закріплення і прояв

змісту права в певних актах державних органів, рішеннях судів, дого-

ворах, звичаях та інших джерелах. Призначення цієї форми — упо-

рядкувати правовий зміст, надати йому властивості державно-влад-

ного характеру.

У радянській правовій теорії значне місце займала дискусія про

правильність термінів, що позначають відповідні поняття — “джере-

ло права” чи “форма права”.

Одні визнавали більш правильним вживання терміна “форма пра-

ва”, інші схилялися до терміна “юридичне формальне джерело пра-

ва”. Пропонувалося також відрізняти “джерело права в матеріально-

му значенні” (матеріальні умови життя суспільства, волю панівного

класу) від джерела права “у формальному значенні”, тобто від фор-

ми об’єктивного вираження і закріплення обов’язковості правових

норм.

Нині ці суперечки можна вважати перебореними, оскільки термі-

ни “форма права” і “джерело права” вживаються при висвітленні да-

ної теми в тому самому контексті зовнішньої форми об’єктивації,

зовнішнього вираження змісту права. Найрозповсюдженішим є вис-

новок, що джерело права — це синонім поняття форми права.

Юридичне джерело права завжди походить від правотворчого рі-

шення компетентного державного органу і може бути прямим, по-