Шпаргалка - Історія економічної думки

Подождите немного. Документ загружается.

1. Господарство як підсистема суспільства та об’єкт економічних наук.

Як складова суспільства, господарська сфера покликана забезпечити

розв'язання однієї з ключових задач — створення матеріальних благ і

послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і

суспільства загалом. Ця функція охоплює існування відносно відокремленої

структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як

цілісне утворення та підсистема суспільства. Остання також розглядається

на засадах системного підходу, має власну структурну будову, кожний

складник якої виконує відповідно відтворювальну інтеграційну, цільову та

адаптивну функції.

Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом

еволюції суспільного поділу праці та форм власності па засоби

виробництва. Поділ праці дозволяє більш ефективно здійснювати

виробництво матеріальних благ і послуг внаслідок спеціалізації виконання

окремих виробничих операцій та використання нової техніки та технології,

які виникають під тиском змінподілу праці. Власність на засоби

виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливість

впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва. Суспільний

поділ праці та історичні форми власності на засоби виробництва характе-

ризують рівень функціональної та соціальної (структурної) диференціації

господарської системи суспільства.Тому вони утворюють найміцніші

підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої

формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії

репрезентують господарську систему суспільстваТому вони утворюють

найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках

якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії

репрезентують господарську систему суспільства.

Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва

обумовлюють не тільки певні історичні типи господарських одиниць

(форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від

суспільства в цілому. Унаслідок цього виникає потреба їхньою взаємодії

між собою та суспільством як цілим (державою). Вона здійснюється у

формі взає-мообміну благами і послугами, що історично мав різний харак-

тер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалізації

(реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (натуральну, товарну,

товарно-грошову). Обмін є засобом Інтеграції господарств, чисельність і

різновиди яких постійно зростають завдяки диференціації господарської

сфери суспільства. Взаємодія між окремими господарськими одиницями та

державою здійснюється на основі встановлених правил і норм. Сукупність

суспільних норм та механізмів їх додержання в господарській сфері

утворює суспільне середовище господарської діяльності, яке є важливою

складовою господарства суспільства. Його формування здійснює держава,

яка реалізує вплив з боку цілісності суспільства на окремі господарські

одиниці способом формування економічних інститутів, проведення

економічної політики, здійснення економічних реформ.. Господарство сус-

ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм господарств),

що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в

рамках установленого інституційного середовища. І лише в єдності всіх

складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних

процесів певної господарської системи.

Господарська система є об'єктом різних економічних наук, кожна з яких має

власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя.

Історія економіки та економічної думки досліджує генезис господарської

сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-

еко-номічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирапня та опису

історичних фактів до формування власного предмета дослідження,

установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

2. Особливості історико-економічного аналізу суспільств в межах

формаційної і цивілізаційної парадигм.

Історія економіки у своїх дослідженнях спирається на низку

фундаментальних положень, методологічних підходів, що у своїй єдності

утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва.. Від розуміння природи

суспільства, причин і тенденцій його історичного розвитку залежить і

науковий аналіз його складової — господарської сфери.

Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної

парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав

у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької,

феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-екоиомічних

формацій. Утім вразливість формаційної парадигми для аргументованої

критики її фундаментальних постулатів, невідповідність її висновків

реальному перебігу історичних подій, ідеологічна заангажованість призвели

до відмови переважної більшості дослідників від її постулатів. Тому

виникла необхідність розглядати суспільні процеси на засадах

цииілізаційної парадигми.Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати

людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного

розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної

цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Самобутність

кожної цивілізації та особливості суспільства, що входить до неї, взаємодія

між цивілізаціями та суспільствами є фундаментальною характеристикою

їхнього історичного розвитку. Форми такої взаємодії постійно змінювалися

від війн, поглинань до співіснування, культурногота економічного

взаємообмінів, формування інтеграційних утворень.

Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить

людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом.Основні

рисиз точки зору цмвілізац.парадигми: 1).Самобутність-відносно

відокремлене самостійне існування.2).Внутрішня

структурованість.3).Самоорганізованість.4).Наявність внутрішніх джерел

самороз-ку.5).Особлив. духовно-культур. цінностей, що утвор. центр і

відображ. цілісність сус-ва.Історично утвердилися два типи цивілізацій, які

характеризують східну і західну гілки розвитку людства. До першої нале-

жать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близькосхідна

(мусульманська), до другої— східноєвропейська, західноєвропейська,

латиноамериканська. Історичний розвиток кожного суспільства

обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить.

Цивілізаційні фактори репрезентовані специфікою духовно-культурних

цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя

суспільства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-

якій сфері суспільства.

3. Зміст цивілізаційної парадигми як прояв нової загальнонаукової методології

досліджень.

Методологічною основою сучасних історико-економічних досліджень

ринкового господарства стає цивілізаційна парадигма суспільного розвитку,

яка, не відкидаючи формаційного підходу, значно розширює дослідницьку

базу наукового пошуку. Цивілізаційна парадигма передбачає врахування

впливу на економіку не лише продуктивних сил, соціально-економічних та

техніко-економічних відносин, а також політичної, культурної, соціальної,

релігійної та інших сфер суспільного життя. В центрі аналізу стає людина з

її індивідуа льним світом, причому наголошується на первинність

соціогенезу у формуванні людини, її світоглядних позицій і поведінки. В

межах цивілізаційної парадигми стає можливим вивчення економічних

процесів у динаміці, що особливо важливо для історико-економічних

дисциплін. Пізнання економічних явиш та інститутів через аналіз їхнього

генезису і розвитку, дослідження їхньої структури і функціонування дає

можливість більш повно і глибоко розкрити економічну сутність зазначених

явиш та інститутів. Системний аналіз, як один із сучасних методів, також

розширює горизон ти історико-економічних досліджень. Оскільки з позицій

сучасної науки еко номічна система є підсистемою суспільства в цілому,

вона (економічна систе ма), з одного боку, може розглядатися як відносно

самостійне утворення, а з іншого, — як тісно пов'язане з суспільним

розвитком через сукупність взаємо зв'язків, в тому числі і неекономічних.

На цій основі стає можливим не тільки цілісний, більш глибокий аналіз

ринкової економічної системи та відобра ження її генезису у працях

українських економістів, але й розуміння порефор меного розвитку

суспільства в цілому, його особливостей, виокремлення політичних,

історичних, суспільних чинників, які як стимулювали процеси становлення

ринкових відносин в країні, так і гальмували їх. На основі зазначених

методологічних підходів стає можливим цілісний аналіз ринкових уявлень

дослідників пореформеної доби, з'ясування сутності окремих складових

ринкової системи, способів їхньої взаємодії та закономір ностей розвитку.

Особливий наголос ставиться на інституціональних аспектах вищезазна

чених проблем. В українській економічній думці на основі методології німе

цької історичної школи дослідження суто економічних чинників ринкової

економіки доповнювалися вивченням правових, етичних, культурно-історич

них аспектів ринкових відносин. Українські економісти обґрунтовували

необхідність соціальних реформ, доцільність, напрями та межі

регуляторного впливу державних інститутів на економічні процеси. Таким

чином, методологія їхніх досліджень була співзвучною до методів аналізу

сформованої набагато пізніше школи інституціоналізму, характерні риси

якої відомий японський економіст Т. Негіші вбачав, зокрема у 1) розча

руванні у неокласичній економії, її абстрактних, статичних і заснованих на

ге доністських та атомістичних уявленнях про людську природу; 2)

необхідності інтеграції економічної теорії та інших суспільних наук, таких

як соціологія, психологія, антропологія і юриспруденція, або те, що можна

назвати вірою у переваги багатодисциплінарного підходу; 3)

незадоволеності каузальним ем піризмом класичної і неокласичної

економіки, яка виражалася у пропозиціях проводити деталізовані кількісні

дослідження, 4) прагненні до більшого суспільного контролю над бізнесом,

іншими словами, позитивному ставленні до державного втручання в

економіку

4. Характеристика системно-синергетичного підходу до аналізу суспільних та

господарських процесів.

Зміст системно-генетичного підходу полягає в розкритті умов зародження,

розвитку і перетворення системи.Відносно новим фундаментальним

методом пізнання е синергетичний підхід.Сутність синергетичного

(синергійного) підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та

становлення нових упорядкованих структур. Він реалізується в дослідженні

систем різної природи: фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних,

інформаційних, екологічних та ін. Предметом синергетики є механізми

спонтанного формування і збереження складних систем, зокрема тих, які

перебувають у стані стійкої нерівноваги із зовнішнім середовищем. У сферу

його вивчення потрапляють нелінійні ефекти еволюції систем будь-якого

типу, кризи і біфукацїі - нестійкої фази існування, які передбачають

множинність сценаріїв подальшого розвитку. 3 позицій синергетичного

підходу неможливо традиційними детерміністськими методами вивчати

розвиток складноорганізованих систем. Як відомо, нестійкість системи

розглядається як перешкода, що потребує обов'язкового подолання.

Жорсткі причинно-наслідкові зв'язки поступального розвитку мають

лінійний характер. Сучасне визначається минулим, а майбутнє -

сьогочасним. Синергетичний же підхід передбачає ймовірне бачення світу,

базується на дослідженні нелінійних систем. Образ світу постає як

сукупність нелінійних процесів. Ідея нелінійності включає багатоварі-

антність, альтернативність шляхів еволюції та її незворотність. 3а

допомогою синергетичного підкоду вивчають дисипативні (нестійкі,

слабоорганізовані) складні системи. Суть теорії нестабільності (теорії

дисипативних структур) полягає в тому, що стан нерівноваги систем

спричинює порядок та безпорядок, які тісно поєднані між собою.

Нерівноважні системи забезпечують можливість виникнення унікальних

подій, появу історії Універсуму. Час стає невід’ємною константою ево-

люції, оскільки в нелінійних системах у будь-який момент може виникнути

новий тип рішення, який не зводиться до попереднього. Синергетичний

підхід демонструє, яким чином і чому хаос може розглядатися як чинник

творення, конструктивний механізм еволюції, як з хаосу власними силами

може розвиватися нова організація. Інструментарій синергетичного підкоду

дає змогу визначити, що: 1) складноорганізованим системам неможливо

нав'язати напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти (через слабкі

впливи) процесу самоорганізації; 2) неможливо досягти одночасного

поліпшення відразу всіх важливих показників системи 3) при кількох

станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при

лінійному зростанні ентропії (невизначеності ситуації); 4) для складних

систем існують декілька альтернативних шляхів розвитку; 5) кожний

елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з

іншими елементами; 6) складна нелінійна система в процесі розвитку

проходить через критичні точки (точки біфукації), в яких відбувається

розгалуження системи через вибір одного з рівнозначних напрямів її

подальшої самоорганізації; 7) управляти розвитком складних систем

можливо лише в точках їх біфукації за допомогою легких поштовхів, сума

яких має бути достатньою для появи резонансу - достатньої амплітуди

коливань як усередині системи, так і відносно впливів зовнішнього

середовища. Тобто, чим меншою є сума впливів на більший об’єкт або

процес у момент біфукації складноорганізованої системи, тим більшим є

кінцевий синергетичний ефект. "Синергетично" мислячий історик, куль-

туролог, політолог, економіст, таким чином, уже не можуть оцінювати те чи

інше рішення через прямолінійне порівняння попереднього та наступного

станів: вони мають порівняти реальний перебіг наступних подій з

імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні. Для

ефективного використання синергетичного підходу необхідно:а) виділити

та охарактеризувати (у поняттях формальної логіки) складну систему або

процес, які потребують синергетичного впливу; 6) дослідити стратегію її

розвитку, описати можливі рівні її свободи, тобто рівноможливі напрями і

шляхи її розвитку; в) здійснити факторний аналіз можливих шляхів її са-

моорганізації; г) визначити мету або бажаний результат (у яких конкретно

аспектах необхідно змінити стан даної системи); д) розробити

номенклатуру (перелік) слабких впливів, що сприятимуть самоорганізації

хаотичної системи, а також тактику їх застосування; е) правильно

визначити критичний момент біфукації досліджуваної системи.

Продуктивним є застосування синергетичного підходу до аналізу

самоорганізації соціальних систем, узгодження їхніх рушійних сил -

мотиваційних спрямованостей соціальних об’єктів на основі певних

духовних та культурних цінностей задля досягнення екологічної рівноваги

між соціоантропосферою та біосферою планети, котрі разом утворюють

цілісну систему. Комплекс синергетичних категорій про моделі са-

моорганізації у науках про людину й суспільство допомагає по-новому

осмислити традиційні проблеми антропології, історії, культурології,

соціальної психології та етики, розкриваючи при цьому маловідомі

причинні залежності. Синергетика як теорія самоорганізації дає ключ до

розуміння не лише механізмів нестабільності, а й механізмів стійкості

складних систем.

5. Історичний розвиток господарської системи, її стан та особливості

функціонування на певних історичних етапах розвитку суспільства.

Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у

привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було

притаманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Неолітична

революція привела до появи відтворювального господарства та виникнення

рільництва і скотарства як важливих характеристик суспільств первісних

цивілізацій (протоци-вілізацій).

Формування в період так званого осьового часу (VIII-—ІІ ст. до и. є.)

світових цивілізацій відкриває новий період у розвитку господарської

сфери суспільств, яка змінюється під впливом як внутрішніх (економічних),

так і зовнішніх (цивілізаційних) чинників. Тому в історичних формах

господарств виявляються рівень суспільного поділу праці, розвиток техніки

і технологій, наявні природні умови, а також форми власності на ресурси,

особливості здійснення влади, економічні інститути. Індивід як центральна

постать господарської сфери може виступати як член поліса— господарь

домогосподарства, кріпак чи феодал, найманий працівник або підприємець

.Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з античних часів, коли з

'явилися відносно незалежний індивід і територіальна община як одна з

перших форм організації суспільства Індивідів, котрі діють самостійно.

їхня особиста залежність від общини відображена в общинній формі

власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарської

діяльності. Наявний рівень розвитку поділу праці спричинив натуральний

характер виробництва і спорадичний обмін. Домінування військово-

політичних цілей на перше місце висувало загарбницький спосіб отримання

матеріальних благ і послуг, одним з яких були раби. Основним суб'єктом

господарювання став власник домашнього господарства, який особисто, з

рабами та членами родини, виробляв необхідні для власного споживання

блага. Поділ праці здійснювався згідно з престижністю окремих видів робіт,

фізичними можливостями чоловіків та жінок різного віку.

Основними формами господарювання в Афінах та Спарті були латифундії

та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в

колоніях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та гос-

подарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного індивіда тощо.

Кожній з цих форм господарювання притаманний свій статус індивідів, що

господарюють, різні обсяги прав власності па ресурси, форми та способи

впливу на людей в економічній сфері з боку суспільства.

В їх підґрунті лежить різна форма суспільної залежності індивідів від

общини. Таку систему господарювання доцільно класифікувати як

общинну, маючи на увазі територіальну, а не кровно споріднену общину. В

економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами

мала характер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні

економічні зв'язки, а домінантного значення набували зв'язки з полісом,

органами державного управління господарською сферою суспільства.

Перші форми господарських систем виникли внаслідок розпаду

кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного

господарювання сімей. У цей період виникли власність на засоби

виробництва, що стало основою незалежного господарювання, перші

форми суспільства, що об'єднують самостійних індивідів, та держави й

органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів.Після

розпаду Римської імперії, в період раннього середньовіччя, на території

Західної Європи існував общинний тип організації суспільства, який

найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система

німецької марки мала низку особливостей. На відміну від античної общини,

базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за

територіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне

господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община

існувала як збори власників домогосподарств для розв'язання спільних

проблем.За своєю природою община мала корпоративний характер.Основу

домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і

осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась

користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом.

Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою,

рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у

спадок. Функціями общини було створення умов функціонування

домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб,

організація робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних

та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єднувала рівних, з

однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки

перед общиною на засадах асоціації.

Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної системи

обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що

являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами

користування лісом і пасовиськом»

, які належали общині. Поряд з ними

існували помістя— великі землеволодіння графів, герцогів (сеньйорів), які

були надані їм королем. В епоху пізнього феодалізму суттєво

змінилась організація суспільств Західної Європи. Відбулися перехід від

територіального до централізованого способу здійснення влади,

зосередження основних повноважень у руках короля, зміна структури

суспільства. Втрата феодалами судових функцій, права мати власну озбро-

єну дружину, права збору податків та виконання інших функцій підірвали

їхнє панівне становище. Здійснення владної функції було покладено на

адміністративну систему державних органів управління. Виникла нова

форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими

короля.Умовне землеволодіння, в основі якого лежала всебічна особиста

залежність індивідів, поступово почало втрачати свою актуальність і

набувати рис приватної власності на землю. Феодали перетворювалися на

земельних аристократів.

Дедалі активнішу роль почали відігравати міста, що масово з'являлися на

перехресті шляхів сполучення і спершу були місцем поселення торговців.

Ключовою функцією міст стало забезпечення обміну предметами першої

необхідності. Велика потреба в грошах представників влади сприяла

розвитку міст, які одержували від феодалів та короля привілеї і вольмості.

Міста стали осереддям свободи людей, що там мешкали.Принцип асоціації,

особиста незалежність індивідів обумовили особливості господарського

життя в містах. Виникли добровільні об'єднання різного типу — ганзи,

гільдії, цехи, що охоплювали як виробництва, так і сферу обміну. Головна

мета таких утворень полягала в об'єднанні заради захисту власних інтересів,

одержанні певних привілеїв, здійсненні координації виробництва, цін, збуту

тощо. Так почали з'являтися перші форми економічних організацій як

принципово нових форм господарств та способу взаємодії між ними.

Проникнення принципів рівності і свободи в господарську сферу

суспільства обумовило появу ринкової економічної системи, найбільш

глибокою основою якої стали утвердження приватної власності на ресурси,

еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції, постійно зростаючий

поділ праці. Ця система спочатку була представлена локально як ринкове

господарство міст, а згодом набула більш широкого масштабу.

Ринкова економічна система, перші паростки якої з'явились у містах

феодального суспільства, розпочала свій шлях становлення і розвитку в

Європі завдяки: демократичним революціям, які змінили характер влади і

відкрили путь для утвердження приватної власності; промисловій

(індустріальній) революції, яка піднесла на небачену висоту поділ праці й

обсяги створення благ і послуг, включила в обмін не тільки готовий

продукт, а й ресурси; ринок охопив промисловість; римському праву;

реформації церкви і просвітництва. Усе це дало змогу сформулювати нові

цілі та цінності суспільства, які впливали на всі боки життя, зокрема на

господарську діяльність людей.

6. Типи господарських систем та аналіз їх змісту.

2.2. Типи господарських систем Сучасна ринкова економіка представлена

кількома типами господарських систем. Англійський економіст Фрідріх фон

Хайєк особливо відзначає 'випереджальну події' ділову активність, ініціативу і

самостійність господарюючих суб'єктів, що діють у специфічних умовах даних

господарських систем. Самі господарські системи можуть підрозділятися на

кілька типів. Під господарською системою розуміється система виробничо-

економічних відносин, що визначає порядок взаємодії господарюючих

суб'єктів в рамках певних правил і умов, обговорених або встановлених

законодавством цієї держави. В останні два сторіччя в світі діяли різні типи

господарсько-економічних систем. У ринковій економіці ціни на товари і

послуги встановлює ринок під впливом попиту. Згідно з чинним на ринку

закону попиту, обсяг покупок обернено пропорційний рівню цін. При

зниженні цін зробити покупку може більше число споживачів, а при

підвищенні цін - кількість покупців скорочується. Рис. 2.1. Тенденції розвитку

господарських систем У рамках певних господарських систем можуть існувати

різні моделі ринкових економік. Всі вони широко представлені в сучасному

світі. З усіх господарських систем ринкова система виявилася найбільш

гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до мінливих

внутрішніх і зовнішніх економічних умов. У другій половині XX ст., Коли

широко розгорнулася науково-технічна революція і стала особливо швидко

розвиватися виробнича та соціальна інфраструктура, держава стала набагато

активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв'язку з цим

змінився господарський механізм, організаційні форми господарської

діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами (табл. 2.1). У

розвинутій ринковій економіці господарський механізм зазнає суттєвих змін.

Планові методи господарювання отримують подальший розвиток в рамках

окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. У той же час на

макро-рівні розвиток планових методів пов'язане з державним регулюванням

економіки. Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог

ринку, в результаті і ключові завдання економічного розвитку отримують нове

рішення. Так, питання про обсяг і структуру вироблюваної продукції

вирішується на основі маркетингових досліджень в рамках фірм, а також

аналізу пріоритетних напрямків НТП, прогнозу розвитку суспільних потреб на

макро-рівні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застарілих

товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції. Маркетингова

система управління виробництвом створює можливість ще до початку

виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що виробляють

основну масу товарів даного виду, у відповідність до суспільно необхідними

витратами. Державні галузеві та загальнонаціональні програми (плани) також

впливають на обсяг і структуру вироблюваних товарів і послуг, забезпечуючи

їх більшу відповідність змінюються суспільним потребам. Завдання

використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі

стратегічного планування з урахуванням найбільш перспективних галузей. У

той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається за

рахунок бюджетних асигнувань, державних загальнонаціональних і

міждержавних програм, проведення НІОК в пріоритетних напрямках НТР.

Наприклад, в даний час реалізуються загальноєвропейські програми 'Еврика' і

'Еспріт'. Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного

продукту (ВНП) вирішується не тільки на основі традиційно сформованих

форм, але і доповнюється виділенням все більших ресурсів як великими

компаніями, так і державою для вкладень у розвиток людського фактора

(фінансування систем освіти, в тому числі перепідготовки працівників різної

кваліфікації, вдосконалення медичного обслуговування населення, соціальні

потреби). На соціальне забезпечення, реалізацію численних програм боротьби

з бідністю в розвинених країнах в даний час прямує не менше 30-40% всіх

державних бюджетних асигнувань. Одночасно великі фірми піклуються про

своїх співробітників, прагнучи активізувати роботу персоналу, підвищити

продуктивність праці, скоротити втрати робочого часу і тим самим зміцнити

власну конкурентоспроможність. Традиційна господарська система. У

економічно слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система, яка

базується на відсталої технології, широкому поширенні ручної праці,

багатоукладності економіки. Багатоукладність економіки означає існування в

даній економічній системі різних форм господарювання. У ряді країн

зберігаються натурально-громадські форми, засновані на громадському

колективному веденні господарства та натуральних формах розподілу

створеного продукту. Величезне значення має дрібнотоварне виробництво.

Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій

праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібне товарне

виробництво представлене численними селянськими ремісничими

господарствами, які домінують в економіці. В умовах відносно слабо

розвиненого національного підприємництва величезну роль в економіці

розглянутих країн часто грає іноземний капітал. У житті суспільства

переважають освячені століттями традиції і звичаї, релігійні та культурні

цінності, кастове і становий розподіл, що стримують соціально-економічний

прогрес. Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в

рамках різних укладів. Традиційною системі властива активна роль держави.

Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного доходу,

держава направляє кошти на розвиток інфраструктури і надання соціальної

підтримки найбіднішим верствам населення. Адміністративно-командна

система (централізовано-планова комуністична). Ця система панувала раніше в

CCCР, країнах Східної Європи і в ряді азіатських держав. В останні роки

багато вітчизняні та зарубіжні економісти в своїх роботах спробували дати її

узагальнену характеристику. Характерними рисами адміністративно-

командної системи є: суспільна (а в реальності державна) власність практично

на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в

специфічних формах, централізоване економічне планування як основа

господарського механізму. Господарський механізм адміністративно-

командної системи має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше,

безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру - вищих

ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських

суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл

продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між

окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською

діяльністю за допомогою переважно адміністративно-розпорядчих методів, що

підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці. При надмірній

централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського

механізму та економічних зв'язків. За своєю природою бюрократичний

централізм не здатний забезпечити зростання ефективності господарської

діяльності. Справа тут насамперед у тому, що повне одержавлення

господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію

виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що утвердилися у всіх

галузях народного господарства і підтримувані міністерствами і відомствами,

при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки

і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки

характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів у разі

виникнення диспропорцій у народному господарстві. У країнах з

адміністративно-командною системою рішення загальноекономічних задач

мало специфічні особливості. Згідно з пануючими ідеологічними установками

задача визначення обсягу і структури продукції вважалася дуже серйозною і

відповідальною, щоб передати її рішення безпосереднім виробникам -

промисловим підприємствам, колгоспам і радгоспам. Тому структура

суспільних потреб визначалася безпосередньо центральними плановими

органами. Однак, оскільки деталізувати і передбачати зміна суспільних потреб

в таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно

завданням задоволення мінімальних потреб. Централізоване розподіл

матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі

безпосередніх виробників і споживачів відповідно до заздалегідь вибраними в

якості 'громадських' цілями і критеріями на основі централізованого

планування. Значна частина ресурсів згідно панував ідеологічними

установками спрямовувалася на розвиток військово-промислового комплексу.

Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко