Штерн Г.Ю. Корпоративне управління

Подождите немного. Документ загружается.

101

акціонера у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

Акціонер наділений правом вимагати від товариства викупу своїх ак-

цій з метою захисту своїх майнових інтересів у ситуаціях істотної

зміни умов інвестування, що виникла з волі самого акціонерного то-

вариства (а не третіх осіб чи інших зовнішніх обставин).

Право акціонера вимагати викупу своїх акцій є стримуючим механіз-

мом при прийнятті товариством найбільш важливих рішень. Право

акціонера вимагати викупу своїх акцій у товариства часто назива-

ється «правом на незгоду».

Чинне законодавство України передбачає наступні випадки, коли ак-

ціонер наділяється правом вимагати викупу своїх акцій:

• у разі реорганізації товариства, коли акціонери не голосували

за прийняття загальними зборами акціонерів рішення про реоргані-

зацію (не були присутні на зборах, голосували проти рішення про

реорганізацію або втрималися від голосування);

• у випадку реструктуризації або реорганізації відкритого акці-

онерного товариства, створеного в процесі приватизації або корпо-

ратизації, якщо акціонер голосував проти прийняття загальними

зборами рішення про реструктуризацію .

Акції, викуплені акціонерним товариством, повинні бути протягом ро-

ку реалізовані або анульовані. Протягом цього періоду розподіл

прибутку, а також голосування та визначення кворуму на загальних

зборах проводиться без урахування придбаних акціонерним товари-

ством власних акцій. Реалізація акцій може здійснюватися шляхом

поширення серед працівників товариства або продажу серед акціо-

нерів, працівників товариства або третіх осіб. Спосіб, порядок і умо-

ви реалізації акцій повинні визначатися рішенням уповноваженого

органу товариства.

Поширення акцій серед працівників може здійснюватися на платній

102

або безоплатній основі. Рішення про продаж або передачу акцій ке-

рівникові та членам виконавчого органу, працівникам товариства

можуть прийматися тільки Спостережною радою або загальними

зборами акціонерів, щоб уникнути зловживань з боку виконавчого

органу товариства.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення акції.

2. Хто може випускати акції?

3. Які існують типи акцій?

4. Які існують види вартості акцій?

5. Якими правами володіють власники простих і привілейованих

акцій?

6. Що включається в процедуру випуску акцій?

7. Хто може приймати рішення про збільшення статутного капіталу

акціонерного товариства?

ТЕМА 5. Форми корпоративного капіталу

5.1. Поняття корпоративної власності

Основною функцією корпоративного управління є управління май-

ном акціонерів. Із цього виходить, що необхідно мати чітку регламе-

нтацію відносин власності в акціонерних товариствах.

Поняття власності в корпоративному управлінні можна розглядати з

двох сторін. З одного боку, власність може розглядатись як володін-

ня акціонером цінними паперами даного товариства. З другого, по-

няття власності може відноситись до власності самого акціонерного

товариства як юридичної особи. Власність акціонерних товариств

103

розглядається як об'єднання власності окремих осіб. Будь-яке акціо-

нерне товариство є власником:

• майна, переданого йому засновниками;

• продукції, виготовленої товариством;

• фінансових коштів, отриманих від засновників і доходів від гос-

подарської діяльності.

Будь-яке господарське товариство для здійснення своєї діяльності

повинне мати первинний капітал. По-перше, він потрібний при поча-

ткових кроках створення, наприклад, щоб купити оргтехніку, оренду-

вати приміщення, організовувати процес формування та розвитку

виробництва, по-друге, повинен гарантувати інтереси кредиторів,

які вклали в це підприємство кошти. Такий капітал формується за

рахунок внесків засновників і називається статутним.

Внеском учасника господарського товариства є сукупність коштів,

майна та майнових прав, оцінених за згодою учасників і переданих

товариству для забезпечення його діяльності у порядку, в розмірах і

в строки, затверджені установчими документами.

У Законі України „ Про господарські товариства” сказано, що « внес-

ками учасників і засновників товариства можуть бути будинки, спо-

руди, устаткування та інші матеріальні цінності, цінні папери, права

користування землею, водою та іншими природними ресурсами, бу-

динками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права (в

тому числі на інтелектуальну власність), кошти, в тому числі в інозе-

мній валюті. Внесок, оцінений у гривнях, становить частину заснов-

ника в статутному капіталі. Порядок оцінки внесків визначається в

установчих документах товариства, якщо інше не передбачене зако-

нодавством України».

104

Відносно ряду суб'єктів підприємницької діяльності, до числа яких

відносять банки, страхові компанії, фондові біржі та інші фінансово-

кредитні структури, законодавством установлюються обмеження

щодо до складу внесків учасників у капітал. Мета цих обмежень -

зміцнення платоспроможності, підвищення фінансової стабільності

даних структур.

Чинним законодавством не врегульований порядок передачі внесків

товариству. Спосіб передачі залежить від виду переданого майна.

Майно та цінні папери передаються товариству, кошти вносяться

або перераховуються на розрахунковий рахунок товариства, або

вносяться в касу створюваного товариства. Передача підтверджу-

ється різними документами, наприклад, актами прийому - передачі,

прибутковим ордером, випискою з банку, індосаментом на переда-

вальному розпорядженні, випискою з реєстру або сертифікатом цін-

них паперів.

Законом України « Про господарські товариства», Рішеннями ДКЦП

та ФР встановлені порядок і строки внесення внесків. Основним є те,

що кожний із засновників повинен внести не менше 50% свого внес-

ку на момент державної реєстрації товариства.

Таким чином, при створенні акціонерного товариства, товариства з

обмеженою та додатковою відповідальністю з'являється капітал, що

вже є власністю не окремих засновників, а товариства. Це означає,

що учасники мають у товаристві свої корпоративні права, але тільки

товариство є суб'єктом підприємницької діяльності. Тільки товарист-

во може здійснювати управління цим капіталом, включаючи продаж.

А учасники товариства можуть реалізовувати свої корпоративні пра-

ва через вплив на менеджмент підприємства або через продаж

своїх корпоративних прав.

105

5.2. Економічна роль статутного капіталу

Як було вже сказано, роль статутного капіталу полягає у створенні

матеріальної бази для формування та розвитку товариства. На

практиці роль статутного капіталу важлива тільки до моменту його

створення. Практично з перших днів роботи підприємства величина

статутного капіталу починає відрізнятися від величини активів підп-

риємства. Наприклад, для створення товариства необхідні органі-

заційні видатки, які здійснюють за рахунок коштів, переданих у ста-

тутний капітал. Тому він відразу зменшується.

У процесі господарської діяльності підприємство вступає в різні ви-

робничо - господарські відносини, тобто купує матеріали, сировину,

а продає продукцію, виконує послуги і т.п. А це значить, що активи

підприємства весь час змінюються.

Якщо на підприємстві погано ведуться справи, то воно «проїсть»

свій первісний капітал, якщо ж на підприємстві налагоджена ефек-

тивна діяльність - відбудеться збільшення капіталу.

Існують різні підходи до визначення капіталу корпорації. Його мо-

жуть називати як «реальний капітал», «власний капітал», він, як

правило, відрізняється від статутного капіталу і містить у собі сам

статутний капітал, резервний фонд, прибуток та ін.

Іноді для приведення статутного капіталу до розмірів реального мо-

жуть проводити як його збільшення, так і зменшення. Це здійсню-

ється для зміни співвідношень частин або кількості акцій при додат-

ковому випуску цінних паперів, зміни номіналу вже випущених акцій.

Такі дії можуть вплинути на розстановку сил в акціонерному товари-

стві, тобто в когось може виявитися більший пакет, а для товариства

з обмеженою відповідальністю - ні, тому що для цієї форми госпо-

106

дарської діяльності існують законодавчі обмеження, за якими всі

додаткові вкладення не впливають на величину паю.

5.3. Способи формування капіталу

Для того щоб визначити вартісну величину корпоративних прав

учасників, їхній внесок оцінюється в грошовому вимірі в устано-

вчих документах і в такий спосіб він відображає відповідну час-

тину засновника в статутному капіталі. Законодавча система

має певні механізми для оцінки внесків, які визначаються в

установчих документах товариства.

Для України специфічним є те, що для корпоратизованих

∗

∗∗

∗

приватизованих підприємств статутним капіталом було майно

існуючих державних підприємств, що оцінювалося за балансо-

вою вартістю. Це найчастіше не враховувало реальну вартість

підприємств.

У сучасних умовах формування статутних капіталів настійно потре-

бує реальної оцінки внесків учасників. Тому треба чітко визначити

способи формування статутного капіталу. Так, протягом довгого ча-

су внески оцінювалися за згодою сторін, які створювали товариство

і затверджувалися загальними зборами засновників. Важливо пам'я-

тати, що при формуванні статутного капіталу внески у вигляді коштів

і майна (основних фондів) не обкладаються ні податком на додану

вартість, ні податком на прибуток. Майно, що вноситься у статутний

капітал від імені іноземного інвестора, звільняється від оплати ввіз-

ного мита.

∗

корпоратизація - це перетворення державного підприємства, закритого акціонерного

товариства, більш ніж 75% статутного капіталу якого перебуває в державній власності,

а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не

був наведений відповідно до чинного законодавства, у відкрите акціонерне товариство

107

Часто оцінка майна проходила за згодою сторін, при цьому величи-

на вартості могла або в кілька разів бути меншою, або в кілька разів

більшою реальної вартості внеску. Тому створювалися акціонерні та

інші види товариств із нереальними статутними капіталами.

Одним з напрямків формування статутних капіталів було внесення

інтелектуальної власності, що також оцінювалася за узгодженням

сторін.

Для формування статутних капіталів також використовується покуп-

ка акцій високої номінальної вартості, але за низькою ринковою вар-

тістю, які потім вносяться в статутний капітал за номіналом. Різниця

у вартості показується в збитках. Таким чином, створюються підп-

риємства з більшим статутним капіталом, але низькою реальною

вартістю.

Щоб уникнути таких явищ, держава приймає ряд нормативних доку-

ментів. Регуляторні системи багатьох країн, у тому числі в Україні,

мають законодавчі положення, які роблять необхідною експертну

оцінку внесків. Такими експертами можуть виступати товарні біржі,

ліцензовані оцінювачі.

На законодавчому рівні встановлено, що не можна формувати ста-

тутні капітали за рахунок бюджетних коштів, кредитів, і коштів, отри-

маних під заставу. Адже легко взяти кредит для формування стату-

тного капіталу, а після реєстрації товариства віддати кредит з отри-

маних коштів. Крім того, нормативними актами тепер встановлено,

що необхідне підтвердження аудиторами можливості внесення вне-

сків юридичних осіб, а також підтвердження правильності форму-

вання статутного капіталу товариства.

108

Контрольні запитання:

1. Власником чого є акціонерне товариство як юридична особа?

2. За рахунок чого формується капітал акціонерного товариства?

3. Чим володіють акціонери, часткою в акціонерному товаристві чи

акціями?

4. Які кошти забороняється використовувати для формування ста-

тутного капіталу?

ТЕМА 6. Зовнішнє середовище корпоративного

управління. Державне регулювання

корпоративного сектора

6.1. Форми і функції державного регулювання

Одним з найважливіших елементів зовнішнього середовища корпо-

ративного управління є державне регулювання корпоративного сек-

тора. У цілому державне регулювання як один з напрямків корпора-

тивного управління виходить за межі безпосереднього управління

державними підприємствами та господарськими товариствами кор-

поративного виду. Створюючи цілісну організаційно - правову базу

функціонування економіки, держава так чи інакше регулює різні сто-

рони діяльності корпоративних підприємств Але оскільки цей підхід

дуже широкий, тому ми зупинимося на деяких аспектах діяльності

держави, які безпосередньо відносяться до регулювання діяльності

корпоративних господарських товариств.

Слід зазначити, що регулювання здійснюється органами загальної

та спеціальної компетенції. Такий підхід характерний для всіх

країн і означає, що на рівні законодавчих органів видаються норма-

тивні акти, які мають чинність закону і регламентують загальні осно-

109

ви функціонування корпоративного сектора. Це насамперед Циві-

льний та Господарський кодекси України, а також Закони «Про гос-

подарські товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про

національну депозитарну систему і особливості електронного обігу

цінних паперів в Україні», «Про оподаткування прибутку підпри-

ємств», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»

та ін. Цими нормативними актами регулюється та контролюється

господарська діяльність юридичних осіб, визначається порядок ве-

дення звітності (бухгалтерської, статистичної, податкової) за резуль-

татами їхньої діяльності.

Органи спеціальної компетенції покликані забезпечити регулю-

вання та контроль діяльності корпоративних підприємств з ураху-

ванням специфіки цього сектора. Це - реалізація державної політики

у сфері випуску й обігу цінних паперів, створення умов для мобілі-

зації та розміщення учасниками ринку цінних паперів, фінансових

ресурсів з урахуванням інтересів товариства, публічне розміщення

інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результатів

виробничо - господарської діяльності корпоративних підприємств та

інша інформація, що може впливати на формування цін на ринку

цінних паперів, для забезпечення рівних можливостей доступу емі-

тентів, інвесторів і посередників на фондовий ринок.

До органів спеціальної компетенції відносяться:

• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку;

• Державна комісія з регулювання фінансових послуг;

• Фонд державного майна України;

• Антимонопольний комітет у рамках своїх повноважень.

Крім вищеназваних державних структур у системі корпоративного

регулювання, важливе місце займають саморегулюючі організації -

добровільні безприбуткові об'єднання професійних учасників фон-

110

дового ринку. Вони створюються з метою захисту інтересів своїх

членів, сприяють організації і розвитку інфраструктури ринку цінних

паперів, сумлінної конкуренції між суб'єктами фондового ринку, ор-

ганізують методичну підтримку своїх членів. Оскільки вони входять

до системи корпоративних відносин, вони реєструються Державною

комісією цінних паперів та фондового ринку.

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що формами

державного регулювання корпоративних відносин є:

• прийняття законодавчих нормативних актів з питань:

- функціонування ринку цінних паперів, діяльності учасників

цього ринку, їхніх прав і обов'язків;

- регулювання та реєстрація випуску й обігу цінних паперів;

• контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрацій ви-

пусків цінних паперів і їхнім розміщенням;

• розробка норм і контроль за дотриманням антимонопольного

законодавства України;

• встановлення правил і стандартів здійснення операцій щодо пе-

реходів прав власності на цінні папери, контроль за їхнім виконанням.

До функцій державного регулювання можна віднести:

• створення системи захисту прав власності інвесторів, конт-

роль за дотриманням цих норм з боку емітентів і професійних учас-

ників ринку;

• контроль за наданням достовірної інформації, яку дають емі-

тенти та інші професійні учасники ринку;

• видачу ліцензій на здійснення професійної діяльності на фо-

ндовому ринку.

У цілому управління державним корпоративним сектором в Україні

можна розділити на три напрямки:

• створення загальної нормативно-правової бази функціо-