Іванов В.М., Іванова О.В. Юридична конфліктологія

Подождите немного. Документ загружается.

МІЖРЕГІОНАЛЬНА

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

В. М. Іванов, О. В. Іванова

ЮРИДИЧНА

КОНФЛІКТОЛОГІЯ

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

Київ 2004

ББК 88.4я73

І20

Рецензенти: В. Д. Бабкін, др юрид. наук, проф., академік УАПН

В. С. Медведєв, др психол. наук, проф.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії

управління персоналом (протокол № 3 від 30.03.04)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(лист № 14/18.2+753 від 13.04.04)

Іванов В. М.

Юридична конфліктологія : Навч. посіб. для студ. вищ.

навч. закл. / В. М. Іванов, О. В. Іванова. — К. : МАУП, 2004. —

224 с.: іл. — Бібліогр. : с. 214–220.

ISBN 9666084910

У навчальному посібнику висвітлюються методологічні засади конфлік

тологічної науки та її галузі — юридичної конфліктології, розглядаються по

няття, структура, динамічні характеристики правового конфлікту, досліджу

ються основні види юридичних спорів, способи їх попередження та вирішення,

розкриваються психологічні засади доцільної поведінки юриста в конфлікто

логічних ситуаціях.

Матеріал подано відповідно до курсу “Юридична конфліктологія”, роз

робленого на кафедрі історії та теорії держави і права імені князя Володимира

Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом.

Для студентів вищих навчальних закладів, аспірантів, викладачів, а також

для широкого кола читачів, які цікавляться питаннями конфліктології.

ББК 88.4я73

управління персоналом (МАУП), 2004

ISBN 9666084910

І20

Українське суспільство рухається нині шляхом складних і болю

чих перетворень, мета яких — ринок і демократія. По суті, ці катего

рії являють собою єдність конфлікту й консенсусу, узгодження й

протиборства інтересів у різних сферах економічних і суспільнопо

літичних відносин, які, наголосимо, мають розвиватися за правила

ми. Лише за такої умови виграє кожна із сторін, кожен учасник сус

пільних відносин. Тож не випадково до проблем виникнення, пере

бігу й ефективного вирішення конфліктів звертаються не тільки

конфліктологи, соціологи й психологи, а й політики, управлінці,

юристи, педагоги, соціальні працівники та інші фахівці, які працю

ють з людьми.

Традиційно конфліктологія розглядала конфлікти з позиції уник

нення деструктивних соціальних явищ та їх наслідків, негативних

станів конфліктної взаємодії. Але конфлікт може мати й творчий по

тенціал вирішення складних соціальних і життєвих ситуацій. Тому

постійно зростає актуальність розробки фундаментальних наукових

засад вивчення конфліктів, напрацювання та вдосконалення правил

конфліктної взаємодії у багатоманітних сферах суспільного життя.

Усе це спричинило подальший розвиток конфліктології як науки про

протистояння різних соціальних верств, груп, організацій, індивідів.

ÏÅÐÅÄÌÎÂÀ

Чимало соціальних конфліктів характеризуються наявністю тих

чи інших юридичних аспектів, часто спричиняються юридичними

ситуаціями, а потім і вирішується юридичними засобами. Судові та

правоохоронні органи, зрештою, всі фахівціюристи основну частину

своєї діяльності приділяють з'ясуванню, розслідуванню, розгляду,

попередженню та вирішенню конфліктів. По суті, юридична діяль

ність починається там, де виникають конфлікти. Тому важливим зав

данням юриспруденції є вивчення причин і внутрішніх механізмів

конфліктів, які відбуваються у правовому полі, шляхів запобігання

їм, засобів і процедур їх цивілізованого врегулювання й вирішення.

Отже, цілком назріла потреба у розробці нового напряму в науці та

нової навчальної дисципліни, яка на основі синтезу положень соціо

логії, психології та правознавства вивчала б теорію та практику юри

дичних конфліктів.

Один із перших кроків в Україні у цьому напрямку — пропонова

ний навчальний посібник, створений відповідно до розробленої на

кафедрі історії та теорії держави і права Інституту права ім. кн. Воло

димира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом

навчальної програми курсу “Юридична конфліктологія”.

Автори ставили перед собою завдання допомогти майбутнім юрис

там у вивченні юридичного конфлікту як соціального феномену, роз

глянути основні види юридичних спорів, шляхи та способи їх

розв'язання, в розкритті психологічних засад доцільної поведінки

юриста в конфліктних ситуаціях.

У першому розділі посібника розглянуто методологічні основи

конфліктологічної науки та її нової галузі — юридичної конфлікто

логії, зокрема, ранні та загальнонаукові погляди на конфлікти, фі

лософськосоціологічні та психологічні концепції конфлікту. Ана

лізується нинішній стан і розвиток загальної та юридичної кон

фліктології на пострадянському просторі та в Україні. Розкрива

ється зміст предмета юридичної конфліктології, її функції та ос

новні завдання.

Другий розділ присвячено аналізові поняття, структури та дина

мічних характеристик юридичного конфлікту.

У третьому розділі розглянуто типологію юридичного конфлікту.

Подається характеристика екологічних (екологоправових), міжна

родних (міжнародноправових), державноправових, адміністратив

ноправових, кримінальних та кримінальнопроцесуальних, трудо

вих і сімейних конфліктів.

Четвертий розділ містить матеріали з проблеми попередження та

вирішення конфліктів. Тут розглядається процес управління кон

фліктами, подається характеристика неформальних та формалізова

них способів вирішення спорів. У цьому розділі також аналізуються

можливості застосування юридичних (міжнародноправових, кон

ституційних, судових, адміністративних) та квазіюридичних (не

формальний арбітраж, медіація та ін.) процедур у розв'язанні право

вих конфліктів.

У п'ятому розділі розглядаються психологічні засади раціональ

ної поведінки юриста в конфліктних ситуаціях. Аналізуються інди

відуальнопсихологічні особливості поведінки під час конфлікту.

Охарактеризовано основні моделі та стилі поведінки в конфліктних

ситуаціях, соціальнопсихологічні механізми взаємодії сторін кон

флікту.

Навчальний посібник розрахований на студентів та аспірантів

юридичних навчальних закладів. Він стане в пригоді викладачам,

юристампрактикам, усім, хто цікавиться проблематикою конфлік

тології.

Автори висловлюють щиру вдячність усім, хто долучився до ви

дання цього навчального посібника.

Розділ 1

1.1. Ранні та загальнонаукові

погляди на конфлікти

Людство завжди жило й розвивалось у су

перництві й боротьбі. Мабуть, тому віковічною

його мрією було створення справедливого

суспільства, де не буде ані воєн, ані конфлік

тів. Здавалося, досягти цього просто — треба

лише перемогти ворогів, створити раціональ

ні закони й знайти мудрих правителів. Проте

конфлікти продовжували існувати в соціумі,

поглинаючи дедалі більше людських зусиль.

Класичний приклад трагічних наслідків кон

флікту — біблійний сюжет про вбивство Каї

ном Авеля. У грецькій міфології конфлікт пер

соніфіковано в образі богині Еріди, яка пер

шою кинула в людську спільноту “яблуко роз

брату” і цим викликала незгоду, суперечки,

битви. Через те її не люблять люди. Але вона й

прислужилася їм, бо породила працю, зму

шуючи людей змагатися в досягненні кращих

результатів. Отже, конфлікти — це не лише не

гативне явище, а й таке, що за певних обста

вин може нести конструктивність і позитив.

ÌÅÒÎÄÎËÎÃ²×Í² ÇÀÑÀÄÈ

ÞÐÈÄÈ×ÍÎ¯ ÊÎÍÔË²ÊÒÎËÎÃ²¯

У пам'ятках права, художній творчості й мистецтві стародавніх

часів [22, с. 14–63; 71, с. 22–60; 123, с. 8–43] розглядаються способи

розв'язання конфліктів та шляхи їх попередження. Вже в найдавні

ших правових актах (закони Ману, Хаммурабі та ін.) спостерігаємо

дві тенденції: з одного боку, спроба запобігати конфліктам, з іншого —

справедливо вирішувати їх із застосуванням юридичних процедур.

Століттями кращі уми людства намагалися аналізувати природу

конфлікту, створювали теоретичні моделі безконфліктного сус

пільства і навіть прагнули втілити їх у життя. Один із перших видатних

китайських мислителів Конфуцій пов'язував виникнення конфліктів

з нерівністю людей, порушеннями моральності та справедливості.

Запобіганню конфліктів, на його погляд, мав би слугувати широкий

комплекс моральноетичних норм і правил поведінки. Неосвіченість

і невихованість призводять до порушень у людських взаєминах. “Не

роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі й сім'ї не від

чуватимуть до тебе ворожнечі”, — заповідав мудрець.

Мислителі античного світу також зверталися до пояснення при

чин і наслідків конфліктів. Відомі ідеї Геракліта про конфлікти та бо

ротьбу як основу всіх речей, незаперечну умову суспільного життя.

Аналізуючи воєнну форму конфлікту, він удається до оцінки її соці

альних наслідків: “Війна — батько усього і цар усього. Одним вона

визначила бути багатими, іншим — простими людьми, одних зробила

рабами, інших — вільними”. Не лише люди, а й боги і всесвіт існують

у суперечностях та боротьбі, які є джерелом виникнення усього ново

го у світі.

Сократ говорив про необхідність правомірними ненасильницьки

ми засобами уникати несправедливих рішень органів влади. Запобі

ганню соціального протистояння мала слугувати вперше сформована

ним в історії європейської політичної та правової думки концепція

договірних відносин між державою та її громадянами.

У проекті ідеальної держави Платона, де жорстко регламентува

лися всі аспекти життя й діяльності людини, не залишалося місця со

ціальним суперечностям. Юридичні конфлікти мали вирішувати су

ди, яким він приділяє значну увагу. За його влучним висловом,

“кожна держава перестає бути державою, якщо суди в ній не влашто

вано належним чином”.

Аристотель джерелами конфліктів вважав нерівність людей, до

мінування несправедливого начала над справедливим, надмірне ви

вищення одних та приниження інших, а також негативні людські

якості (нахабність, страх, зневагу тощо). Основна причина політич

них конфліктів, за Аристотелем, — бажання державних діячів пік

луватися передусім про себе, а вже потім про потреби держави та

підданих. Саме звідси виникає тиранія й інші хибні державні фор

ми. Основою ж позитивних форм державного устрою є дотримання

міри у розподілі благ та почестей, особливо щодо порядку призна

чення на державні посади.

Класичним прикладом використання юридичних способів по

передження та вирішення конфліктів є застосування приватно

правової регуляції у Стародавньому Римі. Так, актуальними для

сьогодення є чітко сформульовані римськими юристами вимоги

щодо запобігання спорам у зобов'язальному праві: а) дотримання

волі й волевиявлення сторін; б) угода є право, якщо вона у межах

закону.

Спроби осмислення суспільнополітичних конфліктів знаходимо

у пам'ятках Київської Русі [22, с. 77–78; 71, с. 161–166; 123, с. 51–57].

Так, митрополит Іларіон у “Слові про закон і благодать” протистав

ляє епоху Старого Заповіту, коли відносини між людьми будували

ся на принципах безмежного підкорення й рабства, що спричиняло

суспільну напругу, й епоху Нового Заповіту, де не існує соціальних

суперечностей, панують свобода, істина й благодать. Несторліто

писець, автор “Повісті минулих літ”, рішуче засуджує конфлікти

міжусобиці, що ослаблювали державу. Володимир Мономах у листі

до князя Олега Святославича, відомому під назвою “Повчання”,

значну увагу приділяє усуненню протиріч між багатими й бідними,

наполягає на необхідності піклуватися про бідних і слабких, пова

жати старших і менших. Засудження феодальних війн, поради кня

зеві, як урівноважити владу, запобігти несправедливості, конфлік

там містить “Слово” і “Моління” Даниїла Заточника.

Прогресивні для свого часу норми врегулювання та вирішення

конфліктів встановлювало давньоруське право [40, с. 48–56]. Так,

вже у першій редакції Руської правди (Правді Ярослава) зазначаєть

ся, що особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одяг, зо

бов'язана була відшкодувати вартість речі. Руська правда особливу

увагу приділяє добросовісному набуттю речі та добросовісному ко

ристуванню речами, встановлює особистісну й майнову відповідаль

ність за невиконання зобов'язань. Коли продавець продавав чужу річ,

то договір вважався недійсним. Річ переходила до власника, а поку

пець подавав позов на продавця про відшкодування збитків. Аби

уникнути повстань, давньоруське право певною мірою захищало від

свавілля феодалів та купців окремі інтереси простого люду. Наприк

лад, у період особливого загострення соціальних відносин на початку

ХІІ ст. для умиротворення країни Володимир Мономах законодавчо

обмежив лихварські проценти (рези).

Для давньоруського судового процесу характерною була активна

участь у ньому сторін конфлікту: особи, яка скоїла злочин, і потерпі

лої особи. Роль суду полягала здебільшого у посередництві між пози

вачем та відповідачем. Це свідчить про важливе значення у вирішен

ні конфлікту волевиявлення потерпілої сторони та можливість ком

промісу з винними особами, які б “загладили” вину.

Під значним впливом християнства розвивалися конфліктологіч

ні погляди в період середньовіччя [22, с. 64–76; 71, с. 61–73; 123,

с. 41–44]. За вченням Аврелія Августина, єпископа м. Гіппона, що в

Північній Африці, людська й божественна історія, яка є водночас

протилежною і неподільною, являє собою вічну битву двох царств —

Божого й земного. Несправедливий і конфліктогенний сталий поря

док Августин вважав “природним”, оскільки він є наслідком гріха і

кари Божої. Але цей порядок є тимчасовим, бо має існувати до друго

го пришестя Христа. Отже, розв'язання соціальних протиріч і кон

фліктів, встановлення справедливості пов'язувалося з утвердженням

“Царства Небесного”.

З позицій утілення божественної справедливості, розглядаючи пи

тання церкви й держави, влади і суспільства, істини й справедливос

ті, вирішує конфліктологічні проблеми домініканський монах,

засновник теологічної теорії походження держави Тома Аквінський.

Ця вічна справедливість, де не існує соціальних конфліктів, може ут

вердитися не завдяки світській владі, а завдяки владі церкви, що є

вірною заповітам Бога. Дарунком Божої милості є Божественний за

кон, який спрямовує людей до добра.

У добу Відродження та Просвітництва конфліктологічні проб

леми набувають здебільшого “земного” розуміння [22, с. 90–183; 71,

с. 74–103; 123, с. 63–99].

Для західноєвропейської політикоправової думки характерне за

судження соціального безладдя та кровопролиття як “пережитку вар

варської епохи”. На засадах віри в розум, силу та гармонію людини

обґрунтовується здатність людей долати соціальні конфлікти.

Італійський політичний діяч і письменник Н. Макіавеллі відхо

дить від розуміння політичної влади як божественного недоторкан

ного інституту, розглядаючи її як своєрідний конфлікт — боротьбу

соціальних сил. На його думку, політична боротьба, в якій викорис

товуються жорстокі, несправедливі й незаконні методи, не завжди є

моральною. Мало того, саме аморальність при вмілому використанні

допомагає досягти мети в політиці. За умови загрози державі він ра

дить правителеві нехтувати моральні засади, застосовувати насилля,

уподібнюватися левові та лисиці. Такий спосіб поведінки у політич

ному конфлікті дістав назву макіавеллізму.

Конфліктна суть суспільних відносин розкривається у державно

правових ученнях про природне право та суспільний договір. Так, на

думку англійського філософа Т. Гоббса, природним станом є безпе

рервна боротьба людей між собою, “війна всіх проти всіх”. Отже, при

родна рівність людей за Гоббсом не є благом чи ідеалом, рівність — це

джерело конфліктів. Лише суспільний договір, визнання людьми

влади держави над собою покладає край цьому небезпечному стану.

Ідеї гармонізації суспільного життя, подолання соціальних супе

речностей і конфліктів через удосконалення державноправових ме

ханізмів сповідували українські просвітники Г. Сковорода, С. Явор

ський, Ф. Прокопович, М. Козачинський, С. Десницький, Я. Козель

ський. Так, суспільнополітичний ідеал Г. Сковороди — Русь у формі

“духовної республіки”, де панували б рівність і справедливість.

Поштовхом до створення конфліктології як окремої галузі знань

стало вчення Ч. Дарвіна про біологічну еволюцію, на ґрунті якого

виник так званий соціальний дарвінізм. Біологічні закони природ

ного відбору почали використовуватися для пояснення конфліктів

у суспільстві. Конфлікт ототожнювався з боротьбою, яка вважала

ся основною формою соціальної взаємодії. Прихильники соціаль

ного дарвінізму вважали, що основні форми боротьби люди отри

мали від тваринного світу. Так, ігрові форми суперництва тварин

породили “ритуальні конфлікти” (спорт, лицарські турніри, інте

лектуальні конкурси, політичні ігри, демократичні вибори тощо);

боротьба за виживання, за територію, за поживу, за місце в ієрархії

серед людей набула характеру війн, збройних конфліктів, револю

цій тощо.

Подальший розвиток конфліктологічних знань пов'язаний з виок

ремленням філософськосоціологічного та психологічного напрямів

дослідження конфліктів. Звернення до цих найтриваліших і розвине

них у науці традицій дослідження може сприяти комплексному роз

гляду поняття конфлікту, а також його предметної сфери.