Ступницький О.І. Сучасний факторинг: ефективність торговельних операцій та управління корпоративними фінансами

Подождите немного. Документ загружается.

заборгованістю: можливого впровадження системи знижок для

покупців; одержання товарного кредиту у постачальника або

короткотермінового фінансування в банку. При цьому варто

віддати перевагу тому інструменту, який надасть більший ефект

за менших витрат.

 динамічний і факторний аналіз показників

рентабельності, ліквідності та фінансової стабільності.

 аналіз зміни податкового навантаження внаслідок

застосування факторингу.

Окремо варто виділити умови для реального отримання

факторингу у факторингової компанії (сформовані на основі

аналізу загальних вимог факторів до клієнтів):

 постійний характер поставок і тривалі комерційні зв'язки

з контрагентами;

 фіксоване щодо кожного контрагенту відстрочення

платежу;

 сума поставки товарів (виконання робіт, надання послуг)

одному дебіторові від 40 до 100 тис. грн;

 терміни відстрочення платежу за договорами не більше

180 днів.

Таким чином, господарським суб'єктам при застосуванні

факторингу необхідно:

 Проводити комлексний аналіз дебіторської заборгованості

для визначення поточних фінансових потреб. При цьому доцільно

розраховувати основні показники динаміки й оборотності

дебіторської заборгованості; визначати розмір упущеної вигоди

від невикористання коштів, що "зависли" у ній.

 Порівнювати ефективність використання факторингу з

ефективністю інших інструментів управління дебіторською

заборгованістю: наданням знижок, системою штрафів,

короткотерміновим кредитуванням, обліком векселів.

Ефективність визначається співвідношенням результату

застосування того або іншого інструмента й витрат.

 При ухваленні рішення щодо факторингу порівнювати

додатковий дохід від його застосування з видатками за

формулою (13). При цьому оптимальний ліміт фінансування

слід визначати за формулою (12).

 Ураховувати додаткові доходи від таких функцій

факторингу, як адміністративне управління дебіторською

заборгованістю, страхування ризиків, проведення аналізу

платоспроможності дебіторів.

 Намагатися приводити обсяг і якість дебіторської

заборгованості у відповідність з основними вимогами

факторингових компаній.

Отже, за підсумками вищевикладеного можна визначити

напрями подальшого дослідження факторингу на мікрорівні:

 За допомогою фінансового й операційного важелів

необхідно у подальшому аналізувати й формалізовувати вплив

факторингу на кінцевий фінансовий результат – чистий

прибуток і рентабельність власного капіталу.

 Досліджувати вплив факторингу на фінансову

стабільність і ліквідність підприємства шляхом проведення

факторного аналізу відповідних показників.

 Детальніше вивчати вплив факторингу на податкове

навантаження підприємства в частині сплати ПДВ і податку на

прибуток.

 Визначати й уточнювати якісні й кількісні чинники для

ухвалення рішення з упровадження факторингу, виходячи з

конкретних бізнес-процесів підприємства.

Згідно з п. 1.10 Закону про ПДВ, факторинг – це операція з пе-

ревідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої

особи другому кредитору з попередньою або наступною компен-

сацією вартості такого боргу першому кредитору. Як бачимо, та-

ке визначення ширше, ніж викладене в ст. 1077 Цивільного коде-

ксу України, тому що передбачає відступлення будь-якої вимоги.

Порядок обкладання ПДВ факторингових операцій регулюється

п. 3.2.5 Закону про ПДВ, згідно з яким факторингові операції є

об'єктом обкладання ПДВ, крім факторингових операцій, у випа-

дку, якщо об'єктом боргу є валютні цінності й цінні папери. Закон

про ПДВ не містить визначення терміна валютні цінності, тому

звернімося до інших нормативних актів. Відповідно до Декрету

про валютне регулювання, валюта України належить до валют-

них цінностей. Отже, якщо об'єктом боргу в договорі факторингу

є валютні цінності у вигляді валюти України, то така операція

відповідно до п. 3.2.5 Закону про ПДВ не є об'єктом обкладання

ПДВ. А от супутні послуги фактора, передбачені ч. 2 ст. 1077 Ци-

вільного Кодексу України, є об'єктом обкладання ПДВ на загаль-

них підставах, тому для запобігання можливих складнощів їхню

вартість відзначають у договорі окремо.

2.3. Управління ризиками

при здійсненні факторингових операцій

У системі факторингових відносин присутня велика кількість

сторін, кожна з яких дбає лише про свої інтереси в ході безпосе-

реднього здійснення або в процесі регулювання факторингових

операцій. Ці інтереси мають тенденцію до зіткнення, що, у свою

чергу, викликає внутрішні протиріччя між учасниками фактори-

нгових відносин. Ці внутрішні протиріччя можуть проявлятися в

різних формах, однією з яких є підвищення рівня ризиків. За

якісного відбору клієнтів і здійснення необхідного обсягу робіт

з отримання платежів за платіжними вимогами факторингові

операції є високоприбутковим видом фінансування реального

сектора економіки, при цьому, однак, і високоризикованими.

Слід зауважити, що і Національний банк України відносить фа-

кторинг до операцій з підвищеним ризиком. Ризик за факторин-

говими операціями як економічна категорія – об'ємне поняття,

оскільки включає всі ризики, які несе фінансовий агент на тлі

великої розбіжності платежів за факторингом у термінах й обся-

гах. Основним ризиком, що збільшує цю характерну для факто-

рингу особливість, є ризик неплатежу з боку дебіторів.

Ризики, властиві діяльності постачальника при факторинго-

вому обслуговуванні, передаються фактору при факторинговому

обслуговуванні без права регресу (разом з ризиком опортунізму,

тобто свідомо несумлінного поводження (шахрайства) постача-

льника) і залишаються у постачальника при факторинговому

обслуговуванні з регресом або поділяються між сторонами в

певній пропорції при факторинговому обслуговуванні із частко-

вим регресом. Шляхом диверсифікації клієнтів за галузями і ре-

гіонами країни досягається управління ризиками за факторинго-

вими операціями. Шляхом встановлення комісії одночасно з ди-

версифікацією забезпечується покриття частини ризику, струк-

турно сформованої таким чином, щоб вона компенсувала значну

частину прийнятих на себе фактором ризиків і покривала видат-

ки за факторинговим обслуговуванням.

Однією з умов, що забезпечують ефективність факторингово-

го обслуговування, є фінансування фактором усіх або майже

всіх поставок продавця протягом тривалого періоду часу. Тільки

в цьому випадку продавець може розраховувати на реалізацію

своєї програми розширення продажів, не побоюючись виник-

нення дефіциту обігових коштів. Це означає, що упродовж три-

валого проміжку часу фактор буде змушений фінансувати про-

дажі клієнта, майже не впливаючи на підбір контрагентів, ціно-

ву політику й інші істотні моменти стратегії продажів свого клі-

єнта. Для того, щоб уникнути загроз, пов'язаних із такою ситуа-

цією, фактори виплачують після поставки дострокові платежі не

в повному обсязі (зазвичай у розмірі 70–90 %). Це зберігає заці-

кавленість продавця в проведенні оптимальної політики прода-

жів, відповідно до ринкової ситуації, оскільки, перешкоджаючи

виникненню додаткових втрат фактора, він тим самим оберігає

від втрат і себе. Ризики за факторинговими операціями мож-

на розділити на три групи:

 ризик неплатежу з боку дебіторів;

 ризики, що мають загальний характер;

 ризики, пов'язані зі специфікою діяльності клієнтів і їх-

ніх дебіторів.

Ризик неплатежу з боку дебіторів пов'язаний з неповернен-

ням фінансування, його неповним або несвоєчасним повернен-

ням через несумлінність чи неплатоспроможність покупця (про-

вина покупця) або порушенням продавцем умов контракту (про-

вина продавця). Серед причин, що зумовлюють ризик неплате-

жу можна виділити:

 стан платоспроможності дебітора,

 ступінь відповідальності та "якість" постачальника,

 можливі зовнішні ризики.

Тут також варто виділити ризик невиробництва товарів або

виробництва неякісних товарів чи поставки продукції, що не

відповідає умовам контракту. Серед зовнішніх ризиків можна

виділити:

 транспортний ризик,

 ризик неплатежу з боку страхових компаній,

 форс-мажорні обставини.

Аналізуючи ризик неплатежу та його причини загалом, слід

зазначити, що в підвищенні ефективності факторингових опера-

цій, попередженні даного ризику і його зменшенні у випадку

виникнення, головну роль відіграє безпосередньо робота самого

фактора. Професійне здійснення фінансового аналізу клієнтів і

боржників, точна оцінка самого ризику неплатежу та його при-

чин багато в чому залежить від кваліфікації співробітників, що

здійснюють факторингові операції і від якості їх роботи.

До ризиків, що мають загальний характер, належать полі-

тичний, економічний, валютний, відсотковий, системний і зако-

нодавчий. Політичний ризик присутній, якщо в країні нестійкий

політичний режим, мають місце націоналізація або приватиза-

ція, якщо можливі воєнні дії, чи спостерігаються революційні

настрої. Для його аналізу необхідні постійні спостереження за

поточною ситуацією в країні та за тим, як політичні зміни впли-

вають на діяльність клієнтів і боржників фінансового агента.

Економічний ризик у сучасній економічній ситуації в Укра-

їні, безумовно, присутній. Щоб оцінити його вплив (у межах

внутрішнього факторингу), необхідно порівняти за певні періо-

ди часу темпи зростання прибутку від здійснення факторинго-

вих операцій і темпи зростання інфляції. Валютний ризик

впливає на обсяг обігових коштів фінансового агента. Для його

оцінки доцільно порівняти темпи зростання вартості активів,

виражених у певній іноземній валюті, з темпами зростання від-

повідної іноземної валюти за кілька періодів часу. Фінансовий

агент відчуває даний ризик, якщо відбувається зростання курсу

відповідної іноземної валюти. Відсотковий ризик є невід'єм-

ною частиною факторингової діяльності, оскільки фактор при

здійсненні факторингових операцій не тільки одержує відсотки

за надання фінансування, але й сам платить відсотки за кошти,

залучені для поповнення оборотного фонду підрозділів факто-

рингових операцій фактора.

Системний ризик – це ризик того, що неспроможність одно-

го з учасників системи переказу "платежів" на фінансовому ри-

нку унеможливить для інших учасників виконання їхніх зобов'я-

зань (включаючи розрахунки за зобов'язаннями у системі пере-

казів) при настанні терміну платежу. Таке невиконання зобов'я-

зань може спричинити значні ліквідні або фінансові проблеми і,

як наслідок, поставити під загрозу стабільність фінансових рин-

ків. Системний ризик присутній у випадку нестабільності еко-

номічної системи загалом і банківської, зокрема. Даний ризик

характерний для України, у зв'язку із чим фактор завжди має

його враховувати при здійсненні будь-якої банківської операції.

Законодавчий ризик особливо характерний для української

фінансово-банківської системи. Найчастіше нові підзаконні акти,

норми, інструкції не спрощують роботу, а заплутують й усклад-

нюють її. Так, наприклад, багато найважливіших аспектів взаємин

фінансового агента та клієнта взагалі не регулюються нормами

законодавчої практики України. Зокрема, не визначені порядок

виконання фінансовим агентом своїх зобов'язань, заходи правово-

го захисту клієнта у випадку невиконання зобов'язань агентом.

Формулювання окремих статей викликають низку питань і непо-

розумінь. Насамперед, слід зазначити, що не існує визначення по-

няття фінансування. У зв'язку із цим визначення факторингу як

фінансування під відступлення грошової вимоги викликає неодно-

значне трактування даної угоди. Взагалі виділяються два види до-

говору факторингу. У першому випадку відступлення грошової

вимоги здійснюється шляхом купівлі-продажу, тобто під фінансу-

ванням мається на увазі покупка цієї вимоги. У другому випадку

відступлення здійснюється як забезпечення, а фінансування – це

звичайне кредитування. Таким чином, на нашу думку, викорис-

тання щодо факторингових операцій слова фінансування не зовсім

коректне. Щоб знизити законодавчий ризик, необхідно весь час

уважно стежити за новими законами, що публікуються державною

владою, нормативними документами НБУ, а також постійно кон-

сультуватися з юристами (або юридичною службою фактора, як-

що вона є) та службою внутрішнього контролю.

Ризики, пов'язані зі специфікою діяльності клієнтів і їхніх

дебіторів. Для оцінки цих ризиків фактор має відслідковувати

ситуацію розвитку відповідного сектора економіки. У зв'язку із

цим можна виділити галузевий ризик, для оцінки наявності яко-

го фактору варто вивчати ступінь розвитку даної галузі промис-

ловості, відсоток банкрутства в ній тощо.

Слід зазначити, що системи прийняття рішень щодо ризиків

факторингових операцій і фінансування різні. Зокрема, робота з

факторинговими ризиками вимагає специфічного підходу, на-

самперед скорингових систем оцінки, близьких до кредитних.

Нині практика ризик-менеджменту використовує чимало мето-

дів для раннього розпізнавання та зниження ризиків. Серед них:

 оцінка фінансового стану клієнта;

 лімітування ризику або розробка системи обмежень, що

встановлює гранично припустимий рівень ризику на одиного

клієнта;

 диверсифікація або розподіл активів залежно від галузе-

вих, регіональних й інших характеристик клієнта і його дебіторів;

 хеджування ризику або страхування за допомогою тер-

мінових контрактів чи структурного балансування активів і зо-

бов'язань;

 розподіл ризиків або часткова їх передача третій стороні

тощо.

При цьому оптимальний підхід полягає в тому, щоб мати

широкий інструментарій визначення й мінімізації фінансових

ризиків при здійсненні факторингових операцій. У вітчизняній

фінансово-банківській практиці поки що не існує надійних під-

ходів (методик) виміру й управління всією системою фінансо-

вих ризиків. Наразі у законодавчих й нормативних правових до-

кументах відсутнє саме поняття управління ризиками при здійс-

ненні факторингових операцій. За таких обставин більшість фа-

кторів намагаються управляти ризиками інтуїтивно, нерідко вже

після настання для них негативних наслідків, і кожен на свій

розсуд пропонує технології управління ризиками.

Найефективнішими, з погляду посилення контролю за діяль-

ністю клієнта та зниження рівня ризику фактора при укладанні

договору факторингу, є такі методи:

 оцінка фінансового стану клієнта;

 лімітування ризику фактора при здійсненні факторинго-

вих операцій;

 диверсифікація ризиків залежно від галузевих, регіона-

льних й інших характеристик клієнта та його дебіторів.

Розглянемо послідовно і детальніше ці методи.

Оцінка фінансового стану факторингового клієнта розрахо-

вується, виходячи з таких показників:

 коефіцієнт фінансової стабільності клієнта;

 його платоспроможність;

 ліквідність;

 рентабельність.

Крім зазначених показників, для одержання повнішої інфор-

мації про фінансовий стан свого клієнта фактору доводиться

звіряти свої дані про клієнта з організаціями, що мали з ним які-

небудь відносини. Так, постачальники факторингового клієнта

можуть надати фактору інформацію про оплату рахунків, надані

знижки, максимальну і мінімальну суму фінансування, необґру-

нтовані претензії й утримання, що цікавить клієнта.

Другим важливим фактором зниження рівня ризику фінансово-

го агента при договорі факторингу є лімітування фінансування

клієнта і його дебіторів. Основна мета встановлення лімітів – зни-

ження ризику фактора не одержати повну та своєчасну оплату на

грошову вимогу. Встановлюючи ліміти, фактор в обов'язковому

порядку орієнтується на фінансові потоки клієнта й оцінює його

здатність не тільки використовувати, але й сплатити заборгова-

ність у випадку несумлінності боржника (факторинг із регресом).

Для реальнішої уяви про економічне становище клієнта і йо-

го боржників фактори розробляють власні методики розрахунку

ліміту фінансування на кожного потенційного клієнта і його по-

купців. Існують основні положення методики розрахунку лімітів

фінансування продавця і його дебіторів при укладанні договору

факторингу із правом регресу, що використовуються факторами.

Перед тим, як розпочати розгляд методики слід наголосити,

що вона має, насамперед, допомогти фактору розрахувати ліміт

фінансування продавця (клієнта фактора). Під даним лімітом

розуміється максимальна сума коштів, що може бути виплачена

фактором продавцю під відступлення його грошових вимог до

покупців (дебіторам).

Початковий ліміт фінансування продавця визначається на пі-

дставі даних його фінансової звітності: бухгалтерських балансів

і звітів про прибутки та збитки за останні п'ять звітних періодів

(кварталів).

Ліміт фінансування продавця (клієнта) у гривнях визна-

чають за формулою:

ЛФП = 0,85 ∙ Врпсм ∙ ОПІ ∙ СК, (20)

де ЛФП – ліміт фінансування продавця;

0,85 – частка авансового фінансування продавця від відступле-

ної грошової вимоги;

Врпсм – середньомісячний виторг від реалізації продукції за

останній звітний квартал;

ОПІ – оцінка повноти інформації, наданої продавцем;

СК – сезонний коефіцієнт, що враховує можливу зміну виторгу

продавця в поточному місяці (визначається експертно).

Після визначення ліміту фінансування продавця (клієнта) ро-

зраховується ліміт фінансування дебіторів (покупців). У гри-

внях за відсутності історії оплати не менше ніж чотирьох поста-

вок з відстроченням платежу його розраховують за формулою:

ЛФД = 0,1 ∙ ЛФП ∙ СК, (21)

де ЛФД – ліміт фінансування дебітора;

ЛФП – ліміт фінансування продавця (у нашому випадку при 10

дебіторах);

СК – сезонний коефіцієнт, що враховує можливу зміну виторгу

продавця в поточному місяці (визначається експертно).

Ліміт фінансування дебітора у гривнях за наявності оплати

чотирьох і більше поставок з відстроченням платежу розрахо-

вують за формулою:

ЛФД = 1,5 ∙ ЗЛ ∙ ПОСП ∙ СК, (22)

де ЛФД – ліміт фінансування дебітора;

100

ЗЛ – закупівельний ліміт, що дорівнює максимальній сумі опла-

чених поставок, здійснених за період, що відповідає відстрочен-

ню платежу щодо даного дебітора, на тимчасовому відрізку в

останні три календарні місяці;

ВОСП – відсоток оплати суми поставки продавця (клієнта);

СК – сезонний коефіцієнт, що враховує можливу зміну виторгу

продавця в поточному місяці (визначається експертно).

Одним із методів зниження фінансових ризиків при укладан-

ні договору факторингу, що часто використовується, є дивер-

сифікація ризиків. Економічно обґрунтована стратегія дивер-

сифікації ризиків сприяє зниженню витрат фактора за рахунок

збалансованішого маневрування своїми фінансами. Диверсифі-

кація ризиків, прямо пов'язана з диверсифікацією активів, наразі

є досить новим напрямом у діяльності факторів. В основі даного

напряму лежить прагнення фактора частково розподілити, "роз-

сіяти" ризик можливого неплатежу з боку окремих покупців се-

ред своїх контрагентів – клієнтів. Диверсифікація ризиків знач-

но послаблює вплив на діяльність фактора різних галузевих і

регіональних криз, істотно пом'якшуючи їхні руйнівні наслідки.

Використання факторами у своїй діяльності методу диверси-

фікації ризиків позитивно впливає і на факторингових клієнтів,

підштовхуючи їх на розширення пропонованого ними асорти-

менту продукції, на пошук нових покупців. Усе це сприяє зрос-

танню клієнтської бази.

Отже, одним з найважливіших завдань при здійсненні факто-

рингових операцій є розв'язання проблем управління супутніми

ризиками. Саме їх вивчення й має стати центральною частиною

будь-яких досліджень із цієї досить актуальної проблематики.

Факторинг і страхування торговельних кредитів. Як серед

клієнтів, так і в професійному середовищі існує думка, що фак-

торинг і страхування торговельних кредитів прямо конкурують

між собою. Більше того, нерідко доводиться чути питання про

те, яка із цих двох послуг "дешевша" або навіть "вигідніша".

Звичайно ж для професіоналів у страхуванні завжди існує спо-

куса відповісти клієнтові, що страхові послуги привабливіші,

ніж факторинг.