Семигіна Т.В., Грига І.М. та ін. Введення у соціальну роботу

Подождите немного. Документ загружается.

194 Введення у соціальну роботу. Глава 8

Функціонування

Групова взаємодія сім'ї — це складний про-

цес, на який впливають дії членів сім'ї та

взаємодія між ними. На ці дії та взаємодії у свою

чергу впливають потреби та обов'язки членів

сім'ї. На весь цей процес впливають також дії

сім'ї як цілісного організму, який виконує певні

завдання та підтримує себе. Ситуація, або ото-

чення, в якому знаходиться сім'я, також впливає

на її функціонування.

"Якщо шлюб функціональ-

ний, то діти мають шанс

бути повністю функціональ-

ними. Якщо шлюб недос-

татньо

функціональний,

то

члени сім'ї живуть у стані

стресу і адаптуються недос-

татньо

функціонально"

[1].

Важливим аспектом групового функціонування є процес прийняття

рішень та процес комунікації. Сім'ї приймають рішення відносно того, які

ролі та завдання яким членам сім'ї належать, як розподіляти та реалізовува-

ти рішення сім'ї та як використовувати енергію. В різних сім'ях рішення

приймаються по-різному. Інколи використовують логічне обгрунтування

або процес розв'язання проблем. Інколи вдаються до компромісу. А інколи

один або декілька членів родини нав'язують своє рішення іншим членам. Ча-

сто сім'ї функціонують на грунті лише минулого досвіду.

Близькими до питань прийняття рішень є питання лідерства, владного

контролю та конфліктів. Конфлікт часто розглядають як негативну складо-

ву групової взаємодії. Проте, якщо його вміло розв'язати, то він може стати

силою, яка підвищує творчість сім'ї та допомагає їй краще справитися з про-

блемами. Конфлікт може трапитися в тій ситуації, де разом намагаються

працювати люди з різними поглядами на проблему. Конфлікт — це бороть-

ба за щось, чого бракує, наприклад увагу, владу, статус, вплив, право на ви-

конання якоїсь ролі тощо. Сім'ї приймають рішення про те, як вони будуть

розв'язувати конфлікти. Одним із завдань соціального працівника у допо-

мозі сім'ям покращити взаємодію є визначення конфліктних сфер та сприян-

ня сім'ї при виробленні здорового усунення конфлікту.

Комунікація знаходиться в центрі процесу групової взаємодії, а отже, є

досить важливим аспектом її функціонування. Що означає поняття "ко-

мунікація"? Комунікація — це як вербальна, так і невербальна поведінка в

соціальному контексті. Комунікативні техніки, якими користуються члени

родини, вказують на успішність міжособистісної взаємодії. Інформація,

рішення та директиви доходять до членів сім'ї через комунікацію, яка є засо-

бом формулювання та модифікування думок та ставлення. В описі комуніка-

тивного процесу відзначають, хто з ким спілкується, про що і яким чином.

Ще одним способом опису функціонування сім'ї є процес реалізації за-

вдань, тобто як сім'я виконує свої завдання залежно від того, хто що робить,

та чи виконують члени сім'ї делеговані їм завдання.

Функціонування сім'ї — це процес, що забезпечує самозбереження і роз-

виток родини загалом і кожного її члена.

Соціальна робота з дітьми та сім'єю 195

Для кращого вивчення процесу функціонування сім'ї можна використати

такі питання.

Рівновага/стабільність

1. Як ця сім'я адаптується до мінливих умов? Розгляньте зміни як в оточенні, так і в

самій сім'ї.

2. Скільки часу витрачається на підтримку функціонування сім'ї та на виконання

групового завдання? Чи нормальна ця рівновага?

Прийняття рішень

1. Як сім'я приймає рішення щодо норм, цілей та планування обов'язків?

2. Опишіть механізми, за допомогою яких сім'я розв'язує проблеми. Чи вдаються

деякі члени родини до диверсійної чи блокуючої тактики, яка б перешкоджала прийняттю

рішень?

3. Чи сприяє керівництво сім'ї прийняттю рішень, чи, навпаки, гальмує цей процес?

4. Як члени сім'ї впливають на прийняття рішень?

5. Як вирішуються конфлікти? Чи визнають члени сім'ї існування конфліктів і чи

вирішуються вони відкрито?

Комунікація

1. Опишіть моделі спілкування в сім'ї.

2. Чи існують в сім'ї адекватні механізми реагування (відповіді)?

3. Чи звертається увага на невербальну комунікацію?

4. Чи всі члени сім'ї мають можливості вільно спілкуватися? Чи є такі, хто говорить

занадто багато?

5. Чи є такі теми, про які не завжди приємно говорити в сім'ї?

6. Чи звертають увагу на труднощі при спілкуванні, які виникають на стику належ-

ності членів до різних етнічних груп, культур та професій?

Виконання завдань

1. Опишіть, в який спосіб сім'я виконує завдання. Опишіть якість взаємодії членів при

виконанні завдань.

2. Чи вдаються деякі члени родини до диверсійної чи блокуючої тактики, яка б

перешкоджала здійсненню планів?

РОЗВИТОК

Коли сім'я функціонує й її структура змінюється, вона проходить кілька

стадій. На кожній стадії сім'я потребує різних засобів самопідтримки. І в

процесі розвитку її життєздатність зростає. Чинниками, які впливають на

розвиток родин, є:

- сила відданості членів сім'ї її функціям, завданням та цілям;

- задоволення взаємних потреб членів родини;

- приязнь та піклування, які члени сім'ї відчувають один до одного;

- обмін ролями, а не змагання за них;

- повага до індивідуальності кожного члена сім'ї;

- кількість часу, який сім'я проводить разом;

- взаємодія, яка сприяє індивідуальному розвитку;

- ступінь гомогенності (однорідності), який сприяє створенню сімейних

норм та цілей;'

196 Введення у соціальну роботу. Глава 8

- ступінь гетерогенності, який сприяє існуванню різних ідей та точок зо-

ру серед членів родини.

Стадії розвитку сімей можуть бути зведені до наступних:

Стадія орієнтації — члени сім'ї зустрічаються

вперше, шукають спільних інтересів та складають пла-

ни щодо подальшої приналежності до цієї групи. Вод-

ночас спрацьовує також механізм запобігання збли-

женню. Навколо визначених завдань починають роз-

виватися моделі діяльності. Починають виникати нові

ролі. Наголос робиться на діяльності та на орієнтації

на ситуацію. Індивіди приймають рішення про доцільність приналежності до

цієї групи та про те, чи варто ставати залежними від інших членів родини.

Стадія влади — окремі особи заявляють претензії на вплив та контроль

над групою. Розгортається конфлікт. Члени сім'ї бунтують та вимагають

індивідуальної автономії. Головним питанням стає володіння владою.

Здійснюється перегляд структури сім'ї та її функціонування. Члени сім'ї

діляться ідеями щодо того, що має робити сім'я та як вона має вижити. В

процесі цього розвиваються норми та цінності сім'ї.

Стадія переговорів — в сім'ї відбувається боротьба думок та поглядів,

зрештою вона стає на шлях розв'язання конфлікту. Розробляють та прийма-

ють цілі, ролі та завдання. Посилюються традиції сім'ї, розвиваються її нор-

ми та зміцнюється індивідуальна участь членів, вони стають вільнішими при

обміні інформацією та думками.

Функціональна стадія — досягається високий рівень інтеграції родини.

Виникає все менше конфліктів з приводу структури сім'ї та установлюються

шляхи її функціонування. Членам задають різні ролі, з якими всі згодні. На-

лагоджуються внутрішньородинні зв'язки. Цілі та норми стають всім відо-

мими і отримують загальне схвалення. Виникають сприятливіші умови для

змін та адаптації до навколишнього середовища. Різні конфлікти та тертя

долають із мінімальними втратами енергії. Члени сім'ї стають взаємозалеж-

ними при розв'язанні проблеми. Плани починають реалізовуватися, викону-

ються завдання та досягаються цілі. Сім'я має можливість оцінювати себе та

свої досягнення. Небагатьом сім'ям вдається досягти цієї стадії.

Стадія дезінтеграції— на кожній із перших чотирьох стадій сім'я як гру-

па може почати дезінтегруватися, розпадатися. Ознаками цього є послаб-

лення зв'язків між членами родини. Частота та сила взаємодії в групі спадає,

втрачають значення загальні норми та цінності. Послаблюється також сила

впливу групи на своїх членів.

Усвідомлення малої групи — сім'ї як соціальної системи — є передумо-

вою ефективної роботи соціального працівника. Це усвідомлення є орієнти-

ром його діяльності та втручань.

Визначення, на якій стадії розвитку знаходиться сім'я, дозволяє соціаль-

ному працівнику з найбільшим розумінням поставитися до її потреб. Воно

Стадії розвитку сім 'І:

• орієнтація;

• влада;

• переговори;

• функціональність;

• дезінтеграція.

Соціальна робота з дітьми та сім'єю 197

також допомагає компетентно реагувати на функціонування цієї сім'ї, що є

засобом покращання процесу взаємодії в її межах [12].

Сімейна терапія

Термін "терапія" вживають у медичній сфері і він означає зцілення. Цей

термін був запозичений соціальною сферою і фактично означає те саме. Але

мова не йде про сімейного лікаря і його допомогу родині. Мова йде радше

про "зцілення" людської поведінки чи стосунків між людьми. Слово "те-

рапія", звичайно, не є найточнішим словом, яке потрібно вживати у цьому

контексті. Чому? Тому, що клієнт, чи то в особі індивіда, чи то в особі сім'ї,

працює разом з соціальним працівником як з терапевтом, у них спільне за-

вдання, яке вони не в змозі виконати поодинці: як кажуть "танго танцюють

удвох".

Як напрям професійної діяльності сімейна терапія почала розвиватись у

шістдесятих роках минулого століття. Піонерами цієї роботи були Мюрей

Боуен, Джей Хейлі, Вірджінія Сатір, Карл Вітакер та Сальвадор Мінухін.

Перша книга Вірджінії Сатір "Спільна сімейна терапія" побачила світ 1964

року. її поява мала великий успіх і вплив на всю сферу психотерапії; в ній

було представлено альтернативні методи роботи з індивідами та сім'ями.

"Соціальний працівник як терапевт у своїй роботі користується певними

прийомами, технікою. Важливим аспектом є спонтанність. Після того, як

технічні прийоми були вивчені теоретично, про книги треба забути.

Працівникові треба вкладати в терапію своє "я". Не можна ззовні спос-

терігати за тим, що відбувається в сім'ї. Треба стати частиною сімейної сис-

теми, реагувати на обставини так, як цього вимагають прийняті в родині

норми, правила, та водночас максимально використовувати професійну і

емоційну силу свого "я" [13].

Першим кроком є приєднання до системи. Це досягається через спілку-

вання, встановлення діалогу. Не звертаючи уваги на негативні сторони

членів сім'ї чи їхнього функціонування, на цьому етапі "терапевт" лише

підтримує все позитивне в людях, стає для членів родини джерелом самопо-

ваги. Це необхідно робити, аби запобігти можливим збуренням у сім'ї. Вста-

новлення контакту з кожним у сім'ї, отримання статусу в сім'ї створює фун-

дамент для подальшої роботи. Те, що сім'я прийшла на зустріч, свідчить про

її готовність прийняти соціального працівника у своє оточення. Однак ба-

чення сім'ї стосовно проблеми і шляхів її зцілення відрізняється від бачення

соціального працівника. Зазвичай, сім'я пов'язує проблему з поганим

функціонуванням одного з її членів і очікує, що "терапевт" зосередить всю

увагу на ньому. Для спеціаліста ж він лише є ідентифікованим пацієнтом,

198 Введення у соціальну роботу. Глава 8

носієм симптому. Причину проблеми він бачить у недоліках функціонуван-

ня сім'ї, тому він намагатиметься змінити взаємодію між членами сім'ї.

Після приєднання до сім'ї і ретельного вивчення її структури і функціону-

вання соціальний працівник починає первинне планування дій.

Серед фахівців існує спільна думка про те, що змінювати необхідно дис-

функціональний гомеостаз

сім'ї. Однак методи досягнення змін розрізняють

залежно від теоретичних поглядів. Те, яким чином теорія впливає на практи-

ку, можна проілюструвати на прикладі трьох підходів до сімейної терапії —

екзистенціального (Карл Вітакер), стратегічного (Джей Хейлі і Клу Мада-

нес) і структурного [14].

Представник екзистенціального підходу Вітакер дивиться на сім'ю як на

систему, в якій всі члени мають однакове значення. Щоб змінити ціле, треба

змінити всі компоненти. Тому він вступає у боротьбу з кожним членом сім'ї,

аби змінити його встановлені устої. Він домагається того, щоб кожен у сім'ї

зрозумів неправомірність такого способу існування сім'ї. Клієнти описують

події, що відбуваються у сім'ї, надаючи цим подіям певне значення. Вітакер

намагається зробити революцію: у бесіді він оспорює зміст, який особи вкла-

дають у події. По суті, шляхом заперечення значення тих чи тих подій у вис-

ловлюваннях члена сім'ї він заперечує форму. Фахівець вірить, що у

сумнівах щодо правомірності способу спільного існування почне народжу-

ватися кращий устрій сім'ї.

Вітакер ламає устої. Він робить це за допомогою діалогу. Почувши фра-

зу від одного, він ставить питання іншому члену сім'ї, на іншу тему, тобто

переключає увагу. Такі теми, як убивство, страхи, спокуса, кровозмішення,

обговорюються у суміші з банальними фразами. Він використовує історії з

життя інших людей, фантастичні історії, приклади, він жартує, натякає,

вмоьляє, обурюється, нудиться, аби тільки порушити старі зв'язки у сис-

темі і об'єднати членів родини, як скульптор вирізьблює фігуру відточеним

ножем.

Згідно з цією екзистенціальною формулою соціальний працівник не по-

винен керувати створенням нових структур і не несе відповідальності, якщо

вони не створюються.

Хейлі і Маданес є представниками стратегічного підходу. Вони вважа-

ють, що соціальний працівник повинен спрямовувати свої дії на виправлен-

ня конкретних дисфункціональних аспектів сім'ї. Він відповідає за керів-

ництво розвитком сім'ї і за досягнення нею певних позитивних змін.

Стратегічна модель розглядає сім'ю як систему, яка складається з підси-

стем, розташованих у ієрархічному порядку. Дисфункція однієї підсистеми

відбивається на функціонуванні інших підсистем. Змінюючи організацію

членів навколо симптому, досягають змін у всій системі.

Гомеостаз — це те, що характеризує здатність системи підтримувати сталість свого функціону-

вання.

Соціальна робота з дітьми та сім'єю 199

Соціальний працівник намагається змінити баланс влади у структурах

сім'ї. Одним із способів роботи є гра, в якій члени сім'ї повинні грати удавані

ролі. Наприклад, якщо дитина має симптоми страху, мати, природно, захи-

щатиме дитину. Це означає, що мати займає ієрархічно вищий щабель у сто-

сунках. У такому випадку соціальний працівник запропонує матері удавати,

ніби вона боїться бандитів. Дитина робить вигляд, що її захищає. Це перебу-

довує ієрархію відносин матері і дитини. Для того, щоб цей підхід спрацьо-

вував, соціальний працівник повинен бачити, у якому місці система не

функціонує, і вибрати вірну стратегію досягнення змін.

Структурний підхід розглядає сім'ю як організм. Соціальний працівник

порушує існуючий стан рівноваги, що призводить до кризи. Криза підштов-

хує систему до вироблення організації, що функціонуватиме краще. У струк-

турному підході комбінують елементи екзистенціального і стратегічного

підходів, ставлячи під сумнів сімейні реалії і намагаючись викликати зміни у

структурі системи.

Сім'я сама намагається позбавитися своїх проблем. Той факт, що сім'я

прийшла до фахівця, свідчить про те, що своїми силами вона проблему не

подолала. Як правило, під час першої зустрічі члени сім'ї розповідають про

намагання розв'язати проблему, яка, на їхню думку, зводиться до невідпо-

відних дій якогось члена (носія симптому). Соціальний працівник починає

роботу з твердження, що вони помиляються. Проблема не в ідентифікованій

особі, вона полягає у певній стереотипній взаємодії членів сім'ї.

Фахівець допомагає клієнтам змінити своє сприйняття проблеми і харак-

тер реакції на неї. Виклик може бути прямим і непрямим, відкритим і прихо-

ваним, простим і парадоксальним. Головна мета — змінити чи переформу-

лювати уяву сім'ї про проблему і підштовхнути її членів до пошуків альтер-

нативної поведінки та альтернативних реакцій.

Багато залежить від кордонів між підсистемами сімейної системи.

Відсутність кордонів чи їхня прозорість призводять до надмірної зосередже-

ності один на одному і обмеження свободи функціонування кожного, а чіткі

й непрозорі кордони призводять до ізоляції один від одного і позбавляють

членів сім'ї взаємної підтримки. Змінюючи сімейну структуру, ступінь близь-

кості, можна досягти альтернативних способів мислення, почуттів та дій.

Приєднуючись до сім'ї, фахівець стає учасником системи і головним

агентом змін. Він визначає спочатку діагноз сім'ї, складає графічну схему

стосунків у сім'ї, тобто карту сім'ї, на якій позначає положення окремих

членів відносно один одного, а також позначає ступінь прив'язаності один

до одного, коаліції між окремими членами чи системами, приховані і

відверті конфлікти і те, яким чином члени групуються для їх розв'язання. З

карти (соціограми) зрозуміло, хто які виконує ролі, хто ухиляється від

конфлікту, хто є "воротарем", "опікуном", "цапом-відбувайлом" тощо. Між

підсистемами проводять також кордони. Це роблять, щоб побачити проце-

си, сильні та слабкі сторони. Фахівець приєднується до сім'ї, але одночасно

200 Введення у соціальну роботу. Глава 8

він стежить з боку за тим, що відбувається всередині. Він обирає собі місце у

різних підсистемах цієї системи, сперечаючись та піддаючи сумніву розмежу-

вання ролей та функцій, встановлене самими членами родини. У такій стра-

тегії використовують прийоми розмежування, порушення рівноваги і на-

вчання взаємодоповненості.

Сім'я, що звертається по допомогу, має власне бачення своєї проблеми,

своєї реальності. Тому терапія починається із зіткнення реальності фахівця і

реальності сім'ї. Сім'ю турбує збереження системи в існуючому стані, тоді

коли мета терапевтичного формулювання спрямована на те, аби підштовх-

нути сім'ю до того, щоб вона справлялася зі своєю дисфункціональною ре-

альністю більш диференційовано і компетентно.

Соціальний працівник починає формулювати своє уявлення з речей, важ-

ливих для сім'ї. Після цього фахівець переконує сім'ю в тому, що уявлення

про реальність можна розширити чи модифікувати. Для цього використову-

ють такі прийоми, як інсценування, фокусування і посилення напруги.

Інсценування відбувається у присутності фахівця, який просить членів ро-

дини відтворити для нього певні схеми взаємодії. "Терапевт" вживається в

сімейну реальність і одночасно реорганізує дані, змінюючи їхнє значення,

вводить нові елементи і пропонує альтернативні способи дій, що належать

до терапевтичної системи.

Відібравши елементи, що мають терапевтичне значення, соціальний

працівник організує взаємодію членів сім'ї навколо певної теми, яка надає

цим елементам нового значення {фокусування).

Підсилюючи напругу, він посилює терапевтичний вплив. Посилення на-

пруги, інсценування і фокусування створюють нову терапевтичну реальність,

яка кидає виклик реальності сім'ї, симптому і становищу його носія у сім'ї.

Підготовка фахівців із сімейної терапії — складний та тривалий процес.

Він складається із засвоєння теоретичної бази і практики під наглядом су-

первізора (досвідченого "терапевта"). Початкуючий "терапевт" спочатку

стежить за роботою досвідчених колег і отримує пояснення взаємодій, які він

спостерігає. Пізніше він пробує сам працювати з сім'єю. Наставник указує

на його огріхи або навіть втручається у взаємодію, коли бачить, що по-

чатківець утрачає контроль за ситуацією.

Додаток

Можливі шляхи підтримки шлюбних відносин [15]

1. Слухайте свого чоловіка (дружину), коли він (вона) говорить.

2. Надавайте своїй половині право висловлювати свої почуття та емоції.

3. Визнавайте, святкуйте, винагороджуйте досягнення свого чоловіка

(дружини).

Соціальна робота з дітьми та сім'єю 201

4. Обговорюйте, а потім вибачайте помилки.

5. Передбачайте потреби вашої половини та думайте про їх задоволення.

6. Прислуховуйтеся до потреб вашого чоловіка (дружини) і працюйте над

їхнім втіленням.

7. Кажіть вашій половині про любов до неї щоразу, як це тільки спадає на

думку.

8. Обійміть свого чоловіка (дружину), коли одному з вас це необхідно.

9. В присутності інших людей говоріть про гарні вчинки вашого чоловіка

(дружини).

10. Якщо вам необхідно поскаржитися на вчинки чи погляди чоловіка (дру-

жини) іншим особам, то спочатку обговоріть це з ним (нею), дотримую-

чись конструктивності коментарів.

11. Розділяйте моменти щастя й горя зі своєю половиною.

12. Розповідайте про свої слабкості чоловіку (дружині) і вислуховуйте їхні

відповіді.

13. Кажіть своїй половині, що вона (він) чарівна і що для вас вона (він) бажа-

на і мила.

14. Підбадьорюйте свого чоловіка (дружину), коли у нього (неї) депресія

або сумніви в своїх можливостях.

15. Постійно цілуйте свою половину.

16. Після сварок підтверджуйте, що ваші стосунки важливіші за будь-яку

сварку.

17. Запитуйте чоловіка (дружину), про що він (вона) думає або чим ціка-

виться, і намагайтеся знайти спільні інтереси.

18. Будьте вдячні своїй половині за відкриті вам нові ідеали чи новий

досвід.

19. Грайтеся разом.

20. Запитуйте чоловіка (дружину), які в нього (неї) мрії та плани на майбутнє.

21. Скажіть чоловіку (дружині), що ви поважаєте і підтримуєте його (її) зу-

силля досягти здійснення мрій.

22. Навчіться поводити себе так, щоб повністю не залежати від чоловіка

(дружини).

23. Дозволяйте своїй половині повчати вас і підтримуйте її позицію.

24. Визнавайте сім'ю чоловіка (дружини) і поважайте його (її) обов'язки

перед нею.

25. Кажіть своїй половині, наскільки ви раді та щасливі бути одруженим із

нею.

26. Здивуйте свою половину квітами, солодощами, маленькими дарунка-

ми — покажіть, що вона для вас кохана.

27. Поважайте конфіденційність того, що дружина (чоловік) говорить чи

робить.

28. Довіряйте і поводьтеся так, щоб вам можна було довіряти.

29. Будьте з вашим чоловіком (дружиною), коли ви необхідні, — дайте йому

(їй) знати своїми діями, що вони мають велике значення у вашому житті.

202 Введения у соціальну роботу. Глава 8

30. Будьте вірними.

31. Коли ви кохаєтеся, давайте своїй половині те, що вона хоче, щоб їй

давали.

32. Дозвольте своїй половині розвиватись і морально рости тим шляхом,

який вона обере.

33. Поважайте право чоловіка (дружини) мати й інших товаришів і друзів.

34. Поважайте право своєї половини на те, щоб побути на самоті — дайте

їй на це

час.

35. Будьте справедливі до своєї половини, але й до себе також.

36. Не опікайте й нічого не прикрашайте — будьте правдиві й щирі.

37. Допоможіть своїй половині відкрити себе.

38. Попросіть свою половину допомогти вам відкрити деякі речі у вас са-

мих — потім подякуйте за допомогу.

39. Насолоджуйтеся спільним мовчанням, як чудовою музикою.

Контрольні запитання

1. Опишіть, яким чипом сімейне оточення впливає на розвиток дитини та

формування її світогляду.

2. Дайте загальну характеристику проблем дітей в Україні.

3. Який вплив, на вашу думку, мають стаціонарні установи на психологічний,

емоційний та соціальний розвиток дитини?

4. Якою мірою втілюються положення Конвенції ООН про права дитини в Ук-

раїні? Чи бачите ви різницю між вимогами цього міжнародного документа

і відповіддю українського суспільства?

5. Використовуючи перелік питань наведений в тексті, розробіть соціальну

історію своєї сім'і, відобразивши її функціонування, структуру та розви-

ток.

6. Які моменти потрібно враховувати, працюючи з сімейною групою? Виз-

начіть проблеми, які мають особисте значення для вас і які ви не змогли

розв'язати у своїй сімейній ситуації. Які дії ви б застосували до сім'ї з таки-

ми проблемами, якщо ви хотіли б їй допомогти?

7. Яка різниця між тим, щоб працювати з сім 'сю як системою, і тим, щоб пра-

цювати з окремими індивідами, котрі є членами сім'ї? Чому так важливо

працювати з сім 'сю як з системою, аніж окремо з її членами?

Рекомендована література

1. Вихованці інтернатів про себе і своє життя. — К.: УІСД, 2000.

2. Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних пра-

цівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних

батьків. — К.: 2000.

3. Минухин.С, Фишман Ч., Техники семейной терапии. — М.: Класс, 1998.

Соціальна робота з дітьми та сім 'єю 203

4. Наша сім'я (Методичні рекомендації прийомним батькам) / Н.М. Комарова,

Г.М. Бевз та ін. — К.: Вид-во УДЦСС, 1999.

5. Окландер В., Окна в мир ребенка, руководство по детской психотерапии.— М.:

Класс, 1998.

6. Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-

американського Бюро захисту прав людини: Випуск 18. — К., 1996—1997.

7. Психолого-педагогічні аспекти роботи з "дітьми вулиці": Збірник статей та

методикою за редакцією Толстоухової С.В., Пінчук М. — К.: Вид-во

УДЦСС, 2000.

8. Сатир В. Психотерапия семьи. — СПб.: Речь, 2000.

9. Семейный портрет в интерьере: Семейная терапия. — М.: Класс, 1998.

10. Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Державна доповідь про становище дітей. — К., 2000.