Шепітько В.Ю., Коновалова В.Ю., Журавель В.А. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

431

Розділ 33. Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами

єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих

на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Слід за-

значити, що організована злочинна група характеризується стабільніс-

тю складу, жорсткою дисципліною, певними правилами поведінки.

Ознаки організованості і стійкості злочинної групи можуть виявляти-

ся у стабільності її складу; труднощах для осіб, які бажають вийти

групи; швидкій заміні співучасників, які вибувають; систематичності

зустрічей і контактів злочинців поміж собою; у наявності в групі пев-

ної структури (ієрархії); наявності суворого порядку, дисципліни, без-

умовного підкорення лідеру, системи заходів заохочення і покарання;

постійно здійснюваній злочинній діяльності, розширенні її масштабів

і підвищенні технічної оснащеності; наявності спільно використову-

ваної

зброї, технічних засобів, автотранспорту; плануванні злочинної

діяльності.

У структурі організованих груп можуть бути особи, які здійснюють

функції: лідера; ідеологічного забезпечення; охорони лідера; бойовиків;

забезпечення дисципліни; переслідування осіб, які намагаються при-

пинити злочинну діяльність; реалізації викраденого; підтримання

зв’язків із корумпованими представниками владних структур.

Організовані злочинні групи можуть вчиняти різні злочини. За

лежно від сфери злочинної діяльності розрізняють злочинні групи:

1) з обмеженою сферою злочинної діяльності (наприклад, шахрайство

з фінансовими ресурсами); 2) з універсальною злочинною діяльністю

(декілька видів злочинної діяльності, пов’язаних поміж собою). Зло-

чинні групи можуть відрізнятися вузькою спеціалізацією і зосеред-

жувати свою діяльність на якій-небудь сфері; діяльність інших може

мати поширеність у декількох галузях, характеризуватися універсаль-

ністю.

Існують організовані злочинні групи, що поділяються за етнічними,

культурними та історичними зв’язками. Деякі з них відомі під своїми

національними назвами («в’єтнамське земляцтво», «китайська друж-

ба», «африканська єдність» та ін.). Злочинні групи можуть мати регі-

ональний рівень, охоплювати більшість регіонів України, виходити

за

межі національних кордонів і набувати транснаціонального характеру.

Найбільш відомими транснаціональними злочинними організаціями

є: італійська мафія, китайські тріади, японська якудза, колумбійські

картелі, нігірійські злочинні організації, турецькі організації наркобіз-

несу, ямайські організації «Посес» та ін.

432

Частина четверта. Криміналістична методика

§ 2. Обставини, що підлягають

з’ясуванню

Правильне визначення предмета доказування при розслідуванні

злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має

важливе значення. Існують дві групи обставин, що підлягають вста-

новленню: 1) обставини, що свідчать про організований характер зло-

чину; 2) обставини, що сприяють доказуванню кожного окремого

злочину, вчиненого організованою групою (місце і час вчинення зло-

чину; спосіб злочину; обставини, що

пом’якшують чи обтяжують від-

повідальність; обставини, що сприяли вчиненню даного злочину,

тощо).

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими зло-

чинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер зло-

чину (кількість учасників, їх участь у вчиненні злочинів, тривалість

вчинення злочину групою); 2) організованість і стійкість злочинної

групи (наявність ієрархії у групі, склад групи,

планування групою зло-

чинної діяльності, стабільність складу групи, підтримання дисципліни

у групі, існування певних правил поведінки, застосування заходів за-

охочення і покарання у групі, чи мали місце випадки виходу з групи,

причини такого виходу та ін.); 3) мету створення організованої зло-

чинної групи (для вчинення яких злочинів створена група, хто є ініці

атором створення групи, чого хотіли досягнути злочинці тощо); 4)

визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної

діяльності групи, у чому полягав основний злочинний бізнес, чи вчи-

нялися злочинною групою нетипові діяння, чи вчинювалися діяння

допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробле-

ними документами та ін.); 5) озброєність злочинної групи (наявність

вогнепальної,

холодної зброї або зброї вибухової дії, чи всі учасники

групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування, хто при-

дбав зброю, яким чином вона використовувалась та ін.); 6) керівництво

(лідерство) у злочинній групі (хто ініційовував вчинення злочинів, хто

планував діяльність групи та окремі дії, хто одержував найбільшу долю

злочинних доходів,

у кого найбільший злочинний досвід, хто справляв

вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо); 7) корумпо-

ваність із посадовими особами владних структур (з якими владними

структурами взаємодіяли члени злочинної групи, чи існували зв’язки

із працівниками правоохоронних органів, хто в групі відповідав за

зв’язки із працівниками владних структур

, які засоби використовува-

433

Розділ 33. Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами

лися для корумповування посадових осіб та ін.); 8) використання

групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби викорис-

товували злочинці: комп’ютерну техніку, засоби зв’язку, прилади

нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт

під час вчинення злочинів, кому належить техніка або транспорт, коли

і в яких умовах використовувався та ін.); 9) місце

злочинної групи в

організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з

іншими злочинними угрупованнями, характер стосунків з іншими гру-

пами, чи входила злочинна група у злочинну організацію, чи були кон-

флікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо); 10) коло активних

учасників злочинної групи (хто користувався довірою лідера, хто добро-

вільно входив

до групи, які функції активного учасника групи, чи впли-

вав на інших учасників групи, чи мав судимість, чи підтримував зло-

дійські традиції та ін.); 11) причини і умови, що сприяли створенню

організованої групи (відсутність спеціальних профілактичних заходів,

недостатня робота органів внутрішніх справ щодо виявлення і поперед-

ження злочинної діяльності тих чи

інших формувань тощо).

§ 3. Початковий етап розслідування

Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинни-

ми групами, має певні особливості. Висунення версій про вчинення

злочинів організованою групою може бути здійснене на початку роз-

слідування. Причому виявленню організованої групи здебільшого

сприяють результати оперативно-розшукової діяльності. Оперативно-

розшукова інформація сприяє висуненню слідчих версій, плануванню

розслідування, розробленню тактики проведення окремих слідчих дій

або

тактичних операцій.

Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинни-

ми групами, передбачає наявність взаємодії слідчого з оперативно-

розшуковими органами спеціальних підрозділів боротьби з організо-

ваною злочинністю. Така взаємодія може здійснюватися за різними

напрямами: обмін інформацією, давання доручень оперативним пра-

цівникам, спільне проведення відповідних заходів, створення слідчо-

оперативних груп та ін. Складність

розслідування за даною категорією

злочинів обумовлює необхідність спільної погодженої діяльності слід-

чих, оперативних працівників і спеціалістів у межах слідчо-оперативної

групи.

434

Частина четверта. Криміналістична методика

Важливе значення на початковому етапі розслідування злочинів,

що вчиняються організованими злочинними групами, має огляд місця

події. Це найбільш складна процесуальна дія, яка відповідно до ст. 190

КПК проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових

доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які

мають значення для справи. Аналіз окремих

слідів на місці події, змін

в обстановці під час вчинення злочину дозволяє висунути версію про

вчинення злочину групою осіб (або організованою групою). Встанов-

лення групового характеру злочину є діагностичним завданням огляду

місця події, впливає на дії слідчого, визначає наступні оперативно-

розшукові заходи та слідчі дії. Уже в процесі огляду місця

події можуть

бути встановлені ознаки, що свідчать про вчинення злочину організо-

ваною злочинною групою. До числа таких ознак можуть належати:

зухвалість діяння, його продуманість за місцем і часом; складний спо-

сіб вчинення злочину, можливість його безпечного вчинення; наявність

матеріальних наслідків, що свідчать про високу технічну оснащеність

і озброєність виконавців; невипадкове обрання

об’єкта злочинного

посягання; наявність злочинного почерку та ін.

Одержанню інформації про організовану групу, її структуру, цілі,

спрямованість, особливості злочинної діяльності сприяє допит різних

за своїм процесуальним становищем осіб. Допит — це процес пере-

дання слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію або

пов’язані з нею обставини чи осіб. Мета допиту

полягає в одержанні

повних показань, що об’єктивно відображають дійсність.

Цілеспрямованість допиту членів організованих злочинних груп

пов’язана з правильним визначенням предмета допиту. Предмет до-

питу організаторів (керівників) злочинної групи може охоплювати такі

обставини: 1) у кого виник задум організувати злочинну групу; 2) яка

злочинна діяльність передбачалась; 3) хто є учасником злочинної ді-

яльності

; 4) які способи застосовувались при вчиненні злочинів; 5) чи

брав участь у вчиненні злочинів сам організатор групи, які його функ-

ції; 6) яка ієрархія у злочинній групі; 7) які заходи конспірації; 8) чи

мали місце корумповані зв’язки, хто надавав допомогу в існуванні

злочинної групи; 9) які способи втягнення у групи нових членів; 10)

які канали одержання

розвідувальної інформації; 11) у чому полягали

дії групи захисту; 12) яким чином були одержані злочинні доходи; 13)

як здійснювався розподіл незаконних доходів серед членів злочинної

групи; 14) чи мали місце конфліктні стосунки в групі; 15) чи були

конфлікти, протистояння з іншими угрупованнями. Під час допиту

435

Розділ 33. Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами

організатора групи можуть бути з’ясовані й інші обставини.

Предмет допиту виконавця має свої особливості та охоплює такі

обставини: 1) у вчиненні яких злочинів брав участь допитуваний; 2) у

чому виявлялись його дії; 3) яким чином розподілялись ролі у злочин-

ній групі; 4) чи здійснювалось планування злочинів; 5) яким чином

приховувалися злочини; 6) які стосунки у допитуваного

з іншими

учасниками групи; 7) як був втягнутий до злочинної групи; 8) чому

вчинив злочин.

До допиту члена організованої злочинної групи необхідна ретель-

на підготовка, яка охоплює складання письмового плану допиту. В

процесі планування важливо визначити «слабку ланку», послідовність

допиту декількох осіб, тактику допиту. На обрання моменту допиту

впливають такі обставини, як

інтереси збереження слідчої таємниці,

завдання забезпечення безпеки свідків і потерпілих, позиція допиту-

ваного.

Члени організованих злочинних груп у багатьох випадках відмов-

ляються від давання показань. Тому важливо виявити найбільш «слаб-

ку ланку» в структурі організованої групи, використовувати конфліктні

стосунки між окремими членами угруповання. Доцільно також пере-

конувати допитуваного у непотрібності його

для угруповання, спробах

перекласти відповідальність на нього, наявності відомостей, які можуть

скомпрометувати його в очах інших членів групи. Члени організованої

групи здебільшого визнають свою вину тільки тоді, коли у них немає

іншого виходу.

Обшук при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими

групами, має свою специфіку. Це пов’язано перш за все

з предметом

пошуку. При розслідуванні даної категорії злочинів об’єктами пошуку

достатньо часто виступають: вогнепальна і холодна зброя; вибухівка;

предмети, вилучені із законного обігу; предмети, за виготовлення,

зберігання та збут яких передбачено кримінальну відповідальність;

предмети, що мають на собі сліди злочину; трупи або частини розчле-

нованого трупа; речі і цінності, здобуті

злочинним шляхом; різного

роду документи та ін. У роботі правоохоронних органів відзначається

поява нового об’єкта пошуку за даною категорією злочинів — особи,

яких переховують у тих чи інших місцях.

Проведення обшуків при розслідуванні злочинів, що вчиняються

організованими групами, пов’язано з реальною загрозою озброєного

опору. Тому проведення обшуку може бути

пов’язане з усуненням

протидії і затриманням тих чи інших осіб.

436

Частина четверта. Криміналістична методика

Достатньо часто при проведенні обшуку під час розслідування

злочинів даної категорії існує необхідність у проведенні пошукових

дій одночасно у декількох осіб або в різних місцях (тактична операція

«Груповий обшук»). Застосування цієї тактичної операції обумовлено

такими обставинами: наявність стійкої злочинної групи; члени групи

не взяті під варту; розосередженість об’єктів обшуку;

наявність на-

лагодженої системи взаємодії між членами угруповання; присутність

керівних засад у діяльності злочинної групи. Для успішного проведен-

ня групового обшуку необхідно створити декілька слідчо-оперативних

(пошукових) груп — залежно від кількості об’єктів, що підлягають

обшуку.

Під час розслідування злочинів, що вчиняються організованими

групами, важливе значення може мати тактична операція «

Допущення

обшуку з негативними наслідками». Її сутність полягає у тому, що

реально існують декілька різних об’єктів обшуку. При здійсненні такої

операції відповідно до тактичного задуму обирається один із об’єктів

обшуку, де й проводиться слідча дія, за іншими ведеться спостережен-

ня. У процесі оперативного спостереження встановлюються динаміка

місцеперебування злочинних формувань

, ознаки переміщення товарів

або інших предметів, зміна місця розташування тих чи інших об’єктів.

Оперативне спостереження дозволяє виявити більш широкий спектр

можливих місць приховування, після чого здійснюються результатив-

ні обшуки. Схематично тактична операція «Допущення обшуку з не-

гативними наслідками» може бути подана таким чином: безрезультат-

ний обшук — оперативне спостереження — результативний

обшук.

Під час пред’явлення для впізнання при розслідуванні злочинів,

що вчиняються організованими злочинними групами, доцільно вико-

ристовувати узнавання за фотозображенням чи відеозображенням.

Упізнання за відеозаписом передбачає пред’явлення (перегляд) відео-

плівки, на якій учасник злочинного угруповання відзнятий у групі зі

схожими особами в кількості не менше трьох осіб. З метою

забезпе-

чення особистої безпеки того, хто впізнає, пред’явлення для впізнання

може бути проведено в умовах, коли він перебуває поза візуальним

спостереженням того, кого впізнають.

Слід зазначити, що при розслідуванні даної категорії злочинів ви-

користовуються не тільки традиційні спеціальні знання, а й нетради-

ційні (складання психологічного портрета (профіля), запрошення

спеціалістів-

аналітиків, комплексні консультації). Під час розслідуван-

ня можуть бути призначені різні судові експертизи (судово-медична,

437

Розділ 33. Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами

судово-біологічна, судово-балістична, вибухотехнічна, трасологічна,

судово-психологічна, фоноскопічна та ін.).

Новою слідчою дією відповідно до ст. 187 КПК є зняття інфор-

мації з каналів зв’язку. Ця дія дозволяє одержати відомості про зло-

чинне формування, його склад, зв’язки, про злочини, що задумуються

або вчинені, ролі та функції учасників організованої групи

, місця зу-

стрічей та ін. Аналіз записів телефонних розмов вимагає мобільного

реагування оперативних працівників щодо перевірки інформації, слу-

гує необхідною базою для розроблення тактичних і оперативно-

тактичних операцій, передбачає можливість використання одержаних

даних при провадженні інших слідчих дій.

Запитання для самоконтролю

За якими критеріями можуть бути диференційовані 1.

організовані злочинні угруповання?

У чому можуть виявлятися ознаки організованості та 2.

стійкості злочинної групи?

Які обставини необхідно з’ясовувати при розслідуван-3.

ні злочинів, що вчиняються організованими групами?

За якими напрямами може відбуватися взаємодія слід-4.

чого з оперативно-розшуковими органами по даній

категорії справ?

чому полягають особливості огляду місця події при 5.

розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими

групами?

Які обставини має охоплювати предмет допиту орга-6.

нізатора (керівника) злочинної групи?

Які обставини має охоплювати предмет допиту вико-7.

навця злочину?

У чому полягають особливості проведення обшуку при 8.

розслідуванні даної категорії злочинів?

Які можливості надає зняття

інформації з каналів 9.

зв’язку при розслідуванні злочинів, що вчиняються

організованими групами?

438

Рекомендована література

I. Література до всіх розділів

Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. 1. Кримина-

листика: Учебник для вузов. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: НОРМА,

2007.

Баев О. Я. 2. Основы криминалистики: Курс лекций. — Изд. 2-е, перераб. и

доп. — М.: Экзамен, 2003.

Белкин Р. С. 3. Криминалистическая энциклопедия. — М.: Мегатрон ХХI,

2000.

Белкин Р. С. 4. Курс криминалистики: В 3 т. — М.: Юристъ, 1997.

Белкин Р. С. 5. Курс криминалистики: Учеб. пособ. для вузов. — 3-е изд.,

доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2001.

6. Криминалистика: Учебник / Под ред. Е. П. Ищенко, В. И. Комиссарова. —

М.: Юристъ, 2007.

7. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. — 3-є вид., перероб.

и доп. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2004.

Кузьмічов В. С., Прокопенко Г. І8. . Криміналістика: Навч. посіб. / За заг. ред.

В. Г. Гончаренка та Є. М. Моїсєєва. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

9. Курс криминалистики: В 3 т. / Под ред. О. Н. Коршуновой и А. А. Степа-

нова. — С. Пб.: Юрид. центр Пресс, 2004.

10. Настільна книга слідчого: [Наук. -практ. вид. для слідчих і дізнавачів] /

М. І. Панов, В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова та ін. — 2-е вид., перероб.

і доп. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007.

Образцов В. А. 11. Криминалистика: Курс лекций. — М., 1996.

Салтевський М. В. 12. Криміналістика: Підручник: У 2 ч. — Х.: Консум,

2001. — Ч. 2.

Шепітько В. Ю. 13. Криміналістика: Енциклопедичний словник. — Х.: Пра-

во, 2001.

Шепітько В. Ю. 14. Довідник слідчого. — Вид. 3-тє, переробл. і доп. — К.:

Вид. Дім «Ін Юре», 2008.

Шепітько В. Ю15. . Криміналістика: Словник термінів. — К.: Вид. Дім «Ін

Юре», 2004.

Яблоков Н. П. 16. Криминалистика: Учебник. — М.: Норма-Инфра-М,

2000.

II. Література до частини першої

«Теоретичні основи криміналістики»

Белкин Р. С. 1. История отечественной криминалистики. — М.: НОРМА,

1999.

Васильев А. Н., Яблоков Н. П. 2. Предмет, система и теоретические основы

криминалистики. — М.: Изд-во МГУ, 1984.

Журавель В. А. 3. Проблеми теорії та методології кримінального прогнозу-

вання: Монографія. — Х.: Право, 1999.

439

Рекомендована література

Крылов И. Ф4. . Очерки истории криминалистики и криминалистической

экспертизы. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1975.

Крылов И. Ф. 5. В мире криминалистики. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1989.

Сегай М. Я6. . Методология судебной идентификациии. — К.: РИО МВД

УССР, 1970.

Селиванов Н. А7. . Советская криминалистика: система понятий. — М.:

Юрид. лит., 1982.

Эксархопуло А. А. 8. Предмет и

система криминалистики. — С. Пб., 2004.

III. Література до частини другої

«Криміналістична техніка»

Бирюков В. В1. . Цифровая фотография: перспективы использования в кри-

миналистике: Монография. — Луганск: РИО ЛИВД, 2000.

Бурик В. И., Пилипчук В. Ф. 2. Признаки внешности человека и их использование

в розыскной деятельности: Справ. пособ. — К.: РИО МВД УССР, 1982.

Буринский Е. Ф. 3. Судебная экспертиза документов, производство ее и

пользование ею. — М.: ЛексЭст, 2002.

Вул С. М. 4. Криминалистическое исследование письменной речи. — К.,

1973.

Гончаренко В. И. 5. Использование данных естесственных и технических

наук в уголовном судопроизводстве (методологические вопросы). — К.:

Вища шк., 1980.

Грановский Г. Л6. . Основы трасологии: Общая часть. — М., 1965.

Грановский Г. Л7. . Основы трасологии: Особенная часть. — М., 1974.

Колесниченко А. Н., Найдис И. Д. 8. Судебная фотография. — Х.: Вища шк.,

1981.

Найдис И. Д. 9. Использование следов рук при расследовании преступле-

ний. — К.: УМК ВО, 1988.

Постика И. В. 10. Судебная (криминалистическая) фотография: Теория и

практика. — Одесса: Юрид. лит., 2002.

Ялышев С. А. 11. Криминалистическая регистрация: Проблемы, тенденции,

перспективы. — М., 1998.

IV. Література до частини третьої

«Криміналістична тактика»

Аверьянова Т. В. 1. Судебная экспертиза: Курс общей теории. — М.: Норма,

2006.

Бахин В. П. 2. Понятие, сущность и содержание криминалистической так-

тики: Лекция. — Симферополь, 1999.

Белкин Р. С. 3. Очерки криминалистической тактики: Учеб. пособ. — Вол-

гоград: ВСШ МВД РФ, 1993.

Денисюк С. Ф., Шепитько В. Ю. 4. Обыск в системе следственных действий

(тактико-криминалистические проблемы): Науч. -практ. пособ. — Х.:

Консум, 1999.

440

Рекомендована література

Комиссаров В. И. 5. Теоретические проблемы следственной тактики / Под

ред. А. И. Михайлова. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987.

Коновалова В. Е6. . Допрос: Тактика и психология. — Х.: Консум, 1999.

Коновалова В. Е. 7. Версия: Концепции и функции в судопроизводстве. — Х.:

Консум, 2000.

Кузьмічов В. С., Чорноус Ю. М8. . Слідча діяльність: Характеристика та

напрями

удосконалення: Монографія. — ЗАТ «НІЧЛАВА», 2005.

Лукашевич В. Г. 9. Криминалистическая теория общения: Постановка

проблемы, методика исследования, перспективы использования. — К.:

Укр. акад. внутр. дел, 1993.

10. Осмотр места происшествия: Практ. пособ. / Под ред. А. И. Дворкина. —

М., 2000.

11. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник для юристов / Виноградов

И. В., Гладких А. С., Крюков В. Н. и др. — М.: Юрид. лит., 1985.

Шепитько В. Ю12. . Теория криминалистической тактики: Монография. —

Х.: Гриф, 2002.

Шепітько В. Ю13. . Криміналістична тактика (системно-структурний аналіз):

Монографія. — Х.: Харків юрид., 2007.

V. Література до частини четвертої

«Криміналістична методика»

Волчецкая Т. С1. . Ситуационный подход в практической и исследователь-

ской криминалистической деятельности: Учеб. пособ. — 2-е изд., испр.

и доп. — Калининград, 2001.

Колесниченко А. Н., Коновалова В. Е2. . Криминалистическая харак теристика

преступлений: Учеб. пособ. — Х.: Юрид. ин-т, 1985.

Коновалова В. Е. 3. Убийство: Искусство расследования: Монография. — Х.:

Факт, 2001.

Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции 4.

и органов предварительного расследования / Под ред. Т. В. Аверьяновой,

Р. С. Белкина. — М.: Новый Юрист, 1997.

5. Криміналістична профілактика економічних злочинів: Наук.-практ. посіб. /

За ред. В. А. Журавля. — Х.: Харків юрид., 2006.

Матусовский Г. А. 6. Экономические преступления: криминалисти ческий

анализ. — Х.: Консум, 1999.

Основы борьбы с организованной преступностью: Монография / Под ред. 7.

В. С. Овчинского, В. Е. Эминова, Н. П. Яблокова. — М.: ИНФРА-М,

1996.

Расследование преступлений против личности: Учеб. пособ. / Под ред. 8.

О. Я. Баева. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1998.

Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Селиванова, В. А. Снетко-9.

ва. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Тіщенко В. В. 10. Теоретичні і практичні основи методики розслідування

злочинів: Монографія. — Одеса: Фенікс, 2007.