Скоков Б.Г., Краївська І. А. Гроші і кредит

Подождите немного. Документ загружается.

грошей з метою обслуговування зростаючих обсягів обігу. Грошовий ринок

перетворюється у внутрішній елемент грошового обігу. Він забезпечує

перерозподіл наявної маси грошей з метою прискорення їх обігу і

забезпечення потреб обігу в грошах у межах наявної їх маси. Але можливості

грошового ринку не безмежні. Тому виникає потреба в поповненні обігу

додатковою масою грошей. На відміну від кругообігу індивідуального

капіталу, додаткові потреби в грошових коштах на рівні суспільства можуть

бути забезпечені лише за рахунок додаткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії грошей можуть бути зумовлені такими

факторами:

а) збільшенням обсягів виробництва ВВП. Для цього банківській сис-

темі необхідно розширювати кредитування суб'єктів господарювання;

б) перевищенням обсягів імпорту продукції над її експортом;

в) зниженням швидкості обігу грошей, що зумовлено зниженням роз-

подільчої функції грошей та інших чинників.

Отже, сукупний грошовий обіг — це не є механічна сума обігів грошей

в межах індивідуальних капіталів. Він являє собою самостійне економічне

явище, що пов'язане з процесом суспільного відтворення.

Якщо не враховувати відтворювального аспекту, то грошовий обіг

можна уявити, як безперервний процес переміщення грошей у функціях

засобу обігу і платежу між окремими його суб'єктами (суб'єктами

господарювання, між ними і фізичними особами, між окремими фізичними

особами, між банками, між банками та фізичними і юридичними особами

тощо). На кожній із цих ділянок обміну можуть бути зустрічні грошові

вимоги між суб'єктами обміну. Це створює можливості їх взаємного

погашення (заліку). Взаємний залік зменшує обсяг грошового обігу і потребу

в грошових коштах для його обслуговування.

3.2. Потоки грошового обігу та їх балансування

Виявлення закономірностей грошового обігу і особливостей руху

грошей у процесі суспільного відтворення економісти практикують за

допомогою моделі грошового обігу. У такій моделі всі суб'єкти грошового

обігу згруповані у чотири групи.

1. Фірми. До них віднесені всі юридичні і фізичні особи, які беруть

участь у створенні і реалізації національного продукту.

2. Сімейні господарства. Це самостійні одиниці, що мають свої доходи

та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет.

3. Уряд. Це юридичні особи — державні, управлінські та інші структу-

ри, які забезпечують розподіл і перерозподіл національного доходу і

національного продукту.

4. Фінансові посередники. Це суб'єкти грошового ринку, які акумулю-

ють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за

свій рахунок. Це банки, страхові, інвестиційні, фінансові компанії тощо.

Кожна група суб'єктів грошового обігу має свої характерні для неї

доходи і витрати. Усі різноманітності доходів і витрат згруповані в

економічно відособлені грошові потоки. Такі потоки відбуваються і між

окремими суб'єктами всередині кожної групи.

Більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через

ринки. Тому в моделі виділяються чотири види ринків.

1. Ринок продуктів. Тут реалізується створений фірмами національний

продукт.

2. Ринок ресурсів. Фірми купують ресурси, необхідні для здійснення

процесу виробництва: робочу силу, природні ресурси (земельні ділянки, воду

тощо), капітал у формі засобів виробництва, будівель, споруд, грошових

коштів тощо.

3. Фінансовий ринок. На ньому реалізуються вільні фінансові ресурси у

формі грошових заощаджень.

4. Світовий ринок, через який здійснюється взаємодоповнюючий зв'я-

зок економічної системи країни з зовнішнім світом.

У моделі грошові потоки пов'язують між собою всі групи економічних

суб'єктів і усі види ринків. В результаті забезпечується функціонування

єдиного ринкового простору країни.

Безперервний і послідовний рух грошових коштів цільового спряму-

вання названо потоками (див. рис. 3.1, показано стрілками). Потоки в

економічній системі мають двояке вираження: натурально-речове і грошове.

Якщо уявити потоки, що спрямовані за годинниковою стрілкою і мають

натурально-речове вираження, то рух грошових потоків показано у

зворотному напрямку, тобто проти годинникової стрілки. Кількість грошових

коштів за окремими потоками збігається з грошовим вираженням кількості

товарно-матеріальних і інших цінностей.

Світовий ринок

Ринок продуктів

Уряд

Фінансові ринки

Центральний банк

Ринок ресурсів

Сімейні господарства

Фірми

Рис. 3.1. Модель сукупного грошового кругообігу

Із всіх потоків моделі сукупного грошового кругообігу (див. рис. 3.1)

найважливішими є два: національний продукт (грошова оцінка сумарної

вартості всіх готових товарів і послуг, виготовлених в економічній системі) і

національний доход (сумарний доход, який отримують сімейні господарства.

Він включає всю заробітну плату, гонорари, ренту, доходи за акціями,

виручку від реалізації сільськогосподарської продукції, земельних ділянок,

будівель та інших матеріальних і нематеріальних активів).

В моделі національний продукт і національний доход рівні. У наведе-

ній моделі (див. рис. 3.1) виділено 16 грошових потоків. Першим визначено

сукупність витрат у формі платежів фірм, зумовлених купівлею виробничих

ресурсів (робочої сили, природних ресурсів і інших засобів виробництва).

Назустріч цьому потоку рухаються грошові кошти в напрямку фірм за

куплені ресурси. За результатами грошового потоку 1 відбувається реалізація

ресурсів, запропонованих сімейними господарствами. У них формуються

доходи у формі заробітної плати, гонорарів, доходів від акцій, виручки від

реалізації матеріальних і нематеріальних активів тощо, які відображені в

моделі грошовим потоком 2.

Всі отримані доходи сімейних господарств розподіляються на три

частини, які породжують окремі грошові потоки. Більша частина грошових

коштів витрачається на споживання. До них відноситься оплата за придбані

товари (послуги) на внутрішньому (грошовий потік 3) і світовому (грошовий

потік 10) ринках.

Частину доходу сімейні господарства направляють Уряду у формі

податків (грошовий потік 4). Цей потік супроводжується зустрічним

переміщенням нематеріальних благ і послуг, які не мають індивідуалізовано-

го цифрового вираження, тому вони відображаються пунктирною стрілкою.

Це оплата суспільних послуг держави у формі охорони державних кордонів,

охорони навколишнього середовища, управління державою, соціально-

культурні та інші заходи держави.

Величина щорічних доходів сімейних господарств здебільшого пере-

вищує витрати. Частина доходів, що перевищує обсяг купівлі товарів і послуг

та сплату податків, складає заощадження. У наведеній моделі вони

відображаються грошовим потоком 5. Значна частина заощаджень

концентрується у фінансових посередників і служить узагальнюючим

джерелом інвестування розширеного відтворення, які використовують фірми

у формі кредитів (грошовий потік 6).

Мобілізовані кошти на грошовому ринку фірми інвестують у розшире-

не виробництво для придбання необхідних матеріальних цінностей. Це

зумовлює формування грошового потоку 7. Частина коштів, мобілізованих

на грошовому ринку, залучається Урядом для оплати державних заготівель.

В результаті утворюються нові грошові потоки у формі залучення ресурсів

грошовим потоком 8 і оплати державних заготівель — грошовим потоком 9.

Обсяг грошових коштів, одержаних сімейними господарствами за

потоками національного доходу, після перетворень надходять на ринок за

потоками 3, 7, 9. Вони формують споживчий попит для реалізації всього

обсягу національного продукту, який запропоновано фірмами на цьому

ринку. Виручка від реалізації продукції фірмами мала б збалансувати

кругообіг грошових коштів за потоком 12. Обсяг грошових коштів за цим

потоком дорівнює національному доходу за обсягом грошового потоку 2.

Балансування доходів фірм від реалізації національного продукту

(грошовий потік 12) і обсяг національного доходу, отриманого сімейними

господарствами за грошовим потоком 2, забезпечує нормальне функціону-

вання грошового обігу і всієї економічної системи, включаючи забезпечення

сталості грошей і кон'юнктури ринку.

В умовах відкритої економічної системи, до якої належить Україна,

модель внутрішнього національного грошового обігу має ув'язуватися із

світовим ринком через імпорт продукції (грошовий потік 10) та експорт

продукції (грошовий потік 11). Якщо імпорт перевищить експорт, то на цю

різницю додатково залучаються кошти зі світового ринку у формі кредитів в

іноземних банках для закупівлі по імпорту, або шляхом продажу національ-

них фінансових активів (акцій, облігацій тощо) на закордонних ринках. Це

зумовлює формування нового грошового потоку 13, за яким на внутрішній

грошовий ринок надходять капітали зі світового ринку.

У разі перевищення експорту над імпортом (за умови уповільнення

руху грошей в обігу і додаткового надходження грошових коштів, які

осядуть в поточній касі та домогосподарствах, то нові грошові потоки

грошей не виникнуть) і відбудеться збільшення надходжень грошових

коштів, то вони можуть бути спрямовані на світовий ринок у формі кредитів

та купівлі іноземних фінансових активів. В результаті сформується потік

грошових коштів за кордон (грошовий потік 14).

Забезпечення загальної збалансованості грошового обігу включає

урівноваження двох потоків: національного доходу і національного

продукту, між якими існує тісний взаємозв'язок, зумовлений єдністю процесу

суспільного відтворення. Якщо ринок недостатньо розвинений, то процес

балансування грошового обігу виконує центральний банк шляхом додаткової

емісії грошей або вилучення зайвої маси грошей з обігу. У такому випадку

утворюється грошовий потік 15 при здійсненні поповнення обігу додатковою

грошовою масою, або грошовий потік 16 при вилученні надлишку грошових

коштів з обігу.

Із наведеної моделі грошового обігу видно, наскільки важливу роль

відіграють банки, цілеспрямовано регулюючи потоки грошових коштів. Вони

створюють і зберігають гроші та здійснюють платежі. Своїми діями та

впливом на кількість грошей, які перебувають в обігу, можна прямо і

опосередковано впливати на реальний обсяг випуску продукції, на рівень цін

і на розвиток всієї економічної системи.

3.3. Класифікація грошового обігу за економічним змістом

і формою платежу

Суб'єкти грошового обігу, тобто всі юридичні і фізичні особи беруть

участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні ВВП. Кожен з них

отримує грошові доходи, витрачає їх чи зберігає. Між ними виникають певні

економічні відносини. Відмінності в характері економічних відносин між

суб'єктами ринку зумовлюють три різноманітних потоки руху грошей:

1) еквівалентний грошовий обіг;

2) фінансовий грошовий обіг;

3) кредитний грошовий обіг.

Еквівалентність грошового обігу зумовлюється такими процесами:

а) рівноцінність (рівнозначність) обігу, яка проявляється в тому, що

назустріч переданим покупцю матеріальним цінностям, переміщуються

рівновеликі номінальні вартості грошей;

б) безповоротність — отримані продавцем гроші не повертаються до

попереднього власника. Вони безповоротно перейшли у власність нового

суб'єкта обігу;

в) віддаленість — з кожним наступним обігом гроші все більше відда-

ляються від початкового їх власника. Кожен наступний суб'єкт ринку

використовує їх для нових закупівель чи платежів.

Гроші у фінансовому обігу охоплюють відносини, які мають безпово-

ротний і нееквівалентний характер. Ці відносини здебільшого характеризу-

ються відчуженням. Зокрема, коли визначена законом частина доходів

економічних суб'єктів вилучається у формі податків та інших обов'язкових

платежів і відрахувань у розпорядження держави для виконання своїх

функцій. В результаті виникає нееквівалентний і безповоротний рух грошей.

Гроші кредитного обігу. Вони являють собою відносини, що характе-

ризуються перерозподілом грошей між суб'єктами господарювання на

нееквівалентній основі, але на умовах повороткості, платності і строковості.

У кредитному обігу грошові кошти передаються лише у тимчасове

користування. Рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має

зворотний характер, коли вони повертаються власнику в обумовлений

угодою термін, крім того з доходом у формі відсотка чи дивідендів.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий обіг, остан-

ній поділяється на готівковий і безготівковий. Критерії для такого поділу

досить формальні. Водночас між цими частинами існують суттєві

відмінності. Зокрема, у сфері готівкового обігу гроші рухаються поза

банками. Вони безпосередньо обслуговують економічні відносини суб'єктів

ринку і здебільшого відносини, що пов'язані зі сферою особистого

споживання.

У сфері безготівкового обігу грошові кошти переміщуються по рахун-

ках в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це дає можливість

здійснювати контроль і відповідний вплив на відносини економічних

суб'єктів не лише ними, але і третіми особами — банкам, органам

державного управління тощо. На основі законодавчо закріплених прав та

обов'язків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь

безготівковий обіг, а через нього і на весь процес суспільного відтворення. У

цьому головна перевага безготівкового обігу над готівковим. Водночас в

структурі грошового обігу України надто велика частка готівкового обігу.

Так, за станом на початок 2002 р. готівковий обіг України становив 43,4%, а

решта 56,6% — безготівковий. Така структура грошового обігу України

характеризує її з негативної сторони порівняно із західними країнами.

3.4. Маса грошей в обігу. Грошові агрегати і грошова база

Грошовий обіг забезпечується певною масою грошей. Кількість грошей

в обігу характеризує стан грошового обігу та ринкову кон'юнктуру загалом.

Нормальний обсяг грошової маси сприяє інтенсивності обігу грошей,

формування платоспроможного попиту, кон'юнктури ринку та економічного

розвитку загалом. Занижений або завищений обсяг грошової маси негативно

впливають на економічний розвиток. Занижений — призводить до зниження

швидкості обігу грошей через недостачу грошей, а завищений обсяг — до

інфляції, яка має ще більший руйнівний вплив на розвиток економіки.

До грошової маси, яка має забезпечити грошовий обіг, включаються всі

готівкові грошові знаки та короткострокові і довгострокові депозитні

грошові кошти. Ряд економістів до грошової маси включають також інші

активи, яким властива певна ліквідність. Це облігації державних позик,

векселі, страхові поліси тощо. Неоднозначність підходу до визначення обсягу

грошової маси зумовлена різним підходом до визначення суті грошей. Вона

може змінюватися залежно від мети аналізу і використання певного елемента

грошового обігу. Тому в грошову масу можуть включатися або виключатися

з неї певні елементи залежно від конкретної ситуації.

Сучасні погляди, базуючись на об'єктивному розумінні суті грошей та

грошового обігу, під грошовою масою розуміють всю сукупність запасів

грошей і у всіх формах, що перебувають у розпорядженні суб'єктів

грошового обігу в даний момент. Такими суб'єктами вважаються приватні

особи, державні установи та інші структури, що мають у своєму розпоря-

дженні гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Кількісне вираження грошової маси (мільйони чи мільярди грошових

одиниць) має досить складну структуру і динаміку руху.

З якісної сторони важливе значення має структура грошової маси, а із

сторони практичного регулювання грошової маси важливе значення має

динаміка руху її структурних частин.

Грошову масу можна класифікувати за такими ознаками:

а) за ступенем ліквідності, тобто готовністю до здійснення обігу (готів-

кові гроші, строкові вклади в банках, кошти на вклади за трастовими

операціями тощо);

б) за формою грошових заходів (готівкові, депозитні);

в) за розміщенням у суб'єктів грошового обігу (приватні особи, госпо-

дарські суб'єкти, громадські організації, державні установи);

г) за територіями розміщення.

З метою визначення маси грошей в обігу найважливішим і найсклад-

нішим є структуризація грошової маси за ступенем ліквідності. Складність

полягає у відсутності однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного

елемента загальної грошової маси. Крім того, немає чіткості у розмежуванні

між грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не є

грошима. За цим критерієм сучасна наука і практика виокремлюють кілька

елементів грошової маси. За комбінацією окремих елементів загальної

грошової маси можна визначити і різні за складом та обсягом показники

грошової маси. Залежно від складу, обсягу і ступеня ліквідності грошова

маса виражається показником, який називається грошовий агрегат.

Кількість агрегатів, що використовуються в статистичній практиці

окремих країн, неоднакова. Це зумовлено істотними відмінностями за

складом і обсягом грошової маси, що розглядається як гроші у національній

практиці. Так, у Німеччині грошових агрегатів 3, у США — 4, в Англії — 5.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються 4

грошових агрегати для аналізу і регулювання грошової маси. Це агрегати М0;

Ml; M2; М3.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банком. Це

готівка грошей, наявна у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка

грошей, що знаходиться в касах банків, сюди не відноситься.

Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 та вклади в банках. Це грошо-

ві кошти, наявні у фізичних осіб, в касах юридичних осіб та вклади в банках,

які можуть бути використані власниками негайно без попередження банків.

Вони включають агрегат М0 та запаси грошових коштів на поточних

рахунках і на інших рахунках до запитання.