Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

171

орієнтовані значною мірою на експорт вироблюваної продукції за рубіж.

Зовнішні знання привносяться сюди через філії ТНК, у складі кластера.

Регіональна мережева інноваційна система, по Асхайму і Ізаксену, це більш

менш ідеальна регіональна інноваційна система. У ній присутні місцеві фірми,

іноземні філії, а також підтримувальні інститути, що генерують знання.

Третій тип регіональної інноваційної системи значно відрізняється від

перших двох і може бути названий «моделлю екзогенного розвитку». По-

перше, тому що частина фірм і інститутів включена в інтернаціональну

інноваційну систему. По-друге, спільна робота засновано на лінійній

інноваційній моделі, спрямованій на винахід радикальних інновацій. Іншими

словами компанії промислового району орієнтовані на експорт, будучи

постачальниками комплектуючих або контрактними постачальниками для

кінцевих споживачів, так звані виробники оригінальної продукції (OEM -

original equipment manufacturer).

Отже, для конкурентоздатного розвитку практично будь-якої галузі

спеціалізації регіону і стійкого підвищення життєвих стандартів населення

необхідно знайти оптимальне співвідношення необхідних локальних і

убиквитетных знань у рамках промислового району, що розвивається в регіоні,

або регіонально-локального кластера.

Таким чином, для скандинавської школи теорії нових форм просторової

організації виробництва характерне видалення особливої уваги ролі науково-

освітніх установ в розвитку процесу навчання в країні і впровадженню

інновацій у виробництва, а також державної підтримки і діяльності компаній по

забезпеченню безперервного процесу навчання для поліпшення їх

конкурентоспроможності. Скандинавським ученим належить визнання

важливої ролі регіонів навчання у рамках промислових районів і регіональних

кластерів як головні чинники поляризації і розвитку економіки країни і

регіонів. Якщо в середині 80-х років концепції конкурентоспроможності

скандинавської школи задовольняли потребам економіки і товариства малих

країн, то нині їх розробки адаптуються і з успіхом використовуються в різних

по рівню розвитку країнах і регіонах світу.

Таким чином, формування сучасної оптимальної системи розміщення

продуктивних сил неможливе без використання світового досвіду. Новітні

форми організації виробництва в регіонах і організації міжрегіонального

співробітництва (кластерні, мережні), які активно розвиваються в сучасному

господарстві під впливом чинників міжнародної інтеграції і інтернаціоналізації,

поничають знаходити своє застосування в Україні. Територіальнний поділ

праці в нашій країні, сформована структура розміщення продуктивних сил,

структуроутворюючи галузі країни мають усі передумови для їх активного

формування, розвитку і становленню в Україні. Окрім того, курс на

євроінтеграцію, який в Україні оголошено як приорітетний напрям інтеграції в

світове господарство, бажання країни стати повноцінним членов європейского

співтовариства, виступає активним стимулом впровадження новітніх форми

розміщення продуктивних сил і організації виробництва в Україні.

172

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Кудрявцев А.О. Рациональное использование территорий при

планировке и застройке городов СССР. Стройиздат. М. — 1971.

2. Тюнен И. Изолированное государство в его отношении к сельскому

хозяйству и национальной экономике. Исследование о влиянии хлебных цен,

богатства почвы и накладных расходов на земледелие. М., 1926

3. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М.: «Дело Лтд.», 1994

4. Леш, Август Пространственная организация хозяйства / РАН, Гос. науч.-

исслед. учреждение "Совет по изучению производительных сил" ; под ред. А. Г.

Гранберга. М.: Наука, 2007.

5. Изард У. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах

/Сокр. пер. с англ. - М.: Прогресс, 1966.

6. Изард У. Некоторые направления регионального развития и сотрудничества

и некоторые вопросы в региональной науке, не имеющие ответов //Региональное

развитие и сотрудничество. 1998. № 1-2.

7. Хаггет П. География: синтез современных знаний. М., 1979

8. Голиков А.П. та ін. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник /

А.П. Голиков, Я.Б. Олійник, А.В, Степаненко − К.: Либідь, 1996

9. Закономерности й фактори развития экономических районов СССР.— М.:

Наука, 1965. —256 с.

10. Колосовский Н. Н. Теория зкономического районирования. — М.Мысль,

1969.— 335 с.

11. http://www.warandpeace.ru/ru/analysis

12. Уэбстер Ф. Теории информационного общества.- М.: Аспект Пресс, 2004.-

400 с

13. Каплински Р. Распространение положительного влияния глобализации.

Какие выводы можно сделать на основании анализа цепочки добавленой стоимости?

Пер. с. англ.: Препринт WP5/2002/03 – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 68 с.

14. Бос Х. Размещение хозяйства. Пер. с англ. / Под ред. В.А. Маша. М.: Изд-во

Прогресс, 1970. – 158 с

15. Пилипенко И.В. Конкурентоспособность стран и регионов в мировом

хозяйстве: теория, опыт малых стран Западной и Северной Европы. – Смоленск:

Ойкумена, 2005. – 496 с.

16. Пилипенко И.В. Анализ основных зарубежных теорий

конкурентоспособности стран и регионов в современном мировом хозяйстве. //

Известия АН. Серия географическая, 2003. - №6. – С.15-25.

17. Портер М. Конкуренция: Пер. с англ. - М.: Изд-ий дом «Вильямс», 2002. –

496с.;

18. Региональная стратегия устойчивого социально-экономического роста. /

Под ред.А.И. Татаркина. – Екатеринбург: УрО РАН, 1998. – 639 с.

19. Свэйлс Дж.Ким. Определение мультипликаторов экспортной базы региона в

присутствии ресурсных ограничений: подход Норта. // Пространственная экономика,

2006. - №1. – .

20. Ларина Н.И. Региональные кластеры и ТПК как формы территориальной

организации производства //Регион: экономика и социология. 2007. № 4. С. 126-138

21. сайт Международного центра социально-экономических исследований

Леонтьевский центр http://leontief.ru

173

22. Porter M. The Competitive Advantage of Nations: With a New Introduction.

N.Y.: The Free Press, Palgrave Tenth Edition, 1998

23. Enright M J. Why Clusters are theWay to Win the Game? // Word Link, No: 5,

July/August, 1992

24. Rosenfeld S.A. Bringing Business Clusters into the Mainstream of Economic

Development // European Planning Studies, Nr. 5, 1997.

25. Storper M. The Regional World: Territorial Development in Global Economy.

N.Y.; Guilford Press, 1997.

26. Dunnig J.H. The globalization of business: the challenge of the1990s.N.Y.:

Routledge, 1993.

27. Humphrey J., Schmitz H. How does insertion in global value chains affect

upgrading in industrial clusters? – Institute of Development Studies. University of Sussex,

Project The Interaction of Global and Local Governance: Implications for Industrial

Upgrading, Working Paper, 2002.

28. Lundvall B.A., Johnson B. The Learning Economy // Journal of Industry Studies,

Vol. 1, 1994.

174

2.2 МЕНЕДЖМЕНТ РЕСУРСІВ РЕГІОНУ

Поспєлов О.В. к.е.н., доцент каф. ММіРР ХНАМГ

2.2.1. Природні і трудові ресурси регіону

У розвитку регіону участь ухвалюють усі ресурси й особливо природні.

При взаємодії суспільства й природи, природа виступає як важлива

основа розвитку суспільства й використовується, насамперед, у вигляді

природних ресурсів.

Природні ресурси – це всі ті елементи, властивості й результати

функціонування природних систем, які використовуються або можуть бути

використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії або

продовольства й т.п. Крім того, на соціально–економічні системи впливають і

природні умови, які хоча не використовуються безпосередньо у виробництві,

але можуть полегшувати або ускладнювати функціонування господарювання

регіонів [1]. У зв'язку з розвитком науки й техніки усе більше природних умов

одержують економічну оцінку й переходять у розряд природних ресурсів.

Механізм реалізації сталого розвитку менеджменту ресурсів регіону

вимагає більш широкого вивчення екологічного й соціального факторів

зростання економіки, які проявляються по-різному залежно від стадії розвитку

економіки.

Так, в умовах підйому економіки спостерігається активізація одних

факторів, а в умовах кризи – інших. Тут ми ставимо завдання дати

характеристику розвитку природних ресурсів і як наслідок розвиток

промислових потужностей при належному менеджменті.

Розглядаючи розвиток ресурсів необхідно визначити, що сталий розвиток

менеджменту в освоєнні ресурсів регіону неможливо здійснити в окремо

взятому адміністративному районі, тому ми застосовуємо поняття регіон, як

щось більше, ніж розподіл країни за адміністративною ознакою. Паралельно з

розвитком менеджменту в освоєння ресурсів регіону повинне йти

впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Для їхнього успішного

впровадження необхідно забезпечити відкритий доступ до них, що непросто в

умовах конкурентного середовища.

Досліджуючи, наприклад, Харківську область, слід зазначити практично

постійний ріст використання трудових ресурсів, що видне по статистиці рівня

офіційного безробіття, який залишається, проте, ще високим, при тому, що

кількість зареєстрованих безробітних за станом на 01.01.2010 склав 1,85% у

загальному. При цьому на регіональному ринку праці в Харківській області

навантаження на одне вакантне робоче місце склала в 2009 р. у загальному по

області 12 чол. [2].

Таким чином, дослідження регіонального ринку праці на прикладі

Харківської області свідчить, що за останній час зложилася позитивна

тенденція, характеризуемая загальним зниженням рівня офіційно

зареєстрованих безробітних при збільшенні попиту на кваліфіковану робочу

силу. Ці результати дозволяють зробити висновок, що регіональна економіка

175

Трудові ресурси регіону

По відношенню

до трудової

діяльності

По віковой

структурі

По статевій

структурі

По рівню

освіти

По професійно-

кваліфікаційной

структурі

По

структурі

потребує оцінки трудового потенціалу для забезпечення його ефективного

використання.

На рис. 2.2.1 представлена класифікація трудових ресурсів регіону, яку

необхідно використовувати для оцінки його трудового потенціалу й розробки

регіональних балансів трудових ресурсів. Вихідні дані для оцінки трудового

потенціалу регіону наведені в таблиці.

Трудовий потенціал Харківської області можна охарактеризувати, як

працездатне населення в працездатному віці (границі працездатного віку в

Україні по чиннім законодавству становить у жінок 16 – 54 роки, у чоловіків –

16 – 59 років; економічно активне населення представляють обличчя у віці від

15 до 70 років), який склав в 2009 р. 1371,1 тис. чіл., або 63,3% у загальній

кількості економічно активного населення області. .[2]

Працездатне населення в працездатному віці

Працюючі підлітки від 15 до 16 років

Особи, старше працездатного віку, які зайняті

в економіці регіону

Трудові ресурси, зайняті в суспільнім

регіональнім виробництві

Трудові ресурси регіону, зайняті

індивідуальної трудовою діяльністю

Трудові ресурси регіону, зайняті в

домашньому й особистім підсобнім

господарстві

Трудові ресурси регіону, які навчаються з

відривом від виробництва

Молодь у віці від 16 до 29 років

Особи середнього віку від 30 до 49 років

Особи передпенсійного віку: жінки від 50 до

54 років; чоловіки від 50 до 59 років

Особи пенсійного віку: жінки від 55 років й

старші; чоловіки від 60 років й старші

Жінки

Чоловіки

Регіональні трудові ресурси з неповною

середньою освітою

Регіональні трудові ресурси з загальною

середньою освітою

Регіональні трудові ресурси зі середньою

спеціальною освітою

Регіональні трудові ресурси із вищою освітою

Регіональні трудові ресурси, які мають учені

ступені й звання

Регіональні трудові ресурси, які

класифікуються відповідно до діючого

класифікатора кваліфікацій, професій і

спеціальностей

Рис. 2.2.1 – Трудові ресурси регіону

Активний розвиток використання природних і промислових ресурсів

спричиняє використання трудових ресурсів. Важливим моментом у

характеристиці трудового потенціалу служить аналіз освітнього рівня трудових

ресурсів регіону. Так, у Харківській області фахівці вищої кваліфікації

займають невеликий відсоток в обсязі економічно активного населення, а

працівники, що мають вищу освіту досить високий. Тому можна сміло

затверджувати, що засобу, які затрачаються на підготовку

висококваліфікованих фахівців в Україні і її регіонах не виправдовуються.

176

Таким чином, необхідно забезпечити ефективне використання трудових

ресурсів як основного елемента трудового потенціалу на регіональному рівні

керування, для чого повинні бути реалізовані наступні заходи:

розробка регіональних балансів трудових ресурсів на основі їх

кваліфікації;

створення й реалізація ефективної регіональної системи навчання й

перенавчання кадрів відповідно до об'єктивної потреби галузей і сфер

економічної діяльності;

впровадження ринкових систем мотивації праці працівників, зайнятих у

суспільнім виробництві регіону на основі підвищення доходів трудових

ресурсів;

підвищення ефективності діяльності регіональних служб зайнятості на

основі впровадження нових форм організації їх роботи;

забезпечення особам пенсійного віку допомоги зі старості на рівні не

нижче прожиткового рівня у відповідності зі стажем роботи й трудовими

доходами;

підвищення рівня утвору кваліфікованих фахівців при зниженні їх

кількості на основі підвищення вимог і об'єктивізму при наборі у вищі

навчальні заклади;

установлення розміру допомоги у зв'язку з безробіттям на рівні

прожиткового мінімуму.

2.2.2. Загальні напрямки в частині освоєння природних ресурсів

Основні поняття й визначення

Енергозбереження - організаційна, наукова, практична, інформаційна

діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб, спрямована на

зниження витрат і втрат паливно-енергетичних ресурсів у процесі їх видобутку,

переробки, транспортування, зберігання, виробництва, використання й

утилізації.

Паливно-енергетичні ресурси – це сукупність усіх природних і

перетворених видів палива й енергії.

Вторинні енергетичні ресурси - це енергія, одержувана в ході будь-якого

технологічного процесу в результаті недовикористання первинної енергії або у

вигляді побічного продукту основного виробництва й не застосовувана в цьому

технологічному процесі [2-15].

Для визначення напрямку розвитку ресурсів регіону необхідно для почала

зробити класифікацію наявності ресурсів: поділ усіх природних ресурсів на

невичерпні (ті, які пов'язані з енергією Сонця й внутрішніх глибин Землі,

силами гравітації (енергія сонячних променів, вітру, геотермальна, припливів і

відливів, кліматичні ресурси), а також води Світового океанами) вичерпляемі

(ті, які розділяються на непоновлювані (корисні копалини, що зникають види

живих організмів) і поновлювані (водні, ґрунтові, біологічні)).

177

Природна класифікація базується на приналежності природних ресурсів

до тем або іншим сферам географічної оболонки: мінеральні, кліматичні,

земельні, водні, біологічні.

По господарськім використанню всі ресурси можна розділити на:

- ресурси для виробничої (промисловість, сільське господарство) і

невиробничі сфери;

- локальні (місцеві), національні (державні) і глобальні (світові).

- детально вивчені, виявлені, прогнозовані. Викопні ресурси (корисні

копалини) класифікують по ступеню їх геологічного вивчення. [16].

Проведені в 70-е роки підрахунки ПРП колишнього Радянського Союзу

показують, що Україна, займаючи менш 3% території колишнього СРСР,

володіла 13% його природно-ресурсного потенціалу, зважаючи на те, що

вартість багатьох ресурсів внаслідок недосконалості цін була дуже занижена,

можна говорити, що Україна має достатній ПРП для розвитку потужного

соціально-економічного комплексу. У структурі природних ресурсів провідна

роль належить земельним і агроклиматичним ресурсам, значні також запаси

корисних копалин, водних і лісових ресурсів. Ще дуже мало використовуються

рекреаційні ресурси [20-21].

У цьому випадку не переслідується мета по кількості ресурсів визначити

економічний потенціал. Наше завдання визначити напрямок розвитку.

Ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів – використання

всіх видів енергії економічно виправданими, прогресивними способами при

існуючому рівні розвитку техніки й технологій і дотриманні законодавства.

Раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів – досягнення

максимальної ефективності використання топливно-енергетичних ресурсів при

існуючому рівні розвитку техніки й технологій, і дотриманні законодавства.

Основний показник енергоефективності – питома величина споживання

паливно-енергетичних ресурсів на виробництво одиниці продукції будь-якого

призначення.

Нетрадиційні й поновлювані джерела енергії – джерела електричної й

теплової енергії, що використовують енергетичні ресурси рік, (включаючи

деревні відходи), стічних вод і твердих побутових відходів.

Користувачі паливно-енергетичних ресурсів – суб'єкти господарству-

вання незалежно від форм власності, зареєстровані в якості юридичних осіб або

підприємців, що здійснюють свою діяльність без утвору юридичної особи, а

також інші особи, які відповідно до законодавства мають право містити

господарські договори, і громадяни, що використовують паливно-енергетичні

ресурси.

Виробники паливно-енергетичних ресурсів – суб'єкти господарювання

незалежно від форм власності, зареєстровані в якості юридичних осіб, для яких

кожної з видів паливно-енергетичних ресурсів є товарною продукцією. [22]

Системний підхід до розробки концепції й моделі економічного розвитку

регіону забезпечує науково обґрунтоване визначення перспективних напрямків

реформування економіки.

178

Визначальним значенням менеджменту ресурсів є наявність і їх

різноманітність у регіоні. Так наявність шахт визначає напрямок розвитку

вугільної промисловості, що у свою чергу диктує розвиток металургії й

енергетики. Концентрація промисловості в одному регіоні може привести до

перенасиченості виробничих сил, що негативно відіб'ється на розвитку інших

сфер соціальної структури, тому як наслідок необхідний якісна система

технологічних зв'язків з іншими регіонами для диверсифікованості розвитку

менеджменту в освоєнні ресурсів.

Тільки науково-технічна програма, дозволить якісний розвиток регіону в

освоєнні ресурсів і повинна містити в собі основні завдання:

- активізацію інвестиційної діяльності промислових господарських

структур за рахунок залучення всіх джерел фінансування, у тому числі й

прямих іноземних інвестицій;

- створення економічно-технічних зв'язків з іншими регіонами, для

забезпечення реалізації освоєних ресурсів.

- з'єднання в рамках однієї великої господарської структури виробництва

різних товарів і послуг, при створенні яких використовуються подібні

технологічні процеси або їх реалізація здійснюється по аналогічних каналах

збуту готової продукції, тобто структурна перебудова на основі горизонтальної

диверсифікованості;

- зміцнення позицій великої господарської структури на ринках збуту

продукції за рахунок розширення границь її активного впливу уздовж вертикалі

можливих виробничо-технологічних зв'язків за рахунок інвестицій у

виробництво сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тобто структурна

перебудова на основі вертикальної диверсифікованості виробництва;

- багатогалузевий розвиток виробництва, який по своєму змісту й формам

прояву є більш широким, чому інтеграція технологічно схожих виробництв або

встановлення вертикальних зв'язків, тобто структурна перебудова на основі

господарської диверсифікованості.

Наявність ресурсів у вигляді руди якихось металів зобов'язує менеджмент

організувати видобуток руди відкритим способом або в рудниках, її доставку,

збагачення, переробку, тобто використання металургії.

У всіх випадках сталого розвитку менеджменту освоєння ресурсів

характеризують показники: ріст обсягів виробництва промислової продукції, де

переважає розвиток товарів виробництва над товарами споживання;

рентабельність продукції промислових підприємств; середньомісячна заробітна

плата промислово-виробничого персоналу; чисельність зайнятих у

промисловості; показники плинності кадрів; обсяг експорту-імпорту

промислової продукції;

Зростання зазначених показників можливий при постійнім застосуванні у

всіх сферах діяльності енергозберігаючих технологій.

В останнє двадцятиліття енергетика забезпечувала ріст добробуту у світі

приблизно в рівних частках за рахунок збільшення виробництва енерго-

ресурсів і поліпшення їх використання й у розвинених країнах заходу для

енергозаощадженню давала 60-65% економічного росту. У результаті

179

енергоємність національного доходу поменшалася за цей період у світі на 18% і

в розвинених країнах – на 21-27%. Не випадково корінне підвищення

енергетичної ефективності економіки (системних заходів щодо

енергозбереження) є центральним завданням. Енергетична стратегія передбачає

інтенсивну реалізацію організаційних і технологічних заходів економіки палива

й енергії, тобто проведення цілеспрямованої енергозберігаючої політики. [23]

Одним з діючих способів зменшити вплив людини на природу є

підвищення ефективності використання енергії. Сучасна енергетика, заснована

в першу чергу на використанні викопних видів палива (нафта, газ, вугілля),

впливає на окружа-ющую середовище. Починаючи від видобутку, переробки й

транспортування енергоресурсів і закінчуючи їх спалюванням для одержання

тепла й електроенергії - усе це досить згубно відбивається на екологічному

балансі планети. Нарешті, саме "викопна" енергетика відповідальна за

проблему зміни клімату, пов'язану зі збільшенням концентрації парникових

газів. Тобто питання підвищення енергоефективності економіки зараз є одним

із самих животрепетних для всіх країн без винятку.

Енергозбереження зараз стає одним із пріоритетів політики будь-якої

компанії, що працює в сфері виробництва або сервісу. І справа тут навіть не

стільки в екологічних вимогах, скільки в цілком прагматичному економічному

факторові. Це обумовлене тим, що питомі енерговитратні на виробництво

основних видів продукції в Україні значно вище, чим у західноєвропейських

країнах. Однієї з основних причин такого положення є застарілі

енергомарнотратні технології, устаткування і т.д.

Раціональне використання й ощадлива витрата ресурсів органічного

палива (вугілля, нафта, природний газ), підвищення ефективності кінцевого

споживання енергії у всіх секторах економіки, розвиток відновлюваних джерел

енергії (біомаси, гидроелектроенергії, сонячній енергії, енергії вітру й

геотермальної енергії й інших джерел) - усе це, разом узяте, може забезпечити

потреби людства в енергії й, отже, його сталий розвиток у глобальному

масштабі.

Розвиток суспільства знаходить вираження в зростаючій необхідності

задоволення певних потреб. Задоволення частини цих потреб пов'язане з

необхідністю споживання енергії безпосередньо або для виробництва товарів

або надання послуг. Таким чином, використання енергії є життєво важливим

для соціально-економічного розвитку й вносить свій внесок у поліпшення умов

життя, підвищуючи комфортність житла, удосконалюючи засіб пересування,

полегшуючи умови праці і т.д.

Однієї з основ промислової цивілізації завжди було велтикомаштабне й

усе зростаюче споживання енергії як в області виробництва продукції, так і в

сфері їх споживання. У зв'язку із цим у деяких країнах негативний вплив на

навколишню природу, на людину і його здоров'я, викликане виробництвом і

споживанням енергії, досяглося загрозливого рівня.

Дотепер лише економічні обмеження або в окремих випадках труднощів з

доступом до паливно-енергетичних ресурсів (географічного або політичного

характеру) були стримуючими факторами нарощування обсягів виробництва й

180

споживання енергії. Розширення енергетичного сектору, пов'язане з

необхідністю задоволення зростаючих потреб суспільства в енергії,

розглядалося як безмежне.

Підвищення енергетичної ефективності повинне розглядатися як

виявлення й реалізація заходів і інструментів з метою забезпечити

задоволення потреб у послугах і товарах при найменших економічних і

соціальних витратах на необхідну енергію й при мінімальних витратах,

необхідних для збереження природного середовища в гармонії зі сталим

розвитком на місцевому, національному, регіональному й світовому рівнях.

Незважаючи на досить істотне вповільнення із середини 70-х років темпів

росту енергоспоживання в промислово розвинених країнах, при збереженні

існуючої динаміки до 2030 р. енергоспоживання у світі подвоїться. Недолік

щодо легкодоступних енергетичних ресурсів, їх концентрація в певних

географічних зонах, збільшення вартості енергоносіїв і використання усе більш

небезпечних видів енергії можуть викликати або кризові ситуації й екологічні

катастрофи, або сповільнити або зупинити розвиток більшої частини миру. [14]

Обмеження, пов'язані з охороною навколишнього середовища, у

комбінації з економічними й політичними обмеженнями в області

енергозабезпечення суттєво впливають на визначення стратегії сталого

розвитку, тобто стратегії забезпечення необхідної якості життя всіх нині

мешкаючих жителів планети й майбутніх поколінь і мінімізації небезпеки для

навколишнього середовища, економічних і соціальних витрат, пов'язаних із

виробництвом і споживанням енергії. Це і є те, що називається стратегією

енергозбереження.

Така стратегія заснована, насамперед, на серйозному перегляді самої

концепції потреби в енергії. Ідея полягає в тому, що суспільний розвиток може

забезпечуватися з використанням значно меншої кількості енергії, чому в цей

час, при загальних витратах також значно нижче сьогоднішніх рівнів. Це

твердження слушне навіть для країн, що використовують самі передові

технології й привабливі найбільш ефективною економікою.

Промислово розвинені країни, насамперед ті з них, які використовують

енергію найбільше неефективно, можуть значно скоротити її витрати без

погіршення рівня життя й негативного впливу на економіку. Країни, що

розвиваються також можуть підвищити рівень свого добробуту при більш

низьких темпах росту споживання енергії, чому це здійснювалося в минулому

в розвинених країнах. І в тих, і в інших країнах енергозбереження з'явиться

важливим фактором, що поліпшують як економічні показники, так і стан

навколишнього середовища.

Енергозбереження - це фактор економічного розвитку, на практиці, що

показав, що дешевше здійснити заходу щодо економії енергії, чим

збільшити її виробництво. [17]. Це означає, що фінансові ресурси, призначені

для розширення виробництва енергії, могли б бути направлені на інші види

діяльності по підвищенню життєвого рівня людей. Крім такого ефекту від

вивільнення значних фінансових ресурсів, досить великий і безпосередній

вплив росту ефективності використання енергії на виробничу діяльність у