Шпора - Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

1. Причини виникнення та суть рабовласницької держави і права.........4

2. Особливості країн стародавнього сходу.................................................4

3. Особливості античних держав..................................................................4

4. Суспільний лад Стародавнього Єгипту...................................................5

5. Державний лад Стародавнього Єгипту...................................................6

6. Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього Вавилона........6

7. Сусп. лад і правове становище населення Стародавнього Вавилона7

8. Державний лад Вавилона.........................................................................7

9. Загальна характеристика Законів Хаммурапі: історія віднайдення

пам'ятки, структура, принципи......................................................................8

10. Характеристика «Гомерівської» Греції..................................................8

11. Реформи Тезея в Афінах та їх вплив на формування державності..9

12. Реформи Солона......................................................................................9

13. Реформи Клісфена.................................................................................10

14. Реформи Ефіальта і Перікла................................................................10

15. Суспільний устрій Афінської держави..................................................11

16.Криза рабовласницької демократії в Афінах і падіння держави.......11

17. Джерела й основні риси афінського права..........................................12

18. Суспільний устрій Спарти......................................................................13

19. Державний устрій Спарти......................................................................13

20. Організація римського Суспільства до утворення держави..............14

21. Реформи Сервія Туллія.........................................................................14

22. Суспільний устрій Римської Республіки...............................................15

23. Державний устрій римської республіки................................................15

24. Повстання рабів, диктатури та тріумвірати підчас кризи республіки в

Римі................................................................................................................. 16

25. Причини переходу Риму від республіки до монархії..........................16

26. Реформи братів Гракхів у Римі.............................................................17

28. Реформи Діоклетіана в Римі.................................................................17

27. Характеристика періоду принципату і домінату у Римі......................18

29. Джерела римського права.....................................................................18

30. Особливості виникнення та розвитку держави франків....................19

31. Суспільний державний устрій франків.................................................19

32. Салічна правда: історія створення, джерела, структура, форма

викладу правових норм................................................................................20

33. Утворення та розвиток візантійської держави....................................20

34. Сусп. І держ. Лад Візантії у 5-7 ст.........................................................21

35. Сусп. І держ. Лад івзантії у 8-15 ст........................................................21

36. Джерела та основні риси візантійського права (34-те питання+).......21

37. Суспільний устрій Франції в період феодальної роздробленості.....22

38. Державний устрій Франції в період феодальної роздробленості.....22

39. Реформи Людовіка IX у Франції............................................................23

40. Франція в період станово-представницької монархії (XIV-XV ст).....23

41. Абсолютна монархія у Франції. Діяльність Ришельє.........................24

42. Джерела та риси права середньовічної Франції.................................24

43. Утворення й особливості розвитку феодальної держави в Німеччині

......................................................................................................................... 25

44. Станово-представницька монархія в Німеччині.................................25

45. Абсолютизм у Німеччині........................................................................26

46. Характеристика Феодального права Німеччини................................26

47. Утворення та розвиток сербської феодальної держави....................27

48. Суспільний лад феодальної Сербії......................................................27

49. Державний лад феодальної Сербії......................................................28

50. Характеристика законника царя Стефана Душана у Сербії.............28

51. Характеристика англо-саксонських держав у 5-9 ст..........................29

52. Норманське завоюваня та його вплив на розвиток Англії.................29

53. Характеристика Великої хартії вольностей 1215 р. в Англії..............30

54. Обгородження селянських земель. «Криваве законодавство»........30

55. Виникнення структура та компетенція англійського парламенту.....31

56. Характеристика англійського абсолютизму........................................31

56. Судова система феодальної Англії......................................................32

58. Виникнення й розвиток феодальної держави та права Польщі.......32

59. Особливості станово-представницької монархії Польщі...................33

60. Джерела та характеристика польського феодального права...........33

62. Характеристика петиції про право 1628р .в Англії..............................33

61. Причини, етапи та особливості англійської буржуазної революції.. 34

63. Характеристика Трьохрічного акту 1641р .в Англії............................34

64. Характеристика Навігаційного акту 1651р .в Англії............................35

65. Характеристика Знаряддя правління 1653р .в Англії.........................35

66. Характеристика Габеас корпус акту 1679р .в Англії...........................36

67. Біль про права 1689 р...........................................................................36

68. Акт про престолонаступництво 1701 р...............................................36

69. Зміст парламентської реформи 1832р. в Англії..................................37

70. Характеристика Чартиського руху в Англії..........................................37

71. Зміст парламентської реформи 1867р. в Англії..................................38

72. Утворення та характеристика політичних партій в Англії..................38

73. Зміст реформи англійського парламенту в 1911р..............................39

74. Причини та етапи Великої французької буржуазної революції........39

75. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.............................40

76. Конституція Франції 1791 р..................................................................40

77. Встановлення Диктатура якобінців (1793-1794 рр.) та її

характеристика..............................................................................................41

78. Термідоріанська реакція та Директорія у Франції (1794-1799 рр.)...41

79. Встановлення Другої республіки у Франції. Конституція 1848р......42

80. Друга імперія у Франції (1852-1870)....................................................42

81. Становище англійських колоній у пн. Ам. до війни за незалежність.

......................................................................................................................... 43

82. Прийняття і характеристика Декларації незалежності США.............43

83. Причини прийняття та хар-тика Статей конфедерації 1781 р..........43

84. Конституція США 1787 р........................................................................44

85. Характеристика законодавчої влади США за Конституцією 1787 р.44

86. Характеристика виконавчої влади США за Конституцією 1787 р.. . .45

87. Характеристика судової влади США за Конституцією 1787 р..........45

88. Характеристика Біля про права 1791 р................................................46

89. Причини та значення Громадянської війни в США............................46

90. Економічні і політичні наслідки Громадянської війни в США.............47

91. Реконструкція півдня та прийняття «Чорних кодексів»......................47

92. Виникнення і оформлення двопартійної системи у США..................48

93. Третя республіка у Франції. Конституційні закони 1875р...................48

94. Франція у другій світовій війні. Утворення держави Віші...................49

95. Характеристика конституції Франції 1946р..........................................49

96. Характеристика конституції Франції 1958р..........................................50

97. Утворення німецького союзу у 1815р...................................................50

98. Утворення митного союзу у 1834р. в. Німеччині та його вплив на

об’єднання держави.....................................................................................50

99. Причини та наслідки буржуазної революції у 1848-49 в. Німеччині.51

100. Утворення Північнонімецького союзу та другої німецької імперії...51

101. Об’єднання італії у другій половині 19 ст...........................................52

101. Революційний рух в Італії у 191-20рр.та встановлення

фашистської диктатури................................................................................52

101. Крах фашистського режиму і утворення республіки в Італії...........53

101. Характеристика конституції Італії 1947р............................................53

106. Характеристика ек-го. і політ-го розвитку США в кін 19 поч 20 ст.. 53

105. Виникнення Ку-клукс-клану і Суду Лінча у США...............................54

107. Характеристика нового курсу президента Ф.Рузвельта в США.....54

108. Основні тенденції розвитку США в період після другої СВ.............55

109. Законодавство США у період холодної війни...................................55

110. Демократична революція в Німеччині 1918-1919рр........................56

111.Державний устій Німеччини за Веймарською конституцією 1919р.56

112. Прихід до влади фашистів та характеристика фашистської

диктатури в Німеччині..................................................................................57

113. Утворення ФРН.....................................................................................57

114. Прийняття та характеристика Бонської конституції 1949р..............58

115.Державний устрій ФРН за конституцією 1949р..................................58

1. Причини виникнення та суть рабовласницької держави і права.

За родового ладу земля, вода, мисливські та рибні угіддя перебували у

користуванні усіх членів общини. Перехід до металевих знарядь праці

дозволив різко підвищити її продуктивність і тим самим заклав підґрунтя для

виникнення класового суспільства. З появою надлишкового продукту

з'являється майнова нерівність, а з розвитком поділу праці ремесло

відокремлюється від землеробства і скотарства, налагоджується торгівля й

обмін. Той клас, який володіє багатствами і примушує працювати на себе

інших людей (рабів, селян, ремісників), намагається тримати їх у покорі. Для

цього створюється абсолютно нова інституція, якої родовий лад ніколи не

знав і яку ми називаємо державою. Різні органи влади, суди, поліція, в'язниці,

армія - це складові ланки державного апарату; характерною рисою держави є

право, тобто система законів та юридичних норм. Починається нова ера в

історії людства.

2. Особливості країн стародавнього сходу.

Тривалий час вважалося, що розвиток людського суспільства відбувався

за схемою: первіснообщинний лад - рабовласницький - феодальний -

капіталістичний з перспективою соціалізму і комунізму. Держави

Стародавнього Сходу в цю схему не вписувались. Рабство тут було

обмежиним. На Сході рабство мало патріархальний характер, раби були

слугами у храмах і маєтках знаті і майже ніколи - основною продуктивною

силою. При бажанні можна знайти ознаки родового ладу - общинне

землеволодіння і самоуправління, феодалізму - користування землею

відроблялося службою у війську правителя чи оброком і відробітком

селянською працею.

Що ж є характерним для азіатського способу виробництва? Основою

життєдіяльності і виробництва виступає сусідська община. Її органи

самоуправління регулюють правові відносини в колективі. Земля є власністю

держави, однак община має право опосередкованої власності. Саме її органи

розподіляють земельні ділянки між общинниками. Користування цими

наділами можливе за умови виконання суспільних обов'язків і повинностей,

сплати податків тощо.

Джерелами рабства виступають полон, кабала (з обмеженнями), діто-

народження в сім'ях рабів. Становище їх в цілому краще, ніж у Греції чи Римі,

а кількість - відносно незначна. Найпоширенішу форму східної держави

становила деспотія. Економічною основою влади деспота була державна

власність на землю, податки, військову здобич. Влада спиралася на

професійне, нерідко наймане, військо та централізовано скероване

чиновництво. Сама ж царська влада, що дуже характерно для Сходу,

обожнювалася.

3. Особливості античних держав.

Основою суспільного життя в античних державах був поліс, місто-

держава, що об'єднувала місто і навколишні землі зі селами. Поліс був

самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням

вільних громадян. З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась

демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина,

робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі

громадяни полісів були грамотними. Сутність полісного життя становила

єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці

обставини сприяли вихованню в еллінів і римлян патріотизму, розвиненого

почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до

раціонального осмислення світу. Погляд на людину як на унікальне явище

природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку

характерну рису античної культури, як антропоморфізм - перенесення

властивих людині рис на природу і навіть на богів.

Становище вільних людей в античних держвах принципово відрізнялося

від інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються

політичними правами, беруть участь в управлінні державою. Хоч не можна

забувати і про те, що античне суспільство було рабовласницьким. Раби

відігравали істотну роль в економіці давньогрецьких держав, робили свій

внесок в їх розквіт, на певному етапі римської історії навіть стали основною

продуктивною силою на одного вільного громадянина припадало 8-10 рабів і

негромадян і основна праця та левова частка виробництва були результатом

їх діяльності.

4. Суспільний лад Стародавнього Єгипту

Панівними верствами в суспільстві були жерці, знать, цивільні та

військові чиновники. Жерці поділялись на групи залежно від різних культів,

різних богів, яким вони служили. Жерці були звільнені від усяких робіт і

повинностей на користь фараона, від сплати податків, виконання будь-яких

повинностей взагалі. Вони займали важливі посади в державі - в

центральному і місцевому управлінні, судовому відомстві, були вчителями,

лікарями тощо.

Привілейовану, керівну верхівку суспільства становила єгипетська

аристократія. Вона складалася як з потомків колишньої родоплемінної знаті,

так і з вищих цивільних і військових чинів, іноді вихідців з низів, що дістали

титул й посади від фараонів. Саме з середовища цієї знаті фараони

призначали правителів но-мів - номархів, усе вище начальство, військових

командирів та ін. Єгипетська аристократія мала також великий вплив на

розв'язання державних питань.

Основну масу населення Єгипту становили селяни-общинники і реміс-

ники. Вони були людьми вільними. Одні з них жили й працювали на державній

землі замкнутими общинами, причому кожен з них мав окрему ділянку, за

користування якою сплачував державі певну суму грошей і частину врожаю.

Самовільно залишити землю й общину не дозволялось. Інші були прикріплені

до землі, яку надавали фараони в користування храмам, чиновникам, воїнам.

Окрім ренти на користь держави, ці селяни повинні були віддавати частину

врожаю володільцям землі (від 1/3 до 5/6). Вони не могли самовільно

залишити закріплену за ними ділянку. За несплату ренти, податків їх можна

було вигнати, позбавити засобів до існування. Згодом вигнання було

заборонене і замінене тілесними покараннями.

Селян змушували також працювати на загальнодержавних роботах - на

спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід, прокладанні доріг та

ін. Під час цих робіт селянам і ремісникам виплачували невелику платню і

скромно харчували. Від непосильної праці чимало з них гинуло. Мобілізовані у

випадку необхідності селяни і ремісники становили основу війська-ополчення.

Уже згадувалось, що необхідність виконання великого обсягу іригаційних

робіт, значний обсяг державного будівництва вимагали величезної кількості

робочих рук, і це була одна з головних причин завойовницької політики

фараонів - захоплення рабів. Рабами ставали не тільки військовополонені

чужоземці, а й єгиптяни, переможені у міжусобних, внутрішніх війнах. До

певного часу існувало боргове рабство, продаж у рабство своїх дітей

(зокрема, за борги), віддання у рабство за злочин. Однак основним джерелом

був полон.

Захоплені у полон раби були власністю фараона, тобто держави. Вони

могли мати сім'ю, своє майно, яким розпоряджалися. У випадку скоєння

злочину таких рабів заарештовували і карали згідно з державними законами.

Держава дозволила рабам не тільки скаржитись на жорстоку поведінку чи

знущання господарів, а навіть шукати захисту і притулку в храмах. Храми,

жерці могли перетворити такого раба в храмового слугу, тобто забрати його у

господаря. Проте це явище не мало масового характеру.

Передаючи землі у користування чиновникам, храмам, воїнам, фараони

давали їм одночасно рабів, але ні землі, ні ці раби їхньою власністю не

ставали. Однак фараон міг подарувати комусь землю чи рабів і вони тоді

ставали приватною власністю. Приватна власність на рабів у Єгипті теж була

широко відомою. Сотні чи навіть тисячі рабів мали сановники, знать, номархи,

володіли рабами навіть прості селяни, ремісники, їх вільно купували,

продавали, дарували, передавали у спадок, їх можна було й звільнити на

волю. Тоді раб ставав повністю вільною людиною, рівною у правах з іншими

вільними. Якогось особливого розряду вільновідпущеників, як згодом у Римі, в

Єгипті не було.

5. Державний лад Стародавнього Єгипту

На чолі держави стояв фараон. Саме в його руках була зосереджена вся

верховна законодавча, виконавча та судова влада. Він очолював державний

апарат, був верховним воєначальником і найвищим суддею. Вважалося, що

він ніколи не помирав, а лише "заходив за свій горизонт". . Вся окультурена

земля номінально перебувала у власності фараона, Він міг подарувати чи

пожертвувати землю разом з рабами будь-кому. Фараон керував також

зовнішньою торгівлею. За його наказом населення зганялося на громадські

роботи, а також на роботу для задоволення особистих потреб фараона.

Фараон управляв країною за допомогою величезного та складного

бюрократичного апарату, який утворювали урядовці різних рангів і правового

статусу. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування

між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб

фараона. Особи, що обслуговували правителя, були одночасно й

державними чиновниками. Центральною особою в царському дворі був

дворецький - чаті (візир). Він очолював увесь державний апарат, охоплюючи

й адміністративну, й судову владу. Чаті був правителем усіх царських

скарбниць, усіх складів, сховищ, керівником усіх державних і царських робіт.

Під керівництвом чаті перебували галузеві відомства - будинки .

Безпосередня реалізація основних державних функцій покладалася на

місцевий апарат, який засновувався згідно з адміністративно-територіальним

поділом. Верхнім і Нижнім царством керували намісники фараона. Увесь

Єгипет поділявся на нами (області), на чолі яких стояли номархи. Останні

мали значні повноваження: очолювали місцевий адміністративний апарат,

відали збиранням податків, судом, формуванням ополчення.

Військо Єгипту складалося з добірних частин, які охороняли правителя,

і ополчення вільного населення. Армія використовувалася не тільки для

здійснення зовнішніх функцій держави, але й для придушення опору рабів,

утримання в покорі населення завойованих територій і посилення влади

правителя.

Суд не був відокремлений від адміністраціїта перебував у підпорядку-

ванні фараона. Фараон був верховним суддею; міг як сам розглядати будь-яку

справу, так і розглядати скарги на рішення решти суддів, якими були всі

посадові особи. Спочатку в Єгипті вищим судовим органом була "палата

шести," котру очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім

судочинством країни та сама розглядала важливі справи. Пізніше виникає

судова "колегія тридцяти суддів" із поважних громадян найбільших міст

країни.

6. Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього Вавилона

Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському

межиріччі Тигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від головного м.

Вавилон (поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочатку

розташовувалися невеличкі міста-держави, в яких ще довго зберігалися

пережитки родоплемінної організації. Перші правителі невеличкого

Вавилонського царства здійснювали обережну політику. Вони укладали союзи

із сильними сусідніми державами - Ларсою, Ісіном, Марі - і при цьому доволі

точно обирали найвигіднішого партнера. Перші п'ять вавилонських царів

змогли значно розширити власні володіння, але рівня своїх союзників не

досягай. Ситуація змінюється за шостого царя Вавилона - Хаммурапі, котрий

був одним із найвідоміших політиків стародавнього світу. Він правив

Вавилоном у 1792-1750 рр. до Р. X. Зійшовши на трон невеликого царства,

Хаммурапі закінчив свої дні повелителем величезної за тогочасними мірками

держави, котра охоплювала основну частину Межиріччя. Проіснувала

держава до 539 р. до Р. X., коли була завойована іранським царем Кіром і

втратила свою незалежність.

Історія Стародавнього Вавилона поділяється на чотири основні періоди:

Старо-Вавилонське царство (1894-1518 рр. до Р. X.);

Касситський період (1518-1204 рр. до Р. X.);

період політичного ослаблення (1204-626 рр. до Р. X.);

Ново-Вавилонське царство (626-539 рр. до Р. X.).

7. Сусп. лад і правове становище населення Стародавнього Вавилона

Суспільство поділялося на дві групи – вільних - перебували під охороною

закону та рабів - як і худоба, вважалися майном та ними цілком

розпоряджався господар. Вільні люди, незалежно від свого економічного

становища, поділялися на дві групи, що різнилися правами. Одні були повно-

правними "синами мужа" (авілум), а другі - "підпорядковані" (мушкену).

Останні були власниками та частково навіть рабовласниками, але

обмежувались у своїх правах. Серед учених поки що немає єдиної думки про

те, який критерій було покладено в основу поділу вільних людей. Одні

вважають, що мушкену були напіввільними пролетаріями, інші - що вони були

етнічною групою (шумерами), ще інші - що це були люди, котрі перебували на

царській службі та втратили зв'язок з общиною, деякі - що це були

простолюдини, а не привілейовані верстви суспільства.

Нижчий прошарок суспільства утворювали раби. Джерелами рабства

були: військовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дітей,

віддання в рабство злочинців. До рабів ставилися як до худоби: їх таврували,

відрубували їм вуха, карали на розсуд господаря (аж до смертної кари),

приносили в жертву, примушували робити найтяжчу роботу. Раби не мали

права виступати свідками в суді, їх могли продати, закласти тощо. Раби

поділялися на царських, храмових, приватних. Отже, в Стародавньому

Вавилоні існувало рабовласницьке суспільство, хоча рабство й не мало

класичного характеру.

8. Державний лад Вавилона

На чолі всього державного механізму був лугаль, або патесі-лугаль. У

його руках зосереджувалась уся влада, йому належали всі найвищі державні

повноваження. Правитель очолював державний апарат, був верховним

воєначальником і найвищим суддею. Особа правителя обожнювалася.

Царська влада мала деспотичний характер, і цар міг втручатися в усі

відносини між підданими, навіть у їхнє особисте життя.

Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і

обслуговуванням особистих потреб правителя. Тож у руках одних і тих же

урядовців зосереджувалось управління як країною загалом, так і палацом.

Довіреною особою та першим помічником правителя був дворецький, котрого

у Вавилоні називали "нубанда". Зазвичай, це був найближчий родич

правителя. У його руках зосереджувались усі важелі управління державою.

Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими

маєтками, іригаційними спорудами, фінансами, господарськими роботами. За

повноваженням після нубанди йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник

царської гвардії та охорони, радники царя, воєначальники. Містами управляли

намісники царя. На місцях управління здійснювали органи общинного

самоврядування, що наділилися адміністративними, судовими та

фінансовими повноваженнями. За здійснення своїх повноважень посадовців

наділяли землею, що могла передаватись у спадок.

Збройні сили формували з добірних частин, які охороняли правителя й

ополчення. Царська охорона формувалася з професійних воїнів, які за свою

службу отримували в користування майно "ілку". Таким майном воїн володів і

користувався, але не мав права його продати чи обміняти. Для управління

військами створювався спеціальний апарат, який очолював сам правитель.

Були також звичайні воєначальники, начальники колісниць, піших воїнів,

кінноти на верблюдах тощо. Серед військових посадовців розрізняли

начальників певних загонів, молодших воєначальників, командирів сотень,

десятків, п'ятірок. Суд не був відокремлений від адміністрації. Верховним

суддею був правитель, який сам міг розглядати будь-яку справу, а також

скарги на рішення решти суддів. Значні судові повноваження мав нубанд і

представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи

общинного самоврядування. Існували жрецькі та храмові суди. В епоху

Хаммурапі виникають професійні судді, котрих призначав правитель. Вони

здійснювали судочинство колегіально - по три, чотири, вісім суддів. Судді

мали помічників, які готували справи до слухання й були порадниками суддів.

Оскарженню підлягали лише рішення місцевих судів.

9. Загальна характеристика Законів Хаммурапі: історія віднайдення

пам'ятки, структура, принципи

Закони Хаммурапі були укладені близько 1760 р. до Р. X. Причинами їх

появи були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави;

бажання закріпити в них суспільний лад; прагнення залагодити гострі

соціальні суперечності, що на той час виникли в суспільстві. Текст Законів

Хаммурапі був знайдений французьким ученим Ж.-Ж. де Морганом (1857-

1924) у 1901 р. під час розкопок на місці столиці стародавнього Елама-м. Сузи,

куди він, очевидно, був вивезений еламитянами як воєнний трофей. Закони

були вирізьблені архаїчним клинописом на чорному базальтовому стовпі,

заввишки 2,25 м. Сьогодні цей стовп зберігається в Луврі. Текст Законів

складається з прологу, 282 статей і епілогу. У структурі Законів

прослідковується певна система. Хоча клинописне право не знало поділу на

"цивільне", "кримінальне" тощо, статті згруповані тематично: 1-5 присвячені

процесуальним нормам, 6-126 -майновим відносинам, 127-195 - шлюбно-

сімейному праву, 196-214 - покаранням за тілесні ушкодження, 215-282 -

операціям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами

оплати праці. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси старо-

давнього примітивного права:

 юридичне закріплення станового

поділу суспільства, нерівності

людей і рабовласництва;

 кожна норма регулює конкретні

правовідносини, а загальних норм

немає;

 наявність вел. к-ті прогалин у праві;

 порівняно низький рівень розвитку

юридичної техніки;

 зв'язок з релігією;

 переважання кримінально-

правових норм над цивільно-

правовими, жорстокий і

примітивний характер покарань.

У юридичній літературі Закони Хаммурапі одні дослідники розглядають

як збірник чинного на той час права, інші -як юридичний трактат, який

відображає картину ідеальної справедливості, деякі -як звіт царя Хаммурапі

перед Богом про свою діяльність та ін. Із них найбільш обгрунтованою,

очевидно, є перша зі згаданих думок позиція. Власне закони справили

значний уплив на формування пізніших пам'яток права Стародавньої

Передньої Азії.

10. Характеристика «Гомерівської» Греції

Вже в III-II тис. до н. є. високорозвинута культура існувала на о. Крит.

Приблизно в XVII ст. до н. є. можна говорити про високий економічний і

культурний розвиток грецьких (ахейських) держав на території Пелопонесу.

Найбільшими з них були Мікени і Тіринф в Арголіді та Пілос в Мессенії. На

рубежі ХІІІ-ХІІ ст. до н. є. ряд ахейсь-ких держав під загальним керівництвом

Мікен здійснюють грандіозний військовий похід проти Трої в Малій Азії. Майже

у цей час з півночі в Грецію вторгаються дорійські племена. Кілька хвиль

вторгнення дорійців ущент руйнують розвинуту ахейську культуру, міста

заносить піском, досягнення науки і мистецтва щезають у пам'яті нащадків.

Пам'ятки грецької літератури - поеми «Іліада» та «Одіссея» змальовують

«гомерівське сусп.-во» (XII-VIII ст. до н.е.), коли ахейська культ. змінювалася

дорійською. Основним заняттям греків було землеробство, але мірилом

багатства слугувала худоба. Торгівля була розвинута слабо і мала переважно

міняльний характер. Відбувся т. зв. другий сусп.. поділ праці, тобто ремесло

відокремилося від скотарства і землеробства. Кращі землі належать родовій

знаті. Поряд існують селяни з мізерними земельними наділами або й повністю

позбавлені землі. Називалися фетами і фактично перебували на становищі

наймитів, їх поденна робота оплачувалася їжею та одягом. Рабство має

патріархальний характер: рабів не дуже багато, і вони використовуються в

основному в домашньому господарстві. Є раби, які самі володіють рабами і

будинками. Кровна помста ще зберігається, але уже припускається викуп.

Племенем управляє вождь-басилей, в чиїх руках зосереджується

командування військом, судові функції, обов'язки жерця. Як правило,

наступником басилея стає його син, хоча допускається і вільний вибір. Важелі

влади перебувають також у руках ради старійшин, до котрої входять

евпатриди. Народні збори все ще залишаються важливим управлінським

органом, особливо під час ведення війни. Басилеї змушені звертатися до них

за підтримкою в скл-них обставинах.

11. Реформи Тезея в Афінах та їх вплив на формування державності

Однією з наймогутніших грецьких держав-міст були Афіни. Вони

розташовувались у центрі грецької області, що звалася Аттикою. Наприкінці II

тис. до Р. X. територію Аттики населяли чотири іонійські племені, кожне з яких

мало свої народні збори, раду родових старійшин, вождя (базилевса),

воєначальника. Вважається, що саме ці племена стали основою Афінської

держави, першим кроком до утворення якої стали реформи Тезея (VII ст. до Р.

X.). Суть цих реформ:

 відбулося об'єднання 4 найбільших

племен (філ) Аттики навколо Афін;

 поряд з племінними органами

управління утворені єдині народні

збори, колегія архонтів і ареопаг;

 кожне з 4 племен було поділене на 3

фратрії, кожна з яких складалася з

30 родів;

 усі вільні повноправні громадяни за

майновою ознакою були поділені на

три категорії: 1) евпатридів -

благородні (тільки вони мали право

на громадські посади); 2) геоморів -

землеробів; 3) деміургів - ремісників;

 запроваджувався територіальний

поділ населення (Аттика була

розбита на 48 територіальних

округів - навкраріії).

Унаслідок реформ Тезея військова демократія, що існувала в племенах,

була замінена на військово-аристократичну республіку. Главою такої держави

стає архонт. Остаточно ж процес створення афінської державності було

завершено реформами Солона та Клісфена.

12. Реформи Солона

У 594 р. до Р. X. першим архонтом Афін був обраний Солон (між 640 і

635 - близько 559 рр. до Р. X.), який, будучи наділеним великими

повноваженнями, здійснив економічну, політичну та судову реформи. Вони

відзначалися поміркованістю та компромісним характером і стали важливим

етапом в утворенні Афінської держави.

В економічній сфері: ліквідовано боргове рабство та скасовано борги

селян (проведено, так звану, сисахвію); коштом держави було викуплено та

повернено на батьківщину всіх афінян, проданих за межі Аттики в рабство;

законодавче визнано приватну власність на землю, допускався її продаж і

роздроблення; запроваджувалася монета; було прийнято закон про те, що

батьки мають навчити синів якогось ремесла; заборонялося не працювати.

У політичній сфері: скасовано владу родової аристократії (право на

зайняття вищих посад і політичне керівництво за привілеєм від народження -

геннекратію) та запроваджено привілеї майна та суспільної служби -

тимократію (тиме-майновий ценз). За майновим І Іензом усе цивільне

населення поділялося на чотири класи. За основу цензу було взято

земельний ценз, тобто прибуток, одержуваний від землі.

 І клас - пентаксіомедімни - особи, що

одержували від землі не менше від

500 медимів (один медам - 52,5

літра) сільськогосподарської

продукції на рік. Вони повинні були

служити у важко озброєній піхоті.

 ІІ клас - вершники - одержували не

менше за 300 медимів і повинні були

служити в кінноті.

 III клас - зевгіти - одержували не

менше від 200 медимів і служили в

піхотному ополченні.

 IVклас - фети - одержували до 200

медимів і служили в легкоозброєній

піхоті та на флоті.

Державні посади мали право займати лише особи, належні до перших

трьох класів, а архонта - тільки до першого. Члени четвертого класу брали

участь у прийнятті законів і виборах посадових осіб.

Народні збори стали найвищим органом влади, в роботі яких брали

участь громадяни, котрим виповнилося 20 років.

Було створено Раду 400, яка готувала справи для обговорення їх на

народних зборах і здійснювала загальне управління країною. До її складу