Стратегія сталого розвитку природи та суспільства. Матеріали курсу

Подождите немного. Документ загружается.

рівень цін на відповідний товар порівняно з аналогічними економічними

показниками в тих місцях і в той час, де і коли відсутня підвищена потреба в

зазначених природних благах.

Мінова вартість, ціна. Природні фактори є специфічними елементами

товарно-грошових відносин. З одного боку, вони є носіями властивостей,

звичайних для будь-яких елементів системи економічних відносин (наприклад,

властивості товару). З іншого боку, особливості природних факторів (на чому ми

вже зупинялися вище) істотно відрізняють їх від інших елементів економічної

системи і суттєво обмежують дію традиційних економічних властивостей.

До розряду традиційних економічних властивостей, які притаманні

товарам, належать їх мінова вартість і ціна.

Такі ж властивості мають і природні фактори, що беруть участь у процесі

товарно-грошових відносин. Мінова вартість характеризує купівельну

спроможність одного товару відносно іншого. Раніше на конкретному прикладі

ми переконалися, що наша можливість задовольняти потреби в конкретних

природних благах може бути прямо чи опосередковано реалізована за певну

суму грошей. Саме ця сума і виступає в ролі універсального еквівалента

купівельної спроможності {мінової вартості) даного природного блага.

З міновою вартістю тісно пов'язана інша характеристика - ціна, під якою

звичайно розуміють ту кількість коштів (грошей), за яку продавець згоден

продати, а покупець готовий купити одиницю товару.

Таким чином, формування ціни можна вважати процесом пошуку

компромісу між продавцем (ціною пропозиції) і покупцем (ціною попиту).

Цілком природно, що продавець прагне продати якнайдорожче. Мінімальний

рівень ціни продавця (нижче якого він не може знизити ціну) при цьому

визначається витратами виробництва і доставки на ринок товару. Коли

товаром є природні фактори (природні блага) - це витрати, пов'язані з відтворен-

ням кількісних і якісних характеристик даного природного фактора, або витрати,

необхідні для створення умов (зокрема, необхідної інфраструктури, допоміжних

товарів і послуг), достатніх для задоволення потреб у даних природних благах.

Крім того, ціна пропозиції залежить і від інших факторів: психології продавця,

його ринкової стратегії, цін конкурентів, можливостей виробника/продавця

одержати фінансові чи негрошові пільги або різні форми підтримки (субсидії,

податкові пільги, сприяння організації діяльності тощо).

Покупець прагне купити товар якомога дешевше, й існує та межа

максимального рівня ціни покупця, вище якої він не може чи не згоден платити.

Ціна покупця, як правило, набагато більше зазнає впливу суб'єктивних факторів

порівняно з ціною продавця. Це пояснюється тим, що в її основі звичайно

лежить суб'єктивна оцінка покупцем усіх вигод, які він може одержати у

випадку придбання товару (задоволення своїх потреб). У цілому на ціну попиту

крім суб'єктивних смаків і переваг покупця впливають такі фактори: ступінь

насичення ринку аналогічними (такими, що можуть замінити певні функції)

товарами і послугами, еластичність попиту, платоспроможність покупця тощо.

Мінімальний рівень ціни продавця визначається витратами відтворення

природних благ. Максимальний рівень ціни покупця обумовлений вигодою їх

використання.

Для такого специфічного товару, яким є природні фактори, значний

вплив на ціну попиту справляє форма і ступінь мотивації потреби в даних

природних благах. Саме вони визначають еластичність попиту і, відповідно,

впливають на його ціну.

Під еластичністю попиту розуміють відносну зміну обсягу попиту під

впливом зміни будь-якого фактора (частіше — ціни) на 1%. Зокрема, виділяють

кілька типів еластичності попиту стосовно зміни ціни товару, у тому числі:

абсолютно еластичний попит (попит припиняється при будь-якій зміні ціни);

еластичний попит (зміна попиту значно перевищує зміну ціни); попит із

пропорційною еластичністю (зміна попиту пропорційна зміні ціни);

нееластичний попит (реакція попиту значно менша зміни ціни); абсолютно

нееластичний попит (попит практично не реагує на зміну ціни).

Факторами, що впливають на цінову еластичність, є: а) наявність благ-

замінників: чим більше в блага замінників, тим більш еластичним буде попит на

дане благо; б) питома вага блага в бюджеті споживача: чим вона вища, тим

більш еластичний попит; в) розмір доходу: чим заможніший покупець, тим

менше він звертає увагу на зміну цін; г) якість товару: чим якісніший товар, тим

менш еластичним є попит на нього; ґ) ступінь необхідності блага: попит на

предмети першої необхідності менш еластичний, ніж на предмети розкоші; д)

розмір запасу: чим більший запас даного блага в споживача, тим більш

еластичний попит на нього; ж) очікування споживача: передбачуване

збільшення дефіцитності блага знижує еластичність попиту. Аналіз факторів

еластичності стосовно природних благ дозволяє зробити кілька висновків.

Перше. Більшість природних благ, які виконують фізіологічні функції

(наприклад, питна вода, повітря для дихання, необхідні продукти харчування,

ін.), практично не мають благ-замінників. Саме вони в обсягах, необхідних для

виконання зазначених функцій, становлять (чи мають становити) предмети

нееластичного попиту. Без них просто неможливе життя людини. Про що це

свідчить? Насамперед про те, що не можна заощаджувати на цьому виді

природних благ. Там, де через низьку платоспроможність населення не в

змозі забезпечити себе зазначеними благами, про це повинні потурбуватися

держава або органи місцевої адміністрації. Підкреслимо ще раз, що мова йде:

по-перше, про природні блага певної якості (склад компонентів, рівень чистоти),

по-друге, про певні обсяги даного блага, що покривають фізіологічні потреби.

Розв'язання цієї проблеми (з відповідним фінансовим забезпеченням) має бути

одним із першочергових завдань.

Друге. Незамінність даного виду природних благ для логічних потреб

населення не означає, що ці блага так незамінні в економічних системах. Тут

вони можуть вваж відносно замінними. Наприклад, водоємні технології можуть

бути замінені на рециркуляційні технології, а водоємні товари і послуги - на

неводоємні. На практиці це означає, що потреба в такому природному ресурсі,

як вода, частково задовольнятиметься (заміщатиметься) іншими видами

ресурсів, зокрема, обладнанням та електроенергією. У цьому плані попит на

шість природних благ, які використовуються у виробництві та побуті, є значною

мірою еластичним. Це може бути використано з метою зниження

природоємності економічних систем застосування цінового інструментарію.

Третє. Для природних благ, які виконують соціальні функції (тобто

формують особистісні якості людини), ступінь нееластичності попиту (інакше

кажучи, готовність людини платити віть незважаючи на підвищення ціни) буде

тим вищий, чим глибше усвідомить людина значення цих функцій у її житі

розвитку її дітей. У даному випадку йдеться про предмети і послуги, що

забезпечують інформаційний контакт людини лісними природними системами.

Це, з одного боку, відтворені працею людини самі природні об'єкти,

«привнесені» в середовище проживання людини: острівці природних

ландшафтів, дерева, кущі, газони, квіти, представники фауни (риби у фонтанах,

звірі в парку, ін.). З іншого боку різні види послуг (транспортні, туристичні,

сервісні), які дозволяють реалізувати інформаційний контакт із дикими чи

наближеними до диких природними ландшафтами.

Ведучи мову про врахування еколого-економічних оцінок у системі

товарно-грошових відносин, ще раз нагадаємо про ті властивості природних

благ, що обмежують сферу використання економічних показників для

вирішення екологічних проблем.

• Фізіологічні, соціальні та екологічні функції природи безцінні в

економічному значенні, тобто не можуть мати вартісної оцінки. Це виключає

можливість регулювання їх використання за допомогою економічних

показників. Економічно оцінювати, а отже і регулювати, можна лише незначну

частку економічних функцій природи, яка опосередковано пов'язана з трьома

згаданими групами функцій.

• Природні фактори, що забезпечують зазначені функції, в умовах

планети не можуть бути штучно відтворені через діяльність економічної

системи. Відповідно, економічна система не може повною мірою взяти

відповідальність за регулювання їх використання.

• Більшість зазначених функцій не можуть бути заміщені, тобто

компенсовані залученням інших форм капіталу (зокрема, використанням будь-

яких матеріальних ресурсів чи додатковою працею).

• Значна частина природних факторів не може бути відчужена

(неможливе встановлення форм власності). Такі природні блага, як клімат

планети, її захисні (буферні) системи, атмосферне повітря, водна система,

біосферні компоненти, електромагнітне поле Землі та інші, є надбанням

світового співтовариства і не можуть бути предметом купівлі-продажу.

Усе це, втім, не означає, що екологічні функції зазначених природних

благ не можуть використовуватися економічною системою і навіть частково (у

чому ми переконалися вище) продаватися опосередковано за допомогою інших

товарів і послуг. Цей своєрідний статус загальної (всепланетної) власності на

зазначені природні фактори супроводжується і відносною доступністю їх

використання будь-якими жителями чи економічними суб'єктами планети. Ця

доступність у сполученні з транскордонним характером зазначених природних

благ, їх взаємозв'язком і взаємозумовленістю, а найголовніше - їх високою

вразливістю, обумовлюють високий ступінь ризику внаслідок виникнення

господарської діяльності, екодеструктивних явищ, різних за ступенем своїх

наслідків (аж до катастрофічних) і за масштабами дій (аж до глобальних). Усе

разом змушує створювати глобальну систему екологічної безпеки, мобілізуючи

неекономічні (організаційні, адміністративні, соціальні) методи: встановлення

квот природокористування; використання системи обмежень, ліцензій, пільг;

введення екологічних стандартів; застосування санкцій до порушників;

екологічне виховання й освіту тощо.

Неможливість «всеохопного» застосування ринкових інструментів до

регулювання споживання вищезгаданих природних благ не виключає, що

подібні важелі не можуть частково використовуватися в тих сферах

господарювання, де це можливо і доцільно. Зокрема, вони успішно вирішують

проблеми зниження матеріаломісткості та енергоємності (а отже, значною мірою

і природоємності) продукції. У деяких країнах ефективно застосовується

система продажу прав на забруднення, використовуються також інші механізми.

5.5 Практичні процедури управління екологізаиією економіки та її

підрозділів

Удосконалення методів екологізації економіки здійснювалось не тільки

шляхом застосування природозберігаючих технологій або формування

екологічних обмежень (стандартів), але й завдяки створенню й удосконаленню

управлінських процедур (схем, принципів, рекомендацій, прийомів). Вдала

управлінська схема, що була одного разу вже вибрана шляхом проб і помилок,

давала змогу потім повторити вдалий досвід, уникнувши можливих прорахунків.

Процедури економічного управління закріплювались і вдосконалювались у

процесі повторення, враховуючи місцеві особливості при поширенні на інші

регіони чи країни світу. Вони вирішували дуже важливі завдання: компенсували

брак знань і досвіду з окремих проблем природокористування в простих

виконавців (їм, зокрема, вже не потрібно було думати над тим, що робити,

значною мірою процедури відповідали й на питання як робити). Крім того, ці

процедури підтягували рівень знань більшості виконавців до рівня лідерів

(стандартні пункти процедур висували певні вимоги до знань і навичок ви-

конавців); заощаджували кошти в галузі природокористування (оскільки щось

повторити завжди дешевше, ніж винайти); змушували обмінюватися досвідом

між регіонами під час передачі процедур. Мабуть, найбільшого поширення в

практиці природокористування набули такі процедури екологічного управління,

як: оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), екологічний аудит,

екологічна оцінка життєвого циклу виробів, міжнародні стандарти екологічного

менеджменту та аудиту, місцеві ініціативи із забезпечення сталого розвитку

(«Місцева агенда - 21»).

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) (англ. варіант:

епvіrоптепt ітрасt аssеssтепt). У широкому розумінні ця процедура передбачає

оцінку можливих наслідків впливу будь-яких видів діяльності на довкілля. Як

стандартна процедура ОВОС стала застосовуватися (практично одночасно в

багатьох країнах) у формі екологічної ревізії (експертиза) великих

господарських проектів. Не випадково в Радянському Союзі довгий час вона

була відома саме під назвою «екологічна експертиза».

Роком народження рекомендацій (методики) проведення ОВНС можна

вважати 1970 р., місцем народження - США. Трохи пізніше роботи з екологічно-

го обґрунтування проектів, пов'язаних із великомасштабним впливом на при-

роду, почали проводити в Австралії, Великобританії, Канаді, ФРН. З 1972 р.

екологічна експертиза проектів почала впроваджуватися в Радянському Союзі.

У 1972-1973 рр. обов'язковість процедури ОВОС була вже тією чи іншою мірою

закріплена законодавчо в зазначених країнах, а крім того в Японії, Франції,

Швеції, Іспанії, Індонезії. У Японії за здатність висвітлювати екологічні вади

майбутніх проектів вона дістала влучну назву «запалювати світло до настання

темряви». У 1980 р. була затверджена «Методика еколого-економічної оцінки

проектів», що була розроблена Радою з вивчення продуктивних сил України

(РВПС). У 1985 р. процедура ОВНС була законодавчо зафіксована в країнах

ЄЕС.

У 2002 р. Верховна Рада України внесла кілька змін до Законів України

«Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про екологічну

експертизу». Головний зміст поправок - забезпечити населенню можливість

вільного доступу до екологічної інформації та участь в обговоренні проектів

щодо будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на

стан довкілля (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України» від 28.11.2002, № 254-ІУ).

Звичайно ОВНС передбачає кілька стадій:

• виявлення необхідності і ступеня деталізації ОВОС;

• попередня оцінка впливу, визначення найбільш важливих видів

екодеструктивної діяльності для їх оцінки;

• дослідження впливу проекту на навколишнє середовище;

• складання висновку про вплив на довкілля;

Р О З Д І Л

Поняття системи і розвитку

5.1 Система, її стан і зміни

Поняття «розвиток» і «система» так само нерозривні, як «біографія» та

«ім'я». Власне, історія розвитку будь-якої системи і є її біографією.

Ведучи мову про розвиток, ми однозначно маємо на увазі систему.

Адже розвиватися може тільки щось, здатне до розвитку. Таку здатність

можуть мати тільки відкриті стаціонарні системи. Справедливо й інше:

говорячи про природну систему, ми вже передбачаємо її розвиток. Тому що

природні системи не можуть не розвиватися. Адже розвиток є їх невід'ємною

властивістю. Адже розвиток - це рух, а природа не може існувати без руху

жодної миті. Джерело цього руху є найбільшою таємницею природи і головним

секретом розвитку систем.

Що ж таке «відкрита стаціонарна система»? Відповісти на це питання і

просто, і надзвичайно складно. Просто тому, що все, що нас оточує (ті ж

молекули і атоми), належить до класу відкритих стаціонарних систем. Складно

тому, що природа їх лежить за межами можливостей пізнання людського

розуму (у чому ми ще матимемо змогу переконатися).

Відкриті стаціонарні системи - три слова і єдина тріада нерозривних

понять, кожне з яких невіддільне від двох інших. У цій тріаді приховані

таємниці світобудови, що дарують нам нескінченне різноманіття природних

форм і явищ. Три слова, кожне з яких саме несе в собі глибинні таємниці

природи. Ці таємниці можна пізнавати без кінця, і разом з тим вони незба-

гненні. Незбагненні тому, що неможливо осягнути нескінченність - а світ

нескінченний у своєму різноманітті. Пізнаванні – тому що нескінченним може

бути і сам процес пізнання природою самої себе. Адже людина - теж частина

природи, обмежена як матеріальне тіло і нескінченна як інформаційна сутність.

Однією з її місій і є пізнання розвитку природи, що в кінцевому рахунку

означає дослідження відкритих стаціонарних систем. Почнемо з останнього

слова.

Що таке система? Система - це сукупність окремих частин,

об'єднаних у ціле, що породжує якусь нову якість, якої не мали частини, з

яких складається система. Інакше кажучи, система може мати властивості,

які відсутні у її частин. Це означає, що систему в цілому не можна зрозуміти,

препаруючи її або вивчаючи лише властивості її окремих компонентів.

Дійсно

• Вода має дивні властивості, яких не мають ані водень, ані кисень,

що утворюють воду.

• Можливо, автомобіль і зможе пересуватися без якихось своїх

частин або вузлів, однак жодна його деталь або вузол не зможуть виконати

функцію автомобіля в цілому.

• Усі види ссавців мають стандартний набір органів, але неповторно

різняться своїми формами і функціями. Це означає, що подібні компоненти

можуть утворювати зовсім різні системи.

• Навіть близнюки, які майже не відрізняються фізично, можуть

мати зовсім різні особистісні якості.

Тепер зрозуміло, чому древні філософи дали визначення системи як

цілого, що більше суми його частин. Ще простіше визначили систему сучасні

економісти: 2 + 2 = 5. Але яким чином виникає в системі приріст якості?

Інакше кажучи, як виникає ця містична відмінність між цілим і сумою частин

системи?

Система - це ціле, що більше суми його частин.

Усі матеріальні системи в дійсності мають подвійну природу: вони

настільки ж інформаційні, наскільки і матеріальні. Адже саме інформаційна

програма взаємодії в просторі й часі матеріальних частин поєднує їх у

систему. Отже, саме інформаційна сутність надає системі неповторного

вигляду і фактично робить систему системою, формуючи її зі стандартних

матеріальних блоків.

Але якщо кількість матеріального (суми складових компонентів) при

утворенні системи не змінюється, а якість єдиного цілого зростає, отже цей

приріст відбувається внаслідок збільшення в системі обсягу інформації. Це

вона може перетворити одну і ту саму кількість атомів вуглецю в блискучий

алмаз (природний еталон твердості) або в абсолютно чорний графіт (одну з

найбільш м'яких речовин). Це завдяки інформації купа будівельних матеріалів

набуває нової якості, перетворюючись на багатофункціональний будинок, а з

безформеної біомаси яйця раптом з'являється живе чудо природи - курча.