7
АНАТОМІЯ СВІЙСЬКИХ ТВАРИН
Найточніші дані з анатомії містять грецькі й римські джерела. Учень Пі-
фагора Алкмен Кротонський (V ст. до н. е.) першим увів розтин трупів лю-
дей і тварин. Він першим звернув увагу на слухову трубу кіз і стверджував,
що кози дихають додатково вухами.
Першим творцем анатомічної теорії був Демокрит Абдерський (460 р. до
н. е.), який написав багато праць з анатомії. Особливий слід в анатомії лю-
дини і тварин залишив Гіппократ (460–377 р. до н. е.). Хоча він ще не відріз-
няв нерви від сухожилків, дихальні шляхи від судин, проте навів правильні
дані про головний мозок, описуючи вертячку у кіз.
Засновником порівняльної анатомії вважається учень Платона Аристо-
тель (384–322 рр. до н. е.). За оцінкою Кюв’є, праці Аристотеля слід «прийн-
яти за зразок». Настільки вдало він описав апарат руху, що лише в XVII ст.
Фабрицій незначно доповнив ці праці, проте, за словами самого автора, він
більшу частину взяв у Аристотеля. Мало послідовників Аристотеля щось до-
дали до його опису нутрощів.
Одним з відомих анатомів був і Проксагор із Коса (335 р. до н. е.), який
встановив різницю між венами й артеріями, відмічаючи, що артерії закін-
чуються капілярами, хоча зазначав, що капіляри містять повітря. Завдяки
йому набуло значного поширення вчення про пульс.
Учень Проксагора Герофіл (317 р. до н. е.) вперше описав писальне перо в
мозку, яєчники, дванадцятипалу кишку, виявив у кози лімфатичні (молочні)
шляхи.
У період життя Аристотеля особливо виділявся Діокл Каристський (360 р.
до н. е.). Після Гіппократа, який жив в Афінах, Діокл Каристський був най-
відомішим лікарем. Гален говорить про нього, як про ревного анатома, що
вивчав анатомію на тваринах.
Еразістрат (помер у 280 р. до н. е.), який жив при дворі сирійського царя,
спостерігав молочні судини на брижі кози, хоча назвав їх артеріями, оскіль-
ки не завжди виявляв у них молочний сік. Він розрізняв рухові і чутливі не-
рви, добре описав сухожилкові нитки серця, хоча травлення пояснював ме-
ханічним тертям стінок шлунка.
Марінус (близько 100 р. н. е.), за Галеном, опрацював м’язи, відкрив під-
небінний нерв, досліджував кишкові залози. Гален називав Марінуса відно-
вником анатомії.
Хоча Гален (131–210 рр. н. е.) був добрим лікарем, проте в історії він біль-
ше відомий як анатом. Це останній анатом давності. Він описав 300 м’язів,
7 пар черепномозкових і 30 пар спинномозкових нервів, був піонером у пе-
реході до аналітичного та експериментального досліджень. Гален добре во-
лодів розтином трупів свиней, собак, левів, слонів, написав 400 праць («Ана-
томічні дослідження», «Про призначення частин тіла» та ін.). Анатомія Га-
лена містила в собі елементи гістології. Він спостерігав, що м’язи склада-
ються не лише з м’язових, а й із сполучнотканинних волокон; стінки арте-
рій, шлунка, кишок і матки складаються з кількох шарів. Це він увів низку
термінів, які вживаються й нині (апофіз, епіфіз, симфіз, діартроз, синартроз,
гінглім тощо).
Анатомія середніх віків. Для розвитку ветеринарії, а відтак і анатомії
цього періоду, велике значення мали спеціальні зібрання праць поперед-
ників у «Гіппіатрики» та «Геопоніки», які були видані за наказом імпера-
тора Костянтина VII (905–959 рр. н. е.), та праці арабських учених.