Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

341

Глава 21. Страховий ринок

компаній отримали страхових премій на суму 12 853,5 млн грн, що

становило 3,02 % від ВВП країни (у 2004 р. — 5,6 %).

§ 3. Регулювання страхового ринку

Регулювання страхового ринку може здійснювати як держава, так

і спеціально створені для цього організації.

Система державного регулювання страхового ринку включає такі

складові:

1) законодавство, що регулює страхову сферу;

2) інституціональну систему державно-правового регулювання

страхового ринку;

3) непрямі економічні регулятори.

У Законі України «Про страхування» визначається, що державний

нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання

вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку

страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховика та

захисту інтересів страхувальника.

Відповідно до «Концепції розвитку страхового ринку України до

2010 року», основними принципами розвитку діяльності страхових

організацій в Україні є:

вільний рух капіталів та страхових послуг на території України;

захист прав споживачів страхових послуг;

вільний вибір страховика споживачем страхових послуг;

прозорість діяльності учасників страхового ринку;

уніфікація процедур страхування;

використання міжнародного досвіду;

державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також

формування системи попереджувального (пруденційного) нагляду;

невтручання з боку органів державної влади в поточну діяльність

учасників страхового ринку;

узгодження напрямів розвитку страхового ринку з напрямами роз-

витку фінансового сектору економіки;

рівність перед законом усіх учасників страхового ринку;

функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.

Механізм державного регулювання страхового ринку перед-

бачає:

удосконалення системи ліцензування страхової діяльності;

запобігання неплатоспроможності (банкрутству) страховиків;

впровадження нових інформаційних технологій, електронної звіт-

ності страховиків;

342

Розділ ІV. Макроекономіка

удосконалення моніторингу діяльності страховиків;

сприяння створенню фондів страхових гарантій, фондів гаранту-

вання страхових виплат за договорами страхування життя;

забезпечення першочерговості задоволення вимог страхувальників

у загальній черзі інших кредиторів.

В Україні на сучасному етапі головний нагляд за страховим ринком

здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Комісія була створена 12 грудня 2002 р., розпочала свою практичну

діяльність 2003 р. як колегіальний орган, покликаний розробляти і

реалізовувати стратегію розвитку ринків фінансових послуг, проводи-

ти ефективну державну політику в цій сфері, впроваджувати міжна-

родний досвід і захищати права споживачів фінансових послуг. Комісія

повинна вирішувати такі завдання у сфері надання страхових по-

слуг:

проведення ефективної державної політики у сфері страхових по-

слуг;

розробку і реалізацію стратегії розвитку ринків страхових по-

слуг;

здійснення державного регулювання і нагляду за наданням страхо-

вих послуг і дотриманням законодавства у цій сфері;

захист прав споживачів страхових послуг;

узагальнення практики застосування законодавства України з пи-

тань функціонування ринків фінансових послуг, розробку і внесення

пропозицій щодо удосконалення законодавства;

впровадження системи фінансового моніторингу небанківських

фінансових установ відповідно до вимог законодавства з питань проти-

дії та запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло-

чинним шляхом;

впровадження міжнародних правил розвитку ринку страхових по-

слуг;

сприяння інтеграції в європейський і світовий ринки страхових

послуг.

На сучасному етапі відбувається формування глобального стра-

хового ринку, сутність якого визначається щільним переплетенням

усієї сукупності фінансових відносин, за допомогою яких національні

ринки впливають один на одного і світовий ринок у цілому.

Ознаками глобалізації страхового ринку є: прискорення концентра-

ції страхового капіталу, а також активний процес купування акцій і

злиття страхових компаній різних країн; інтернаціоналізація і геогра-

фічний перерозподіл ризиків; інтернаціоналізація фінансових операцій

страховиків.

343

Глава 21. Страховий ринок

Інтеграційні явища в страховому бізнесі обумовили появу міжна-

родних установ, які беруть на себе певні керуючі функції. На європей-

ському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує

саморегулювання і державне регулювання. Саморегулювання здійсню-

ється міжнародними об’єднаннями страховиків. Головне з них у Євро-

пі — Європейський комітет зі страхування — ЄКС (Comite Europeen

des Assurances, CEA), створений у 1953 р. як консультаційний і коор-

динаційний центр, покликаний сприяти розвитку страхування в Євро-

пі і представляти інтереси європейського страхового ринку в міжна-

родному масштабі. Напрямки роботи ЄКС — це сприяння формуванню

страхової культури в суспільстві, організація конференцій, видавнича

діяльність у галузі страхування, розвиток інформаційного забезпечен-

ня страховиків, участь у розробці міжнародних норм права, захист еконо-

мічних інтересів учасників національних ринків у взаєминах з їхнім

урядом та ін.

Метою Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою ді-

яльністю (IAIS) є забезпечення кращого контролю за сферою страху-

вання та створення сприятливих умов для розвитку страхової діяль-

ності на світовому ринку. До складу IAIS входять понад 100 органів

нагляду за страховою діяльністю з усього світу та понад 60 спостері-

гачів, серед яких страхові та перестрахові компанії, професійні асоці-

ації, міжнародні фінансові інститути тощо.

Створено Суспільну раду зі страхової діяльності країн-учасниць

СНД при Виконавчому комітеті СНД.

Законодавство України передбачає можливість діяльності організацій

на засадах саморегулювання. У 1992 р. було створено Лігу страхових

організацій України (ЛСОУ) як добровільне об’єднання страховиків.

З 1994 р. діє спеціалізоване об’єднання страховиків, які здійснюють

обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників тран-

спортних засобів, що є гарантом платоспроможності своїх членів щодо

страхових зобов’язань з цього виду страхування — Моторне (транспорт-

не) страхове бюро України (МТСБУ). За галузевою ознакою в 1996 р.

створено Ядерний страховий пул (ЯСПУ). Це угода між страховиками

про прийняття на себе ядерних ризиків. В Україні діє Асоціація страхо-

виків в аграрному секторі, два сільськогосподарські страхові пули.

У 1998 р., відповідно до Повітряного кодексу України, створено Авіа-

ційне страхове бюро та, відповідно до Кодексу торговельного мореплав-

ства України, — Морське страхове бюро України (МСБ). У 1999 р. за-

сновано Асоціацію «Українське медичне страхове бюро» (УМСБ).

Ефективне регулювання страхової діяльності вимагає наявності

низки передумов, зокрема:

344

Розділ ІV. Макроекономіка

життєздатної макроекономічної політики (тих її аспектів, що мо-

жуть впливати на структуру страхової галузі, макроекономічні та зов-

нішні ризики і недоліки, які чинять вплив на ефективність механізмів

контролю та захисту страхових компаній);

добре розвинутої інфраструктури (включаючи правові аспекти,

питання бухгалтерського обліку, платежі, прозорість та практику конт-

ролю фінансового сектору);

процедур ефективного вирішення проблем у страхових компаніях;

ринкової дисципліни (фінансова прозорість, практика корпоратив-

ного управління у сфері страхування).

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю «страхування».

2. Хто такий страховик і страхувальник?

3. Що охоплює поняття «страховий захист»?

4. З яких фондів складається сукупний фонд страхового захисту?

5. Які функції виконує страхування?

6. Назвіть критерії страхувальності ризиків.

7. У чому полягає особливість страхової послуги?

8. Порівняйте принципи добровільного та обов’язкового стра-

хування.

9. Які суб’єкти діють на страховому ринку?

10. З якою метою і як здійснюється перестрахування?

11. Які існують особливості державного регулювання страхово-

го ринку?

345

Глава 22

Фінансова система.

Державний бюджет.

Податки

§ 1. Сутність і функції фінансів.

Фінансові відносини, ресурси і системи

Термін «фінанси» походить від латинського «nansio» (дохід, платіж)

і виник в Італії у XIII–XV ст., передусім у містах Флоренції, Генуї, Ве-

неції, які були на той час великими центрами торгівлі, грошових роз-

рахунків і банківської справи. У подальшому цей термін почали пов’я-

зувати із системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів,

що мобілізуються державою для виконання своїх функцій.

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку і роль визначаються

типом економічної системи суспільства, а також природою і функція-

ми держави.

Матеріальним носієм фінансових відносин є фінансові ресурси —

специфічна форма руху грошових коштів. Вони формуються у держави

і суб’єктів господарювання за рахунок різних видів грошових доходів,

відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворен-

ня, матеріальне заохочення, задоволення суспільних потреб.

Фінансові ресурси мають грошовий вираз, але не всі кошти, що на

певний момент перебувають у розпорядженні підприємств чи грома-

дян, є фінансовими ресурсами. Це та частина коштів, що забезпечує

отримання доходу, тобто гроші (власні, позичені чи залучені), які про-

дукують гроші.

Економічна теорія вивчає не ресурси як такі, а суспільні відносини,

що виникають на основі утворення, розподілу і використання ресурсів,

досліджує закономірності розвитку фінансових відносин.

Фінанси — це: 1) система економічних відносин, що складаються

в суспільстві у процесі формування та використання фондів грошових

ресурсів; 2) цільові грошові фонди (кошти) загального призначення,

які формуються, створюються, перерозподіляються державою, її орга-

нами на основі принципів нееквівалентності і безвідплатності. Отже,

у фінансах закладена своєрідна двоїстість, оскільки вони відображають

економічні відносини і водночас є грошовими фондами.

Характерними рисами фінансів є такі:

грошова форма вираження;

безеквівалентний, розподільчий і трансфертний характер відносин;

розподіл ВВП не за допомогою цін, а через спеціальні фонди.

346

Розділ ІV. Макроекономіка

Сутність фінансів розкривають їх функції.

Розподільча функція проявляється в тому, що фінанси беруть ак-

тивну участь у розподілі і перерозподілі валового внутрішнього про-

дукту і національного доходу між суб’єктами економіки, галузями,

регіонами, сферами матеріального і нематеріального виробництва.

Через розподільчу функцію здійснюється первинний розподіл варто сті

ВВП і формування первинних доходів, грошових надходжень до різних

сфер і секторів економіки.

Відтворювальна функція фінансів полягає в тому, що вони є си-

стемою утворення і використання грошових ресурсів, які забезпечують

процес розширеного відтворення. Наприклад, у виробництві вони

органічно вписуються в кругооборот і оборот капіталу, обслуговують

його безперервний рух через послідовну зміну грошової, продуктивної

і товарної форми капіталу.

Контрольна функція означає, що фінанси є універсальним засобом

обліку і контролю з боку суспільства за процесом відтворення, дотри-

манням встановленого порядку формування, розподілу і використання

кожного виду грошових ресурсів на всіх рівнях господарювання.

Стимулююча функція зводиться до використання фінансів як ін-

струменту економічного стимулювання, їх суттєвого впливу на розви-

ток виробництва, підвищення його ефективності, є засобом мотивації

до праці. У складі фінансових стимулів можна виокремити раціональ-

не інвестування, утворення заохочувальних фондів, використання

бюджетних коштів для сприяння розвитку виробництва, встановлення

фінансових пільг або застосування фінансових санкцій.

Усі зазначені функції взаємопов’язані. Їх виконання залежить від чітких

дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності,

стабільного функціонування господарського і правового механізмів.

Фінансові відносини являють собою органічну складову економіч-

них відносин, що відображають грошові зв’язки між суб’єктами еконо-

міки на різних рівнях. Основними суб’єктами фінансових відносин є:

держава, яка володіє державними коштами і розподіляє їх, а також

отримує платежі та податки, формує державний і місцевий бюджет;

підприємства, установи, організації всіх галузей і сфер економіки,

а також підприємці, які одержують кошти від держави або від спожи-

вачів — покупців їх продукції і витрачають їх на оплату виробничих

витрат, податків, здійснення інших витрат;

домогосподарства — люди, сім’ї, які отримують гроші від держави,

підприємств та організацій у вигляді заробітної плати, пенсій, стипен-

дій, грошової допомоги та інших доходів, що йдуть на задоволення

особистих потреб або на нагромадження.

347

Глава 22. Фінансова система. Державний бюджет. Податки

Відповідно до суб’єктів, вирізняють державні фінанси, фінанси

суб’єктів господарювання та фінанси домогосподарств.

Державні фінанси — це система фондів грошових ресурсів, що

сконцентровані в руках держави і мають забезпечити виконання вла-

стивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою

яких ці функції реалізуються.

Фінансами суб’єктів господарювання є грошові ресурси, які забез-

печують процес виробництва і відтворення в межах даного підприєм-

ства (фірми), а також сукупність форм і методів їх створення та вико-

ристання.

Фінанси домогосподарств — це грошові фонди, які складаються

з прибутків, одержаних громадянами в результаті трудової, господар-

ської чи ще якоїсь форми діяльності. Їх витратна частина — всі ви-

трати і заощадження населення.

Названі вище підсистеми фінансів тісно взаємопов’язані між собою

(рис. 22.1). Саме з грошових надходжень від підприємств та населення

формуються державні фінанси за допомогою податкових і страхових

механізмів, а також гарантовані платежі. У свою чергу, державні фі-

нансові ресурси значною мірою повертаються населенню і підприєм-

ствам у формі різних виплат (заробітна плата, пенсії, стипендії, субси-

дії, дотації і капіталовкладення).

Рис. 22.1. Фінансові потоки суб’єктів фінансової системи

Взаємозв’язок сфер і ланок фінансових відносин, в процесі яких

утворюються і використовуються фонди коштів, становлять фінансо-

ву систему країни.

Виокремлюють фінансову систему в широкому і вузькому розумін-

ні. Фінансова система в широкому розумінні — це сукупність фінан-

сових відносин у країні. У вузькому розумінні — це система фінансо-

455

Ⱦɟɪɠɚɜɚ

ɉɿɞɩɪɢɽɦɰɿ,

ɮɿɪɦɢ,

ɨɪɝɚɧɿɡɚɰɿʀ ɿ ɭɫɬɚɧɨɜɢ

Ⱦɨɦɨɝɨɫɩɨɞɚɪɫɬɜɚ

348

Розділ ІV. Макроекономіка

вих закладів і організацій разом із структурними підрозділами держав-

ної податкової служби. Соціально-економічний зміст, функції і струк-

тура цих інститутів визначаються державною економічною політи-

кою.

Фінансова система — це також і система форм і методів утво-

рення, розподілу і використання фондів коштів держави, суб’єктів

господарювання і домогосподарств. З цього боку фінансову систему

утворюють дві головні складові: централізовані і децентралізовані

фінанси. Централізовані фінанси концентруються в бюджетних та

позабюджетних державних цільових фондах. За Законом України

«Про державний бюджет України на 2007 рік» до бюджетних ці-

льових фондів, крім самого Державного бюджету, відносять фонд

для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської

катастрофи і соціального захисту населення, Фонд соціального за-

хисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього середови-

ща та інші. До позабюджетних цільових фондів відносять Пенсій-

ний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасової

втрати працездатності, Фонд загально обов’язкового державного

страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

і деякі інші.

Джерелами централізованих фінансів є: надходження від підпри-

ємств, організацій та різних закладів; податки з юридичних та фізичних

осіб; надходження від державних позик.

Децентралізовані фінанси перебувають у розпорядженні підпри-

ємств, установ та громадських організацій. Джерелами децентралізо-

ваних фінансів є: прибуток і нагромадження відповідних підприємств

і організацій; частково — кошти громадян (власників акцій і облігацій);

позичкові кошти.

Окремо у фінансовій системі вирізняють фінанси страхування (со-

ціальне, особисте, майнове страхування) і фінанси системи кредиту-

вання (банківська система і парабанківська система).

Фінанси — це сфера суспільних відносин, що є об’єктом дер-

жавного впливу. Фінансова політика держави являє собою сукуп-

ність державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових

ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою її

функцій. Фінансова політика спрямована на формування максималь-

но можливого обсягу фінансових ресурсів як матеріальної бази

будь-яких перетворень, державних програм економічного і соціаль-

ного розвитку.

349

Глава 22. Фінансова система. Державний бюджет. Податки

§ 2. Державний бюджет як складова

частина фінансової системи.

Державні доходи і державні видатки

Як економічна категорія бюджет являє собою сукупність еконо-

мічних відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізич-

ними особами — з другого, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП

з метою формування і використання централізованого фонду коштів,

призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет — це також фонд фінансових ресурсів, який перебуває

в розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використо-

вується для виконання покладених на них функцій, передбачених

Конституцією.

Бюджет є й планом утворення та використання фінансових ресур-

сів держави та її складових — територіальних одиниць, який забез-

печує можливість виконання відповідними органами державної влади

та місцевого самоврядування покладених на них функцій.

Державний бюджет може складатися із загального та спеціального

фондів.

Загальний фонд бюджету включає кошти, що не мають цільового

призначення, перебувають у розпорядженні уряду і є загальними ре-

сурсами бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає бюджетні призначення на

видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.

Доходи спеціального фонду є переважно власними доходами дер-

жавних органів влади та бюджетних організацій. Ці доходи перебува-

ють безпосередньо в розпорядженні зазначених установ (а не уряду

загалом) і мають цільове призначення.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначаєть-

ся Законом України про Державний бюджет України.

Доходи держбюджету — це економічні відносини, що виникають

у держави із суб’єктами господарювання, установами, організаціями

і домогосподарствами у процесі формування бюджетного фонду кра-

їни. Форми прояву цих відносин — різні види платежів, що мають

форму коштів і мобілізуються в бюджетний фонд.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові

надходження (загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші

обов’язкові платежі); неподаткові надходження (доходи від власності

та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, до-

ходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штра-

350

Розділ ІV. Макроекономіка

фів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження); доходи від

операцій з капіталом; трансферти.

Трансферти — це кошти, одержані від органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних

організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки державного бюджету — це економічні відносини, що

виникають у зв’язку із розподілом фонду коштів держави і його ви-

користання на потреби економіки і на виконання функцій держави.

Усі видатки держбюджету можна розподілити на дві групи:

за економічним призначенням — фінансування різних сфер еконо-

міки (наприклад, виробничої і невиробничої сфери);

за функціональним призначенням — фінансування народного гос-

подарства, соціально-культурної сфери, оборони і управління, право-

охоронної діяльності; видатки на фундаментальні дослідження і спри-

яння науково-технічному прогресу.

Для того щоб конкретизувати аналіз структури грошових ресурсів

і повніше дослідити процес їх руху, звернемося до показників бюдже-

ту України у 2005 р. (табл. 22.1).

З поглибленням ринкових реформ та втіленням соціально орієнто-

ваної моделі економічного розвитку суттєво зменшується рівень ви-

датків бюджету на фінансування виробничих галузей народного гос-

подарства. Водночас передбачається:

зростання частки видатків на соціальний захист і соціальне забез-

печення населення;

досягнення постійно високої частки бюджетних видатків на освіту

і охорону здоров’я;

реалізація принципу пріоритетного фінансування науки.

За своїм станом державний бюджет може бути:

збалансованим, коли доходи бюджету дорівнюють його видаткам;

дефіцитним — з перевищенням видатків бюджету над його до-

ходами;

профіцитним — з перевищенням доходів над видатками.

Профіцит бюджету означає надійну фінансову стабільність держа-

ви, але не може бути суттєвим і тривалим, оскільки формується пере-

важно за рахунок збільшення податків.

Дефіцит бюджету виникає через різні причини: 1) необхідність

здійснення масштабних державних економічних перетворень. У тако-

му разі він відображає державне регулювання економіки; 2) внаслідок

надзвичайних обставин (війни, стихійного лиха тощо), коли звичайних

добутків бракує. Дефіцит бюджету, що виникає внаслідок цих двох

причин, називають структурним. Він є продуктом обґрунтованої дер-