Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник

Подождите немного. Документ загружается.

умисел:

необережність:

прямий — усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання

шкідливих або небезпечних наслідків

непрямий — усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне ставлення до

настання можливих негативних наслідків

протиправна самовпевненість -

усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість

запобігання негативним наслідкам

протиправна недбалість — усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання

настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і

треба було передбачити

>>>423>>>

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з

метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення,

визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення — порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя,

здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права

Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане

правопорушення:

протиправне діяння

шкідливий результат, що спричинився

причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості, легким — відповідно

до КК кожне з них утворює самостійний склад злочину.

§ 6. Види правопорушень. Правопорушність

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види

правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості),

за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної

сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)

Проступок

Злочини

— відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності

- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності

Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди

особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої

зако-

>>>424>>>

ном відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні,

матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у

винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності

органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак

складу злочину.

Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у

невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих,

службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового

розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств,

установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у

винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у

сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є

вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і

громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність,

права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і

не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної

безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання

інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і

документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і

використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільне небезпечні протиправні

діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх

вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у

винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його

працівником.

Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у

порушенні громадянами і ор-

>>>425>>>

ганізаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і

становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за

цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового,

аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в

законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий

(компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового

договору;

— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог

цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-

випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав

унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне

діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і

економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи

громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом,

яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином

не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має

підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього

передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя:

у сфері соціально-економічних відносин

у суспільно-політичній сфері

у сфері побуту і дозвілля

>>>426>>>

Правопорушення за колом осіб:

особисті

групові (колективні)

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які

характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які

суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють

шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному

співтовариству.

Міжнародні правопорушення

міжнародні делікти (проступки)

міжнародні злочини

(наприклад, порушення торгових зобов'язань)

(наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

— рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового

заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше

правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього

вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані

правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як

самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Причини правопорушень:

1) фактори суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури, правовий нігілізм,

омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, кримі-

налізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів,

підприємців і об'єкти охорони);

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального

становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

>>>427>>>

3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів,

прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне

ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту), (див.

докладніше в § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення — це соціальне

значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів,

біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність — соціальне явище,

яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних

відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним

прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу

індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і

розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність

(розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний

порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне

становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні

можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби,

сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність

в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання

правбпорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність

§ 7. Зловживання правом

Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні

громадянами своїх прав у недо-зволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок

чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

>>>428>>>

Можна назвати два види зловживання правом:

такі, що не характеризуються явною ІІротиправністю

такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду

правопорушень

- виражається в соціальне шкідливій поведінці уповноваженої особи, яка спирається на належне

їй суб'єктивне право

- виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що

спричиняє перекручення призначення права

Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі,

оскільки воно є мірою можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловживання

правом, як правило, — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід

за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслідки, але

лише у разі встановлення його компетентними правоохоронними органами.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим, аморальним)

здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій

особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії

громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення

житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім'ї наймача жилого

приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він

обмежує права інших членів сім'ї.

Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без

наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка

держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата

заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє

зловживання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредитних, податкових

відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як

бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і

>>>429>>>

конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Ознаки зловживання правом такі:

1) наявність в особи суб'єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3) використання цього права не за його соціальним призначенням, а з заподіянням шкоди

суспільним або особистим інтересам;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або

невиконання обов'язків (тобто їх виконання);

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами;

6) настання юридичних наслідків.

Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними

проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при зловживанні правом явно

не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як

правопорушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки

остання є соціальне корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової

поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведінки (тут критерієм

оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону,

скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової

поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди

ним стає.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється.

Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична

відповідальність, характерна для правопорушення.

Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки зловживання правом: визнання

їх недійсними (його наслідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без

його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції

всіх державних органів.

>>>430>>>

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у

деяких країнах (наприклад, у Росії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття

«зловживання правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випадках — за наявності

великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його

як правопорушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією.

--------------------------------------------------------------------------------

[1] Враховуються не лише шкідливі наслідки, які настали, але й ті, які можуть настати.

Законним вважається наказ, який відданий керівником у межах його компетенції з

дотриманням належної форми і не містить розпоряджень чинити протиправні дії. Виконання

наказу, в якому відсутня хоча б одна із зазначених умов, вважається незаконним, і

відповідальність несе як той, хто віддав такий наказ, так й той, хто його виконав.

[2] Вщ винних діянь слід відрізняти невинні діяння, які вчиняються з волі особи та є об'єктивно

протиправними Це діяння, що чиняться під час виконання професійно-службових обов'язків

(наприклад, заподіяння шкоди майну пожежником при гасінні пожежі).

Глава 23 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття і ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності.

В юридичній науці існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності:

позитивний

(проспективний,

або заохочувальний)

аспект —

передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки

на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків)

негативний

(ретроспективний,

або охоронний)

аспект —

передбачає покарання - за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання

обов'язків)

Тут йтиметься про юридичну відповідальність негативного (ретроспективного, або охоронного)

характеру^.

' Не усі вчені сприймають двоаспектне розуміння юридичної відповідальності. Так, А.С.

Шабуров (Росія) вважає, що позитивна відповідальність — явище соціальне, а не правове,

оскільки вона не має ознак формальної визначеності, державної примусовості та процесуальної

форми реалізації.

>>>431>>>

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного

(примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру

за вчинене правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і пра-вовідновлюючих

(компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових

осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають

державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а

цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування

заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус

— до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не

пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили

небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення

аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або

юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер

і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами

у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ

особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру

(конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим,

юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу

правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної

відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або

юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

>>>432>>>

Ахцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно

злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України).

Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями

норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією

санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-

процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і

кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза

процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.

Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального

права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної

відповідальності.

§ 2. Принципи і функції юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до

правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом

міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається

лише за діяння, що є протиправними:

1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості);

2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.

>>>433>>>

Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана «відповідальність без

вини» — обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою

для оточення (власники автомобілів, будівництва то що), відшкодувати шкоду, заподіяну

джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або

наміру потерпілого). Ці правила визначають цивільно-правову відповідальність за шкоду,

заподіяну як неправомірними, так і правомірними діями. Вони встановлені з метою захисту

прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для

оточення;

3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону;

4) за власні діяння правопорушника.

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1) законності -

полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним

законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного

діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

2) обґрунтованості -виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної

істини;

• встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта

правопорушення;