Шевченко Л.С. Основи економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

251

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

ставки. Що вищою вона стає, то більша частина споживачів прагне за-

ощаджувати гроші, зменшуючи споживчий попит (кількість покупок).

Подорожчання ж кредитів для підприємців скорочує їхній інвестиційний

попит, реальні інвестиції та виробничі закупівлі. У результаті сукупний

попит на реальний національний продукт скорочується. Тому крива АD

набуває низхідного (з наближенням до осі абсцис) характеру.

Ефект Пігу (або ефект реальних касових залишків чи ефект багат-

ства). Зі зростанням цін відбувається знецінення готівки у населення

і цінних паперів, зниження їх купівельної спроможності, а значить, і багат-

ства. Населення реально біднішає і скорочує свої витрати. Багато до-

рогих товарів (особливо тривалого використання) взагалі не купують-

ся. Отже, за відсутності повноцінних грошей відбувається скорочення

сукупного попиту. При зниженні рівня цін має місце протилежна еко-

номічна ситуація.

Ефект імпортних закупівель. Коли ціни на товари та послуги на

внутрішньому ринку перевищують ціни на аналогічну продукцію на

зовнішніх ринках, спостерігається збільшення закупівель дешевих

імпортних товарів за кордоном. Сукупний попит на товари всередині

країни скорочується.

Рух уздовж кривої АD відображає зміни сукупного попиту залежно

від рівня цін.

На рівень сукупного попиту впливають також нецінові чинники,

які зміщують криву AD паралельно вниз чи вгору (рис. 16.3). Їх можна

згрупувати відповідно до чотирьох основних складових сукупного

попиту (табл. 16.1).

Рис. 16.2. Крива сукупного попиту

333

Ɋɿɜɟɧɶ ɰɿɧ P

0 Q

Ɋɟɚɥɶɧɢɣ ɨɛɫɹɝ

ɜɢɪɨɛɧɢɰɬɜɚ

252

Розділ ІV. Макроекономіка

Таблиця 16.1

Чинники сукупного попиту відповідно до його складових

Особисте спо-

живання (С)

Інвестиції

(І)

Державні

закупівлі (G)

Чистий експорт (Х)

Доходи спожи-

вачів

Процентні

ставки

Зміни в держав-

них витратах

Зміни в умовах зовніш-

ньої торгівлі

Очікування Очікувані

прибутки

Прийняття дер-

жавних програм

Національний дохід

в іноземних країнах

Заборгованість Рівень по-

датків

Валютні курси

Податки Технологія

Рис. 16.3. Вплив нецінових факторів на сукупний попит

Споживчі витрати залежать від рівня доходів споживачів, що від-

биває зміщення кривої АD праворуч вгору. При цьому очікування

майбутнього зростання доходів збільшує витрати споживачів і сукуп-

ний попит, а зростання заборгованості споживачів за вже придбані

товари, навпаки, знижує поточні витрати та сукупний попит. Полі-

тика зниження (збільшення) ставок податку породжує збільшення

(зменшення) чистого доходу і збільшення (зменшення) сукупного

попиту.

Факторами рівня інвестиційних витрат є: а) зміни процентної став-

ки, її зростання призводить до зменшення інвестиційних витрат, за-

купівлі засобів виробництва, і навпаки; б) очікування підприємців, їхні

прогнози щодо майбутніх прибутків; в) рівень оподаткування; збіль-

шення податків зумовлює зниження прибутку підприємств, а отже, й

інвестиційних витрат; г) необхідність впровадження нових технологій,

що стимулює інвестування і відповідні витрати.

Рівень державних витрат залежить від прийняття різних урядових

програм, зокрема від обсягу закупівель національного продукту бю-

334

0 Q

253

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

джетними організаціями: зростання цих витрат збільшує сукупний

попит, і навпаки.

Зміни в обсязі чистого експорту країни при незмінному рівні цін

впливають на сукупний попит таким чином. Зниження обсягу націо-

нального експорту чи його зростання залежать від курсу, наприклад

гривні. Якщо курс гривні знизиться, це збільшить експортні закупки з

боку іноземних споживачів і зменшить імпорт товарів, збільшить попит

на національний товар та сукупний попит (крива АD зміститься право-

руч). Зі зростанням курсу національної валюти та знеціненням іно-

земної валюти товари країни подорожчають для імпортерів, що знизить

обсяг чистого національного експорту і сукупний попит (крива АD

зміститься ліворуч чи вниз).

Сукупна пропозиція — це загальна кількість кінцевих товарів та

по слуг, вироблених в економіці. Показниками сукупної пропозиції є

валовий національний продукт (ВНП) та валовий внутрішній продукт

(ВВП).

Крива сукупної пропозиції AS показує, який обсяг сукупного ви-

пуску продукції пропонує виробник на ринку за означеного рівня цін.

Сукупну пропозицію можна зобразити у вигляді:

AS = заробітна плата + рента + процент + прибуток.

Форма кривої AS залежно від тривалості періоду, що розглядається,

може бути різною (короткостроковий та довгостроковий періоди).

З наведеного графіка (рис. 16.4) бачимо, що крива AS відрізняється від

кривої пропозиції одиничного товару (мікрорівень) і складається з трьох

відрізків: а — горизонтальний (кейнсіанський); б — висхідний (про-

міжний); в — вертикальний (класичний і неокласичний).

Рис. 16.4. Крива сукупної пропозиції

Класична школа економічної теорії вважає, що вся крива AS є вер-

тикальною, бо економіка працює на повну потужність і при повній

337

P AS

0 Q

254

Розділ ІV. Макроекономіка

зайнятості ресурсів. Класична модель описує поведінку економічних

агентів в економіці в довгостроковому періоді (понад три роки). При

цьому сукупна пропозиція аналізується за таких умов: обсяг випуску

залежить тільки від кількості факторів виробництва та технології і не

залежить від рівня цін; зміни у факторах виробництва та технології

відбуваються повільно; економіка функціонує в умовах повної «за-

йнятості» факторів виробництва; ціни і номінальна заробітна плата

є гнучкими, їх зміни підтримують рівновагу на ринках.

Кейнсіанська школа відстоює концепцію, згідно з якою крива AS є

горизонтальною або висхідною. Горизонтальний відрізок кривої AS

відповідає економіці у стані глибокого спаду і недовикористання всіх

ресурсів. Проміжний відрізок кривої AS є висхідним і відображає таку

ситуацію, коли збільшення реального обсягу національного виробни-

цтва супроводжується деяким зростанням цін як наслідок нерівномір-

ного розвитку окремих галузей.

Кейнсіанська модель аналізує сукупну пропозицію в економіці за

короткий проміжок часу (до трьох років) за таких умов: економіка

функціонує при неповній «зайнятості» факторів виробництва; ціни

і номінальна заробітна плата відносно стабільні, повільно реагують на

ринкові коливання; реальний обсяг продукції, реальна заробітна плата

рухливіші і швидко реагують на ринкові коливання. Крива AS має по-

зитивний нахил і є горизонтальною.

На сукупну пропозицію та розміщення кривої AS впливають ціно-

ві та нецінові фактори. Скажімо, зі збільшенням рівня цін на ресурси

зростають витрати виробництва і знижується сукупна пропозиція, а

крива AS зміщується ліворуч (вгору), і навпаки.

Зростання продуктивності праці зменшує вартість одиниці про-

дукції і збільшує можливості суспільства щодо отримання великого

реального обсягу національного виробництва за даного обсягу ресур-

сів і витрат. Зростання продуктивності зумовлює зміщення кривої AS

праворуч, а зниження продуктивності зміщує AS ліворуч.

Державна політика підвищення ставок оподаткування сприяє збіль-

шенню витрат виробництва і скороченню сукупної пропозиції, крива

AS зміщується ліворуч, і навпаки.

Рівновага між АD і AS досягається в точці їх перетинання, при

цьому вирізняють три види рівноваги.

Перетинання кривих АD і AS на горизонтальному відрізку (а) кривої

пропозиції, де рух до рівноважного реального обсягу національного про-

дукту не супроводжується змінами рівня цін, зумовлено залученням до

виробництва невикористаних ресурсів. При цьому за незмінної сукупної

пропозиції зміщення кривої АD праворуч на «кейнсіанській ділянці»

255

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

(з позиції AD

до AD

) збільшує реальний обсяг національного виробни-

цтва (від 0Q

до 0Q

) і зайнятість, але не змінює рівня цін 0P

(рис. 16.5).

Криві АD і AS можуть перетинатися на проміжному відрізку кривої

пропозиції (б), де зміни цін виключають надвиробництво чи недови-

робництво товарів і послуг. На проміжному відрізку кривої AS зро-

стання попиту до AD

збільшує і реальний обсяг виробництва (до 0Q

і рівень цін (до 0P

Рис. 16.5. Перетинання AD і AS на різних ділянках кривої AS

Перетинання кривих АD і AS на вертикальному відрізку (в) кривої

пропозиції вказує, що подальше збільшення сукупної пропозиції прак-

тично неможливе через максимальне використання виробничих мож-

ливостей та відсутність резервів, що зумовлюють зростання цін. На

класичному відрізку будь-яке зростання попиту, наприклад до AD

збільшує ціни (від 0Р

до 0P

), але не змінює реального обсягу вироб-

ництва. Він досяг свого максимуму (0Q

При зміщенні кривої сукупного попиту АD ліворуч спостерігає ться

«ефект храповика», сутність якого полягає в тому, що ціни легко збіль-

шуються, але не одразу спадають при зменшенні сукупного попиту. Тому

зростання сукупного попиту в короткостроковому періоді збільшує рі-

вень цін, а його зниження не завжди викликає відповідний спад цін.

Зміщення кривої сукупної пропозиції AS також впливає на рівно-

важний рівень цін і обсяг національного виробництва: зміщення кривої

AS ліворуч призведе до інфляції витрат і відповідного зростання цін,

а зміщення праворуч — до збільшення реального обсягу національно-

го виробництва і зниження цін.

Отже, головною умовою макроекономічної рівноваги є пропорцій-

ність та збалансованість між сукупним попитом та сукупною пропози-

цією. Це забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва.

340

P AS

0 Q

256

Розділ ІV. Макроекономіка

§ 3. Макроекономічне зростання:

сутність, типи, чинники і критерії.

Економічне зростання

та економічний розвиток

Розвиток макроекономіки, шляхи забезпечення її рівноваги тісно

пов’язані з економічним зростанням, яке означає збільшення обсягу

виробництва товарів і послуг за певний період.

Економічне зростання — це регулярне розширення масштабів

діяльності всіх суб’єктів господарювання, яке виявляється у збільшен-

ні абсолютних розмірів (чи у процентах) ВВП, ВНП, НД в країні в ці-

лому і на душу населення.

Економічне зростання є результатом процесу розширеного відтво-

рення й економічного розвитку. Воно втілюється в таких формах:

1) натурально-речовий результат — у зростанні національного

багатства країни;

2) вартісний результат — у зростанні національного доходу країни,

ВВП, ВНП;

3) працевитратний результат — в економії виробничого часу і

зростанні вільного часу;

4) інтелектуальний результат — у підвищенні рівня освіти, квалі-

фікації, розвитку здібностей працівників;

5) екологічний результат — у збереженні навколишнього середови-

ща, здоров’я населення;

6) соціальний результат — у підвищенні життєвого рівня населен-

ня, в досягненні високого рівня ефективної зайнятості.

Економічне зростання забезпечується за допомогою відповідних

чинників:

екстенсивні чинники: збільшення кількості працюючих, працеви-

трат, авансованого капіталу, нагромаджень, інвестицій тощо;

інтенсивні чинники: зростання продуктивності праці, підвищення

якості продукції, ефективності використання основних та оборотних

фондів; інтенсифікація виробництва на основі досягнень НТП;

ринкові чинники: попиту — заробітна плата, податки, рівень заоща-

джень і цін; пропозиції — кількість і якість ресурсів (праці, капіталу,

землі);

загальні чинники: тип економічної системи країни; цілі економічної

політики уряду; методи державного регулювання економіки; законодавчо-

інституціональні засоби; економічна криза, інфляція тощо.

Економічне зростання як результат розширеного відтворення є

трьох типів (видів): екстенсивний, інтенсивний і новий.

257

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

Перші два типи економічного зростання спостерігаються при інду-

стріальному економічному розвитку країни (наприклад, країни СНД),

третій — при постіндустріальному економічному розвитку (наприклад,

розвинуті країни ЄС, США, Японія, Сінгапур, Таїланд та ін.).

Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення

виробництва шляхом кількісного приросту всіх функціонуючих фак-

торів при їх незмінній технічній основі. Він виступає історично першим

типом економічного зростання в умовах розширеного відтворення (при

звуженому і простому відтворенні говорити про економічне зростання

немає смислу) і має певні негативні наслідки:

економічне зростання відбувається повільно, без інноваційних

процесів;

обсяг виробництва продукції збільшується лише тією мірою, якою

зростає використання застарілих виробничих основних фондів, робо-

чої сили і природних ресурсів. На низькому рівні залишаються показ-

ники матеріаломісткості, фондовіддачі, загальної економічної ефек-

тивності;

мають місце низький життєвий рівень населення, неспроможність

економіки забезпечити задоволення зростаючих потреб людини і су-

спільства;

зростає економічна залежність економіки країни від імпорту това-

рів і послуг, іноземної валюти, сучасних технологій та ін.;

породжуються диспропорції — галузеві, демографічні, матеріаль-

ні і трудові.

Інтенсивний тип економічного зростання — це розширення

виробництва шляхом якісного вдосконалення всіх функціонуючих

факторів на основі впровадження досягнень науково-технічного про-

гресу, сучасних засобів виробництва, підвищення кваліфікації праців-

ників. В економіці мають місце збільшення продуктивності праці,

капіталовіддачі, ефективного використання природних ресурсів, значне

скорочення трудомісткості, капіталомісткості, ресурсомісткості про-

дукції.

На практиці розширення виробництва та економічне зростання

супроводжуються поєднанням обох типів. Тому важливо розрізняти,

внаслідок переважно яких чинників було досягнуто економічне зро-

стання — екстенсивних чи інтенсивних.

Із середини ХХ ст. панівним в розвинутих індустріальних країнах

є переважно інтенсивний тип економічного зростання. Країни СНД тіль-

ки переходять на інтенсивний шлях розвитку. Пріоритетними для еко-

номічного зростання та розвитку визнаються такі інтенсивні фактори,

як: впровадження досягнень науково-технічного прогресу (нових тех-

258

Розділ ІV. Макроекономіка

нологій, оновлення основних фондів та ін.); підготовка й перепідготов-

ка кваліфікованих кадрів, підвищення їх освітнього, інтелектуального

рівня; удосконалення організації й управління виробництвом; удоскона-

лення структури суспільного виробництва в напрямку переважного

розвитку машинобудування, електроніки, комп’ютеризації та інші.

Важливим виявом становлення переважно інтенсивного типу еко-

номічного зростання є інтенсифікація виробництва, сутність якої

полягає в системному використанні його факторів, їх якісному вдос-

коналенні, зростанні продуктивності та ефективності праці. Процес

інтенсифікації виробництва має свої етапи:

перший — часткова інтенсифікація, коли у сфері виробництва

починається масова заміна ручної праці на машини, механізація ви-

робництва (у 30–70-х роках у колишньому СРСР розгорнувся процес

механізації);

другий — комплексна інтенсифікація у всіх сферах і галузях макро-

економіки. Здійснюється всебічна заміна непродуктивної ручної праці

механізмами, машинами, системою машин — автоматів. У цей період

спостерігається скорочення витрат на одиницю виробленої продукції,

реальне підвищення економічної ефективності макроекономіки, пере-

важно інтенсивне економічне зростання завдяки інтенсифікації кож-

ного фактора суспільного виробництва та їх системи в цілому. Еконо-

міка України має пройти такий етап якнайшвидше, щоб наздогнати

розвинуті країни світу й вступити на постіндустріальний шлях еконо-

мічного розвитку.

На зламі ХХ–ХХI ст. процес модифікації класичних типів еконо-

мічного зростання набув прискорення, що дало підстави дослідникам

постіндустріальної (інформаційної) економіки виокремити новий

(пост індустріальний, неоіндустріальний) тип економічного зрос-

тання. Його основними рисами називають:

переважний розвиток сфери виробництва духовних цінностей та

послуг порівняно із сферою виробництва товарів;

перехід від капіталомісткого до переважно наукомісткого типу

економічного зростання;

зростання витрат на придбання інформації та інформаційних тех-

нологій порівняно з витратами на основні фонди;

упровадження новітніх технологій, інноваційних процесів, про-

дуктів, засобів, форм управління (інноваційна складова зростання);

розвиток здібностей людей, освіти, науки, охорони здоров’я як пере-

важної форми нагромадження, що супроводжується різким зро станням

інвестицій у виробництво знань, інтелектуального капіталу. Наукові знання

стають реальним ресурсом, фактором і джерелом розвитку економіки;

259

Глава 16. Макроекономічна рівновага та економічне зростання

панування безвідходної, ефективної економіки, яка всемірно ви-

користовує новітні технології переробки вторинної сировини;

зростання експорту патентів, продукції знань, творчості в обмін на

товари матеріальної, індустріальної економіки;

удосконалення структури ВНП, ВВП, НД і НБ в напрямку виробни-

цтва товарів і послуг, які спроможні забезпечити досягнення стратегії

«чистого економічного добробуту», тобто зростання життєвого рівня

населення, їх вільного часу, збереження навколишнього середовища;

відтворення природних ресурсів та їх ефективне використання.

У науковій літературі розглядаються й питання щодо темпів зро-

стання виробництва, а саме, якими вони повинні бути: високими,

низькими чи взагалі нульовими. Одні економісти вважають, що темпи

зростання виробництва мають: супроводжуватися випуском якісної

продукції, ефективною структурою її приросту; не руйнувати навко-

лишнє середовище; сприяти підвищенню добробуту населення і еко-

номічної могутності держави. Американський економіст Д. Медоус у

1970-х роках, навпаки, сформулював концепцію «нульового економіч-

ного зростання»: за умови, коли природні ресурси планети вичерпу-

ються, а народонаселення збільшується, необхідно стримувати темпи

економічного зростання заради забезпечення економічної рівноваги.

Економічне зростання повинно супроводжуватися економічним

розвитком, який приводить не тільки до кількісних змін макроеконо-

мічних показників, але й до якісних кінцевих результатів у напрямку

збільшення задоволення потреб. Для економіки і суспільства еконо-

мічний розвиток важливіший за економічне зростання. Економіка, яка

зростає без поліпшення добробуту населення, збільшення тривалості

його життя, не має майбутнього в умовах конкуренції і світової еконо-

мічної глобалізації. Економічне зростання тому слід розглядати як

умову економічного розвитку.

Існує багато концепцій, моделей і напрямів макроекономічного

розвитку, серед яких особливо актуальними є такі.

Модель з використанням індикаторів: депресивна економіка по-

чинає рухатися до зростання, якщо дотримуватися річних темпів ін-

фляції на рівні 10–15 %, приросту ВВП від 5–8 %, облікової ставки

Національного банку не більше 20 %, рівноваги платіжного балансу,

стабільного обмінного курсу національної грошової одиниці і рівня

попиту.

Модель структурних перетворень (трансформацій) (А. Льюїс,

Х. Ченері) складається із таких рис: уся економіка поділяється на два

головних сектори — сільське господарство і промисловість, між якими

постійно спостерігається перерозподіл робочої сили, капіталів, по-

260

Розділ ІV. Макроекономіка

кращення соціальних умов не менше ніж на 30 % на користь промис-

ловості; збільшення інвестицій і заощаджень; диференціація обмежень

економічного розвитку на внутрішні (економічні — кількість, освітній

рівень, традиції і навички населення, природно-ресурсний потенціал;

інституціальні — рівень системи політичних, правових і ринкових

інституцій) та зовнішні (доступ до іноземних інвестицій, технологій

та ринків, рівень економічної глобалізації).

Модель вільного ринку впроваджена в розвинутих країнах у 80-х

роках ХХ ст. і поширена в країнах, що розвиваються, і з перехідною

економікою. Основними рисами цієї моделі є: стимулювання сукупної

пропозиції, лібералізація економіки, скорочення державних витрат,

приватизація державних підприємств, здійснення перетворень і ви-

користання ресурсів під наглядом міжнародних інституцій (МВФ, ЄС,

МТО, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Модель ендогенного розвитку полягає в орієнтації країни на внут-

рішні чинники, саморозвиток, пріоритет національних інтересів, що

передбачає активну економічну політику держави щодо еволюційного

переходу від економіки пропозиції до економіки попиту. Реалізація цієї

концепції розвитку здійснюється індустріальними країнами різними

шляхами — завдяки політиці «мобілізаційної», «наздоганяючої»,

«стійкої, або сталої» економіки.

Мобілізаційний тип розвитку опирається на використання всіх

ресурсів з метою досягнення поточних завдань, поставлених державою,

що породжує недовиробництво, диспропорції, незбалансованість, не-

рівномірність господарювання. Ризики появи негативних наслідків

потребують мати в наявності компенсаційну систему — сукупність

бюджетних засобів і ресурсів, які можливо при необхідності включати

в господарське життя. Така економічна модель не може бути цілісною

та самодостатньою й за умови позбавлення її компенсаційних можли-

востей стає некерованою та кризисною.

Наздоганяючий розвиток реалізується країнами, які перебувають

на індустріальному рівні і намагаються перейти до переважно інтен-

сивного типу розвитку, що пов’язано із подальшим розвитком інду-

стріалізації економіки за рахунок збереження низького рівня доходів

і попиту населення, високого рівня імпорту товарів, технологій і капі-

талів, зростання економічної залежності від розвинутих країн, між-

народних корпорацій і організацій. Усе це свідчить про неможливість

за допомогою цієї моделі досягнути рівня соціально-економічного

розвитку розвинутих країн.

Модель стійкого (сталого) економічного розвитку була запропо-

нована в 80-х роках ХХ ст. ООН і лягла в основу концепції сталого