Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник

Подождите немного. Документ загружается.

1) доктринальним

— це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових

концепцій, доктрин у результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях,

науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нормативних актів);

2) компетентно-юридичним

— цетлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, судців,

адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і

телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах

• Компетентно неправове

— це тлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки — біології,

економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта

тлумачення — біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.

• Повсякденне

- це тлумачення норм права всіма суб'єктами права на основі життєвого досвіду, фактів

повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості. Повсякденне тлумачення — це

правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, що відбуваються у психіці

громадян у зв'язку з використанням прав і виконанням обов'язків; ставлення до права в цілому і

конкретного нормативно-правового акта зокрема

>>>411>>>

§ 4. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту

Результатом юридичного тлумачення повинна бути визначеність («так», «ні»), а не

двозначність («і так, і ні») у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати

тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться. Тлумачення становить лише

конкретизуюче, судження про норму права, але не нове нормативне розпорядження.

Результати використання всіх способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення.

Тлумачення за обсягом — це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту

юридичних норм.

Розрізняють три способи тлумачення за обсягом.

Буквальне (адекватне) тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми

права відповідає буквальному тексту, тобто «літері» закону. «Дух» і «літера» закону

збігаються.

Поширювальне (розширювальне) тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст

(значення) норми права ширше за її буквальний текст; «дух» закону ширше за його «літери».

Наприклад, дійсне значення поняття «втрата», яке міститься в Законі України «Про заставу»,

треба розуміти ширше, ніж буквальне значення цього слова: це і загибель, і саморуйнування, і

всі інші випадки припинення існування даного предмета. Або інший приклад: «Судді при

здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» — це нормативне

розпорядження не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється

принцип незалежності.

Обмежувальне тлумачення — це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права

вужче за її текстуальний вираз; «дух» закону вужче за його «літери*. Наприклад, відповідно до

Закону України про шлюб і сім'ю «повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних

батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них», однак цей обов'язок не може

поширюватися на дітей, хоча і повнолітніх, але непрацездатних.

>>>412>>>

§ 5. Акт тлумачення норм права

Акт офіційного тлумачення норм права (интерпретаційно-пра-вовий акт) — це акт-документ,

який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване

уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто

застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення — своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої

норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в

цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що

тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;

3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму

права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи

та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

— за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного,

цивільного, кримінального права тощо;

— за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези,

диспозиції, санкції;

- за юридичною формою вираження — постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;

— за сферою дії — нормативні, казуальні;

- за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення,

6) акти легального (делегованого) тлумачення.

>>>413>>>

- за повноваженнями інтерпретатора:

інтерпретаційні акти правотворчих органів

інтерпретаційні акти правозастосовних органів

- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною

формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з

юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради

України)

- засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються

певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті

узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і

Вищого арбітражного судуУкраїни, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора

України)

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід

скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпре-

таційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої

роз'яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову

і арбітражну практику.

Акти тлумачення норм права (интерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими

актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами)

складають особливу («третю») групу правових актів.

Систему основних правових актів можна зобразити так:

>>>414>>>

--------------------------------------------------------------------------------

[1] Див.: Алексеев С. Государство и право. Начальный курс. — М., 1993. — С. 157-160.

Глава 22. ПРАВОВА І ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА.

ПРАВОПОРУШЕННЯ

§ 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового

характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка — форма вияву свободи

особи.

Правовій поведінці властиві такі ознаки:

1) має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне

шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального

розвитку;

2) має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності. Дія безпосередньо впливає на

відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), складається із

різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають внутрішній стан суб'єкта;

3) має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість

здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

4) регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо

описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання

правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5) має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією

суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних

втрат); б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона

соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі

дії).

>>>415>>>

Види правової поведінки:

правомірна

неправомірна (протиправна) — правопорушення

зловживання правом

- соціальне корисна, відповідає нормам права

- соціальне шкідлива, суперечить нормам права

- відповідає нормам права, але є соціально-шкідливою

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними до права, такими, що не

потребують якого-небудь правового виправдання.

Правова поведінка складається з елементів — правових вчинків.

Елементи правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона)

називають складом правової поведінки.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:

- фізичною (діяльність); — усною (вербальною);

- письмовою (документальною).

§ 2. Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки

Правомірна поведінка — цесуспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність),

яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність

громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і

функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;

2) втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;

3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності,

здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання

(громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки —

юридичні акти, юридичні вчинки;

4) гарантується, охороняється державою.

>>>416>>>

Правомірна поведінка завжди містить два моменти:

— інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки.

Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до

правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

— поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і

обов'язків.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів — правомірних вчинків,

тобто таких, що мають суспіль-но корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень

правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником

соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки

встановлені диспозиціями норм права. Правомірна поведінка виступає як загальна форма

реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.

Саме правомірна поведінка становить сутність правопорядку. Через правомірну поведінку

здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і

діючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

1. Економічні — процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але

все-таки цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої

системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва — на основі

економічної волі. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через

неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе яку-небудь

відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли

невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки

на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності

держави і неврівноваженості

>>>417>>>

соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги,

низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі

провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність

правомірної поведінки.

3. Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і

політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства

виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних

перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного

періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність

правомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок

руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане

формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття

криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами,

приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в

дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин

сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості — відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і

підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для

правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними,

казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності — слабке розкриття злочинності, корумпованість

створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення,

необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян,

стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими

особами і громадянами, високий рівень правової культури.

>>>418>>>

§ 3. Склад і види правомірної поведінки

Склад правомірної поведінки — це система ознак поведінки, яка відповідає розпорядженням

права.

Склад правомірної поведінки

Суб'єкт

Суб'єктивна сторона

Об'єкт

Об'єктивна сторона

- суб ' єкти права: фізичні та юридичні особи, які визнані дієздатними і делікто-здатними, тобто

здатними здійснювати свої права і обов'язки та нести юридичну відповідальність

- внутрішнє ставлення (зацікавленість, байдужість) суб'єкта права до своєї діяльності та її

результатів, визначення якості

ВЧИНКІВ, 3 ЯКИХ

складається поведінка, їх оцінка

- явища нав-колишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки: матеріальні та

нематеріальні блага, суспільні відносини

- зовнішня форма вираження правомірних вчинків: дія чи бездіяльність; їх корисні результати;

причинний зв'язок між діяннями та їх наслідками

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:

Належна Можлива

(соціальне необхідна) (соціальна допустима):

(захист батьківщини, виконай- — бажана (участь у виборах, ня трудових обов'язків, додер-

оскарження неправомірних дій жання правил дорожнього руху посадових осіб, вступ до

шлюбу); та ін.) — небажана (розлучення,

страйк та ін.).

— Закріплюється в імператив- — Закріплюється, як правило, у них нормах як обоє 'язки та за-

диспозитивних нормах як права безпечується, крім як в інші спо- суб'єкта, а не як його обов'яз-

соби, державним примусом. ки, реалізується відповідно до

його волі (інтересу) і забезпечу-___________________________ється державою._____________

>>>419>>>

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається в:

— дії;

- бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної (законослухняної)

поведінки:

• активну;

• звичайну (звичну);

• пасивну (конформістську — її різновид);

• маргінальну.

Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який полягає в

цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав,

обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу,

енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослухняної поведінки, що являє собою

повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням

правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність

здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть

неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який виявляється в

бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у

виборах тощо. Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-

пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять

інші») — до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характеризується «проміжним»

(прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи. Маргінальна поведінка особи

виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але

не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної

відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов

контролер).

>>>420>>>

§ 4. Поняття і ознаки правопорушення

Правопорушення --це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне

діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться

всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і

підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта

застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим[1] (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на

життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) —

основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний

аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або

перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних

або моральних збитків;

3) виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або

бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри,

переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом

переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті

тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі

і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними

усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не

визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням

визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі

деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає

негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи

бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це

>>>421>>>

психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків[2]. Усі сумніви щодо доведеності

вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного

примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного

і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті

захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

§ 5. Склад правопорушення

Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх

для притягнення до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення:

суб'єкт

суб'єктивна сторона

об'єкт

об'єктивна сторона

Суб'єкти правопорушення — фізичні і юридичні особи

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю

нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є

різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише

фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно

фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи

(порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення

законодавства про захист прав споживачів та ін.).

>>>422>>>

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова

особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації,

капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній

літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом

матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію

конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом

відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості

відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної

відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України

закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має

право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо

інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне

(психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних

наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою серед них є вина —

безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її

негативних наслідків

Вина виражається у формі умислу чи необережності: