Ріяка В.О. (ред.) Конституційне право зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

Основи конституційного права КНР 491

створені також арбітражні комісії і арбітражні суди з трудових

спорів (від повіту та нижче), їх рішення не є остаточними, їх мож

на оскаржити в народному (державному) суді.

Конституція закріплює деякі загальновизнані принципи пра

восуддя, в тому числі право обвинуваченого на захист, рівність

громадян при розгляді справ, право громадян різних національ

ностей використовувати свою рідну мову в судочинстві.

Суди розглядають справи, як правило, колегіально, деякі кри

мінальні справи – за участю народних засідателів, які обирають

ся колективами підприємств, установ і за місцем проживання.

Нескладні цивільні й незначні кримінальні справи можуть бути

розглянуті одноособово суддею.

Прокуратура. Прокурори здійснюють нагляд за законністю,

підтримують обвинувачення у суді, беруть участь у розгляді дея

ких цивільних справ, якщо це викликано інтересами держави;

ведуть розслідування більш складних кримінальних справ, за які

призначаються суворі міри покарання (слідчі дії в цих випадках

проводять слідчі при прокуратурах).

Вищий орган прокуратури – Верховна народна прокуратура

на чолі з генеральним прокурором. На місцях створюються місцеві

народні прокуратури, в армії – військові прокуратури. Є також

транспортні й інші прокуратури. Місцеві прокуратури можуть

створювати свої відділення в лісових районах, у районах гірничо

добувної промисловості й інших місцях.

Прокуратура будується на строгій централізації, вона органі

заційно відділена від судів. Законодавство про прокуратуру ви

магає від неї підтримувати тісний зв’язок з масами, вміти розріз

няти і правильно розв’язувати, з одного боку, протиріччя між на

родом і його ворогами, а з іншого – протиріччя серед народу.

Генеральний прокурор призначається ВЗНП, члени Верхов

ної народної прокуратури – Постійним комітетом ВЗНП, місцеві

прокурори – генеральним і вищестоящими прокурорами.

§ 6. Національно>державний устрій

Особливість національнодержавного устрою КНР відбита в

конституційно закріпленому значенні Китайської Народної Рес

публіки як «єдиної багатонаціональної держави» (ст. 22). Така

форма державного устрою – «єдиного і неподільного», «унітар

ного» зумовлюється, на думку китайських теоретиків, «реально

492 Розділ 29

існуючими умовами Китаю», у тому числі й особливостями на

ціональних відносин у країні. В цих умовах у Китаї прийнята лише

політика районної національної автономії для вирішення націо

нального питання в країні.

Районна національна автономія в КНР не має характеру на

ціональної державності (до того ж, і право націй на самовизна

чення не фігурує в жодному законодавчому акті в КНР). Це адмі

ністративна автономія. Райони національної автономії являють

собою місцеві адміністративні райони, що перебувають під єди

ним керівництвом держави і є невід’ємною її частиною. Такі ра

йони утворюються в місцях компактного проживання нехансь

ких національностей (ст. 12 Конституції).

Головні положення з національного питання сформульовано

в Конституції (розділ 6, статті 112–122). У Законі районної на

ціональної автономної Китайської Народної Республіки від 1 жовт

ня 1984 р., в основу якого покладено положення Конституції КНР

1982 р., коло основоположних ідей щодо національнодержавно

го устрою КНР викладається більш конкретизовано, в уточнених

формуваннях. Особлива увага в Законі звертається на забезпе

чення прав самоврядування. Районна національна автономія виз

начається у ньому не тільки як основна лінія у вирішенні націо

нального питання в КНР, а й як найважливіший елемент політич

ної системи держави. Відповідно до Закону (ст. 6) органи

самоврядування районів національної автономії можуть вжива

ти певних заходів для прискорення економічного та культурного

розвитку національних районів. Однак при цьому вони повинні

ставити інтереси держави на перше місце та виконувати завдан

ня, які визначають вищестоящі державні органи (ст. 7). Законом

установлюється процедура обов’язкових консультацій вищесто

ящих органів з органами самоврядування у разі необхідності зміни

кордонів автономної одиниці. Такі зміни повинні затверджува

тися Державною Радою (ст. 14). У статті зазначається, що всі на

родні уряди районів національної автономії є адміністративними

органами, які перебувають під єдиним управлінням Держради. У

Законі докладно регламентуються норми представництва в ЗНП

автономних одиниць національностей, крім того, що здійснює

автономію. Конкретно розглядається захист інтересів неханців у

господарській сфері, надання їм різних пільг і переваг з метою

покращення економічної ситуації в національних районах. Зако

ном про автономії гарантується можливість самостійного вирі

Основи конституційного права КНР 493

шення органами самоврядування господарських питань місцево

го значення. При цьому самостійні рішення місцевих органів у

даній області повинні бути затверджені Державною Радою та

іншими вищестоящими державними органами.

У 80х роках (після прийняття Конституції) процес створення

автономних національних районів у місцях компактного прожи

вання неханських національностей був практично завершений.

Тепер у КНР нараховується п’ять автономних одиниць вищого сту

пеня – автономних районів (або областей), що за своїм адміністра

тивним статусом відповідають провінціям. У деяких із них є націо

нальні автономні одиниці нижчих ступенів – автономні повіти та

автономні округи: 31 автономний округ, що територіально відпо

відає звичайним округам провінцій (кожний округ складається з

кількох повітів) і 104 автономних повіти. Таким чином, усього в

КНР нараховується 140 одиниць районної національної автономії.

§ 7. Адміністративно>територіальний поділ

З моменту утворення КНР залишається фактично без змін

триланковий поділ на провінційну, повітову та волосну ланки.

Деякі зміни були пов’язані в основному з уточненням кордонів,

найменувань тих чи інших адміністративнотериторіальних оди

ниць і географічних об’єктів, збільшенням або зменшенням їх

кількості тощо.

У рамках структури, що існувала раніше, відбувалися й певні

зміни, що визначалися, головним чином, соціальноекономічни

ми чинниками – кооперуванням села та індустріалізацією, що

спричиняла збільшення кількості населених пунктів міського

типу й розвиток існуючих міст.

Сучасний адміністративнотериторіальний поділ установлено

Конституцією 1982 р. Відповідно до положення Конституції (ст. 31)

у КНР можуть створюватися «особливі адміністративні райони»,

режим яких визначається «з урахуванням конкретної обстановки»

законами, що застосовуються Всекитайськими зборами народних

представників. З 1999 р. статусом особливого адміністративного

округу користується Гонконг з 5мільйонним населенням. Пла

нується в межах політики возз’єднання країни з Тайванем.

Розділ 30

Основи конституційного права Японії

Держава у Східній Азії, яка розташована на чотрирьох остро

вах – Хоккайдо, Хонсю, Сикоку, Кюсю та численних невеликих

островах. Територія – 372,2 тис. кв. км. Столиця – м. Токіо. Насе

лення – 126,2 млн чоловік. Офіційна мова – японська.

§ 1. Конституція

Поразка Японії у Другій світовій війні та її окупація війська

ми США були основною причиною, яка визначила докорінну лом

ку застарілих конституційних та адміністративних норм. Осно

вою післявоєнної перебудови суспільства стала Декларація, яку

підписали глави урядів США, Великобританії, Китаю та Радянсь

кого Союзу в червні 1945 р. у Потсдамі.

У жовтні 1945 р. Прем’єрміністр Японії Кіндзюро Сідехара

сформував спеціальну комісію з вивчення питань конституцій

ної реформи і перед її учасниками поставив завдання – поєднати

закладені в Конституції Японської Імперії прусські великодер

жавницькі принципи із вимогами демократизації суспільства. В

лютому 1946 р. японський уряд надрукував цей проект, який вно

сив значні зміни до Конституції 1889 р. Однак цей законопроект

не відповідав духу Потсдамської декларації, і Далекосхідна комі

сія відхилила його. А вже в березні уряд вніс на розгляд Парла

менту проект генерала Дугласа Макартура, який був розробле

ний в штабі американських окупаційних військ. Нова Конститу

ція була прийнята Парламентом у жовтні 1946 р., промульгована

Імператором і надрукована 3 листопада 1946 р. Через шість місяців –

3 травня 1947 р. – вона набула чинності.

Структурно Конституція Японії складається з 11 глав і 103

статей, які послідовно регулюють: статус імператора; відмову від

війни; права і обов’язки народу; діяльність Парламенту, Кабінету

і судової влади; державні фінанси; місцеве самоврядування; про

цедуру зміни Конституції.

Нова Конституція відрізняється від Конституції Мейдзі з ба

гатьох важливих аспектів. Основними є:

Основи конституційного права Японії 495

– особа Імператора більше не визнається священною й існує

лише як символ держави і об’єднує нації, а єдиним носієм дер

жавного суверенітету стає народ (ст. 1);

– принцип розподілу влади здійснюється на більш демокра

тичній основі. Імператор вже не володіє виконавчою владою. Він

має право виконувати лише ті державні функції, котрі визначені

в Конституції. Наприклад, він лише формально затверджує при

значення Прем’єрміністра і головного судді Верховного суду (ст. 4).

Парламент призначає Прем’єрміністра, а головного суддю – Ка

бінет міністрів. Тільки із згоди Кабінету міністрів Імператор про

голошує від імені народу закони та договори, скликає сесії Пар

ламенту, присуджує нагороди (гл. 1);

– коло основних прав і свобод людини значно розширилося

(гл. 3);

– Японія «відмовляється від війни як суверенного права нації,

а також від загрози або застосування збройної сили як засобу ви

рішення міжнародних спорів» (ст. 9);

– ліквідуються всі аристократичні інститути (ст. 14). Колиш

ня Палата перів замінюється Палатою радників, члени якої оби

раються як представники свого народу;

– місцеве самоврядування здійснюється в широких масшта

бах (статті 92–95).

До особливостей Конституції 1947 р. можна віднести більш

чітке закріплення трьох принципів: принципу народного сувере

нітету, принципу додержання основних прав і свобод громадян і

принципу пацифізму.

Принцип народного суверенітету як основи державної влади

в японському конституційному праві з’явився вперше і закріпле

ний в преамбулі та в ст.1 Конституції. Вищим органом державної

влади і єдиним законодавчим органом є Парламент (ст. 41).

Конституція містить широкий перелік особистих, політичних

і соціальноекономічних прав і свобод громадян (статті 10–40).

Особливе значення має ст. 9 Конституції, в якій закладені по

ложення про відмову від війни і створення регулярних збройних

сил. Включення до Конституції даної статті мало за мету запобіг

ти відродженню японського мілітаризму. З одного боку, вона є

постійним об’єктом критики реакційних сил країни, а з іншого –

виступає перешкодою для здійснення Японією своїх міжнарод

них зобов’язань, таких як участь Японії як члена ООН в комп

496 Розділ 30

лектації міжнародних збройних сил, однак поки це компенсуєть

ся участю у миротворчих місіях (Камбоджа, Мозамбік, Руанда) і

в рятувальних операціях. На сьогодні функцію збройних сил ви

конують японські сили самооборони, які були створені в 1950 р.

як «резервний поліцейський корпус» після початку війни в Кореї.

Контроль за дотриманням Конституції покладений на суди.

Конституція не забороняє нижчим судам проводити конституцій

ний нагляд, однак встановлює, що остаточне рішення з таких пи

тань приймає тільки Верховний суд. Юридичною основою для

інституту конституційного нагляду є норма ст. 98, яка проголо

шує, що «Конституція є Верховним законом країни, і ніякі зако

ни, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать у ціло

му або в частині її положенням, не мають законної сили».

Слід звернути увагу, що Конституція 1947 р. ще жодного разу

не переглядалася, хоча питання про відміну або перегляд окре

мих її статей стояло вже з перших днів її прийняття. Критика, в

основному, стосувалася «імпортного», нав’язаного країні харак

теру Конституції. Дуже гостра боротьба розгорнулася навколо

відміни або зміни «мирної» ст. 9, щодо котрої застосовується роз

ширене тлумачення Конституції.

Зауважимо, що однією з причин конституційної стабільності

Японії – є «жорсткий» порядок змін основного закону, який вста

новлює ст. 96: «Зміни Конституції здійснюються з ініціативи Пар

ламенту та зі згодою не менш як двох третин загальної кількості

членів обох палат і далі представляються на затвердження наро

ду». Затверджені таким чином зміни виносяться на спеціальний

референдум або на розгляд Парламенту після його нових виборів

(можливість ратифікації визначається рішенням Парламенту).

Треба пояснити, що існуючий в Японії баланс політичних сил не

дозволяє партіям, які виступають за внесення змін до Конституції,

досягти в Парламенті необхідного для цього кворуму.

§ 2. Основи правового статусу особи

Важливим чинником у становленні нового конституційного

порядку в Японії було визнання нової ролі особистості як актив

ного носія прав і свобод. Після капітуляції в 1945 р. в Японії скла

лася система цінностей, яка поєднувала її власні традиції із захід

ною концепцією цивільних прав і свобод, причому в галузі прав

Основи конституційного права Японії 497

людини японська концепція запозичила теорію природного пра

ва із західноєвропейської. Всі державні інститути і закони базу

ються на ідеї гідності і цінностей людської особистості. Однак у

Конституції підкреслюється, що «...народ повинен утримуватися

від будьяких зловживань свободами і правами і несе постійну

відповідальність за виконання їх в інтересах суспільного добро

буту» (ст. 12).

Відповідно до ст. 11 Конституції «народ безборонно корис

тується всіма основними правами людини», котрі, будучи гаран

товані Конституцією, «надаються сучасному і майбутнім поколін

ням як непорушні вічні права». Із цього формулювання можна

зробити висновок про те, що Конституція виходить із концепції

«наданих прав».

У певній кількості статей говориться, що вказані в них права

не належать, а гарантуються, причому невизначеному колу

суб’єктів. І останнє, суб’єктом цілого ряду прав Конституція вва

жає не окремих індивідів, а народ. Наприклад, саме за народом

визнається «невід’ємне право обирати публічних посадових осіб

і звільняти їх від посади». Всі публічні посадові особи є слугами

всього суспільства, а не певної її частини (ст.15, частини 1 та 2).

Основні права і свободи громадян розглядаються як абсолютні

і притаманні людині від народження, які не можуть бути пору

шені навіть шляхом видання Парламентом відповідних законів.

Конституція встановила, що «всі люди повинні поважатися як

особистості» (ст. 13), вони «рівні перед законом і не можуть підля

гати дискримінації в політичному, економічному і соціальному

відношеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального поло

ження, а також походження» (ст. 14). Великим завоюванням де

мократичних сил Японії стало включення до Конституції поло

жень про свободу думки, совісті, віросповідання, зборів, об’єднань,

слова, друку й інших способів прояву особистості (статті 19–23).

Особливе місце займає положення про рівність чоловіка та жінки,

рівність у шлюбі (ст. 24) та рівність при заміщенні державних по

сад (ст. 44).

Важливе значення в Конституції набуває ст. 10 про умови гро

мадянства, які визначаються законом. Таким законом був Закон

про підданство Японії від 4 травня 1950 р., який замінив Закон

про підданство 1900 р. Особливість чинного закону полягає в тому,

що, вживаючи термін «підданство», він вступає у формальне про

498 Розділ 30

тиріччя із вказаною статтею Конституції та конституційним прин

ципом народного суверенітету. Адже навіть у Великобританії та

Канаді, які не пройшли через такі радикальні конституційні пе

ретворення і формально не наголошували на принципі народно

го суверенітету, діє закон про громадянство, а не про підданство,

як в Японії.

Громадянство набувається головним чином за народженням

на основі дії принципу крові, якщо навіть дитина народилася поза

шлюбом, а мати дитини є піддана Японії.

Право підстави застосовується у двох випадках: коли дитина

народилася на території Японії, а батько і мати невідомі, а також

коли вони не мали громадянства.

Натуралізація відповідно до японського закону – набуття

підданства з дозволу влади – стає чинною тільки після того, як в

офіційному віснику з’явиться повідомлення про рішення міністра

юстиції на прохання повнолітнього іноземного громадянина. Але

до цього громадянин повинен прожити в Японії не менш ніж п’ять

років.

Припинення підданства також може мати місце навіть після

появи надрукованого повідомлення міністра юстиції. Як ми ба

чимо, і в цьому є особливість Японії, в питаннях набуття та при

пинення громадянства особливу роль відіграють міністр юстиції

і апарат міністерства. Ті питання щодо громадянства, які в Японії

вирішує міністр юстиції, в інших державах вирішує глава дер

жави.

В японській Конституції знайшли своє відображення всі три

основні групи прав, свобод та обов’язків громадян: особисті

(цивільні), політичні та економічні, соціальні і культурні.

Особисті права і свободи надають конституційного захисту

приватному життю громадян, свободу людині від втручання дер

жави. Право на «життя, свободу і прагнення до щастя» закріплює

ст. 13. Також Конституційне право на життя ми знаходимо в ст. 36,

яка забороняє застосування катувань та жорстких покарань:

«Ніхто не може бути позбавлений життя або свободи або підда

ний покаранню інакше як відповідно до процедури, встановленої

законом». Право на життя включає в себе також право на безпеку

і право на сприятливе навколишнє середовище, що належить до

так званого «нового права».

Основи конституційного права Японії 499

Право на свободу думки та совісті (ст. 19) відображене в осо

бистих правах у духовній сфері і передбачає свободу від ідеолог

ічного нагляду. Японія є світською державою, і тому Конститу

ція визнає свободу релігії, і крім того, «держава і її органи повинні

утримуватися від проведення релігійного навчання та будьякої

релігійної діяльності» (ст. 20).

Конституція закріплює «право кожного на недоторканність

житла, документів і майна..,таємницю особистого життя і кому

нікацій» (ст. 35). Стаття 22 надає кожному право вільного пере

сування, поселення, а також вибору професії. «Свобода виїзду для

всіх за кордон і свобода відмови від свого громадянства не повин

на порушуватися» – так записано в цій статті.

Конституція Японії в достатньо широкому обсязі встановлює

кримінальноправові й процесуальні гарантії особистих прав і сво

бод. За американським зразком Конституція проголошує прин

цип «привілеїв проти самозвинувачення»: «Ніхто не може бути

примушений давати свідчення проти себе. Визнання, зроблене під

примусом, під катуванням або під загрозою.., не може розгляда

тися як доказ» (ст. 38). Ніхто не може бути заарештованим без

достатньої підстави (ст. 34). Арешт може проводитися тільки «за

наявності наказу компетентного працівника органів юстиції», на

казу, в котрому вказано причини злочину за який особу заареш

товують (ст. 33). Стаття 39 забороняє «притягнення до криміналь

ної відповідальності двічі за один і той самий злочин». Право на

неупереджений суд, розгляд і захист у судовому процесі сформу

льовано в ст. 37 Конституції.

Політичні права пов’язані з участю в політичному житті дер

жави і управлінні державними справами. Японська Конституція

надає громадянам виборче право (статті 15, 44, та 93) і право по

дання «мирної петиції» (ст. 16), причому Основний закон визна

чає коло питань, з котрих може бути подана петиція. До них нале

жать: відшкодування шкоди, зміщення публічних посадових осіб,

введення, відміна або внесення змін до законів, указів або розпо

ряджень. До політичних свобод належать також свобода зборів і

об’єднань, свобода слова, друку і всіх інших форм висловлення

думок (ст. 21).

З’ясування соціальноекономічних прав і свобод тісно пов’яза

но із концепцією соціальної держави, ядром якої є принцип відпо

відальності держави за забезпечення розвитку суспільного добро

500 Розділ 30

буту, соціального забезпечення та народного здоров’я. Ці ідеї знай

шли відображення в ст. 25 японської Конституції. Важливими еле

ментами правового статусу індивіда є приватна власність, яка вклю

чає право володіти, користуватися, наслідувати та мати прибуток.

Право приватної власності визнається в Японії як соціально обу

мовлене, тобто, воно не повинно вступати в суперечність із сус

пільним добробутом (ст. 29). Конституція також передбачає право

громадян на працю (ст. 27), заборону примусової праці (ст. 18),

право на підтримання мінімального рівня здоров’я і культурного

життя (ст. 25), право на освіту, в тому числі і на обов’язкову безоп

латну освіту (ст. 26), свободу наукової діяльності (ст. 23).

Конституційні обов’язки громадян знаходяться в тісному кон

такті із конституційними правами і свободами. Інколи обов’язки

сформульовані не прямо, наприклад, обов’язок працювати (ч. 1

ст. 27), а побічно, наприклад, обов’язок сплачувати податки сфор

мульований в Конституції таким чином: «Населення підлягає опо

даткуванню у відповідності із законом» (ст. 30), забезпечення обо

в’язковою освітою дітей, які знаходяться на піклуванні (ст. 26).

Конституція Японії також містить і гарантії додержання ос

новних прав і свобод. Основою юридичної гарантії є контроль за

конституційністю нормативних актів і відповідальність за пору

шення конституційних прав і свобод, що здійснює судова влада.

§ 3. Вищі органи державної влади

Імператор. Імператорська династія Японії вважається однією

з найстаріших спадкових династій в світі. Як стверджують істо

ричні джерела, перший імператор вступив на японський трон в

660 р. до н. е., а сучасний імператор – 125й. Царювання кожного

імператора представляє собою еру, котра починається з дати всту

пу на трон нового імператора (з 1989 р. починається ера Хейсей –

ера правління Імператора Акіхіто).

Після Другої світової війни статус Імператора змінився.

Відсутність у післявоєнній Конституції положень про форму

правління створює основу для існування різних поглядів із цього

питання. Найбільш поширене сьогодні міркування, що сучасна

Японія – парламентська салічна монархія.

Статус Імператора в Японії має свої особливості. Для того щоб

найкраще уявити собі його реальну владу, необхідно звернутися