Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

311

Глава 19. Кредитно-банківська система

посередникам фондової біржі — для біржових спекуляцій під за-

безпечення цінними паперами;

за строками використання: короткострокові (до одного року), се-

редньострокові (до трьох років), довгострокові (понад три роки);

за забезпеченням: забезпечені заставою (майном, майновими пра-

вами, цінними паперами); гарантовані (банками, фінансами або майном

третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво

страхової організації); незабезпечені (бланкові кредити);

за ступенем ризику: стандартні кредити та кредити з підвищеним

ризиком;

за методами надання: як разові; відповідно до відкритої кредитної

лінії; гарантовані (із заздалегідь обумовленою датою надання, за по-

требою);

за строками погашення: водночас; у розстрочку; достроково (за

вимогою кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів;

після закінчення обумовленого періоду;

за формою залучення: двосторонні (КБ — позичальник); консор-

ціумні; багатосторонні (паралельні).

Обсяги кредитів, наданих КБ України юридичним і фізичним осо-

бам, на 1 січня 2007 р. становили 245, 312 млрд грн. Протягом 2006 р.

вони зросли в 1,7 разу. Середні ставки по кредитах українських банків

на початку 2007 р. залежали від виду кредиту: підприємницькі —

15–20 % (забезпечені); на купівлю житла — 12–15 %; автокредити —

10–22 %; споживчі кредити — до 35 % річних у національній валюті.

Активні інвестиційні операції — це операції з цінними папера-

ми (акціями, облігаціями, векселями, сертифікатами): купівля цін-

них паперів для власного інвестиційного портфеля КБ; купівля-

продаж цінних паперів за дорученням клієнта; надання позик під

цінні папери.

Банківські послуги — це комісійно-посередницькі операції КБ, які

здійснюються за дорученням клієнтів і за певну плату (на комісійних

засадах). Найпоширенішими з них є:

1) інкасові операції (від італ. incasso — виручка, виторг) — опера-

ції, при посередництві яких банк за дорученням свого клієнта одержує

гроші за грошовими і товарно-розрахунковими документами (у ви-

гляді чеків, векселів, цінних паперів, іноземної валюти);

2) виплати коштів окремим особам або фірмам за акредитива-

ми (від лат. accreditivus — довірчий).

Грошовий акредитив — іменний документ, який видається банком

особі, що внесла грошову суму і бажає її отримати в іншому місті або

за кордоном.

312

Розділ ІV. Макроекономіка

Товарний акредитив використовується в розрахунках між поста-

чальником і покупцем товару: покупець відкриває акредитив у банку,

який обслуговує продавця, і дає доручення оплачувати рахунки після

відвантаження товару;

3) перекази грошей одержувачам в інших місцях. В Україні діють

понад десяток систем грошових переказів. Вони різняться географією,

вартістю послуг та часом доставки грошей. Найвідомішими є міжна-

родні системи Western Union (WU) і Money Gram (MG). Наприклад,

WU має близько 225 тис. точок у 200 країнах світу. Перекази через WU

«безадресні», тобто клієнт може отримати свій переказ у будь-якому

відділенні будь-якого банку, що працює з цією системою, в країні, куди

переказ надісланий;

4) довірчі, або трастові, послуги (англ. trust — довіра, відпові-

дальність) — діяльність банків щодо управління майном та виконання

інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів, інколи — за рішен-

ням суду. Вона ґрунтується на довірчих правовідносинах, коли одна

особа (довіритель) передає майно в розпорядження КБ (довіритель-

ного власника) для управління в інтересах третьої особи (бенефіціара).

Бенефіціаром при цьому може бути і сам довіритель майна.

Фізичним (приватним) особам КБ пропонують: тимчасове управ-

ління майном осіб, позбавлених права на управління (неповнолітні,

недієздатні особи); управління капіталом з метою одержання найвищих

прибутків; збереження цінностей (грошей, ділової документації, цінних

паперів, предметів мистецтва, коштовностей) у банківських сейфах;

сплату податків тощо.

Серед довірчих послуг для юридичних осіб (фірм) переважають:

гарантування позик; управління коштами пенсійних фондів; управлін-

ня майном; агентські послуги на ринку цінних паперів і т. ін.;

5) лізингові операції (англ. lease — орендувати, здавати в орен-

ду) — придбання КБ за власні кошти і на замовлення свого клієнта

машин, транспортних засобів та іншого обладнання з наступною пе-

редачею їх в оренду клієнту. КБ при цьому виконує функції лізингової

компанії (лізингодавця), а клієнт стає лізингоодержувачем (орендарем).

Лізинг розглядається як різновид довгострокового банківського кре-

диту, що надається в натуральній формі і погашається клієнтом у роз-

строчку;

6) факторингові операції (від лат. factor — той, хто робить) — фі-

нансування під уступку права грошових вимог фірм-клієнтів до по-

купців їхньої продукції або послуг з наступною інкасацією (одержан-

ням за ними грошей). Це відбувається так. Продавець продукції

укладає договір з банком (фактором) про факторингове обслуговуван-

313

Глава 19. Кредитно-банківська система

ня. Потім продавець відправляє товар своєму покупцю на умовах від-

строчки платежу, а покупець передає йому документи, які підтверджу-

ють поставку. Продавець направляє одержані документи банку. Той

протягом 5–10 днів після одержання документів перераховує на раху-

нок продавця продукції авансовий платіж у розмірі до 90 % від суми,

вказаної в документах. Коли ж настане час розрахунку за продукцію,

банк одержує за товарно-розрахунковими документами повну вартість

товару вже від покупця товару. Після цього банк-фактор перераховує

продавцю решту суми за документами за вирахуванням свого доходу

по факторингу.

Факторинг започаткований близько 100 років тому в США. В Євро-

пі почав активно розвиватися у 1960-х роках. На сьогодні у світі існують

близько 1000 спеціалізованих факторингових компаній. 66 % їх обороту

припадає на Європу, 22 — на США, 11 % — на країни Азії.

Факторингові послуги в Україні надають лише окремі, великі бан-

ки. Їх факторинговий портфель поки що незначний і становить близь-

ко 250 млн грн, або 0,1 % від ВВП, тоді як у країнах з розвинутою фі-

нансовою системою цей показник сягає 10–15 % від ВВП;

7) форфейтинг (англ. forfeiture — втрата грошової застави, внеску

чи авансу) — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі

купівлі в експортера векселів, акцептованих імпортером. Причому банк

як покупець боргу (форфейтер) зобов’язується відмовитися від свого

права регресивної вимоги до кредитора в разі неможливості одержати

кошти від боржника. Цим він фактично бере на себе ризики неплатежу,

валютний і процентний ризики. Найчастіше форфейтинг використо-

вується для реалізації машин, обладнання та інших товарів інвестицій-

ного призначення;

8) трансфертні послуги (від лат. transfero — переношу, перемі-

щую) — переказ іноземної валюти або передача золота з однієї країни

до іншої; передача права власності за іменними цінними паперами

однією особою іншій.

Зміст банківського бізнесу полягає в одержанні банківського при-

бутку.

Чистий прибуток банку є різниця між операційними доходами

і операційними витратами банку.

Операційні доходи банку утворюють: доходи від надання позик під

процент (до 80 % усіх доходів); проценти і дивіденди від інвестицій

у цінні папери; прибуток від засновництва, спекулятивних біржових

операцій; комісійна винагорода за розрахунковими, переказними та

іншими операціями; комісія за довірчими операціями; доходи від іно-

земних операцій.

314

Розділ ІV. Макроекономіка

Операційні витрати банку включають: проценти, сплачені вклад-

никам (до 50–60 % усіх витрат); кошти на оплату праці службовців

банку; кошти на здійснення банківських операцій.

§ 4. Спеціальні кредитно-фінансові

інститути

Спеціальні кредитно-фінансові інститути займаються кредитуванням

окремих галузей економіки. У їх діяльності, як правило, вирізняють

одну-дві основні операції, що домінують у відносно вузьких сферах

ринку позикового капіталу і мають свою специфічну клієнтуру.

Інвестиційні фонди є фінансовими посередниками на ринку цінних

паперів: шляхом випуску і розміщення власних акцій вони залучають

кошти з метою інвестування в цінні папери інших емітентів або об’єкти

нерухомості. В Україні останнім часом набувають розвитку інвестиційні

фонди нерухомості, які вкладають кошти в будівництво або здають об’єкти

нерухомості в оренду. Зростання вартості нерухомості приводить до зро-

стання курсу та дохідності акцій таких фондів. Вартість чистих активів

інвестиційних фондів України у січні 2007 р. досягла 70,6 млн грн.

Інвестиційні компанії теж працюють на фондовому ринку: шляхом

випуску і розміщення інвестиційних сертифікатів і створення таким

чином пайових фондів вони залучають кошти для здійснення інвести-

цій у цінні папери інших емітентів та в об’єкти нерухомості.

Кредитні спілки — це неприбуткова організація, яка об’єднує не

менше 50 осіб, що мешкають в одному регіоні чи працюють в одній сфе-

рі. Головною метою кредитних спілок є фінансовий і соціальний захист

їх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кре-

дитування. Кредитні спілки можуть давати позички й іншим кредитним

спілкам, залучати вклади населення і кредити інших фінансових установ,

виступати поручителями із зобов’язань своїх учасників, розміщати кошти

на депозитах у банках та здійснювати грошові перекази.

В Україні кредитні спілки почали створювати з 1992 р., після при-

йняття у грудні 2001 р. Закону України «Про кредитні спілки». На кі-

нець 2006 р. в Україні діяли 769 кредитних спілок. Загальна чисельність

їх членів становила 1459 тис. чол. Активи дорівнювали 2568,1 млн грн.

За 2006 рік було надано кредитів на суму 1977,7 млн грн.

Довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність згідно

з договором із довірителями майна (коштів) про реалізацію їх прав

власників. В Україні довірчі товариства є товариствами з обмеженою

відповідальністю.

315

Глава 19. Кредитно-банківська система

Пенсійні фонди створюються державою і приватними підприємцями

для виплати пенсій працівникам при досягненні ними певного віку. Дер-

жавні пенсійні фонди поповнюються шляхом відрахувань підприємств,

недержавні пенсійні фонди (НПФ) — за рахунок внесків працівників.

НПФ є неприбутковими організаціями, для яких відсутні вимоги

щодо розміру статутного й інших капіталів. Функцію розміщення

сконцентрованих у них пенсійних внесків виконує спеціальна струк-

тура — компанія з управління активами (КУА). Активи пенсійних

фондів вкладаються головним чином у цінні папери підприємств, які

заснували ці фонди, а також у суміжні компанії.

У 2006 р. в Україні діяло 54 НПФ. Загальний обсяг їх чистих активів

становив 31,73 млн грн, або 587,5 тис. грн у розрахунку на один НПФ.

Страхові компанії здійснюють захист майнових інтересів грома-

дян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випад-

ків) за рахунок грошових фондів, створених шляхом сплати ними

страхових платежів (внесків або премій). При розміщенні коштів стра-

хові компанії конкурують з іншими кредитними установами. Основна

стаття їх активів — облігації промислових компаній, акції, державні

цінні папери. Вони надають довгострокові кредити підприємствам і

державі. Сукупний статутний капітал, закумульований страховиками

України, оцінюється на рівні 6,641 млрд грн.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке кредитно-банківська система країни?

2. Які основні функції центрального банку? У чому полягають

відмінності центрального банку від комерційних банків?

3. Визначіть сутність грошово-кредитної політики центрально-

го банку.

4. Охарактеризуйте основні інструменти грошово-кредитної

політики.

5. Чому комерційним банкам встановлюється норма обов’язкових

резервів?

6. Що означає «облікова ставка» і які принципи процентної

(облікової) політики?

7. Охарактеризуйте пасивні операції комерційних банків.

8. У яких вкладах банки зацікавлені найбільше?

9. Охарактеризуйте активні операції комерційних банків.

10. Коли банки вдаються до лізингових операцій?

11. З якою метою здійснюються факторингові операції?

12. Як підрахувати чистий прибуток комерційного банку?

13. Охарактеризуйте діяльність спеціальних кредитно-фінансових

інститутів.

316

Глава 20

Ринок цінних паперів.

Фондова біржа

§ 1. Сутність і види цінних паперів.

Інвестиційний ресурс цінних паперів.

Форми доходів за цінними паперами

З юридичної точки зору, цінні папери є документами встановленої

форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші

майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила

(видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно

з умовами розміщення, а також можливість передачі прав, що випли-

вають із цих документів, іншим особам (Закон України «Про цінні

папери і фондовий ринок», ст. 3.1).

Сутність цінного папера як економічної категорії полягає в тому,

що цінний папір одночасно є: 1) представником капіталу, який реально

функціонує в економіці; 2) фіктивним капіталом. Цінні папери — не

гроші і не матеріальний товар. Їх цінність полягає у правах, що нада-

ються власнику. Це особлива форма існування капіталу, відмінна від

його товарної, продуктивної, грошової форм, яка може продаватися

замість нього, самостійно обертатися на ринку і давати дохід. У влас-

ника відсутній сам капітал, але є всі права на нього, що й фіксується

у формі цінного папера і дає змогу відокремити власність на капітал

від самого капіталу, включити його до ринкового процесу в необхідних

формах. Наприклад, власник цінного папера може в будь-який момент

перетворити його на гроші через продаж на ринку. Водночас ці дії не

призведуть до вилучення капіталу з виробництва — просто права на

певну частину реального капіталу переходять до іншої особи.

Кругооборот цінного папера складається з трьох етапів: випуск

і розміщення (обмін позичкового капіталу на титул); обіг як перехід

права власності на цінний папір від однієї особи до іншої; погашення

(вилучення титулу з обороту, обмін на реальний капітал).

Цінний папір як єдність титулу капіталу і самого капіталу має номі-

нальну вартість і ринкову. Номінальна вартість — це сума грошей, яку

цінний папір має при обміні на реальний капітал на стадіях випуску

і погашення. Ринкова вартість утворюється в результаті капіталізації

майнових прав у процесі обігу цінного папера на ринку. Вона обчислю-

ється як відношення доходу на цінний папір до норми позичкового від-

сотка. Залежить як від фінансово-економічного стану і перспектив, ре-

317

Глава 20. Ринок цінних паперів. Фондова біржа

путації емітента, виду і якості цінного папера, так і від багатьох зовніш-

ніх чинників — економічних, політичних, кон’юн ктурних, психологіч-

них. Купівля цінного папера має сенс лише тоді, коли дохід власника

буде не меншим, ніж за банківським депозитом.

Якість цінного папера відображається в таких його характеристи-

ках: ліквідність (можливість продати папір із мінімальними втратами),

дохідність (міра втілення права на дохід), ризиковість (ступінь неви-

значеності щодо перших двох прав). Висока ліквідність зазвичай перед-

бачає невелику дохідність, і навпаки. Компроміс досягається через

розподіл капіталу за різними видами цінних паперів.

Цінні папери можуть бути випущені як в індивідуальному порядку

(вексель), так і серіями (акції). У другому випадку випуск називається

емісією, а особа, що його здійснила, — емітентом. Розміщення (пер-

вісний продаж) може відбуватися шляхом прямого звернення емітента

до покупців (інвесторів) або через посередників — андеррайтинг.

За походженням цінні папери поділяють на основні та похідні.

Основ ні засвідчують права на будь-який актив (товар, гроші, цінні

папери). У свою чергу, їх класифікують на первинні, засновані на ак-

тивах, до яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселя),

і вторинні, що засвідчують права на цінні папери або доходи від них

(інве стиційні сертифікати, депозитарні розписки). Похідні цінні папе-

ри належать до похідних фінансових інструментів, засвідчують право

купівлі (продажу) активу в майбутньому за визначеною ціною

(ф’ючерсні контракти, опціони).

За формою існування цінні папери бувають документарні (на-

друковані на бланку) і бездокументарні (у вигляді електронного за-

пису на рахунку, що містить необхідну інформацію, реквізити цінного

папера). У деяких країнах (Швеція) емісію документарних цінних

паперів припинено взагалі.

За метою випуску цінні папери класифікують на комерційні та

фондові. Комерційні цінні папери обслуговують процес товарооборо-

ту і певні майнові угоди, переважно є короткостроковими; грошові ко-

мерційні обертаються на грошовому ринку (векселі, чеки). Фондові — є

інструментом утворення грошових фондів (акції, облігації), обертаю ть-

ся на ринку капіталів.

За порядком володіння розрізняють цінні папери іменні (містять

ім’я власника, перехід і реалізація прав потребують його ідентифікації),

на пред’явника (права належать особі, що пред’являє папір), ордерні

(права можуть бути передані іншій особі шляхом наказу або здійснен-

ня індосаменту — передаточного напису на папері).

318

Розділ ІV. Макроекономіка

За функціональним призначенням цінні папери поділяють на па йові

і боргові. Пайові засвідчують відносини співволодіння (акції), а бор-

гові — відносини позики. Боргові, у свою чергу, включають грошові

(облігації, векселі) і товарні (закладні, складські свідоцтва). В Україні,

окрім боргових і пайових, додатково законодавчо визначено такі групи

цінних паперів: 1) іпотечні, випуск яких забезпечено іпотечним по-

криттям (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифіка-

ти фондів операцій із нерухомістю); 2) приватизаційні, які засвідчують

право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації част-

ки майна державних підприємств, житлового, земельного фонду, не

підлягають вільному обігу, не можуть бути використані для розрахун-

ків, є іменними; 3) товаророзпорядчі, що надають право розпоряджа-

тися майном, вказаним у документах; 4) похідні.

Існують інші класифікаційні ознаки цінних паперів: форма випус-

ку (емісійні і неемісійні); термін існування (строкові і безстрокові);

форма власності (державні, муніципальні, корпоративні, приватні);

економічний зміст (акція, облігація, вексель та ін.); форма доходу (від-

соткові із фіксованим і змінним доходом, дисконтні, купонні, виграш-

ні, дивідендні) та ін.

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» містить за-

критий перелік цінних паперів, що можуть бути в цивільному обороті:

акції, інвестиційні сертифікати (група пайових цінних паперів); облі-

гації підприємств, державні, місцевих позик, казначейські зобов’язання,

ощадні (депозитні) сертифікати, векселі (група боргових); а також

згадувані вище види іпотечних цінних паперів, приватизаційні, по-

хідні і товаророзпорядчі.

Акція — це емісійний цінний папір, що засвідчує відносини спів-

володіння і закріплює право власника на:

отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді

дивіденду;

участь в управлінні акціонерним товариством;

частину майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Акція є безстроковим цінним папером — обертається на ринку

протягом існування емітента. Може бути іменною і на пред’явника.

В Україні дозволена емісія лише іменних акцій, а емітентом може бути

лише акціонерне товариство. Реєстрація емісії є обов’язковою.

Дохід на акцію включає дві складові: дивіденд (періодичні виплати

частини прибутку товариства) і приріст курсової (ринкової) вартості.

Дивіденд — це частина прибутку акціонерного товариства, що

припадає на одну акцію. Зазначимо, що акціонерне товариство не

зобов’язується здійснювати регулярні виплати дивідендів: акціонери

319

Глава 20. Ринок цінних паперів. Фондова біржа

є співвласниками — отже, добровільно приймають ризики ведення

бізнесу. На виплату дивідендів витрачається лише частина чистого

прибутку, решта спрямовується на забезпечення подальшого розвитку

товариства, реінвестується. Тому навіть за наявності чистого прибутку

дивіденди можуть не сплачуватись або бути мізерними — якщо, на-

приклад, зібрання акціонерів приймає рішення спрямувати прибуток

на розвиток. Проте за такої практики існує ризик підірвати довіру ін-

весторів, акцій почнуть позбавлятися, їх ринковий курс впаде і в май-

бутньому для товариства стане проблематичним розміщення цінних

паперів для залучення інвестицій.

Дивіденди можуть виплачуватись готівкою, у натуральній формі

(продукцією товариства) або у формі додаткових акцій. Власник акції

у більшості випадків не має права вимагати у товариства повернення

її номінальної вартості, але може вилучити свою частину капіталу

шляхом продажу акції за ринковою вартістю.

Приріст курсової вартості як друга складова доходу на акцію

може виникнути з двох причин — через спекулятивне піднесення на

ринку і реальний приріст активів підприємства. Для отримання такого

доходу акцію треба продати. Важливим джерелом збагачення заснов-

ників високорентабельних акціонерних товариств є так званий «за-

сновницький прибуток», що утворюється за рахунок різниці між

ринковим курсом акцій і реальною вартістю капіталу. Може бути отри-

маний у результаті додаткової емісії без збільшення реально функціо-

нуючого капіталу.

Реально скористатись правом на участь в управлінні може далеко

не кожен акціонер — для цього потрібно мати певну кількість (пакет)

акцій. Так званий контрольний пакет — кількість акцій, що надає

можливість проводити власні рішення на зборах акціонерів — дорівнює

50 % + 1 акція. Але на практиці він може бути і більшим (75 % + 1акція,

якщо голосування проводиться за принципом кваліфікованої більшо сті

голосів), і меншим (виходячи з того, що дрібні акціонери спільні збори

рідко відвідують). Власники невеликих пакетів можуть об’єднувати

голоси, тому про придбання значних пакетів акцій (від 10 % і більше)

мають бути повідомлені державні регулятивні органи.

Акції бувають простими і привілейованими. Прості акції забезпе-

чують однакові для всіх власників стандартні права, що розглядались

вище. Привілейовані акції можуть бути різних категорій і передбачають

наявність деяких привілеїв (наприклад, у вигляді переважного права

на отримання дивідендів незалежно від результатів господарської ді-

яльності товариства, першочергового отримання частини майна това-

риства в разі його ліквідації). Такі акції зазвичай не надають права

320

Розділ ІV. Макроекономіка

голосу, і випуск їх законодавчо обмежується. В Україні частка приві-

лейованих акцій у статутному капіталі не може перевищувати 25 %.

Конвертовані акції можуть бути обмінені на інші цінні папери того ж

товариства, неконвертовані — ні.

Отже, акція є доволі ризиковим видом цінного папера. Мотивація

інвестора може полягати в намаганні здійснювати контроль над власні-

стю, отримувати регулярний (дивіденди) або спекулятивний дохід за

збільшення ринкової ціни акцій, а також у користуванні додатковими

вигодами, що можуть надаватись товариством (знижки при придбанні

продукції). Мотивація емітента полягає в можливості залучення капі-

талу на необмежений термін, перенесення виплати дивідендів на більш

зручний строк. Найнадійнішими вважаються акції так званих «блакит-

них фішок» — найбільш потужних компаній-лідерів у своїх галузях із

стабільно зростаючими дивідендами і/або ринковими курсами.

Облігація — це строковий борговий цінний папір, який засвідчує

відносини позики між власником і емітентом, підтверджує зобов’язання

емітента повернути власникові номінальну вартість у передбачений

умовами розміщення термін (погасити) й виплатити дохід.

Виплати за облігаціями здійснюються емітентом у першу чергу,

порівняно з акціями, і в обов’язковому порядку, незалежно від резуль-

татів господарської діяльності. Емітентами можуть бути підприємства

і держава (загальнодержавні або місцеві органи влади). Отже, на від-

міну від акцій, облігації забезпечують більший захист інвестора від

втрати капіталу, але й менший дохід. Оскільки власник облігації є

кредитором для емітента, він не має права на участь в управлінні.

Облігації бувають відсоткові (купонні), цільові і дисконтні. Кла-

сична облігація є відсотковою, оскільки передбачає виплату відсотко-

вих доходів (купонів). В умовах інфляції з’являються облігації з пере-

мінним відсотком. Дисконтні облігації розміщуються за ціною, нижчою

за їх номінальну вартість. При погашенні різниця (дисконт) і становить

дохід. Дисконтні облігації ще називають безкупонними. Цільові облі-

гації передбачають виконання зобов’язань (погашення і виплату до-

ходу) товарами та/або послугами (наприклад, житлові облігації).

Умови розміщення облігацій, емітованих акціонерними товари -

ствами, можуть передбачати їх конвертацію в акції товариства.

Облігації підприємств розміщують лише після повної сплати ста-

тутного капіталу. В Україні не дозволяється розміщення облігацій для

формування, поповнення статутного капіталу і покриття збитків. Юри-

дична особа має право розміщувати облігації на суму, не більшу за

трикратний розмір власного капіталу або розмір забезпечення, нада-

ного третіми особами.