Шпора - Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

слугування до білих господарів.

Таким чином, Чорні кодекси позбавляли негрів права на працю, на

свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на власних

дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольорову міліцію,

різноманітні стрілецькі клуби тощо.

92. Виникнення і оформлення двопартійної системи у США

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з

США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформлення

дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична.

Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp. Партія

федералістів тоді виражала інтереси банкірів, буржуазії, земельних

спекулянтів. Вона відстоювала принципи посилення влади центру та

обмеження буржуазно-демократичних свобод. У зовнішній політиці

федералісти орієнтувалися на політичне і економічне зближення з

Великобританією. Однак на президентських виборах 1800 р. перемогу

вибороли республіканці зі своїм кандидатом Джефферсоном. Республіканці

відстоювали ідеї розширення прав штатів, полегшення доступу усіх громадян

до володіння земельними наділами.

У 1828 р. відбувається розкол старої республіканської партії. В результаті

цього з'являється демократична партія, яка об'єднує частину плантаторів-

рабовласників, частину буржуазії та фермерів. У 1834 р. виникла партія вігів,

що виступала проти посилення федеральної влади, підтримувала розвиток

промисловості на Півночі і на Півдні країни та займала компромісні позиції у

питанні рабовласництва.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступала за

обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за безплатне

надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизняної промисловості.

У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до

початку громадянської війни. Після завершення цієї війни в країні остаточно

сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють

республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та

функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла

Соціалістична робітнича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці

партії не відігравали скількись помітної ролі в житті США.

93. Третя республіка у Франції. Конституційні закони 1875р.

Поразка Паризької Комуни призвела до посилення реакції в країні. Було

прийнято рішення про розпуск Національної гвардії.

Хоча офіційно ще 4 вересня 1870р. була проголошена республіка,

питання про форму державної влади залишалося відкритим. У Національних

зборах більшість депутатів становили монархісти, щоправда в їх середовищі

не було єдності. Легітимісти намагалися відновити династію Бурбонів, а

орлеаністи і бонапартисти неодмінно хотіли бачити на престолі представників

власних династій. Президентом Третьої республіки в кінці серпня 1871 р. був

проголошений Тьєр. В травні 1873р. Тьєр пішов у відставку, а президентом

більшістю Національних зборів на термін 7р. було обрано бонапартиста Мак-

Магона. Після тривалих дискусій більшістю в один голос Нац-льні збори

прийняли в 1875р. закон, який закріплював буржуазно-парламентарну

республіку.

Того ж року була прийнята Конституція. Законодавча влада належала

двопалатним Національним зборам. Чоловікам надавалося загальне виборче

право, вибори були прямими. Сенат міг бути перетворений у суд над

президентом за звинуваченнями про посягання на державну безпеку.

Вибори 1875 p., проведені на основі нової конституції, дали перевагу

республіканцям. Всупереч волі президента Мак-Магона були сформовані

республіканські кабінети Дюфора, а згодом - Сімона. У січні 1879p.,

вичерпавши усі свої можливості, президент пішов у відставку.

Національні збори обрали нового президента У 1884р. було проведено

закон, який забороняв навіть ставити на голосування питання про скасування

р2спубліканської форми правління.

94. Франція у другій світовій війні. Утворення держави Віші

Французький уряд не заважав Гітлеру, проводити політику “невтру-

чання”. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на

Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки)

оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська

перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки.

Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала.

Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською

Німеччиною. У частині південних і південно-східних районів, де збереглися

інститути французької державності, утворилася «держава Віші» - за назвою

курортного містечка, де містилася резиденція уряду.

Після окупації німцями Парижа уряд Франції продовжував роботу у місті

Бордо. У червні 1940 було прийняте рішення про підписання сепаратного

перемир'я з ворогом. Перемир'я було підписано 22 червня 1940 року.

У липні 1940 року Національні збори та уряд переїхали до курортного

містечка Віші. Маршал Анрі Філіпп Петен (голова Ради міністрів з 16 червня

1940) отримав диктаторські повноваження. Вішистський уряд утворив так

звану Французьку державу. Він фактично контролював лише південь Франції.

Але навіть у сфері свого впливу він мав виконувати вимоги Німеччини. Не

менше мільйона французьких військовополонених залишаюлися у німецьких

концтаборах.

Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала

нейтралізувати І французький флот, і колоніальні війська. У листопаді 1942

року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки

«вішійської державності», а разом тим і Третьої республіки.

95. Характеристика конституції Франції 1946р.

У листопаду 1945 р. відбулися вибори в Установчі збори. Голосування

проходило по “великих списках”, як звичайно після великих політичних

потрясінь. Кожному департаменту було надано не менш двох місць у Зборах.

19 квітня 1946 року, ввечері у святу п'ятницю, конституція в цілому була

остаточно прийнята 309 голосами проти 249. Більшість складалася з

комуністів, соціалістів і депутатів, що примкнули до них; у меншість входили

МРП, майже всі члени “Демократичного і соціалістичного союзу опору”,

радикал-соціалісти, селяни, незалежні і члени “Республіканської партії волі”

(ПРЛ).

Проект нової конституції у своїх принципах ґрунтувався на

республіканській і демократичній конституційній традиції. Нова конституція

проголошувала, що Франція - демократична, неподільна і соціальна

республіка; що суверенітет належить народу; що французький народ

здійснює свій суверенітет через своїх депутатів у Національних зборах.

Разом з тим нова конституція вводила істотні зміни у відношенні

заморських володінь і територій Франції, а також організації державної влади.

Заморським територіям і володінням було присвячено, у порівнянні з

колишніми конституціями, значно більше число статей. Ці положення були

інкорпоровані в проект самої конституції, що доводило перевагу в Установчих

зборах тенденцій до уніфікації й асиміляції. Разом з тим під впливом деяких

федералістських орієнтацій у конституції виявлялися ознаки “те протиріч, то

невизначеності”.

Що стосується організації державної влади, те Пьєр Кіт охарактеризував

запроектовану комісією державну систему, як щось зовсім нове. Він визначив

її “як уряд представницьке на базі Національних зборів, з конституційним

поділом влади на основі дуже ретельно розробленої організації їхньої

рівноваги”. Кіт зображував новий режим, що не представляло утруднень, як

відмінний від класичного парламентарного режиму; разом з тим він намагався

установити розходження між новим режимом і правлінням представницьких

зборів, з яким супротивники проекту хотіли б його ототожнити.

96. Характеристика конституції Франції 1958р.

Конституція Франції 1958 р. невелика за об'ємом. У ній разом з короткою

преамбулою міститься 93 статті, об'єднані в 15. Це 17-а конституція з часу

Декларації 1789 р.

Конституція була підготовлена і прийнята в умовах гострої

внутрішньополітичної і зовнішньополітичної кризи, пов'язаної перш за все з

боротьбою Алжиру за визволення від колоніальної залежності. Проект

конституції був обговорений в Консультативній раді і Раді міністрів і схвалений

на референдумі 28 жовтня 1958 р. Делегований спосіб розробки конституції і її

ухвалення на референдумі були новим явищем у Франції -- всі попередні

конституції приймалися парламентами.

Конституція 1958 р. в основному регулює взаємовідносини держави.

Вона проголошує принцип національного суверенітету, який здійснюється

народом через його представників і на референдумі, а також створення

французького Співтовариства на базі вільного самовизначення народів

колоній.

За формою правління Франція -- напівпрезидентська,

напівпарламентська республіка, за формою територіально-політичного

устрою -- складноунітарна держава. У Франції існує демократичний

державний режим.

Конституція 1958 р. „жорстка”, її зміна проходить у дві стадії. Спочатку

проект про зміни приймається роздільно обома палатами простою більшістю

голосів в ідентичній редакції, а потім такий закон затверджується на

референдумі або конгресом парламенту більшістю в 3/5 загального числа

голосів. На першій стадії законопроект обговорюється, в нього вносяться

поправки. На другій стадії можна лише голосувати «за», «проти» або

утриматися, що означає, якщо йдеться про конгрес, фактично подачу голосу

проти, оскільки необхідні 3/5 обчислюються від загального складу

парламенту. Питання про те, яку форму твердження застосувати, вирішує

президент.

97. Утворення німецького союзу у 1815р.

9eчервня 1815 р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського

конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської

імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34

монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні).

Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не

повністю. З прусських -поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з

австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських

облас-тей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в

Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим

самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи.

Керівний орган Німецького союзу - т. зв. Союзний сейм турбувався перш

за все про збереження європейського статус-кво: державних кордонів,

монархічних режимівполітичної ізоляції Росії та збереження політичної

роздробленості німецьких земель.

98. Утворення митного союзу у 1834р. в. Німеччині та його вплив на

об’єднання держави.

Потреби економіки, єдність історичного минулого, мови і традицій усе

нагальніше вимагали німецького возз'єднання. В ролі об'єднавчого центру, на

думку німецьких патріотів, могла виступити Пруссія як наймогутніша з власне

німецьких держав. Політична роздробленість німецьких земель не дозволяла

німецькій буржуазії конкурувати з сусідніми державами, оскільки кордони і

високі митні тарифи перешкоджали вільному руху товарів і капіталу. Як

результат, німецькі товари були дорожчими і мали нижчу якість.

Лише політичні зміни могли вивести німецьку економіку на вищий рівень,

тільки об'єднана держава давала німецькій буржуазії шанс на виживання у

конкурентній боротьбі. Ще у 1818 р. в Пруссії був введений спільний для усіх

восьми провінцій митний тариф. Пізніше її уряд здійснював постійні зусилля

щодо знищення митних перегородок між прусськими володіннями та сусідніми

німецькими державами. У 1834 р. митний союз, нарешті, об'єднав 18 держав з

23 млн населення. Це стало великим політичним успіхом Пруссії. Німецька

буржуазія починає розглядати Пруссію як свій форпост в економіці та політиці,

тим більше, що Австрія та її сателіти до митного союзу не увійшли.

99. Причини та наслідки буржуазної революції у 1848-49рр. в. Німеччині

Революція 1848 р. у Франції перекинулася на сусідні з нею держави

Південної та Південно-Західної Німеччини. Уже 27 лютого почалися

революційні виступи у Баденському герцогстві. В березні 1848 р. влада в

Бадені, Гессені, Дармштадті, Вюртемберзі перейшла до рук ліберальної

буржуазії. Коаліційні буржуазно-дворянські уряди були створені в Саксонії та

Баварії. В столиці Пруссії Берліні революційні події почалися 6 березня.

18 березня був опублікований указ Фрідріха-Вільгельма IV про скликання

об'єднаного для усіх восьми прусських провінцій ландтагу. Цей же документ

проголошував необхідність прийняття нової конституції Німецького союзу, яка

б передбачала створення загально-німецьких збройних сил, ліквідацію

внутрішніх митниць тощо. Іншим указом було знято цензуру.

29 березня у Пруссії був сформований новий уряд, прем'єром якого став

лідер рейнських лібералів Кампгаузен. Більшість міністерських портфелів

опинилася у руках обуржуазнених аристократів.

1 та 8 травня 1848 р. відбулися двоступеневі вибори до прусських

Установчих зборів. 22 травня вони розпочали свою роботу.

Навесні 1848р. були проведені вибори загальнонімецького парламенту.

Більшість отримали представники ліберальної буржуазії. Основним питанням

стало об'єднання Німеччини. Першим кроком представницького органу стало

обрання австрійського ерцгерцога Йогана на посаду тимчасового імперського

намісника Німеччини, що де-факто означало успіх великонімець-кої партії.

З листопада в Берліні утворилося нове міністерство графа Бранде-

нбурга. Усі ліві газети були закриті, національна гвардія роззброєна,

демократичні організації розпущені. 9 листопада державний переворот у

Пруссії завершився. Прусські Установчі збори були спершу переведені до

Бранденбурга, а 5 грудня 1848 р. їх без особливого розголосу розпустили.

Тоді ж населенню Пруссії була «дарована» досить ліберальна кон-

ституція. Вона гарантувала свободу слова, зібрань та союзів, представництво

в палатах. Стаття 8 проголошувала недоторканність приватної власності.

100. Утворення Північнонімецького союзу та другої німецької імперії

У 1853 р. Пруссії вдалося відновити митну унію, яка економічно

об'єднала під її проводом більшість держав Німецького союзу. Австрія у 1864

p. дещо несподівано вступила у союз з Пруссією проти Данії. в квітні 1866 р.

Пруссія уклала анти-австрійський союз з Італією. Цей союз був підтриманий

іншими німецькими державами. В битві при^ Садовій (Чехія) у 1866 р. Австрія

зазнала нищівної поразки. Франц-Йосиф І звернувся до французького

імператора Наполеона НІ з проханням про посередництво в укладенні миру з

Італією з тим, щоб мати змогу продовжити війну з Пруссією.

Однак у Наполеона III було своє бачення ситуації, яке, в основному,

збігалося з намірами Бісмарка. 26 липня 1866 р. між воюючими сторонами

була підписана Нікольсбурзька угода на умовах, запропонованих

посередником - Наполеоном III. Старий Німецький союз підлягав ліквідації,

натомість створювався новий Північноншецький союз

Суперечка між Францією і Пруссією виникла з приводу кандидатури на

«вакантний» іспанський престол. 19 липня 1870 р. уряд Франції оголосив війну

Пруссії. Імператор Наполеон III був проголошений верховним

головнокомандуючим і виїхав до діючої армії. Уже 2 вересня в битві під

Седаном 100-ти-сячна французька армія ганебно капітулювала. 18 січня 1871

р. в окупованому німецькими військами Версалі прусський король Вільгельм І

Гогенцоллерн був проголошений німецьким імператором.

До складу новоствореної Німецької імперії увійшли й південнонімецькі

держави - Баварія, Саксонія та ін. Сама імперія об'єднувала у собі 22 монархії

та 3 вільні міста. у собі 22 монархії та 3 вільні міста.

Імператором став прусський король. За конституцією Німецької імперії

1871 p., він отримував найширші повноваження. Імператор був главою

збройних сил імперії, призначав усіх вищих імперських чиновників, включаючи

канцлера, а також делегатів від Пруссії до верхньої палати імперського

парламенту. Парламент Німецької імперії був двопалатним.

101. Об’єднання італії у другій половині 19 ст.

У 1849р. під керівництвом революціонерів-демократів Мадзіні і

Гарібальді в Римі була скинута влада папи Пія IX і проголошена Римська

республіка.

Після падіння Римської республіки Гарібальді в липні 1849р очолив 4-

тисячний загін добровольців-"червоносорочечників", який відправився на

допомогу революційної Венеції.

Під час Австро-італо-французької війни 1859 року Гарібальді командував

добровольчим корпусом альпійських стрільців. Герой тієї війни став одним із

най прославленіших учасників Італійської революції 1859-1860р. Центром

боротьби проти австрійського панування був П'ємонт. Джузеппе Гарібальді,

таємно заручившись підтримкою сардинського короля Віктора-Еммануїла II і

його прем'єр-міністра графа Камілло Бенсо ді Кавура, почав діяти.

Уночі 15 травня "червоносорочечники", що мали 4 гармати, за

підтримкою сіцилійських партизанів - "піччотті" раптово атакували ворога і

нав'язали йому рукопашний бій. "Тисяча" втратила всього 18 чоловік убитими і

128 пораненими.

У результаті перемоги в бою при Калатафімі над регулярними військами

короля Франциска II Сицилія в травні 1860 року була цілком звільнена.

Потім воєнні дії були перенесені на південь Італії. Англійці допомогли

гарібальдійцям переправитися через Мессинську протоку.

"Червоносорочечники" зробили не менш успішний похід на столицю

бурбонської династії Неаполь, і 7 вересня Джузеппе Гарібальді на чолі своїх

бійців вступив у місто. Незабаром після цього весь італійський південь був

звільнений від влади Бурбонів. Неаполітанська армія після поразки при

Калатафімі більше не робила серйозного опору революційним військам.

Вся Італія прославляла Джузеппе Гарібальді як національного великого

героя, а він зненацька для багатьох передав завойовані території під владу

сардинського короля Віктора-Еммануїла II, що 18 лютого 1861 року

проголосив їх землі Італійським королівством.

101. Революційний рух в Італії у 1919-20рр.та встановлення

фашистської диктатури

Творцем італійського фашизму вважають Беніто Муссоліні, У першій

світовій війні країна втратила 700 тис. убитими, 450 тис. стали інвалідами,

було знищено 1/3 національного багатства На післявоєнній Версальській

конференції ці жертви оплачені дуже скромно. На виборах 1919 р. перемогли

соціалісти, які зібрали 31% голосів. Були розпочаті несміливі реформи -

прийнято закон про соціальне страхування від безробіття, указ про

допустимість самовільного захоплення необроблюваної землі.

В 1921р. в Італії виникла комуністична партія, і країна стояла на порозі

соц.-ної революції. Альтернативою комуністам виступили фашисти, які на

відміну від традиційних буржуазних партій мали власні воєнізовані загони -

«чорносорочечників», набраних з люмпенів, «золотої молоді», карних

злочинців.

В листопаді 1921р. було створено Нац-ну фашистську партію, яка

отримала велику фінансову підтримку крупної буржуазії. На перших же

виборах партія зібрала 35 з 500 місць у парламенті. Отримуючи підтримку від

Всезагальної конференції промисловців, фашисти вимагали 8-годинного

робочого дня, загального прямого виборчого права чоловіків і жінок, свободи

друку.

28 жовтня 1922р. відбувся похід фашистських загонів на Рим. Уряд пішов

у відставку. 30 жовтня Муссоліні запропонував парламенту свій склад уряду і

був підтриманий лібералами і католиками. Перехід до диктатури стався у

кілька етапів і був завершений в січні 1925р.

101. Крах фашистського режиму і утворення республіки в Італії

101. Характеристика конституції Італії 1947р.

У ніч на 10 липня 1943 р. американські, англійські та канадські війська

розпочали висадку десанту на Сицилії. 25 липня 1943 р. на засіданні Великої

фашистської ради відбулося зміщення Муссоліні з посади глави _ італійського

уряду. Фашистська диктатура Муссоліні змінилася військово-монархічною

диктатурою маршала Бадольо.

В умовах завершення Другої світової війни на півночі Італії розпочалося

25 квітня 1945 р. Загальнонаціональне повстання

21e eчервня 1945 р. в країні було сформовано коаліційний уряд Ф. Паррі

(Партія дії") за участю комуністів.

На 2 червня 1946 р. в Італії був призначений референдум про політичний

устрій. За республіку було подано 12,7 млн голосів та 10,7 млн -проти.

22eгрудня 1947 р. більшістю Установчих зборів була схвалена кон-

ституція, яка вступила у силу 1 січня 1948 р. Згідно з конституцією вищим

законодавчим органом республіки виступає парламент, який обирається на

загальних виборах з таємним голосуванням по пропорційній системі.

Конституція проголошує принципи децентралізації правління, широкої

автономії областей, незалежності судової влади. Конституція визначає

громадянські свободи: свободу політичних поглядів, організацій, друку, зборів,

свободу особи, таємницю переписки тощо.

106. Характеристика ек. і політичного розвитку США в кін 19 поч 20

ст.

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з

США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформлення

дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична.

Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступала за

обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за безплатне

надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизняної промисловості.

У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до

початку громадянської війни. Після завершення цієї війни в країні остаточно

сформувалася двопартійна система.

Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це

само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій.

Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робітнича партія, у 1891 p.- Народна

(популістська), але ці партії не відігравали скількись помітної ролі в житті США.

Трохи більше ніж за 100 років США пройшли шлях від 13 неоднорідних

за своїм устроєм і економічним розвитком колоній Англії - до найрозвинутішої

країни світу. Так, в 1860 р. Сполучені Штати займали 3-тє місце у світі за

випуском промислової продукції, а на початку XX ст. вони уже були лідерами

капіталістичного світу практично за усіма показниками. Певну роль відіграли

географічне положення (віддаленість від Європи з її конфліктами та війнами)

та кліматичні умови, інші другорядні чинники.

Однак головним двигуном поступального розвитку США стали політичні

та політико-економічні переваги: гарантії прав і свобод населення,

законодавчий захист приватної власності, урядова політика заохочення

імміграції та господарського освоєння нових територій, а також експансіонізм

зовнішньої політики, пошук нових земель та ринків збуту.