Савлук М.І. та ін. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки

проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з

розвинутою ринковою економікою. У нашій країні у зв'язку з не-

дорозвинутістю внутрішньогосподарських кредитних відносин

гроші як засіб обігу широко використовувались у всіх сферах

економічних відносин, у тому числі і в оптовій торгівлі засобами

виробництва. Інфляційні процеси, що набрали широкого розмаху

в період переходу до ринкового господарювання, спричинили

звуження сфери функціонування засобу обігу внаслідок переходу

до натурального товарообміну (бартеру). Це є кроком назад у

розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх ролі в роз-

витку економіки.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують по-

гашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами

економічних відносин, що виникають у процесі розширеного від-

творення.

Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазнача-

лося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит,

оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювало-

ся грошима. Це вже були істотно Інші гроші, відмінні від засобу

обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє

реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення за-

боргованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма гро-

шей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не

завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або

вартості грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини,

що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових,

не тільки містять у собі свою першооснову — купівлю-продаж

товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в

економіці за час користування кредитом: зміну вартості грошової

одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу,

зміну позичкового процента тощо.

У міру поглиблення економічних відносин, перетворення їх у

суто грошові, а народного господарства — в грошове та широко-

го розвитку кредитних і фінансових зв'язків гроші як засіб пла-

тежу поступово вийшли за межі товарного обігу І стали обслуго-

вувати погашення різноманітних зобов'язань у суспільстві, якщо

вони виражаються в грошовій формі. Як платіжний засіб гроші

стали здійснювати самостійний рух без прямого зв'язку з обігом

товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розши-

реного відтворення, зокрема при платежах у державний бюджет

та в інші централізовані фонди цільового призначення і фінансу-

ванні суспільних потреб з цих фондів, під час видачі і погашення

банківських позичок тощо.

Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються

від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг.

Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на

увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу.

Відповідно І загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в

обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюють-

ся на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу об-

слуговують більшу частину всього економічного обороту. Тому

сфера їх застосування дуже широка і охоплює: платежі між під-

приємствами, господарськими організаціями та установами за

взаємними борговими зобов'язаннями; платежі підприємств, гос-

подарських організацій та установ своїм працівникам, пов'язані з

оплатою праці; платежі юридичних та фізичних осіб у централі-

зовані фінансові фонди, одержання грошових коштів з цих фондів;

внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у бан-

ки, отримання ними грошових позичок у банках і погашення їх у

встановлені строки; різноманітні платежі, пов'язані зі страхуван-

ням діяльності та майна юридичних і фізичних осіб; Інші плате-

жі — адміністративно-судові, виплата спадщини, дарування тощо.

Розширення сфери функціонування грошей як засобу платежу

відбувається за рахунок сфери їх функції як засобу обігу. Проте

цей процес не має будь-якого негативного впливу на економіку.

Навпаки, функція засобу платежу забезпечує ширші можливості

для підприємства, ніж функція засобу обігу, оскільки знімає з

нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі

негайної оплати товарів (Т—Г), розширює маневреність кошта-

ми, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних

зобов'язань, що сприяє економії грошових коштів та прискорен-

ню обігу капіталу тощо. Водночас у цій функції потенційно міс-

титься загроза неплатежу, яка при реалізації в широких масшта-

бах може спричинити грошово-кредитну кризу.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває ті самі ви-

моги, що й до засобу обігу, хіба що іншою мірою. Зокрема, необ-

хідність сталості грошей у цій функції виявляється ще гостріше,

оскільки тут, як уже вказувалося вище, діє фактор часу. Якщо за

час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не

поверне позиченої ним вартості і зазнає збитків, бо він не зможе

купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у

зв'язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьо-

му виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процен-

тну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впли-

ває на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по

собі підвищення позичкового процента є інфляційним чинником і

призводить до дальшого знецінення грошей.

Ці явища повною мірою виявилися в економіці України в пе-

ріод ринкової трансформації, коли інфляція набула широкого

розмаху. Протягом короткого часу рівень позичкового процента

підвищувався в декілька разів, що стримувало розвиток кредит-

них відносин та економічне зростання взагалі.

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслугову-

ють нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі

в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало

можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним час-

тину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на

придбання Інших споживних вартостей, необхідних для вироб-

ництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, збе-

регти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищу-

вати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на

досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виник-

нути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але ра-

ніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися

продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе на-

громадити вартість для повернення боргу.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену

ціль — збереження вартості. Для цього достатньо було вречевли-

ти вартість у звичайних кусках чи брусках дорогоцінного металу

і добре зберігати їх на випадок різних соціальних потрясінь.

У такій формі нагромаджувалося абстрактне загальне багатст-

во, що називалося скарбом . Нагромадження грошей як скарбу

було стихійним наслідком І виразом виникнення надлишку про-

дуктів у простих товаровиробників.

З розвитком товарного виробництва і грошових відносин уріз-

номанітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення

сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його.

Економічним призначенням звичайного (примітивного) скарбу є:

• збереження від знецінення первісної вартості нагромадженого багатства;

• схоронення нагромадженого багатства від кражі, пограбування тощо;

• створення страхового резерву цінностей на випадок руйнівних подій —

стихійні лиха, збройні напади, хвороби тощо.

Проте він не приносив власнику ніяких доходів І не задовольняв жодних

особистих потреб.

Чим більшою була роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ста-

вало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарбу

стали надавати форму предметів розкоші. Виникла естетична

форма скарбу, який перестав бути просто мертвим багатством і

набув певного споживчого сенсу. Поряд Із збереженням вартості

скарб у такій формі почав задовольняти важливі потреби людини —

потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін. Нова

роль естетичних скарбів стала своєрідною компенсацією для їх

власників втрат, пов'язаних з тим, що скарб не може стати капі-

талом, не приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естети-

чній формі «пережив» багато суспільних формацій і продовжує

функціонувати навіть у сучасних умовах майже суцільної капіта-

лізації грошових відносин в усіх країнах незалежно від рівня їх

економічного розвитку та системи господарювання.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу —

створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворю-

вального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання

прибутку. Ця ціль визначалась ускладненням самих умов та по-

треб виробництва І реалізації товарів. Без такого резерву товаро-

виробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розши-

рення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження

скарбу докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго

лишатися без руху і став активно забезпечувати потреби суспіль-

ного відтворення, перетворившись у резерв для приводних і від-

відних каналів регулювання грошового обігу.

Товаровиробники почали нагромаджувати скарб безпосеред-

ньо заради розширення виробництва й одержання додаткового

прибутку в майбутньому. Щоб наблизити таке майбутнє, вони

передавали свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних па-

перах, що приносило їм прибуток у вигляді процентів, дивіден-

дів. Відтак скарб перетворився в цілеспрямоване нагромадження

грошей для збереження вартості як моменту в процесі розшире-

ного відтворення. Це означало більш високий рівень розвитку

даної функції. На відміну від функції нагромадження скарбу її

стали називати функцією нагромадження вартості.

З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися ви-

моги до форми грошей, що її виконували. Спочатку послабла, а

потім зовсім зникла залежність функціонального призначення

нагромаджених грошей від їх субстанціональної вартості. Оскіль-

ки нагромадження втратило свою абстрактність багатства взагалі,

зникла й потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла; їх

нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей і строків нагро-

мадження вартості, стали успішно виконувати знаки грошей —

паперові, депозитні, електронні.

Нова форма грошей справила позитивний вплив на розвиток

самої функції засобу нагромадження і грошових відносин взагалі.

По-перше, виникла можливість вивести обсяги нагромадження за

межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних

металів. По-друге, можливість знецінення грошових знаків під-

штовхувала власників нагромадження швидше їх капіталізувати,

що сприяло розвиткові організованих нагромаджень, банківської

справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей

перетворилося, по суті, в нагромадження позичкового капіталу.

По-третє, капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу,

сприяла розв'язанню суперечності між збереженням вартості «в

покої» у межах обороту індивідуального капіталу і необхідністю

прискорення обігу її у масштабах суспільного відтворення.

Разом з тим необхідно зазначити, що і в таких умовах здійс-

нюється нагромадження скарбів як вартості, що перебуває в три-

валому покої. Крім естетичної форми, продовжується класичне

нагромадження скарбу у вигляді брусків дорогоцінного металу,

золотих монет тощо. Великі запаси золота зберігаються в держа-

вних скарбницях, центральних банках, міжнародних валютно-

кредитних центрах, а також у приватних власників. Наприкінці

80-х років державні запаси золота найбільш розвинутих країн з

ринковою економікою становили майже 30 тис. т, запаси міжна-

родних валютно-кредитних установ — понад 6,5 тис, у приват-

ній тезаврації — понад 30 тис, т.

Нагромадження золотих запасів викликає жваві дискусії серед

економістів щодо його цілей та зв'язку з грошовим обігом. Якщо

виходити з того, що нагромадження золотого скарбу є однією з

функцій грошей, то неминучим буде висновок, що одну з грошо-

вих функцій золото все ще частково виконує. Отже, його демоне-

тизація є ще неповною.

Для того щоб нейтралізувати значення цього факту, висуваю-

ться різні докази того, що нагромадження золота не пов'язане із

вказаною функцією грошей. Зокрема, державні золоті запаси на-

зивають звичайним стратегічним резервом, ніяк не пов'язаним з

функціонуванням грошей; нагромадження золота трактується як

рух за історичною Інерцією, яку об'єктивно слід і можливо зупи-

нити; нагромадження золота в приватній власності пояснюється

недостатнім розвитком сучасних цивілізованих грошових відно-

син в окремих країнах. Має місце спроба довести, що нагрома-

дження скарбу — це взагалі не грошова функція.

Проте вказані та подібні оцінки факту нагромадження золо-

та в сучасних умовах не дають переконливого пояснення, чому

людство за умов надзвичайної раціоналізації суспільного жит-

тя та капіталізації вартості омертвляє величезну її масу в золо-

тих запасах і тримає поза виробничим чи особистим спожи-

ванням. Це можна, на наш погляд, пояснити тільки тим, що і

тепер у окремих людей та в цілих народів, представлених їх

державами, Існує об'єктивна потреба нагромаджувати вартість

як абсолютне багатство, тобто у формі скарбу, на випадок еко-

номічних чи політичних потрясінь, як було і в минулі віки. І

таке нагромадження залишається функцією грошей як особли-

вого товару. А оскільки в цій сфері (нагромадження абсолют-

ного багатства) є свої особливі вимоги до грошей, які можуть

забезпечуватися тільки золотом, то й виконувати цю функцію

продовжує золото.

Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування гро-

шей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини.

У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами

розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-

цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію

гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де на-

громаджується абсолютне багатство, необхідне за межами уста-

леного процесу суспільного відтворення, воно має форму скарбу

й обслуговується справжніми грошима — золотом.

Такий підхід до розуміння сфери функціонування грошей як

засобу нагромадження вартості дає можливість визначити меха-

нізм зв'язку золотих запасів з грошовим обігом. Загальновідомо,

що золоті запаси в сучасних умовах виконують функцію страху-

вання нагромаджень вартості у формі нерозмінних грошей від

Інфляційного знецінення останніх. Таке страхування саме по собі

свідчить про наявність зв'язку золотих запасів із грошовим обі-

гом, де якраз і формуються інфляційні процеси. Конкретніше цей

зв'язок виявляється через вплив зміни золотих запасів на нагро-

мадження грошових знаків.

Якщо збільшується приватна тезаврація золота внаслідок про-

дажу його Інвесторам з державних фондів, то на суму покупок

зменшуються їхні нагромадження в неповноцінних грошах, а отже,

скорочуються резерви надходження останніх в активний оборот.

І навпаки, зниження приватної тезаврації золота внаслідок скуп-

ки його державою приводить до нагромадження грошових знаків

у суб'єктів ринку і прискореного насичення ними каналів оборо-

ту, до зростання попиту на звичайні товари.

Державні запаси золота офіційно включаються до золото-

валютних резервів країни і слугують резервом світових грошей.

При збільшенні цих запасів за рахунок розширення власного ви-

добутку золота держава додатково випускає в оборот національні

гроші і підвищує їх масу в обігу. Якщо держава збільшує свої за-

паси золота внаслідок позитивного платіжного балансу чи прямої

закупівлі його на міжнародному ринку, то на відповідну суму

зменшується товарна пропозиція на внутрішньому ринку, що

безпосередньо впливає на обіг національних грошей у країні.

Держава може по-різному використати свій запас золота:

• продати на міжнародному ринку для збільшення валютної

частини свого резерву світових грошей, що не матиме прямого

впливу на внутрішній грошовий оборот;

• реалізувати на світовому ринку для закупівлі там товарів та

послуг, необхідних на внутрішньому ринку, а також для пога-

шення зовнішніх боргів. У цих випадках прямо чи опосередкова-

но зростатиме товарна пропозиція і поліпшуватиметься стан гро-

шового обороту у країні;

• одержати під заставу золотого запасу міжнародну позику, за

рахунок якої збільшити імпорт товарів і розширити товарне за-

безпечення внутрішнього грошового обороту.

Отже, золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою гро-

шового нагромадження і втратили свою роль приводних і відвідних

каналів для грошового обороту, все ж вони зберігають опосередко-

ваний зв'язок з останнім, що свідчить про часткове збереження за

золотом однієї з функцій грошей — нагромадження вартості.

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартос-

ті, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і

платіжних засобів, які постійно створюються у суб'єктів еконо-

міки внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними гро-

шовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не

припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи фун-

кціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуго-

вують нагромадження вартості, на певний час виходять з оборо-

ту, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш

широкими потребами, ніж потреби грошового обігу.

Проте вказані відмінності між грошима в цих трьох функціях

мають швидше теоретичний, ніж практичний характер. На прак-

тиці всі складові грошової маси є єдиним цілим і легко перемі-

щуються із нагромаджень в обіг, і навпаки.

Залежно від суспільних цілей нагромадження сфера цієї функ-

ції грошей підрозділяється на нагромадження у виробничій сфері

та у сфері особистого споживання. В умовах командно-адміні-

стративної системи господарювання через надмірне одержавлення

власності на засоби виробництва між указаними сферами була чітко

виражена непереборна межа: підприємства І господарські органі-

зації здійснювали грошові нагромадження у виробничих цілях,

населення — з метою розвитку особистого споживання. Насе-

лення було позбавлене будь-якої можливості здійснювати грошові

нагромадження виробничого призначення. Якщо ж його грошові

кошти через механізм банківського кредитування спрямовувалися

на розвиток виробництва, то це здійснювалося без відома і до-

зволу населення, поза тими цілями, заради яких ці кошти воно

нагромаджувало.

Крім того, сама система розподілу національного доходу й опла-

ти праці була сформована так, що грошові доходи забезпечували

переважно поточні споживчі потреби населення. Нагромадження

вартості за цих умов здійснювалося переважно за рахунок економії

на поточних витратах. Тому грошові нагромадження населення

були справедливо названі заощадженнями і розглядалися як са-

мостійна сфера даної функції грошей, а сама функція називалася

в навчальній літературі функцією засобу нагромадження і за-

ощадження населення.

В умовах переходу до ринкової економіки, коли зняті надзви-

чайно жорсткі обмеження з доходів населення і воно дістало ши-

рокі можливості для інвестицій, стирається межа між указаними

сферами цієї функції грошей і відпадає необхідність у її подвій-

ній назві.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух

вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують

реалізацію взаємовідносин лиж країнами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями

руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цьо-

го ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут

з'являється специфічний суб'єкт економічних відносин — дер-

жава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому

на світовому ринку виникають економічні суперечності більш

високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відно-

сини безпосередніх покупців та продавців.

Передусім в іноземних контрагентів виникає недовіра до тих

регалій, якими наділила держава свої національні гроші, зокрема

до посвідчення монетної ваги чи обов'язковості приймання гро-

шових знаків, у всіх видах платежів. Особливо гостро це відчува-

лося на початку формування світового ринку, через що гроші мо-

гли з'явитися там тільки у формі зливків благородних металів,

знявши, за виразом К. Маркса, свої «національні мундири». Тому

в тих умовах функцію світових грошей виконували тільки повно-

цінні гроші. Їх приймання у платежі здійснювалося за вагою, а не

за кількістю монет.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального пла-

тіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перене-

сення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші — це

комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві

грошам на внутрішньому ринку.

Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не

виділяти світові гроші як окрему функцію. З такою позицією мож-

на було б погодитися, якби всі національні гроші були вільно кон-

вертованими. Проте це не так — функціонування грошей більшос-

ті держав обмежене виключно їх національними кордонами. І коли

економічні суб'єкти таких країн виходять на світовий ринок, то їм

потрібні зовсім Інші гроші. Тобто мова тут іде не тільки про новий

напрям використання грошей, а й про інші за сутністю гроші, що й

дає підстави вичленити світові гроші в окрему функцію.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів,

пов'язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансо-

вими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу пла-

тежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи

послуг і замість їх певної суми, що вивозиться (пересилається), в

країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують

функцію купівельного засобу. Використання цієї функції менш

вигідне, ніж першої, оскільки вимагає попереднього нагрома-

дження резерву світових грошей. Тому вона спостерігається рід-

ше — у випадках якихось надзвичайних подій, коли порушується

звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо,

соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності

іноземного контрагента.

Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в Іншу без

зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення

боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце

при оплаті контрибуції, репарацій, наданні грошових позичок чи

допомоги, вивезенні грошей емігрантами, тіньовими підприєм-

цями тощо.

Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові

одиниці, оскільки національні ціни жодної країни не можуть по-

вністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому форму-

ється своя система цін.

Найскладнішим питанням у розумінні функції світових гро-

шей є питання про форму, в якій гроші її виконують. Одні еко-

номісти вважають, що і зараз цю функцію може виконувати і ви-

конує тільки золото. Інші заперечують це, посилаючись на те, що

золото перестало безпосередньо використовуватись у будь-яких

платежах на світовому ринку. Купівлю-продаж золота там за на-

ціональні валюти вони розглядають як торгівлю звичайним, а не

грошовим товаром.

Справді, механізм функції світових грошей безперервно роз-

вивався в міру розвитку економічних відносин на світовому ринку.

Коли ці відносини досягли високого рівня взаємності, виникла

можливість погашати вимоги по платежах шляхом заліку чи пе-

редачі боргових зобов'язань без пересилання золота по кожному

платежу. Таку роботу здійснюють комерційні банки, включив-

шись в організацію міжнародних розрахунків. Золото вони стали

пересилати один одному тільки для оплати сальдо заборгованості

по платежах. Тут було ще очевидним часткове використання зо-

лота як засобу платежу на світовому ринку.

Після відміни золотого стандарту і заборони багатьма держа-

вами приватних операцій із золотом банки втратили можливість

використовувати золото для врегулювання Платіжних відносин з

іншими країнами. Таке право залишилося тільки у центральних

банків та казначейств. Вони можуть продати частину золота на

ринках за одну з національних валют, що користуються довірою

на світовому ринку, і розрахуватися нею по боргах. Цей механізм

принципово не змінився і після скасування в 70-ті роки заборони

на приватні операції із золотом у провідних країнах світу. Коме-

рційні банки хоч і дістали право на операції із золотом, проте не

використовують його для взаємних платежів, навіть для пога-

шення сальдо взаємної заборгованості. Вони прагнуть продати

золото на ринку за валюту і розрахуватися нею по платежах.

Отже, в сучасних умовах на міжнародних ринках світові гро-

ші, передусім як платіжний і купівельний засоби, успішно висту-

пають у «національних мундирах», та ще й без внутрішньої суб-

станціональної вартості. Які причини цього? Чому суб'єкти

міжнародних платіжних відносин стали довіряти національним

грошам як світовим? Ці перетворення зумовлені самим розвит-

ком світової економіки й адекватними йому змінами міжнарод-

них платіжних відносин.

По-перше, сформувався широкий світовий ринок із системою

взаємозв'язків і взаємозалежностей між його суб'єктами, з широ-

ким розвитком між ними кредитних відносин і банківського об-