Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

280

Профілактика.

Запобігають хворобам кишок, сечокам’яній хворобі,

хворобам статевих органів, отруєнню й ускладненню інфекційних хво-

роб.

Óðåòðèò

(urethritis) — це запалення уретри (сечовивідного каналу),

яке може бути гострим або хронічним.

Етіологія.

Захворювання частіше виникає внаслідок поширення за-

пального процесу з сечового міхура або піхви, при сечокам’яній хворобі,

а також при порушеннях правил катетеризації сечового міхура.

Патогенез.

Розвиток запального процесу в уретрі призводить до по-

рушення сечовипускання внаслідок набряку слизової оболонки. З’явля-

ється біль при сечовипусканні. Нерідко запальний процес переходить

на слизову оболонку сечового міхура, піхви.

Симптоми.

Спостерігають часте й болюче сечовипускання. Уведення

сечового катетера викликає болючу реакцію тварини. Під час сечовипу-

скання перші порції сечі часто бувають з домішками крові.

Перебіг і прогноз.

Гострий уретрит триває в середньому до двох ти-

жнів, а хронічний — тижнями й місяцями. Прогноз здебільшого сприят-

ливий, а при ускладненні уроциститом — обережний.

Діагноз

ставлять за даними досліджень акту сечовипускання та

аналізу сечі. Захворювання слід диференціювати від уроциститу і сечо-

кам’яної хвороби.

Терапія.

Призначають фенілсаліцилат, гексаметилентетрамін, лис-

тя мучниці звичайної (листя ведмежого вушка), сульфаніламіди (уро-

сульфан, етазол), у тяжких випадках — антибіотики або похідні нітро-

фурану. Кількість води не обмежують.

При хронічному уретриті промивають уретру за допомогою катетера

розчинами бактеріологічних і дезінфікуючих засобів.

Профілактика.

Не слід допускати розвитку уроциститу, вагініту, се-

чокам’яної хвороби та суворо додержуватися правил катетеризації се-

чових органів.

Õðîí³÷íà ãåìàòóð³ÿ

(haematuria chronica) — це тяжке, мало вивче-

не захворювання в основному великої рогатої худоби, яке трапляється у

певних місцевостях і характеризується своєрідним ураженням сечового

міхура. Вона трапляється в багатьох країнах. В нашій країні захворю-

вання частіше буває в Закарпатті.

Етіологія

ще недостатньо вивчена. Найбільшої уваги заслуговують

теорії, які виникнення захворювання пояснюють дією на сечову систему

і, зокрема, на сечовий міхур різноманітних смолистих і ефіроолійних

речовин, які містяться в гірських і гірсько-лісових рослинах. Це під-

тверджено дослідженнями Б. Г. Петренка та інших учених, а також

експериментами чеських і словацьких учених, які спричинило захво-

рювання великої рогатої худоби внаслідок згодовування їй папороті

орляка. За даними І. І. Задерія, В. М. Міщенка та інших дослідників,

захворюванню сприяє мінеральна нестача, особливо йодна.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Смолисті й ефіроолійні або

які-небудь інші речовини діють насамперед на сечову систему й викли-

кають ураження сечового міхура. Розвивається геморагічне запалення

281

його з наступним некрозом слизової оболонки та утворенням своєрідних

поліпів — ангіом. Це призводить до гематурії і постгеморагічної анемії.

Настає ураження інших органів і систем, прогресуюче схуднення, ви-

снаження і загибель тварини.

При патолого-анатомічному дослідженні виявляють блідість слизо-

вих оболонок і шкіри, дегенеративні зміни нирок, печінки, серця та ін-

ших органів, нерідко — анемію і набряк головного мозку, легень, май-

же у всіх випадках — переродження щитоподібної залози. Характерні

зміни сечового міхура: потовщення стінки, згустки крові, сеча червону-

ватого кольору. На слизовій оболонці міхура на початку захворювання

виявляють цяткові і плямисті крововиливи, а згодом — темно-червоні

своєрідні поліпи (ангіоми) й виразки, які кровоточать, рубці й розро-

щення у вигляді бородавок, які нагадують цвітну капусту.

Симптоми.

Клінічні прояви захворювання характеризуються насам-

перед гематурією, частіше — мікрогематурією, яку можна виявити

тільки під час мікроскопічних досліджень осадів сечі.

З розвитком хвороби виникає більш стійка й виражена гематурія.

В сечі знаходять еритроцити, лейкоцити, білок, клітини ниркового епі-

телію. Спостерігаються симптоми анемії і порушення функцій інших

систем організму. Тони серця глухі, перший тон нерідко супроводиться

хлопанням. Часто виникають функціональні ендокардіальні шуми, пе-

реважно систолічні. Артеріальний кров’яний тиск знижений. Дихання

частішає. Нерідко спостерігають симптоми катарального ентериту. Се-

човипускання часті (до 15 – 20 разів на добу). Кількість еритроцитів у

периферичній крові знижена до 3 000 000, а лейкоцитів — до 4000 в

1 мкл. Вміст гемоглобіну знижений до 6 – 3 г в 100 мл. В кінцевій стадії

тяжкої форми хвороби кількість еритроцитів зменшується до 1 000 000 в

1 мкл, а вміст гемоглобіну — до 2 г в 100 мл. Температура тіла знижу-

ється. Виникають виражена спрага і симптоми серцево-судинної недо-

статності. Настає різке схуднення і виснаження тварини.

Перебіг і прогноз.

Захворювання перебігає хронічно, триває місяця-

ми й роками. Перебіг своєрідний: хвороба загострюється взимку і зату-

хає навесні й влітку. Прогноз здебільшого несприятливий. При своєча-

сному переведенні тварин у благополучну місцевість прогноз може по-

давати надію.

Діагноз.

Ураховують найхарактерніші симптоми — макро- і мікро-

гематурію, полакіурію, симптоми анемії, прогресуюче схуднення. Вели-

ке значення мають дані патолого-анатомічного дослідження. Слід мати

на увазі й те, що хвороба реєструється тільки в певних місцевостях і

перебігає тривало. Захворювання необхідно диференціювати від інших

хвороб, які супроводяться гематурією і гемоглобінурією (уроцистит, не-

фрит, сечокам’яна хвороба, піроплазмідози, лептоспіроз тощо).

Терапія.

На початку захворювання тварин переводять у благополуч-

ну місцевість. У ряді випадків можна забезпечити позитивний терапев-

тичний ефект застосуванням мінеральної підгодівлі, яка містить солі

кальцію, фосфору, магнію, йоду, нікелю, міді. В біогеохімічних зонах

йодної недостатності як лікувально-профілактичний захід застосовують

282

підгодівлю тварин йодом (І. І. Задерій та ін.). Є позитивні результати

застосування переливання крові на початку захворювання, а також

внутрішньовенне введення новокаїну, кальцію хлориду.

Призначення лікарських засобів, які застосовують при уроциститі, у

тому числі при геморагічному, дають лише тимчасовий терапевтичний

ефект.

Профілактика.

Не слід випасати тварин у гірських і лісових місцево-

стях з наявністю рослин, які містять велику кількість смолистих і ефі-

роолійних речовин.

У неблагополучних місцевостях треба суворо балансувати раціони за

вмістом мінеральних сполук, в тому числі життєво важливих мікроеле-

ментів. У таких місцевостях треба систематично проводити диспансерне

обстеження великої рогатої худоби з обов’язковим аналізом сечі на на-

явність мікрогематурії.

Ñå÷îêàì’ÿíà õâîðîáà, àáî óðîë³ò³àç

(urolithiasis), характеризується

порушенням обміну речовин в організмі й утворенням каменів у нир-

ках і сечовивідних шляхах. Захворювання з переважаючим утворенням

каменів у нирках називаються нефролітіазом (nephrolithiasis).

Частіше на нефролітіаз хворіють вівці, велика рогата худоба й хут-

рові звірі, особливо норки. Останнім часом масова сечокам’яна хвороба

виявляється у молодняку великої рогатої худоби і свиней при відгодівлі.

Етіологія

ще недостатньо з’ясована. Захворювання має цілий ряд

причин. Основною причиною слід вважати порушення мінерально-

вітамінного обміну в організмі тварин. Нерідко трапляються ензоотич-

ний уролітіаз, який виникає у тварин у певних місцевостях. Це показує

зв’язок захворювання з хімічним складом ґрунту, водних джерел, рос-

лин і кормів.

За даними більшості дослідників, сечові камені у сільськогосподар-

ських тварин частіше складаються з кальцію карбонату, кальцію фос-

фату, кальцію оксалату, магнію карбонату, оксиду кремнію (IV), фосфо-

рнокислої аміак-магнезії, сечової кислоти, цистину.

М. О. Судаков із співробітниками виявив масовий нефролітіаз у бич-

ків при відгодівлі їх, викликаний тяжкою патологією білкового й міне-

рально-вітамінного обмінів внаслідок одноманітної концентратного ти-

пу годівлі (без грубих і соковитих кормів). Спектрографічними дослі-

дженнями каменів було виявлено наявність у них головним чином фос-

фору й магнію, а також кремнію, кальцію, міді, заліза, натрію і титану.

У окремих тварин при хронічних запальних хворобах ниркових ми-

сок та сечового міхура утворення сечових каменів є вторинним процесом.

Сприяють захворюванню надлишок фосфатів, солей магнію в кор-

мах; йодна недостатність, яка проявляється зниженням функції щито-

подібної залози; А-гіповітаміноз; водне голодування тварин, особливо в

жарку пору року, а також в умовах жаркого клімату.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Порушення мінерально-

вітамінного обміну й кислотно-лужної рівноваги в організмі створюють

певні умови в сечовій системі для утворення каменів. У зв’язку з по-

стійним утворенням їх захворювання розвивається непомітно, спочатку

283

без виражених симптомів. Різноманітні солі в сечі випадають в осад і

відкладаються на десквамованих епітеліальних клітинах, кусочках фі-

брину та інших частинках. Великі камені довго не дають про себе зна-

ти, особливо при ураженні однієї нирки. Дрібні камені, нерідко у ви-

гляді сечового піску, можуть закупорювати певні ділянки сечовивідних

шляхів і викликати утруднене сечовиділення. Відбувається розширен-

ня цих ділянок сечової системи, яке викликає непокоєння тварин під

час болючих відчуттів. При защемленні каменів можуть бути сечові ко-

льки у вигляді приступів болючих реакцій тварини.

Захворювання часто ускладнюється гідронефрозом. Воно може усклад-

нюватися також пієлітом, уроциститом, уретритом, парезом і паралічем

сечового міхура. Нерідко буває розрив сечового міхура.

При патолого-анатомічному дослідженні знаходять камені в нирках

або сечовивідних шляхах. У великої рогатої худоби камені частіше зна-

ходять у нирках — в ниркових чашечках, а у вигляді піску — в нирко-

вих канальцях, які відкриваються в ниркові чашечки. Стінки чашечок

в місці зосередження каменів ущільнені. Фіброзна капсула часто зро-

щена з ураженими частками. У корковому й мозковому шарах виявля-

ються дрібні кісти, заповнені сечоподібною рідиною.

При наявності каменів у нирковій мисці або в сечоводі знаходять

збільшення нирки й атрофію її паренхіми. Часто виявляють гідронеф-

роз, запалення слизової оболонки сечовивідних шляхів, переповнення і

навіть розрив сечового міхура.

Симптоми.

Спостерігаються порушення і болючість сечовипускання.

У сечі знаходять еритроцити, сечовий пісок. При защемленні каменів у

сечовивідних шляхах спостерігають приступи сечових кольок, які три-

вають від кількох хвилин до кількох годин. При цьому тварини непоко-

яться, стогнуть, скрегочуть зубами. При ускладненнях спостерігаються

симптоми гідронефрозу, пієліту, уроциститу, уретриту.

Перебіг і прогноз.

Захворювання частіше перебігає хронічно. Воно

може тривати місяцями і навіть роками. При різко вираженій патології

обміну речовин у бичків і поросят при відгодівлі їх уролітіаз може роз-

витися порівняно швидко. Прогноз обережний, а в тяжких випадках і

при ускладненнях — несприятливий.

Діагноз

ґрунтується на порушенні й болючості сечовипускання, ра-

птових приступах сечових кольок, на даних ректального дослідження

або поверхневої пальпації нирок і сечовивідних шляхів, на результа-

тах аналізу сечі й ректального дослідження сечової системи. У ряді

випадків допомагає виявити камені в уретрі й сечовому міхурі катете-

ризація їх.

Захворювання слід диференціювати від гідронефрозу, уроциститу,

уретриту, парезу й паралічу сечового міхура.

Терапія.

Треба вивести камені з сечової системи, не допустити по-

вторне утворення їх і усунути вторинні патологічні процеси. Застосову-

ють хірургічне лікування або руйнують камені в сечовому міхурі за до-

помогою спеціальних апаратів. При наявності дрібних каменів, особли-

во сечового піску, призначають різноманітні сечогінні, спазмолітичні

284

лікарські засоби, мінеральні води та інші лікарські засоби, які розчи-

няють камені. Виведенню каменів сприяє також катетеризація і про-

мивання сечового міхура й уретри. Показаний усередину цистенал,

який складається з настойки кореня марени (0,01 г), магнію саліцилату

(0,15 г), ефірних олій (6,15 г), спирту етилового (0,80 г) й оливкової олії

(до 10 мл).

Профілактика

полягає в запобіганні порушенням мінерально-

вітамінного обміну й кислотно-лужної рівноваги в організмі. Не слід

допускати надлишку в раціонах фосфатів, солей магнію, а також пору-

шення режиму водопою тварин, особливо в жарку пору. Необхідно про-

водити своєчасне лікування тварин при хворобах сечової системи.

Контрольні запитання

1. Які загальні симптоми хвороб сечової системи?

2. Які основні причини й патогенез нефриту?

3. Які симптоми нефриту?

4. У чому полягають терапія і профілактика нефриту?

5. Які причини й патогенез нефрозу?

6. Які патолого-анатомічні зміни при нефрозі?

7. Які симптоми нефрозу?

8. У чому полягають терапія і профілактика нефрозу?

9. Що таке нефросклероз і які його причини?

10. Що таке гідронефроз і які його причини?

11. Яке значення має дослідження сечі в диференціальній діагностиці хво-

роб сечової системи?

12. У чому полягає діагностика хвороб сечовивідних органів?

13. Які симптоми пієліту?

14. Які симптоми уроциститу?

15. У чому полягають принципи терапії і профілактики хвороб сечовивідни

шляхів?

16. На чому ґрунтується профілактика хронічної гематурії великої рогато

худоби?

17. Як профілактувати сечокам’яну хворобу?

§ 9. Хвороби нервової системи

Учення І. П. Павлова про провідну роль нервової системи й нервізм

переконливо доказує, що центральна нервова система відіграє вирі-

шальну роль у регуляції реакцій організму на вплив зовнішнього середо-

вища, в реакції пристосування, в діяльності внутрішніх органів. При

будь-якому захворюванні виникає функціональна перебудова нервової

системи із зміною її тонусу, трофічних функцій, умовних та безумовних

рефлексів.

Хвороби нервової системи умовно поділяють на органічні й функціо-

нальні. До

органічних

належать хвороби, при яких чітко виражені

морфологічні зміни в оболонках і речовині мозку, а також спостеріга-

ється функціональний розлад нервової системи (сонячний і тепловий

удари, запалення головного і спинного мозку та їхніх оболонок, удар і

струс головного і спинного мозку).

285

Функціональні

нервові хвороби (неврози та ін.) характеризуються

розладом функцій нервової системи без виражених морфологічних змін

в оболонках і речовині мозку.

Загальні симптоми. До загальних симптомів хвороб головного і

спинного мозку належать:

розлад вищої нервової діяльності

, який проявляється збудливістю,

пригніченням і ослабленням умовних та безумовних рефлексів; ослаб-

лення умовних і безумовних рефлексів клінічно проявляється тим, що

тварини важко знаходять корм, воду, не відповідають на оклик, песто-

щі, рухи їхні непевні, некоординовані;

розлад рухової сфери

, який проявляється судорогами, паралічами,

що вказує на ушкодження центрів руху або провідних шляхів;

розлад шкірної чутливості

, який характеризується гіпоестезією, гі-

перестезією, парестезією, анестезією певних частин тіла;

розлад функцій внутрішніх органів

, який викликає блювання

(центрального походження), призводить до неправильного приймання

корму, брадикардії або тахікардії, порушення ритму й частоти дихання;

зміна картини дна ока

(гіперемія, застій, набряк, атрофія, зблід-

нення соска або зорового нерва).

Тепер змінилися традиційні умови утримання тварин, збільшився

приплив незвичних подразників (стресові фактори), і все це призводить до

ослаблення функціонального стану та до захворювань нервової системи.

Неврози (neuroses) — це хронічні захворювання, які характеризу-

ються функціональними розладами вищої нервової діяльності без орга-

нічних змін тканин мозку тварини.

Залежно від ураження різних відділів нервової системи і симптомів

неврози поділяють на центральні й вегетативні.

Етіологія.

І. П. Павлов і його учні довели, що неврози виникають

при умовах зовнішнього середовища, які різко змінюються і призводять

до перенапруження подразнюючого і гальмуючого процесів, а також до

порушення рухомості їх в організмі тварин.

Причинами неврозів можуть бути переляк, стомлення, напружене

тренування і дресирування, грубе поводження з тваринами, транспор-

тування, травми, сильні больові відчуття, незвичайні обставини, шуми

працюючих механізмів, порушення мікроклімату, скупченість, часті

перегрупування тварин.

Вони можуть розвиватися як ускладнення інших хвороб нервової си-

стеми, при інфекційних, інвазійних захворюваннях, інтоксикаціях, по-

рушеннях обміну речовин.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Виникнення, ступінь вияв-

леності, особливість неврозів залежать від типу нервової системи. Схи-

льні до неврозу тварини, які легко збуджуються і важко заспокоюються.

Етіологічні фактори призводять до перенапруження основних нервових

процесів, зриву нервової діяльності. Зрив характеризується тим, що

спочатку тварини однаково реагують на подразники будь-якої сили, а

потім вони реагують тільки на легкі подразники, надалі реакцію ви-

кликає тільки негативний подразник і в кінці тварина не реагує на

286

будь-який подразник. Це призводить до порушення функцій серцево-

судинної, дихальної, травної і сечової систем.

При неврозах характерних патолого-анатомічних змін не знаходять.

Симптоми

дуже різноманітні й залежать від типу нервової системи,

сили, тривалості й вибору етіологічного фактора. Виявляють спотворе-

ний апетит, підвищену дратливість, лякливість, агресивність. Потім

помічають посилення безумовних рефлексів (шкірних), швидку стом-

леність нервової системи, судороги при незначних подразненнях. Одно-

часно розвиваються вегетативні дистонії (синусові аритмії, нестійкі

блокади серця, ентералгія, артеріальна гіпертонія). Збудливість може

швидко змінюватися пригніченням. Нерідко спостерігають пароксиз-

мальну тахікардію та інші порушення серцевого ритму.

Неврози можуть ускладнюватись гіпертонічною хворобою, бронхіа-

льною астмою, виразковою хворобою шлунка.

Перебіг і прогноз.

Перебіг хронічний. При усуненні причин і своєча-

сному лікуванні прогноз сприятливий.

Діагноз.

Дані анамнезу, симптоми, хронічний перебіг хвороби дають

змогу поставити діагноз.

Терапія.

Тваринам забезпечують спокій, усувають причини, які дія-

ли на організм і викликали неврози. Добре регулює нервові процеси сон,

тому застосовують снодійні (барбітал, фенобарбітал), з лікарських засо-

бів ефективні також бромисті препарати. Натрію, калію або амонію бро-

міди призначають усередину в дозах: коням по 10 – 40 г, великій рога-

тій худобі по 15 – 50, дрібній рогатій худобі по 5 – 15, свиням по 5 – 10 г.

Призначають також катозал внутрішньовенно, внутрішньом’язово, під-

шкірно коням та великій рогатій худобі 10 – 25 мл, свиням 2,5 – 10 мл,

хутровим звірям 0,5 – 2,5 мл, собакам 0,5 – 5 мл; вітамін АD

Е (розчин

для ін’єкцій) внутрішньом’язово або підшкірно коням та великій рога-

тій худобі 10 – 20 мл на одну голову, свиням 5 – 8 мл на одну голову,

собакам та котам 2 – 4 мл на одну голову.

При показаннях призначають серцево-судинні засоби, проводять

симптоматичну терапію.

Профілактика.

Не можна допускати грубого поводження з тварина-

ми. Їм слід створювати умови, які б не подразнювали нервову систему,

усувати фактори, що викликають збудливість або перенапруження не-

рвової системи, ліквідовувати або зменшувати шуми працюючих меха-

нізмів, забрудненість навколишнього середовища. Перед транспорту-

ванням тварин їм слід вводити антистресові препарати.

Сонячний удар (hyperinsolatio) перебігає гостро й характеризується

ураженням центральної нервової системи внаслідок перегрівання голов-

ного мозку та його оболонок сонячним промінням.

Етіологія.

Причиною хвороби є тривала дія інтенсивних прямих соня-

чних променів на головний мозок тварини. Сприяють захворюванню ви-

снажлива робота в жарку сонячну погоду, ожиріння або нестача води,

серцево-судинна недостатність, а також транспортування тварин на від-

критих площадках або перегін їх на значну відстань у сонячні безвітряні

дні. Частіше хворіють коні, велика рогата худоба. Дуже чутливі до дії

сонячних променів лисиці, песці й норки при клітковому утриманні їх.

287

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Прямі сонячні промені (осо-

бливо інфрачервоний спектр), тривало діючи на ділянку голови, ви-

кликають перегрівання головного мозку і його оболонок, внаслідок чого

виникають активна гіперемія і набряк головного мозку та його оболо-

нок, підвищується внутрішньочерепний тиск, порушуються функції ко-

ри головного мозку, судинно-рухового й дихального центрів, настає

розлад діяльності внутрішніх органів. Тварина гине від паралічу серця

або дихального центру.

При розтині знаходять гіперемію мозкової речовини та оболонок моз-

ку, цяткові крововиливи і зміни в мозковій тканині у вигляді вогнищ,

переповнення мозкових шлуночків спинномозковою рідиною.

Симптоми.

Спочатку помічають слабкість, кволість, швидку стомлю-

ваність, підвищене потовиділення, згодом — невелике збудження, часте

дихання, хитку ходу, лякливий погляд, випинання очей, розширення

зіниць. Тварини реагують на найменший подразник. Спостерігаються

припадки буйства, невпинний рух, може настати коматозний стан. Тем-

пература тіла нормальна, але може бути підвищена. Видимі слизові обо-

лонки червоні. Виражена тахікардія і збільшена частота дихання.

В тяжких випадках захворювання тварини падають і гинуть у судорогах.

Перебіг і прогноз.

Перебіг хвороби гострий. Прогноз обережний. При

усуненні причин і своєчасному лікуванні прогноз сприятливий.

У тяжких випадках захворювання тварина видужує через 5 – 10 діб.

Діагноз.

При встановленні діагнозу враховують дані анамнезу, сим-

птоми, виключають інтоксикації, гострі інфекції, менінгоенцефаліт,

укуси отруйних комах і змій.

Терапія.

Тварин поміщають у затемнене прохолодне приміщення

або ставлять в тіні. Їм накладають холодні компреси на голову і на ді-

лянку серця, обливають голову холодною водою.

Призначають засоби, які збуджують дихання, серцево-судинну дія-

льність (лобеліну гідрохлорид внутрішньовенно: коням по 0,05 – 0,1 г,

великій рогатій худобі по 0,03 – 0,12 г; підшкірно: коням по 0,1 – 0,2 г,

великій рогатій худобі по 0,05 – 0,15, дрібним жуйним по 0,01 – 0,03 г;

кордіамін внутрішньовенно: коням і великій рогатій худобі по 10 – 15 мл,

дрібній рогатій худобі і свиням по 2 – 3 мл; підшкірно: великим твари-

нам по 15 – 20 мл, свиням по 2 – 4 мл).

При вираженому збудженні застосовують заспокійливі засоби. При-

значають хлоралгідрат усередину в дозі 0,1 г на 1 кг маси тіла тварини,

натрію бромід усередину в дозах: коням по 10 – 40 г, великій рогатій ху-

добі по 15 – 50, дрібній рогатій худобі і свиням по 5 – 15 г; плегомазин

внутрішньовенно в дозі 0,25 – 2 мг на 1 кг маси тіла тварини або внутріш-

ньом’язово в дозі 1 – 5 мг на 1 кг маси. Ефективне внутрішньовенне вве-

дення ізотонічного розчину натрію хлориду або 40 %-го розчину глюкози.

При ціанозі й симптомах набряку легень (пінясте кров’янисте носове ви-

тікання, шуми крепітації в легенях) роблять кровопускання (5 – 7 мл

крові на 1 кг маси тіла тварини), а потім внутрішньовенно вводять каль-

цію хлорид, внутрішньовенно або внутрішньом’язово — неоадиган вели-

ким тваринам по 2 – 5 мл, дрібним по 0,2 – 1 мл два-три рази на добу.

288

Профілактика.

Слід оберігати тварин від тривалої дії прямих соня-

чних променів. Для цього на пасовиськах обладнують тіньові навіси

для відпочинку тварин, забезпечують їх достатньою кількістю води для

напування.

Транспортування і довготривалі перегони тварин доцільно робити в

прохолодний час доби. Особливу увагу слід звертати на тварин, завезе-

них з північних широт у південні, і поступово привчати їх до дії соняч-

них променів.

Тепловий удар (hyperthermia) — це хвороба, яка перебігає гостро і

характеризується порушенням функцій центральної нервової системи

внаслідок загального перегрівання організму та порушення процесу

теплорегуляції.

Етіологія.

Основною причиною теплового удару є порушення термо-

регуляції. Спостерігається при тривалому перебуванні тварин в умовах

високої зовнішньої температури і підвищеної вологості повітря, при три-

валих перегонах і транспортуванні в жарку безвітряну погоду з високою

вологістю повітря, перевезенні в тісних, душних вагонах і трюмах паро-

плавів, скупченому утриманні тварин у приміщеннях без вентиляції.

Найбільш чутливі до перегрівання молодняк і хворі тварини (хворо-

би серця, ожиріння тощо).

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Тривала дія теплоти збіль-

шує потовиділення, з організму втрачається багато води, кров згущу-

ється, розвиваються тахікардія і гіпоксія. Перегрівання організму при-

зводить до зміни функціональної діяльності вищих вегетативних

центрів головного мозку, настає розлад системи терморегуляції, серце-

во-судинної системи, обміну речовин, а це призводить до аутоінток-

сикації, порушення функцій внутрішніх органів, центральної нервової

системи, набряку легень.

Тварина гине від асфіксії або серцево-судинної недостатності.

Патолого-анатомічні зміни характеризуються гіперемією мозкових

оболонок, набряком головного мозку, переповненням спинномозковою

рідиною шлуночків мозку, переповненням кров’ю легень, набряком ле-

гень, печінки, нирок, серця.

Симптоми.

Хворі тварини дуже потіють, не приймають корму, у них

порушується координація рухів. Згодом спостерігається загальне збу-

дження і неспокій, спрага. Зіниці розширені, температура тіла значно

підвищується, видимі слизові оболонки ціанотичні. Спостерігаються

виражена тахікардія, стукаючий серцевий поштовх, частий і малого

наповнення пульс, тахіпное (дихання стає різко частим). Венозний тиск

підвищується, артеріальний — знижується. Після цього виявляються

симптоми порушення центральної нервової системи і набряку легень.

Тварини гинуть при клонічних судорогах на фоні коматозного стану.

Перебіг і прогноз.

Тепловий удар перебігає гостро. Прогноз обереж-

ний, при своєчасному лікуванні — сприятливий.

Діагноз

можна поставити за даними анамнезу і характерними сим-

птомами. Захворювання необхідно диференціювати від сонячного уда-

ру, сибірки, отруєнь. Тепловий удар відрізняється від сонячного удару

289

підвищенням температури тіла в поєднанні з занепадом роботи серця,

що виникає в умовах утрудненої тепловіддачі.

Терапія.

Тварин переводять у тінь, у прохолодне місце. Якщо захво-

рювання виникло в приміщенні, тварин виводять на свіже повітря, по-

силюють вентиляцію приміщення. Тварин забезпечують прохолодною

водою для пиття. Все тіло тварини обливають водою, накладають холо-

дні компреси на голову та на ділянку серця. Ефективні прохолодні клі-

зми і промивання шлунка холодною водою.

Внутрішньовенно вводять ізотонічний розчин натрію хлориду або

рідину Рінгера—Локка, розчин глюкози. Призначать засоби, які збу-

джують серцево-судинну діяльність і дихання, заспокійливі. При вияв-

ленні симптомів набряку легень роблять кровопускання (див. терапію

при сонячному ударі).

Профілактика.

Головним у профілактиці теплового удару є заходи,

спрямовані на запобігання перегріванню тварин. Для цього не слід до-

пускати скупчення тварин у жаркий період року, особливо при високій

вологості повітря. Спортивним коням у жарку погоду зменшують нава-

нтаження. При довготривалих перегонах та під час транспортування

тварин забезпечують прохолодною підсоленою водою.

Менінгоенцефаліт (meningoencephalitis) — тяжке захворювання, яке

характеризується запаленням головного мозку та оболонок і проявля-

ється глибокими розладами функцій головного мозку.

Етіологія.

Причиною розвитку первинного менінгоенцефаліту є різні

мікроорганізми, особливо віруси. Сприяють виникненню захворювання

травми, контузії, удари, струс головного мозку, поширення запалення з

суміжних органів (особливо з внутрішнього вуха), алергічний стан, про-

студні фактори, перегрівання, отруєння різними отрутами, інтоксика-

ція, підвищена сонячна радіація тощо.

Вторинний менінгоенцефаліт спостерігають при хворобі Ауєскі, ска-

зі, інфекційному енцефаломієліті коней, ценурозі.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Внаслідок розмноження збуд-

ників захворювання (вірусів, інших мікроорганізмів) виникають запаль-

ні й дегенеративні процеси в оболонках мозку, мозковій речовині, збіль-

шується внутрішньочерепний тиск за рахунок накопичення ексудату й

посиленого утворення цереброспінальної рідини, виникають розлади дії

вищої нервової системи, порушуються функції внутрішніх органів.

При розтині знаходять гіперемію і набряк оболонок мозку, крововили-

ви. Мозкові шлуночки переповнені спинномозковою рідиною (ліквором).

Симптоми.

У тварин порушується вища нервова діяльність з розвит-

ком менінгеального синдрому (посилена пітливість, салівація, розши-

рення зіниць, гіперестезія шкіри, ригідність м’язів, клонічні судороги).

Згодом спостерігаються стрімкі безцільні рухи вперед, збудженість, аг-

ресивність. Тварини не впізнають осіб, які їх обслуговують. У тварин

зникають умовні рефлекси. Температура тіла підвищена, можуть роз-

виватися коматозний стан, серцево-судинна і дихальна недостатність.

Потім збудження змінюється загальною депресією. Характерна поза

«статуї». Клоніко-тонічні судороги змінюються парезами й паралічами.

У тварин, які видужали, часто спостерігаються залишкові явища.