Шпаргалки на гос.экзамен по микроэкономике (укр.яз)

Подождите немного. Документ загружается.

масу товарів і послуг через зниження ціни продано дешевше. Різниця між сумою реалізації

та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник одержав менший прибуток. Норма

прибутку знизилась. Це досить серйозний привід для оцінки доцільності виробництва

цього виду товару.

Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат

виробництва. Закон пропозиції, по суті, вимагає привести пропозицію у відповідність з

існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ціною.

2.2. Цінові та нецінові детермінанти пропозиції

Графічним відображенням функції пропонування є крива пропонування (Малюнок 2.2.)

Зміни ціни спричиняють зміни в обсязі пропонування, що графічно відповідає руху між

точками вздовж даної кривої пропонування.

Зміни ціни спричиняють зміни в обсязі пропонування, що графічно відповідає руху між

точками на даній кривій пропонування (Малюнок 2.2.). Нецінові детермінанти

спричиняють зміни у пропонуванні, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої

пропонування праворуч-вниз, якщо пропонування зростає, і ліворуч-вгору, якщо

пропонування скорочується (Малюнок 2.3.).

До нецінових детермінант пропонування належать: ціни ресурсів; технології виробництва;

кількість продавців на ринку; податки та дотації; зміни цін інших товарів; очікування зміни

цін.

 Ціни ресурсів чинять вплив на пропонування через витрати виробництва. Зниження

цін ресурсів дозволяє виробляти більше продукції. Наприклад, якщо ціни енергоносіїв або

матеріалів знизяться, фірма за інших рівних умов зможе закупити більше ресурсів і

виробити більше продукції. Крива пропонування зміститься праворуч від S0 до

S1(Малюнок 2.3.). Зростання цін на фактори виробництва призводить до скорочення

пропонування за незмінних цін товарів, крива пропонування зрушується ліворуч від S0 до

S2.

 Більш досконалі технології виробництва дозволяють фірмі виробляти більше з тими

ж самим ресурсами. Крива пропонування зрушиться праворуч.

 Збільшення числа продавців на ринку призводить до зростання пропонування, крива

пропонування зміщується праворуч, і навпаки, зменшення числа продавців змістить криву

пропонування ліворуч.

 Податки скорочують пропонування, якщо розглядаються виробниками як

збільшення витрат виробництва.

 Дотації (субсидії), навпаки, покривають частину витрат виробника, внаслідок чого

пропонування зростає. Податки зрушують криву пропонування ліворуч, дотації – пра-

воруч.

 Зміни цін інших товарів чинять вплив на пропонування через зміни у структурі

виробництва. Якщо, наприклад, фермер вирощує два види сільськогосподарської продукції –

моркву та цибулю, і ціни на моркву зростають, фермеру буде вигідно збільшити угіддя під

морквою за рахунок зменшення площ під цибулею. Пропонування цибулі зменшиться, хоча її

ціна залишилася незмінною. Крива пропонування цибулі зміщується ліворуч.

 В очікуванні зміни цін поведінка продавців є прямо протилежною поведінці

споживачів. Якщо виробники очікують зростання цін у майбутньому, вони вже сьогодні

скоротять пропонування, розраховуючи продати свій товар згодом дорожче. Крива

пропонування зміститься ліворуч.

З врахуванням нецінових детермінант функція пропонування може бути представлена

формулою: Q

= f(P, N

), де N

– нецінові детермінанти пропонування.

2.3. Еластичність пропозиції

Еластичність пропозиції − характеризує чутливість продавців (виробників) до зміни ціни

на продукцію.

Цінова еластичність пропозиції – це процентна зміна обсягу пропозиції, обумовлена

однопроцентною зміною ціни товару:

E 









Оскільки крива пропозиції має позитивний нахил, то значення коефіцієнта еластичності

пропозиції завжди є додатним

1

: зміни цін і обсягів пропозиції відбуваються в одному

напрямку.

Для пропозиції, як і для попиту, розрізняють декілька випадків еластичності:

 Еластичне пропонування

1

, означає що продавці чутливі до зміни ціни. Їм

простіше збільшувати обсяг виробництва, вони мають переваги у використанні вигоди від

підвищення ціни товару. (Малюнок 2.5.)

 Нееластичне пропонування

1

, починається від горизонтальної осі.

 Пропонування з одиничною еластичністю

1

. (Малюнок 2.4.)

 Абсолютно нееластичне пропонування означає, що обсяг пропонування не реагує на

зміни ціни. Крива пропонування є вертикальною прямою,

0

(Малюнок 2.8.)

 Абсолютно еластичне пропонування має місце, коли пропонування зовсім відсутнє

доти, доки ціна не досягне певного рівня, за якого продавці готові продати будь-яку

кількість продукції. В цьому випадку крива пропонування є горизонтальною лінією, а



. (Малюнок 2.7.)

Продавці також можуть переключатись з виробництва одного товару на виробництво

іншого, тому і для пропонування застосовується показник перехресної еластичності,

значення якого є від’ємним. Перехресна еластичність показує, на скільки відсотків

зміститься крива пропонування одного товару на виробництво іншого.

Основним фактором еластичності пропонування є фактор часу.

Рівноважна ціна та рівноважний обсяг

Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага – це стан

ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються. Криві попиту і пропонування в

точці кількісно-цінової рівноваги

перетинаються (Мал. 3.1.). Цей характерний графік

називається «Хрестом Маршала» або «Ножиці

Маршала».

Рівноважна ціна – це ринкова ціна Р*, за якої обсяг

попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка

задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні

інтереси співпадають. У точці рівноваги відсутні як

дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають

чинники, які спричиняють зміну ціни.

Рівноважний обсяг − це певна кількість продукції Q*,

яка реалізована (може бути продана) за ціною P*.

Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою. Її умовою є:

Малюнок 3.1. Ринкова

рівновага

[2;27]

QQ 

Припустімо, що функції попиту та пропозиції обидві є лінійними, тоді для лінійного

випадку можна знайти аналітичний вираз для рівноважних цін та обсягу:











PdcQ

PbaQ

Тут b, d, c − додатні параметри, а − довільний фіксований параметр. Тоді аналітично

рівноважна ціна й рівноважний обсяг можуть бути визначені таким чином . Із умови

рівноваги випливає, що

QQ 

, тобто

PdcPba 

. Звідси виводимо рівноважну ціну:







Підставивши ціну

згідно у будь-яку з формул отримаємо алгебраїчний вираз для

визначення рівноважного обсягу:

bcda







Ринковий механізм – це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок

не досягне рівноваги. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже

зникають чинники, які спричиняють зміну ціни.

Порушення рівноваги під впливом нецінових факторів

Зміни рівноваги внаслідок змін у попиті за незмінного пропонування ілюструє (Мал.3.2.).

Якщо наприклад, під впливом будь-якого з нецінових чинників попит зростає з D0 до D1

за незмінного пропонування, то відбувається зміщення рівноваги з точки Е0 в точку Е1.

При цьому рівноважна ціна підвищується до Р1, а рівноважний обсяг збільшується до Q1.

Якщо попит скорочується з D0 до D2 за незмінного пропонування, то рівновага

зміщується з точки E1 в точку E2. При цьому рівноважна ціна знижується до Р2, а

рівноважний обсяг скорочується до Q2. Зміни рівноваги внаслідок змін у пропонуванні за

незмінного попиту ілюструє (Мал. 3.3.). Якщо під впливом будь-якого з нецінових чинників

пропонування зростає з S0 до S1 за незмінного попиту, то відбувається зміщення рівноваги з

точки Е0 в точку Е1. При цьому рівноважна ціна знижується до P1, а рівноважний обсяг

зростає до Q1. Якщо пропонування зменшується з S0 до S2, то рівновага зміщується з точки

Е0 в точку Е2. При цьому рівноважна ціна зростає до P2, а рівноважний обсяг скорочується до

Q2.

За одночасних змін попиту і пропонування відбувається зміщення точки рівноваги, а рівень

Малюнок 3.2.

Зміна рівноваги зі

зміною попиту за

незмінного

пропонування

[1;39]

Q2 Q0

Малюнок 3.3.

Зміна рівноваги

зі зміною

пропонування за

незмінного

попиту [1;39]

0 Q2 Q0

Q1 Q

нових рівноважних цін і обсягів визначається відносними змінами попиту та пропозиції.

Розглянемо декілька типових ситуацій.

Якщо попит та пропонування зростають одночасно, рівноважний обсяг продукції зростає, але

вплив на рівноважну ціну з невизначеним . Рівноважна ціна може незмінюватися, якщо

відбувається пропорційне зростання попиту та пропонування (Мал. 3.4.).Рівноважна ціна буде

зростати, якщо попит зростає в більшій мірі, ніж пропозиція (Мал. 3.5.). Рівноважна ціна буде

спадати, якщо попит зростає в меншій мірі, ніж зростає пропонування (Мал. 3.6.).

Аналогічно, якщо попит і пропонування одночасно скорочуються, то рівноважний обсяг

продукції зменшується, а вплив на рівноважну ціну є невизначеним. У всіх випадках, коли

попит чи пропозиція змінюється на абсолютну величину, відбувається паралельне зміщення

відповідних кривих.

Зміни рівноваги цін та обсягів відбуватимуться і у випадку відсоткових змін у попиті чи

пропонуванні. Відмінність полягає у тому, що зміщення кривих попитутапропонування

будуть іншими.

Наприклад,

якщо попит зросте на 25% за незмінного пропонування, це означатиме, що за кожного

значення ціни обсяг попиту покупців стане більшим за попередній на відповідну величину.

Крива попиту змінить кут нахилу(Мал. 3.7.). Рівняння попиту набуває вигляду:

)(25,1 PbaQ



Тоді рівняння рівноваги можна записати:

QrQ )(

, або

PdcPbar  )()1(

, де r − зміна

попиту в процентах. У точці нової рівноваги

матимемо

зростання і рівноважної ціни, і рівноважного обсягу.

Порушення рівноваги під впливом державного

регулювання

Зміни параметрів ринкової рівноваги також можуть

відбуватись в результаті втручання держави. Ми

відмітили такий важливий неціновий чинник як податки і

субсидії, який охоплює широкий спектр економічної діяльності суб’єктів. Метою

D1 D0

S1S1

E1E0

Q0 Q1 Q

Малюнок 3.4. Рівномірне

зростання попиту та

пропонування

Q0 Q1 Q Q0 Q1 Q

Малюнок 3.5.

Зростання попиту в

більшій мірі ніж

пропозиції

Малюнок 3.6. Попит

зростає в меншій мірі

ніж пропонування

[1;40]

Q0 Q1 Q

Малюнок 3.7. Зміна рівноваги

за відсоткової зміни попиту

[1;40]

встановлення та зміни податків є одержання податкових надходжень до державного чи

місцевого бюджетів. Податком можуть обкладатися як покупці, так і продавці товарів і

послуг. Прямі податки скорочують доходи споживачів, їх зміна зміщує криву попиту.

Непрямі податки на товари і послуги, найбільш поширеними з яких, є акциз та мито,

зменшують прибутковість продавців і зміщують криву пропонування.

Розглянемо загальний механізм впливу непрямих податків на ринкову рівновагу на

прикладі виробників. Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва,

що за інших рівних умов означає скорочення пропонування, крива пропонування зміщує

ліворуч на величину податку. Зміщення кривої пропонування залежить не тільки від

величини податку, але й від способу його стягнення.

Податок може стягуватись як певна сума з одиниці

товару або як відсоток до ціни товару. У випадку

потоварного податку − як сума з одиниці товару −

крива пропонування зміщується паралельно до по-

чаткової на величину податку

)(T

по вертикалі, точка

рівноваги зміщується з

до

(Мал. 3.8.). У точці

нової рівноваги

ціна пропонування P

, яка визначає

виторг продавців, відрізняється від рівноважної – ціни

попиту

, за якою купують товар покупці, на

величину податку: P

-P

=Т. Знаходження параметрів

нової рівноваги потребує відповідної корекції рівнянь

пропонування або попиту. Якщо ми приймаємо, що P

-Т, то параметри нової рівноваги визначаються

шляхом корекції рівняння пропонування:

).( TPdcQ



Відтак у точці рівноваги Е1:

)( TPdcPba 

, звідки визначаються

нові рівноважні ціна та обсяг продукції. Якщо ми приймаємо, що P

-Т, то коригується

рівняння попиту. Тоді за рівнянням рівноваги:

PdcTPba  )(

, знаходимо спочатку

ціну пропонування

, а потім ціну рівноваги. Обидва методи розрахунку дають

однаковий результат і з точки зору математики є однаково прийнятними. Проте, з огляду

на економічний зміст перетворень, обґрунтованою є корекція саме пропонування, оскільки

податок є його неціновим чинником і зрушує криву пропонування. Потоварний податок

змінює параметри точки перетину кривої пропонування з віссю на величину податку.

Площа прямокутника

AEPP

DS 1

визначає суму податкових надходжень.

Іншим є вплив відсоткового податку (Мал. 3.9.). Коли податки стягуються як відсоток

відсоток від ціни товару, крива пропонування також зміщується ліворуч, але неправильно

до попередньої. У цьому випадку змінюється і

точка перетину кривої пропонування з

відповідною віссю, і кут її нахилу, оскільки має

місце непропорційне зростання рівнів цін для

різних обсягів пропонування – менше для цін, що

відповідають меншим обсягам пропонування,

більше – для цін, що відповідають більшим

обсягам пропонування. Як і у випадку податку з

одиниці товару, ціна пропонування P

відрізняється

від рівноважної ціни попиту РD, але

співвідношення між ними інше:

Малюнок 3.8. Вплив товарного

податку на ринкову рівновагу

Малюнок 3.9. Вплив відсоткового

податку на рівновагу [1;42]

[1;41]

PtP  )1(

або

PtP  )1(

, де t- ставка податку.

На відміну від податку з одиниці товару, для відсоткового податку розрахунки за двома

способами корекції рівнянь дадуть результат з незначною розбіжність даних, що пов’язане

з незначною властивістю процентів. В обох розглянутих способах встановлення податку

рівноважна ціна товару зростає не на величину податку, а на меншу величину. Винятками

є випадки горизонтальної та вертикальної кривих попиту, коли ціна зростає відповідно на

величину податку та не змінюється взагалі.

Субсидії вважаються «податком навпаки», вони покривають частину витрат виробника і

дозволяють збільшити пропонування. Тому крива пропонування буде зміщуватися

праворуч на величину наданої субсидії по вертикалі (Мал. 3.8.). У точці нової рівноваги

ціна пропонування

відрізняється від рівноважної − ціни попиту

, за якою

купують товар покупці, на величину субсидії (T):

TPP



, якщо ми приймаємо , що

TPP



, то параметри нової рівноваги після надання субсидії можуть бути визначені

шляхом корекції рівняння пропонування:

)( TPdcQ



У точці рівноваги:

)( TPdcPba 

, звідси визначаються нові ціна та обсяг продукції.

Якщо

TPP



, то за рівнянням рівноваги:

PdcTPba  )(

знаходимо спочатку

ціну пропонування

, а потім ціну рівноваги та рівноважний обсяг. В обох випадках

матимемо однаковий результат, хоча економічно логічною є корекція рівняння

пропонування.

Надання субсидії ,як і встановлення по товарного податку, змінює параметри точки

перетину кривої пропонування з віссю, у даному випадку − на величину субсидії. Площа

заштрихованого прямокутника

AEPP

DS 1

відповідає загальній сумі субсидії. За інших

рівних умов умов з наданням субсидії виробникам рівноважна ціна знизиться, а

рівноважний обсяг продукції зросте.

14. Еластичність попиту і пропозиції. (13)

15. Підприємство як суб’єкт ринку та виробничо-ринкова система.

Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення

ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі

споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції

та її продавця на ринках товарів і послуг.

Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На

вході підприємства — так звані прості елементи процесу виробництва (фактори

виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо.

Процесор — це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме —

виробничий процес. Вихід — кінцеві результати виробництва: товари або послуги у

грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з

використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва, — це блага, які потрібно придбати підприємству для

забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Заведено розрізняти такі групи

факторів виробництва: праця — всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в

процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал,a— засоби виробництва, зокрема

будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси — все, що

Малюнок 3.10.

може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки

(земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі

виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу:

миттєвого — період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений;

короткострокового — період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із

факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші — як постійні; довгострокового

— період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без

винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції.

За кількістю найменувань продукції підприємство поділяють на монопродуктові та

багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство

випускає лише один вид продукції, тобто монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма

прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів

максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація

прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

 що виробляти ?

 яким чином виробляти?

 для кого призначаються результати виробництва?

Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.

Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може

мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у

довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не

зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Виробничі відносини на мікрорівні — це, передусім, технологічні відносини. Технологія —

це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як

сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність

виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва.

«Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції, яка показує

залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів

(Х), що для цього використовуються:

Q = f (х

, х

, …, х

, …, x

). (6.1)

Якщо весь спектр комбінацій факторів виробництва прийняти як витрати праці (L) і

капіталу (К), то виробнича функція може бути визначена так:

Q = f (L, K), (6.2)

де Q — максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного

співвідношення праці та капіталу).

Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна) відображає

максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів

виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів:

Q = f (X). (6.3)

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного кількісного поєднання змінного

ресурсу з незмінною кількістю інших ресурсів, називається сукупним продуктом (ТР).

Величина сукупного продукту змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

Середній продукт (AР) відображає середню віддачу (продуктивність) змінного фактора,

тобто загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х:

AP 

. (6.4)

Граничний продукт (МР) — це приріст загального обсягу виробництва (додатковий

продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову

одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва:





(6.5)

де ТР — приріст обсягу виробництва; Х — приріст змінного фактора.

Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих кількостях, то

граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад,

гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає

центральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни

фактора виробництва обгрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових

одиниць змінного фактора.

До найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі належать також

витрати виробництва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів

виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного

обсягу продукції, становлять його витрати виробництва.

У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати — це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у

певному обсязі.

З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання будь-якого ресурсу

для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві

іншого (альтернативного) товару. Витрати, що виникають як результат втрачених

можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними,

або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні

витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого

альтернативного способу використання цих ресурсів.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не містять у собі

вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є

власністю підприємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є

власністю підприємства, називаються неявними витратами.

Явні витрати — це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних

виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. Економічні

(альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати.

Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними витратами

(ТС).

Середні сукупні витрати (АТС) — це кількість сукупних витрат виробництва, що

припадає на одиницю випуску продукції:

ATC 

. (6.6)

Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із

виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами

розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції.





. (6.7)

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або

зменшення обсягу виробництва.

Валовий (сукупний, загальний) виторг — це сума коштів, яку одержала фірма від

реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на

обсяг продажу (Q):

TR = PQ. (6.8)

Сукупний прибуток — це величина, на яку валовий виторг (TR) підприємства перевищує

його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом і бухгалтерськими

витратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між

економічними витратами та виторгом підприємства.

Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває усі свої

витрати. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого відмовляються власники

підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати,

вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до

внутрішніх витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити

та утримати ресурси в межах даного виробництва.

Зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу і сукупних витрат змінюються

по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме від обсягу випуску

продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і

реалізації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток. З цією метою

обчислюється граничний виторг (MR), тобто приріст загального виторгу підприємства в

результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю:





. (6.9)

Середній виторг (AR) — це виторг підприємства в розрахунку на одиницю продукції:

AR 

. (6.10)

16. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. (15)

17. Витрати виробництва за короткостроковий період.

Аналізуючи формування витрат у короткотерміновому періоді, потрібно розмежувати їх на

постійні та змінні. Постійні витрати (FC) не залежать від обсягів виробництва. Більше того,

вони існують навіть тоді, коли виробництво взагалі припиняється. Справа в тому, Що, як

виходить із самого визначення короткотермінового періоду, він недостатній для зміни

передусім обсягів капіталу. Постійними витратами можуть бути видатки, пов'язані з

виплатою орендної плати, відсотки за отриманий кредит, амортизація тощо.

Змінні витрати (VC) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються для

виробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна плата робітників,

витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії для виробничих цілей тощо.

У мікроекономічному аналізі широко використовуються показники не тільки загальних

витрат, а й середніх: середні сукупні (АТС), середні постійні (AFC) та середні змінні

(AVC) витрати:

Особливе значення в дослідженні поведінки виробника на ринку надається граничним

витратам, які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту

обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витрат

коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції:

Граничні витрати в короткотерміновому періоді не залежать від постійних витрат. На їхній

рівень впливають тільки змінні витрати.

Для з'ясування закономірностей динаміки витрат залежно від обсягів виробництва

скористаємося умовними даними про виробництво стільців (табл. 6.2). На їхній основі

можна побудувати відповідні криві.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива

матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до осі обсягу виробництва (рис. 6.5).

Зображення кривої змінних витрат дзеркально відбиває форму кривої сукупного продукту

змінного фактора. Кожна точка цієї кривої відповідає мінімальним затратам праці, що

йдуть на виробництво відповідного обсягу продукції. Крива матиме вигляд зростаючої з

поступовим затуханням лінії. У перспективі вона досягне точки зламу,

після якої подальше зростання змінних витрат не супроводжуватиметься збільшенням

обсягів виробництва. Однак цей відрізок кривої не може бути складовою функції витрат,

оскільки не відповідає вимозі її визначення (це не будуть мінімальні витрати, необхідні для

отримання заданого обсягу виробництва, оскільки його можна одержати при менших

витратах).

Крива сукупних витрат показує зміни загальної вартості факторів, що використовуються у

виробництві, залежно від збільшення обсягів виробництва. Вона матиме таку саму форму,

як і крива змінних витрат, однак проходитиме вище на величину постійних витрат.

Середні витрати для будь-якого обсягу виробництва дорівнюють тангенсу кута нахилу

променя, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривій сукупних

витрат (наприклад, точку N). Мінімального значення середні витрати набувають у точці, де

кут нахилу променя буде найменшим, тобто в точці його дотику до кривої сукупних витрат

(точці М). Аналогічне можна сказати і про середні змінні витрати. Якщо будувати їх криву,

то вона поступово буде наближатися до кривої середніх сукупних витрат (рис. 6.6).

Граничні витрати — це нахил кривої сукупних витрат, тобто тангенс кута дотичних,

проведених до кож-