Шпоры по Истории Укр

Подождите немного. Документ загружается.

Аргументи якої з теорій щодо до походження

Київської Русі, Ви вважаєте більш переконливими?

Основні аргументи норманської теорії: (у середині

XVIII ст. німецькі історики Г.Байєр та Г.Міллер)

1)Русь отримала свою назву від Руотси. Так у

середині XI ст. фіни називали шведів.

2)Більшість імен руських послів, що зафіксовані у

договорах з Візантією(911, 944 рр.), мають

скандинавське походження.

3)Ісламські географи та мандрівники IX-X ст. чітко

розділяли «русів» та «словян».

Основні аргументи антинорманської теорії:

(Ломоносов)

1)Назва Русь словянського походження, оскільки

тісно пов’язана з назвами річок Рось,Руса,Роставиця у

Центральній Україні.

2)Жодного племені чи народу під назвою «руси» не

було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне

древньонормандське джерело, саги.

3) Один з найдавніших ісламських письменників

Ібн-Хордадберг (840-880 р.) чітко називає русів

словянським племенем.

4) Археологічні матеріали із міст та торгівельних

шляхів Східної Європи свідчать про обмежений вплив

«варязького фактора»

Слабкі сторони обох теорій це те, що вони

розглядають державотворчий процес як

одномоментний акт, як безпосередній наслідок

діяльності конкретної особи.Існує також хозарська

гіпотеза, яка виводила коріння Київської Русі з

Хозарського каганату. Її автор –О.Пріцак(професор

Гарвардського університету). Він запропонував взагалі

відмовитися від словянської концепсії походження

Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а

різновидом хозар, а їхня київська гілка —

спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді

вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак

ця версія не витримує критичної перевірки та не має

чітких археологічних підтверджень.На мою думку,

пояснення процесу виникнення державності треба

роздивлятися як наслідок тривалої еволюції

суспільного розвитку, треба відмовитися від погляду

на утворення держави як на одномоментний акт.LЯ

вважаю, що до утворення Давньоруської держави у

східних слов'ян існувало 14 великих племінних

об'єднань (дулі-би, поляни, бужани, волиняни,

сіверяни, тиверці, уличі та ін.). VI—VIII ст. — період

еволюції союзів слов'янських племен у протодержавні

утворення — племінні князівства, серед яких

виділялися об'єднання дулібів і полян. Вони у

тривалому процесі і утворили Давньоруську державу.

2.яку роль відіграло християнство у зміцненні статусу

Великого князя Київського у IX-Xст.

Офіційне запровадження християнства у Київській держав)

(988 р.)

Князювання Володимира Великого (930—1015) стало

початком нового етапу а історії Київської Русі, етапу

піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий

правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній

воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби

уособлював якісно новий рівень управління державою.

Продовжуючи політику руських князів щодо збирання

навколо Києва слов'янських земель, Володимир військовими

походами 981— 993 рр. на ятвягів, в'ятичів та хорватів

завершив тривалий процес формування території Київської

держави. Саме в цей час остаточно визначилися і

закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з ет-

нічними рубежами східних слов'ян. На півночі вони

простягнулися до Чудського, Ладозького та Онезького озер,

на півдні — до Дону, Росі, Сули та Південного Бугу, на

сході — до межиріччя Оки І Волги, на Заході — до Дністра,

Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни.

Простягаючись майже на 800 тис. км, Давньоруська держава

стала найбільшою країною в Європі.

Релігійна реформа почалася спробою модернізувати

язичництво. Чудово розуміючи, що є централізованій

державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм, великий

князь спочатку намагався протиставити культ верховного

божества Перуна цілому пантеону богів підкорених племен.

Проте стара язичницька віра не сприяла процесу

формування нових суспільних відносин, її державотворчий

потенціал був явно недостатнім для такої великої та

поліетнічної держави, як Київська Русь. Саме тому

наприкінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровадити

християнство як державну релігію.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший

розвиток Київської Русі:

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й

формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у

східних слов'ян. Християнство, сформоване як релігія

класового суспільства, освячувало владу панівної еліти,

соціальну диференціацію та всю феодальну систему.

Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед

Богом, чим закладало принципово нові підвалини в

ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому

числі антифеодальних.

2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення

могутньої централізованої самодержавної країни. До кінця

80-х років X ст. Русь була слабоконсолідованою,

поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму

завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне

проведення адміністративної та релігійної

реформ якісно

змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали

сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили

єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі

управління Руссю (християнське єдинобожжя стало

своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої

влади верховного правителя).

3. Прийняття християнства сприяло зростанню

міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та

одруження на Багрянородній сестрі візантійського

імператора ввели Володимира у коло християнської сім'ї

європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили

шлях до її визнання європейською християнською

спільнотою. З того часу великий князь ставала повноцінним

суб'єктом міжнародного права: кордони його держави

вважалися недоторканими (бодай номінально); на полі бою

княжих воїнів брали в полон, і в рабство та ін. Запро-

вадження нової віри не стало основою ідеологічної та

політичної залежності від Константинополя. Навпаки, воно

сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків,

побудованих на принципі рівноправності, з багатьма

європейськими країнами. Це підтверджують тісні контакти з

Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом. Після

християнізації Русь була навіть тісніше пов'язана із Заходом,

ніж і Візантією, про що свідчать численні шлюбні угоди

династії Рюриковичів. Зокрема, протягом X ~ XIII ст. вони

уклали 83 шлюби з представниками західноєвропейських

родин, а І членами візантійських династій лише 12.

4 Під впливом християнства поступово відбулася докорінна

зміна світобачення та світосприйняття населення

Давньоруської держави.

5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній

сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури,

архітектури та мистецтва.

3. Яким чином «Руська правда» сприяла витворенню

соцыальноъ структури у київськый русі і який вигляд

мала ця структура?

У "Руській Правді" міститься цілий ряд норм, що

визначають правове положення окремих груп населення. З її

тексту досить важко провести грань, що розділяє правовий

статус правлячого шару й іншої маси населення.Ці

юридичні привілеї поширювалися на суб'єктів,

пойменованих у "Руській Правді" у такий спосіб: князі,

бояри, князівські чоловіки, князівські тіуни, огнищани. У

цьому переліку не всі особи можуть бути названі

"феодалами", можна говорити лише про їхні привілеї,

зв'язаних з особливим соціальним статусом, наближеністю

до князівського двору і майновим положенням.Основна

частина населення розділялася на вільних і залежних людей,

існували також проміжні і перехідні категорії.Юридично й

економічно незалежними групами були посадні люди і

смерди-общинники (вони сплачували податки і виконували

повинності тільки на користь держави). Міське населення

поділялося на ряд соціальних груп: боярство, духівництво,

купецтво, "низи" (ремісники, дрібні торговці, робітники й

ін.).Крім вільних смердів існували й інші їхні категорії, про

які "Руська Правда" згадує як про залежних людей. Вільний

смерд-общинник мав визначене майно, що він міг

заповідати дітям (землю - тільки синам). При відсутності

спадкоємців його майно переходило громаді. Закон захищав

особистість і майно смерда. За зроблені провини і злочини, а

також по зобов'язаннях і договорам він ніс особисту і

майнову відповідальність. У судовому процесі смерд

виступав повноправним учасником.Більш складною

юридичною фігурою є закуп. Коротка редакція "Руської

Правди" не згадує закупа.Закуп - людина, що працює в

господарстві феодала за "купу", позику, у який могли

включатися різні цінності: земля, худоба, зерно, гроші й ін.

Цей борг належало відробити, причому не існувало

встановлених нормативів і еквівалентів. Обсяг роботи

визначався кредитором. Тому з наростанням відсотків на

позику, кабальна залежність підсилювалася і могла

продовжуватися довгий час.Перше юридичне врегулювання

боргових відносин закупів із кредиторами було зроблено в

"Статуті Володимира Мономаха" після повстання закупів у

1113 р. Були встановлені граничні розміри відсотків на

борг.Закон охороняв особистість і майно закупа,

забороняючи пану безпричинно карати і віднімати майно.

Якщо сам закуп робив правопорушення, відповідальність

була двоякою: пан сплачував за нього штраф потерпілому,

але сам закуп міг бути "виданий головою", тобто

перетворений у повного холопа. Його правовий статус різко

змінювся. За спробу піти від пана, не розплатившись, закуп

також звертався в холопа.Як свідка в судовому процесі

закуп міг виступати тільки в особливих випадках: по

малозначних справах ("у малих позовах") чи у випадку

відсутності інших свідків ("по нестатку").Закуп був тією

юридичною фігурою, у якій більш за все відбився процес

"феодалізації", поневолювання, покріпачення колишніх

вільних общинників.Холоп - найбільш безправний суб'єкт

права. Його майнове положення особливе: усі, чим він

володів, було власністю пана. Усі наслідки, що випливають

з договорів і зобов'язань, що укладав холоп (з відона

хазяїна), також лягали на пана.Особистість холопа як

суб'єкта права фактично не захищалася законом. За його

убивство стягувався штраф, як за знищення майна, або пану

передавався як компенсацію інший холоп.Самого холопа,

що зробив злочин, потрібно було видати потерпілому (у

більш ранній період його можна було просто убити на місці

злочину). Штрафну відповідальність за холопа завжди ніс

пан.У судовому процесі холоп не міг виступати як сторона

(позивач, відповідач, свідок). Посилаючись на його

показання в суді, вільна людина повинна була обмовитися,

що посилається на "слова холопа".Закон регламентував різні

джерела холопства. "Руська Правда" передбачала наступні

випадки: самопродаж у рабство (однієї людини або всієї

родини), народження від раба, одруження на рабі,

"ключництво", тобто надходження в служіння до пана, але

без застереження про збереження статусу вільної людини.

Джерелами холопства були також: здійснення злочину (таке

покарання, як "потік і розгарбування", передбачало видачу

злочинця "головою", перетворення в холопа), втеча закупа

від пана, злісне банкрутство (купець програє чи тринькає

чуже майно). Найбільш розповсюдженим джерелом

холопства, не згаданим, однак, у "Руській Правді" був

полон.

4. Як ви вважаєте, позитивну чи негативну роль в історії

Галицько-Волинської держави відігравало галицьке

боярство?

Об'єднання Галицького і Волинського князівств відбулося

при волинському князі Романі Мстиславовичі (1170-1205

рр.). Після монголо-татарської навали, яка зруйнувала Русь,

Галицько-Волинська держава, використовуючи своє вигідне

стратегічне положення на шляху між Чорним і Балтійським

морями, продовжувала боротьбу з татарами, домігшись

широкого між народного визнання і ставши одним з

найбільших центрів об'єднання давньоруських земель.

Таким чином, вона ще майже протягом століття зберігала

державні і культурні традиції Київської Русі.

. Верховна влада в Галицько-Волинській державі належала

князеві, який спирався на бояр і місцеву знать Влада князя

була не безмежною. Важливу роль грали боярська рада.

Хоча князь у Галицько-Волинській землі, принаймні в

окремі періоди, вважався «самодержцем»,фактично він

залежав від боярства, яке усіма засобами прагнуло

обмежити його владу, використовуючи в той же час князя як

знаряддя для охорони власних інтересів. Бояри, будучи

великими землевласниками, підтримували князівську владу,

остільки вона була виразницею інтересів феодалів у

боротьбі з поневоленим населенням, захисницею їхніх

земельних володінь. В окремі періоди існування Галицько-

Волинської Русі значення князівської влади настільки

знижувалося, що князі практично не могли започаткувати ні

однієї великої політичної акції без згоди і підтримки бояр.

Як постійний державний інститут боярська рада діяла в

Галицько-Волинській землі вже в першій половині XIV ст. У

її склад входили знатні і великі бояри-землевласники,

галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи

і намісники. Боярська рада скликалася з ініціативи самого

боярства, але іноді і за бажанням князя. Однак князь не мав

права скликати боярську раду лише з власної ініціативи, не

враховуючи думки бояр. Очолювалася рада самими

впливовими боярами, котрі прагнули направляти діяльність

князя. Формально не будучи вищим органом влади в

Галицько-Волинській землі, боярська рада відігравала

велику роль у політичному житті цієї землі, у справі

керування нею. Позиції боярської ради посилювала також та

обставина, що значна частина бояр займала першорядні

посади в системі управління Галицько-Волинської землі.

Таким чином, у політичній історії Галицько-Волинських

земель існували дві тенденції: з одного боку, великі князі

прагнули до максимального зосередження владі у своїх

руках, а з іншого боку — боярство і знать постійно

намагалися обмежити цю владу, активно брали участь у

династичній боротьбі за великокнязівський престол. Отже

це послабляло Галицько-Волинське князівство і відігравало

негативну роль в її історії також це стало однією з причин

його занепаду.