Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

К. А. Рябець

ЕКОЛОГІЧНЕ

ПРАВО УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ

“Центр учбової літератури”

2009

УДК 349.6(477)(075.8)

ББК 67.407(4Укр)

Р 98

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1.4/18-Г-2927.1 від 30.12.2008 р.)

Рецензенти:

В.І. Курило – доктор юридичних наук, професор, академік АН ВО Укра-

їни, декан юридичного факультету Національного університету біоресурсів і

природокористування України;

О.О. Майданник – доктор юридичних наук, доцент, професор юридич-

ного факультету Національного університету біоресурсів і природокористу-

вання України;

В.В. Молдован – кандидат юридичних наук, професор, професор юри-

дичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка

К. А. Рябець

Р 98 Екологічне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр учбо-

вої літератури, 2009. – 438 с.

ISBN 978-966-364-909-2

У посібнику на основі досягнень еколого-правової науки, сучасного

екологічного законодавства України та практики його застосування висвіт-

люються основні питання навчального курсу екологічного права України.

Для студентів, аспірантів, наукових працівників, викладачів, екологів

та практичних працівників, усіх хто цікавиться питаннями екологічного

права.

УДК 349.6(477)(075.8)

ББК 67.407(4Укр)

ISBN 978-966-364-909-2 © К.А. Рябець, 2009

Вступ

Державна екологічна політика є важливою складовою за-

гальнодержавної політики. Вона тісно пов’язана з економіч-

ною, соціальною, культурною та іншими сферами життєді-

яльності суспільства. Важливим засобом реалізації державної

політики в сфері екології є створення дієвої та ефективної

нормативно-правової бази, спроможної забезпечити ефектив-

не функціонування екологічного правопорядку.

Конституція України заклала фундаментальні принципи

діяльності держави, спрямовані на стимулювання охорони

довкілля, ефективного природокористування та утвердження

екологічної безпеки. Відповідно до ст. 16 Конституції Украї-

ни від 28 червня 1996 року забезпечення екологічної безпеки

і підтримання екологічної рівноваги на території України, по-

долання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи

планетарного масштабу, збереження генофонду Українського

народу є обов’язком держави.

Але, незважаючи на зазначене вище, нині роль навко-

лишнього природного середовища в житті людей має да-

леко неадекватну оцінку. Відносини людини з природою

стрімко і невпинно погіршуються. Знесилене довкілля вже

не в змозі протистояти технічному прогресу та хижацькому

прагненню до надприбутків.

Погіршення якості навколишнього природного середовища

та нераціональне використання природних ресурсів викликано

низкою різноманітних екологічних проблем, однією з основних,

на нашу думку, є збільшення чисельності випадків порушення

норм Конституції України та екологічного законодавства.

Вихід з даної проблеми ми вбачаємо в підвищені рівня

екологічної правосвідомості. Високий рівень екологічної

освіти та культури – це не лише загальна потреба суспіль-

ства, а й вимога національного законодавства.

Екологічне право України

Відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів Укра-

їни «Український прорив: для людей, а не політиків» від 16 січня

2008 року гармонійний розвиток людини, можливий за умови

формування громадянського суспільства, забезпечення рівних

прав та можливостей жінок і чоловіків, свободи віросповідання,

свободи слова, задоволення культурно-духовних потреб, високо-

якісної освіти та науки, сучасної медицини, безпечного довкілля,

реалізації права на працю та гарантій соціального захисту.

Формування екологічної правосвідомості у сучасності

має бути найголовнішим завданням еколого-правової осві-

ти, яка є необхідним елементом культури людини. Право

громадян на освіту, в тому числі еколого-правову, закріплено

Конституцією України, законодавством України про освіту,

Законом України «Про охорону навколишнього природного

середовища» та іншими нормативно-правовими актами.

У сучасних умовах формування державності та правової

системи України актуального значення набуває підготовка

екологічно грамотних фахівців-правознавців. Вивчення сту-

дентами юридичних спеціальностей навчальної дисципліни

«Екологічне право України» є важливим елементом комплек-

сної системи юридичної освіти. Завдяки саме цій дисципліні

формується екологічна правосвідомість, набуваються вміння

щодо практичної реалізації норм екологічного законодавства.

У навчальному посібнику відповідно до навчальної про-

грами викладено повний курс екологічного права України

з урахуванням змін і доповнень до чинного екологічного

законодавства, нових підходів у регулюванні екологічних

відносин, висвітлені проблеми законодавчого забезпечен-

ня охорони навколишнього природного середовища, раціо-

нального використання та відтворення природних ресурсів,

забезпечення екологічної безпеки, визначено роль і місце

екологічного права серед інших галузей права.

За своєю структурою навчальний посібник складається

з Загальної, Особливої та Спеціальної частин.

Вступ

У Загальній частині розглянуті питання предмету, методів,

принципів та системи екологічного права; джерел екологічного

права; управління природокористуванням та охороною довкіл-

ля; екологічних прав та обов’язків громадян; права власності на

природні ресурси в Україні; права природокористування (за-

гальні положення); правового забезпечення екологічної без-

пеки; економіко-правового механізму природокористування і

охорони навколишнього природного середовища; відповідаль-

ності за порушення екологічного законодавства.

Спеціальна частина вміщує у собі положення щодо пра-

ва землекористування; правового регулювання викорис-

тання та охорони вод; права користування надрами; права

користування рослинним світом; права користування тва-

ринним світом; права користування природно-заповідним

фондом України; правового регулювання використання та

охорони рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих

зон; правового регулювання охорони атмосферного пові-

тря; правової охорони навколишнього природного серед-

овища в населених пунктах, сільському господарстві, про-

мисловості, на транспорті і в атомній енергетиці.

Особлива частина присвячена питанням міжнародного

екологічного права.

У цілому метою навчального посібника «Екологічне пра-

во України» є окрім опанування студентами поглиблених

правових екологічних знань також набуття навичок й уміння

на практиці застосовувати чинні норми і вимоги екологічно-

го законодавства. Це сприятиме наведенню та дотриманню

екологічного правопорядку, попередженню можливих еко-

логічних катастроф, допомозі у ліквідації наслідків Чор-

нобильської катастрофи та інших негативних екологічних

явищ, забезпеченню конституційного права громадян на

безпечне довкілля й продукти харчування та побуту.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система

екологічного права

§ 1. Історія розвитку екологічного права на Україні.

§ 2. Поняття екологічного права.

§ 3. Предмет і метод екологічного права.

§ 4. Об’єкти екологічного права.

§ 5. Принципи та система екологічного права.

§ 1. Історія розвитку екологічного права

на Україні

Дореволюційний період. Історичне формування еко-

логічної нормативно-правової бази на території Украї-

ни розпочалося ще за часів Київської Русі. У ІХ – ХІ ст.

ліс України займав майже всю територію: від Дніпра

до Карпат. Вперше про охорону лісів згадується в

законах Ярослава Мудрого «О церковних судах й

земських ділах», у яких мала місце лісоохоронна стаття.

Вона була запозичена з Візантійських лісових законів та

не відігравала ефективного лісоохоронного значення у

Росії

Ярослав Мудрий як представник державного управ-

ління в Київській Русі встановив у Руській Правді (ХІ ст.)

перші обмеження промислу диких звірів. Практично ці на-

станови захищали не стільки звірів, скільки, наприклад,

володарів бобрових гонів від браконьєрів. В ХІІІ ст. у

Володимиро-Волинському князівстві на певних територі-

ях (наприклад, Біловезька пуща) заборонялося полювання

на всіх тварин.

Пізніше, в другій половині ХVІІ ст. цар Олексій Ми-

хайлович також значну свою увагу приділяв полюванню,

Лазаренко Я. Розвиток лісового законодавства України // Пра-

во України. – 2003. – № 2. – С. 131.

Загальна частина

особливо соколиному. У своєму указі він встановив строки

полювання на соколів, заборонені для нього зони, привілеї

царя при полюванні, санкції для порушників та інше. Для

збереження місць гніздування соколів-кречетів цар ство-

рив заповідник на Семи островах.

Під час царювання Петра І у Росії багато було зробле-

но в галузі збереження лісів. Саме він першим створив

лісне управління і систему його організації та охорони. В

1722 році була видана обервальдмейстерська («вальд» у

перекладі з німецької – ліс) інструкція, відповідно до якої

усі ліси Росії підпорядковувалися Адміралтейській колегії.

При ній, у першу чергу, була створена вальдмейстерська

канцелярія на чолі з обервальдмейстером

На відміну від багатьох попередніх природних законів,

в указах Петра І явно було виражено загальнодержавну за-

цікавленість у збереженні лісів, насамперед, для потреб ко-

раблебудування.

Цар Петро І заборонив вирубку поміщиками дубового

лісу на їхній території, а також використовувати ліс на дро-

ва. Для опалення наказував розробляти торфовище. Один

з його указів передбачав охорону лісів на берегах річок в

20-50 верстній смузі. Ці ліси, як водоохоронні і корабельні,

були оголошені заповідними

. За порушення норм, вста-

новлених цим указом, передбачалася відповідальність у ви-

гляді штрафу: за порубку всякого дерева, крім дуба – 10 р.

за одне дерево, а за порубку дуба і велику порубку інших

заповідних дерев – смертна кара. Ліси, які належали заво-

дам, було наказано поділити на 20-30 лісових ділянок, із

яких дозволялося вирубати кожного року тільки одну при

обов’язковому лісовідновленні.

Воронцов А.И., Харитонова Н.З. Охрана природы: Учеб. посо-

бие. – М.: Изд-во «Лесная промышленность», 1977. – С. 20.

Охрана природы / А.Г. Банников, А.К. Рустамов, А.А. Вакулин;

Под ред. А.Г. Банникова. – М.: Агропромиздат, 1985. – С. 20.

Екологічне право України

Природоохоронні укази Петра І стосувалися також

і інших природних ресурсів, перш за все водної та назем-

ної фауни. Виконання їх здійснювалося з великою суво-

рістю, але за наступних царів увага до них послабла. Так,

в результаті історичного дослідження охорони природи

проф. М.О. Гладков зазначив, що «Екатерина ІІ издала

даже указ, который, вопреки категорическим установкам

Петра І, разрешал помещикам пользоваться (т.е. вырубать)

лесами по их усмотрению. Правда, позднее Павел І снова

ввел ограничения на рубки леса»

Продовжуючи розпочату справу Ярослава Мудрого та

царя Олексія Михайловича щодо правового регулювання

умов організації й здійснення полювання, Катерина ІІ ви-

дала Закон про полювання, який забороняв його весною і

на початку літа з 1 березня до 29 червня.

Внаслідок проведеного аналізу архіву Коша Запороз-

ької Січі, можна зробити висновок, що охорона природи

на території Запорозької Січі, насамперед, проявлялася в

збереженні і раціональному використанні лісових ресур-

сів. Користуватися ними у Запорозькій Січі для власних

потреб без особливого дозволу мали право тільки козаки

та піддані Війська Запорозького, а сторонні особи повинні

були обов’язково отримати на це дозвіл Коша або кошового

отамана.

Найбільшої шкоди, як відзначає І. Грозовський, за-

вдавали лісам самовільні порубки дерев. Для затримання

самовільних порубників лісу призначалися спеціальні ко-

манди

. Їх діяльність не була досить ефективною внаслідок

величезної масштабності зазначеного правопорушення.

Гладков Н.А., Михеев А.В., Галушин В.М. Охрана природы:

Учеб. пособие для студентов биолог. специал. пед. ин-тов. – М.:

Просвещение, 1975. – С. 27.

Грозовський І. Охорона природи в Запорозькій Січі // Право

України. – 1997. – № 12. – С. 104.

Загальна частина

Тому на території Запорозьких Вольностей широко прак-

тикувалася передача окремих лісових ділянок за відповід-

ними «орендами» на охорону козакам – власникам зимів-

ників або слобід, які заохочувалися до розведення дерев,

особливо плодових порід

На підставі наказів Коша, що регулярно надсилалися на

місця, місцева адміністрація мала ретельно стежити за ста-

ном лісів, не допускати самовільних порубок лісу, не дава-

ти порушникам ніяких поблажок під загрозою втрати чина,

тілесних покарань і конфіскації майна.

У Запорозькій Січі рибальські та мисливські угіддя

були не менш важливими об’єктами охорони природи. На

їх використання сторонні особи, які не перебували у під-

данстві Війська Запорозького, знову ж таки повинні були

отримати спеціальний дозвіл Коша.

Спроби запорожців апелювати в питаннях охорони

природи до центральних і місцевих установ були мало-

ефективними.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. стан природних ресурсів

почав турбувати науковців й окремих поміщиків України.

Прогресивні вчені, яких цікавила доля природних багатств,

досліджували і висували для практичного розв’язання пи-

тання їх охорони. До 1917 року вже були нагромаджені чи-

малі матеріали з наукових основ охорони природи, що да-

вали змогу розробити широкі природоохоронні заходи. На

жаль, у тогочасний період історії ці можливості не були по-

вною мірою використані. Державне законодавство носило

здебільшого обмежений характер, не передбачало активних

заходів по відновленню підірваних природних ресурсів.

Після Жовтневого перевороту 1917 року впровадження

соціалістичних методів господарювання під проводом іде-

ології тоталітаризму вступило у жорстку суперечність не

Грозовський І. Охорона природи в Запорозькій Січі // Право

України. – 1997. – № 12. – С. 105.

Екологічне право України

тільки із розумінням вартості природи, а й з традиційними

та обґрунтованими підходами до природокористування

Радянський період. Одним із перших законів Радян-

ської влади був декрет «Про землю»

, прийнятий 26 жов-

тня 1917 року. Він скасовував право приватної власності на

землю, її надра, ліси й води та встановлював на них право

виключної державної власності. Його дія була розповсю-

джена на всі радянські республіки. Впровадження декрету

«Про землю» на Україні було здійснено резолюцією пер-

шого Всеукраїнського з’їзду Рад

, який відбувся в грудні

1917 року.

Проголошення землі і її багатств всенародним надбан-

ням поклало початок формуванню державної функції по

охороні навколишнього природного середовища, але вона

у Радянському Союзі значний проміжок часу не виявляла

себе пріоритетною. Підставами цьому були: недостатньо

організований її механізм; недосконале законодавство та

практика його застосування.

Радянський період на Україні характеризувався актив-

ною нормотворчою діяльністю у галузі охорони природи. В

січні 1918 року В.І. Ленін і Я.М. Свердлов підписали закон

«Про соціалізацію землі»

, а 27 травня 1918 року – декрет

«Про ліси»

. 26 лютого 1919 року був прийнятий декрет

РНК УРСР «Про охорону лісів»

; 1 квітня 1919 року – де-

крет про заповідник «Чаплі» (Асканія Нова), який 8 люто-

Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва О.Ю. Екологічне право

України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 4.

СУ РСФСР. – 1917. – № 1. – Cт. 3.

Хронологічне зібрання законів, указів президії Верховної Ради,

постанов і розпоряджень уряду Української РСР. – Т. 1. – К.: Держ.

вид-во політ. літ. УРСР, 1963. – С. 14-15.

СУ РСФСР. – 1918. – № 25. – Ст. 346.

Об охране окружающей среды: Сборник документов партии и

правительства 1917-1985 гг. – М.: Политиздат, 1986. – С. 22-29.

ЗП УРСР. – 1919. – № 16. – Ст. 176.