Шпора Контроль і ревізія

Подождите немного. Документ загружается.

№ _1_ Контроль, як функція соціального

управління. Мета і завдання економічного

контролю в умовах ринкових відносин.

Розвиток продуктивних сил і виробничих

відносин потребує вдосконалення функцій

управління процесом виробництва, в тому числі

і контролю економіки.

Контроль є важливою функцією управління

економікою та її регулюванням і заключається

в співставленні фактичного стану об’єкту

контролю з певними критеріям оцінки з метою

встановлення відхилення його від заданих

параметрів. Контроль дає можливість своєчасно

виявити і усунути недоліки і порушення, робити

висновки про правильність і ефективність

прийнятих рішень. Він є завершальним етапом

управлінської діяльності і проявляється на

стадії перевірки раніше прийнятих

управлінських рішень. Тобто суть контролю

полягає в тому, що суб’єкт управління здійснює

облік і перевірку того, як об’єкт управління

виконує його настанови.

Результати контролю служать інформаційною

базою для управління.

Слово контроль походить від французького

слова і означає перевірку чого-небудь

(дотримання законів, інструкцій, рішень).

Контроль – це постійне порівняння того що є, з

тим що має бути.

Процес контролю можна поділити на 3 етапи:

 постановка чітких завдань для

виконання;

 перевірка їх виконання;

 вирішення проблем, якщо

виконання не відповідає поставленим

завданням.

Отже, контроль – це система спостереження і

перевірки відповідності об’єкта контролю

прийнятим управлінським рішенням,

встановлення результатів управлінського впливу

на керований об’єкт, виявлення відхилень у ході

виконання цих рішень.

Контроль має свої об’єкти, суб’єкти і завдання.

Об’єкт контролю – це те, що (хто) контролюється.

Суб’єкт контролю – це контролююча ланка,

тобто органи або окремі уповноважені органи,

що контролюють і наділені відповідними

повноваженнями.

Мета контролю полягає у перевірці того чи

все відбувається згідно з заздалегідь прийнятим

планом, діючими інструкціями, встановленими

принципами. Метою контролю є не реєстрація

окремих негативних фактів, а зосередження всіх

сил на тому, щоб кожне рішення було виконане

в заданий термін і розпочата справа доведена

до кінця.

Завдання контролю:

 визначення фактичного стану

об’єкта контролю на певний момент часу;

 перевірка відповідності фактичного

стану об’єкта встановленому законом,

нормативними актами, кошторисом, стандартом,

лімітом тощо та виявлення відхилень від них;

 визначення місця, причини,

ініціатора (винуватця) відхилення;

 встановлення законності та право

чинності здійснених господарських операцій, їх

достовірності та повноти відображення в

обліку;

 встановлення доцільності

господарських операцій та визначення їх

причинно-наслідкових факторів;

 прогнозування стану та поведінки

об’єкта на визначений майбутній період часу.

Отже, економічний контроль має важливе

значення для успішного розв’язання завдань

розвитку економіки країни. Контроль сприяє

зміцненню державної дисципліни та законності,

підвищенню ефективності виробничої і

фінансової діяльності підприємств з різними

формами власності і повинен забезпечувати

єдність рішення і виконання, успішне

здійснення поставлених завдань, а також

попередження можливих помилок і порушень.

За допомогою контролю встановлюються

причини і винні у відхиленнях з метою

усунення негативних явищ і недопущення їх у

майбутньому.

№ _2_ Економічна сутність предмету і методу

контролю, його об’єкти.

Контроль за своїм змістом включає перевірку

економічних, соціальних, політичних,

ідеологічних, науково-технічних та інших

напрямків розвитку суспільства.

Економічний контроль, як наука є системою

економічних знань спрямованих на виявлення

та усунення негативних явищ у розвитку

продуктивних сил і виробничих відносин з

метою планового їх регулювання у

розширеному відтворенні суспільного і

необхідного продукту.

Економічний контроль, як і будь-яка економічна

наука вивчає проблеми розвитку економіки

України.

Економічний контроль перебуває у тісному

взаємозв’язку з плануванням, управлінням та

обліком і невід’ємний від них. Цей зв’язок

виявляється передусім у тому, що економічні

науки досліджують той самий об’єкт, але з

різною цільовою функцією. Контроль виявляє

диспропорції і негативні явища у суспільстві,

дає змогу усунути їх і запобігає повторенню.

Економічний контроль, як наука виконує такі

функції:

1. пізнавальну (виявлення

негативних фактів у розвитку економіки з

метою їх регулювання).

2. культурно-виховну (передбачає

виховання ощадливості у використанні

матеріальних, трудових і фінансових ресурсів).

3. практично-дійову (забезпечує

управління економікою конкретними методами).

Предмет контролю це:

 діяльність підприємств у

відповідності з встановленими законами,

нормами, правилами, рішеннями;

 процеси і факти господарської

діяльності, що розглядаються з точки зору

можливої їх невідповідності наміченим цілям,

планам, нормам;

 управлінські рішення, фінансові і

господарські операції та процеси, що

оцінюються з позиції їх законності економічної

ефективності, достовірності і доцільності.

Таким чином, предметом контролю є розширене

відтворення суспільно-необхідного продукту і

дотримання нормативно-правового регулювання

в умовах ринкової економіки.

Предмет контролю конкретизується його

об’єктами. Об’єктами контролю є предмети і

засоби праці, а також сама праця, яка

використовується в процесі розширеного

відтворення суспільно-необхідного продукту.

Об’єктами контролю можуть бути окремі

сторони діяльності виробничих об’єднань,

підприємств, господарських організацій: випуск

продукції, фінансовий стан, витрачання

матеріалів та інших ресурсів, умови праці і

техніка безпеки, організація управління, грошові

кошти і розрахунки, праця та її оплата,

виробничі запаси. Об’єктами контролю є також

норми, плани, управлінські рішення, звітність

підприємств і організацій, тощо.

Завдання контролю полягає в тому, щоб

виявити фактори, які впливають на поведінку

об’єкта контролю, встановити його параметри,

тобто повноту вивчення об’єкта контролю

відповідно до поставленої мети.

Методом будь-якої науки є сукупність способів

і прийомів за допомогою яких вивчається

предмет.

Контроль має свій власний метод, який полягає

у комплексному вивченні економічної

ефективності, законності, достовірності і

доцільності господарських і фінансових

операцій на основі використання облікової,

звітної, нормативно-правової і іншої інформації.

У здійсненні своїх функцій метод контролю

характеризується використанням

загальнонаукових і власних методичних

прийомів контролю.

Загальнонаукові методи являють собою

сукупність принципів та категорій філософії

(аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і

моделювання, абстрагування і конкретизація).

Власні методичні прийоми контролю – це

специфічні прийоми вироблені практикою на

основі досягнень економічної науки, що

забезпечує документальну і фактичну перевірку

виробничої і фінансової діяльності підприємств.

Ці прийоми можна об’єднати в такі групи:

органолептичні, документальні, розрахунково-

аналітичні, узагальнення і реалізації результатів

контролю.

Використання методичних прийомів вивчається

в залежності від мети і завдань контролю,

особливостей об’єктів і джерел інформації

контролю.

№ _3_ Економічний контроль у системі наук

Економічний контроль є функцією управління

продуктивними силами і виробничими

відносинами. Контроль містить у собі, з одного

боку, факти і дані досліду, а з другого — певну

систему знань — теорію.

Факти становлять реальну основу висновків

контролю. Без систематизації й узагальнень, без

логічного осмислення не може бути контролю.

Факти стають складовою частиною наукових знань

тільки тоді, коли вони систематизовані,

узагальнені і є основою і підтвердженням законів

дійсності. Основою функції контролю є наукове

дослідження — процес вивчення певного об'єкта

(предмета або явища) з метою встановлення

закономірностей його виникнення, розвитку і

перетворення для раціонального використання у

практичній діяльності людей. Тому виникає

потреба розвитку економічного контролю як

системи наукових знань.

Контроль як наука виконує ряд конкретних

функцій:

пізнавальну — задоволення потреб людей у

пізнанні законів природи і суспільства;

культурно-виховну — розвиток культури,

інтелектуального виховання людини;

практично-дійову — удосконалення виробництва

і системи суспільних відносин, тобто функцію

безпосередньої продуктивної сили матеріального

виробництва.

Виходячи із концепції науки, економічний

контроль є динамічною системою економічних

знань, спрямованих на виявлення та усунення

негативних явищ у розвитку продуктивних сил

і виробничих відносин з метою своєчасного

регулювання їх у розширеному відтворенні

суспільна необхідного продукту для

життєдіяльності людей.

Вивчаючи найважливіші проблеми розширеного

відтворення, економічний контроль як галузь

економічної науки сприяє оптимізації

народногосподарських програм, територіального

розміщення виробництва, а також досліджує

трудові матеріальні і фінансові ресурси в усіх

ланках народного господарства з метою

раціонального використання їх.

Економічний контроль, як і вся економічна наука,

вивчає проблеми розвитку економіки України.

Тому у вирішенні цих проблем контроль не може

обмежуватись тільки якісними визначеннями

економічних законів, категорій, він вивчає й їхні

кількісні співвідношення. Розвиток продуктивних

сил і виробничих відносин у суспільстві зумовив

появу нових функціональних економік: наукової

організації й економіки праці; ефективність

капітальних вкладень і нової

техніки;ціноутворення; фінансів, грошового обігу і

кредитування;бухгалтерського обліку, аудиту і

аналізу господарської діяльності та ін.

Економічний контроль перебуває в тісному

взаємозв'язку з плануванням, управлінням та

обліком і невід'ємний від них. Цей зв'язок

виявляється передусім у тому, що функціональні

економічні науки досліджують той самий об'єкт,

але з різною цільовою функцією. В умовах

технічного прогресу виникає потреба

комплексного вивчення об'єкта і важливих

проблем, наприклад дослідження економіки галузі

народного господарства, маркетингу,

збалансованості ринку тощо.

Отже, економічний контроль у своєму розвитку

інтегрується з іншими функціональними

економічними науками.

У процесі взаємодії досягнення однієї науки

вивчаються методом і засобом інших. Так,

інформацію про розвиток народного господарства

збирає, аналізує та узагальнює статистика, хоч ці

інформаційні потоки утворились внаслідок

взаємодії і впливу на процеси планування,

бухгалтерського обліку, аудиту й аналізу

господарської діяльності, фінансування та інших

економічних наук. Правдивість цієї інформації, її

об'єктивність і достовірність встановлюють еконо-

мічним контролем.

Економічний контроль, використовуючи наукову

теорію, виконує суспільну роль у забезпеченні

практичними рекомендаціями виробництво

життєво необхідних благ для задоволення потреб

людей. Виявляючи диспропорції і негативні явища

у суспільстві, контроль дає змогу усунути їх і

запобігає повторенням, а також сприяє

раціональній організації виробничих відносин і

оптимальному використанню продуктивних сил.

№ _4_ Принципи та категорії фінансового

контролю

Фінансовий контроль як засіб підвищення

ефективності роботи фінансового механізму

ґрунтується на таких основних принципах:

законність, повнота, компетентність,

достовірність, самодостатність, безперервність,

доцільність, своєчасність, відповідальність,

оперативність, ефективність.

Принцип законності передбачає перевірку

дотримання законів та інших нормативно-

правових актів фінансового характеру, дає

змогу вчасно розкривати відхилення від заданих

нормотворчими органами правил і процедур, а

також вносити до них необхідне коригування.

Принцип доцільності передбачає перевірку

цільового витрачання державних коштів і

використання набутого за рахунок цих коштів

майна, а також відповідності діяльності

накресленим цілям.

Принцип ефективності передбачає перевірку

на економність та оптимальність управління і

використання державних фінансових коштів, а

також на можливість виконання державних

програм, проведення різних державних заходів

із найменшими витратами і найбільшим

результатом.

Важливим шляхом удосконалення фінансового

контролю є неухильне дотримання не лише

принципів, а й етичних норм із боку

співробітників органів фінансового контролю.

Основними етичними нормами професійної

поведінки працівників органів фінансового

контролю є незалежність, об’єктивність,

чесність, лояльність, конфіденційність,

коректність.

Всю систему принципів господарського

контролю поділяють на дві групи: загальні

(основні) і часткові (специфічні).

Найголовнішими принципами діяльності

господарського контролю є:

 всеосяжність, яка полягає в

поширенні контролю на всі сфери суспільної

діяльності і на весь господарський механізм;

 науковість, яка полягає в

застосуванні останніх досягнень науки і

техніки, передового досвіду в процесі

здійснення контролю. Тому контрольний процес

в сучасних умовах повинен здійснюватися

висококваліфікованими спеціалістами, які мають,

як правило, професійну підготовку і спеціальний

дозвіл (ліцензію) на проведення окремих видів

контролю;

 економічність, яка передбачає

здійснення контролю з найменшими затратами,

мінімальною кількістю працівників, які

володіють спеціальними знаннями і навичками

контрольної роботи;

 дієвість, яка передбачає активний

вплив суб’єктів контролю на об’єкти шляхом

прийняття ефективних управлінських рішень по

усуненню виявлених недоліків, профілактики та

попередженню їх в подальшій діяльності.

Якщо принципи контролю є основними

поняттями науки про контроль, то категорії – її

основою. Категорії є найбільш загальними

поняттями, які відображають особливості

предмету, змісту і методу науки. Під

категоріями контролю розуміються найбільш

важливі його поняття, які концентрують в собі

зміст всієї сукупності норм, правил і принципів,

що розкривають вимоги і мотиви вивчення

господарювання. Категорії контролю дають

відповіді на питання, що таке контроль, що,

коли і як, хто зацікавлений в його здійсненні.

Наука про контроль широко використовує

категорії права (розкрадання, марнотратство,

привласнення, зловживання, кримінальна справа,

злочинність тощо), бухгалтерського обліку,

фінансів, статистики, менеджменту, управління,

планування і інших наук. В той же час вона

має і свої специфічні категорії, які

характеризують цілі контролю: „бережливість”,

„ефективність”, ”економія”, „збереженість” тощо.

Як специфічні категорії виступають

„законність”, „доцільність”, достовірність”,

„марнотратство”, „нестача”, „лишок” тощо. За

допомогою спеціальних категорій наука про

контроль виконує свою пізнавальну функцію та

розробляє методологію і методики контролю.

№ _5_ Організаційні форми контролю та

функції контролюючих органів.

Організаційні форми контролю визначаються

його суб’єктами. За суб’єктами контроль

поділяється на: державний; незалежний; контроль

власника.

1. Державний контроль здійснюють

органи державної влади та управління, а саме:

Фонд державного майна України, Міністерства

фінансів, економіки, статистики, Національний

банк України.

Фонд державного майна України є

державним органом, який здійснює політику у

сфері приватизації державного майна. Він

розробляє проекти державних програм

приватизації, організовує контроль їх виконання.

Міністерство фінансів здійснює контроль

за виконанням підприємствами та організаціями

залежно від форм власності зобов’язань перед

бюджетом по внесках платежів, за економічним

і правильним витрачанням бюджетних коштів, а

також додержання фінансової дисципліни

підприємств і організацій, що перебувають на

державному бюджеті. Свої функції Міністерство

фінансів здійснює через Державну контрольно-

ревізійну службу і Головну Державну

податкову інспекцію.

Міністерство економіки контролює виконання

планів економічного та соціального розвитку

держави, окремих галузей народного

господарства, вживає заходи щодо запобігання

відхилень від визначених за планом показників.

Національний банк України – забезпечує

контроль за використанням кредитів за

цільовим призначенням, додержанням

підприємствами касової дисципліни та

правильних розрахунків, за наявністю грошей в

обігу, здійснює емісію (випуск) грошей та

регулює грошові відносини в державі. Крім того

перевіряє діяльність комерційних банків.

Міністерство статистики – контролює за

даними звітності збалансованість товарного

ринку та реалізацію економічних та соціальних

програм розвитку держави в цілому та її

регіонів зокрема, державними комітетами і

відомствами, концернами, асоціаціями а також

підпорядкованих їм підприємствами, нормативно-

правової бази і забезпечення достовірності

звітності.

Крім цього в межах своїх компетенцій

державний контроль здійснює також

спеціалізовані органи контролю, а саме:

Антимонопольний комітет, Державний комітет у

справах захисту прав споживачів, державна

інспекції України по контролю за цінами,

державний комітет України по стандартизації,

метрології та сертифікації.

Окремо виділяють таку організаційну форму

контролю як муніципальний, який здійснюється

радами народних депутатів та їх комісіями. До

компетенції виконавчих комітетів місцевих рад

народних депутатів віднесено контроль за

станом обліку і звітності на підприємствах і

установах які є комунальною власністю за

додержанням зобов’язань підприємств щодо

платежів до бюджету місцевого самоврядування.

2. Аудиторський (незалежний) контроль

здійснюється незалежними аудиторськими

фірмами, або приватними особами (аудиторами),

які занесені до відповідного реєстру

Аудиторської палати України. Основним

завданням аудиторської служби є перевірка

законності фінансово-господарських операцій,

стану бухгалтерського обліку, достовірності,

перш за все, балансу і звіту про фінансові

результати.

3. Контроль власника. Згідно закону України

„Про підприємства в Україні” основна

відповідальність за організацію фінансово-

господарського контролю на кожному

підприємстві покладена на його власника, який

несе певну відповідальність за ефективне

використання матеріальних, трудових та

фінансових ресурсів.

Контроль власника поділяється на: відомчий

(внутрішньо системний) та

внутрішньогосподарський.

Відомчий контроль за діяльністю підприємства

здійснюється вищими органами управління

(міністерствами, відомствами, концернами,

асоціаціями і т.п.) шляхом проведення

комплексних ревізій або контрольних перевірок.

Об’єктом внутрішньогосподарського контролю є

економічна та господарська діяльність

структурних підрозділів підприємства.

Проведення внутрішньогосподарського контролю

відповідно до чинного законодавства покладена

на керівника підприємства.

В умовах ринкової економіки зменшуються

одиниці зовнішніх (по відношенню до

підприємства) суб’єктів контролю у зв’язку з

чим підвищується роль

внутрішньогосподарського контролю, що

здійснюється власником підприємства.

№ _6_ Господарський контроль власника,

його види, мета і завдання.

Згідно із законом про підприємства в Україні,

основна відповідальність за організацію

фінансово-економічного контролю на кожному

підприємстві покладена на його безпосередньо

власника (державу, колектив акціонерів, орендаря

тощо) який несе певну відповідальність за

ефективне користування матеріальних, трудових

та фінансових ресурсів.

Фінансово-економічний контроль власника

поділяється на:

 внутрішньосистемний

 внутрішньогосподарський.

Внутрішньосистемний контроль здійснюють

міністерство, державні комітети, концерни,

асоціації, акціонерні виробничі об’єднання

згідно, якими передбачено, що комплексні ревізії

і контрольні перевірки фінансово-господарської

діяльності підприємств проводяться з ініціативи

власника того органу, якому підпорядковано

підприємство на правах власності. Основною

метою такого контролю є об’єктивне вивчення

фактичного стану справ суб’єкта

господарювання, виявлення та попередження тих

факторів та умов, що негативно впливають на

виконання управлінських рішень і досягнення

поставленої мети та доведенню цієї інформації

до органу управління. Внутрішньо системний

контроль передбачує контроль за виконанням

планових завдань по виробничій та фінансово-

господарській діяльності, використанням

матеріальних і фінансових ресурсів,

недопущенням фактів безгосподарності,

забезпеченням збереженості власності,

правильної постановки бухгалтерського обліку і

контрольно-ревізійної роботи, дотриманням

діючого законодавства по виробничій та

фінансово-господарській діяльності.

Внутрішньогосподарський контроль включає

контрольні функції які здійснюються

керівниками підприємств, комбінатів, організацій

і установ, концернів асоціацій у відповідності з

діючим законодавством. Завдання

внутрішньогосподарського контролю є перевірки

господарських операцій у виробничих об’єктах

з метою недопущення перевитрат матеріальних

і фінансових ресурсів, раціонального

використання робочої сили, впровадження

прогресивних методів праці і технологій в

бригадах, цехах та інших виробничих

підрозділах.

Об’єктами внутрішньогосподарського контролю

є – природні (земля, вода, ліс тощо) та

відтворювані (трудові матерії, фільтрові)

виробничі ресурси, процес відтворення за

історіями.

Зміст і види економічного контролю

визначається по наступних ознаках класифікації.

1. за інформаційним забезпеченням:

документальний, фактичний.

2. за періодичністю: попередній,

поточний, заключний.

3. за формами здійснення:

економічний аналіз, тематична перевірка, ревізія.

№ _7_ Економічна сутність державного

фінансового контролю. Суб‘єкти фінансового

контролю.

Фінансовий контроль – одна з найважливіших

функцій державного управління. Його

призначення полягає у сприянні реалізації

фінансової політики держави, забезпечення,

формування і ефективність використання

фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль держави – спрямований

передусім на раціональне використання

бюджетних коштів, і централізованих та

децентралізованих фондів цільового призначення,

фінансової дисципліни підприємств і органів

державної форми власності.

Цей вид контролю здійснюється:

1) за дотриманням фінансово-господарського

законодавства в процесі формування та

використання фондів грошових коштів;

2) щодо оцінки економічної ефективності

фінансово-господарських операцій та доцільність

зроблених витрат.

Фінансовий контроль - це самостійний контроль,

тому на відміну від інших видів контролю

(екологічного, санітарного, адміністративного) він

має місце у всіх сферах суспільного відтворення і

супроводжує весь процес руху грошових фондів,

включаючи і стадію обмірковування фінансових

результатів.

Специфіка фінансового контролю полягає в тому,

що при його проведенні використовуються

вартісні категорії та показники, які визначають

кінцевий результат господарського процесу.

Об’єктом фінансового контролю виступають всі

господарські операції, які здійснюються з

використанням коштів на цілі економічного та

соціального розвитку.

Суб’єктами' фінансового контролю є органи

державної влади в особі постійних комісій

Верховної Ради України, НБУ, органів державного

управління в особі Мінекономіки, Мінфіну,

Мінстату, органів внутрішньовідомчого контролю

міністерств, відомств, корпорацій, об’єднань, а

також державні і приватні аудиторські організації.

Функції по здійсненню постійного контролю за

використанням коштів державного бюджету,

Верховна Рада регламентувала Рахунковій палаті

Міністерства фінансів, яке в свою чергу,

делегувало функції з контролю за використанням

коштів державних і місцевих бюджетів, а також

позабюджетних фондів ДКРС України, а питання з

оперативно-управлінськими видатками

державного бюджету – державному

казначейству.

Функції по здійсненню фінансового контролю за

діями платників податків і забезпечення дохідної

частини державного бюджету службою держави

покладено на Державну податкову службу

України.

ДКРС України є органом відомчого контролю в

системі міністерства фінансів, яке здійснює

перевірку з питань складання і виконання

бюджету, крім того вона є органом державного

контролю за ефективним і цільовим

використанням бюджетних асигнувань

безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів.

Державне казначейство створюється з метою

забезпечення повного і своєчасного виконання

державного бюджету.

Державна податкова організація створена також

була у складі міністерства фінансів, а з 1996 року

перетворена була у самостійний фінансовий орган.

Основні її завдання: реалізація податкової

політики держави, а саме розробка проектів

податкового законодавства, облік платників

податків та надходження податків до бюджету,

контроль за правильністю і своєчасністю сплати

податків, накладення штрафних санкцій на

порушників податкового законодавства.

Рахункова палата ВР України створена в травні

1997р. З метою здійснення позавідомчого

контролю за складанням і виконанням державного

бюджету, вироблення та аналізу бюджетної

політики держави, контролю в сфері державного

кредиту і грошово-кредитної політики. Рахункова

палата – єдиний конституційний орган в Україні,

що здійснює контроль за законами і ефективним та

цільовим використанням державних коштів.

Принципами державного фінансового контролю

є : незалежність, гласність, дієвість, регулярність,

об‘єктивність, всеохоплюючий характер.

Важливий напрям фінансового контролю -

своєчасне і повне виконання фінансових

зобов’язань юридичними і фізичними особами

перед бюджетом, дотримання податкового

законодавства.

№ _8_ Види та планування податкових

перевірок.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих

ділянок фінансово-господарської діяльності

підприємства, установи, організації або її

підрозділів.

Перевірки можуть бути: виїзні перевірки:

планові; позапланові; зустрічні перевірки.

Виїзна податкова перевірка проводиться

органами податкової служби на підставі

письмового звернення до інших податкових

органів, які взяли суб’єкт підприємницької

діяльності на облік.

Плановою виїзною перевіркою вважається

перевірка фінансово-господарської діяльності,

яка передбачена у плані роботи контролюючого

органу і проводиться за місцем знаходження

такого суб’єкта чи за місцем розташування

об’єкта власності, стосовно якого проводиться

така перевірка. Планова перевірка проводиться

не частіше одного разу на календарний рік за

письмовим рішенням керівника державної

податкової інспекції, голови державної

адміністрації з обов’язковим письмовим

попередженням суб’єкта підприємницької

діяльності за 10 днів до її проведення.

Позапланова перевірка – це непередбачена

жодними планами податкова перевірка.

Позапланова виїзна перевірка може

здійснюватися і на підставі рішення Кабінету

Міністрів України.

Планові перевірки:

 проводяться комплексно і за всіма

видами податків, зборів і обов’язкових платежів

один раз на рік з письмового дозволу

керівника податкової інспекції;

 суб’єкт підприємницької діяльності

письмово повідомляється про дату проведення

такої перевірки не пізніше 10 днів до її

проведення;

 не можуть проводитися з

окремими видами зобов’язань перед бюджетом

(крім зобов’язань з позик та кредитів, які

гарантовані державними коштами).

Позапланові перевірки проводяться в разі:

 встановлення фактів порушення

суб’єктом підприємницької діяльності норм

законодавства в результаті проведення

зустрічних перевірок;

 неподання суб’єктом

підприємницької діяльності у встановлений

строк документів обов’язкової звітності;

 встановлення недостовірності

даних в документах обов’язкової звітності;

 неподання суб’єктом

підприємницької діяльності пояснень та їх

документальних підтверджень на обов’язковий

письмовий запит податкових органів протягом

трьох днів з дня отримання запиту;

 реорганізації (ліквідації)

підприємства;

Зустрічні перевірки:

 здійснюються на підставі

письмового звернення податкових органів, які

ведуть перевірку до податкових органів, які

взяли на облік суб’єкт підприємницької

діяльності;

 проводяться протягом 10 днів з

дня видачі завдання про проведення зустрічної

перевірки.

Послідовність планової перевірки звітності ПДВ

наступна:

 перевіряються суб’єкти, в

деклараціях яких різниця між податковим

зобов’язанням та податковим кредитом має

від’ємне значення;

 платники, що зазначили нульове

сальдо з ПДВ;

 платники які відобразили

позитивну різницю між податковим

зобов’язанням та податковим кредитом.

Крім зазначених видів податкових перевірок

ДЕС. Можуть проводити повторні оперативні, а

також перевірки на вимогу суб’єктів

підприємницької діяльності.

№ _9_ Державна контрольно-ревізійна служба

(ДКРС) в Україні: статус, функції та правові

засади діяльності

Головним органом державного фінансового

контролю в Україні виступає Державна

контрольно-ревізійна служба України. Її було

засновано в січні 1993 р. згідно із Законом України

“Про державну контрольно-ревізійну службу в

Україні”. В цьому законі визначається статус,

функції та правові засади діяльності цієї

структури.

ДКРС складається з : Головного контрольно-

ревізійного управління України ; управлінь

Автономної республіки Крим ; обласних ,

Київського та Севастопольського КРУ ;

контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп)

в районах, містах і районах у містах.

Головне завдання ДКРС :

- здійснення державного контролю за витрачанням

коштів і матеріальних цінностей, їхнім

збереженням, станом і достовірністю

бухгалтерського обліку та звітності в

міністерствах, відомствах, державних комітетах,

державних фондах, бюджетних установах, а також

на підприємствах і в організаціях, які отримують

кошти з бюджетів усіх рівнів та державних

валютних фондів;

- розроблення пропозицій щодо усунення

виявлених недоліків і порушень та запобігання їх

виникненню.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій

та перевірок.

ДКРС діє при Міністерстві фінансів України і

підпорядковується йому. Структурні підрозділи

ДКРС є юридичними особами, мають самостійні

кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках.

ДКРС координує свою діяльність з місцевими

Радами народних депутатів та органами

виконавчої влади, фінансовими органами,

державною податковою службою, іншими

контролюючими органами, органами прокуратури,

внутрішніх справ, служби безпеки.

ДКРС здійснює певні функції, зокрема:

 організує роботу контрольно-

ревізійних підрозділів з проведення ревізій та

перевірок, узагальнює результати документальних

ревізій і перевірок і у випадках, передбачених

законодавством, повідомляє про них органи

законодавчої та виконавчої влади;

 провадить ревізії та перевірки

фінансової діяльності, збереження коштів і

матеріальних цінностей, достовірності обліку і

звітності в міністерствах, відомствах, державних

комітетах та інших органах державної виконавчої

влади, в державних фондах, у бюджетних

установах, а також на підприємствах і

організаціях, які отримують кошти з бюджету та з

державних валютних фондів;

 провадить ревізії та перевірки

повноти прибуткування, правильності витрачання і

збереження валютних коштів;

 здійснює контроль за усуненням

недоліків і порушень, виявлених попередніми

ревізіями та перевірками;

 розробляє інструктивні та інші

нормативні акти про проведення ревізій та

перевірок;

 накладає у випадках, передбачених

законодавством, на керівників та інших службових

осіб підприємств, установ і організацій

адміністративні стягнення;

 застосовує до підприємств, установ,

організацій та інших суб’єктів підприємницької

дiяльностi фiнансовi санкцiї.

 та інші.

За ініціативою ДКРС ревізія або перевірка

підприємств може провадитись не частіше разу на

рік. Ревізію або перевірку за дорученням

правоохоронних органів може бути проведено

будь-коли.

Службові особи ДКРС зобов’язані суворо

дотримуватись Конституції України, Законів

України, прав та інтересів громадян, підприємств

установ і організацій, що охороняються

законодавством. За невиконання або неналежне

виконання службовими особами державних ДКРС

своїх обов’язків вони притягуються до

дисциплінарної та кримінальної відповідальності

відповідно до чинного законодавства.

В умовах переходу до ринкових відносин склад і

методи фінансового контролю зазнають суттєвих

змін, що визначається зміною ролі держави в

економіці.

№ _10_ Ревізія як метод документального

контролю фінансово-господарської діяльності

підприємств, організацій та установ.

Принципи ревізії.

Ревізія – це метод документального контролю

фінансово-господарської діяльності підприємств,

організацій та установ, за дотриманням

законодавства з фінансових питань,

достовірності обліку і звітності, спосіб

документального виявлення недостач, розтрат,

привласнення і розкрадання грошей і

матеріальних цінностей, попередження

фінансових зловживань.

Ревізія проводиться відповідно до діючого

законодавства, як правило, державними органами

контролю і управління для виявлення недоліків

в фінансово-господарській діяльності

підприємств, що перевіряються і порушення

діючих нормативно-правових актів. Вона

базується на перевірці первинних документів,

облікових регістрів, бухгалтерської та статичної

звітності, фактичної наявності грошових коштів

і товарно-матеріальних цінностей. Результати

ревізії оформляються актом, який має юридичну

силу і є джерелом доказів в слідчій та

юридичній практиці.

Ревізії як одному з найважливіших методів

наступного господарського контролю властиві

свої специфічні принципи:

 принцип раптовості має

вирішальне значення при досягненні цілей

ревізії. Під раптовістю розуміють застосування

засобів і способів перевірки в момент, коли

підконтрольні особи цього не чекають;

 принцип послідовності ревізії

полягає в тому, що кожна наступна ревізія

починається з моменту закінчення попередньої.

Таким чином, ревізії проводяться безперервно з

моменту організації підприємства і до моменту

його ліквідації;

 принцип гласності ревізії полягає

в тому, що про її проведення після

пред’явлення повноважень ревізорами широко

оголошується. Ревізори з моменту початку

ревізії встановлюють контакт з громадськими

організаціями, оголошують про місце і час

прийому осіб, які бажають надати інформацію з

питань, що відносяться до ревізії;

 принцип оцінки факторів,

виявлених ревізією. Дія цього принципу дає

можливість ревізору вільно висловлювати свою

думку щодо причин виявлених недоліків і,

незалежно від мотивів зацікавлених осіб,

самостійно оцінювати ті чи інші факти,

законність та обґрунтованість дій зацікавлених

осіб;

 принцип виховної дії. Ревізія має не

тільки економічне, але й певне виховне

значення. Мало розкрити порушення і домогтись

їх усунення. Важливо, щоб в кожному

конкретному випадку виключалась можливість

повторення помилок та порушень в

майбутньому.

 принцип активності ревізії полягає

в тому, що ревізор за своєю ініціативою

застосовує дозволені йому прийоми та способи

для вивчення реального стану справ;

 принцип безперервності ревізії

полягає в тому, що розпочаті ревізійні дії

повинні вестись активно і безперервно до

повного виявлення фактів порушень,

відшкодування виявленої матеріальної шкоди,

притягнення винних осіб до відповідальності;

 принцип повноти полягає у

виявленні та детальному вивченні всіх фактів,

що мають значення для ревізії;

 принцип об’єктивності та

всебічності ревізії. Ревізор повинен дати

об’єктивну оцінку діяльності підприємства з

документальним обґрунтуванням фактів,

обов’язковим виявленням причин та зв’язків

між ними.

Основними завданнями ревізії є:

 здійснення державного контролю за

витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх

збереженням;

 перевірка стану і достовірності

бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах,

відомствах, державних комітетах, фондах,

бюджетних установах, а також на підприємствах і

в організаціях, які отримують кошти з бюджетів

усіх рівнів та державних валютних фондів;

 розробка пропозиції щодо усунення

виявлених недоліків і порушень та їх запобігання в

подальшому.

Ревізійний апарат, виявляючи і попереджаючи

порушення і розкрадання, здійснюючи

профілактику господарських порушень і

безгосподарності, робить вагомий внесок у

підтримання режиму економії і виявлення резервів

виробництва. Повна ліквідація розкрадання і

безгосподарності – це величезний внесок ревізорів

у підвищення ефективності всього суспільного

виробництва і збереження власності.

№ _11_ Основні завдання та види ревізій

фінансово-господарської діяльності

підприємств.

Мета ревізії визначається її завданням, тобто

тим холом питань, яке потребує обов’язкового

контролю вищестоящими органами та

досягається шляхом застосування спеціальних

знань при перевірці документованої обліково-

економічної інформації.

Основними завданнями ревізії є:

 здійснення державного контролю

за витрачанням коштів і матеріальних

цінностей, їх зберігання;

 перевірка стану і достовірності

бухгалтерського обліку і звітності в

міністерствах, відомствах, державних комітетах,

фондах, бюджетних установах, а також на

підприємствах і в організаціях, які отримують

кошти з бюджетів усіх рівнів та державних

валютних фондів;

 розробка пропозиції щодо

усунення виявлених недоліків і порушень та їх

запобігання в подальшому.

Ревізійний апарат, виявляючи і попереджаючи

порушення і розкрадання, здійснюючи

профілактику господарських порушень і

безгосподарності, робить вагомий внесок у

підтримання режиму економії і виявлення

резервів виробництва. За відомчою належністю

ревізії можуть бути відомчими, позавідомчими і

змішаними.

Ревізії, що проводяться на підпорядкованих

підприємствах за розпорядженням керівника

вищестоящого органу штатними і позаштатними

ревізорами та іншими посадовими особами,

називають відомчими.

Позавідомчі ревізії призначаються і проводяться

суб’єктами контролю інших міністерств та

відомств, наприклад, органами Міністерства

фінансів України, Національним банком України

, слідчими та іншими органами, контрольно-

ревізійним управлінням, податковою

адміністрацією тощо. Тобто це ревізії, що

проводяться не в середині своїх підрозділів, а

на підприємствах, суб’єктах.

Змішані ревізії проводяться спільно з органами

відомчого та позавідомчого контролю.

За порядком призначення ревізії поділяються на

планові та позапланові.

Планові ревізії затверджуються в річних і

квартальних планах контролюючого органу і

проводяться на підприємствах не рідше одного

разу на три роки. Право на проведення такої

ревізії надається тільки в тому випадку, якщо

суб’єкту підприємницької діяльності не пізніше,

ніж за 10 календарних днів до дня проведення

ревізії, направлене письмове повідомлення із

зазначенням дати її проведення.

Позапланові ревізії проводяться в особливих

випадках на вимогу суду, прокуратури, інших

органів контролю або управління з різних

причин: надходження сигналів або повідомлень

про порушення законодавства, зловживання

посадових осіб та інші недоліки в роботі

підприємства, тобто виникає необхідність в

терміновій перевірці, що не передбачена

планом.

За обсягом дослідження ревізії бувають

тематичними, повними і частковими.

Тематичні ревізії проводяться контролюючими

органами з окремих та спеціальних питань (тем)

з охопленням більш або менш значної кількості

підприємств. Основне завдання таких ревізій –

отримання поглибленого матеріалу, що

характеризує стан галузі, яка вивчається.

Повні ревізії охоплюють всі сторони фінансово-

господарської діяльності господарського

суб’єкта, що ревізується, всіх ділянок його

роботи та видів здійснення операцій.

При часткових ревізіях перевіряються тільки

окремі види діяльності підприємства або окремі

види господарських операцій. Тобто охоплюють

одну або декілька сторін діяльності

підприємства . Саме такі ревізії у більшості

випадках проводяться податковими органами та

органами попереднього слідства.

За способами проведення ревізії поділяються на

суцільні, вибіркові, комбіновані.

При суцільній ревізії перевіряються всі

документи і регістри бухгалтерського обліку, в

яких відображені факти господарювання за весь

період, що ревізується.

Вибіркова ревізія передбачає вивчення не всіх,

а лише певної частини документів, що

відбирається на підставі науково обґрунтованої

схеми, за той чи інший період часу (квартал,

місяць, окремі дні).

Комбінованими називають ревізії, в ході яких

одна частина документів та інформації

вивчається суцільно, а інша – вибірковим

способом. Наприклад, при комбінованій ревізії

діяльності підприємства більшість ділянок

перевіряється вибірковим способом

(виробництво, реалізація тощо), а касові операції

– суцільним.

№ _12_ Підготовка до ревізії та етапи її

проведення

Підготовка до ревізії включає в себе вибір

об’єкта ревізії і організаційно-методичну

підготовку її. Вибір об’єкта ревізії полягає у

встановленні першочерговості об’єкта перевірки,

тобто підприємства, яке в плані проведення

ревізій за тривалістю міжревізійного періоду

повинно підлягати комплексній ревізії або

контрольній перевірці, окремі показники його

діяльності (невиконання державного замовлення,

нерентабельна робота, незабезпечення зберігання

цінностей) зумовлюють потребу у невідкладних

контрольних діях. Виходячи з характеру

діяльності підприємства, змісту контролю,

визначають потребу в спеціалістах, яких слід

залучити з апарату ревізійної організації для

виконання контрольно-ревізійного процесу, тобто

формують ревізійну бригаду. Після цього

видається організаційно-розпорядчий документ-

наказ, розпорядження керівника ревізуючої

організації. У цьому документі вказують

найменування підприємства, яке ревізують, вид

ревізії, період, за який перевіряють діяльність

його, прізвище, ім’я та по батькові, посаду

кожного члена ревізійної бригади, визначають її

керівника, строк проведення ревізії.

Організаційно-методична підготовка ревізії

починається з вивчення стану економіки об’єкта

ревізії. Ревізійна бригада до виїзду на об’єкт

контролю вивчає плани виробничої і фінансово-

господарської діяльності підприємства та

виконання їх за ревізований період. Для цього

як джерела інформації використовують

виробничо-фінансовий план економічного і

соціального розвитку, річну і періодичну

бухгалтерську і статичну звітність, акт

попередньої ревізії та рішення по ній,

документи тематичних перевірок, обстежень,

різного роду службових розслідувань і

прийняття за ним рішень. Аналізують

фінансовий стан підприємства, збереження його

власності, розрахунково-кредитні відносини,

платоспроможність, рішення вищого органу

управління за поданням органів державного

контролю, зауваження установ банків,

фінансових органів з питань їхньої компенсації.

Вивчають і аналізують також іншу інформацію

про діяльність підприємства за ревізійний

період.

На підставі вивчення економіки підприємства,

яке ревізують, керівник ревізійної бригади

розробляє програму ревізії, яку затверджує

керівник організації, що призначає ревізію. В ній

зазначають контролю, його зміст і послідовність

перевірки, періоди для вибіркового і суцільного

контролю, тощо. Потім вибирають методику

ревізії – визначають методичні прийоми і

контрольно-ревізійні процедури, застосування їх

при перевірці різних об’єктів контролю,

використання засобів обчислювальної техніки,

тощо.

Для того, щоб програму комплексної ревізії

виконати в строк, встановлений наказом про

призначення ревізії, і у повному обсязі, керівник

ревізійної бригади складає план-графік

проведення комплексної ревізії, діяльності

підприємства, який погоджує з керівником

контрольно-ревізійного підрозділу органу

управління. Об’єкти контролю розподіляється

між членами ревізійної бригади відповідно до

їхніх професійних знань, обсягу роботи і

граничних строків виконання її, виходячи із

встановленого часу для проведення комплексної

ревізії. Дослідження об’єкта контролю може

проводитися у послідовності, передбаченої

програмою ревізії, паралельно і мішано.

Організація контрольно-ревізійного процесу

завершується складанням робочого плану

ревізора. Кожний член ревізійної бригади за

завданням керівника виділені йому для

контролю об’єкти розподіляє на складові

елементи і встановлює граничний час для

завершення робіт. Перед виїздом на об’єкт

контролю проводиться інструктаж ревізійної

бригади.

№ _13_ Акт ревізії, його зміст та порядок

складання

Нормативними актами про фінансово-

господарський контроль та нормами цивільного

права передбачено, що результати ревізії

оформляють актом, який підписують керівник і

головний бухгалтер підприємства діяльність якого

підлягає контролю.

Акт ревізії – це службовий документ, який

стверджує факт проведення ревізії діяльності

суб‘єктів підприємницької діяльності, складений

службовими особами, а також відображає

результати ревізії щодо наслідків проведення

окремих господарських операцій чи діяльності

підприємства в цілому, виявленні недоліки в

господарюванні та додержанні нормативно-

правових актів.

Акт комплексної ревізії виробничої і фінансової

діяльності підприємства складає ревізійна комісія,

призначена органом контролю. Акт комплексної

ревізії є юридичним доказом недоліків, порушень

законодавчих актів, внаслідок чого завдано

власнику збитків виявлених в процесі ревізії.

Обов‘язково вказують документи, перевірені

суцільно і вибірково, щоб у разі потреби можна

було встановити, чи була конкретна господарська

операція об‘єктом перевірки ревізора і які

висновки зробила ревізія.

Акт комплексної ревізії складається із вступної і

основної частини, а також додатків.

Вступна частина включає дату і місце

розташування підприємства, яке ревізують, склад

ревізійної бригади, ревізійний період, підстави для

проведення перевірки, час проведення її та ін, дані

про повноту перевірки окремих операцій, коштів,

періодів перевірки тощо.

Основну частину акта комплексної ревізії

складають за розділами відповідно до програми,

затвердженої керівником організації, яка

призначила ревізію. Розділи акта містить

систематизований виклад недоліків за

економічною однорідністю об‘єктів. Відомчими

інструкціями до ревізії передбачено розділи акта та

їх зміст.

Їх об‘єднують у три групи:

1) розділи ревізії виробництва і

реалізації продукції, робіт і послуг, їх собівартості

і рентабельності

2) розділи, де викладають

результати ревізії використання матеріальних,

фінансових і трудових ресурсів

3) розділи ревізії інвестицій,

фондів, резервів, розрахунків, результатів

фінансово-господарської діяльності підприємства.

Проміжні акти складають у процесі діяльності

МВО, тобто тоді, коли необхідно зафіксувати

результати контрольно-ревізійної процедури у

момент її виконання. Підписують ці акти члени

ревізійної бригади і МВО , діяльність якої

перевірялась. Зміст проміжних актів не

повторюють в основному акті комплексної ревізії.

Проміжні акти і пояснювальні записки МВО

додають до основного акта комплексної ревізії

разом з іншими систематизованими і згрупованими

матеріалами.

На основі зібраних фактів ревізор узагальнює

виявлені недоліки в акті, посилаючись на складені

ним документи.

Додатки до акта нумерують у хронологічному

порядку і підписують ревізори та особи,

відповідальні за фінансово-господарську

діяльність підприємства.

Складаючи акт комплексної ревізії, не треба

застосовувати терміни, які містять юридичну

кваліфікацію діяльності окремих осіб, зокрема такі

як «зловживання», «халатність», «крадіжка»,

«привласнення коштів» тощо. Оцінюючи

господарські операції або діяльність службових

осіб, слід обмежуватися економічною

термінологією «нестача», «лишок», «матеріальний

збиток». Необхідно конкретно вказувати, які

нормативно-правові акти, інструкції, положення

порушуються на підприємстві, у чому це

виявляється, хто і якою мірою відповідальний за

заподіяні збитки, необхідно вказувати конкретну

особу, вид відповідальності і суму збитку.

Підписують акт ревізії керівник ревізійної групи,

керівник та головний бухгалтер підприємства.

Кінцевою датою написання акта, як правило, є

останній робочий день проведення ревізії,

зазначений у наказі на її проведення.

Не пізніше ніж через п’ять днів з дня підписання

акта із зауваженнями головний бухгалтер або

директор повинні подати з приводу зауважень

органам КРУ письмові пояснення чи заперечення.

№ _14_ Реалізація матеріалів ревізії.

Методика прийняття за результатами

фінансово-господарського контролю.

Реалізація результатів контролю є завершальним

етапом в контрольно-ревізійному процесі.

Ревізійна бригада разом з керівництвом

підприємства, де було проведено ревізію,

обговорюють результати контролю у трудовому

колективі, доповідаючи про них на зборах

активу, виробничій нараді. Обговорення

результатів ревізії оформляють спеціальним

протоколом.

За результатами контролю організація, що

провела ревізію або тематичну перевірку

діяльності підвідомчого підприємства, приймає

управлінське рішення щодо ліквідації

негативних явищ, які було виявлено у

порушеннях технологічної дисципліни у

виробничому процесі, недодержанні

законодавства і нормативних актів у

госпрозрахункових і трудових відносинах. Крім

того, ці управлінські дії спрямовані на

здійснення профілактичних заходів щодо

забезпечення збереження коштів і матеріальних

цінностей та раціонального використання їх.

Організаційно-розпорядчими документами, що їх

видають за результатами ревізій і контрольних

перевірок, є накази і розпорядження.

Наказ видають у тих випадках, коли у процесі

фінансово-господарського контролю виявлено

серйозні порушення законодавства, фінансової

дисципліни у діяльності підприємства, його

підрозділів і окремих працівників.

Складається наказ із констатуючої і наказової

частин.

У констатуючій частині викладають зміст

результатів ревізії, відмічають позитивні і

негативні сторони діяльності підприємства та

його підрозділів.

Наказова частина містить рішення про

результати фінансово-господарського контролю і

складається з двох частин.

У першій частині керівник органу, який

здійснив контрольні функції, у межах

адміністративного права накладає

адміністративне стягнення на винуватців

виявлених недоліків.

У другій частині наказу викладають конкретні

заходи, спрямовані на ліквідацію виявлених

порушень і профілактику їх у наступному, а

також на відшкодування матеріального збитку.

Розпорядження, що видається за результатами

фінансово-господарського контролю, складає

контрольний орган у тих випадках коли

виявлено незначні недоліки і порушення у

діяльності підприємства, яке ревізували, не

пов’язані з корисними цілями певних

працівників і які не є причиною матеріального

збитку.

Наказ і розпорядження підписує керівник

контролюючої організації після ретельного

вивчення акта ревізії, пояснення осіб,

відповідальних за виробничу і фінансово-

господарську діяльність підприємства, а також

матеріально-відповідальні особи, у яких виявлено

нестачі цінностей.

№ _15_ Органолептичні методичні прийоми

контролю.

Органолептичні методичні прийоми контролю

використовуються для перевірки наявності, стану

і використання об’єктів контролю, ці методи є

засобом забезпечення збереження власності.

Найважливішими з них є: інвентаризація;

контрольний запуск сировини і матеріалів у

виробництво; контрольний обмір готових

виробів і виконання робіт; контрольне

обстеження об’єктів перевірки; лабораторний

аналіз, експертна оцінка, технічні дослідження.

Інвентаризація – це спосіб перевірки

фактичного стану і наявності товарно-

матеріальних цінностей, основних засобів,

грошових засобів і розрахунків і їх

відповідальності даним бухгалтерського обліку.

Основні завдання інвентаризації полягають в

установленні фактичного стану і наявності

основних засобів, товарно-матеріальних

цінностей, коштів у касах, на рахунках, у

банках, розрахунково-кредитних операцій, а

також обсягів незавершеного виробництва

підприємства. Інвентаризацією здійснюють

контроль збереження матеріальних цінностей,

коштів, виявляють предмети, які втратили свою

початкову якість, вироби застарілих фасонів і

моделей, а також наднормативні і невикористані

матеріали, інвентар і обладнання, машини та

інші об’єкти. основних засобів. Інвентаризація

як методичний прийом і форма поточного

контролю забезпечує виявлення і запобігання

нестачам і втратам матеріальних цінностей і

коштів, а також сприяє збереженню їх.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у

виробництво (контрольний розкрій) – це спосіб

перевірки обґрунтованості норм витрат

сировини і матеріалів на випуск конкретного

виду виробів, виконання робіт і наданих послуг.

Проводиться з метою перевірки фактичних

витрат сировини і матеріалів на виробництво,

виходу деталей і готової продукції, відходів

виробництва, продуктивності устаткування, а

також встановлення реальності, правильності

розробки та виконання норм витрат сировини і

матеріалів, палива і енергії тощо.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у

виробництво – це ефективний методичний

прийом контролю технології виробництва,

перевірки необґрунтованого списання сировини

і матеріалів на випуск продукції як по

завищених нормах та і понад встановлених

норм.

Контрольний обмір – це спосіб перевірки

правильності і достовірності звітних даних про

виконані обсяги і вартість будівельно-

монтажних і ремонтних робіт, оплачених або

представлених до оплати. Проводиться цей

прийом за участю відповідних спеціалістів і є

різновидністю інвентаризації. При цьому ревізор

встановлює відповідність фактичного стану

об’єкту, що будується чи ремонтується його

характеристиці чи призначенню, передбаченому

в проектно-кошторисній документації і

титульному списку, повному завершенню робіт,

відповідності обсягу і вартості робіт прийнятих

по актах. Співставляючи обсяг оплачених або

представлених до оплати робіт з обсягом

фактично виконаних робіт встановлюють розмір

завищених або незапроцентованих робіт.

Контрольне спостереження (вибіркове і

суцільне) – це спосіб перевірки фактичного

стану і правильності використання об’єктів, що

перевіряються на місці. Проводиться воно з

метою встановлення ступеня зносу основних

засобів, МШП, порядку зберігання, прийому і

відпуску товарно-матеріальних цінностей, стану

трудової дисципліни і використаного робочого

часу (хронометраж, фотографія робочого часу),

при визначенні дефектів товарів тощо.

Лабораторний аналіз, експертна оцінка,

технічні дослідження – це спосіб перевірки

якості сировини, матеріалів, готової продукції,

напівфабрикатів – проводиться з метою

встановлення причин низької якості продукції,

виконаних робіт і виникнення браку. В процесі

ревізії часто виникає необхідність у висновку

висококваліфікованого спеціаліста по якому-

небудь питанню (по встановленню якості

продукції, обсягу виконаних робіт, достовірності

підпису, правильності бухгалтерського запису). В

цих випадках, по узгодженню з керівником

контролюючої організації запрошується

спеціаліст, який дає письмовий висновок по

даному питанню. Висновок експерта є основою

для прийняття рішення і додається до

матеріалів ревізії.

Такі методи дають можливість встановити

необґрунтоване заниження якісних показників,

недотримання встановлених стандартів,

технічних умов, порушення у встановленій

технології, виготовлення виробів.

Службове розслідування – сукупність прийомів

перевірки додержання службовими особами, а

також робітниками і службовцями нормативно-

правових актів, що регулюють виробничі

відносини у різних ланках народного

господарства (застосовують при перевірці скарг

трудящих, вивченні причини порушення діючого

законодавства, заподіяння матеріальних збитків

тощо).

№ _16_ Інвентаризація як важливий

методичний прийом фінансово-господарського

контролю. Види інвентаризації, порядок

проведення та роль в ревізії.

Інвентаризація – важливий методичний прийом

фінансово-господарського контролю.

Інвентаризація – це спосіб перевірки

фактичного стану і наявності товарно-

матеріальних цінностей, основних засобів,

грошових засобів і розрахунків і їх

відповідальності даними бухгалтерського обліку.

Результати інвентаризації оформляють типовими

формами документів, затвердженими

статистичними органами або спеціалізованою

документацією, затвердженою міністерствами і

відомствами в установленому порядку. До такої

документації відносять:

 інвентаризаційний опис ;

 акти інвентаризації ;

 порівняльна відомість та інші.

За часом проведення інвентаризації поділяють

на планові і позапланові.

Планові – передбачаються планом поточного

контролю збереження цінностей.

Позапланові – проводяться в строки, не

передбачені планом, (при зміні матеріально-

відповідальних осіб, у зв’язку з стихійним

лихом, у випадку викрадення цінностей, коли

необхідно терміново і раптово перевірити

наявність і стан певної групи цінностей).

Залежно від повноти охоплення перевірки

цінностей інвентаризації бувають повні

(суцільні) і вибіркові (часткові).

Повна інвентаризація – це перевірка всіх

засобів підприємства і джерел утворення їх

перед складанням річного звіту, у процесі

комплексної ревізії і в деяких інших випадках.

Щодо товарно-матеріальних цінностей повна

інвентаризація охоплює всю номенклатуру

матеріалів, товарів, інвентарю.

Вибіркова інвентаризація – це перевірка повної

частини засобів або окремих гру і видів та

матеріалів.

Обов’язковими є проведення інвентаризації в

строки, встановлені нормативними документами

про бухгалтерські звіти і баланси, в разі зміни

матеріально-відповідальних осіб, встановлення

фактів крадіжок або зловживань, псуванні

цінностей після пожежі або стихійного лиха

(повінь, землетрус, та інше), переоцінки основних

засобів і товарно-матеріальних цінностей.

На підприємстві створюють центральні постійно

діючі інвентаризаційні комісії у складі

керівника підприємства або його заступника

(голова комісії), головного бухгалтера, керівників

структурних підрозділів, представників

громадськості.

Інвентаризацію проводять на місцях

знаходження цінностей, а також за матеріально-

відповідальним особами.

Інвентаризацію матеріалів, товарів і тари

здійснюють перелічуванням, перемірюванням,

переважуванням у порядку розташування

цінностей послідовно за місцями зберігання.

Описи підписують усі члени інвентаризаційної

комісії і матеріально-відповідальні особи .

Роботу інвентаризаційної комісії оформляють

протоколом, у якому відображають результати

інвентаризації, стан складського господарства,

забезпечення збереження товарно-матеріальних

цінностей. Порівняльну відомість складають у

разі виявлення розбіжностей між фактичною

наявністю матеріальних цінностей та даними

бухгалтерського обліку.

Центральна постійно діюча інвентаризаційна

комісія підприємства розглядає результати

інвентаризації, їх оформлення і регулювання,

починаючи з перевірки правильності

оформлення порівняльних відомостей. Свої

висновки і пропозиції щодо результатів

інвентаризації вона викладає у протоколі. Тут

же зазначають причини нестач, витрат і

надлишків, визначають відповідальних осіб,

дають пропозиції щодо регулювання

розбіжностей фактичної наявності цінностей з

даними бухгалтерського обліку.

Протокол засідання постійно діючої

інвентаризаційної комісії затверджує керівник

підприємства не пізніше ніж через 10 днів після

закінчення інвентаризації. У цей самий строк

вживають заходів щодо забезпечення

збереження цінностей.

Результати інвентаризації відображають в обліку

в той самий період у якому було звершено

інвентаризацію.

Отже, інвентаризація як методичний прийом і

форма поточного контролю забезпечує

виявлення і запобігання нестачам і втратам

матеріальних цінностей і коштів, я також

сприяє збереженню їх.

№ _17_ Інвентаризаційна робота як об’єкт

ревізійного дослідження.

Якщо планом ревізії проведення інвентаризації

не передбачено, ревізор за будь-яких обставин

повинен оцінити стан інвентаризаційної роботи

та перевірити достовірність результатів раніше

проведених інвентаризацій.

Перш за все, перевіряється наказ про облікову

політику підприємства в якому повинні бути

зазначені види об’єктів та кількість

запланованих інвентаризацій. Крім цього в

бухгалтерії одержується план проведення

інвентаризацій за ревізуємий період.

Строки проведення інвентаризацій:

• основні засоби – не менше одного

разу на один рік перед складанням річної

звітності, але не раніше 1 жовтня звітного року;

• готова продукція на складах,

сировина та інші матеріальні цінності – не

менше одного разу на рік перед складанням

річної бухгалтерської звітності але не раніше 1

жовтня звітного року;

• малоцінні і швидкозношувані

предмети – не менше двох разів на рік;

• грошові кошти, грошові документи,

цінності і бланки суворої звітності – не менше

одного разу на квартал;

• розрахунки по платежах в бюджет

і позабюджетні фонди – не менше одного разу

на квартал;

• розрахунки з дебіторами і

кредиторами – не менше два рази на рік.

Отже, сутність ревізійного дослідження стану

інвентаризаційної роботи полягає в перевірці

стану інвентаризаційної роботи і якості

проведених інвентаризацій на підприємствах;

виконання плану проведених інвентаризацій;

правильності виведення результатів

інвентаризацій та відображення їх в обліку;

своєчасності та повноти прийнятих заходів

щодо усунення виявлених недоліків.

Так при ознайомленні з інвентаризаційними

документами: наказами, інвентаризаційними

описами (актами), порівняльними відомостями,

поясненнями матеріально відповідальних осіб

тощо, ревізором можуть бути виявлені наступні

недоліки:

1. склад інвентаризаційної комісії не

затверджений керівником.

2. в наказі про проведення

інвентаризації не зазначені її строки.

3. у матеріально відповідальних осіб

не взяті розписки про те, що всі прибуткові та

видаткові документи здані до бухгалтерії.

4. проводиться порівняння даних

бухгалтерського обліку з фактичною наявністю

а не навпаки.

5. інвентаризаційний опис складений

в одному примірнику.

6. помилки та виправлення не

підписані та не завірені членами комісії.

7. інвентаризаційний опис після

затвердження результатів містить незаповнені

рядки, немає прокреслень.

8. на останній сторінці

інвентаризаційного опису немає розписки

матеріально-відповідальної особи про

відсутність у неї претензій до членів комісії та

підтвердження, що зазначене в описі майно

прийняте на відповідальне зберігання.

Шляхом ретельного вивчення матеріалів

інвентаризації ревізор повинен встановити

обгрунтованність рішень інвентаризаційних

комісій та з’ясувати, чи правильно вказані

комісією причини недостач, втрат, доцільність

заходів, які були прийняті у відношенні винних

в цьому осіб; своєчасність визначення

результатів інвентаризації; чи не затримувалось

порівняння фактичних залишків з даними

обліку; чи оформлені результати інвентаризації

протоколами комісій та чи затвердженні ці

протоколи керівником підприємства; чи

правильно відрегульовані інвентаризаційні

різниці між фактичними залишками та

обліковими даними.

При оцінці якості інвентаризації особлива увага

звертається на випадки, коли інвентаризаційні

залишки цінностей співпадають з книжковими

даними, що може свідчити про формальне

відношення до інвентаризації. По суті це можна

розцінювати як приховування можливих

недостач та розкрадань.

№ _18_ Суть і зміст документальних

методичних прийомів контролю.

Документально-методичні прийоми

використовуються для встановлення суті,

правильності, достовірності, законності і

доцільності здійснених господарських операцій.

Найважливішими методами документального

контролю є:

 техніко-економічні розрахунки

 нормативно-правове регулювання

 перевірка документів (формальна,

логічна, арифметична)

 зустрічна перевірка

 прийоми взаємного контролю

 перевірка кореспонденції

балансових рахунків і достовірності записів в

облікових регістрах

 пояснення посадових осіб.

Техніко-економічні розрахунки складаються у

період ревізії для визначення правильності

планових показників, нормативних матеріалів і

трудових затрат, кошторисів загально-

виробничих і господарських витрат. Проводяться

вони з метою виявлення необґрунтованого

заниження планових показників, наявних

резервів збільшення випуску продукції,

зниження собівартості і збільшення прибутку,

викриття фактів застосування застарілих,

технічно необґрунтованих норм і як наслідок

неврахованої сировини і матеріалів, готової

продукції.

Нормативно-правове регулювання – система

прийомів, що використовується для виявлення

порушень нормативних і правових актів .

Нормативно-правове регулювання здійснюється

шляхом співставлення фактичних витрат з

нормативними або плановими. Цей методичний

прийом використовується з метою виявлення

фактів відхилень від норм і встановлення

причин цих відхилень (крадіжки або

безгосподарність, необґрунтоване списання на

виробництво сировини і матеріалів, перевитрати

фонду зарплати).

Перевірка документів.

Формальна перевірка – проводиться з метою

виявлення дефектів в оформленні документів,

встановлення правильності заповнення всіх

реквізитів, наявності виправлень, підчисток,

допису тексту, уточнення достовірності підписів

посадових осіб, відповідність документу

встановленій діючій типовій формі.

Логічна перевірка дозволяє визначити

об’єктивну можливість і доцільність у

використанні грошових засобів і матеріальних

ресурсів, реальні взаємозв’язки між окремими

господарськими організаціями. Якість логічної

перевірки обумовлена кваліфікацією ревізора,

знанням необхідних нормативних документів,

вмінням аналізувати взаємозв’язок з різними

господарськими організаціями.

Арифметична перевірка використовується для

визначення в документах правильності

підрахунку і виявлення скритих за

неправильними арифметичними діями

зловживань. В результаті комплексного

використання формальної, логічної і

арифметичної перевірки, документи поділяються

на доброякісні і недоброякісні. Перевірки

документів здійснюються хронологічним і

систематизованим порядком.

Зустрічна перевірка – це порівняння різних

документів або декількох примірників одного

документа, що знаходиться у підрозділах

ревізованого підприємства і інших

підприємствах. Цей прийом використовується

тоді, коли після попередньої перевірки по

формальних ознаках виникають які-небудь

сумніви або неясності.

Метод взаємного контролю здійснюється

аналогічно зустрічній перевірці документів але

при цьому досліджуються різні документи, що

знаходяться на підприємстві, шляхом

співставлення реквізитів, що в них

повторюються.

Перевірка правильності відображення

господарських операцій здійснюється на

основі первинних документів і облікових

регістрів. Ревізори повинні детально перевірити

правильність кореспонденції балансових

рахунків. Так в ряді випадків зловживання які

здійснюються при участі облікових працівників,

приховується шляхом неправильно складених

проводок.

Документальний контроль можна здійснити

через деякий час після здійснення господарської

операції, тому він є важливим джерелом

інформації про стан виробничої і фінансово-

господарської діяльності підприємства і

знаходить широке використання у практиці

контрольно-ревізійних органів.

№ _19_ Документальна перевірка як

основний методологічний прийом ревізії.

Способи перевірки документів.

Документальна перевірка є основним

методологічним прийомом ревізії. Документи, що

є носіями матеріальних наслідків здійснений на

підставі операцій, використовується в ревізії для

оцінки законності та ефективності діяльності

ланки, яка ревізується. Вони представляють

собою засіб доказу фактів виявлення порушень.

Виступаючи засобами відображень

господарських операцій, документи в той же

час можуть бути і засобами приховання

порушень. Документ, який є об’єктом

дослідження, повинен бути перевірений

ревізором за формою і змістом відображених в

ньому операцій. Після перевірки його можна

характеризувати, як доброякісний або

недоброякісний.

Доброякісний документ – це первинний

документ, що відповідає діючим законам і

положенням про документи і записи в

бухгалтерському обліку.

Недоброякісним вважається документ, що не

відповідає вимогам і відображає здійснену

операцію в спотвореному вигляді. Недоброякісні

документи за змістом відображених в них

операцій вважаються підробленими і

поділяються на дві групи: з матеріальною

підробкою та з інтелектуальною підробкою.

Матеріальна підробка – це зміна змісту

оригіналу документа шляхом підчисток,

виправлень, дописок, відмітки заднім числом та

інших способів. Ревізору важко встановити

подібні факти. Якщо ж в документі видно сліди

підчисток, виправлень та інших підробок, то

вони повинні вилучатись ревізором для

експертизи.

Інтелектуальна підробка – це складання і

видача документа, правильно оформленого з

формальної сторони, але такого, що заздалегідь

містить неправдиві дані. Наприклад, платіжна

відомість із завищеною сумою заробітної плати,

що нарахована і видана організатору крадіжки

або його спільнику. Щоб документ мав

доказову силу, необхідно встановити:

 походження документа, час, місце

та способи його складання;

 достовірність документа;

 автора (виробника) документа та

його зв’язок з встановленим фактом;

 джерело та сферу ознайомлення

автора (виробника) документа;

 дотримання вимог закону та

відомчих правил при складанні документа;

 наявність інших даних, що

підтверджують його достовірність, точність та

повноту.

Ці дані встановлюються під час огляду

документа, але можливі і інші шляхи: додаткові

запити, вимога оригіналів документа, отримання

пояснень у осіб, що оформляли документ тощо.

Документи можна досліджувати наступними

способами:

• Хронологічним – перевірка документів за

всіма розділами і операціями без попереднього

їх групування чи систематизації операцій. В

цьому випадку ревізор досліджує документи за

датами складання.

• Систематизованими – який полягає в

перевірці документів по кожному розділу

окремо (наприклад, касові операції, операції по

рахунках в банку тощо). Систематизована

перевірка господарських операцій вимагає

розгляду документів, регістрів та записів як за

принципом однорідності господарських

операцій, що перевіряються, так і за принципом

їх комплектності та взаємозв’язку.

• Комбінованим – дослідження документів

поєднує хронологічний і систематизований

способи, тобто ряд документів перевіряється в

порядку їх підшивки, а інші – за економічно

однорідними операціями.

• Вибірковий – який полягає в тому, що

ревізор за певною схемою відбирає частину

документів для їх вивчення.

Документальна перевірка первинних документів

здійснюється одночасно з перевіркою облікових

регістрів по цих господарських операціях в

наступній послідовності: від первинного

документа до балансу або від балансу до

первинного документа. В першому випадку

перевірка здійснюється за схемою: первинні

документи → зведені документи (звіти

матеріально відповідальних осіб виписки банка

тощо) → аналітичні регістри підприємства →

зведені журнали → Головна книга → баланс. В

другому випадку перевірка здійснюється за

такою схемою: баланс → Головна книга →

зведений журнал → аналітичні регістри по

підприємству (складах) → зведені документи

(звіти матеріально відповідальних осіб, виписки

банка) → первинні документи.

№ _20_ Техніка та способи ревізійного

дослідження документів.

В процесі ревізії розглядається та вивчається

велика кількість різних документів, кожна

однорідна сукупність яких має свої особливості

і потребує специфічних прийомів їх вивчення.

Документальний метод – базується на

застосуванні первинних документів та реєстрів

обліку, з залученням головної книги. Спочатку

робиться звірка відповідності даних головної

книги з даними зазначеними у фінансовій

звітності. Якщо ці дані між собою не співпадають,

то ревізор проводить суцільну перевірку

первинних документів і реєстрів обліку, оскільки

підставою для складання бухгалтерських записів є

первинні документи. Від своєчасності, повноти їх

оформлення залежить правильність формування

звітності.

Документ, який є об’єктом дослідження, повинен

бути перевірений ревізором за формою і за

змістом відображених в ньому операцій. Після

перевірки його можна характеризувати як

доброякісний або недоброякісний.

Перевірку документів необхідно проводити

поєднуючи різноманітні способи їх дослідження.

Документи можна досліджувати наступними

способами:

Хронологічним – перевірка документів за всіма

розділами і операціями без попереднього їх

групування чи систематизації операцій. В цьому

випадку ревізор досліджує документи за датами

складання.

Систематизованими, який полягає в перевірці

документів по кожному розділу окремо

(наприклад, касові операції, операції по рахунках

в банку тощо). Систематизована перевірка

господарських операцій вимагає розгляду

документів, регістрів та записів як за

принципом однорідності господарських

операцій, що перевіряються, так і за принципом

їх комплектності та взаємозв’язку.

Комбінованим – дослідження документів

поєднує хронологічний і систематизований

способи, тобто ряд документів перевіряється в

порядку їх підшивки, а інші – за економічно

однорідними операціями.

Вибірковий, який полягає в тому, що ревізор за

певною схемою відбирає частину документів

для їх вивчення.

Документальна перевірка первинних документів

здійснюється одночасно з перевіркою облікових

регістрів по цих господарських операціях в

наступній послідовності: від первинного

документа до балансу або від балансу до

первинного документа.

В першому випадку перевірка здійснюється за

схемою: первинні документи → зведені

документи (звіти матеріально відповідальних

осіб виписки банка тощо) → аналітичні регістри

підприємства → зведені журнали → Головна

книга → баланс. В другому випадку перевірка

здійснюється за такою схемою: баланс →

Головна книга → зведений журнал → аналітичні

регістри по підприємству (складах) → зведені

документи (звіти матеріально відповідальних

осіб, виписки банка) → первинні документи.

Документально-методичні прийоми

використовуються для встановлення суті,

правильності, достовірності, законності і

доцільності здійснених господарських операцій.

Найважливішими методами документального

контролю є:

 спосіб спеціальних розрахунків

 техніко-економічні розрахунки

 нормативно-правове регулювання

 камеральні перевірки

 перевірка документів (формальна,

логічна, арифметична)

 зустрічна перевірка

 прийоми взаємного контролю

 перевірка кореспонденції

балансових рахунків і достовірності записів в

облікових регістрах

 пояснення посадових осіб.

№ _21_ Техніка вилучення документів в

процесі ревізії

Нерідко порушення і зловживання криються за

зовнішньо правильно оформленими документами

(фіктивними квитанціями, актами). Якщо ревізор

виявив ознаки зловживання, він зобов’язаний

зосередити свою увагу на їх повному викритті.

За змістом операції, відображеної в документі,

ревізор встановлює її законність і доцільність.

При цьому операція вважається законною, якщо

її зміст не суперечить чинному законодавству,

директивам уряду, відомчим інструкціям,

постановам, положенням.

Господарська операція може бути законною, але

недоцільною, і навпаки. Під час виявлення

незаконних і недоцільних операцій ревізор

повинен старанно вивчити їхній характер,

з’ясувати хто і за чиїм розпорядженням

здійснив їх, визначити розмір шкоди або

ступінь порушення чинного законодавства и чи

вказівок з тим, щоб кваліфіковано встановити

порушення нормативних документів і

законоположень.

Факти порушень, відображені в акті ревізії,

повинні бути підтверджені документально.

Неправильні дані, підроблені документи, що

мають ознаки підроблення і виправлення з

корисних цілей, повинні додаватися до акту

ревізії

Ревізорам дозволено вилучати необхідні

оригінали документів в тих випадках, коли

збереження їх на підприємстві, що ревізуються,

не гарантується чи в процесі зберігання

можливі підробки в документах.

Вилучати документи чи облікові регістри слід

так, щоб вони не були пошкоджені і щоб на

них зберігались всі записи та відмітки.

Вилучений документ замінюється ксерокопією

із зазначенням на звороті підстави та дати

вилучення оригінального документу.

На вилучених оригіналах документів

забороняється робити виправлення, помітки та

надписи.

Право вилучати документи мають також

податкова інспекція та податкова міліція. До

документів, що свідчать про приховання

(заниження) об’єкту оподаткування відносяться

всі первинні документи: відомості, ордери, книги,

декларації, розрахунки, кошториси та інші,

пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та

обов’язкових платежів.

Службові особи державної контрольно-ревізійної

служби також мають право:

 Одержувати від Національного

банку України та його установ, комерційних

банків та інших кредитних установ необхідні

відомості, копії документів, довідки про

банківські операції та залишки коштів на

рахунках об’єктів, що ревізуються, а від інших

підприємств і організацій, в тому числі

недержавних форм власності – довідки і копії

документів про операції та розрахунки з

підприємствами, установами, організаціями, що

ревізуються або перевіряються;

 При виявленні підробок, інших

зловживань вилучати необхідні документи на

строк до закінчення ревізії або перевірки,

залишаючи у справах акт вилучення та копії

або реєстри вилучених документів;

 При вилученні документів у

зв’язку з їх підробкою або виявленими

зловживаннями, працівник державної

контрольно-ревізійної служби зобов’язаний

негайно повідомити про це правоохоронні

органи. Вилучені документи зберігаються до

закінчення ревізії або перевірки. Після цього

вони повертаються відповідному підприємству.

Вилучення документів здійснюється на підставі

постанови про їх вилучення, яка підписується

керівником податкової служби. В ній дається

перелік документів, що підлягають вилученню.

Присутність посадових осіб (директора,

головного бухгалтера) при вилученні є

обов’язковою.

При вилученні документів складається протокол

та опис оригіналів документів.

№ _22_ Матеріальна шкода: поняття і види

Результатом господарських порушень, як

правило, є матеріальна шкода.

Під матеріальною шкодою слід розуміти

зменшення майнових чи немайнових благ, що

охороняються законом та мають певну

економічну цінність і виражаються в

грошовому вимірнику.

Наявність шкоди характеризується зафіксованим

документально зменшенням будь-якого майна,

що відбувається внаслідок знищення,

пошкодження, псування, незаконного витрачання,

незаконного призупинення діяльності,

результатом чого є недоотримання доходу,

невиконання обов’язків, виплата неустойок по

договорах тощо.

До матеріальної шкоди, що встановлюється в

ході ревізії відносять:

 нестачі грошових коштів, тварин, а

також товарно-матеріальних цінностей і готової

продукції понад норм природного убутку;

 повне або часткове псування

товарно-матеріальних цінностей і готової

продукції;

 виплату заробітної плати понад

встановлених розцінок, внаслідок зниження норм

виробітку або дописок обсягів виконаних робіт,

а також при підвищенні посадових окладів або

утриманні працівників, наявність яких не

передбачена штатним розкладом;

 незаконно отримані премії,

додаткові винагороди за вислугу років;

 зарплату, виплачену працівникам

підприємства за час вимушеного простою;

 відпуск матеріалів, сировини,

готової продукції, тварин за заниженими цінами

або без оплати або оплати за заниженими

цінами;

 не стягнену дебіторську

заборгованість, якщо право на її стягнення

втрачено через вину працівників підприємства;

 списані на витрати товарно-

матеріальні цінності та грошові кошти за

безтоварними і безгрошовими (підробленими)

документами;

 необґрунтовані витрати

підприємства, викликані дописками та неякісним

виконанням робіт, неправильне застосування цін,

тарифів, розцінок, знижок, надбавок,

недотриманням норм витрат матеріальних

ресурсів тощо.

Основні причини виникнення матеріальної

шкоди:

 відсутність на деяких технологічно

обґрунтованих нормах втрачання сировини та

матеріалів;

 списання матеріалів на

виробництво за завищено ними нормами або

заміна дорожчої сировини більш дешевою без

відображення таких документів у документах;

 застосування невиправдано високих

норм природного убутку і безконтрольність

виробничих втрат;

 недостатнє методологічне

забезпечення виробництва (в т.ч. складського

господарства);

 приймання та відпуск матеріальних

цінностей і готової продукції без зважування,

виміру, перерахунку, або без технічних

випробувань їх якості;

 неправильне застосування кодів (в

умові автоматизації обліку у первинних

документах, що відображують рух цінностей;

 недосконалість пропускної

системи;

 несвоєчасне і неправильне

складання первинної документації на

витрачання матеріалів, незадовільний стан

оперативного кількісного обліку;

 неправильне і нерозбірливе

маркування товарно-матеріальних цінностей в

документах;

 приховування виручки через

несвоєчасну чи нерівномірну здачу її до банку.

№ _23_ Принципові відмінності та

взаємозв’язок ревізії і аудиту

За нормативом № 3 „Мета та загальні

принципи аудиту фінансової звітності” метою

аудиту фінансової звітності є висловлення

аудитором висновку про те, чи відповідає

фінансова звітність інструкціям, які

регламентують порядок підготовки і

представлення фінансових звітів. Зусилля

аудитора направлені на зменшення ризику

користувачів публічної звітності – з іншої.

Мета ревізії зводиться до виявлення незаконних

та економічно недоцільних господарських

операцій та притягнення до відповідальності

винних осіб. Ревізія і аудит відрізняються за

метою і завданням, які ставляться ними.

Основне завдання аудиту – підтвердження

перевіреної інформації. Крім основного

завдання, аудитор виконує функціональні задачі:

 коригування

 оперативного контролю

 стратегічні.

Завдання ревізії – виявити незаконні та

недоцільні операції, вжити заходів щодо

відшкодування завданої шкоди, вирішити

питання притягнення до відповідальності

винних осіб, попередження появи протизаконних

дій зі сторони персоналу організації, що

перевіряється.

За характером відносин аудит є

підприємницькою діяльністю, а ревізія –

виконавчою. За правовим регулюванням

відносини між аудитором та клієнтом

регулюються цивільним правом: на підставі

господарського договору клієнт самостійно

обирає аудитора. Відносини між ревізором і

клієнтом здійснюються на підставі інструкцій

та наказів вищестоящої організації чи

державних органів, клієнт не вибирає ревізора –

його призначають.

Послуги аудиту оплачує клієнт, включаючи

витрати на оплату аудиторських послуг до

валових витрат у податковому обліку та до

адміністративних в бухгалтерському. Оплату

ревізії проводить вищестояща або державна

організація:

 витрати здійснює за рахунок

відрахувань на її утримання

 за рахунок бюджету.

Аналізуючи відмінності між аудитом і ревізією,

доцільно загострити увагу на оформленні

результатів та відповідальності аудитора і

ревізора.

Ревізор фіксує в акті всі виявлені недоліки,

включаючи помилки, зловживання, вказує норми

яких нормативних документів порушені,

підраховує суму заподіяної шкоди, вживає

заходів щодо виявлення винних осіб та

відшкодування. Ревізор несе відповідальність за

достовірність інформації, відображеної в акті

порушень, якщо порушень не виявлено, то

ревізор складає довідку. Аудитор на підставі

проведеної перевірки видає аудиторський

висновок. Аудитор своїм висновком засвідчує,

що суттєвих порушень та помилок на

підприємстві нема, а звітність достовірно та

повно відображає фінансовий та майновий стан

підприємства. Ревізор, як працівник органу, що

призначив ревізію, несе відповідальність тільки

за трудовим законодавством. До аудитора

(аудиторської фірми) може бути пред’явлено

позов про відшкодування завданих збитків у

повному обсязі за цивільним правом.

Етапи організації аудиту і ревізії ідентичні.

Використовуються загальнонаукові і власні

методичні прийоми контролю:

 органолептичні

 документальні

 розрахунково-аналітичні тощо.

№ _24_ Аудит як система незалежного

контролю. Класифікація аудиту

Аудит - згідно Закону України ”Про аудиторську

діяльність” це - перевірка публічної бухгалтерської

звітності, обліку, первинних документів, та іншої

інформації щодо фінансово-господарської

діяльності суб’єктів господарювання з метою

визначення достовірності їх звітності, обліку, його

повноти і відповідності чинному законодавству та

встановленим нормативам”. Згідно Національного

нормативу №3 “Мета і загальні принципи аудиту

фінансової звітності” метою аудиту є висловлення

думки про те, чи відповідає фінансова звітність, в

усіх суттєвих аспектах, інструкціям, які

регламентують порядок і представлення

фінансових звітів”. Всі інші роботи, які не

пов’язані з аудитом (перевіркою ) фінансової

звітності отримали назву аудиторські послуги.

Класифікація аудиту дозволяє більш глибше

зрозуміти його суть. Класифікація аудиту має

практичне застосування оскільки визначає об’єкт,

джерела, критерії, достовірність фінансової

інформації, що впливає на планування і методику

аудиту, вибір форми і формування змісту

аудиторських висновків.

Відповідно до Закону України ”Про аудиторську

діяльність” визначається обов’язковість

проведення аудиту, у зв’язку з цим перша ознака

класифікації передбачає поділ аудиту по

відношенню до законодавства. Відповідно до

цього аудит поділяється на обов’язковий та

добровільний.

Обов’язковість проведення аудиту залишається

для тих підприємств, установ і організацій, які

залучають грошові кошти та цінні папери

юридичних і фізичних осіб. Обов’язковість

проведення аудиту визначається наступними

законодавчими актами:

Законом України ”Про підприємства”, „Про

банкрутство”, „Про цінні папери і фондову біржу”,

„Про господарські товариства”, „Про довірчі

товариства”, „Про банки та банківську діяльність”,

„Про страхування”, „Про режим іноземного

інвестування”.

Як обов’язковий так і добровільний аудит

проводиться тільки після укладання договору та

його проведення. Аудиту не підлягають бюджетні

установи, фермерські і с/г товариства. На відміну

від зарубіжного досвіду в Україні практикується

вибір замовником аудитора або фірми.

Добровільний аудит не регламентується

законодавчими актами України, це аудит на

замовлення клієнта, однак під час його проведення

аудитор повинен дотримуватись національних

нормативів аудиту (ННА) та Кодексу професійної

етики аудиторів України. Добровільний аудит

полягає не тільки в перевірці фінансової і іншої

інформації, але в переважній більшості це надання

аудиторських послуг.

За формою проведення аудит поділяється на:-

індивідуальний;- колективний.

Індивідуальний аудит проводиться аудитором,

який занесений до реєстру осіб , що мають право

займатись аудитом , пройшов державну реєстрацію

та має сертифікат.

Колективний аудит - це аудит, який проводиться

аудиторською фірмою.

Аудиторська фірма створюється при умові, коли в

ній працює хоча б один сертифікований аудитор,

аналогічно індивідуальна аудиторська фірма

функціонує після реєстрації в державних

установах та в Аудиторській палаті, крім того

наступною умовою створення є те, що розмір

учасників, що не є аудиторами не може

перевищувати 30% статутного капіталу.

Керівником аудиторської фірми може бути лише

сертифікований аудитор.

За організаційною формою аудит поділяється на: -

зовнішній;- внутрішній.

Зовнішній - виконують фірми (аудитори ) за

договорами з замовниками. Замовник у листі

пропонує фірмі (аудитору) мету завдання та

масштаб аудиту. Зовнішній проводиться тільки

незалежними особами і аудитор має право його

проводити, якщо відсутній тиск на аудитора з

будь-якого боку. Якщо принцип незалежності

порушений аудитор не має права проводити

перевірку та формулювати свою думку.

Внутрішній аудит - проводиться власником

залежно від потреб управління, основними

завданнями якого є : контроль за активами;

відповідність діючого контролю політиці

підприємства; оцінка ринків збуту і ціни;

необхідність і ефективність придбання ноу-хау;

правомірність укладання договорів. Внутрішній

аудитор в своїх діях залежить від керівника

підприємства у зв’язку з цим дія незалежності

дещо послаблюється.

№ _25 _ Сертифікація осіб, які мають намір

займатись аудитом.

Сертифікація осіб здійснюється у відповідності до

Положення про сертифікацію та Закону України

„Про аудиторську діяльність”. Сертифікація - це

визначення кваліфікаційної придатності особи

шляхом проведення іспиту. Громадянин України ,

який хоче займатись аудитом подає до АПУ або

регіонального її відділення клопотання

встановленої форми, и: нотаріально завірена копія

про закінчену вищу освіту; витяг з трудової

книжки; копію документа про оплату; паспорт .

Документи подаються у секретаріат де вони

розглядаються і особі видається розписка про

отримані документи. Іспит приймає комісія,

результат якого повідомляються зацікавленій особі

в день складання іспиту. Особа що не склала

іспиту має право повторно скласти його через 1

рік. Білети з сертифікації включають в себе перелік

питань з обліку , аудиту, аналізу, фінансів та

чинного законодавства.

Сертифікати є 2 видів:

- Серії А;

- Серії Б.

Сертифікат серії А отримують особи, які склали

іспит і бажають займатись аудитом на

підприємствах та господарських товариствах.

Чинним законодавством визначаються умови

продовження терміну дії сертифіката, оскільки

його видають на 5 років. Особа, яка працювала

підряд 3 роки аудитором, строк дії сертифіката

якої закінчився не раніше 3 і не пізніше 1 місяця,

подає до АПУ клопотання за встановленою

формою, витяг з трудової книжки(завірений),

сертифікат та реферат про аудиторську діяльність і

підвищення кваліфікації за період володіння

сертифікатом та документ про оплату коштів .

Секретаріат перевіряє поданні документи і передає

на розгляд їх кваліфікаційній комісії АПУ, яка

приймає рішення. Аудитор який не мав зауважень

по роботі та реферату за рішенням комісії

вноситься до протоколу осіб, дія сертифіката яким

продовжено на 5 років. Якщо аудитор працює

менше ніж 3 роки, вчасно подав документи, не мав

зауваження по роботі і реферату проходить

співбесіду в постійних комісіях з прийому іспиту.

При позитивних наслідках співбесіди особа

заноситься до протоколу осіб, яким продовжено

термін на 5 років. Якщо аудитор працював менше

2 років або вчасно у визначений термін не подав

документи для продовження дії сертифіката -

складає іспит.

Рішенням АПУ від 31.10.2000р.(Протокол №95)

затверджено Положення про реєстрацію суб’єктів

аудиторської діяльності. До реєстру заносяться:

суб’єкти аудиторської діяльності: аудиторські

фірми, які зареєстрували свою діяльність згідно з

чинним законодавством України, а саме

організація пройшла державну реєстрацію, як

аудиторська фірма установчими документами

передбачена тільки аудиторська діяльність,

загальна частка засновників аудиторської фірми,

які не є аудиторами у статутному капіталі не

перевищує 30%; аудитор, якщо він зареєстрований

як суб’єкт підприємництва.

Про включення до реєстру суб’єкта аудиту

видається свідоцтво встановлене АПУ.

Для новостворених суб’єктів необхідно подати

такі документи:

- заява;- реєстраційна картка;- нотаріально

засвідчена копія свідоцтва про державну

реєстрацію;- нотаріально засвідчена копія

установчих документів;- копія сертифікатів

аудиторів та директора фірми;

- документ про оплату.

Подані документи перевіряються секретаріатом на

протязі 10 днів після їх подачі. Після цього

документи передаються до контрольно -

реєстраційної комісії з висновком про

відповідність і комплектність поданих документів.

Рішення контрольно - реєстраційної комісії

затверджує АПУ.

Свідоцтво про включення до реєстру видається

строком на 5 років. Включені до реєстру суб’єкти

зобов’язані: дотримуватись вимог чинного

законодавства; в місячний термін повідомляти

АПУ, про всі зміни в документах, що стосуються

реєстру суб’єктів аудиторської діяльності і у

встановлений термін подавати до АПУ звіт про

аудиторську діяльність, повідомляти АПУ про всі

зміни, що стосуються обсягу статутного капіталу

та кількості членів аудиторської фірми або

аудитора. Аудитори зобов’язані своєчасно

інформувати і надавати до Аудиторської палати

звіт про кількість проведених перевірок наданих

послуг.

№ _26_ Порядок укладання договору на

проведення аудиту, його зміст і форма

Незважаючи на те, який вид аудиту (обов’язків

чи добровільний) проводиться перш за все повинен

укладатись договір на його проведення.

Укладанню договору передує певна робота, а саме

обмін листами . На адресу аудиторської фірми або

аудитора замовник направляє лист-пропозицію, в

якому зазначається масштаб, предмет аудиту.

Після чого аудитор готує лист - зобов’язання, він

повинен складатись досить ретельно так, як має

неабияке значення для аудитора . Цим листом

аудитор розмежовує відповідальність між

замовником і виконавцем. В ньому аудитор

акцентує увагу на тому, що відповідальність за

фінансову звітність покладена на керівника, а за

висловлення думки за наданою фінансовою

звітністю відповідає аудитор .

Лист - зобов’язання може бути різним і зміст

його залежить від запиту клієнта. Разом з тим він

повинен містити: - мету аудиту;- відповідальність

керівництва за надану інформацію;- масштаб

аудиту;- форма звіту;ймовірність аудиторського

ризику;доступ до необхідної інформації.

Договір на проведення аудиту - це офіційний

документ, який засвідчує досягнення домовленості

між двома сторонами, замовником і виконавцем.

Договір на проведення аудиту готує аудиторська

фірма або аудитор і передає його на розгляд

замовнику, який має право вносити корективи,

після чого договір підписується у

двохсторонньому порядку.

Договір на проведення аудиту розпочинається з

преамбули, в якій зазначається назва договору,

його номер, дата і місце складання, повна назва

замовника і виконавця, посади, П.І.Б. осіб які

підписали договір з обох сторін.

Після чого зазначається предмет договору, в

цьому розділі дається характеристика мети і

масштабу аудиту.

Наступним елементом договору є зобов’язання

сторін . Зобов’язання - це перелік і

характеристика дій , які приймають на себе кожна

із сторін і включають наступні положення

замовника:

1. Доступ до будь-якої інформації, яка стосується

аудиту;

2. Відмова від будь-яких дій, тиску на думку

аудитора;

3. Зобов’язання по прийманню та оплаті аудиту

або послуги.

В свою чергу аудитор зобов’язується :

1. Дотримуватись принципів аудиту;

2. Зобов’язання по якості проведення аудиту або

надання послуг;

3. Зобов’язання по складанні і передачі замовнику

інформації за результатами аудиту.

Термін виконання робіт передбачає тривалість

виконання роботи , дата початку і закінчення, а

також строк або термін передачі результатів

аудиту замовнику.

Порядок здавання та приймання робіт

передбачає обсяг і склад документів, які будуть

передані замовнику за результатами аудиту. В

цьому ж розділі обговорюються умови відмови від

підписання до приймання виконаних аудитором

робіт.

Наступний розділ „Відповідальність сторін”, в

ньому йдеться про наступне:

1. Замовник відповідає за достовірність

наданої інформації;

2. На замовника покладається

відповідальність за виявленні порушення в

документах та помилки обман і пропуски у

фінансовій звітності;

3. Замовник відповідає за покладенні на себе

зобов’язання з приймання та оплати виконаної

роботи.

Аудитор несе відповідальність: за якість

проведеного аудиту, за порушення

конфіденційності інформації.

Реквізити сторін передбачають зазначення

юридичної адреси та платіжних реквізитів кожної

сторони.

№ _27_ Методика складання робочих

документів аудитора і ведення аудиторського

досьє

Робочі документи аудитора - це записи, зроблені

ним під час планування, підготовки, проведення

перевірки, узагальнення її даних, а також

документальна інформація, отримана в ході аудиту

від третіх осіб, підприємства-клієнта чи усні

відомості, документовані аудитором за допомогою

тестування.

Мета складання робочих документів

аудитора полягає в наступному:

 планування аудиторської перевірки;

 документальне підтвердження виконаних

аудиторських робіт;

 збирання матеріалів з перевірки фінансової

звітності і їх узагальнення;

 складання аудиторського звіту і

аудиторського висновку;

 контроль якості проведеної перевірки, тощо;

 документальне оформлення встановленого

або визначеного самим аудитором аудиторського

ризику з вказанням його величини;

При цьому робочі аудиторські

документи повинні відповідати ряду вимог:

 містити достатньо повну і детальну

інформацію;

 скласти документи в ході аудиторської

перевірки;

 відображати найсуттєвіші моменти,

охоплювати найважливіші напрямки перевірки;

 відображати стан і оцінку системи

внутрішнього контролю на підприємстві і ступінь

довіри до нього;

 містити джерела інформації, дату і місце

складання, прізвище аудитора, його підпис, номер

документу;

 складати документи чітко, розбірливо.

Сукупність робочих документів, складених

аудитором до початку і в процесі перевірки

фінансової звітності підприємства - клієнта, являє

собою аудиторське досьє (папку), яке має свій

номер, відмітку про дату початку і закінчення

аудиторської перевірки.

Вимоги до робочих документів аудитора

визначають їх обов’язкові реквізити і складові

частини, зокрема: найменування документу, назва

клієнта, порядковий номер документу і сторінка

його розміщення в аудиторському досьє, період

перевірки, зміст, вказані особи, які складали і

перевірили документ, їх підписи, дата складення

документа і інші спеціальні реквізити.

Отримані аудитором висновки і результати, які

зафіксовані в одному документі, можуть

використовуватись і відображатись в інших

робочих документах, складених в процесі

перевірки.

Робочі документи аудитора повинні знаходитись в

досьє в наступній послідовності: організаційні;

адміністративні; документи аудиторських

процедур по окремих статтях річного звіту та інші

аудиторські дані; висновок; рекомендації

(пропозиції).

Найбільша кількість робочих документів

складається на стадії оцінки звітності, тобто при

безпосередній перевірці статей і показників

фінансової (бухгалтерської) звітності. Це

документи по аналітичному огляді, перевірці і

підтвердженню окремих документів.

По закінченню оцінки окремих статей звітності і

узагальнення одержаних результатів на

завершуючому етапі (аудитора) аудита складають

звіт про перевірку, який містить висновок

аудитора по фінансовій (бухгалтерській) звітності

підприємства-клієнта.

На протязі всього терміну ведення досьє, а також

після закінчення аудиторської перевірки і

пред’явлення звіту клієнту аудитор повинен

забезпечувати відповідні умови зберігання

документів.

Робочі документи повинні зберігатися в поточному

архіві аудитора на протязі року, а потім

передаються в постійний архів аудиторської фірми

на тривале зберігання.

Особливості уваги потребує проблема

конфіденційності інформації (змісту) робочих

документів. Це одне з головних вимог і принципів

роботи аудитора і правил аудиторської етики.

Документи аудиторської перевірки є власністю

аудитора, їх зміст конфіденційний і не підлягає

розголошенню. Аудитор повинен зберігати

комерційну таємницю підприємства-клієнта і без

його згоди не передавати кому-небудь робочі

документи про поведену перевірку, крім

особливих випадків (наприклад, на вимогу

правоохоронних органів; передача довгострокових

документів аудитору, який буде виконувати

наступну аудиторську перевірку; у випадку

контролю роботи аудитора і її якості іншими

аудиторами фірми або її директором,

менеджером).

№ _28_ Професійна етика аудиторів та її

функціональні засади.

Під професією розуміють оволодіння певною

групою людей знань та навиків.

За останні 10 років в Україні поряд з іншими

професіями виникла професія аудитора.

В Україні принципи професійної етики викладені в

кодексі „Професійної етики аудиторів України”

який затверджений АПУ від 18.12.98р. №73.

Професійні права і обов’язки аудиторів викладені

в ст.22-24 Закону України „Про аудиторську

діяльність” від 22.04.98р. Основне завдання.

Кодексу професійної етики – встановлення

етичних норм для аудиторів з метою забезпечення

гарантії, високої якості їх роботи та задоволення

інтересів суспільства.

Аудитори – це висококваліфіковані фахівці в

галузі обліку і контролю. Користувачі, які

користуються послугами аудитора повинні бути

впевнені в тому ,що аудитор ніколи не порушить

принципи професійної етики і буде дотримуватися

їх протягом всієї практичної діяльності.

Крім довіри суспільство висуває свої вимоги до

професії аудитора:

1. Потребує достовірної інформації;

2. Аудиторські послуги повинні виконуватись у

відповідності до нормативів, правил аудиту і

Кодексу професійної етики;

3. Висуває вимоги до самого аудитора як фахівця.

В кодексі професійної етики сформовані

фундаментальні засади етики, яких повинен

дотримуватись кожен аудитор, а саме: - чесність; -

об’єктивність; - конфіденційність; - професійна

етика; - професійні норми.

Чесність - проявляється в тому, що аудитор при

виконанні своїх професійних обов’язків повинен

бути чесним, так як це вимога суспільство. Довіра

суспільства без чесності не існує.

У вирішенні різних питань об’єктивність

аудитора проявляється в тому, що він повинен

самостійно вирішувати і приймати рішення без

впливу сторонніх осіб, які впливали б на його

думку. Об’єктивність не можлива, якщо аудитор

не володіє певним рівнем знань і не підвищує свою

кваліфікацію. Професійна компетентність

визначається Законом України „Про аудиторську

діяльність” де чітко зазначенні вимоги до

аудиторів. Одночасно аудитор не повинен

залишатись на тому ж самому рівні знань. Він

повинен підвищувати свою кваліфікацію участю в

конференціях, семінарах , перепідготовки

фахівців, курсах підвищення кваліфікації.

Конфіденційність полягає в тому, що аудитор без

зважених на те причин не має права

розголошувати отриману ним інформацію.

Аудитор має доступ до інформації, яка не підлягає

розголошенню, цим принципом передбачена

відповідальність за несанкціоноване розголошення

службової чи комерційної таємниці, однак є

виключення з цього правила:

- клієнт дає письмовий дозвіл на розкриття

інформації;

- необхідні докази для судового розгляду;

- державний орган є замовником аудиту;

- професійний обов’язок:, коли необхідно

захистити професійні інтереси в судовому

порядку;

- коли проводиться перевірка якості роботи

аудитора та при надходженні скарги.

Професійна поведінка – це досить важливий

принцип так, як аудитор буде дбати про свою

кваліфікацію, репутацію, залежить сама професія.

Професійні норми слід розглядати під двома

кутами зору: з одного боку, щодо внутрішнього

аудиту і з іншого зовнішнього. Внутрішні

аудитори в своїй діяльності підпорядковані

роботодавцю. Незважаючи на цю обставину свої

функції він повинен виконувати не всупереч

вимогам чесності, об’єктивності та діючого

законодавства. Зовнішні аудитори повинні

керуватись нормативами аудиту та законодавчою

базою під час аудиту або надання послуг.

Одна з характеристик аудиту незалежність.

Важливо, щоб під час перевірки існувала фактична

і зовнішня незалежність. Фактична незалежність -

полягає у можливості зберігати неупереджене

ставлення до аудитора протягом усього процесу

аудиту. Зовнішня незалежність - результат

сприйняття незалежності іншими особами. Якщо

аудитори мають фактичну незалежність, але

користувачі вважають, що аудитор діє в інтересах

своїх клієнтів, то цінність аудиту знижується.

№ _29_ Поняття про аудиторські докази та

порядок їх отримання

Висновок аудитора повинен бути документально

підтверджений. В даному випадку підтвердженням

виступають певні докази, які в аудиті прийнято

називати аудиторськими. Під доказом розуміють –

свідчення, які констатують будь-який факт і є

незаперечними.

Аудиторські докази, їх зміст, порядок отримання і

використання в аудиті регулюється нормативом №

14 “Аудиторські свідчення.” Кожна із складових

аудиторських свідчень (доказів) націлена на

перевірку структури і ефективності дії системи

внутрішнього контролю у замовника.

Норматив № 14 визначає порядок і способи

отримання аудиторських свідчень (доказів).

Аудитор отримує аудиторські свідчення шляхом

перевірки, спостереження, опитування,

підтвердження підрахунків, аналітичні процедури.

Перевірка полягає у вивченні аудитором

бухгалтерських регістрів, документів, або

матеріальних активів.

Перевірка документів і реєстрів дає змогу

аудитору зібрати аудиторські свідчення різного

ступеня надійності, а саме:

- аудиторські свідоцтва, які створені і зберігаються

третіми особами;

- документи, аудиторські свідоцтва, які створені

третіми особами і зберігаються на підприємстві;

- документи, аудиторські свідоцтва, які створені

безпосередньо на підприємстві і зберігаються на

даному підприємстві.

Перевірка активів забезпечує аудитора надійними

свідченнями щодо їх наявності але не обов’язково

щодо їх власності.

Спостереження полягає у аналізі процесу, що

виконується іншими особами підприємства, або

безпосереднє ознайомлення з об’єктом перевірки

на місці.

Опитування і підтвердження.

Опитування полягає в збиранні інформації від

обізнаних осіб підприємства, або за його межами і

воно може бути в формі письмових запитів, в

формі письмових пояснень посадових осіб,

матеріально-відповідальних осіб підприємства.

Аудитор може отримувати в ході опитування усну

інформацію під час бесіди з фахівцем

підприємства, однак для аудиту важливо письмове

підтвердження отриманої інформації. У зв’язку з

цим письмові свідоцтва аудитор повинен

оформляти таким чином, щоб вони вважалися

аудиторськими доказами.

Опитування дозволяє аудитору зібрати нову

інформацію, або підтвердити раніше зібрану

інформацію.

Відповідь на письмові запити підтверджує

інформацію, що міститься в бухгалтерських

документах.

Підрахунки полягають в перевірці відповідності

сум, які зазначені в реєстрах обліку та в первинних

документах.

Аналітичні процедури використовуються для

аналізу найважливіших співвідношень, тенденцій

розвитку з метою встановлення потенційних

можливостей діяльності підприємства. Це

необхідно для визначення місця даного

підприємства в галузі, порівняти з даними

попередніх періодів, або заздалегідь

встановленими нормативними значеннями.

У своїх робочих паперах аудитор зібрану

інформацію, ( докази), групує за ступенем

надійності від мінімуму до максимуму.

На нульовому місці знаходиться випадково або

усно почута інформація.

На першому місці міститься інформація отримана

із ЗМІ.

На другому місці знаходиться внутрішня

інформація підприємства.

На третьому – письмові докази, отримані

керівництвом, фахівцями та посадовими особами

підприємства.

На четвертому – докази отримані від третіх осіб.

На п’ятому найвищому ступені надійності

знаходиться інформація, ( докази), які зібрані

безпосередньо самим аудитором.

№ _30_ Поняття помилки і обману. Рівні

суттєвості (матеріальності) помилок і обману.

Основними причинами перекручень фінансової

звітності є свідомі й несвідомі дії посадових осіб.

Свідомі дії призводять до обману держави чи

власників підприємств.

Несвідомі дії можуть бути наслідком

недобросовісного ставлення до виконання

службових обов'язків під час підготовки

інформації, що може призвести до виникнення

перекручень, які можна назвати помилками.

Помилки виникають з причин припущення

арифметичної чи граматичної помилки в записах

облікових даних або випадкового пропуску записів

господарських операцій чи документів, або

відображення операцій без розкриття їхнього

змісту.

Обман є наслідком навмисного порушення у

відображенні фінансової інформації однією або

декількома посадовими особами серед керівництва

і службовців підприємства. Причому обман може

здійснюватися шляхом фальсифікації, підробки чи

зміни записів на рахунках бухгалтерського

фінансового обліку або неправильного віднесення

до активів чи пасивів окремих статей; знищення чи

пропуску окремих господарських операцій або

документів тощо. Тому під час оцінювання

виявлених порушень аудитор повинен визначити

їх зміст та встановити помилки й обман.

Маніпуляція обліковими записами — навмисне

використання неправильних (некоректних)

бухгалтерських проводок або сторнуючих записів

із метою перекручення даних обліку і звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і

записів — оформлення наперед неправильних або

фальсифікованих документів і записів у регістрах

бухгалтерського фінансового обліку.

Оцінюючи рівень достовірності фінансової

звітності, широко використовують термін

"матеріальність". При цьому в обліку і аудиті

помилка чи пропуск вважаються матеріальними

(важливими, значними), якщо внаслідок цього

користувач даної звітності буде дезорієнтований

щодо прийняття свого рішення або зазнає збитків.

Є три рівні матеріальності помилок і пропусків .

До першого рівня відносять помилки і пропуски,

суми яких малі та за своїм змістом настільки

незначні, що не можуть суттєво вплинути на

рішення користувача цієї інформації.

До другого рівня відносять матеріальні помилки і

пропуски, що впливають на прийняття

користувачем тих чи інших рішень, хоча внаслідок

цього зовнішня звітність у цілому об'єктивно

відображає реальну дійсність і є корисною.

До третього рівня матеріальності відносять

помилки і пропуски в обліку і зовнішній звітності,

що можуть негативно вплинути на достовірність і

об'єктивність звітної інформації у цілому і

користувачі такої інформації можуть прийняти

неправильне рішення.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і

шахрайство є істотними на рівні фінансової

звітності підприємства і не можуть бути зроблені

виправлення звітності, то йому слід дати

аудиторський висновок негативного характеру або

відмовитися від надання висновку.

№ _31_ Відповідальність аудитора за

некваліфіковане надання аудиторських послуг

Відповідно до чинного законодавства аудитори

України несуть визначену відповідальність за

некваліфіковане проведення аудиту або надання

аудиторських послуг. Стаття 27 Закону України

“Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993р.

передбачає припинення чинності сертифіката або

свідоцтва про внесення до Реєстру суб’єктів

аудиту на підставі рішення Аудиторської палати

України. Рішення АПУ може бути оскаржене у

суді.

Положення про сертифікацію аудиторів від 27.10

97р. зі змінами і доповненнями ст. 4. – 4.7

обумовлює порядок застосування за неналежне

виконання професійних обов’язків, припинення

чинності сертифіката. Відповідно до ст. Закону ст.

26,27 та п.п.2.2.7 Статуту АПУ можуть бути вжиті

заходи впливу у вигляді попередження,

призупинення дії сертифіката на строк до 1 року

або його анулювання.

Попередження оформляється рішенням АПУ з

письмовим повідомленням аудитора. Повторне

порушення є підставою для призупинення дії

сертифіката. Сертифікат призупиняється строком

до одного року, що означає заборону на

проведення аудиту та надання аудиторських

послуг. Рішення АПУ набирає чинності з дня

опублікування в пресі.

Дія сертифіката призупиняється у разі:

- порушення чинного законодавства, нормативів

аудиту;

- невиконання аудитором у визначений термін

попереджень АПУ.

Анулювання сертифіката здійснюється шляхом

відкликання сертифіката та заборони на

проведення аудиту на території України протягом

5 років. Анулювання сертифіката здійснюється на

підставі рішення АПУ в випадках :

- систематичного чи грубого порушення чинного

законодавства України;

- невиконання вимог АПУ з усунення тих

порушень, на підставі яких було зроблено

попередження або призупинення дії сертифіката

строком до одного року;

- за рішенням суду, яким заборонена діяльність

аудитора;

- встановлення фактів подання недостовірної

інформації в документах, що подавались для

видачі сертифіката

- з ініціативи аудитора;

- з інших причин.

Правом анулювання чи припинення чинності

сертифіката або свідоцтва в Україні наділена АПУ,

але кваліфіковано визначити некомпетентність

проведення аудиту чи надання послуг може лише

суд.

Послідовність розгляду справи. Економічний

суб’єкт направляє скаргу на аудитора до АПУ.

АПУ розглядає її і звертається до суду з позовом

про встановлення некваліфікований дій аудитора.

Тільки в тому разі, коли суд визнає якість

проведеної перевірки як незадовільна, аудитор за

рішенням суду відшкодовує замовнику понесені

ним збитки в повному обсязі, а також витрати на

проведення повторної перевірки.

Якщо аудитор здійснив діяльність, яка не

передбачена виданим йому сертифікатом, аудитор

може бути виключений з Реєстру суб’єктів

аудиторської діяльності.

Зайняття підприємницькою діяльністю без

державної реєстрації тягне за собою накладання

штрафу від 3 до 8 неоподаткованих мінімумів

доходів громадян.

Анулювання сертифіката відбувається також у

випадках порушення принципу незалежності

аудитора чи аудиторської фірми в цілому.

Статтями 20, 25 Закону “Про аудиторську

діяльність “ визначена матеріальна

відповідальність. За неналежне виконання своїх

зобов’язань аудитор несе майнову відповідальність

визначену у договорі на проведення аудиту. Розмір

майнової відповідальності не може перевищувати

фактично завданих замовнику збитків з вини

аудитора.

№ _32_ Аудиторський висновок: зміст,

структура і види

В законодавстві зазначено, що аудитор

оформляє результати своєї перевірки

аудиторським звітом і аудиторським висновком.

Форма аудиторського звіту може бути

довільною. Аудиторський звіт не є

аудиторським документом, він призначений

виключно для замовника і може бути

оформлений і оприлюднений лише з його

дозволу. Аудиторський висновок призначений

для широкого кола користувачів, його робота

залежить від того, що річний бухгалтерський

звіт підприємства записується як в цілому, так і

в окремих деталях. Отже аудиторський звіт –

це за обсягом розширений документ, а

аудиторський висновок – за обсягом короткий і

стислий.

Аудиторський висновок має містити такі

основні елементи:

1. заголовок, повну назву суб’єкта,

який перевіряється;

2. абзац, а якому йдеться про те,

кому адресується аудиторський висновок;

3. вступний абзац (склад звітності,

перевіреної аудитором; період і час перевірки;

визначення меж відповідальності керівництва

підприємства і аудиторів).

4. масштаб перевірки (розкривається

зміст проведених аудиторських робіт);

5. розділ, який висвітлює думку

аудитора про перевірку звітності;

6. дата складання;

7. адреса аудиторської фірми.

8. підпис.

У заголовку аудиторського висновку повинен

бути запис про те, що аудит проводив

незалежний аудитор. Слід також зазначити

назву фірми або прізвище аудитора, номер

ліцензії.

У аудиторському висновку має чітко бути

визначено, кому він адресується – правлінню,

засновникам, акціонерам, установам, організаціям.

Думка висновку має бути викладена чітко і

однозначно. Висновок може бути безумовно

позитивним, умовно позитивним, негативним.

Аудиторські висновки можуть бути складені

наступних видів:

- безумовно позитивний,

- умовно позитивний,

- негативний..

Аудитор може відмовитись від надання

аудиторського висновку.

Безумовно позитивний висновок складають у разі

коли на думку аудитора дотримані такі умови:

- аудитор отримав вичерпну інформацію і

пояснення, необхідні для проведення аудиту;

- надана інформація є достатня для відображення

реального стану суб’єкта перевірки;

- є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду

достовірності та повноти змісту інформації;

- фінансові документи складено згідно з

прийнятою суб’єктом перевірки системою

бухгалтерського обліку, яка відповідає існуючим

законодавчим і нормативним вимогам;

- звітність ґрунтується на достовірних облікових

даних, які не містять протиріч;

- форма звітності відповідає затвердженій в

установленому порядку формі.

Безумовно позитивний висновок має містити

однозначне і чітко висловлене схвалення

аудитором стану обліку та звітності суб’єкта

перевірки.

В безумовно позитивному висновку

використовуються вислови: відповідає вимогам,

належно, дає достовірне і дійсне уявлення,

відповідає.

Аудитор не може видати безумовно позитивний

висновок за таких обставин:

 непевність (не може аудитор

сформулювати думку),

 незгода (аудитор сформулював

думку, але вона суперечить даним

перевірки фінансової документації).

Наявність не фундаментальної невпевненості або

незгоди є підставою для формування умовно

позитивного висновку, а фундаментальної незгоди

– для видання негативного висновку.

Наявність фундаментальної невпевненості є

підставою для відмови від видання висновку.

№ _33_ Завдання, послідовність, джерела

ревізії виробничих підприємств

Роль промислових виробничих підприємств у

забезпеченні товарною масою дедалі посилюється,

що вимагає перегляду питань матеріально-

технічного забезпечення їх діяльності. Звідси

випливає вирішальна роль глибокої перевірки

виробничої діяльності підприємства.

На промислових підприємствах державної і

комунальної форм власності перевіряються дотримання

чинних нормативних актів, цільового і ефективного

використання кредитів, отриманих під гарантію

Кабінету Міністрів України, фінансові можливості до

їх повернення, достовірність звітності та належний стан

бухгалтерського обліку.

Крім того, на підприємстві перевіряються

правильність розрахунків з бюджетом, законності

отримання доходів, пільг, дотримання чинного

законодавства при зміні форм власності шляхом

приватизації, законності проведення операцій у

сфері зовнішньоекономічної діяльності, повноти

відрахування коштів до галузевих державних

фондів, правильність формування собівартості,

готової продукції, збереження власності

підприємства,

Ревізія або перевірка за ініціативою ДКРС на державних

та казенних промислових підприємствах може

проводитися не частіше, ніж один раз на рік.

Важливими завданнями ревізії є перевірка:

- стану економіки підприємств і аналіз їхньої

виробничо-господарської діяльності;

- виконання встановлених завдань за

основними техніко-економічними показниками;

- правильності відображення господарських

операцій у бухгалтерському обліку і звітності з

метою виявлення перекручень і приписок;

- дотримання встановлених норм витрачання

сировини і матеріалів і виходу готової продукції;

- якості продукції і встановлення випадків

випуску браку, причин цього, винних осіб і

розробки заходів щодо їх усунення;

- виявлення резервів зниження собівартості і

підвищення рентабельності виробництва;

• виконання договорів на постачання

сировини, матеріалів і реалізації продукції;

• повноти використання відходів;

• дотримання державної дисципліни і

забезпечення збереження власності

підприємства.

Для виконання вищевказаних завдань ревізію

доцільно проводити у такій послідовності.

Спочатку інвентаризують матеріальні цінності.

Свої специфічні властивості має інвентаризація

незавершеного виробництва. Потім ревізор

приступає до огляду і обстеження підприємства,

його структурних підрозділів. Відтак проводиться

документальна ревізія. Важливою ділянкою ревізії

є перевірка надходження сировини, матеріалів і їх

відпуску у виробництво. Відповідальним

моментом є ревізія витрат на виробництво і

калькулювання собівартості продукції, її відпуску,

реалізації і якості. При цьому ревізору необхідно

керуватися Типовим положенням з планування,

обліку і калькулювання собівартості продукції

(робіт, послуг) у промисловості, затвердженим

постановою Кабінету Міністрів України від

26.04.96 р. №473. Крім того, на підприємстві

перевіряються правильність розрахунків з бюджетом,

законності отримання доходів, пільг, дотримання

чинного законодавства при зміні форм власності

шляхом приватизації, законності проведення

операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності,

повноти відрахування коштів до галузевих

державних фондів, правильність формування

собівартості, готової продукції, збереження

власності підприємства,

Основними джерелами ревізії є:

• звіти матеріально-відповідальних осіб і додані

до них документи;

• реєстри аналітичного і синтетичного обліку з

рахунків №20 "Виробничі запаси", 23

"Виробництво", 26 "Готова продукція", 70 “Дохід

від реалізації”, 79 “Фінансові результати

діяльності” 90 “Собівартість реалізації” тощо;

• бухгалтерська, статистична і оперативна

звітність;

• калькуляції, договори тощо.

№ _34_ Завдання, послідовність і джерела

контролю основних засобів

Важливою умовою підвищення ефективності

діяльності підприємств є забезпечення і

збереження раціонального використання

основних засобів. Тому в програму комплексних

ревізій включають завдання по контролю

операцій з основними засобами.

Керівники і спеціалісти повинні постійно

стежити за технічним станом будівель, споруд,

техніки, забезпечувати організацію їх ремонту,

вживати заходів по найбільш повному

використанню виробничих потужностей і

експлуатаційних можливостей, дотриманню

правил експлуатації машин і обладнання та їх

зберігання.

Завдання контролю основних засобів полягають

у перевірці наступних аспектів:

 дотримання умов збереження

основних засобів;

 законність операцій по руху

основних засобів, правильність документального

оформлення цих операцій і відображення в

обліку;

 дотримання встановлених норм

амортизації, своєчасності і правильності її

нарахування повноти включення у витрати

виробництва;

 правильність визначення і

списання зносу основних засобів;

 виконання планів і кошторисів,

витрат по здійсненню ремонтів основних

засобів, їх своєчасності і якості;

 стан бухгалтерського і податкового

обліку основних засобів;

 оцінка ефективності використання

основних засобів.

Джерела основних засобів ревізії:

 первинна документація по руху

основних засобів;

 інвентарні картки;

 описи інвентарних карток обліку

основних засобів;

 інвентарні списки основних засобів

по місцях їх знаходження в експлуатації

 акти інвентаризації та порівняльні

відомості по результатах інвентаризації;

 кошториси та плани капітального

ремонту основних засобів, дефектні відомості на

проведення капітальних ремонтів;

 таблиці для здійснення розрахунків

амортизації та зносу основних засобів;

 облікові регістри по рахунках 10,

13 та ін. (журнали № 4, відомість 4.1);

 річна і періодична звітність.

Найтиповіші порушення в обліку операцій з

основними засобами:

1. приховування недостачі основних

засобів внаслідок незадовільного стану

аналітичного обліку, неякісного проведення

інвентаризації;

2. завищення чи заниження первинної

вартості;

3. порушення порядку нарахування

амортизації;

4. ви користування основних засобів

не по призначенню;

5. не оприбуткування деталей після

ліквідації основних засобів;

6. заміна нових об’єктів основних

засобів старими;

7. та інші порушення.

№ _35_ Контроль фактичної наявності і

збереження основних засобів

Технічний стан, фактична наявність і

збереження основних засобів перевіряються

шляхом обстеження, огляду, перерахунку в

місцях їх зберігання і експлуатації.

В перевірці повинен приймати участь інженер-

механік, інженер по будівництву, економіст і

бухгалтер-ревізор. Приступаючи до ревізії

доцільно перевірити наявність і стан

інвентарних карток, технічних паспортів та

іншої технічної документації.

Перевіряючи інвентарні картки пооб’єктного

обліку, необхідно встановити чи є в них

характеристика основних засобів, чи не

обліковуються в складі основних засобів МШП

і навпаки, чи зафіксовані дані про проведення

капітальних і поточних ремонтів, а також дані

про переоцінку основних засобів.

При необхідності ревізор може провести

контрольну інвентаризацію на окремих

дільницях (вибірковим чи суцільним методом).

Основні засоби включають в інвентаризаційний

опис по назві у відповідності з основним

призначенням об’єкта, вказуючи інвентарний

номер, назву виробника, рік випуску. Основні

засоби, непридатні до експлуатації, які не

підлягають відновленню, а також ті які

знаходяться в ремонті, включають в окремий

інвентаризаційний опис. Списання таких об’єктів

здійснюється у відповідності з діючим

порядком.

Під час інвентаризації виявляють факти

наявності в господарстві зайвих і непотрібних

машин і механізмів. Ревізор встановлює чи

приймались заходи по їх реалізації.

Дуже часто зустрічаються факти зберігання

недіючих або зайвих основних засобів під

відкритим небом, в результаті чого основні

засоби псуються, ржавіють, розкомплектовуються.

Особливо важливо вияснити причини простоїв і

невикористання впроваджуваної нової техніки, а

також суму понесених в результаті цього

збитку.

Дані інвентаризаційних описів звіряються з

даними інвентарних списків і карток обліку

основних засобів, що дозволяє виявити

недостачі чи лишки основних засобів.

Ревізору слід перевірити стан інвентаризаційної

роботи на підприємстві і зокрема дотримання

положень Інструкції з інвентаризації основних

засобів, нематеріальних активів, товарно-

матеріальних цінностей, грошових коштів,

документів та розрахунків (від 11.08.94р), згідно

якої основні засоби, які виявлені в надлишку,

підлягають оприбуткуванню та зарахуванню на

результати фінансово-господарської діяльності

підприємства. Недостачі основних засобів, а

також їх втрати від псування відносять на

винних осіб.

При виявленні недостачі основних засобів у

матеріально-відповідальної особи (МВО) беруть

письмові пояснення і приймають рішення про

відшкодування нанесених збитків по відсутніх

чи знищених об’єктах основних засобів.

Згідно Порядку визначення розмірів збитків від

крадіжок, нестач, знищення (псування)

матеріальних цінностей (від 22.01.96р.) розмір

збитків визначають за балансовою вартістю

основних засобів з урахуванням амортизаційних

відрахувань, але не нижче 50% від балансової

вартості на момент встановлення недостачі, з

урахуванням індексів інфляції (І

інф.

), відповідного

розміру податку на добавлену вартість(ПДВ) і

розміру акцизного збору (А

зб.

=[(БВ-А) ∙ І

інф.

+ ПДВ + А

зб.

] ∙ 2

Під час ревізії необхідно перевірити

своєчасність і правильність відображення в

обліку результатів інвентаризації основних

засобів.

Важливою умовою забезпечення збереження

основних засобів є наявність на них

інвентарних номерів і закріплення об’єктів

основних засобів за відповідним структурним

підрозділом і конкретною МВО. Виявивши

неповне закріплення об’єктів основних засобів

за МВО по місцях їх знаходження в

експлуатації ревізор виявляє, чому допущене

дане порушення, хто винен в цьому і які

наслідки. Одночасно, не чекаючи закінчення

ревізії, ревізор повинен вимагати прийняття

заходів по негайному закріпленню основних

засобів за МВО.

Необхідно перевірити відповідність даних

аналітичного і синтетичного обліку основних

засобів на певні дати. Тобто по інвентарних

картках (книзі) підраховують вартість основних

засобів по кожній класифікаційній групі і

порівнюють її з залишками по рахунку 10 по

Головній книзі і по бухгалтерському балансу.

По виявлених фактах порушень, зловживань і

халатного відношення до зберігання основних

засобів ревізор повинен скласти проміжний акт,

в якому вказуються причини порушень і винні

особи. Даний акт додається до основного акту.

№ _36_ Контроль надходження і вибуття

основних засобів

Ревізія ОЗ починається з перевірки правильності

відображення їх в обліку й реальності балансових і

звітних даних. Для цього зіставляють наявність ОЗ

у балансі з даними синтетичного й аналітичного

обліку. Потім перевіряють первинні документи для

встановлення законності й доцільності

господарських операцій і так виявляють винних

осіб, які допускають порушення і зловживання.

Тобто, за даними інвентарного списку ОЗ, описів

інвентарних карток з обліку ОЗ і самих

інвентарних карток обліку ОЗ ревізор встановлює,

за ким числяться й де знаходяться основні засоби,

час проведення інвентаризації і чи відображені в

обліку її результати.

За первинними документами й картками обліку

руху ОЗ перевіряють своєчасність і повноту

оприбуткування надходження основних засобів.

Зокрема, ревізор з'ясовує, чи враховані в первісній

вартості затрати на доставку і монтаж; чи

відображені в обліку суми зносу основних засобів,

які були в експлуатації, чи не зменшена кількість

предметів, які надійшли на підприємство. Слід

звернути увагу на наявність на предметах

інвентарних номерів.

Ретельній перевірці підлягають операції щодо

безплатного надходження і вибуття та ліквідації

ОЗ. Тут особливо старанно перевіряють

правильність складених актів приймання-здавання

об'єктів, чи немає в них виправлень і підчисток, чи

вказані дата, кількість і вартість об'єктів, їх

технічний стан; щодо вибуття й ліквідації ревізор

перевіряє обґрунтованість безплатної передачі ОЗ,

наявність документів, які підтверджують

прийняття їх на облік покупцями.

Доцільність ліквідації ОЗ перевіряється суцільним

способом за актами, зокрема, правильність їх

складання, наявність актів на дефектність

предметів, повноту і своєчасність оприбуткування

матеріалів від ліквідації, відображення збитків від

ліквідації не повністю амортизованих засобів.

Далі ревізор перевіряє правильність нарахування й

використання амортизаційних відрахувань,

законність затрат на поточний і капітальний

ремонт основних засобів; правильність

відображення основних засобів за фактичними

затратами на придбання, будівництва й

виготовлення, що становлять їхню первісну

вартість.

Вивчаючи операції вибуття чи ліквідації ОЗ реві-

зор має встановити, чи не був завищений відсоток

зносу з метою дальшої реалізації за нижчими або

вищими цінами.

Повноту й своєчасність оприбуткування основних

засобів визначають шляхом зіставлення дати

оприбуткування за рахунком 10 "Основні засоби" з

даними, вказаними в первинних документах, актах

приймання-здавання, актах введення в

експлуатацію основних засобів.

Документальній перевірці підлягають також

операції щодо списання ОЗ, правильність їх

оформлення, законність і доцільність вибуття і

правильність відображення його в обліку.

Необхідно також перевірити правильність оцінки

основних засобів. Основні засоби, які надійшли на

підприємство, обліковуються за первісною

вартістю, яка включає затрати на їх спорудження,

вартість проектно-кошторисної документації,

видатки на доставку, монтаж та установлення. При

цьому придбані основні засобі, які були в експлуа-

тації, оприбутковуються за сумою купівельної

вартості (оплати), видатків на їхню доставку і

установку з доданням суми зносу за цими

об'єктами, вказаної у документах на оплату.

Ретельно перевіряють операції щодо передачі

основних засобів у оренду. Для цього вивчають

зміст договорів (на який строк, розмір орендної

плати, умови проведення капітального ремонту

орендованих основних засобів та ін.) і їх

виконання, а також правильність розрахунків за

орендовані основні засоби і відображення вказаних

операцій на рахунках бухгалтерського обліку.

При списанні основних засобів внаслідок

стихійного лиха і аварій необхідно перевірити, чи

відшкодовувалися зазнані підприємством збитки

винними особами.

Фінансовий результат (прибуток, збитки) від

реалізації та іншого вибуття ОЗ відноситься на

рахунок 79 "Фінансові результати".

№ _37_ Контроль операцій по ремонту

основних засобів і оцінка ефективності їх

використання

Основними аспектами ревізії затрат на ремонт

основних засобів є:

 правильність документального

оформлення всіх ремонтних робіт;

 реальність обсягу і собівартості

ремонтних робіт;

 ефективність використання засобів,

призначених для ремонту, та їх облік;

 аналіз відхилень фактичних затрат

на ремонт основних засобів від затвердженого

кошторису.

Ревізію затрат на ремонт основних засобів

розпочинають з перевірки наявності і

правильності складання плану і кошторису

ремонтних робіт. Особливу увагу звертають на

реальність кошторисів. Інколи їх складають

після завершення ремонту об’єкта, і відповідно,

кошторису вартість прирівнюють до фактичних

витрат. Кошториси на капітальний ремонт

будівель і споруд необхідно складати на основі

актів технічного огляду, які затверджуються

керівником підприємства. Слід також перевірити

стан розрахунків з підрядчиками і правильність

виписаних ними рахунків на виконані роботи, а

також наявність актів приймання робіт.

При капітальному ремонті, виконаному

господарським способом необхідно:

 виявити причини подорожчання чи

здешевлення капітального ремонту;

 перевірити дотримання цін і

заготівельних витрат;

 перевірити правильність

використання норм виробітку, розцінок;

 витрат на оплату праці,

правильність визначення собівартості

капітального ремонту і обсягу виконаних робіт;

 вияснити чи оприбутковані

одержані при розбиранні основних засобів, що

підлягали ремонту, матеріальні цінності, які -------

витрат по статтях кошторису на основі

первинних документів (наряд на відрядну

роботу, накладних і лімітно-забірних карт на

використання матеріальних цінностей об’єктів,

актів прийому виконаних робіт).

Причини перевитрат і економії детально

розглянути так як економія може виникнути в

наслідок неповного виконання робіт по ремонту

і погіршення його якості, що приводить до

дострокового вибуття основних засобів з

експлуатації або проведення більш об’ємного і

дорогого ремонту. Закінчується ревізія

перевіркою правильності списання вартості

витрат проведених ремонтів. Необхідно

пам’ятати, що витрати по покращенню стану

об’єкта призводить до продовження строку

корисної служби та до підвищення

продуктивності об’єкта основних засобів,

дозволяють отримувати додаткові економічні

вигоди протягом більше одного звітного

періоду. Якщо зазначені витрати не

відповідають першочинним вимогам, вони

повинні бути визнані поточними витратами за

період, в якому вони були понесені.

Рівень використання основних виробничих

фондів характеризується такими показниками

як: фондовіддача, фондоозброєність, питомі

капіталовкладення на одиницю введених

виробничих потужностей.

№ _38_ Контроль і ревізія нематеріальних

активів

До нематеріальних активів належать немонетарні

активи, які не мають матеріальної форми та

утримуються підприємством із метою

використання протягом періоду, більшого за 1 рік

(або одного операційного циклу, якщо він

перевищує один рік) (права користування

природними ресурсами, права користування

майном, права на знаки торгівлі й послуг, права на

об'єкти промислової власності, авторські та

суміжні з ними права, гудвіл, інші НА).

Ревізор керується Положенням (стандартом)

бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи",

затвердженим наказом Міністерства фінансів

України від 18.10.99 № 242, Законами "Про

власність", "Про товарні знаки" тощо.

Під контролем інтелектуальної власності

(нематеріальних активів) розуміється перевірка

прав підприємств на користування землею, водою,

об'єктами промислової та інтелектуальної

власності (авторське право у сфері науки,

літератури, мистецтва тощо).

Ревізори для проведення технічної експертизи

об'єктів інтелектуальної власності й здійснення

юридичного аналізу документів, що

підтверджують право на власність, залучають

патентних повірених та юристів.

Починаючи ревізію, насамперед слід перевірити

факт наявності нематеріальних активів за

документами, де описано сам об'єкт (програма для

комп'ютера, конструкторська документація), або

де підтверджується створення об'єкта (договір,

ліцензійна угода). Крім того, акт приймання-

передання може підтвердити факт одержання

даного об'єкта інтелектуальної власності.

Ревізор разом із залученими спеціалістами

визначає правильність вартості інтелектуальної

власності. Якщо об'єкт власності вкладений у

статутний капітал, то його оцінка визначається за

домовленістю засновників, якщо його придбано за

кошти, то він оцінюється за фактичними

витратами на придбання, якщо одержано

безкоштовно, то його оцінка визначається

експертним методом.

Ревізору слід перевірити правильність

оприбуткування об'єктів на рахунку 12

"Нематеріальні активи" у кореспонденції з

рахунками 31 "Рахунки в банках", 46

"Неоплачений капітал", а також обґрунтованість їх

вибуття (продаж, списання чи безкоштовна

передача). Крім того, порівнюють дані

синтетичного й аналітичного обліку

нематеріальних активів, якщо облік ведеться за

їхніми видами і об'єктами.

Ревізор перевіряє дотримання правил приймання,

відображення в бухгалтерському обліку

нематеріальних активів, правильність їх

оцінювання, списання і нарахування зносу. Для

обліку амортизації нематеріальних активів

використовують рахунок 13 "Знос необоротних

активів", субрахунок 133 "Знос нематеріальних

активів", а в дебеті - списання у разі вибуття або

продажу.

Ревізору слід пам'ятати, що підставою для

оприбуткування нематеріальних активів є

документи, що ідентифікують ті активи. Він

робить такі записи:

 д-т рахунка 12 "Нематеріальні

активи";-к-т рахунка 46 "Неоплачений капітал" - на

внесене право на користування.

У разі одержання нематеріального активу від

засновників у рахунок внесків до статутного

капіталу:

 д-т рахунка 12 "Нематеріальні

активи";- к-т рахунка 46 "Неоплачений капітал".

У разі безкоштовного одержання:

 д-т рахунка 12 "Нематеріальні

активи";- к-т рахунка 424 "Безоплатно одержані

необоротні активи".

При перевірці операцій щодо правильності

нарахування амортизації по наявних на

підприємстві нематеріальних активів ревізору слід

пам’ятати що, відповідно до П(С)БО8

нарахування амортизації нематеріальних активів

здійснюється протягом терміну їх корисного

використання, але не більше 20 років, починаючи з

дати прийняття на облік. Метод нарахування

амортизації нематеріального активу підприємство

обирає самостійно, виходячи з особливостей

форми отримання очікуваних економічних вигод.

Суми амортизації, нарахованої протягом звітного

періоду, відображаються у складі витрат цього

періоду або включаються до собівартості іншого

активу.

№ _39_ Типові порушення при здійсненні

операцій з виробничими запасами. Завдання і

джерела контролю.

Основою господарської діяльності підприємств,

товариств, фондів, бірж, акціонерних товариств є

матеріальні цінності, які як об’єкт контролю

досліджується насамперед з позицій доцільності

та ефективності їх витрачання. Ефективність

використання включає в себе всі операції,

починаючи від надходження матеріалів на

підприємство до відпуску їх у виробництво.

Отже, основними завданнями ревізії і контролю

операцій з матеріальними цінностями є

перевірка:

 стану складського господарства і

умов, що забезпечують збереження матеріальних

цінностей;

 законності здійснених операцій по

оприбуткуванню і використанню матеріальних

цінностей;

 стану інвентаризаційної

роботи на підприємстві;

 стану обліку на складах і

в бухгалтерії;

 своєчасності й правильності

розрахунків з постачальниками;

 обґрунтованості оцінки

матеріальних ресурсів і реальності балансових

залишків.

Для виконання вказаних завдань у процесі

контролю слід використовувати наступні

джерела інформації:

 плани матеріально-технічного

постачання, договори з постачальниками,

рахунки-фактури, товаротранспортні накладні;

 первинні документи на

оформлення приймання та відпуску

матеріальних цінностей (М-1, М-2, М-3, М-4, М-7,

М-8, М-9, М-10, М-11, тощо);

 виробничі звіти про використання

матеріальних цінностей;

 облікові реєстри (журнали 3; 5; 5А;

відомість3.3, картки складського обліку);

 матеріали інвентаризацій та

попередніх ревізій;

 головна книга та звітні баланси

(дані по рахунку № 20, 21);

 нормативно-довідкова інформація.

Найтиповішими порушеннями при здійсненні

операцій з матеріальними цінностями є такі:

 незадовільна організація

складського господарства й зберігання

цінностей;

 невиконання завдань із заготівлі

матеріалів;

 придбання непотрібних матеріалів

на складі цінностей, що псуються;

 збільшення собівартості

заготовлених матеріалів;

 порушення правил приймання

вантажів, неправильне визначення і оформлення

недостач;

 необґрунтовані претензії до

постачальників;

 нераціональне витрачання

матеріалів на виробництві, порушення норм

лімітів їх відпуску.

 відпускання дефіцитних товарів як

лишків на сторону;

 порушення порядку проведення

інвентаризації;

 нестачі, лишки, привласнення

матеріальних цінностей;

 заміна нових предметів старими;

 відпускання цінностей по

занижених цінах;

 незадовільна постановка

бухгалтерського обліку.

Отже, завданням контролю операцій з

матеріальними цінностями є усунення всіх

негативних явищ у роботі підприємств, що

дасть змогу забезпечити збереження

матеріальних цінностей і раціональне їх

використання.

№ _40_ Перевірка дотримання умов

збереження матеріальних ресурсів.

Контроль за збереженням матеріальних

цінностей розпочинається з перевірки умов, які

його забезпечують. До таких умов належать:

• правильний підбір і розстановка

кадрів;

• організація і стан складського

господарства;

• організація пропускної системи;

• стан обліку та

внутрішньогосподарського контролю за

наявністю матеріальних цінностей.

У процесі ревізії перевіряються

укомплектованість складу матеріально-

відповідальних осіб (за освітою, кваліфікацією,

стажем роботи) і їх раціональна розстановка.

Слід перевірити :

• чи не притягувались матеріально-

відповідальні особи до кримінальної

відповідальності;

• чи укладені з ним письмові договори і де

вони зберігаються;

• чи погоджені з головним бухгалтером їх

приймання, переміщення і звільнення.

При прийманні на роботу, пов’язану з

матеріальною відповідальністю, в обов’язковому

порядку укладається договір про матеріальну

відповідальність. Крім того, ревізором

встановлюється своєчасність передачі

матеріальних цінностей при зміні матеріально-

відповідальних осіб і відображення результатів

у бухгалтерському обліку. Ревізіями виявлялись

такі факти, коли довший час від матеріально-

відповідальних осіб не було отримано

зобов’язань про матеріальну відповідальність,

особливо такі випадки зустрічались при

заміщенні працівників (на час відпустки чи

хвороби основного працівника).

При контролі організації та стану складського

господарства перевіряють:

• чи придатні складські приміщення для

зберігання матеріальних цінностей;

• чи оснащені вони стелажами, сейфами,

металічними шафами і іншими

приспосібленнями;

• чи забезпечені склади справними

ваговимірювальними приладами, мірною тарою і

підйомними механізмами;

• чи є на стелажах ярлики з в казанням назви

матеріальних цінностей, розміру, сорту, одиниць

виміру, норми запасу;

• чи забезпечені склади охороною,

протипожежним обладнанням;

• чи оснащені склади сигналізацією,

металевими решітками на вікнах, справними

замками на дверях.

Під час ревізії необхідно встановити чи

повністю задовольняють потреби підприємства

наявні складські приміщення, чи немає фактів

зберігання матеріальних цінностей під

відкритим небом. Необхідно з’ясувати чи не

було фактів псування матеріалів через

порушення правил їх зберігання і чи

відшкодовані нанесені збитки з винних осіб.

Важливе значення в запобіганні розкрадань

матеріальних цінностей має правильна

організація пропускної системи при ввозі їх на

територію підприємства і вивозі з підприємства.

Перевірці підлягають книги реєстрації

перепусток, журнали зважування вантажів на

автомобільних вагах, інформація охоронників

про вивіз і винос з території підприємства

матеріальних цінностей без документального

оформлення, накази про прийняті заходи щодо

усунення виявлених порушень тощо.

Одночасно перевіряють організацію складського

обліку та внутрішньогосподарського контролю

на підприємстві, для того щоб встановити:

• своєчасність оформлення приймання і

відпуску матеріалів;

• повноту оприбуткування матеріалів;

• правильність і своєчасність записів в

карточки складського обліку (Ф.М-12);

• наявність в документах підписів, які мають

право розпорядження на видачу та одержання

матеріальних цінностей;

• дотримання встановленого порядку видачі

довіреностей;

• своєчасність проведення на підприємстві

інвентаризації матеріальних цінностей і

відображення в обліку її результатів.

№ _41_ Порядок проведення інвентаризації

запасів та відображення в обліку її

результатів.

Перевірка збереження виробничих запасів

починається з інвентаризації. Прибувши на

підприємство, ревізійна група відразу приступає

до інвентаризації виробничих запасів на

складах.

Головною метою інвентаризації є визначення

фактичної наявності та стану майна об’єкта

інвентаризації.

До складу інвентаризаційної комісії повинні

входити головний бухгалтер і МВО. До початку

перевірки фактичної наявності виробничих

запасів інвентаризаційна комісія зобов’язана

опломбувати підсобні приміщення та інші місця

зберігання цінностей, які мають окремі входи і

виходи, перевірити справність усіх

ваговимірювальних приладів, отримати останні

на момент початку інвентаризації реєстри

прибуткових документів або звітів про рух

товарно-матеріальних цінностей. Голова комісії

візує прибуткові та видаткові документи, що

додаються до реєстрів (звітів), за значенням „До

інвентаризації” (дата). Для бухгалтерії ці

документи є підставою для визначення

залишків запасів на початок інвентаризації за

даними обліку.

Особи, відповідальні за збереження, дають

розписку про те, що до початку інвентаризації

всі прибуткові і видаткові документи на

виробничі запаси здано до бухгалтерії, всі

запаси, що надійшли під їх відповідальність,

оприбутковано, а ті, які вибули, списано у

видаток.

Наявність запасів при інвентаризації визначають

підрахунком та зважуванням. Масу (об’єм)

матеріалів, які зберігаються навалом, можна

зафіксувати на основі обмірів, технічних

розрахунках та додати акти обмірів і

розрахунків до описів.

Забороняється проводити комісії інвентаризацію

в неповному складі та вносити до опису дані

про залишок запасів зі слів матеріально-

відповідальних осіб або за даними обліку без

перевірки їх фактичної наявності.

Ревізор повинен сам слідкувати за правильністю

підрахунку чи зважування виробничих запасів і

сам записувати результати. Щоб запобігти

розбіжностям записи результатів веде і

матеріально-відповідальна особа. Періодично ці

записи звіряються.

В практиці бувають випадки, коли ревізори при

інвентаризації не включають в опис виробничі

запаси, які по заявці матеріально-відповідальних

осіб начебто не належать даному підприємству,

а знаходяться на зберіганні. Це неправильно. На

виробничі запаси, що належать іншим

підприємствам, чи знаходяться в дорозі, які

переробляють на інших підприємствах,

складають окремі акти, посилаючись на

відповідні виправні документи. Потім

зустрічною перевіркою виясняють кому вони

належать, і чому зберігаються на складі іншого

підприємства.

По даних інвентаризації складають описи, які

підписують усі члени інвентаризаційної комісії,

МВО, крім того по кожному опису дають

розписку наявного змісту: „Всі цінності

пойменовані в дальшому інвентаризаційному

описі комісією перевірені в натурі в моїй

присутності і внесені в опис, в зв’язку з чим

претензій до інвентаризаційної комісії не маю.

Запаси перераховані в описі, знаходяться на

моєму відповідальному зберіганні”.

Оформлений опис ревізор передає в

бухгалтерію, де фактична наявність виробничих

запасів порівнюється з обліковими даними і

складаються порівняльні відомості. У

порівняльні відомості записують лише ті

цінності, по яких виявлені відхилення від

облікових даних. Вони підписуються головним

бухгалтером і МВО. Якщо виявлені недостача

або надлишок, матеріально-відповідальна особа

представляє письмове пояснення. Недостачі

запасів зверх норми природних втрат

відносяться на винних осіб, а надлишки

підлягають оприбуткуванню. Взаємний залік

надлишків і недостач в результаті пересортиці

допускається як виняток за один і той же

ревізійний період у однієї і тої ж МВО, по

цінностях одного і того ж найменування в

тотожній кількості.

Слід детально перевірити чи правильно

регулюються інвентаризаційні різниці, зокрема

втрати запасів у межах встановлених норм.

Норми природних втрат застосовують тільки до

цінностей, по яких встановлено недостачу. При

відсутності норм, втрати розглядають як

понаднормову недостачу.

Втрати від псування і нестачі відшкодовують в

установленому порядку винні особи згідно з

оцінкою, що діє для обчислення завданого

збитку від розкрадання, нестачі знищення та

псування запасів за цінами, діючими на момент

виявлення недостачі.

Недостача запасів понад норми збитку і втрати

від псування запасів, коли конкретні винуватці

не встановлені, може бути списана за рахунок

прибутку, що залишається в розпорядженні

підприємства.

№ _42_ Контроль і ревізія стану обліку

виробничих запасів у бухгалтерії

В процесі ревізії операцій по руху матеріальних

цінностей необхідно перевірити:

 законність і правильність операцій

по надходженню, переміщенню і відпуску

виробничих запасів;

 правильність ведення оперативно-

бухгалтерського обліку запасів на складах;

 використання в обліку типової

первинної документації;

 правильність обліку розрахунків з

постачальниками.

Необхідно перевірити яка первинна

документація використовується на підприємстві

і чи відповідає вона типовим і відомчим

формам. Особлива увага звертається на якість

документації і своєчасність оприбуткування

виробничих запасів. Для цього необхідно спів

ставити прибуткові документи з даними

документів постачальника (платіжні вимоги,

рахунки). Детально слід перевірити журнал № 3

і відомості № 3.3. При цьому слід обов’язково

звернути увагу на правильність відображення

сум по претензіях (рах. 374 „Розрахунки по

претензіях”). Ревізор перевіряє своєчасність і

правильність складання комерційних актів та

актів приймання виробничих запасів,

дотримання діючого порядку складання їх.

Наступним етапом перевірки є вибіркове

з’ясування наявності взаємозв’язку первинного

та зведеного обліку. При цьому перевіряють

повноту та своєчасність записів про

надходження виробничих запасів у карточки

складського обліку, правильності сальдових чи

оборотних відомостей в цілому чи групах

виробничих запасів.

Джерелами перевірки повноти оприбуткування

виробничих запасів, що надійшли є регістри

синтетичного й аналітичного обліку щодо

наявності та руху матеріальних цінностей, звіти

матеріально відповідальних осіб з прикладеними

до них документами, регістри синтетичного і

аналітичного обліку розрахунків із

постачальниками тощо.

Щоб встановити повноту оприбуткування

виробничих запасів, слід співставити дані про їх

кількість і вартість по платіжних документах

(платіжних дорученнях і вимогах-дорученнях) з

даними документів на їх оприбуткування

(рахунків, рахунків-фактур, товарно-транспортних

накладних) і показниками аналітичного обліку

розрахунків з постачальниками (реєстрів

операцій по розрахунках з постачальниками),

книгами (карточками) складського обліку, звітами

руху матеріальних запасів. При перевірці

звертається увага на правильність застосування

постачальниками цін, тарифів за послуги.

Подібні факти виявляються співставленням цін,

вказаних в рахунках постачальників, з цінами,

вказаними в заключених договорах.

Перевіркою повноти оприбуткування і

правильності оцінки куплених матеріальних

цінностей ревізори з'ясовують, чи відповідають

підсумкові суми, відображені у відомостях обліку

матеріальних цінностей, даним інших облікових

регістрів (журналів-ордерів). Поряд із тим

доцільно перевірити погодженість записів між

синтетичним і аналітичним обліком за

балансовими рахунками і субрахунками, на яких

обліковуються матеріальні цінності. Виявлені

розходження є результатом неповного

оприбуткування цінностей. Особливу увагу

приділяють перевірці операцій за рахунком 63

"Розрахунки з постачальниками і підрядниками",

за дебетом якого відображається оплата боргу

постачальнику за доставлені матеріальні цінності,

за кредитом - їх надходження (оприбуткування).

Після цього слід перевірити правильність

відображення на рахунках невідфактурованих

поставок і облік матеріалів в дорозі. Необхідно

також встановити які заходи приймає

підприємство по розшуку ненадійшовших

вантажів і реальність сум цих вантажів по

залишках в балансі.

№ _43_ Перевірка використання сировини і

матеріалів у виробництві.

Особливу увагу приділяють питанням контролю

витрачання матеріальних цінностей. Необхідно

вивчити законність операцій, пов’язаних з

витрачанням цінностей. Досліджують можливі

випадки перевитрати сировини і матеріалів.

Використання сировини і матеріалів на

виробництві перевіряються з врахуванням типів

і галузевої специфіки виробництва, особливостей

організації і технології виробництва,

номенклатури використовуваних матеріалів і

виробленої продукції, методів обліку витрат.

При ревізії слід перевірити існуючу систему

нормування витрат матеріалів на виробництво а

саме які служби здійснюють формування, які

норми використовуються на підприємстві і чи

відповідають вони технічно обґрунтованим

нормам даної галузі.

Порушення можуть бути пов’язані з незаконним

списанням матеріалів і сировини на

виробництво, використанням завищених норм

витрачання їх, за рахунок чого створюються

запаси сировини і матеріалів, які застосовують

для виготовлення не облікованої продукції, а

гроші від реалізації присвоюють.

Необхідно провести контрольний запуск

сировини і матеріалів у виробництво або

контрольний обмір, результати яких показують

фактичні витрати.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у

виробництво здійснюють спеціалісти, які

контролюють переробку їх на готову

продукцію. Результати контрольного запуску

матеріалів оформляють актом, у якому

зазначають, кількість витрачених матеріалів і

сировини, їхню якість, устаткування, режим його

роботи в процесі запуску, конкретні дані про

виробника продукції, кількість і якість готової

продукції, відходи.

Дані контрольного запуску сировини і

матеріалів у виробництво співставляють з

даними виробничих звітів по випуску продукції,

виявляючи факти списання матеріалів на

виробництво по завищених нормах, а не по

фактичних витратах.

Для виявлення необґрунтованого і

неправильного списання матеріальних цінностей

н виробництво слід провести інвентаризацію

незавершеного виробництва.

Результати контрольного запуску поширюють

на кількість випущеної готової продукції за

відповідний період і визначають достовірність

списання матеріалів і сировини на її

виготовлення.

За участю спеціалістів перевіряють

відповідність випущеної та наявної в коморах

продукції вимогам стандартів і технічних

вимог. Лабораторно встановлюють повноту

вкладання сировини і матеріалів у готові

вироби.

Для того щоб викрити випуск не облікованої

продукції, слід зіставити кількість

оприбуткованої продукції за документами

складу з кількістю продукції за виготовлення

якої нарахована заробітна плата, з кількістю

товарів витрачених на пакування продукції та

списаної тари.

Перерозхід сировини і матеріалів є результатом

списання недостач, втрат від псування і браку.

Можливі також випадки неповного

оприбуткування випущеної продукції, крадіжок

продукції, сировини і матеріалів. Значна

економія у витраченні матеріальних цінностей

свідчить про наявність необґрунтованих норм

витрат, несвоєчасний перегляд норм, створення

неврахованих залишків сировини і матеріалів в

цехах і на складах.

В акті ревізії факти перевитрат матеріальних

цінностей слід узагальнити і згрупувати:

 по окремих видах продукції;

 по місцях виникнення

перерозходу;

 по причинах перерозходу і винним

особам.

Ревізор перевіряє також відходи, що одержані

при обробці сировини і матеріалів, правильність

їх обліку, використання і реалізації. На окремих

підприємствах допускаються безобліковий стан

відходів, не здійснюється контроль за кількістю

і зниженням відходів, не приймаються заходи

по використанню їх у виробництві, а це

призводить до втрат, безгосподарності і

зловживань.

№ _44_ Ревізія операцій з малоцінними і

швидкозношуваними предметами (МШП)

Практика контрольно-ревізійної роботи

свідчить, що при проведенні операцій з МШП

мають місце значні втрати та зловживання. При

перевірці операцій з МШП необхідно керуватись

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9

«Запаси». Джерелом контролю по даному питанню є

дані рахунку 22 "Малоцінні та швидкозношувані

предмети" (МШП) , який призначено для обліку і

узагальнення інформації про наявність та рух

МШП, що належать підприємству та складають

запаси. Необхідно пам’ятати , що до МШП

належать предмети, що використовуються у

виробництві чи для потреб управління протягом не

більше одного року або нормального операційного

циклу, якщо він більший одного року, зокрема:

інструменти, господарський інвентар, спеціальне

оснащення, спеціальний одяг тощо.

За дебетом рахунка 22 "МШП" відображаються за

первісною вартістю придбані (отримані) або

виготовлені МШП, за кредитом - за обліковою

вартістю відпуск МШП в експлуатацію зі

списанням на рахунки обліку витрат, а також

списання нестач і втрат від псування таких

предметів.

При поверненні на склад з експлуатації МШП,

придатних для подальшого використання, вони

оприбутковуються за дебетом рахунка 22 "МШП"

та кредитом рахунка 71 "Інший операційний

дохід". Аналітичний облік МШП ведеться за

видами предметів за однорідними групами.

При перевірці МШП ревізор зобов'язаний

звернути увагу на:

1. умови зберігання МШП в складському

приміщенні;

2. наявність договорів про матеріальну

відповідальність.(Ревізор особливу увагу звертає

на закріплення МШП за конкретними особами в

місцях їх зберігання і використання);

3. дотримання порядку оформлення

первинними документами руху МШП ;

4. наявність відповідного маркування

спецодягу, спецвзуття; (фарбами, прикріпленням

жетонів, проставленням штампів тощо),

5. правильність віднесення МШП до складу

запасів; Слід встановити, чи нема серед МШП

основних засобів і навпаки.

6. своєчасність проведення інвентаризації

МШП.

Детальній перевірці підлягають операції з видачею

спецодягу, спецвзуття. При цьому слід вияснити:

• хто має право на таке отримання;

• за рахунок яких джерел;

• норми видачі тощо.

Потім переходять до перевірки суті здійснених

операцій щодо руху окремих предметів.

Виявляють понаднормативні запаси МШП, що

довгий час не мали руху.

Встановлюють випадки передчасної заміни

спецодягу і спецвзуття, їх причини внаслідок

використання МШП не за призначенням або

підміни нових предметів тими, що вже були в

експлуатації.

Ретельній перевірці підлягають акти на списання

МШП. У комісії зі списання МШП повинні брати

участь фахівці, акт затверджується керівником. На

предмет списання МШП має бути документ, що

підтверджує здавання їх у металобрухт або в

утильсировину, інакше сума збитку відноситься на

рахунок винних.

№ _45_ Перевірка правильності ведення обліку

витрат, що включаються до собівартості

продукції, робіт, послуг

Собівартість продукції є одним з основних

оціночних показників, в якому в концентрованому

вигляді знаходять відображення результати

господарської діяльності підприємства, його

досягнення, невикористані резерви і недоліки

Даний показник узагальнює всі понесені витрати

на виробництво і реалізацію продукції чи наданих

послуг, тому контроль собівартості продукції і її

випуску є важливим завданням комплексної

ревізії.

Контроль операцій по випуску продукції і

формуванню її собівартості включає цілий

комплекс завдань.

Ревізору слід:

 дати оцінку обґрунтованості і

напруженості планових показників по

виробництву продукції та її собівартості і

встановити рівень їх виконання;

 здійснити перевірку обґрунтованості

формування витрат виробництва по економічних

елементах і статтях калькуляції;

 перевірити правильність розподілу

витрат між готовою продукцією і незавершеним

виробництвом, а також звітними періодами;

 встановити наявність і правильність

складання планових і звітних калькуляцій, а також

кошторисів по окремих видах накладних витрат;

 виявити випадки незаконного

списання витрат і втрат за рахунок собівартості

(недостач, крадіжок), встановити причини їх

виникнення і винних в цьому посадових осіб;

 перевірити достовірність даних

обліку і звітності по випуску продукції та її

собівартості;

 виявити резерви зниження

собівартості продукції, збільшення її випуску,

підвищення якості продукції, покращення

використання виробничих потужностей

підприємства.

Джерелами інформації по контролю витрат

виробництва і випуску продукції є:

 бізнес-план підприємства;

 кошториси витрат по організації

виробництва і управлінню;

 планові та звітні калькуляції з

окремих видів продукції.

 • регістри аналітичного і

синтетичного бухгалтерського обліку

(карточки обліку витрат по видах

продукції, карточки складського обліку

готової продукції;

 Головна книга по рахунках

23,26,90,91,92,93,70 тощо;

 договори на поставку продукції;

 періодична та річна бухгалтерська і

статистична звітність

При контролі обліку витрат на виробництво

продукції ревізору необхідно встановити як

дотримувались:

 незмінність вибраного на початку

року методу обліку витрат на виробництво і

калькулювання собівартості продукції і його

відповідність галузевим і організаційним

особливостям підприємства;

 правильність розмежування витрат

по звітних періодах і обгрунтованність оцінки

витрачених на виробництво продукції

матеріальних ресурсів;

 правильність нарахування

амортизації по основних засобах, нематеріальних

активах і включення її у витрати виробництва;

 обґрунтованість сум накладних

витрат і способи їх розподілу по об'єктах

калькуляції.

Ревізору слід також оцінити обґрунтованість

використання того чи іншого методу обліку

витрат (попередільний, позамовний,

нормативний) і його вплив на правильність

визначення собівартості продукції.

Перевірку віднесення витрат на виробництво

потрібно здійснювати у двох напрямках:

• за повнотою і правильністю включення витрат

у собівартість продукції та віднесення Їх на

незавершене виробництво;

• з'ясування причин перевитрат і виявлення

фактів нераціонального використання

матеріальних і трудових ресурсів.

Для підсумкової оцінки виконання завдань по

зниженню собівартості продукції, фактичні

витрати на одну гривню продукції, виходячи з

прийнятих в плані цін співставляються з витратами

по плану, скоректованими на невраховану

економію.

При виконанні вказаних завдань контролю слід

керуватися Типовим положенням по плануванню,

обліку і калькулюванню собівартості продукції

(робіт, послуг) в промисловості (від 26.04.1996 р.)

а також ЗУ "Про оподаткування прибутку

підприємств" (від 22. 05, 97р із внесеними змінами

і доповненнями).

№ _46_ Ревізія незавершеного виробництва у

промисловості

Суттєве значення для правильного визначення

собівартості продукції має віднесення витрат на

незавершене виробництво. До незавершеного

виробництва відноситься продукція, яка

повністю незакінчена на всіх стадіях

технологічного процесу, не прийнята відділом

технічного контролю, а також не укомплектовані

вироби, незакінчені і не прийняті замовником

роботи.

Стан збереження власності в цілому на

підприємстві в значній мірі залежить від

забезпечення товарно-матеріальних цінностей

безпосередньо у виробництві. Залишки

незавершеного виробництва впливають на

собівартість виготовленої продукції і

фінансовий результат. Перевірку незавершеного

виробництва проводять з врахуванням

особливостей організації і технології

виробництва продукції.

У процесі ревізії необхідно перевірити

достовірність фактичних залишків по незавершеному

виробництву, організацію контролю за рухом деталей і

напівфабрикатів на виробництві, зберігання

виробничих заготовок у цехах і міжцехових складах,

порядок проведення інвентаризації і оцінки незавер-

шеного виробництва. Як джерело інформації

використовують виробничу програму, виробничо-

фінансовий (бізнес) план, звіти про виконання

плану виробництва продукції, облікові регістри

зведеного обліку витрат виробництва, картки

(графіки) обліку руху деталей та ін.

Ревізія розпочинається із з'ясування реальності

встановлених залишків обліку незавершеного

виробництва та відповідності суми на рахунках 23

«Незавершене виробництво», 25 «Напівфабрикати»

даним Головної книги. У свою чергу залишок на

рахунку 23 підтверджуються даними відомостей

зведеного обліку витрат на виробництво у розрізі

цехів, дільниць по видах продукції або замовлень, а на

рахунку 25 — даними обігових чи сальдових

відомостей по обліку руху напівфабрикатів.

У процесі ревізії незавершеного" виробництва

перевіряють умови зберігання та стан обліку деталей і

напівфабрикатів у виробництві. Для цього необхідно

на підставі конструкторської і технологічної

документації вивчити маршрут руху деталей у процесі

їх обробки, порядок комплектування вузлів, збірних

з'єднань і виробів в цілому, норму витрачання деталей і

напівфабрикатів на одиницю вибору. Після цього

ревізія безпосередньо в цехах і на міжцехових

складах з'ясовує, шляхом огляду місць зберігання і

опитування працівників, умови зберігання

виробничих заготовок, встановлює порядок передачі

деталей з одного робочого місця на інше, міжцехове

переміщення напівфабрикатів.

Важливим питанням ревізії є перевірка

правильності і своєчасності проведення

інвентаризації залишків незавершеного

виробництва. З цією метою ревізору слід

впевнитись в наявності цехових

інвентаризаційних комісій, вибірково

проаналізувати акти інвентаризації. В окремих

випадках по деяких видах продукції доцільно

провести інвентаризацію незавершеного

виробництва по ініціативі ревізора. Шляхом

аналізу актів інвентаризацій, даних

бухгалтерського обліку та опитування членів

інвентаризаційних комісій ревізор встановлює

чи дотримуються на підприємстві термінів

проведення інвентаризацій, чи проводиться

інвентаризація в усіх цехах і виробництвах.

Практика контрольно-ревізійної роботи показує,

що на окремих підприємствах порушуються

терміни проведення інвентаризації. Не рідко

матеріали інвентаризації не розглядаються

інвентаризаційними комісіями і результати не

відображаються в бухгалтерському обліку.

Таким чином приховуються факти приписок,

неврахованого браку, крадіжок деталей і

продукції, а також перекручуються дані про

вартість продукції, дійсна величина залишків

незавершеного виробництва. Дуже часто

виявлені недостачі незавершеного виробництва

необґрунтовано списуються на собівартість

продукції, замість того, щоб відшкодувати їх з

винних осіб. Тому ревізор зобов’язаний

проаналізувати результати інвентаризацій за

ревізійний період і встановити причини

надлишків і недостач. Переважно такими

причинами є: приписки в обліку;наявність

неврахованого браку;передача деталей без

оформлення; крадіжки деталей з виробництва;

виробіток неврахованої продукції;відсутність

належного контролю в цехах за дотриманням

технологічної дисципліни;помилки при

проведенні інвентаризацій і в облікових даних..

Надлишки незавершеного виробництва повинні

оприбутковуватися і відображатися записом:

Дт23, Кт719. Недостача незавершеного

виробництва відображається на загальну суму

по Дт947 і Кт23. На суму недостач, віднесених

за рахунок винних осіб – Дт375 Кт716, а коли

винні особи невстановлені – недостачі списують

за рахунок фінансових результатів діяльності.

Одночасно перевіряють організацію і стан

обліку незавершеного виробництва, правильності

його оцінки, облік і контроль руху деталей і

напівфабрикатів на всіх стадіях технологічного

процесу, правильність розподілу витрат між

готовою продукцією і залишком незавершеного

виробництва.

№ _47_ Перевірка стану бухгалтерського

обліку і достовірності звітності по випуску

готової продукції

Виконання плану виробництва і випуску

продукції в натуральному і вартісному виразі

перевіряють на основі даних звіту форми 1-П,

використовуючи при цьому накладні та записи

по рахунках 26 і 27. При перевірці звітності

слід керуватись „Інструкція до складання звітів

промислових підприємств по випуску

продукції”.

Необхідно перевірити чи правильно включені в

обсяг продукції в натуральному виразі вироби

виготовлені в межах періоду, що перевіряється.

Слід мати на увазі те, що вироби вважаються

готовими в тому випадку, коли вони повністю

укомплектовані, відповідають встановленим

стандартам, прийняті відділом технічного

контролю і здані на склад.

Продукція яка не відповідає вказаним вимогам,

повинна відображатись в звітності і в обліку в

складі незавершеною виробництва.

В процесі контролю звертають увагу на

правильність оформлення документами прийому

випущеної з виробництва готової продукції, так

як формування достовірної облікової інформації

про виробничі і фінансові результати діяльності

підприємства залежить від реальності

показників, записаних в приймально-здавальних

накладних або приймально-здавальних актах.

Слід встановити чи вся товарна продукція яка

включена у виконання плану відповідає

вимогам чи не було оформлення безтоварних

накладних або здачі незакінченої виробництвом

продукції на склад в кінці місяця і закінчення

в наступному (тобто фактів приписки).

В практиці неодноразово виявлялись випадки

завищення звітних даних про випуск продукції

за рахунок незаконного і необґрунтованого

включення в звітність виробів які не пройшли

обробки, вимагають виправлення і переробки а

також вироби випущені після закінчення

звітного періоду. Для того щоб виявити

причини порушень і попередити їх появу в

подальшій роботі необхідно звітні дані

порівняти з бухгалтерськими записами і

первинними документами. Зокрема звітні

показники співставляють з оборотами по

рахунку 26 „Готова продукція”, рахунку 23

„Основне виробництво” (по дебету і кредиту) і

інших рахунків бухгалтерського обліку.

Перевірка достовірності даних про випуск

готової продукції може проводитись шляхом

взаємного контролю документів на

оприбуткування готової продукції з

документами на відпуск матеріалів у

виробництво і по обліку праці та його оплати

(змінні рапорти, маршрутні листи, наряди та

інше). Одночасно необхідно перевірити, як

ведеться облік незавершеного виробництва,

наявності порушення у відповідності з

прийнятими нормативними актами.

Бухгалтерські записи звіряють з виробничими

звітами про продукції в яких відображають

кількість продукції виготовленої за місяць в

асортименті, виробничі звіти звіряють з даними

змінних звітів і прибутковими накладними на

готову продукцію, прибуткові накладні звіряють

з нарядами і цеховими журналами.

Виконання плану виробництва в натуральному

виразі перевіряють по кожному виду зокрема.

По кожному випадку недовиконання

виясняються причини і розробляють пропозиції

для усунення недоліків.

Загальну оцінку виконання плану в

натуральному виразі дати не можна через

неоднорідність вимірників. Для того щоб

перевірити виконання плану по загальному

обсягу випуску необхідно кількісні дані

перетворити шляхом сумування добутків

кількості одиниць, по плану і по звіту на їх

ціни і потім фактичне виконання спів ставити з

плановим завданням.

При перевірці виконання плану по асортименту

враховують випуск продукції виробленої в

межах плану.

Продукція виготовлена зверх плану в

розрахунок не приймається, що виключає

можливість перекривати недовиконання плану

по одних виробах за рахунок інших, тобто:

 по виробах по яких план

недовиконаний в розрахунок включається

фактичне виконання;

 по виробах по яких план

перевиконаний в розрахунок приймається

планове завдання;

 вироби виробництво яких планом

не передбачено в розрахунок не приймаються.

В процесі перевірки виконання плану необхідно

виявити, ті вироби, які користуються обмеженим

попитом, такі вироби повинні виключатися з

плану виробництва, щоб не викликати

затоварювання. Випуск готових виробів без

замовлень і договорів веде до затоварювання

складів, викликає уповільнення кругообігу

господарських засобів і фінансову скруту. Тому

при перевірці слід звернути увагу на взаємо

узгодженість договорів – поставок з програмою

випуску продукції

№ _48_ Перевірка якості продукції і

ритмічності її випуску.

Систематичне підвищення якості продукції є

обов’язковою вимогою розвитку економіки, що

забезпечує ріст ефективності виробництва.

Контроль якості продукції у взаємозв’язку з

якістю роботи охоплює такі питання:

 контроль якості виконання

технологічних процесів і операцій по

виготовленню продукції;

 ритмічність і рівномірність

виробництва;

 якість випущеної продукції;

 наявність рекламації покупців.

Під оптимальним рівнем якості продукції

розуміють її споживчі властивості, тобто,

здатність задовольняти потреби за певними

призначеннями при мінімальних сукупних

затратах на виробництво та експлуатацію. Рівень

якості продукції в залежності від її виду

характеризується ефектністю або категорією.

Загальна оцінка рівня якості виробів дається за

допомогою показника який називається питома

вага продукції вищої категорії якості чи

кращого сорту в загальному об’ємі випуску

продукції. Рівень даного показника необхідно

перевірити.

Важливий показник якості продукції є

комплектність, під час перевірки необхідно

виявити чи немає випадків випуску

некомплектної продукції. Для цього

користуються даними актів відділу технічного

контролю та рекламаціями покупців.

Обов’язковою є перевірка наявних випадків

браку в становленні причин і винних осіб.

Ритмічність виробництва – важливий показник

роботи підприємства. Ритмічну роботу

забезпечують основні та допоміжні цехи,

обслуговуючі господарства і відділи

заводоуправління, які забезпечують підготовку

та обслуговування. Ритмічність впливає на обсяг

продукції, якість, с/в, виконання плану поставок

у відповідності з договорами.

Ритмічність виробництва – це випуск продукції

в точній відповідності з встановленими

плановими графіками. Порушення ритмічності

веде до застосування понаднормових годин.

Визначити ритмічність можна шляхом

порівняння кількості фактично виготовленої і

зданої на склад продукції за певний час:

декаду, місяць з кількістю продукції

передбаченої планом випуску за даний період.

Тобто, для перевірки ритмічності випуску

необхідно розрахувати питому вагу випуску по

декадах в загальному випуску. Якщо під час

перевірки виявлено порушення ритмічності

випуску продукції на підприємстві, то необхідно

вияснити причини, оскільки це порушення

ритмічності веде до простою, непродуктивного

використання обладнання, збільшення браку а

також непродуктивних витрат по заробітній

платі.

№ _49_ Завдання та джерела ревізії грошових

коштів

Цей розділ контрольно-ревізійної роботи

належить до найскладніших і дуже

трудомістких. Складність полягає в тому, що

більшість зловживань і порушень тісно

пов’язана з обігом грошових коштів на

початковому чи кінцевому етапах здійснення

окремих господарських операцій. Перевірка

супроводжується виконанням величезної

технічної роботи з обсягів підрахунків,

складання групувальних таблиць і відомостей.

Крім цього, така ревізія (перевірка) здійснюється

суцільним, а не вибірковим способом контролю.

Завдання ревізії:

 дати оцінку стану збереження та

використання грошових коштів;

 виявити порушення порядку

здійснення готівкового та безготівкового обігу

грошових і прирівняних до них коштів

ревізованого обігу грошових і прирівняних до

них коштів ревізованого суб’єкта (підприємства

чи організації);

 установити правомірність,

достовірність та економічну обгрунтованність

операцій з надходження і використання

грошових коштів, відображення цих операцій в

обліку;

 розробити заходи з реалізації

матеріалів контролю стосовно усунення

виявлених порушень, відшкодування збитків,

заподіяних підприємству діями чи бездіяльністю

відповідальних службових чи посадових осіб, і

попередження зловживань і недоліків у

подальшій роботі ревізованого підприємства.

Джерела ревізій:

1. первинні документи: касові

прибуткові та видаткові ордери;розрахунково-

платіжні (платіжні) відомості; платіжні

відомості;платіжні доручення ; платіжні

доручення-вимоги;чекові книжки; виписки

установ банків з поточного та валютного

рахунків підприємства;квитанції; поштові

перекази, договори про матеріальну

відповідальність; акти інвентаризацій каси і т.п.

2. облікові реєстри:

 журнал реєстрації касових

прибуткових та видаткових ордерів

 журнал реєстрації платіжних

доручень до банку

 касова книга – журнал реєстрації

прибуткових і видаткових касових ордерів, звіти

касира

 журнал1 і відомість 1і при

журнальній формі обліку за рахунками 30

„Каса”, 33 „Інші грошові кошти”, 311

„Поточний рахунок у банку” або відповідні

машинограми при різних видах автоматизованих

комп’ютерних форм обліку

 Головна книга

3. звітність:

 баланс підприємства; Звіт про рух

грошових коштів.

4. місце зберігання касової готівки

(обладнання приміщення та устаткування каси).

Основні нормативні акти, якими керується

ревізор при здійсненні контролю:

 положення про документальне

забезпечення записів у бухгалтерському обліку,

затверджене наказом Міністерства фінансів

України від 24.06.95 № 88;

 порядок ведення касових операцій

у національній валюті України

 положення про безготівкові

розрахунки в господарському обороті України,

затверджене, затверджене постановою

Національного банку України від 24.05.93 № 37

(із доповненням і змінами);

 інструкція № 3 „Про відкриття

банками рахунків у національній і іноземній

валютах”, затверджена постановою

Національного банку України від 27.05.96 №

121, у редакції з доповненнями від 17.11.97 №

379;

 порядок ведення товарно-касової

книги при розрахунках готівкою у сфері

торгівлі, громадського харчування та інших

послуг, затверджений наказом Міністерства

фінансів України від 21.11.94 № 113 (зі змінами

і доповненнями).№ _50_ Ревізія грошових

коштів у касі

Касові операції у промислових підприємствах

регламентує «Порядок ведення касових операцій у