Ріяка В.О. (ред.) Конституційне право зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

Основи конституційного права Бразилії 521

дання, а також право на землю, на якій вони постійно жили. Од

нак земля племен вважається не їх власністю, а федеральним май

ном. Кордони земель встановлює уряд, експлуатація річкових ре

сурсів і мінеральних родовищ племен можлива лише з дозволу

Парламенту. Парламент може надати такий дозвіл лише після

консультацій з племенами, а у випадках, коли держава буде екс

плуатувати природні ресурси, які належать племенам, певна част

ка прибутку відраховується племенам.

Бразильська Конституція – демократична Конституція. Вона

передбачає багатопартійність, політичний плюралізм, розділен

ня влади, певні заходи проти концентрації влади, послаблює пов

новаження Президента і посилює роль Парламенту, передбачає

місцеве самоврядування, зрівнює положення штатів і територій,

закріплює широкі права громадян, особливо «права трудящих»,

встановлює систему судових органів, у тому числі й спеціальних

судових установ, які б захищали права громадян і конституцій

ний порядок.

Деякі частини і розділи Конституції Бразилії носять деклара

тивний характер. В Основному законі є певна кількість принципів,

ідеологічних положень, гасел, які позбавляють окремі статті юри

дичної визначеності, заважають її прямому використанню і зас

тосуванню. У зв’язку з цим Конституція передбачає видання «до

даткових законів» – актів конституційного характеру, а також

інших законів.

Конституція змінюється шляхом внесення до неї поправок

(ст. 60). Поправки можуть бути запропоновані третиною кожної з

двох палат Парламенту, Президентом, 2/3 голосів законодавчих

зборів штатів. Вони повинні бути прийняті двічі обома палатами

Парламенту, кожен раз більшістю в 3/5 їх складу. Після цього по

правки промульгуються президіями палат Парламенту (Палати

депутатів і Сенату), а не Президентом. Конституція не може

змінюватися за умов надзвичайного стану, а також умов федераль

ного втручання в справи штатів – інституту, передбаченого Кон

ституцією. Також не можуть переглядатися: федеративна форма

устрою держави, демократичні принципи виборчого права, поло

ження про розподіл влади, норми і особисті права і гарантії лю

дини і громадянина.

522 Розділ 31

§ 2. Основи правового статусу особи

Конституція Бразилії містить певну кількість положень, які

стосуються до прав людини і громадянина. Цілком імовірно, що

це найбільш деталізоване регулювання прав і свобод різних кате

горій населення (в тому числі трудящих, пенсіонерів, дітей) се

ред всіх конституцій країн світу. До Конституції включені такі

права особи, які раніше звичайно не розглядалися на конститу

ційному рівні, наприклад, право на 13у заробітну плату, право

на безкоштовну допомогу дітям до 6и років, право пенсіонерів

на індексацію пенсій у зв’язку з інфляцією тощо.

Конституція 1988 р. приділила правам і свободам надзвичай

ну увагу. Їм присвячений спеціальний другий розділ, який має

назву «Основні права і гарантії». Цей розділ включає кілька глав:

«Про індивідуальні і колективні права і обов’язки», «Про соціальні

права», «Про громадянство», «Про політичні права», «Про по

літичні партії».

Конституція Бразилії не обмежується правами, свободами,

гарантіями і обов’язками, які в ній записані. Надзвичайно важли

ва норма міститься в параграфі 2 ст. 5: «Права і гарантії, які

містяться в Конституції, не виключають інших прав і гарантій,

котрі випливають із устрою і принципів, які вона закріпила, або

міжнародних договорів, учасником яких є Федеративна Респуб

ліка Бразилія». В даному положенні містяться два розряди прав і

свобод – перший, що охоплює права і свободи, на котрі спираєть

ся сама Конституція і розвивається в звичайному законодавстві і

судовій практиці, і другий, котрий має своїм джерелом міжнарод

не право. Іншими словами, визнаються права і свободи, які регу

люються міжнародним правом, акти котрого ратифікувала Бра

зилія.

Конституція закріплює принцип рівноправності індивідів. У

ній говориться про традиційні аспекти рівноправності перед за

коном незалежно від статі, раси і національності, а також неза

лежно від професії, освіти й інших характеристик особи. Прин

цип рівноправності в сфері певних особистих прав Конституція

поширює й на іноземців. У статтях 5, 12 Конституції говориться,

що всі, бразильці й іноземці, рівні перед законом, якщо це сто

сується права на життя, безпеку і власність.

Особливо широко представлені в Конституції норми соціаль

ноекономічних прав, котрі також поширюються не тільки на гро

Основи конституційного права Бразилії 523

мадян Бразилії. До них відносять право на працю, відпочинок, ос

віту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, соціальний захист.

Особливу групу соціальних прав складають права трудящих.

Сюди належать право на страйки (робітники самі приймають

рішення про час страйку і про свої вимоги), право на створення

профспілок, право трудящих на 13у заробітну плату до Різдва,

на участь в управлінні підприємствами і участь у розподілі при

бутків, право на соціальне забезпечення. Окремо говориться про

права пенсіонерів: пенсія не повинна бути нижче прожиткового

мінімуму, вона повинна підвищуватися з урахуванням інфляції,

пенсіонер також повинен отримувати 13у пенсію наприкінці

року. Однак слід мати на увазі, що при реформах (ревізіях) Кон

ституції в 1994–1999 рр. деякі з цих положень, а також деякі по

ложення економічного характеру, були виключені із тексту Ос

новного закону, бо виконати їх було неможливо.

Політичні права, які закріпленні в бразильській Конституції, ма

ють в основному традиційний характер: виборче право, свобода сло

ва, зборів, об’єднань тощо, але деякі з них трактуються значно шир

ше, ніж у попередніх бразильських конституціях. Наприклад, «ство

рення об’єднань і право проводити збори в місцях, відкритих для

публіки, тепер не вимагає застосування дозвільного порядку».

До сфери особистих прав і свобод Конституція включає як тра

диційні права, так і деякі з тих, що є новими для конституційного

права. До числа традиційних належать: недоторканність особи,

житла, таємниця листування, право habeas corpus, та інші проце

суальні права (арешт за судовим рішенням або на місці злочину,

право обвинуваченого на захист тощо). Деякі процесуальні права

отримали в Конституції деталізацію (наприклад, коли йдеться про

затримання людини, необхідна присутність адвоката). До числа

нетрадиційних норм права, які, до речі, зустрічаються і в інших

нових конституціях, належить і право на інформацію і поширення

інформації, процедура habeas data – право бразильських громадян

й іноземців, які проживають у країні, отримувати всю інформа

цію про себе, яка знаходиться в державних установах, права спо

живачів, право кожного на збалансовану екологію.

Колективні права також сформульовані в Конституції достат

ньо широко. В ній збережені положення, які раніше були закріп

лені в основних законах Бразилії, мається на увазі право на «на

родну дію»: колективні вимоги трудящих про відміну актів дер

524 Розділ 31

жавних органів, які зазіхають на національну мораль, навколишнє

середовище, охорону здоров’я. В Конституції також іде мова і про

права політичної опозиції (зокрема, вона повинна мати доступ до

всіх офіційних документів уряду, а її представник може увійти до

деяких дорадчих органів при найвищих посадових особах держа

ви), вводиться поняття колективної безпеки, говориться про пра

во на самовизначення.

§ 3. Вищі органи державної влади

Національний конгрес. Статус бразильського парламенту –

Національного конгресу визначено в гл. 1 «Про законодавчу вла

ду» розділу IV Конституції країни.

Національний конгрес складається із двох палат: Палати де

путатів (513 чоловік ), яка є органом загальнонаціонального пред

ставництва, і Федерального сенату (81 сенатор ) – палата пред

ставництва суб’єктів федерації.

Нижня палата Національного конгресу – Палата депутатів

обирається терміном на чотири роки за пропорційною виборчою

системою і, на відміну від США, відповідно до Конституції Бра

зилії, у виборах бере участь населення федеральної території і фе

дерального округу на рівних підставах. У результаті використан

ня пропорційної системи виборів у палаті депутатів представлені

кілька партій, більшість з яких має невелике представництво.

Однак слід зауважити, що така роздробленість при даній формі

правління об’єктивно послаблює Парламент і посилює владу Пре

зидента.

Сенат складається із представників штатів і федерального

округу, сенаторів і їх заступників (по три сенатори і по два зас

тупники кожного сенатора). Території в сенаті не повинні бути

представлені.

Правовий стан депутатів, сенаторів та їх заступників відпові

дає принципам парламентаризму (вільний мандат, імунітет, індем

нітет). Судити членів Парламенту за скоєні злочини може тільки

Верховний федеральний суд, під час війни їх можна призивати в

армію, але тільки з дозволу відповідної палати, депутатам і сена

торам, а також їх заступникам заборонено займатися комерцій

ною діяльністю, вони не мають права поєднувати свій пост із по

садою міністра, губернатора, секретаря штата, префекта федераль

Основи конституційного права Бразилії 525

ного округу. Член Парламенту Бразилії отримує за свою роботу

зарплатню в розмірі 150 тис. дол. США на рік.

Кожна палата створює свої керівні і внутрішні органи, прий

має свій регламент; крім того, існує також спеціальний регламент

засідання обох палат.

Палати обирають головуючих (як правило, із найбільш числен

ної фракції) та їх заступників (із інших фракцій), секретарів, га

лузеві постійні комісії, інколи створюють і тимчасові комісії (в

тому числі об’єднані комісії палат), слідчі комісії. Комісії ство

рюються пропорційно чисельності партій та блоків. Вони мають

право викликати міністрів, які звітують, вони знайомляться з

річними звітами різних міністерств та відомств, приймають пе

тиції та заяви від громадян про свавілля влади, обговорюють за

конопроекти і державні програми, однак жодних вказівок

міністрам вони не мають право давати.

Відповідно до традицій, які запозичені з Конституції США,

діюча бразильська Конституція спеціально встановлює повнова

ження Національного конгресу. Компетенції Національного кон

гресу розподіляються на дві групи повноважень.

Перша група – це такі повноваження, які Національний кон

грес отримує із санкції Президента (Бразилія – президентська рес

публіка). Вони визначені в 14 пунктах ст. 48 Конституції (систе

ма податків, збір і розподіл прибутків, державні фінанси, кордо

ни, власність Союзу, чисельність Збройних сил, національні

плани, створення міністерств та інших органів публічної адміні

страції, створення прокуратури, адміністративних судів, амністія

тощо). Реалізуються ці повноваження в основному через закон.

Друга група – це виключно повноваження Національного кон

гресу, які визначені в 17 пунктах ст. 49 Конституції (рішення про

міжнародні договори, дозвіл Президенту на певні дії, пов’язані з

питаннями зовнішньої політики та оборони, схвалення декрету

про стан захисту або федерального втручання, заборона норма

тивних актів виконавчої влади, які виходять за рамки регламент

ної влади або делегованого законодавства, затвердження ініціа

тиви державної влади щодо ядерних програм, надання дозволу

Президенту і Віцепрезиденту залишати країну на термін не

більше ніж 15 днів, призначення грошового утримання Президен

ту, Віцепрезиденту, міністрам тощо). Значна частина цих повно

важень реалізується через індивідуальні акти.

526 Розділ 31

Крім повноважень Національного конгресу в цілому, Консти

туція визначає також виняткові повноваження кожної із його па

лат. Палата депутатів (як і Сенат) вирішує питання своєї внутріш

ньої організації, приймає регламент, обирає частину членів Ради

республіки (дорадчий орган при Президентові). Більшістю голосів

в 2/3 свого складу Палата депутатів може розпочати процедуру

імпічменту Президенту та Віцепрезиденту, після чого справа для

юридичної кваліфікації передається до Федерального верховно

го суду, а потім до Сенату (ст. 51 Конституції).

Коло виключних повноважень Федерального сенату (ст. 52 в

редакції Конституційної поправки № 23 1999 р.) значно ширше:

14 позицій проти п’яти у Палати депутатів. Сенат 2/3 голосів

приймає висновок про винність Президента, Віцепрезидента,

міністрів і звільнює їх з посад, після чого вони підлягають суду як

звичайні громадяни країни. Сенат також обирає частину Ради

республіки, дає дозвіл на зовнішні фінансові операції держави,

штатів, міст та муніціпій. Однак міністри, на відміну від США, не

затверджуються сенатом.

Конгрес збирається на свої сесії двічі на рік у терміни, вказані

в Конституції: з 15 лютого по 30 червня та з 1 серпня по 15 груд

ня. Встановлені дати та терміни сесій в Конституції направлені в

Бразилії проти президентського свавілля. В період сесій, як пра

вило, палати проводять свої засідання окремо. Спільні засідання

проводяться тільки в тих випадках, які обумовлені в Конституції:

при відкритті сесії (Конституція не передбачає цього для надзви

чайних сесій), коли приймається або змінюється регламент

спільного засідання палат, при заслуховуванні послання Прези

дента, а також при розгляді питання про вето Президента.

Надзвичайні сесії Парламенту скликаються головою Сенату у

випадках, коли приймається декрет про стан захисту або про феде

ральне втручання, на вимогу Президента республіки, головуючих

палат, більшістю членів будьякої палати. На надзвичайних сесіях

розглядаються тільки ті питання, заради яких був скликаний На

ціональний конгрес. Конституційна поправка №19 1998 р. забо

ронила в цих випадках підвищувати винагороду парламентаріям.

Національний конгрес бере активну участь у законодавчому

процесі. Конгрес приймає значну кількість законів, які мають різні

назви і статус. Відповідно до ст. 59 Конституції парламент роз

робляє і приймає такі категорії законів:

Основи конституційного права Бразилії 527

– поправки до Конституції;

– доповнюючі закони;

– звичайні (ordinarias) закони;

– делегуючі закони;

– тимчасові закони;

– законодавчі декрети;

– резолюції.

Порядок розробки, редагування, внесення змін і кодифікації

законів регулюється відповідно до Конституції додатковим зако

ном. Такий закон, який був прийнятий в 1995 р., направлений, в

першу чергу, на зменшення кількості законів і увібрання одних

законів іншими.

Ініціатива внесення додаткових і простих законів належить

членам Конгресу, Президенту, Федеральному верховному суду,

Генеральному прокурору, а також громадянам у формі народної

законодавчої ініціативи. Однак з багатьох питань законопроекти

вносить тільки Президент: про чисельність збройних сил, про

службові та адміністративні організації, про управління федераль

ними територіями, про організацію прокуратури, про створення

міністерств та їх повноваження. Крім того, Президент має право

приймати тимчасові закони, але для цього він повинен отримати

згоду Парламенту.

Бюджетні та контролюючи повноваження Парламенту. Відпо

відно до Конституції Парламент приймає бюджет на основі за

гальних правил законодавчого процесу. Президент представляє

проект бюджету одразу до обох палат. Комісія Парламенту, яка

вивчає проект, може вносити до нього поправки. Однак для прий

няття деяких із них необхідна згода Президента. Тому право вето

практично не поширюється на закон про бюджет. Якщо Парла

мент не прийме бюджет до початку фінансового року, в країні вво

дяться тимчасові акти або продовжує діяти бюджет попередньо

го року.

Парламент також має контрольні повноваження щодо виконав

чої влади, однак ці повноваження незначні. Постійні комісії палат

і самі палати мають право вимагати інформацію від міністрів, од

нак відповідальність міністрів перед Парламентом не передбачена.

Відповідно до Конституції Парламент проводить фінансовий і не

фінансовий контроль над іншими органами управління, і цей кон

троль ведеться з точки зору не тільки законності актів управління,

528 Розділ 31

а й їх ефективності. Формою контролю є парламентські слухання,

які організують постійні комісії палат.

Виконавча влада належить Президенту республіки, котрому

допомагають міністри (ст. 76 Конституції). Ради міністрів як особ

ливого органу в Бразилії немає. Як і в США, міністри створюють

Кабінет, який працює під головуванням Президента і є його до

радчим органом.

Президент – центральна фігура в державному механізмі, він

політичний лідер країни. Відповідно до латиноамериканської кон

цепції права він наділений дуже широкими повноваженнями, котрі

ст. 84 Конституції відносить до виняткових.

Президент обирається терміном на чотири роки прямим го

лосуванням громадян, за мажоритарною системою, абсолютною

більшістю тільки на один термін і в подальшому не може бути

обраний на цей пост протягом усього життя. Разом із Президен

том обирається Віцепрезидент, кандидатура котрого висуваєть

ся тією ж партією. Обрання Віцепрезидента на другий термін теж

неможливе. У випадках коли Президент не може виконувати свої

обов’язки, його послідовно заміщують Віцепрезидент, головую

чий Палати депутатів, Сенату, Федерального верховного суду.

Виходячи із особистих повноважень Президента, які, до речі,

ширші, ніж у Президента США, він самостійно призначає

міністрів, керує всією федеральною адміністрацією, підписує і

друкує закони, має право вето, видає декрети і регламенти в сфері

виконавчої діяльності, видає акти, які мають силу закону, керує

відносинами з іноземними державами, підписує міжнародні до

говори (однак ратифікує їх Парламент).

Після заслуховування думок Ради республіки і Ради національ

ної оборони Президент видає декрет про стан оборони та облоговий

стан. Стан оборони вводиться, коли в країні виникає стихійне лихо,

при постійній загрозі стабільності інститутам держави. У цих ви

падках Президент може ввести обмеження деяких конституційних

прав: свободи зібрання, тємниці листування тощо. Облоговий стан

вводиться, коли виникають заворушення загальнодержавного ха

рактеру, при іноземній агресії, стані війни, а також у випадках, коли

в умовах стану оборони ці заходи виявилися неефективними. При

облоговому стані можливі більш значні обмеження конституцій

них прав: обшуки, арешти, реквізиції, контроль над засобами масо

вої інформації з боку виконавчої влади, а не судових органів.

Основи конституційного права Бразилії 529

Президент – верховний головнокомандуючий: він призначає

офіцерів. Разом із Сенатом він призначає членів Федерального

верховного суду, Генерального прокурора, Генерального атторнея

(свого роду «державного» адвоката), голову Центрального банку

і деяких інших високих посадових осіб, частину членів Ради рес

публіки.

Президент представляє Парламенту перспективні плани, го

ловує в Раді Республіки і в Раді національної оборони, оголошує

війну і підписує мир (в обох випадках це затверджує Національ

ний конгрес). Президент присуджує почесні звання, відзнаки,

нагороди.

Поряд із Віцепрезидентом і міністрами Президенту допома

гають у роботі два важливих дорадчих органи: Рада республіки та

Рада національної оборони. Рада республіки – це вищий консуль

тативний орган Президента республіки. До його складу входять

Віцепрезидент республіки, голова Палати депутатів, голова Фе

дерального сенату, лідери більшості і меншості в Палаті депутатів

і в Сенаті, міністр юстиції, а також 6 відомих громадян, два із кот

рих призначаються Президентом республіки, два – обираються

Федеральним сенатом і два – Палатою депутатів. Всі вони при

значаються і обираються терміном на три роки без права пере

призначення або переобрання.

Раді республіки належить право висловлюватися щодо феде

рального втручання, введення стану захисту і воєнного стану, а

також щодо важливих питань стабільності демократичних інсти

тутів. Президент може запрошувати державних міністрів взяти

участь у засіданні Ради, якщо вважає, що питання, яке обгово

рюється, належить до компетенції відповідного міністерства.

Рада національної оборони представляє собою консультатив

ний орган Президента республіки з питань, пов’язаних із націо

нальним суверенітетом і захистом демократичної держави. До

складу Ради входять Віцепрезидент республіки, голова Палати

депутатів, голова Сенату, міністр юстиції, міністр оборони, коман

дуючі Військовоморськими, Сухопутними та Військовоповітря

ними силами, голова військового кабінету Президента республі

ки, міністр зовнішніх зносин, міністр планування. Рада обгово

рює питання національної безпеки, оборони і дає своє бачення

проблеми при вжитті надзвичайних заходів для оборони країни.

530 Розділ 31

§ 4. Конституційний нагляд

Бразильська Конституція регулює організацію та компетен

цію судів більш детально, ніж будьяка інша конституція в світі.

Судові органи є незалежними і підпорядковані вони тільки зако

ну. Конституція 1988 р. посилила цю незалежність, встановивши

принцип адміністративної та фінансової автономії судової влади

(ст. 99). Суди фінансуються за особливою статтею бюджету, а кош

ти в рамках цієї статті розподіляють самі.

У Бразилії існують дві судові системи – федеральна і окремих

штатів, однак вони централізовані. Відповідно до Конституції

(ст. 92) органами судової влади в Бразилії є: Федеральний Вер

ховний суд; Вищий суд правосуддя; федеральні регіональні суди

та федеральні судді; трудові суди та трудові судді; виборчі суди

та виборчі судді; військові суди та військові судді; суди та судді

штатів, федерального округу і територій. Глава VIII Конституції,

яка присвячена організації влади, являє своєрідний судовий міні

кодекс. Засновники його включили до цієї глави норми не тільки

про судову систему у власному її значенні, а також про прокура

туру, публічну адвокатуру, звичайну адвокатуру та публічний

захист.

Вищим органом судової системи є Федеральний Верховний

суд, який складається з 11 членів, призначених Президентом

республіки і узгоджених з Федеральним Сенатом. Відповідно до

ст. 102 Конституції (з урахуванням Конституційної поправки №23

1999 р.) головна функція суду – конституційний контроль щодо

законів та інших актів Союзу і штатів. Правом оскарження в по

рядку конституційності має Президент республіки; президії обох

палат Національного конгресу, президії законодавчих зборів

штатів, губернатори штатів, Генеральний прокурор Республіки,

політичні партії, які представлені в Національному конгресі,

профспілки або професійні національні асоціації.

Федеральний Верховний суд розглядає суперечки між Союзом

і штатами, Союзом і федеральним округом, штатами і округом. До

його компетенції належать також питання екстрадиції злочинців,

суперечки з іноземною державою, міжнародною організацією і фе

дерацією, штатом, федеральним округом або територією.

У першій інстанції Федеральний Верховний суд розглядає

справи про кримінальні злочини, скоєні Президентом республі