Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тіхонова Л.А. Політологія

Подождите немного. Документ загружается.

101

4. Політична система і держава як її базовий інститут

Громадянське суспільство означає устрій суспільства з точ1

ки зору інтересів кожного його члена. Звідси і поняття «грома1

дянин» – не просто людина або індивід, а особа, суб’єкт особис1

тих прав, своїх законних повноважень, установлених суспільством.

В широкому сенсі громадянське суспільство включає всю

безпосередньо не охоплену державою частину суспільства. Воно

виникає як незалежна від неї сфера. В цьому значенні грома1

дянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і з ав1

торитаризмом. Лише тоталітаризм означає повну або часткову

абсорбцію громадянського суспільства політичною владою.

Найчастіше термін «громадянське суспільство» вживається

у вузькому, власному значенні і розглядається як певний рівень

розвитку громадянського суспільства в широкому розумінні. В

основі концепції громадянського суспільства в його вузькому

розумінні лежить прагнення гарантувати свободу життєвих

проявів особи, захистити її від сваволі і небажаного втручання

з боку державної влади, обмежити сферу діяльності держави,

поставити її під контроль народу.

Теорія громадянського суспільства складалася в рамках лібе1

ралізму і пов’язана з творчістю Локка, Руссо, Канта, Гегеля та

інших мислителів минулого.

Громадянське суспільство – продукт буржуазної епохи, рин1

ку і демократії, сфера вільної гри приватновласницьких інте1

ресів та індивідуалізму. Воно формується здебільшого знизу, як

результат розкріпачення індивідів, їхнього перетворення з

підданих держави у вільних громадян1власників, готових взя1

ти на себе господарську і політичну відповідальність.

Громадянське суспільство має складну структуру. Воно

включає господарські, економічні, сімейні, релігійні та правові

відносини, мораль і політичні відносини між індивідами як

первинними суб’єктами політичного життя, партіями, групами

інтересів та ін.

На відміну від держави, у громадянському суспільстві пану1

ють не вертикальні, а горизонтальні зв’язки, відносини конку1

ренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними

партнерами.

«Політологія»

102

За сучасних умов провести чітку грань між громадянським

суспільством і державою досить складно. Але не зважаючи на

це, розподіл на громадянське суспільство і державу не втратив

своєї актуальності і служить передусім своєчасному відкриттю

і запобіганню тоталітарних тенденцій, забезпеченню суверені1

тету народу по відношенню до влади, свободи особи.

Для посттоталітарних країн формування громадянського

суспільства являє собою необхідну умову їх переходу до рин1

ку і правової державності.

Правова держава, на думку сучасної науки, це реальне

втілення конституційної державності. В її основі лежить праг1

нення захистити людину від державного терору, дрібної опіки

з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу особи

та її головні права.

Правова держава – це держава, обмежена в своїх діях пра1

вом, що захищає свободу та інші права особи і підпорядковує

владу волі суверенного народу.

Відносини між особою і владою визначаються в ній консти1

туцією, яка є суспільним договором між народом і владою.

У відносинах між державою і громадянами пріоритет належить

правам людини, які не можуть бути порушені законами держави

та її діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу, необ1

хідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

По відношенню до громадян у правовій державі застосо1

вується принцип «Дозволено все, що не заборонено законами,

відповідними конституції».

По відношенню до держави діє засіб дозволу, що обмежує

діапазон її активності рамками права.

Правова держава формувалася поступово, на базі відповід1

них ідей і елементів державності, деякі з яких з’явилися ще в

глибокій давнині. Наприклад, про владу закону, однакового для

всіх громадян, говорив ще в VІ ст. до н. е. давньогрецький ар1

хонт Солон, про співвідношення природних прав людини пи1

сали Аристотель і Ціцерон. Концепція правової держави скла1

лася в XVІІ – XІX ст. у працях Локка, Монтескьє, Канта,

Джефферсона та ін.

103

4. Політична система і держава як її базовий інститут

Самий термін «правова держава» склався в XІX ст. у пра1

цях німецьких юристів К. Велькера, Р. фон Моля та ін.

Сучасні дослідження відзначають недостатність класичної

концепції правової держави для забезпечення справжньої сво1

боди особи і соціальної справедливості. Вони вважають, що ця

теорія акцентує увагу на розподілі суспільства і держави і на

захисті лише формальної негативної свободи особи, життєвого

простору, втручання держави до якого обмежено. Реальна сво1

бода людини та її права можуть забезпечуватися тільки через

взаємодію суспільства і держави.

Тому в політичних системах багатьох країн принцип право1

вої держави сьогодні доповнюється принципами демократії, за1

охочення участі мас у політичному житті і соціальної держави.

Чи не найсерйознішою небезпекою в процесі реалізації політич1

ного курсу на створення правової держави слід вважати реаль1

ну можливість зробити його лише формально1правовим. У

зв’язку з цим загальні вимоги, яким має відповідати правова

держава, такі:

 повна відповідність діяльності держави, всіх організацій і

кожного громадянина не тільки букві, а й духу Основно1

го Закону країни, що розуміється як нерівна умова забез1

печення практичної реалізації принципів функціонуван1

ня суспільства;

 відповідність законодавства найважливішим інтересам

усіх класів і соціальних верств, тенденціям соціально1еко1

номічного розвитку і морально1психологічної ситуації в

суспільстві;

 обмежене включення законодавства в контекст практич1

ного процесу вирішення нагальних проблем;

 сувора відповідність поточного законодавства конститу1

ційному, практичне забезпечення верховенства закону

відносно підзаконних актів;

 поєднання стабільності і динамізму законодавства;

 наявність відпрацьованих демократичних процедур участі

громадян у правотворчому процесі;

«Політологія»

104

 наявність певного рівня політичної та правової культури

населення;

 єдність правотворчої організаційної, ідеологічної та пра1

возастосовної діяльності держави;

 всебічна гарантованість основних прав громадян, на1

явність налагодженого, неважкого і легкодоступного юри1

дичного механізму практичної реалізації конституційних

прав і свобод особи та їхній захист;

 наявність юридичного механізму розв’язання спірних і

конфліктних ситуацій між суб’єктами права на всіх рівнях

політичної, державної та соціальної структури;

 професійна і моральна бездоганність працівників дер1

жавного апарату та апарату суспільних організацій, їхня

зацікавленість в якісному виконанні своїх професійних

обов’язків;

 високий рівень правових знань і правової культури гро1

мадян країни.

Враховуючи вже існуючий досвід виникнення і розвитку

різноманітних правових держав, можна виділити їхні загальні

ознаки:

1. Наявність розвиненого громадянського суспільства.

2. Обмеження сфери діяльності держави охороною прав і

свобод особи, суспільного порядку, створенням сприятливих

правових умов для господарської діяльності, відповідальність

кожного за власне благополуччя.

3. Правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини

над законами держави.

4. Загальність права, його поширення на всіх громадян,

організації та органи державної влади.

5. Суверенітет народу, конституційно1правова регламентація

державного суверенітету. Це означає, що народ є джерелом вла1

ди, державний же суверенітет має представницький характер.

6. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судо1

ву гілки, що не виключає єдності їхніх дій на основі процедур,

передбачених конституцією і певного верховенства законодав1

чої влади, конституційні рішення якої обов’язкові для всіх.

105

4. Політична система і держава як її базовий інститут

7. Пріоритет у державному регулюванні громадянських

відносин дозволу над забороною. У правовій державі діє прин1

цип «Дозволено все, що не заборонено законом».

8. Свобода і права інших людей – єдиний обмежувач сво1

боди індивіда. Правова держава не означає абсолютної свобо1

ди особи. Свобода кожного закінчується там, де порушується

свобода інших.

Правова держава – важливий етап у розширенні свободи

людини і суспільства. Теоретики і засновники ідеї держави вва1

жали, що забезпечення кожному негативної свободи і заохочен1

ня конкуренції підуть на користь всім, зроблять індивідуальну

власність доступною кожному, підвищать індивідуальну відпо1

відальність, ініціативу та зрештою загальні добробут і благопо1

луччя. Але цього не сталося.

Індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держа1

ви у справи громадянського товариства, проголошені у право1

вих державах, не могли перешкодити монополізації економіки

та її періодичним кризам, жорстокій експлуатації, загостренню

соціальної нерівності і класової боротьби.

Фактична нерівність громадян знецінювала їхню рівноп1

равність і сприяла використанню конституційних прав і при1

вілеїв на користь заможних класів. Ані класична ліберальна

теорія правової держави, ані спроба адміністративно1коман1

дного соціалізму не змогли забезпечити кожній людині ма1

теріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну спра1

ведливість і рівність.

У відповідь на недосконалість цих концепцій ученими була

створена теорія, на засадах якої здійснювалась практика соціаль1

ної держави.

Соціальна держава – це держава, що прагне забезпечення

кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захи1

щеності; а в ідеалі – приблизно однакових стартових можли1

востей для реалізації життєвої мети, розвитку особи. Діяльність

такої держави спрямована на загальний добробут, утверджен1

ня в суспільстві принципу соціальної справедливості. Вона на1

магається згладжувати майнову та іншу соціальну нерівність,

«Політологія»

106

надає допомогу слабким, збіднілим і знедоленим, піклується

про збереження миру в суспільстві.

Витоки соціальної держави можна знайти у соціальній прак1

тиці далекого минулого. Ще у давнині деякі правителі піклува1

лись про найбідніших громадян. Але головне навантаження з

соціального забезпечення слабких і знедолених у той час лежа1

ло на великих сім’ях і общинах.

Індустріалізація та урбанізація зруйнували традиційні форми

соціального забезпечення, загострили соціальні питання і класо1

ву боротьбу в суспільстві. Розв’язання цього питання потребува1

ло різкого розширення об’єктів соціальної політики та її перетво1

рення на один з провідних напрямків діяльності держави.

У результаті цих процесів, приблизно в 601х роках ХХ сто1

річчя виникли соціальні держави. Необхідною умовою їх ви1

никнення став високий рівень економічного розвитку ряду

країн Заходу, що дозволив їм забезпечувати прожитковий

мінімум кожному.

Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Вона

включає:

 перерозподіл суспільного доходу на користь менш забез1

печених верств суспільства;

 політику зайнятості та забезпечення прав робітника на

підприємстві;

 соціальне страхування;

 турбота про безробітних, молодь, інвалідів, старих;

 розвиток доступної для всіх освіти, охорони здоров’я,

культури тощо.

Теорія соціальної держави виявилася конструктивною

відповіддю на критику недосконалості правової держави в її

класичному ліберальному варіанті, її неспроможності забезпе1

чити реальні права і добробут усім громадянам.

Між правовим і соціальним типами держав існує як єдність,

так і певні відмінності.

Єдність їх полягає в тому, що обидві вони покликані забез1

печувати добробут і благополуччя індивіда. Правова держава –

індивідуальну свободу і основоположні негативні права особи

107

4. Політична система і держава як її базовий інститут

за допомогою встановлення чітких меж державного втручання

і гарантій проти узурпації влади.

Соціальна держава – гідні умови існування кожного.

Протиріччя між ними виявляється в тому, що правова дер1

жава за своїм задумом не повинна втручатися в питання роз1

поділу суспільного багатства, соціальна держава безпосередньо

займається вирішенням цих проблем, хоча і прагне не підрива1

ти такі основи ринкового господарства, як індивідуальна

власність, конкуренція, індивідуальна відповідальність тощо.

На відміну від адміністративно1командного соціалізму, що

намагався встановити загальний добробут усіх громадян за

допомогою порівняльного розподілу матеріальних благ, соціаль1

на держава орієнтується на забезпечення кожному гідних умов

життя, насамперед, за рахунок розвитку виробництва,

збільшення його ефективності, підвищення індивідуальної ак1

тивності та відповідальності.

Правовий і соціальний етапи розвитку сучасної держави не

завершують процес його розвитку. Сучасні держави вступають

у нову екологічну стадію, для якої характерно висування на

перший план проблеми виживання людства і забезпечення

екологічних прав людини. В нових умовах існування держави

спільно з громадськістю намагаються відвернути ядерну та еко1

логічну катастрофи.

У житті сучасних держав спостерігається дві тенденції. Пер1

ша з них – активізація громадянського суспільства, розширення

впливу політичних партій і груп інтересів, зміцнення системи

місцевого самоврядування. Друга – виявляється у підвищенні

ролі держави як регулюючого органу всього суспільства. Держа1

ва все активніше втручається в економічні, соціальні та інфор1

маційні процеси, стимулює розвиток виробництва за допомогою

інвестиційної, податкової та кредитної політики.

Безпосередньо до проблем становлення громадянського

суспільства правового і соціального типу держав примикає про1

блема громадянства.

Громадянство – це нормативно1правовий інститут, що вста1

новлюється з метою упорядкування відношень особи і суспіль1

«Політологія»

108

ства, надання їм законодавчо1юридичних форм, а також для захи1

сту інтересів особи. Громадянство – це приналежність особи до

певної держави, що означає поширення на неї прав і обов’язків,

встановлених законодавством держави. У державах з монархіч1

ною формою правління вживається термін «підданство».

Українська держава гарантує охорону і захист прав, свобод

та інтересів своїх громадян. Відповідно до законодавства Ук1

раїни громадянами України є особи, що проживають в Україні,

незалежно від їхнього джерела, соціального і майнового поло1

ження, расової та національної приналежності, статі, освіти,

мови, політичних поглядів, релігійних переконань, виду і харак1

теру занять; вони не є громадянами інших держав і висловили

бажання стати громадянами України.

Держава здійснює захист громадян України, що перебува1

ють за кордоном. Дипломатичні представництва і консульства

України, всі посадові особи зобов’язані вживати заходи для

забезпечення громадянам можливості користуватися в повно1

му обсязі правами, наданими законом країни перебування,

міжнародними угодами, учасниками яких є Україна і держава

перебування, а в разі необхідності вживати заходи для віднов1

лення порушених прав громадян України.

Такий зв’язок особи і держави визначається поняттям «гро1

мадянство».

Марксизм поставив питання про майбутнє цього інсти1

туту як знаряддя класового домінування, що стане непотрі1

бним у безкласовому суспільстві і загине, якщо таке суспіль1

ство виникне. Але встановлення пролетарської диктатури

після Жовтневої революції, а після цього – тоталітарної дик1

татури призвело не до відмирання держави, а до безмежно1

го множення і зміцнення її функцій. Ідея відмирання держа1

ви виявилася передчасною і перетворилася на догму. Реально

суспільна роль держави неухильно зростає разом з усклад1

ненням матеріального і духовного життя суспільства і зрос1

танням масштабів політики.

Світ об’єктивно все більше потребує організації й управ1

ління, але інстанції світової влади, що могла б його організу1

109

4. Політична система і держава як її базовий інститут

вати, немає. Частково її функції виконують регіональні союзи

держав – традиційна форма координації політики.

Реальним шляхом інтернаціонального розвитку держави

стала її участь у системі міжнародних організацій, в інтерна1

ціоналізації демократичного процесу, а також подолання ізо1

ляціонізму, відсталості, політичного та ідеологічного захисту

ідеї особливої історичної винятковості будь1якої країни.

Запитання для самоконтролю

1. Що являє собою політична система суспільства?

2. Які елементи політичної системи складають її структуру?

3. Що таке політичні інститути? Визначте їх роль у суспільстві.

4. Які ознаки має держава?

5. Які функції виконує держава?

6. Порівняйте поняття «федерація» і «конфедерація».

7. Які риси характеризують унітарну державу?

8. Які риси характеризують президентську і парламентську республіки?

9. Що означає поняття «соціальна держава»?

10. Які ознаки правової держави ви можете назвати?

11. Які ознаки та особливості громадянського суспільства?

12. Як ви розумієте взаємодію держави і громадянського суспільства?

Рекомендована література

1. Анохин М.Г. Политические системы: адаптация, динамика, устой1

чивость. – М., 1996.

2. Конституція України. – К., 1996. – 54 с.

3. Парламенты мира. – М., 1991. – С. 631122, 3851440.

4. Политология: Учеб. Пособие для вузов / Сост. и ред. Н. Сазоно1

ва. – Харьков, 2001. – С. 2991334.

5. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник

для студентов вузов. – М., 2002. – С. 1711194.

6. Світова класична думка про державу і право. Навчальний по1

сібник: Під ред. Є.Ф. Безродного – К., 1999. – 397 с.

7. Сравнительная политика. Основные политические системы совре1

менного мира /Под общ. ред. В.С. Бакирова, Н.И. Сазонова. –

Х.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2005. – 592 с.

110

5. ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ СУЧАСНОСТІ

5.1. Сутнісні характеристики

сучасних політичних режимів

Політичний режим – це функціональна сторона політично1

го життя, яка складається в результаті соціальної направленості

діяльності соціальних суб’єктів і владних інститутів.

Політичний режим – це загальна характеристика форм і

методів здійснення політичної влади в тій чи іншій країні, по1

рядок взаємовідношень громадянського суспільства і політич1

ної влади. Він включає порядок формування представницьких

органів влади, взаємовідношення законодавчої і виконавчої

влади, центральних і місцевих органів, положення і умови

діяльності політичних партій, груп інтересів, правовий статус

особистості, порядок функціонування каральних і правоохорон1

них органів, зміст допустимого та забороненого. На політичний

режим впливає рівень політичної стабільності суспільства,

співвідношення соціальних сил у ньому, історичні, соціокуль1

турні традиції, включаючи іноді й особистість глави держави.

Будь1який політичний режим прагне самолегітимації, тоб1

то намагається викликати прихильність до себе, переконати

громадян у правильності та обґрунтованості свого правління,

його ефективності. Проте, легітимних політичних режимів са1

мих по собі не існує, оскільки легітимність досягається створен1

ням емоційно1оціночного стану підлеглих цього режиму.

Політичний режим – це вираз політичного напрямку

здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів, він ха1

рактеризує спосіб функціонування політичної системи суспіль1

ства і пов’язаний з нею загалом і з усіма її складовими.

У науковій літературі визначаються критерії класифікації

політичних режимів.

Критерії класифікації політичних режимів:

 за способом і порядком формування представницьких

установ (демократичний чи недемократичний);