Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

261

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

розвитку України, розробленої в 1997 р. під керівництвом Ю. І. Кос-

тенка і Б. Є. Патона. Вона містить такі характерні риси: тривалий без-

перервний розвиток; забезпечення потреб людей; збереження та по-

кращення навколишнього середовища; ефективне використання усіх

видів ресурсів, творчого потенціалу членів суспільства; активне між-

народне співробітництво; створення умов для економічної, соціальної

та екологічної безпеки; нарощування національного потенціалу країни,

щорічне зро стання ВВП на 5–8 %; подолання кризових явищ та бід-

ності; забезпечення збалансованого та раціонального економічного

розвитку.

§ 4. Створення національної інноваційної

системи України

Сучасною методологічною базою аналізу різноманітних проблем

економічного зростання є концепція технологічного розвитку та ство-

рення національних інноваційних систем.

У 2003 р. індекс технологічного розвитку України становив 3,15

(максимальне значення — 6,3), індекс рівня інновацій — 2,79 (6,44),

індекс застосування інформаційних та комунікаційних технологій —

3,00 (6,32), індекс трансферту технологій — 3,46 (5,69). Слід зазна-

чити, що індекс технологічного розвитку та індекс трансферту техно-

логій є складовими індексу конкурентоспроможності, за яким Україна

у 2003 р. посідала 70-те місце серед 102 країн, що досліджувалися. На

початок 2005 р. технологічна структура промислового виробництва

в Україні становила: сектор високих технологій — 11,56 %; сектор

середніх технологій — 13,63 %; сектор низьких технологій — 73,10 %;

доіндустріальні технології — 1,71 %. За таких умов технологічний

розвиток України є важливою передумовою і ознакою подальшого

економічного зростання.

Розрізняють пасивний та активний технологічний розвиток країни.

Пасивний технологічний розвиток означає впровадження техно-

логій, які були розроблені в інших країнах. Розвиток виробничої сфе-

ри ще не має стратегічної інноваційної спрямованості, що пояснює ться

відсутністю достатніх інвестиційних ресурсів, низьким рівнем розвит-

ку інноваційної інфраструктури, складними проблемами відновлення

виробничого потенціалу в умовах високого рівня зношування основних

засобів, відсутністю інноваційної культури працівників.

Активний технологічний розвиток базується на вітчизняних

інноваціях та їхньому застосуванні в економіці.

262

Розділ ІV. Макроекономіка

Поняття «національна інноваційна система» (НІС) було запропо-

новано К. Фріменом для обґрунтування національних відмінностей

у технологічному розвитку окремих країн наприкінці ХХ ст.

Національна інноваційна система — це сукупність організацій-

них та інституціональних структур у державному та приватному сек-

торах економіки в межах національних кордонів, активність та взаємо-

дія яких ініціює, створює, модифікує та сприяє дифузії інновацій.

НІС має організаційну та інституціональну складові. Організацій-

ну складову НІС формують організації (структури) виробничої, науко-

вої та інноваційної сфер сучасної економіки, що зайняті створенням

інноваційного продукту, виробництвом і комерційною реалізацією на-

укових знань та технологій: виробничі підприємства, університети,

технопарки, науково-дослідні інститути, консалтингові фірми тощо.

Інституціональна складова НІС — це комплекс інститутів правового,

фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційний

процес і мають національні, політичні та культурні особливості.

Залежно від змісту, завдань та ролі в сучасному інноваційному

процесі окремих складових НІС можна визначити її головні функціо-

нальні блоки.

Перший блок НІС — організації академічної, галузевої, вузівської,

корпоративної науки державного та приватного секторів економіки,

що здійснюють фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Їхня головна функція — створення наукового продукту, що має інно-

ваційний та ринковий потенціал.

Другий блок НІС — спеціалізовані організації різних форм влас-

ності, які діють у інноваційній сфері економіки: технопарки, інновацій-

ні центри, інноваційні бізнес-інкубатори, венчурні фонди тощо. Зазна-

чені організації, з одного боку, є учасниками всіх стадій інноваційного

процесу. З другого боку, вони виконують функції інноваційної інфра-

структури, забезпечуючи необхідні умови для інноваційної діяльності.

Третій блок НІС — підприємства різних форм власності та органі-

заційних форм, що діють у реальному секторі економіки і здійснюють

інноваційну діяльність — інноваційні підприємства та інноваційно

активні підприємства. Їх головним завданням є впровадження іннова-

цій, виробництво й реалізація інноваційної продукції. Відповідно до

Закону України «Про інноваційну діяльність», інноваційне підприєм-

ство — це підприємство, не менш 70 % загального обсягу продукції

(послуг) якого становить інноваційна продукція (послуги).

Четвертий блок НІС — комплекс організацій інфраструктури на-

уки, спеціалізованих організацій інноваційної сфери, організацій ви-

робничої та ринкової інфраструктур, що обслуговують і підтримують

263

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

си стемний інноваційний процес на базі інтеграції наукової, виробничої,

інноваційної діяльності та ринку.

П’ятий блок НІС забезпечує реалізацію функціонального призна-

чення і взаємодію всіх блоків НІС, здійснення інноваційного процесу

в умовах певних політичних, правових, економічних, соціальних, на-

ціональних відносин, правил та норм. Головними складовими зазна-

ченого блоку є: 1) інституціональна складова — нормативні акти, що

являють собою базу державного регулювання інноваційної діяльності,

принципи міжфірмового інноваційного співробітництва, правила та

норми корпоративного управління інноваційним процесом; 2) ідеоло-

гічна складова, що включає інноваційну культуру та інноваційне мис-

лення. Саме інноваційно-ідеологічний блок НІС є чинником форму-

вання у країні інноваційного клімату, інноваційного середовища, що

сприяє розвитку інноваційної діяльності.

Національна інноваційна система України формується в умовах

ринкової трансформації економіки. В Україні вже зруйнована нерин-

кова модель інноваційного процесу, однак ще не створені необхідні

соціально-економічні та інституціональні умови ринкової інноваційної

діяльності: ринки інновацій, інформації, об’єктів інтелектуальної влас-

ності, консалтингових послуг тільки формуються. Мають місце відок-

ремлення науки від виробництва та ринку, фундаментальної науки від

інноваційної сфери та ринкового інноваційного процесу, вищої школи

від інноваційної діяльності, підприємств виробничої сфери від науково-

технічної діяльності та інноваційної сфери. Бракує послідовної, науко-

во обґрунтованої державної інноваційної політики. Низьким є рівень

фінансування інновацій як з боку держави, так і з боку підприємців.

Державне фінансування спрямоване переважно на підтримку окремих

підприємств та інноваційних проектів.

Правову базу інноваційної діяльності становить значна кількість

нормативних актів, зокрема Концепція науково-технічного та інновацій-

ного розвитку України, що затверджена Постановою Верховної Ради від

13 червня 1999 р., Закони України «Про наукову та науково-технічну

діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про інноваційну діяль-

ність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» та

ін. Але суттєва невизначеність правового поля інноваційної діяльності

залишається, оскільки відсутній системний підхід до самого об’єкта

державного регулювання — інноваційного процесу, що обумовлює пев-

ну несталість інституціонального середовища інноваційної діяльності.

Вирішення цих завдань, створення НІС стане умовою структурно-

інноваційної перебудови економіки України, переходу до інноваційної

моделі економічного розвитку.

264

Розділ ІV. Макроекономіка

§ 5. Людський розвиток як мета

і критерій економічного зростання

Економічне зростання має сенс, якщо створює умови для люд ського

розвитку, тобто зростання добробуту, освітнього і культурного рівня

людей, охорони їхнього здоров’я, а також розширення свободи вибору,

що дає змогу реалізувати їх потенційні здібності.

Розглядання суспільного та цивілізаційного прогресу як розвитку

людського потенціалу — не нова позиція. Ще Арістотель визнавав, що

економічне зростання — це засіб, а не мета. Але тільки наприкінці

ХХ ст., з активізацією постіндустріальних тенденцій, ідея людського

розвитку була офіційно проголошена ООН і прийнята світовою спіль-

нотою. У 1990 р. спеціалісти ООН уперше зробили доповідь про світо-

вий людський розвиток, яку тепер оприлюднюють щороку. Відтоді

ведеться і моніторинг стану та тенденцій цього процесу.

Концепція людського розвитку:

має на меті не збільшення обсягів ВВП та національного багат-

ства країни, а забезпечення сталого зростання якості життя всього

населення;

вважає основним інструментом економічного розвитку інвестиції не

в машини або устаткування, а в освіту та професійну підготовку, у «люд-

ський капітал». Причому, на думку американських економістів Г. Бекке-

ра та Т. Шульца, фінансування галузей освіти, охорони здоров’я, куль-

тури — це водночас і капіталовкладення в галузі матеріального вироб-

ництва. Формування знань, творчих здібностей та кваліфікації праців-

ників сприяє ефективному використанню фізичного капіталу, впрова-

дженню інновацій, забезпечує процес розширеного виробництва, еко-

номічного зростання;

визнає людський розвиток критерієм економічного зростання

в країні.

Ця концепція має дуже велике значення для визначення пріоритетів

сучасного розвитку України. Не секрет, що нині серед економістів і політи-

ків конкурують різні точки зору щодо майбутнього України. Одна пов’язана

із зміцненням індустріального типу розвитку і тієї структури експорту, що

йому адекватна. Рівень і якість життя розглядаються при цьому виключно

як наслідок поступового покращення макроекономічних показників.

У цьому є логіка, оскільки показники особистих доходів і доходів після

відрахування податків — виокремлюються з ВВП, тобто між ними існує

прямий зв’язок. Інша точка зору, не заперечуючи попереднього постулату,

орієнтує ще й на нарощування інвестицій в людину, а відтак визнає вплив

соціального розвитку на нову якість економічного зростання.

265

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

Домінування першої точки зору дає негативні наслідки. В Україні

соціальна політика тривалий час фінансувалася за залишковим прин-

ципом, а соціальна сфера хронічно випадала з пріоритетів бюджетно-

го фінансування. Частка заробітної плати у ВВП України у 2006 р. не

перевищувала 40 %, тоді як у розвинених країнах цей показник коли-

вається від 60 до 80 %. Досі не відбувається відтворення основних

фондів соціальної сфери; фінансування соціальних послуг не відпо-

відає реальним потребам, не забезпечуються їх належна якість і до-

ступність. У розвинених країнах — навпаки, потенціал соціальної

політики береться до уваги при визначенні чинників відтворення

виробни цтва, стабілізації фінансової системи, розвитку фондового і фі-

нансового ринків, залучення потужного інвестиційного ресурсу.

Основними показниками людського розвитку тривалий час вважа-

лися рівень та якість життя людини.

Рівень життя характеризують: 1) рівень споживання матеріальних

благ і послуг (забезпеченість населення промисловими продуктами, про-

дуктами харчування, житлом, низкою послуг); 2) реальні доходи на душу

населення, реальна заробітна плата, доходи від вторинної зайнятості,

дивіденди, проценти по вкладах, пенсії, допомоги, стипендії. Підвищення

життєвого рівня створює передумови для поліпшення якості життя.

Якість життя, окрім показників рівня життя, характеризується

також і якісними показниками: умови і охорона праці, доступність

інформації, физичний і духовний розвиток людей, їх культурний рівень,

забезпечення прав людини, особистої і громадської безпеки, а ще —

здорове довкілля, позитивний психологічний статус та інші.

У 1990 р. спеціалісти ООН розробили методику розрахунку інте-

грального соціально-економічного показника — індексу людського

розвитку (ІЛР). Головними його параметрами є: очікувана тривалість

життя при народженні; рівень освіти; обсяг валового внутрішнього

продукту в розрахунку на душу населення. Ці складові є найбільшими

цінностями для людини. Індекс людського розвитку розраховується як

середнє арифметичне індексів окремих складових:

life educ. inc.

III

де

— індекс людського розвитку (hd — human development —

англ. людський розвиток); його максимальне значення — 1,0;

life

—

індекс тривалості життя (life — життя);

.educ

— індекс досягнутого

рівня освіти (education — освіта);

.inc

— індекс скоригованого реаль-

ного ВВП на душу населення (income — дохід).

266

Розділ ІV. Макроекономіка

За даними світового Звіту за 2005 рік, Україна посіла 78-ме місце

за ІЛР, який становить 0,766. Для порівняння: лідер цього рейтингу —

Канада — має коефіцієнт 0,960, а, наприклад, Ефіопія — 0,252. За ІЛР

Україна відстає від Російської Федерації (0,795) та Білорусі (0,786).

При цьому за рівнем освіти Україна значно випереджає країни, близь-

кі до неї за ІЛР, — як за рівнем грамотності дорослого населення, так

і за охопленістю всіма рівнями освіти. У цій сфері Україна наближа-

ється до найбільш розвинених країн світу, а деякі навіть випереджає.

Так, якщо рівень грамотності українців становить 99,4 %, то в країнах,

які посідають перші 20 позицій за рівнем ІЛР у світі, — 99 %.

Гіршими є справи з показником ВВП на душу населення. Незважа-

ючи на те що від 2000 р. цей показник поступово зростав — з 3436 грн

до 9017 грн в 2005 р., Україна таки відстає за ним від країн пострадян-

ського простору — Росії, Білорусі, Казахстану та Прибалтійського

регіону.

Але основним фактором у визначенні такого положення України

на міжнародній шкалі людського розвитку є низька очікувана трива-

лість життя при народженні. Цей показник дорівнює в Україні 66,1

року. Серед пострадянських країн він нижчий тільки в Російській Фе-

дерації, Казахстані й Туркменистані. В розвинених країнах цей по-

казник становить 78 років, а в Іспанії, Австрії, Канаді, Японії, Швеції,

Швейцарії, Італії — понад 80 років.

У регіональному вимірі, тобто в самій Україні, найкращі місця за

ІЛР посідають міста Київ (0,711), Севастополь (0,570), Харків (0,558),

Закарпатська область (0,557), а найгірше становище спостерігається в

Луганській (0,400), Донецькій (0,418), Сумській областях (0,466).

Голов на причина низького розвитку в цих областях — низька середня

очікувана тривалість життя, високий коефіцієнт смертності немовлят,

а також незадовільні результати міграційного руху.

Людський розвиток є одним із ключових елементів соціальної по-

літики держави. Досягнення головних цінностей цього розвитку мож-

ливе за умови консолідації зусиль різних суб’єктів на макро- та мікро-

рівні — держави, підприємства, домогосподарства.

Запитання для самоконтролю

1. Які існують теорії макроекономічної рівноваги?

2. Що таке сукупний попит? Які фактори на нього вплива-

ють?

3. Що таке сукупна пропозиція? Які фактори на неї вплива-

ють?

267

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

4. Нарисуйте графіки рівноваги між сукупним попитом і сукуп-

ною пропозицією.

5. Що таке макроекономічне зростання?

6. Назвіть показники переважно інтенсивного типу економіч-

ного зростання.

7. Назвіть основні риси постіндустріального типу економічно-

го зростання.

8. Які існують моделі економічного розвитку?

9. Визначте сутність та охарактеризуйте структуру національної

інноваційної системи.

10. Дайте характеристику особливостям національної інновацій-

ної системи України.

11. Що означає людський розвиток? Чому концепція людського

розвитку актуальна для України?

12. Як розраховується індекс людського розвитку? Про що свід-

чить цей макроекономічний показник?

268

Глава 17

Макроекономічна

нестабільність.

Циклічність розвитку

економіки

§ 1. Економічні цикли: сутність,

структура та фактори розвитку

Процес виробництва передбачає безперервність розвитку, але прак-

тика господарювання доводить, що цей процес має свої фази, стадії,

особливості. Наприклад, періодично спостерігаються стадії спокійного

розвитку економіки, підвищеної або активної підприємницької діяль-

ності, загострення всіх суперечностей суспільного виробництва, у тому

числі між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, з на-

ступним застоєм в усіх галузях економіки. Пропорційність, яка об’єктивно

необхідна для відтворення на практиці, здійснюється через диспропор-

ційність та нерівномірність, остання виявляється через поверхневі ко-

ливання, відхилення. Періодичність зміни відповідних фаз чи стадій

господарського життя означає циклічний характер його розвитку.

Циклічний розвиток економіки — закономірне явище господар-

ського життя в умовах ринку і машинного виробництва. Коливання фаз

(підвищення, зниження) супроводжуються суттєвими змінами в струк-

турі економіки, динаміці цін, обсягах виробництва, співвідношенні

продуктивності праці і доходів, нагромадженні і споживанні. За своїм

бурхливим і нерівноважним виявленням, як образно зазначав П. Са-

муельсон, економічні цикли нагадують «хвилі» епідемічних захворю-

вань, «примхи» погоди і коливання температури в дитини.

Економічний цикл (цикл ділової активності, діловий цикл, бізнес-

цикл) являє собою процеси економічної активності, які повторюються

в часі і характеризуються періодичними піднесеннями і спадами.

Існує різна термінологія для позначення фаз промислового циклу.

Так, П. Самуельсон використовує поняття «стиснення», «оживання»,

«експансія», «пік».

К. Макконнелл і С. Брю вважають, що термін «економічний цикл»

означає піднесення і спади рівнів економічної активності протягом

кількох років, які періодично повторюються один за одним, при цьому

мають місце фази «пік», «спад», «депресія», «оживання». Пік циклу

характеризується повною зайнятістю в економіці, наявністю тенденцій

зростання цін і зниження ділової активності. У фазі спаду виробництво

269

Глава 17. Макроекономічна нестабільність. Циклічність розвитку економіки

і зайнятість скорочуються, але ціни ще не знижуються. Коли спад до-

сягає найнижчої точки, настає депресія і починається поступове «ви-

повзання виробництва з дна». У фазі оживання рівень виробництва

підвищується, зайнятість зростає до повної, а ціни збільшуються. Од-

нак більш чітко і яскраво характеризують особливості фаз промисло-

вого циклу терміни «криза», «депресія», «пожвавлення» і «піднесен-

ня», які слід правильно розуміти.

Класична структура економічного циклу складається з таких фаз:

криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Характерними рисами фази

кризи (від грец. krisis — вихід, закінчення) є: надвиробництво товарів

порівняно з платоспроможним попитом на них; різкий спад рівня цін

як результат надмірного перевищення пропозиції товарів та послуг над

їх попитом; різке скорочення обсягу виробництва; масові банкрутства

підприємств і підприємців великого та малого бізнесу; зростання без-

робіття, зниження життєвого рівня; потрясіння кредитної системи;

підвищення попиту на вільні грошові ресурси.

Фаза депресії характеризується: відновленням реалізації товарів

та послуг і поступовим зменшенням товарних запасів; припиненням

різкого падіння цін та спаду виробництва; затуханням інфляційних

процесів; відсутністю нових інвестицій.

Фазам пожвавлення і піднесення властиві: зростання виробни-

цтва, попит на технічні нововведення, додаткову робочу силу, підви-

щення прибутків населення, досягнення і перевищення докризового

рівня виробництва і споживання товарів та послуг. При піднесенні

знову починають діяти тенденції зростання цін, скорочення безробіття,

розширення розмірів кредиту, зростання позичкового процента. Все

це призводить до «перегріву» економіки, посилення диспропорційних

явищ, виникнення чинників майбутнього падіння обсягу виробництва

товарів і послуг, переходу до нового економічного циклу.

Головною, визначальною фазою циклу є криза, яка завершує по-

передній цикл, призводить до створення умов для майбутньої еконо-

мічної рівноваги, нового розширення виробництва і знову ж до кризо-

вого стану розвитку, економічної нестабільності. Криза завершує один

економічний цикл і кладе початок іншому циклу, тобто період еконо-

мічного циклу — це час від початку однієї кризи до початку іншої.

Тому важливо розглядати кризу як фазу циклічного розвитку економі-

ки і чинник макроекономічної нестабільності.

Сучасна економічна теорія вирізняє лише дві фази економічного

циклу:

1) рецесію, яка включає кризу і депресію. Це фаза економічного

циклу між найвищою (піком) та найнижчою (дном) його точками, якій

270

Розділ ІV. Макроекономіка

властивий спад виробництва. У США під рецесією розуміють такий

період зниження рівня випуску ВВП, доходу, зайнятості та торгівлі,

який триває від шести місяців до одного року і характеризується знач-

ним спадом у багатьох секторах економіки;

2) піднесення, яка включає пожвавлення та пік. Це фаза між най-

нижчою (дном) та найвищою (піком) точками економічного циклу, якій

притаманне розширення виробництва.

Причому циклічність розвитку економіки відбувається на тлі дов-

гострокового економічного зростання, яке називається зростаючим

трендом (рис. 17.1). Останній характеризується приростом трудових

ресурсів, технічними інноваціями, збільшенням рівня доходів та заоща-

джень тощо. Цикл тоді є тимчасовим відхиленням від цієї траєкторії,

коливанням навколо тренду.

Існує безліч концепцій, з допомогою яких учені намагаються по-

яснити періодичність коливань економіки: наявність плям на сонці,

погода, врожай, рух планет; експансія і скорочення банківського кре-

диту, надмірний випуск в обіг паперових грошей; зміна у населення

«хвиль» песимістичного і оптимістичного настрою; надходження дуже

великої частки доходу багатим, бережливим людям, що зменшує ін-

вестування і призводить до спаду виробництва; надмірне інвестування;

використання у виробництві важливих технічних досягнень; низький

попит населення; диспропорційність між галузями народного госпо-

дарства та ін. Усі названі погляди відносно причин циклічності розвит-

ку макроекономіки мають право на існування, використання в практи-

ці регулювання, прогнозування кон’юнктури ринків і економічної

поведінки всіх суб’єктів господарювання.

Рис. 17.1. Фази економічного циклу

357

ȼȼɉ ɇɚɣɜɢɳɚ ɬɨɱɤɚ (ɩɿɤ)

ɉɿɞɧɟɫɟɧɧɹ

ɇɚɣɜɢɳɚ ɬɨɱɤɚ (ɩɿɤ)

ɉɿɞɧɟɫɟɧɧɹ Ɂɪɨɫɬɚɸɱɢɣ

Ɋɟɰɟɫɿɹ ɬɪɟɧɞ

ɇɚɣɧɢɠɱɚ ɬɨɱɤɚ (ɞɧɨ)

0 ɑɚɫ