Шпаргалки по охране труда

Подождите немного. Документ загружается.

пилоутворюючих процесів, замінювати тверде пальне на рідке або газоподібне,

встановлювати газо-, пилоуловлю-вачі в технологічний цикл та ін.

При недосконалості технології, коли уникнути проникнення шкідливих речовин в

повітря не вдається, застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою

вентиляційних систем (газ, пара, аерозолі) або аспіраційних систем (тверді аерозолі).

Встановлення кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його

якості, створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих.

Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи зі шкідливими

речовинами, що пилять. Так, підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко

митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне

прибирання.

В приміщеннях, де не можна створити нормальні умови, що відповідають нормам

мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту (313).

Згідно з ГОСТ 12.4.011 -87 "ССБТ Средства защиты работающих. Классификация",

всі 313, в залежності від призначення, поділяються на такі класи: ізолюючі костюми,

засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг,

засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту

очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші

запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.

Ефективне застосування 313 залежить від їх правильного вибору і умов експлуатації.

При виборі необхідно враховувати конкретні умови виробництва, вид та тривалість

впливу шкідливого фактора, а також індивідуальні особливості людини. Тільки

правильне застосування 313 може максимально захистити працюючого. Для цього

працівники повинні бути ознайомлені з асортиментом та призначенням 313.

Для роботи з отруйними і забруднювальними речовинами користуються спецодягом

- комбінезонами, халатами, фартухами та ін.; для захисту від кислот та лугів -

гумовим взуттям та рукавичками. Для захисту шкіри, рук, обличчя, шиї

застосовують захисні креми та пасти: антитоксичні, водостійкі, жиростійкі. Очі від

можливих опіків та аерозолей захищають окулярами з герметичною оправою,

масками, шоломами.

До засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори,

промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для захисту

від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому

повітрі.

За принципом дії ЗІЗОД поділяються на фільтруючі (застосовуються за наявності у

повітрі вільного кисню не менше 18% і обмеженого вмісту шкідливих речовин) та

ізолюючі (при недостатньому для дихання вмісту в повітрі кисню та необмеженої

кількості шкідливих речовин).

За призначенням фільтруючі ЗІЗОД поділяються на:

протипилові - для захисту від аерозолів (респіратори ШБ-1, "Лепесток", "Кама",

"Снежок", У-2К, РП-К, "Астра-2", Ф-62Ш, РПА та ін.);

протигазові - для захисту від газопароподібних шкідливих речовин (респіратори

РПГ-67А, РПГ-67В, РПГ-67КД, протигази марок А, В, КД, Г, Е, СО, М, БКФ та ін.);

газопилозахисні - для захисту від парогазоподібних та аерозольних шкідливих

речовин одночасно (респіратор фільтруючий газопилозахисний РУ-60М, "Снежок

ГІГ, "Лепесток-Г");

ізолюючі апарати - бувають шлангові та автономні.

Ізолюючі шлангові апарати призначені для роботи в атмосфері, Що містить менше

18% кисню. Вони мають довгий шланг, по якому подається повітря для дихання із

чистої зони. Недоліки їх у тому, Що дихальний шланг заважає працювати, не дає

змогу вільно рухатися (протигаз шланговий ППІ-1 без примусової подачі повітря,

Довжина шланга 10 м; ПШ-2 з повітродувкою - забезпечує працю двох осіб

одночасно, довжина шлангів 20 м; респіратор для малярів РМП-62; пневмошоломи

ЛИЗ-4, ЛИЗ-5, МИОТ-49 - працюють від компресорної повітряної лінії).

Ізолюючі автономні дихальні апарати працюють від автономного хімічного джерела

кисню або від балонів з повітрям чи дихальною сумішшю. Вони призначені для

виконання рятувальних робіт або евакуації людей із загазованої зони.

Саморятівник шахтний малогабаритний ШСМ-1. Має хімічне джерело кисню.

Термін користування 20-100 хвилин в залежності від інтенсивності витрачання

кисню (енерговитрат), вага 1,45 кг.

Респіратор ізолюючий допоміжний РВЛ-1. Має балон зі стисненим киснем і

регенеративний хімічний патрон для регенерації кисню. Працює 2 години, вага 9 кг.

Респіратор "Урал-7". Принцип дії такий самий, як у респіратора РВЛ-1, але він більш

габаритний. Діє 5 годин, важить 14 кг. Носиться за плечима, має амортизаційні

пристрої для зручності носіння.

Респіратор Р-30 має таку саму систему життєзабезпечення, що і наведений вище.

Розрахований на 4 години дії, важить 11,8 кг.

Дихальний апарат АСВ-2 складається з 2-х повітряних балонів, маски або загубника,

шланга, редуктора, має манометр для контролю за тиском повітря, запобіжний

клапан та ін. Призначений для захисту органів дихання в умовах забрудненої

атмосфери.

13. Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації

сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлення

має важливе значення для виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою

умовою роботи зорового аналізатора, але й біологічним фактором розвитку

організму людини в цілому Для людини день і ніч, світло і темрява визначають

біологічний ритм - бадьорість та сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна

кількість знижують рівень збудженості центральної нервової системи і, природньо,

активність усіх життєвих процесів. Раціональне освітлення є важливим фактором

загальної культури виробництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у

приміщені, в якому напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані.

Стан освітлення виробничих приміщень відіграє важливу роль і для попередження

виробничого травматизму. Багато невгасних випадків на виробницві стається через

погане освітлення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, головне,

людина може загинути або стати інвалідом. Раціональне освітлення повинно

відповідати таким умовам: бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним; не

утворювати тіней на робочій поверхні; не засліплювати працюючого; напрямок

світлового потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи. Це сприяє

підтримці високого рівня працездатності, зберігає здоров'я людини та зменшує

травматизм.

За своєю природою світло - це видиме випромінювання електромагнітних хвиль

довжиною від 380 до 780 нм (1 нм дорівнює 10~9 м). Видиме світло (біле) є

складовою цілого ряду кольорів, які залежать від довжини електромагнітних хвиль:

фіолетовий 380...450 нм; синій 450...510 нм; зелений 510...575 нм; жовтий 575...620

нм; червоний 620...750 нм. Випромінювання вище 780 нм називають інфрачервоним,

нижче 380 нм - ультрафіолетовим.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

1. Природне - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює

приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огоро-джувальних конструкціях.

2. Штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або

газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або

таких приміщеннь, які не мають природного освітлення.

3. Сполучене (суміщене) - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

14. Освітлення характеризується кількісними та якісними показниками, при цьому

застосовують поняття системи світлотехнічних одиниць і величин.

Основними поняттями цієї системи є світловий потік, сила світла, освітленість та

яскравість.

Світловий потік (Ф) - потік променевої енергії, що сприймається органами зору як

світло. Одиниця світлового потоку - люмен (лм) - дорівнює потоку, який

створюється в одиничному тілесному куті со, рівному 1 стерадіану, точковим

джерелом світла в 1 канделу. Стерадіан - одиничний тілесний кут со з вершиною у

центрі сфери, який вирізає на поверхні сфери радіусом 1 м площину, рівну 1 м2.

Значення со=5/7?2 (рис. 12.1).

Джерела світла випромінюють світловий потік у різних напрямках неоднаково.

Тому, щоб дати характеристику інтенсивності випромінювання, застосовуємо

поняття "просторова або кутова щільність світлового потоку", яку називають силою

світла (/), тобто світловий потік, віднесений до тілесного кута, в якому він

випромінюється:

Взагалі, яскравість поверхні залежить не тільки від падаючого світлового потоку та

коефіцієнта відбиття, а й від кута, під яким ми розглядаємо цю поверхню, і

визначається як:

І = //(5со5а),кд/м2 (12.3)

де а - кут між нормаллю до поверхні і напрямом зору.

За величину яскравості прийнято ніт - це яскравість їм2 плоскої поверхні, яка

відбиває у перпендикулярному напрямі силу світла в 1 канделу.

До якісних показників умов зорової роботи належать фон, контраст об'єкта з фоном,

видимість, показник осліпленості та ін.

Фон - це поверхня, яка прилягає до об'єкта розрізнення, на якій він розглядається.

Фон характеризується коефіцієнтом відбиття світлових променів р, який оцінюється

виразом:

р = Фтд/Фпад,. (12.4)

де Ф„ід, Фпш) - відповідно відбитий і падаючий світловий потік, лм.

Фон вважається світлим при р>0,4, середнім при р=0,4...0,2 і темним при р<0,2.

Контраст об'єкта з фоном (К) характеризується співвідношенням яскравостей

розрізняльного об'єкта та фону:/L,l>0H. (12.5)

Контраст вважається великим при Л>0,5, середнім при і<Г=0.2...0,5 і малим при

/С<0,2.

Видимість Охарактеризує здатність ока розрізняти об'єкт з фоном. Вона залежить від

контрасту фактичного К та порогового Кпор (найменший контраст, який

сприймається органами зору, Кпор =0,01):

V = K/Knop, (12.6)

Показник осліпленості Рє критерієм оцінки осліплювальної дії освітлювальної

установки:

Р= (5-1)1000, (12.7)

де коефіцієнт осліпленості S=Vx/Vb причому Vj- при екрануванні блискучих

джерел; V2 - коли вони у полі зору.

Об'єкт розрізнювання - це мінімальні окремі його частини, які необхідно розрізняти

в процесі роботи.

Для вимірювання освітленості і світлотехнічних величин застосовують прилади -

люксметри модифікації Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117 та портативний цифровий

люксметр-яскравомір ТЭС 0693. Всі вони працюють із застосуванням ефекту

фотоелектричного явища. Світловий потік, потрапляючи на селеновий фотоелемент,

перетворюється на електричну енергію, сила струму якої вимірюється

міліамперметром, який проградуйований у люксах. Застосовують також вимірювачі

видимості - фотометри та інші комплексні вимірювачі світлотехнічних величин.

15. Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба

або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або

через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.

Залежно від призначення промислові будівлі можуть бути одноповерхові,

багатоповерхові та різних розмірів і конструкцій. Залежно від цього і вимог

технологічного процесу можуть бути застосовані такі види природного освітлення:

1. Бокове одностороннє або двостороннє, коли світлові отвори (вікна) знаходяться в

одній або в двох зовнішніх стінах.

2. Верхнє, коли світлові отвори (ліхтарі) знаходяться у верхньому перекритті будівлі.

3. Комбіноване, коли застосовується одночасно бокове і верхнє освітлення.

Згідно з вимогами СНиП ІІ-4-79 "Естественное и искусственное освещение. Нормы

проектирования", в приміщеннях із постійним перебуванням людей в них повинно

бути передбачене природне освітлення. Основною нормованою величиною

природного освітлення є КПО, або (є) - коефіцієнт природної освітленості. Оскільки

природне освітлення постійно змінюється протягом дня залежно від погоди й інших

факторів, то для його нормування, згідно із СНиП ІІ-4-

79, прийнятий коефіцієнт природної освітленості (КПО). Він виражається у від-

сотках і визначається відношенням освітленості у певній точці приміщення Ев

(лк) до одночасної зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні розсіяного

світла небозводу Ен (лк).

ен = КПО = (Ев/Ен) · 100 %.

КПО вказує, яка частина зовнішнього дифузійного світла небозводу (у ві-

дсотках) забезпечує освітлення у визначеній точці всередині приміщення. При

цьому, внутрішня освітленість (Ев) повинна вимірюватися в наступних точках

виробничого приміщення (рис. 2.8).

КЕО нормується залежно від характеру зорової роботи, розташування

світлових прорізів у приміщенні й номера світлового пояса, в якому розташо-

ване приміщення. Територія СНД умовно розділена на п’ять світлових поясів

(географічних районів), розташованих з півночі на південь.

16. За функціональним призначенням штучне освітлення підрозділяється на

такі типи: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової дія-

льності людини.

Аварійне освітлення включають при виході з ладу робочого освітлення.

Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела й по-

винні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого освітлення,

але не менше 2 лк на робочих поверхнях і не менше 1 лк на території підприєм-

ства. Аварійне освітлення передбачається на підприємствах, де зупинка техно-

логічних процесів може призвести до людських жертв або значних економічних

втрат.

Охоронне освітлення передбачається для території підприємств, а також

включається в неробочий час для освітлення приміщень. З цією метою викори-

стовується частина світильників робочого або аварійного освітлення.

Евакуаційне освітлення призначене для евакуації людей і матеріальних

цінностей під час виникнення небезпеки. Воно передбачається у виробничих

приміщеннях з кількістю працюючих більше 50 чол., а також у приміщеннях

цивільних і допоміжних будинків підприємств, якщо в них одночасно знахо-

диться більше 100 чоловік. Така система повинна забезпечувати освітленість на

полу основних переходів не менше, ніж 0,5 лк, а на відкритих територіях – не

менше 0,2 лк.

За розміщенням джерел світла штучне освітлення підрозділяється на за-

гальне, місцеве й комбіноване.

При загальному освітленні світильники розташовують у верхній зоні

приміщення. Загальне освітлення, у свою чергу, підрозділяється на рівномірне,

коли світильники розташовані на однаковій відстані один від одного у верхній

частині приміщення, і локальне, коли щільність розміщення світильників неод-

накова й відповідає розташуванню устаткування в приміщенні.

Нормування штучної освітленості виконують в такий спосіб. Визначають

точність виконуваної зорової роботи (за найменшим розміром об'єкта розріз-

нення); за цією характеристикою визначають розряд і підрозряд зорових робіт з

урахуванням характеристик тла й контрасту об'єкта розрізнення з тлом. Сукуп-

ність цих характеристик дозволяє визначити величину нормативної освітленос-

ті (Ен).

Розрахунок системи штучного освітлення зводиться до вибору системи

освітлення, визначення типу й необхідної кількості світлових приладів (ламп)

та світильників.

Розрахунок освітлювальної установки може бути виконаний різними спо-

собами, що базуються на двох основних методах: світлового потоку (коефіцієн-

та використання світлового потоку) і точкового.

17. Звукові коливання будь-якого середовища виникають при порушенні його

стаціонарного стану під впливом збурюючої сили. Частинки середовища починають

коливатися відносно положення рівноваги, при цьому швидкість цих коливань

(коливальна швидкість) значно менша швидкості розповсюдження звукових хвиль

(швидкості звуку), яка залежить від пружних властивостей, температури та

щільності середовища. Під час звукових коливань у повітрі утворюються зони

зниженого та підвищеного тиску. Звуко-вим тиском Р, Па називається різниця між

миттєвим значенням повного тиску та середнім тиском в незбуреному середовищі.

При розповсюдженні звукової хвилі в просторі відбувається перенос енергії,

кількість якої визначається інтенсивністю звуку. Середній потік енергії в будь-якій

точці середовища за одиницю часу, віднесений до одиниці площі поверхні,

нормальної до напрямку розповсюдження хвилі, називається інтенсивністю звуку І,

Вт/м .

Характеристикою джерела шуму є звукова потужність W, яка визначається

загальною кількістю звукової енергії, що випромінює джерело шуму в навколишнє

середовище за одиницю часу, тобто W= IS, Вт, де 5, м2 - площа поверхні, на якій

інтенсивність звуку дорівнює І.

Сприймання людиною звуку залежить не тільки від частоти, а й від інтенсивності

звуку та звукового тиску. Найменша інтенсивність /0 і звуковий тиск Р0, які спримає

вухо людини, зветься порогом чутності або умовним нулем чутності. Порогові

значення /0іР0 залежать від частоти звуку. При частоті 1000 Гц звуковий тиск Р0 = 2-

10"s Па, /0 = 10~12 Вт/м2. При звуковому тиску Р = 2-Ю2 Па, а/= 100 Вт/м2

виникають больові відчуття (больовий поріг) в слухових органах людини. Між

порогом чутності і больовим порогом лежить ділянка чутності. Різниця в

інтенсивності звуку між больовим порогом та порогом чутності дуже велика (1014

Вт/м2 при частоті 1000 Гц). Користуватися шкалою, яка має такий великий розбіг,

неможливо. Тому А. Г. Белл запропонував використати логарифмічну шкалу, яка дає

змогу визначати рівень шуму у відносних одиницях - белах (Б). Для больового

порогу на частоті 1000 Гц ця відносна величина матиме значення:

L = lg//70 = lg 102/10'12 = lg 10u = 14 Б.

Але шкала, що має 14 поділок для визначення рівня інтенсивності шуму, що

відповідає границі від нульової чутності до больового порогу, незручна. В техніці

використовують одиницю у десять разів меншу - децибел (дБ). Таким чином, шкала

чутності складатиме 140 дБ - у рівнях інтенсивності звуку.

У зв'язку з тим, що інтенсивність звуку пропорційна квадрату звукового тиску,

рівень звукового тиску L„ визначається виразом:

1/) = 101ёР2/Р02 = 201ёР/Р0,дБ.

Рівнями інтенсивності шуму зазвичай оперують при виконанні акустичних

розрахунків, а рівнями звукового тиску - при вимірюванні шуму та оцінці його

впливу на людину, тому що людський слуховий орган чутливий не до інтенсивності

звуку, а до середньо-квадратичного тиску.

Неспрятливий вплив шуму на людину залежить не тільки від рівня звукового тиску,

а й від частотного діапазону шуму, а також від рівномірності його впливу впродовж

часу. Кожне джерело шуму може бути представлене своїми утворюючими тонами у

вигляді залежностей рівня звукового тиску від частоти (частотним спектром шуму

або просто спектром). Спектри шумів можуть бути лінійчастими (дискретними),

суцільними та змішаними. Більшість джерел шуму на підприємствах мають

змішаний або суцільний спектр. При оцінці та аналізі шумів, а також при проведенні

акустичних розрахунків, весь діапазон частот поділяють на смуги певної ширини.

Смуга частот, у якій відношення верхньої граничної частоти/2 до нижньої/, дорівнює

2, називається октавою. Якщо /2 / ff = v2 = 1,26, то ширина смуги дорівнює 1/3

октави. Для гігієнічних цілей шум, зазвичай, досліджуть в октавних, а не технічних -

1/3 октавних смугах частот.

Характеристикою кожної смуги частот є середньогеометрична частота/.,, яка для

октави вираховується за виразом/сг = ТТк/Г, а для 1/3 октави за виразом /сг = §Jlf\.

Широкосмугові шуми мають неперервний спектр, ширина якого перевищує 1 октаву,

а в спектрі тональних шумів чути окремі тони.

За часовими характеристиками шуми поділяються на постійні й непостійні.

Постійними вважаються такі шуми, рівень звуку яких за восьмигодинний робочий

день змінюється в часі не більш, ніж на 5 дБА. Непостійні шуми, рівень звуку яких

змінюється за осьмигодинний робочий день більше, ніж на 5 дБА, у свою чергу,

поділяються на коливальні в часі, переривчасті та імпульсні, які складаються із

сигналів тривалістю менше 1 с

Людське вухо неоднаково відчуває звуки різних частот. Звуки малої частоти людина

сприймає як менш гучні, порівняно зі звуками більшої частоти тієї ж інтенсивності.

Тому для оцінки суб'єктивного відчуття гучності шуму введено поняття рівня

гучності, який відлічується від умовного нульового порогу. Одиницею рівня

гучності є фон. Він відповідає різниці рівнів інтенсивності в 1 дБ еталонного звуку

за частоти 1000 Гц. Таким чином, при частоті 1000 Гц рівні гучності (у фонах)

збігаються з рівнями звукового тиску (в дБ). Рівень гучності є фізіологічною

характеристикою звукових коливань. За допомогою спеціальних фізіологічних

досліджень були побудовані криві однакової гучності, за якими можна визначати

рівень гучності будь-якого звуку із заданим рівнем звукового тиску (рис. 13.1).

При дуже високому звуковому тиску може статися розрив барабанної перетинки.

Найбільш несприятливими для органів слуху є високочастотні шуми (1 000-10 000

Гц).

Шум також впливає безпосередньо на різні відділення головного мозку, змінюючи

нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей вилив може негативно

позначитися навіть раніше, ніж виникнуть проблеми із сприйняттям звуків органами

слуху. Характерним впливом шуму є скарги на підвищення втомлюваності, загальну

слабкість, роздратування, апатію, послаблення пам'яті, пітливість та інші

нездужання. Практикою встановлено також вплив шуму на органи зору людини -

зниження гостроти зору та зниження чутливості розрізнення кольорів. Страждає від

шуму також вестибулярний апарат, порушуються функції шлунково-кишкового

тракту, підвищується внутрішньочерепний тиск, порушуються процеси обміну в

організмі та ін.

Шум, особливо непостійний (коливальний, переривчастий, імпульсний погіршує

здатність до виконання точних робочих операцій, утруднює сприйняття інформації.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відзначає, що найбільш чутливими

до впливу шуму є такі операції, як збір інформації, складання і мислення.

Несприятливий вплив шуму на працюючу людину призводить до зниження

продуктивності праці, створюються передумови для виникнення нещасних випадків

та аварій. Все це визначає велике економічне і оздоровче значення заходів по

боротьбі з шумом.

18. У нашій країні правилам гігієнічного нормування шуму приділяють увагу

з 1956 р. Відповідно до медичних показань ці норми переглядаються у бік зни-

ження ГДР. На даний час діють «Державні санітарні норми виробничого шуму,

ультразвуку та інфразвуку. ДСН 3.3.6.037-99.

Непостійний шум на робочих місцях оцінюється інтегральним парамет-

ром – еквівалентним рівнем звуку в дБА. Допускається також характеризувати

непостійний шум величинами доза шуму або відносна доза шуму. При цьому

поняття «еквівалентний рівень шуму» виражає величину рівня шуму за певний

час (у країнах СНД – за 8 годин), усереднене за правилом рівної енергії, а «до-

за шуму» – кількісну характеристику шуму за час його дії.

Для дослідження шуму використовують диференційний та інтегральний

методи.

Диференційний метод полягає у вимірюванні рівня звукового тиску на

середньогеометричних частотах кожної октавної полоси. Цей метод, в основ-

ному використовують для дослідження нового обладнання, технологічних про-

цесів.

Інтегральний метод полягає у вимірі одночислової характеристики – рівня

звуку відносно всього спектра звукових коливань. Використовують цей метод

для перевірки відповідності шумової обстановки у виробничих приміщеннях,

які попередньо пройшли дослідження диференційним методом.

При оцінці шуму вимірювані величини порівнюють з гранично допусти-

мими величинами (ГДР) рівня звукового тиску чи рівня звуку (еквівалентних

рівнів звуку). Причому, для тонального й імпульсного шумів граничні значення

зменшуються на 5 дБ. Для коливному в часі й переривчастому шумі максима-

льний рівень звуку складає Lmax < 110 дБ А, для імпульсного Lmax < 125 дБ.

Вимірювання виконують спеціальними приладами – шумомірами. Зовні-

шній вигляд приладу для вимірювання шуму і вібрації типу ВШВ-003 наведе-

ний на рис. 2.12.

Вимірювання шуму виконують в такий спосіб:

· на постійних робочих місцях – в зонах розташування органів керування

технологічним устаткуванням;

· у робочих зонах обслуговування машин – не менше, ніж у трьох точках

робочої зони.

Мікрофон шумоміра розташовують на висоті 1,5 м, на відстані 0,5 – 1м

від обладнання (при дослідженні рівня шуму в кабінах мікрофон встановлюють

у її центрі). Виміри виконують за шкалою А шумоміра, у режимі «повільно».

При дослідженні постійного шуму фіксують рівні звукового тиску в октавних

смугах на середньо геометричних частотах, а при непостійному – еквівалентні

рівні звуку.

19. Вібрація – цей коливальний пружний рух точки твердого тіла (механічної

системи).

Вібрація характеризується такими параметрами:

· амплітудою (зсувом щодо точки спокою) (а), мм;

· частотою (f), Гц;

· віброшвидкістю (V) м/с;

· віброприскоренням (W) м/с2.

Класифікація вібрації

За дією на організм людини вібрація класифікується за такими ознаками:

· за способом передачі вібрації на людину;

· за напрямком дії вібрації;

· за характером спектра;

· за часовими характеристиками.

За способом передачі на організм людини вібрація підрозділяється на за-

гальну й локальну.

Загальна вібрація діє на організм людини через опорні поверхні – сидін-

ня, ноги людини.

Відповідно до ГОСТ 12.1.012-90 «Вібраційна безпека. Загальні вимоги»

існують наступні види загальної вібрації:

· транспортна, що виникає при рухові транспортних засобів;

· транспортно – технологічна, що виникає при роботі операторів на маши-

нах, технологічних засобах з обмеженим переміщенням у виробничих

приміщеннях;

· технологічна, що виникає при роботі на стаціонарних машинах чи облад-

нанні або передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.

Локальна вібрація діє на окремі частини тіла людини.

Джерелами локальної вібрації є пневматичні відбійні молотки, ковальсь-

ко-пресове устаткування, технологічне устаткування складальних цехів, шліфу-

вальні й полірувальні верстати і т. п.

За характером спектра вібрація підрозділяється з урахуванням виду (за-

гальна або локальна) на такі категорії.

1. Для загальної вібрації:

а) низькочастотна, з перевагою максимальних рівнів в октавних смугах

частот 8 і 16 Гц;

б) середньочастотна – 31,5; 63 Гц;

в) високочастотна – 125; 250; 500; 100 Гц.

2. Для локальної вібрації і вібрації робочих місць за тими ж видами спек-

трального розподілу з частотами 1 і 4 Гц – для низькочастотної, 8 і 16 Гц – для

середньочастотної і 31,5, 63 Гц – для високочастотної вібрації.

За часовими характеристиками вібрація підрозділяється на такі види:

· постійна, для якої величина віброшвидкості змінюється не більше ніж у 2

рази (< 6 дБ) при часі спостереження tспост > 1 хв;

· непостійна – для якої величина віброшвидкості змінюється не менше ніж у

2 рази (> 6 дБ) при такому ж часі спостереження (tспост > 1 хв).

Непостійну вібрацію, у свою чергу, підрозділяють на такі категорії:

· коливна, для якої рівень віброшвидкості змінюється плавно безупинно в

часі;

· переривчаста, коли тривалість вібраційних впливів на оператора складає

t >1 с;

· імпульсна, що складається з одного або декількох вібраційних впливів (на-

приклад, ударів), кожен тривалістю менше 1с, при частоті їхнього надхо-

дження t < 5 Гц.

Під впливом інтенсивної вібрації (особливо локальної), в організмі люди-

ни відбуваються функціональні зміни окремих систем і регуляторної функції

центральної нервової системи. Вібрація викликає появу вібраційної хвороби,

що може призвести до втрати працездатності. Вібраційна хвороба може виявля-

тися у вигляді порушення діяльності вестибулярного апарата, зниженні темпе-

ратурної та больової чутливості людини.

20. Існують такі способи боротьби з шумом механічного походження та вібрацією:

- зменшення шуму та вібрації безпосередньо в джерелах їх виникнення,

застосовуючи обладнання, що не утворює шуму, замінюючи ударні технологічні

процеси безударними, застосовуючи деталі із матеріалів з високим коефіцієнтом

внутрішнього тертя (пластмаса, гума, деревина та ін), підшипники ковзання замість

кочення, косозубі та шевронні зубчасті передачі замість прямозу-бих, проводячи

своєчасне обслуговування та ремонт елементів, що створюють шум та ін.;