Ріяка В.О. (ред.) Конституційне право зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

Основи конституційного права ФРН 301

У Бундесраті інтереси землі час від часу виступають вище пар

тійних інтересів; голосування може призвести до інших резуль

татів, ніж можна було б очікувати від співвідношення більшості

голосів політичних партій. Це говорить на користь федералізму.

Федеральний уряд не завжди може покластися на те, що уряд

землі, який утворюється тією самою партією, буде йому в усьому

слідувати. Кожна земля у Бундесраті зі своїми специфічними інте

ресами шукає іноді союзу з іншими землями, що прагнуть тієї

самої мети, незалежно від того, яка партія формує там уряд. Це

веде до зміни більшостей. Завжди повинні бути знайдені компро

міси тоді, коли ті партії, що утворили федеральний уряд, не ма

ють більшості в Бундесраті.

Бундесрат обирає із числа представників земель за встановле

ною черговістю свого президента строком на один рік. Президент

Бундесрату виконує повноваження федерального Президента,

якщо тому щось заважає.

Федеральний уряд. Федеральний уряд, «кабінет», складаєть

ся із федерального канцлера і федеральних міністрів. Федераль

ний канцлер у межах федерального уряду і стосовно федераль

них міністрів займає самостійну, вищу посаду. Він голосує у фе

деральному кабінеті. Лише від один має право на утворення

кабінету: він обирає міністрів і робить федеральному Президен

тові пропозицію щодо їх призначення або звільнення. Крім того,

канцлер визначає кількість міністрів і встановлює галузі їх діяль

ності. Сильна позиція канцлера базується, передусім, на його ди

рективній компетенції: він визначає директиви урядової політи

ки. У рамках цих директив федеральні міністри керують своїми

відомствами самостійно і на власну відповідальність. У політичній

практиці канцлер повинен у межах урядових коаліцій враховува

ти також домовленість із партнером по коаліції.

Не без підстав німецьку урядову систему називають «канц

лерською демократією». Федеральний канцлер є єдиним членом

кабінету, що обирається парламентом, і лише він один відповідає

перед ним. Ця відповідальність може виявитися у «конструктив

ному вотумі недовіри». Цей пункт був свідомо включений до Ос

новного закону на протилежність Веймарській Конституції. Це

має протидіяти тому, щоб опозиційні групи, які одностайні лише

у відхиленні уряду, але не щодо альтернативної програми, не мог

302 Розділ 20

ли скинути уряд. Більше того, Бундестаг, який хоче висловити

недовіру канцлеру, має водночас усунути канцлера за допомогою

конструктивного вотуму недовіри. Такі спроби робилися двічі, але

вдалася лише одна: внаслідок висловленої у жовтні 1982 р. недо

віри тодішньому федеральному канцлеру Гельмуту Шмідту був

обраний федеральним канцлером Гельмут Коль. Вотум недовіри

окремому федеральному міністрові Основний закон не визнає.

Фактично повноваження уряду дуже широкі. Він здійснює всі

функції з управління державою і має сильні позиції в законодавчій

сфері. Урядові належить право законодавчої ініціативи, при цьо

му його законопроекти мають пріоритет. У разі відхилення тако

го законопроекту Бундестагом Президент за пропозицією уряду і

за згодою Бундесрату може оголосити стан «законодавчої необх

ідності», і тоді для прийняття цього законопроекту досить ухва

лення Бундесрату.

Федеральний конституційний суд. Федеральний конститу

ційний суд в Карлсруе стежить за додержанням Основного зако

ну. Він складається з двох сенатів, по вісім членів Федерального

конституційного суду в кожному. Очолює роботу всього суду і

першого сенату голова суду. Робота другого сенату координуєть

ся віцеголовою. Він вирішує спірні питання тлумачення Консти

туції, наприклад, між федерацією і землями або між окремими

федеральними органами. Лише цей суд має право визначити, чи є

якась партія загрозою для вільнодемократичного ладу і чи є вона

антиконституційною; у цьому випадку він дає розпорядження про

розпуск партії. Він перевіряє федеральні закони і закони земель

щодо їх відповідності Основному закону; якщо він оголошує

якийсь закон антиконституційним, то цей закон не може більше

застосовуватись. У випадках такого роду Конституційний суд діє

лише тоді, коли до нього звертаються певні органи, такі як феде

ральний уряд, уряд земель, щонайменше третина членів парла

менту або суди.

Крім того, кожний громадянин має право подати конститу

ційну скаргу, якщо він почуває себе позбавленим основних прав

з боку держави. Але до цього він повинен, як правило, звернутися

до компетентного суду і одержати там відмову.

Більшість земель, які входять до складу ФРН, мають свої кон

ституційні суди, компетенція яких обмежена тлумаченням поло

Основи конституційного права ФРН 303

жень конституцій земель і розглядом скарг на порушення закріп

лених у них прав. Рішення цих судів не підлягають оскарженню.

Заміщення посад у судах земель здійснюється порізному. В од

них землях судді призначаються прем’єрміністром, у других –

міністром юстиції даної землі, у деяких землях призначенню пе

редують вибори кандидата спеціальною комісією, до складу якої

входять депутати парламенту землі, судді і адвокати. Усі судді

призначаються на свої посади довічно.

Безпосередньо федеральним парламентом обираються, як за

значалося вище, тільки судді Федерального конституційного суду

на строк 12 років.

Дотепер Федеральний конституційний суд вирішив понад

80 тис. справ. Приблизно 76 тис. із них торкалися конституцій

них скарг, із яких лише 2 тис. були успішними. Знову і знову роз

глядалися питання великого внутрішньополітичного і зовнішнь

ополітичного значення, що викликали найбільше зацікавлення

громадськості, наприклад, чи відповідає Основному закону те, що

німецькі солдати беруть участь у військових місіях Організації

Об’єднаних Націй. Федеральні уряди всіх політичних відтінків

були змушені схилятися перед рішеннями суддів із Карлсруе. Про

те суд завжди підкреслює, що він не бачить своє завдання в тому,

щоб пропонувати державним органам певні політичні дії. Феде

ральний конституційний суд складається з двох сенаторів, кож

ний з яких має вісім суддів. Судді обираються наполовину Бун

дестагом, наполовину Бундесратом, їх строк служби становить

дванадцять років; перевибори не дозволяються.

§ 5. Федералізм і самоврядування

Вже в самій назві держави «Федеративна Республіка Німеч

чина» знаходить вираз її федеративна структура. Федеративна

Республіка складається із 16 земель: Баварія, БаденВюртемберг,

Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гесен, МекленбургПеред

ня Померанія, Нижня Саксонія, РейландПфальц, Саар, Саксо

нія, СаксоніяАнхальт, Північний РейнВестфалія, Тюрингія,

ШлезвігГольштейн. Із 16 земель є містами: (Берлін – столиця;

Гамбург і Бремен – у минулому були містамиреспубліками і вхо

дили до Ганзейського Союзу.

304 Розділ 20

Землі дуже сильно різняться за територією і кількістю насе

лення. Найменша земля – це Бремен (404 кв. км і 680 тис. меш

канців). Найбільша за територією – Баварія (70,5 тис. кв. км), а

найнаселеніша – Півнійчний РейнВестфалія (близько 18 млн

мешканців). Однак федерацію у Німеччині неможливо вважати

асиметричною. Усі землі мають рівні права.

Землі також мають свої конституції, виборний законодавчий

орган – ландтаг (у 15 землях – однопалатний, а в Баварії – двопа

латний) – уряд здійснює свою роботу на чолі з прем’єрміністром.

Одинадцять земель первісної території федерації були відновлені

або створені після 1945 року. Після перших вільних виборів у

колишній НДР 18 березня 1990 р. парламентарії Народної пала

ти ухвалили рішення про утворення п’яти нових федеральних зе

мель. З жовтня 1990 року НДР, а також й землі Бранденбург,

Мекленбург, Передня Померанія, СаксоніяАнхальт та Тюрин

гія приєднуються до Федеративної Республіки Німеччина. Оди

надцять регіонів Східного Берліна об’єдналися з федеральною

землею Берлін. Федеральні землі не є провінціями, це – держави

з власною державною владою. Вони мають власну конституцію

землі, яка повинна відповідати засадам республіканської, демок

ратичної і соціальної правової держави у суді Основного закону.

В іншому землі мають широкі права для розробки їх власної кон

ституції.

Принцип федеративної держави належить до недоторканних

конституційних засад. Проте сьогоднішні землі не є незмінними.

Щодо перерозподілу території федерації Основний закон має

відповідні положення. Спільна конституційна комісія федерації і

земель запропонувала полегшення щодо процедурних питань.

Федеративний державний лад має довгу конституційну тра

дицію, яка була перервана лише єдинодержавністю націоналсо

ціалістів у 1933–1945 рр. Німеччина належить до класичних країн

з федеральною державністю. Федералізм себе виправдав: від до

зволяє набагато легше вправлятися із регіональними властивос

тями і проблемами, ніж це могла б зробити центральна урядова

влада.

Комунальне самоврядування як символ громадської свободи

має в Німеччині традицію. Воно сягає до привілеїв вільних міст у

середньовіччі, коли міське громадянське право звільняло людей

Основи конституційного права ФРН 305

від гноблення феодального кріпосництва. В новий час комуналь

не самоврядування пов’язують, у першу чергу, з реформами ба

рона фон Штайка, надто з пруським муніципальним урядуван

ням від 1808 року. Основний закон продовжує цю традицію. Він

виразно гарантує комунальне самоврядування в містах, общинах

і районах. Відповідно до цього вони мають право всі справи місце

вої громади регулювати у межах законів на власну відпові

дальність. Усі міста, общини і райони повинні бути демократич

но організованими. Комунальне право є справою земель; з істо

ричних причин комунальні конституції в різних землях значно

відрізняються одна від одної. Проте практика самоврядування у

всіх федеральних землях схожа.

Право самоврядування охоплює, передусім, місцевий громад

ський транспорт у межах комун, місцеве будівництво шляхів, за

безпечення електроенергією, водою, газом, каналізацію, містобу

дівне планування. Сюди належать також будівництво і утриман

ня шкіл, театрів і музеїв, лікарень, спортивних закладів і басейнів.

До компетенції общин належать також освіта дорослих і догляд

за молоддю. Доцільність і прибутковість своїх дій кожна община

визначає самостійно. Багато місцевих завдань не до снаги общи

нам і малим містам; вони можуть виконувалися районом — на

ступною вищою територіальною одиницею. Також район є час

тиною комунального самоврядування. Більші міста не належать

до жодного району, вони «вільні від районів».

Комунальне самоврядування і самостійність можуть занепас

ти, якщо община не має грошей для виконання завдань. Дискусії

про належне фінансове забезпечення общин не припиняються.

Общини мають право збирати власті податки і збори. Сюди нале

жать поземельний і промисловий податки. Крім того, общини ма

ють право використовувати надходження від акцизу і податку на

споживчі товари. Але цього не вистачає на покриття фінансових

потреб. Тому общини отримують від федерацій і земель частку

від прибуткового податку. Крім того, сюди належать відрахуван

ня у межах фінансової угоди про розподіл коштів, яка окремо ре

гулюється у кожній землі.

306 Розділ 20

§ 6. Судова система

У відповідності з Конституцією організація судової системи

ФРН характеризується її федеральним устроєм та наявністю судів

загальної і спеціальної юрисдикції.

Конституція ФРН розрізняє п’ять основних галузей юстиції:

загальну, трудову, соціальну, фінансову й адміністративну і вста

новлює відповідні їм п’ять систем судів, кожна з яких очолюється

власним вищим органом. Загальним судам підсудні всі цивільні і

кримінальні справи, що не віднесені до компетенції органів адмі

ністративної юстиції та інших спеціалізованих судів.

Верховний федеральний суд очолює систему загальних судів.

Він знаходиться в м. Карлсруе і складається з голови суду, голів

сенатів і членів суду. До складу Верховного федерального суду

входять 11 сенатів з цивільних, п’ять – з кримінальних справ і сім

для розгляду спеціальних питань у справах адвокатів, нотаріусів

та ін.).

а) До компетенції Верховного федерального суду у криміналь

них справах входить розгляд касаційних скарг на вироки вищих

судів земель, винесені ними при розгляді справи у першій

інстанції, а також на вироки судів присяжних і великих палат судів

землі, якщо вони не підлягають касаційному оскарженню у ви

щий суд землі. Верховний федеральний суд може переглянути

справу і за обставинами, що знову відкрилися.

б) До компетенції Верховного федерального суду у цивільних

справах входить розгляд касаційних скарг на рішення, винесені

вищими судами землі.

Касаційні скарги розглядаються сенатами Верховного феде

рального суду в складі п’ятьох членів на чолі з головою сенату

(деякі питання можуть вирішуватися колегіями з трьох суддів або

одноосібно).

У Верховному федеральному суді створюються великі сенати

відповідно з цивільних і з кримінальних справ, що виносять рішен

ня з питань, які мають принципове значення для відповідної га

лузі права. У великі сенати входять голова Верховного федераль

ного суду (він головує в обох сенатах) і по вісім членів суду, при

значених головою на дворічний термін.

Із загальних судів тільки Верховний федеральний суд є феде

ральним закладом, а всі нижчестоящі – суди відповідної землі.

Основи конституційного права ФРН 307

Вищі суди земель виступають як апеляційні і касаційні інстанції

і як суди першої інстанції. Вони утворені у всіх землях.

У складі кожного вищого суду землі, очолюваного головою,

утворюється необхідне число сенатів з цивільних і криміналь

них справ на чолі з їхніми головами. Як суд першої інстанції кри

мінальний сенат у складі п’ятьох фахових суддів – членів вищо

го суду землі – розглядає справи про державну зраду, шпигун

ство, терористичні акти тощо. Як касаційна інстанція сенат з

цивільних справ у складі трьох членів вищого суду землі розг

лядає апеляційні скарги на рішення і визначення нижчестоящих

судів. Карні сенати в складі трьох членів вищого суду землі роз

глядають касаційні скарги на вироки дільничних судів, на виро

ки, винесені судами землі при апеляційному оскарженні, та деякі

інші.

Суди земель слухають справи у першій і у другій інстанції (роз

глядають скарги на рішення і вироки нижчестоящих судів). У

складі кожного суду землі, очолюваного його головою, утворю

ються палати з цивільних (у тому числі торгових) і кримінальних

справ. Палати з цивільних справ засідають у складі трьох фахо

вих судів на чолі з головою суду землі або головою палати.

До компетенції палат з цивільних і з торгових справ входить

розгляд у першій інстанції справ із сумою позову понад 3 тис. ма

рок, а також справ про встановлення батьківства і деяких кате

горій позовів, запропонованих до скарбниці, до суддів і службовців

у зв’язку з перевищенням ними своїх службових повноважень

тощо.

Кримінальні палати судів землі розглядають у першій інстанції

справи про всі злочини, що не віднесені до компетенції дільничних

судів або вищих судів землі. До їхньої підсудності входять справи,

у яких можливо позбавлення волі на термін понад три роки або

примусове поміщення до психіатричної лікарні. Справи у першій

інстанції розглядає або кримінальна палата, що виступає як суд

присяжних, або велика кримінальна палата.

Суд присяжних складається з трьох фахових суддів і двох шеф

фенів (засідателів), розглядає кримінальні справи за обвинува

ченням у навмисному убивстві або інших злочинах, пов’язаних із

створенням небезпеки для життя людей (підпали, вибухи, спро

би захоплення літаків, пограбування тощо).

308 Розділ 20

Дільничні суди являють собою низову ланку системи загаль

них судів. Вони можуть складатися з одного або кількох дільнич

них судів (у деяких дільничних судах їх понад 30). Якщо в

дільничному суді тільки один суддя, йому призначається пос

тійний заступник із числа судів землі. Цивільні справи розгляда

ються тут одноособовим суддею.

Кримінальні справи в дільничному суді можуть розглядатися

або суддею одноосібно, або судом шеффенів. Одноосібно дільнич

ний суддя розглядає справи, збуджені в порядку приватного обви

нувачення, крім того, про злочинні діяння, що ставляться до кате

горії проступків, і, нарешті, за пропозицією прокурора, справи про

деякі злочини, за якими не очікується винесення більш суворого

вироку, ніж за проступки, тобто понад один рік позбавлення волі.

Суд шеффенів засідає в складі дільничного судді і двох шеф

фенів, що складають єдину колегію. Шеффени залучаються до ви

конання обов’язків за списками кандидатів, що складаються радою

общини з числа громадян, які проживають у ній. Суди шеффенів

управі розглядати кримінальні справи за умови, щоб винесене ними

покарання не перевищувало трьох років позбавлення волі.

До системи загальних судів як самостійні підрозділи включені

суди у справах неповнолітніх. Вони розглядають справи про пра

вопорушення, у яких обвинувачуються неповнолітні у віці від 14

до 18 років, а також молоді люди у віці до 21 року, якщо суд вва

жає, що їхнє поводження носить «підлітковий характер».

Суди з трудових справ. Вони покликані розглядати суперечки

між наймодавцями й індивідуальними робітниками з питань оплати

праці, надання відпусток, звільнення, а також конфлікти між проф

спілками й об’єднаннями підприємців. Очолює цю систему Феде

ральний суд з трудових справ у м. Кассель, що складається з п’ятьох

сенатів. У кожній із земель ФРН є один, а в Північному РейніВест

фалії – два суди землі з трудових справ.

У таких судах створюються колегії в складі одного фахового

судді і двох або чотирьох (залежно від категорії справи) «почес

них суддів», що представляють інтереси підприємців і робітників.

Суди землі з трудових справ виступають як апеляційна інстан

ція, у якій оскаржуються рішення нижчестоящих судів.

Система судів з соціальних питань створена для розгляду

конфліктів, пов’язаних із соціальним страхуванням, виплатою

допомоги безробітним і тим, які «які повернулися на батьківщи

Основи конституційного права Польщі 309

ну», наданням безкоштовної або пільгової медичної допомоги

тощо. Система цих судів очолюється Федеральним судом, що зна

ходиться, як і Федеральний суд з трудових справ, у м. Кассель.

Він складається з 12 сенатів, у яких розглядаються касаційні скар

ги на рішення нижчестоящих судів. У кожній із земель ФРН діє

суд землі з соціальних питань.

Система фінансових судів створена головним чином для роз

гляду справ, пов’язаних із сплатою податків і митних зборів. Вона

включала до 1990 р. Федеральний фінансовий суд у Мюнхені і 15

фінансових судів — по одномудва у кожній землі. У Федераль

ному фінансовому суді утворено вісім сенатів, де в колегіях із п’я

тьох фахових судів розглядаються касаційні скарги на рішення

фінансових судів.

Система адміністративної юстиції у ФРН створена для роз

гляду скарг фізичних і юридичних осіб на дії та акти органів дер

жавного управління, а також спорів між органами місцевого са

моврядування.

Очолює цю систему Федеральний адміністративний суд, що

знаходиться в Берліні. У його структурі є 12 сенатів, в основному

зайнятих розглядом у складі п’ятьох фахових суддів касаційних

скарг на рішення нижчестоящих адміністративних судів.

Вищі адміністративні суди утворені по одному у всіх землях

ФРН, крім Нижньої Саксонії і ШлезвігГольштейна, де діє загаль

ний суд для двох земель. До їхньої компетенції входить розгляд

апеляційних, а за деяких умов і касаційних скарг на рішення і

визначення адміністративних судів.

Адміністративні суди розглядають у першій інстанції в складі

трьох фахових і двох «почесних» суддів переважну більшість

справ, віднесених до компетенції органів адміністративної юстиції.

За постановою адміністративних судів може бути скасований акт

органу державного управління, що оскаржується, або відновлені

права громадян або закладів, порушені діями посадових осіб.

Названі п’ять вищих судових органів, що очолюють окремі

системи судів, є самостійними і незалежними.

Таким чином, особливістю судової системи Німеччини є те,

що вона має суттєві відмінності від судових систем інших країн.

Так, у державі немає єдиного Верховного суду; порівняно з інши

ми країнами у Німеччині Федеральний конституційний суд і кон

ституційні суди земель посідають дуже важливе місце у житті

суспільства.

Розділ 21

Основи конституційного права Франції

Французька Республіка є однією з найбільш розвинутих де

мократичних держав. Чисельність її населення дорівнює кількості

населення Великобританії (59 млн чоловік у 1999 р.), а територія

(551,6 тис. кв. км.) вдвічі більша. Франція посідає шосте місце у

світі за обсягом ВВП і п’ятнадцяте – за часткою ВВП на душу насе

лення (поряд із Німеччиною).

§ 1. Конституція

Конституція Франції 1958 р. була підготована і прийнята в

умовах гострої політичної кризи (заколот у Алжирі, неефек

тивність парламентаризму, який встановлювався за Конституцією

1946 р., багаторазова зміна уряду, загроза війни у країнах). Про

ект Конституції розроблявся під керівництвом Ш. де Голля, який

прагнув сильної державної (і особистої) влади.

Делегуючи уряду повноваження з розробки проекту нової Кон

ституції, парламент висловив ряд обов’язкових умов, що визна

чають як порядок розроблення проекту, так і основні риси Кон

ституції: парламент бере участь у його підготовці, маючи 2/3 місць

у Консультативному комітеті; загальне голосування має залиша

тися джерелом законодавчої і виконавчої влади; у Конституції має

бути реалізований принцип поділу влади; уряд відповідальний

перед парламентом; Конституція повинна закріпити основи ре

гулювання відносин між Францією і народами її колоній.

Делегований спосіб створення конституції не відповідав фран

цузьким традиціям підготовки Основного закону, оскільки всі

конституції Республіки розроблялися парламентськими устано

вами.

Проект Конституції був обговорений і схвалений у Консуль

тативному комітеті й Раді міністрів, на референдумі 28 вересня

1958 р. Чинності Конституція набрала 4 жовтня 1958 р. Це була

сімнадцята Конституція з 1789 р., вона «сформувала» 22й від

початку існування країни політичний режим і ознаменувала в

історії Франції народження П’ятої республіки – другий етап.