Тронько П.Т. (ред.) Краєзнавство. 2008

Подождите немного. Документ загружается.

1

вплив караїмів”

. постійно присутня в листах

й інформація про спільних знайомих. 28 чер-

вня 1926 року в. й. Филоненко грайливо пові-

домляв: “боданінський в ялті. працює в кіні.

[так у тексті (а. Н.)]. ставить аліма — крим-

ського розбійника. звісно, гребе “гроші”“

в. й. Филоненко інформував г. ю. крач-

ковського про організацію всесоюзної архео-

логічної конференції в криму, що відбувалася

з 5 до 10 вересня 1926 року. у листі від 27 ве-

ресня 1926 року він зазначав: “я був на кер-

ченської конференції. Не знаю, як відбували-

ся раніше археологічні з’їзди, то керченська

конференція носила якийсь кар’єрний харак-

тер. для того, щоб догодити комусь, часом

спотворювалася істина. особливо професор

бороздін у цьому відношенні виявився віртуо-

зом. дещо розчарував мене і М. я. Марр.

якось дивно було чути з його вуст про “імпе-

ріалізм у наших наукових установах” і те, “що

всіх старих учених треба розігнати” і чим

швидше, тим краще, й, нарешті, шедевр всьо-

го — це тост на банкеті “за здоров’я першого

тюрколога в. в. бартольда і комуністичну

партію”!

головна доповідь Миколи яковича [Марра

(а. Н.)] була — це “скіфська мова”. слухати й

розуміти Миколу яковича без звички дуже

важко. На своєму “яфетичному коні” він, як

вихор носиться зі сходу на захід, із заходу на

схід, розкидаючи навколо себе “третій еле-

мент”, “матеріальну культуру”, “проблеми”.

всі якось стороняться, тиснуться, боячись

бути роздавленими. а, загалом, усі виступи

Миколи яковича завжди супроводжувалися

бурхливим успіхом. як новина, серед інших

секцій, була й секція турецько-татарської ар-

хеології. бороздін, башкіров, боданінсь-

кий — очолювали її. дуже цікаві й змістовні

були доповіді спіцина, городцова та Фарма-

ковського”

у листі в. й. Филоненка до г. ю. крач-

ковського від 21 квітня 1927 року — нова ці-

кава тема для обговорення: робота в сімферо-

полі з’їзду товариства з вивчення криму:

“щойно закінчився з’їзд, який влаштову-

вало товариство з вивчення криму в Москві.

правління цього товариства переходить до

сімферополя, з “ртзвка” перетворюється в

“тзвка”. звісно, бороздін, башкіров, Фо-

мін — головували. чекали петрова й Марра,

але вони не приїхали. з’їзд пройшов нудно та

скучно. а саме головне — нічого нового. пере-

жовували старе”

у листах ми знаходимо коментар в. й. Фи-

лоненка про другу конференцію археологів

срср у херсонесі (10–13 вересня 1927 р.):

“з горя поїхав до херсонеса на конферен-

цію, яка, треба сказати, пройшла дуже мляво.

Мало було приїжджих, чоловік 60 не більше,

нецікаві доповіді, більше вихваляли гриневи-

ча, так що можна було подумати, що відбу-

вається не сторічний ювілей розкопок херсо-

неса, а ювілей гриневича”

із кінця вересня 1927 р. до початку квітня

1928 р. об’єктом уваги в листуванні г. ю.

крачковського з в. й. Филоненком був про-

ект, а потім його реалізація, встановлення

пам’ятника доктору арабської словесності

М. а. Медникову (1855–1918). учений влітку

1917 року приїхав у крим і залишився тут у

зв’язку з революційним лихоліттям. 26 жовт-

ня 1918 року арабіст помер у старому криму.

гнат юліанович у зв’язку з десятиріччям кон-

чини колеги турбувався про встановлення

пам’ятника на його могилі. в. й. Филоненко

повідомляв йому, що місцеві наукові сили

звернулися з проханням про розробку проекту

пам’ятника до відомого кримського архітек-

тора, видатного діяча пам’яткоохоронного

руху павла івановича голландського. г. ю.

крачковський же наполягав на тому, щоб про-

ектом пам’ятника займався усеїн абдурефій-

ович боданінський, який здобув ще за дора-

дянських часів популярність як талановитий

художник-декоратор

8 липня 1928 року в. й. Филоненко пові-

домляв г. ю. крачковському про те, що готові

написи на пам’ятник: “арабський напис пи-

сав осман акчокракли, російський же, в та-

кому ж дусі, люб’язно погодився написати

усеїн боданінський”. при цьому в. й. Фило-

ненко у властивій для нього манері іронічно

завершив: “таким чином, марксистський під-

хід і колективізм у роботі були виконані на всі

сто відсотків”

у листі від 18 липня 1928 р. в. й. Фило-

ненко детально описував складну ситуацію,

що склалася в євпаторійському музеї, де за

його спостереженнями панувала “велика плу-

танина”: “Новий завідувач усе хоче робити по-

новому. це цілком природно. поліна яківна

[чепуріна (а. Н.)], звісно, з ним сперечається.

у результаті не сперечаються, а тільки розлю-

чують. прикро, що ніяк не вдається перекона-

ти поліну яківну примиритися. але гірше

всього страждає караїмська бібліотека. це

якийсь мертвий капітал. і нікому немає до неї

2

Краєзнавство, 1–4, 2008

справи. і ніхто не знає навіть, що там є. я не

говорю про рукописи. я маю взагалі всі дру-

ковані книги, що там знаходяться. адже не-

має ніякого каталогу. та що каталогу! Немає

найпростішого опису. і знайти там потрібну

книгу — справа неможлива. я намагаюся там

описати книги шапшала. Не знаю, чи вдасть-

ся довести цю роботу до кінця, бо адміністра-

ція в особі бібліотекаря ільяшевича дуже

боїться такому опису: “дізнаються татари, що

в нас тут є і прощавай бібліотека. <…> і ось

через цей страх — бібліотечний хаос — книги

псуються, покриваються пліснявою, тліють.

а є дуже й дуже цікаві книги. усі видання на-

шого факультету, здається з 50-тих років [XIX

століття (а. Н.)], майже всі іноземні видання.

дуже багато арабських граматик німецькою

та французькою мовами. і все це без будь-яко-

го використання. Навіть бояться сказати

кому-небудь про це”

продовжуючи тему долі караїмського

книжкового зібрання при євпаторійському

музеї, 17 квітня 1929 року в. й. Филоненко

повідомляв г. ю. крачковському: “єльяшеви-

ча “вичистили” як караїма-юдофоба. канди-

дата відповідного не виявилося і бібліотека

була закрита. директор сказав, що в нього є

кандидатура — караїм, але поки бібліотека

закрита <…>. завідувач музею обтяжується

бібліотекою та хоче позбутися її. чи не звер-

нувся він сам до румянцевського музею через

гурлянда. причому влітку гурлянд був у єв-

паторії, збирав якісь відомості про євреїв. за-

відувач музею — також єврей, і гурлянд дуже

зійшлися на одному пункті: негативне став-

лення до караїмів”

противник передачі караїмської книжко-

вої колекції колишньому румянцевському

музею в Москві г. ю. крачковський вважав за

необхідне передати її у фонди бібліотеки ака-

демії наук у ленінграді.

продовжуючи тему долі карай-бітіклігі в

листі від 7 березня 1930 року, в. й. Филонен-

ко повідомляв: “Нещодавно була тут [у сімфе-

рополі (а. Н.)] чепуріна і говорила про нібито

підготовлюваний замах на караїмську бібліо-

теку, ледве чи навіть не про вивезення її за

кордон, як велику цінність! вона просила

мене повідомити вам про це й Михайлу Мико-

лайовичу

. Нехай тоді вже академія наук або

азійський музей візьмуть її. дійсно з бібліо-

текою справа не ладиться. я декілька разів

підіймав питання про неї в Наркомосі, але від

неї просто відмахуються. очевидно, не бажа-

ють возитися і дуже можливо, що й вивезуть

куди-небудь”

цікаву інформацію про долю частини ко-

лекції карай-бітіклігі й біографію директора

(1936–1937 рр.) державного палацу-музею

тюрко-татарської культури вульфа (володи-

мира) лейбовича (львовича) дашевського

(1883–1942)

містить лист в. й. Филоненка від

15 лютого 1931 р.:

“правда, був тут дашевський. На цей раз

його тут зустріли досить прохолодно й мало

вірили всім його розказням, хоча він цього

разу найбільш легковірним видавав себе, як

гадаєте за кого? за внука сильвера-де-сасі!

а просто він кримчак, його прізвище бак-

ші й по всій поведінці своїй, особа досить тем-

на. йому вдалося вивезти караїмську бібліоте-

ку — рукописи, і декілька інкунабул. Не

знаю, спеціально він був відряджений з цією

метою, чи ні. паперів своїх він взагалі не охо-

че показує, всіх лає, себе хвалить. а голо-

вне — всім говорить різне. це, здається, його

й погубило в громадській думці. але йому,

скоріш, на все наплювати. лише б добитися

свого. а якими шляхами — байдуже”

г. ю. крачковський охоче сприяв у роз-

міщенні в “записках коллегии востоковедов

при азиатском музее аН ссср” цікавого до-

слідження в. й. Филоненка “кримські цига-

ни”

. за рівнем теоретичної підготовки в. й.

Филоненко, звичайно, виділявся серед ко-

лег — викладачів педагогічного інституту в

сімферополі. тому гнат юліанович підтриму-

вав прагнення свого студентського друга опуб-

лікувати результати своїх розробок у всесоюз-

них виданнях. потрібно відмітити, що гнат

юліанович взагалі хворобливо реагував на те,

що сходознавчі періодичні видання і брошу-

ри, зокрема ті, що видавалися всесоюзною на-

уковою асоціацією сходознавства, основне

місце приділяли дискусіям із питань націо-

нально-визвольного руху на сході, організації

археолого-етнологічних експедицій. адже на

чолі асоціації стояв М. п. павлович — люди-

на, що не має сходознавчої освіти, професій-

ний революціонер, що дозволяв собі зневаж-

ливо висловлюватися про значення вивчення

стародавніх східних мов і цивілізацій, звичай-

но ж, зі скепсисом відносився до дорадянсь-

ких орієнталістичних шкіл

. у зв’язку з цим

г. ю. крачковський, говорячи про завдання

академії наук, писав у травні 1928 р.: “у нас

прийнято хвалитися успіхами сходознавства,

причому часто це виражається у формі старо-

3

го лозунгу про закладення шапками, але тут

далеко не все йде благополучно… Наукове схо-

дознавство дуже часто змішують із журналь-

ною літературою по сходу, а для спеціальних

робіт часто доводиться шукати притулок за

кордоном”

. тому академік вітав появу нових

оригінальних розробок, допомагав колегам із

їхніми публікаціями в центральних видан-

нях.

в. й. Филоненко постійно інформував

г. ю. крачковського про важку психологічну

атмосферу в педінституті, про свої побоюван-

ня з приводу звільнення. 10 червня 1929 року

він, зокрема, писав: “Неважно почуває себе й

інша професура. Непокоїть всіх чистка. спо-

чатку здавалося, що в цьому році вона нас не

торкнеться, а тепер, згідно з якимсь циркуля-

ром, для статистики, як говорять “комісія

чистительна” формується і в нас. і чекають усі

цієї “статистики” цих “вечорів несподіва-

нок”“

“у нас після “бурі” через лук’яненка, де-

ревицького та ін., настала тиша. їм обійшло-

ся, порівняно легко”

, писав в. й. Филоненко

г. ю. крачковському 10 лютого 1934 року. а

5 березня додав: “у нас боротьба з ухилами та

спотвореннями ідеологічними в педінституті

триває. після історії з деревицьким і

лук’яненком, щось подібне трапилося і з доб-

ре відомим вам Миколою львовичем ернстом.

останнім часом, крім музею, він працював і в

інституті. читав курс історії сходу і заходу. і

ось за “умисне та систематичне спотворення

вчення Маркса й енгельса” (ревізія “поход-

ження сім’ї і власності” енгельса) М. л. ернст

звільнений з роботи”

16 червня 1930 року в. й. Филоненко пові-

домляв г. ю. крачковському, що його “свата-

ють” до нового інституту сходознавства, який

передбачалося утворити шляхом злиття азій-

ського музею, колегії сходознавців, тюрколо-

гічного кабінету, інституту буддійської куль-

тури та кавказького історико-археографічно-

го інституту. віктор йосипович турбувався,

що підготовка в нього не та

. у відповідь на

побоювання свого друга, що той може зайняти

чуже місце, гнат юліанович висловлюється

досить відверто про ситуацію в академічному

житті тих років: “гадаю, що нові співробітни-

ки будуть підбиратися за ознакою партійності,

а не наукових заслуг <…> боятися ж того, що

ви сядете на чиєсь місце, не доводиться: нині

зазвичай на ваше місце сідають, а не ви на

чуже”

листування г. ю. крачковського з в. й.

Филоненком проливає світло на невідомі

сторінки біографії видатного радянського іс-

торика, філолога-балканіста Миколи севастя-

новича державіна (1877–1953). Наведені

в. й. Филоненком факти пояснюють багато

нюансів взаємовідносин арсенія івановича

Маркевича з М. с. державіним

. повідомля-

ючи 7 квітня 1928 р. про те, що М. с. де-

ржавін надіслав до таврійського товариства

історії, археології та етнографії “просторову

Curriculum vitae” для висунення від товарис-

тва в академіки, в. й. Филоненко з прямотою

зауважив:

“арсеній іванович замість того, щоб від-

повісти відмовою, за своїм догоджанням, кому

треба і кому не треба, з особливою енергією

взявся за цю справу. На цьому ґрунті в нас із

ним стався розлад. у результаті, незважаючи

на мій протест, державіна все-таки обрали,

але 2 голосами при 10, що утрималися! щоб

не так було соромно, за моїм наполяганням

обрали і самойловича, що пройшов одноголос-

но”

. Не випадково М. с. державін далі допо-

магав а. і. Маркевичу з отриманням персо-

нальної академічної пенсії.

уже з липня 1933 року в. й. Филоненко

постійно інформував г. ю. крачковського про

бажання покинути півострів, де ставало все

небезпечніше. 8 липня він повідомляв, що

йому “неодноразово пропонували хорошу ро-

боту в Москві й інших містах”

. 14 жовтня

того ж року він писав: “дуже можливо, що

знімуся з місця та вирушу в незнану й далеку

каракалпакію. одне мене спиняє тут, що там

виявився добре відомий вам і мені а. о. соко-

лов <…> працювати з ним, та ще під його на-

чалом, — замислишся”

21 січня 1934 року в. й. Филоненко пові-

домляв детальніше: “Мене запрошують на ро-

боту до каракалпацького науково-дослідного

інституту (в м. турткулі) на кафедру ма-

теріальної культури і етнографії”. а 6 квітня

1935 року в. й. Филоненко писав у ленінград

уже з турткуля: “скажу тепер, що зробив не-

поправну дурість, забравшись сюди. Не знаю,

як удасться вибратися. Микола костянтино-

вич дмитрієв попереджував — не треба їхати.

<…> саме місто, біс його знає, що таке. пил —

світу не видно. <…> води хорошої немає. є со-

лона. <…> одним словом, побутові умови

страшні. <…>

краще в криму бути нічним сторожем, ніж

тут науковим працівником, керівником групи



Краєзнавство, 1–4, 2008

етнографії й дійсним членом Науково-дослід-

ного інституту”

листування г. ю. крачковського з в. й.

Филоненком тривало й у наступні роки, але в

листах обходили стороною кримську темати-

ку. до цього часу класичне наукове кримоз-

навство було практично знищене. а. і. Марке-

вич перебрався у ленінград до дочки й ближче

до своїх друзів-академіків. о. Н.-а. акчокрак-

ли, у. а. боданінський і блискуча плеяда

кримськотатарських діячів науки та освіти

були репресовані. орієнталістські студії в

криму припинили існування.

1. див. про г. ю. крачковського: гордлевс

кий в. а. и. ю. крачковский: общая ха-

рактеристика // советское востоковеде-

ние. — Москва; ленинград, 1941. — т.

4. — с. 13–18; кононов а. Н. академик

игнатий юлианович крачковский: к 100-

летию со дня рождения, 1883–1951 //

письменные памятники и проблемы исто-

рии культуры народов востока: XVII го-

дичная научная сессия ленинградского

отделения института востоковедения аН

ссср: доклады и сообщения. январь

1982: в 2-х ч. — Москва: Наука, 1983. —

ч. 1. — с. 11–24; то же // известия аН

ссср. сер.: литература и язык. — Моск-

ва, 1983. — т. 42, № 4. — с. 374–382; ко-

чубей ю. великий дослідник сходу: до

сторіччя з дня народження г. ю. крач-

ковського // всесвіт. — київ, 1983. —

№ 12. — с. 121–124.

2. див. про в. й. Филоненка: баскаков Н. а.

виктор иосифович Филоненко // советс-

кая тюркология. — баку, 1977. — № 5. —

с. 106–108; дашкевич я. сходознавець

віктор йосипович Филоненко // архіви

україни. — київ, 1967. — № 2. — с. 29–

30; Мусаєва у. з історії сходознавчих до-

сліджень у кримській асрр // схід. — до-

нецьк, 2003. — № 6 (56). — с. 82–84; урсу

д. п. професори таврійського університе-

ту (1918–1941): біографічні нариси / тав-

рійський нац. ун-т ім. в. і. вернадсько-

го. — сімферополь, 2005. — с. 78–85;

Dubiłski A. W. I. Fiłonienko, 1884–1977 //

Przeglag orientalistyczny. — Wroclaw,

1978. — № 106. — S. 201.

3. урсу д. п. востоковед профессор в. и. Фи-

лоненко: жизнь и труды: к 25-летию со

дня смерти // востоковедный сборник /

таврический экологический ин-т. — сим-

ферополь, 2002. — вып. 5. — с. 7–8.

4. автобиография виктора иосифовича Фи-

лоненко, составленная им 8 апреля 1974

года в г. пятигорске / подг. д. п. урсу //

востоковедный сборник / таврический

экологический ин-т. — симферополь,

2002. — вып. 5. — с. 19.

5. державний архів в автономної республіки

крим (далі –даарк). — Ф. р-3864. —

оп. 1. — спр. 343, арк. 1–25; петербурзь

ка філія архіву російської академії Наук

(далі –пФараН). — Ф. 1026. — оп. 3. —

спр. 922. — арк. 1–407; спр. 923. —

арк. 1–373.

6. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 31–32.

7. там само. — арк. 37–37 зв.

8. урсу д. п. востоковед профессор в. и. Фи-

лоненко: жизнь и труды: к 25-летию со

дня смерти // востоковедный сборник /

таврический экологический ин-т. — сим-

ферополь, 2002. — вып. 5. — с. 8.

9. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 45–46 зв.

10. там само. — арк. 49 зв., 50 зв.

11. Филоненко в. [и.] восточный факультет

крымского государственного университе-

та в г. симферополе // Новый восток. —

Москва, 1923. — № 3. — с. 580–581.

12. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 67–67 зв.

13. там само. — арк. 72–75.

14. там само. — арк. 84–84 зв.

15. там само. — арк. 87.

16. там само. — арк. 94.

17. там само. — арк. 97, 98 зв.

18. крачковский и. отчет о командировке в

крым летом 1924 года // известия россий-

ской академии наук: сер. 6. — ленинград,

1924. — т. 18, № 12/18, ч. 2. — с. 662.

19. долинина а. а. Невольник долга. санкт-

петербург: петербургское востоковеде-

ние, 1994. — с. 232–233.

20. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

37. — арк. 68 зв.-69.

21. там само. — спр. 922. — арк. 100–101.

22. там само. — арк. 106–106 зв.

23. там само.

24. там само. — арк. 117 зв.

25. див. детальніше: урсу д. п. бекир чобан-

джерела та література



заде: жизнь. судьба. Эпоха. — симферо-

поль: крымучпедгиз, 2004. — с. 107–108.

26. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 129.

27. там само. — арк. 186.

28. там само. — арк. 195–199.

29. див.: известия таврического общества ис-

тории, археологии и этнографии. — сим-

ферополь, 1927. — т. 1 (58). — 208 с.

30. крачковский и. ю. песнь арабского сол-

дата // известия таврического общества

истории, археологии и этнографии. —

симферополь, 1927. — № 1 (58). — с. 108–

112.

31. крачковский и. ю. дополнение к статье

“песнь арабского солдата” // там же. — с.

205.

32. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 137.

33. там само. — арк. 144 зв.

34. там само. — арк. 145.

35. там само.

36. там само. — арк. 159 зв. — 160.

37. там само. — арк. 163.

38. там само. — арк. 72 зв.

39. там само. — арк. 165–165 зв.

40. там само. — арк. 147–148.

41. там само. — арк. 165 зв.-166.

42. там само. — арк. 72 зв.

43. там само. — арк. 177–178.

44. там само. — арк. 210.

45. там само. — арк. 219 зв.

46. там само. — арк. 224–225, 226 зв., 242–

245, 247–250, 265–266.

47. цит. за: урсу д. п. востоковед профессор

в. и. Филоненко: жизнь и труды: к 25-ле-

тию со дня смерти // востоковедный сбор-

ник / таврический экологический ин-т. —

симферополь, 2002. — вып. 5. — с. 12.

48. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 261, 261 зв., 262.

49. там само. — арк. 292 зв., 293, 293 зв.

50. Михайло Миколайович соколов (1890–

1937) — семітолог (гебраїст і арабіст).

51. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 340–340 зв.

52. там само. — арк. 377 зв.

53. Филоненко в. и. крымские цыгане // за-

писки коллегии востоковедов при азиатс-

ком музее аН ссср. — ленинград,

1930. — т. 5. — с. 329–342.

54. павлович М. п. восток в борьбе за незави-

симость. — Москва, 1980. — с. 77–78.

55. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 2. — спр.

153. — арк. 3.

56. там само. — оп. 3. — спр. 922. — арк.

300.

57. там само. — спр. 923. — арк. 55 зв.

58. там само. — арк. 57–57 зв.

59. там само. — спр. 922. — арк. 359.

60. там само. — спр. 37. — арк. 146 зв.

61. див. детальніше: Непомнящий а. а. арсе-

ний Маркевич: страницы истории крымс-

кого краеведения. — симферополь: биз-

нес-информ, 2005. — (биобиблиография

крымоведения; вып. 3). — с. 211–212,

231–232, 240, 255.

62. пФараН. — Ф. 1026. — оп. 3. — спр.

922. — арк. 255–255 зв.

63. там само. — спр. 923. — арк. 36–37.

64. там само. — арк. 41 зв.

65. там само. — арк. 86–86 зв.

Andrea Nepomnyashchy

New materials from history of Crimean studies of 20

years of 20

century

in correspondences by G. J. Krachkovsky and V. J. Filonenko.

Difficult processes of development of Soviet Oriental studies is opened in the article on basis of

documents of Russian Academy of Sciences Archives branch’s (fund of academic Gnat Krachkovskiy)

in Saint-Petersburg. Contacts of local orientalists (V. Y. Filonenko) with metropolitan academic

science centres. It also showed in this article. Author shows the history of separating of orientalistic

in Crimean University (Pedagogical institute) in 20-s years of XX century. Correspondence of

academician G. Krachkovskiy with Crimean studies is the basis of researching.

Key words: Crimean studies, Krachkovsky, oriental studies, museums, protection of culture

legacy.



Краєзнавство, 1–4, 2008

удк 930.9 (р 477.22): 371. 97

Олександр Севастьянов (м. Сімферополь)

керченська компЛексна експедиція московської

фіЛії товариства З вивчення криму (12–12 рр.):

мета, Заходи, реЗуЛьтати

На підставі маловідомих джерел наукової й масової періодики в статті висвітлюється хід

наукової експедиції, організованої московськими вченими — членами Товариства з вивчення

Криму. Робиться аналіз основних напрямків роботи загонів експедиції та дається історіогра-

фічна оцінка результатів роботи експедиції, відбита в оригінальних дослідженнях її учасни-

ків (Б. ф. Добринін, Б. О. Куфтін, О. В. Шифферс, Н. Т. Юрін), опублікованих на сторінках нау-

кового журналу “Крим”.

Ключові слова: кримознавство, Товариство з вивчення Криму, журнал “Крым”, Б. ф. Доб-

ринін, Б. О. Куфтін, Є. В. Шифферс, М. Т. Юрін.

серед найбільш цікавих, але недостатньо

висвітлених тем наукового вивчення криму у

перші десятиріччя діяльності радянської вла

ди (20–30-ті рр. хх ст.) є сюжети пов’язані с

діяльністю наукових установ та товариств,

об’єднавших в своїх лавах представників нау-

кової еліти та широкі кола ентузіастів та ама-

торів краєзнавчих студій. серед співтовариств

кримознавців названого періоду можна виді-

лити масштабну та новаторську працю таких

організацій як таврійське товариство історії,

археології та етнографії, кримське товариство

дослідників та аматорів природи, українське

товариство вивчення криму та кавказу.

Не менш значущою в контексті поширень

знань про крим була й експедиційна робота,

організацією якої займалися провідні держав-

ні установи радянської влади — головнаука

та головмузей Наркомосвіти ррФср, цент-

ральні державні реставраційні майстерні, де-

ржавна академія історії матеріальної культу-

ри. склад учасників експедицій (академіки

і. е. грабар, с. Ф. платонов, професори о. с.

башкіров, і. М. бороздін, ю. в. готьє, к. е.

гриневич, б. М. засипкін, М. д. протасов та

багато інших) доводить важливість та пріори-

тетність завдань, що формулювалися при їх

проведені. результати цих студій створили

фундамент для подальшого вивчення минуло-

го та сучасності півострова

однією із найбільш змістовних сторінок іс-

торії вивчення криму в контексті організації

академічних кримознавчих студій та гурту-

вання широких кіл регіональної наукової

спільноти навколо популяризації знань про

крим є діяльність російського товариства з

вивчення криму (ртвк, 1922–1932 рр.). ця

громадська організація була утворена за

ініціативою групи московських науковців 13

жовтня 1922 р. на установчих зборах в столи-

ці радянської держави. спочатку товариство

мало суто столичний характер і об’єднувало у

своїх лавах здебільшого московських вчених

(хоча і декларувало бажання розповсюдити

діяльність на територію всієї ррФср). проте

протягом 1923–1925 рр. завдяки активній ор-

ганізаційній діяльності правління ртвк філії

організації з’явилися у 12 містах кримської

асрр та у ленінграді. статут товариства (при-

йнятий 9 травня 1923 р.) передбачав макси-

мальне широке коло дослідницьких та попу-

ляризаторських завдань організації. в 1925 р.,

за підсумками широкого обговорення серед

членів ртвк, консультацій керівництва това-

риства с місцевими осередками та погоджу-

вальних нарад було ухвалено рішення про пе-

регляд статуту організації. змінилася й ії

назва — при набутті нового статуту було змі-

нено територіальне поширення меж діяль-

ності ртвк, тепер воно діяло на теренах всьо-

го срср — у зв’язку з чим у назві зникло сло-

во російське, а установа отримала назву

товариство з вивчення криму (твк). також

значно розширювалися права та компетенція

регіональних філій товариства, правління ор-

ганізації відтепер розташовувалося в сімфе-

рополі. остаточно рішення щодо реформуван-

ня структури товариства було прийнято після

проведення I з’їзду твк 16–18 квітня 1927 р.

в сімферополі

в діяльності ртвк/твк можна виділити

декілька окремих напрямків дослідницької



роботи — вони співпадали з профілем утворе-

них на установчому зібранні секцій товарист-

ва: природничо-географічна, історико-архео-

логічна та етнографічна, медична, екскурси-

онна, видавничо-редакційна. Форми їхньої

роботи можна віднести як до дослідницьких

(збір матеріалів, аналіз, створення наукових

праць та публікацій), так і до популяриза-

торських (проведення публічних лекцій, ве-

чорів, екскурсій тощо). в 1928 р. в лавах Мос-

ковської філії твк виникла ідея проведення

комплексної експедиції щодо вивчення кер-

ченського півострова, яка мала об’єднати од-

ночасно дослідження з географії, етнографії

та економіки. Фінансування заходу було здій-

снено за рахунок коштів головнауки.

головними джерелами щодо вивчення цьо-

го заходу членів ртвк/твк є матеріали

офіційного наукового журналу товариства —

“крым”, а також матеріали кримських газет

та особистого архівного фонду професора б. о.

куфтина у Музеї антропології та етнографії

ім. петра великого (Мае) в санкт-петербур-

зі. згідно з ними початок робіт можна віднес-

ти до кінця травня, а закінчення експедиції —

до початку вересня 1928 р. у складі експеди-

ції було відокремлено три загони:

етнографічний (під проводом професора дру-

гого Мду, завідуючого відділом північної та

східної азії центрального музею народоз-

навства у Москві, члена правління ртвк/

твк, етнолога та археолога б. о. куфтіна, та у

складі молодих науковців М. орлова, к. Ф.

соколової, стешенко, М. М. чебоксарова);

географічний (під керівництвом професора

другого Мду, заступника голови твк б. Ф.

добриніна, та у складі старшого асистента го-

ловного ботанічного саду у ленінграді та асис-

тента лду є. в. шифферс, аспіранта геогра-

фічного науково-дослідницького інституту

першого Мду б. с. шустова та студентів

М. в. вікторова та в. п. зенковича) та статис-

тико-економічний (головою був призначений

член правління твк М. т. юрін, склад його

загону з наявних джерел виявити не вдалося).

згідно з результатами експедиції б. Ф. доб-

риніним, б. о. куфтіним, є. в. шифферс,

б. с. шустовим та М. т. юріним готувалися

ґрунтовні дослідницькі праці за профілем ро-

боти кожного загону

першим закінчив роботу (яка проводилася

в третій декаді травня — перших числах чер-

вня 1928 р.) та оприлюднив певні проміжні

підсумки етнографічний загін. його керівник

б. о. куфтін

10 червня 1928 р. дав коротке

інтерв’ю газеті “красная керчь”

, примірник

тексту якого зберігся в особовому фонді вчено-

го та не був введений до цього часу в науковий

обіг

. у ньому вчений інформував громадсь-

кість про виконані дослідження, зокрема вис-

ловився з приводу мети роботи свого загону:

“завданням нашого загону було — зібрати ма-

теріал по відживаючому старому побуту насе-

лення керченського півострова, головним чи-

ном — татар”. ця позиція щодо необхідності

фіксування форм т. зв. “старого побуту” на-

родів криму та необхідність пріоритету вив-

чення кримських татар в цьому контексті пов-

ністю погоджувалася з концепцією “московсь-

кої школи” радянської етнографії 20–30-х рр.

хх ст., ідеологом та провідником якої був за-

відуючий історико-етнологічним відділом На-

укової асоціації сходознавства при вцвк

ррФср, професор, член правління ртвк/

твк і. М. бороздін

. б. о. куфтін відмічав, що

для збирання оригінальних пам’яток та-

тарського фольклору та музичної творчості

його загін здійснив польову експедицію, в яку

входило відвідання наступних населених пун-

ктів: Маяк-салинь, ташли-яр, кара-сидже-

ут, Марфовка, каяли-сарт, джау-тебе, аджи-

Менди, харджи-біє, карангат, опук, баш-

аул та кочегень. в цих поселеннях завдяки

бесідам з представниками старшого покоління

були записані наступні твори: поема “едиге та

хан-тохтамиш”, билини “чора-батир”, “ер-

талгир батир”, “еруамет”, “джанібек хан”,

“кокланди-батир” та романтична повість

“козу-курпенч”. також були зібрані 86 ме-

лодій татар та болгар керченського півостро-

ва, вперше, за словами б. о. куфтіна були за-

писані речитативні мелодії стародавніх та-

тарських билин, які були збережені при

запису з голосу та перевірені разом з виконав-

цем для збереження автентичності тексту та

мелодики.

як висновок б. о. куфтін формулював дві

тези щодо татарського населення керченсько-

го півострова: по-перше, він відмітив, що їх-

ній побут характеризується як побут “бідного

землеробського населення, проте далеко ушед-

шого уперед в сенсі типів земельного хазяйс-

тва від гірського татарського населення”. ра-

зом є тим, вчений також підкреслив, що саме

татари керченського регіону є єдиними збері-

гачами стародавнього епосу, який не зазнав

пізніших впливів та нашарувань та зберігся

завдяки старшому поколінню

. також



Краєзнавство, 1–4, 2008

б. о. куфтін оцінював матеріали зібрані у ході

експедиції як вельми цінні для вивчення не

тільки кримськотатарської етнографії, але ї

для етнологічних студій з культури всіх “ту-

рецьких народів” та виказував сподівання, що

польові матеріали (як літературні, так і му-

зичні) після обробітки будуть видані в якості

збірника праць керченської експедиції твк.

однак, цим сподіванням не вдалося реалі-

зуватися. з 1929 р. почався складний етап у

розвитку краєзнавчого руху в срср — він за-

чепив і діяльність твк, яка почала згортати-

ся, зокрема був перерваний випуск журналу

“крым”, а в 1930 р. професор б. о. куфтін за-

знав репресій. саме тому матеріали роботи ет-

нографічного загону експедиції твк не були

проаналізовані та оброблені і залишилися

лише в якості польових зошитів, блокнотів та

записів, зроблених під час роботи безпосеред-

ньо на кримськотатарській мові латинським

та арабським алфавітами. також серед цих до-

кументів є нариси оригінальних наукових

робіт, авторство яких належить б. о. куфтіну

та учасникам його польового загону. корпус

цих документів зберігся в особовому архівно-

му фонді вченого в Мае та чекає свого про-

фесійного дослідника-етнографа

Найбільш системно була організована ро-

бота географічного загону експедиції. як за-

значає у короткій доповіді професор б. Ф.

добринін, ним були розроблені 9 окремих

маршрутів по населеним пунктам керченсь-

кого півострова, якими користувався загін під

час роботи. окремо є. в. шифферс особисто

вивчала флору регіону по 8 маршрутам, б. с.

шустов зосередився на вивчені південно-за-

хідної частини півострова, а також зробив

поїздку для вивчення керченського морсько-

го порту. також загоном було зроблено більш

200 фотографій, зібрані геологічна та гербар-

на колекції, а також укладена карта флори

керченського півострова

оригінальні роботи за результатами експе-

диції були надруковані б. Ф. добриніним та

є. в. шифферс у “крым” в 1929 р. Нарис б. Ф.

добриніна “геоморфологія та ландшафти кер-

ченського півострова”

носить класичний

академічний характер, незважаючи навіть на

спеціальне зауваження автора, що стаття —

тільки проміжний етап при створені вичерп-

ного географічного та геологічного досліджен-

ня відвіданого регіону. ця робота базується на

урахуванні досвіду попередників (серед яких

називаються к. а. прокопов, а. д. архан-

гельський та М. і. андрусов), багато ілюстро-

вана, супроводжується таблицями. зміст на-

рису — докорінний вузько професійний аналіз

заявленої в його назві теми — можна вважати

одним з значущих досліджень по геології кри-

му взагалі. теж саме можна сказати і про на-

рис є. в. шифферс “рослинність керченсько-

го півострова”,

який вона виконала під

керівництвом професора геоботаніки лду, го-

лови ленінградського відділення твк, профе-

сора Миколи івановича кузнєцова (він став

автором передмови до публікації). це також

вузько професійна робота, яка містить серйоз-

ний аналіз досліджуємої теми, а також міс-

тить вичерпні таблиці флори регіону.

також проміжними назвав результати

своєї роботи під час експедиції і керівник ста-

тистико-економічного загону М. т. юрін. в

опублікованому “проміжному звіті керченсь-

кої комплексної експедиції” за його авто-

рством був наданий аналіз стану економічного

розвитку керченського району

. М. т. юрін

зазначав, що своє дослідження сільського гос-

подарства регіону вів по трьох напрямках: за

матеріалами центральних органів влади

кримської асрр, за даними районних за-

кладів сільського господарства та пов’язаних

з ними та шляхом опитування населення. від-

значав вчений допомогу практично усіх уста-

нов радянської влади автономії — Наркомзе-

му, Наркомфіну, кримплана, центрального

статистичного управління, районної влади.

серед попередніх висновків своєї роботи

М. т. юрін відмічав, що звичайний на той час

економічний поділ кримського півострова на

степну, передгірну та південнобережну части-

ни не враховує особливостей керченського

району, де ландшафт складає більш складну

картину. також М. т. юрін визначив регіон

як посушливий, не забезпечений природними

джерелами питної води, що призводило до ви-

користання ґрунтових вод, артезіанських

свердловин та залишків атмосферних опадів.

як особливість району також підкреслюва-

лась повна відсутність лісового покрову, хоча

зазначалось, що штучне розведення лісу дава-

ло свої позитивні результати, тому така прак-

тика може бути корисною у подальшому роз-

витку. від нестатку водних ресурсів М. т.

юрін робив висновок про малонаселеність

керченського району та приводив загальні

данні про 219 населених пунктів, з яких тіль-

ки 19 мали більш 100 господарств, а 30 — від

51 до 100 господарств). економічно автор



поділяв регіон на підрайони: північно-захід-

ний, південно-західний, східний та примісь-

кий

умови економічного розвитку зв’язувалися

М. т. юріним з близькістю до портів керчі та

Феодосії та наявністю корисних копалин

(руди, соль, нафта, сіра). аналіз населення за

типом проживання (місто, село) привів М. т.

юріна до висновку про специфіку усього

кримського населення щодо рівномірного по-

селення в містах і селах. також М. т. юрін

наголосив на перевазі російських та українсь-

ких господарств перед кримськотатарськими

(5.388 проти 2.274) та зазначив, що в середнь-

ому на 100 га землі в районі проживає лише

30 осіб. також зазначалося і те, що до початку

першої світової війни 61 % населення не мав

землі для оброблювання, на 1928 р. на одну

душу сільського населення приходилось 5, 6

га, а на двір — 28 га землі

основним заняттям жителів району М. т.

юрін назвав сільське господарство, в якому

було зайнято більш 90 % населення, інші зай-

малися промислами, загалом — рибальством.

головним напрямком господарницької діяль-

ності в районі М. т. юрін назвав вирощування

озимої пшениці, однак зауважив, що кер-

ченський район не можна вважати виробни-

ком цього продукту через низьку врожайність

культури та посушливість клімату. цьому та-

кож сприяла повільна механізація сільського

господарства та відсутність агрономічної

культури серед сільського населення. окремо

М. т. юрін зупинився на необхідності залу-

чення селян до кооперації та заохочення їх до

колгоспів шляхом агітаційної кампанії. зва-

жаючи на проміжність свого нарису М. т.

юрін утримався від будь-яких висновків щодо

зібраного ним матеріалу

загалом матеріали комплексної керченсь-

кої експедиції Московської філії товариства з

вивчення криму представляють неабиякий

інтерес для самих широких кіл дослідників

криму. Нажаль політико-ідеологічний прес

початку 30-х рр. хх ст., хвиля репресій проти

представників радянського краєзнавчого руху

не дозволив розвинути ці дослідження. однак

повернення із забуття оригінальних напрацю-

вань представників наукової еліти кримоз-

навства 20–30-х рр. хх ст. доводить їхню ак-

туальність і у сьогоднішньому періоді розвит-

ку регіональних студій у криму.

1 про стан розвитку кримського краєзнавс

тва в 20-ті — на початку 30-х рр. хх ст.

див. докладно: Непомнящий а. а. арсе-

ний Маркевич: страницы истории крымс-

кого краеведения. — симферополь: биз-

нес-информ, 2005 (биобиблиография кры-

моведения; вып. 3). — 432 с.; його ж:

подвижники крымоведения. — симферо-

поль: сгт, 2006 (биобиблиография кры-

моведения; вып. 7). — 324; його ж: “еще

держится у нас старая культурность…”:

Новые материалы по истории крымоведе-

ния в переписке местных историков с ака-

демиком и. ю. крачковским // истори-

ческое наследие крыма. — 2007. —

№ 19. — с. 181–202; його ж: “поки

оберігаємо та рятуємо, де можна, але це

дуже важко…”: Невідомі матеріали з іс-

торії пам’яткоохоронної роботи в криму за

матеріалами листування а. і. Маркевича

та с. Ф. платонова // праці центру

пам’яткознавства. — 2008. — вип. 13. —

с. 201–227.

2 про роль ртвк/твк в кримському

краєзнавчому русі див.: севастьянов а. в.

“... работа российского общества по изуче-

нию крыма является в интересах крыма

крайне желательной…”: документы архи-

вов свидетельствуют // историческое на-

следие крыма. — 2006.– № 12/13. — с.

128–152; його ж: статути російського то-

вариства з вивчення криму — джерела з

історії інституалізації краєзнавчого руху в

кримський асрр в 20-ті роки хх ст. //

питання історії науки та техніки. —

2008.– № 2. — с. 12–17; Непомнящий

а. а. Новые материалы по крымоведению:

по переписке а. и. Маркевича и академи-

ка с. Ф. платонова // сучасні проблеми

дослідження, реставрації та збереження

культурної спадщини: збірник наукових

праць з мистецтвознавства, архітектуроз-

навства, і культурології. — київ, 2007. —

вип. 4. — с. 98–144.

3 добрынин б. Ф. керченская комплексная

экспедиция Моопик 1928 г. // крым. —

1928. — № 2 (8), вып. II. — с. 103–104.

4 докладно про діяльність б. о. куфтіна

див.: с. с. алымов, а. М. решетов борис

алексеевич куфтин: изломы жизненного

джерела та література

100

Краєзнавство, 1–4, 2008

пути // репрессированные этнографы /

сост. д. д. тумаркин. — М.: восточная

литература, 2003. — вып. 2. — с. 227–

268.

5 изучают культуру и экономику крыма //

красная керчь. — 1928. — 10 июня. —

№ 132.

6 Мае. — Ф. 12. — оп. 1. — спр. 16. — арк.

7 основні тези концепції і. М. бороздіна

щодо засад етнологічного вивчення криму

див.: бороздин и. Н. Некоторые очеред-

ные задачи изучения татарской культуры

в крыму // крым. — 1927. — № 2 (4). — с.

108–112.

8 изучают культуру и экономику крыма //

красная керчь. — 1928. — 10 июня. —

№ 132.

9 Мае. — Ф. 12. — оп. 1. — спр. 11–23.

10 добрынин б. Ф. керченская комплексная

экспедиция Моопик 1928 г. // крым. —

1928. — № 2 (8), вып. II. — с. 104–105.

11 добрынин б. Ф. геоморфология и ланд-

шафты керченского полуострова //

крым. — 1929. — № 1 (9). — с. 98–119.

12 шифферс е. в. растительность керченско-

го полуострова // крым. — 1929. — № 1

(9). — с. 120–155.

13 юрин Н. т. предварительный отчет кер-

ченской комплексной экспедиции //

крым. — 1928. — № 2 (8), вып. II. — с.

10–33.

14 там само.– с. 14–16.

15 там само.– с. 17–22.

16 там само.– с. 28–33.

Aleksander Sevastjanov

Kerchensky complex expedition of the Moscow branch of the Society on studying

of Crimea (1928–1929): the purposes, actions, results

On the basis of little-known sources of the scientific and mass periodical press in article the course

of the scientific expedition organized by the Moscow scientists — members of the Society on studying

of Crimea is shined. The analysis of the basic directions of work of groups of expedition is carried out

and the historiographic estimation of results of work of the expedition, reflected in original researches

of its participants (B. F. Dobrynin, B. A. Kuftin, Е. V. Shiffers, N. T. Yurin), published on pages of

scientific magazine “Crimea”.

Key words: Crimean studies, the Society on studying Crimea, journal “Crimea”, B. F. Dobrynin,

B. A. Kuftin, Е. V. Shiffers, N. T. Yurin.