Рудакевич М.І. Професійна етика державних службовців: теорія і практика формування в умовах демократизації державного управління

Подождите немного. Документ загружается.

етики державних службовців і беруть на озброєння підходи, властиві

західним країнам, зокрема, США, Великобританії, Франції [72, с. 343-351].

Розкриємо основні підходи і напрями досліджень провідних

російських науковців. Діалектику суспільного і морального розвитку, і у

цьому контексті проблему взаємозв’язку і взаємовпливу влади, моралі й

суспільства, досліджує філософ М.Соколов. На основі соціологічних

досліджень

науковець виділив основні напрями формування духовно-

моральних якостей державних службовців:

- удосконалення законодавчої, нормативної бази, спрямованої на

профілактику і боротьбу з негативними явищами у сфері

державної служби;

- створення (формування) механізмів суспільного впливу на

чиновника;

- вирішення моральних проблем службовців;

- докорінне поліпшення освітнього (етичного) і виховного процесів

підготовки службовців [369,

с.183].

Дослідження проблеми формування професійної етики державних

службовців здійснюється в контексті розробки “культурно-гуманістичної”

основи трудової діяльності, яка забезпечує ефективну мотивацію їх

професійної діяльності (В.Анісімов, Є.Охотський, А.Турчинов та ін.). До

мотиваторів “продуктивної праці” науковці відносять оптимальні умови

діяльності; ефективне керівництво співробітниками; морально-психологіч-

ний клімат у колективі; авторитет

організації та її керівників; професійний

розвиток і службове зростання працівників тощо. У літературі

виокремлюються способи мотивації державних службовців [138, с. 4]. Їх

аналіз показує, що наголос робиться на мотивах соціального захисту.

Подібні способи впливу на особистість називають „управлінською

технікою”, яка спрямована на досягнення вищого організаційного успіху,

але не особистісного розвитку. Її метою

є не турбота про етику організації

праці державного службовця, а прагнення підвищити її продуктивність

праці [168, с. 124].

Професійну етику державного службовця крізь призму

професіоналізму досліджує доктор соціології А.Турчинов. На думку

вченого, етичного регулювання потребує не професійна діяльність “за

нормою”, оскільки вона регулюється нормативними документами, а

діяльність „в умовах невизначеності”. Ефективність останньої

зумовлюється морально-етичними якостями співробітників, характером

службових відносин, рівнем професіоналізму співробітників, зокрема їх

мотиваційними (внутрішня мотивація служіння) і операційними

(технологічні стандарти виконання службових обов’язків) компонентами

[386, с. 106]. На нашу думку, автор спрощує проблему, оскільки сам факт

наявності нормативних документів, які регламентують виконання

професійних обов’язків державних службовців, не гарантує належний,

тобто моральний характер їх виконання.

Названі ним фактори

ефективності однаковою мірою стосуються обох видів діяльності.

Інший напрям етико-професійних досліджень – аналіз моральних

відносин у системі управління персоналом (К.Ф.Луганський,

С.В.Коновченко, Н.Н.Шувалова та ін.) [183]. Питання етичного порядку,

на думку Н.Шувалової, має вирішувати кожна із підсистем управління

персоналом: підсистема трудових відносин має

контролювати і

забезпечувати дотримання етичних норм взаємовідносин; підсистема умов

праці - створювати умови для формування моральної мотивації праці,

поліпшення морально-психологічного клімату в колективі; підсистема

планування і прогнозування персоналу –здійснювати аналіз і оцінювання

моральних характеристик персоналу, забезпечувати умови для мотивації

більш ефективної праці; підсистема розвитку кадрів - здійснювати етичну

освіту і моральний

розвиток працівників; підсистема аналізу й розвитку

засобів стимулювання праці - забезпечувати управління трудовою

мотивацією із урахуванням моральних факторів; підсистема розвитку

соціальної інфраструктури - здійснювати управління соціальними

конфліктами і стресами [391, с. 223-224].

Значну увагу російські вчені приділяють дослідженню проблем

бюрократизму (О. Криштановська, А. Оболонський, В. Смоляков та ін.)

[165; 246; 367]. “Ахілесова п’ята державної служби, - пише В. Смоляков, -

низька ефективність виконавчої влади, відсутність належного порядку в

діяльності апарату, хаотичність і недисциплінованість, надмірні

матеріальні витрати на

кожне державне рішення” [367, с. 48].

Бюрократизм, на думку російських учених, є ланкою ланцюга:

аморальність - непрофесіоналізм - бюрократизм. Кардинальне вирішення

моральних проблем російської державної служби науковці вбачають у

комплексній антибюрократичній спрямованості її реформи, яка включає

соціально-політичні, організаційно-правові і моральні засоби впливу.

Стимулом перебудови свідомості державних службовців є гуманізація

підготовки управлінців нового покоління

на основі загальнолюдських

моральних цінностей і етики індивідуальної відповідальності. Її наслідком

стане управлінська культура в поєднанні таких основних складових:

загальний розвиток, етична й духовна культура, економічна культура,

правова культура й свідомість, сучасний рівень політичної культури,

психолого-педагогічна культура [72, с. 344].

1.4. Категоріальні основи аналізу професійної етики державних

службовців

Аналіз етики державних

службовців лежить у площині професійної

етики, яка, в свою чергу, є конкретним проявом загальної етики у

спеціалізованих сферах. Тому розглянемо спочатку основні теоретико-

методологічні аспекти професійної етики, що дасть можливість відповісти

на низку принципово важливих запитань: який зміст етики державних

службовців і які функції у професійній діяльності вона виконує; в

чому

полягає специфіка моральної регуляції професійної діяльності державних

службовців; яка структура етики державних службовців; які критерії її

оцінювання тощо?

Нагадаємо, що етика як прикладна галузь філософії покликана на

теоретичному рівні вирішувати проблеми моралі й моральності, що

виникають перед людиною у процесі взаємодії з іншою людиною у

спільній діяльності. Оскільки професійна діяльність є

найбільш типовим

прикладом спільної діяльності, то це дало підстави вченим вести мову про

феномен професійної моралі та професійної етики, яка її досліджує. У

професійній діяльності взаємодія суб’єктів опосередкована суспільним

інститутом. Тому професійна етика, з одного боку, виконує функцію

транслятора суспільних цінностей у професійні стандарти [354, с. 79], а з

другого – інтеграційну

функцію для елементів професійної групи як

суспільного інституту і суспільства в цілому [261, с.21].

Професійна мораль як сукупність стійких приципів і норм, якими

має керуватися працівник у процесі праці, виникла як явище буденної

свідомості. Значно пізніше внаслідок теоретичного осмислення і

узагальнення практики діяльності професійних груп з точки зору

виконання свого призначення в

суспільному поділі праці вона набуває

якості наукового знання (Т.Аболіна, Г.Белякова, Г.Медведєва,

Е.Федоренко, Б.Чагін та ін.) [106; 205; 392]. Тобто професійна мораль є

виявом суспільної необхідності в певному типі відносин, які відповідно до

специфіки професійної функції в життєдіяльності суспільства може і

повинна утверджувати професійна група. Тому вона включає також

правила розв’язання реальних суперечностей, що виникають у процесі

праці, осмислених крізь призму потреб функціонування і розвитку

професійної групи. Це означає, що основною детермінантою змісту

професійної моралі виступає соціальна сутність професії, її місія в

суспільстві, або, іншими словами, - “соціально-філософське тлумачення

культурно-гуманістичного призначення певної професії, її етосу” [366, с.

278]. Відповідно критеріями моральної оцінки професії суспільством

виступають: 1) реалізація об’єктивної ролі в розвитку суспільства як

моральної спільноти; 2) моральна значимість професії в розвитку

суб’єктних якостей працівника.

Поняття “професійна етика” в науковій літературі й практиці

вживається в різних значеннях: 1) як характер і тип суспільної дії та

суспільних відносин за участю певної

професійної групи, що відповідає

вищим нормам моралі;

2) як кодекс - набір конкретних норм і принципів поведінки окремої

професійної групи; 3) як різновид соціальної теорії, що осмислює

професійну мораль. Терміни „професійна етика” і „професійна мораль„

часто вживаються як синоніми, хоча безперечно науковою традицією є

використання поняття „етика” для позначення науки (про мораль), а

терміна „мораль” - як соціального явища. „Професійна етика (або

професійна мораль)”, визначається в словнику з етики, - „так називають

кодекси поведінки, які забезпечують моральний характер тих

взаємовідносин між людьми, які випливають з їх професійної діяльності...

Виникнення і розвиток таких кодексів представляє одну з ліній морального

прогресу людства, оскільки вони відображають зростання цінності

особистості

і утверджують гуманність у міжособистісних стосунках” [366,

с. 285-286]. У базовому визначенні поняття „професійна етика”

акцентується увага на її гуманізуючій ролі в системі професійних відносин.

Можна стверджувати, що термін „професійна етика” вживається,

насамперед, для регламентованих („вільних” – Р. Де Джордж [84, с.573])

професій, які усвідомлюють свою колективну відповідальність перед

суспільством і споживачем, щоб вказати

правила її реалізації на засадах

партнерства, паритету у відносинах.

Поняття „професійна етика” через категорію моральні відносини

набуло поширення. Його, зокрема, визначають російські теоретики моралі

А.Гусейнов та І.Кон. „Професійна етика, пишуть вони, - це, по-перше,

кодекси поведінки, що диктують певний тип моральних взаємовідносин

між людьми, які є оптимальними з погляду виконання ними своєї

професійної діяльності, по-друге, способи обґрунтування таких кодексів”

[366, с. 278]. Це визначення містить три ключових фрази, які виявляють

сутність, зміст професійної етики та механізм її функціонування.

1. Сутністю професійної етики є „певний тип моральних

взаємовідносин”, який своєю діяльністю має утверджувати професійна

група.

2. „Тип” моральних взаємовідносин розкриває „кодекс” поведінки

(лат. сodex (книга) – це зведення моральних норм, приписаних до

виконання професійною групою). Норми кодексу як набір моральних

стандартів, що відповідають професійним ролям і визначають якісні

ознаки бажаного типу моральних відносин, забезпечують інтеграцію

професійних дій працівників

у спільній діяльності, спрямованій на

досягнення ними спільної мети.

3. „Спосіб обгрунтування кодексу”. Фраза вказує на те, що документ,

названий Кодексом поведінки (етики, честі), набуває моральних

регулятивних якостей за умови його належного обгрунтування. Як

засвідчив аналіз літератури, обгрунтування може здійснюватися на

принципі чесності або на згоді членів професійної групи. Кодекс, який

грунтується на чесності вимагає високої моральної свідомості її членів.

Ефективним способом обгрунтування кодексу є аргументативний дискурс

[83, с. 29-43], витоки якого містяться ще в діалогах Сократа, або ж

концепція консенсуально-дискурсивної раціональності (Ю.Габермас, К.-

О.Апель [114, с. 72-74]. Етичний дискурс дає змогу обгрунтувати

конкретні норми поведінки на основі досягнення взаєморозуміння між

його

учасниками щодо моральності професійної діяльності. Кодекс, який

грунтується на принципі згоди, потребує більшою мірою формальних

процедур, зокрема процедур контролю. Як було показано в попередньому

параграфі, демократичні суспільства, визнаючи і високо цінуючи принцип

чесності, схиляються до пріоритету принципу згоди, тобто соціально-

моральні настанови (загальні і конкретні) мають підкріплюватися

спеціальним контролем і санкціонуванням, що здійснюється у формі

певних процедур відповідно до визначених правилам. Ці процедури і

правила є також результатом згоди, а їх застосування - предметом спільної

уваги і критичного обговорення. Співучасть працівників у визначенні

моральних

норм є проявом свободи вибору. Вона дає змогу індивідуальні

вимоги, що забезпечують їх моральну автономію як суб’єктів професійної

діяльності, із соціально-моральними вимогами професійної групи як

колективного суб’єкта і суспільства, яке відповідає за благо спільноти і

добробут кожного члена. Співучасть працівників у виробленні кодексу

формує в учасників не

лише усвідомлення особистісної значущості певних

норм, а й обов’язок солідарної відповідальності за їх упровадження.

Ураховуючи, що названі елементи професійної етики

характеризують лише зміст моральної свідомості, наведене визначення не

є повним. Воно не відображає практичне впровадження кодексу, тобто

поведінкову практику представника професії. Тому його слід доповнити

ще двома елементами:

а) інструментами

, які забезпечують дієвість кодексу (на рівні інституту,

правил і процедур морального дискурсу, оцінювання рішень і дій та їх

реалізації),

б) сукупністю морально-професійних якостей і навичок, завдяки яким

цінності й норми кодексу адекватно сприймаються і реалізуються в

комунікативних, професійних та інших відносинах. Інакше кажучи, щоб

„приписані до виконання” моральні норми

дій стали реальністю, вони

мають стати, насамперед, формою моральної свідомості суб’єкта, яка

реалізується з допомогою етичних чеснот (властивостей характеру і

практичних навичок) у формі морального вчинку (рішення, дії). Таким

чином, професійна етика поєднує активність моральної свідомості з

поведінковою практикою відповідно до її припису завдяки морально-

професійним якостям характеру працівника.

Отже, правомірно стверджувати, що професійна етика – не просто

конкретизація загальноетичних норм у професійній сфері або, іншими

словами, застосування результатів теоретичної етики до професійної

діяльності. Це – своєрідна форма самоорганізації моральної свідомості і

відповідної професійної поведінки суб’єкта професійної діяльності.

Шляхом теоретичного осмислення індивідуального і суспільного

морального досвіду працівник або професійна група виробляють

професійні цінності й норми, яких слід дотримуватися, встановлюють

правила морального оцінювання рішення, дій, а також виховують

(стимулюють) в собі риси характеру, необхідні для моральної діяльності.

Таке тлумачення професійної етики дає підстави вживати терміни

„професійна мораль” і „професійна

етика” як синонімів. У рамках такої

професійної етики зливаються воєдино і стають змістом реальної,

відповідним чином організованої практики теоретичний аналіз, суспільний

дискурс, прийняття морально відповідального рішення і його реалізація.

Професійна етика інтегрує дві складові: етику професійної групи та

індивідуальну етику окремого працівника. Перша характеризує цінності,

вимоги, норми і правила, які

описують етику поведінки професійної групи

як соціальної страти і в цьому сенсі вона є складовою соціальної етики,

друга - вимоги до індивідуальних моральних якостей (моральності)

представника певної групи як умову його належної професійної діяльності.

Вони називаються „професійно-етичними” і зумовлені не інституційними

умовами праці, а особливостями характеру, загальною культурою

особистості, зокрема рівнем

моральної зрілості [106, с. 317]. Такі якості

зумовлюють стійкі прояви моральної свідомості у поведінці, відносинах і

вчинках працівника. Вони поєднують у собі соціально-типові ознаки,

властиві професійній групі та індивідуальні особливості.

Регулювання з допомогою професійної етики підлягають усі

елементи професійної діяльності та її організації: цінності й цілі, мотиви,

норми, правила, суб’єкти (працівник, керівник, трудовий колектив), їх

відносини і способи взаємодії, засоби й методи праці, результати, наслідки

тощо. Це дає змогу сформувати відносини внутрішньої і зовнішньої

довіри, сприятливий моральний клімат у трудовому

колективі, а також

утвердити авторитет професійної групи в суспільстві.

Професійна етика регулює: 1) прийняття рішень у типових і

нетипових ситуаціях професійної діяльності; 2) вирішення етичних

проблем колективної діяльності, оскільки загальна теорія етики традиційно

досліджує вчинки окремої людини; 3) аналіз і визначення загальних

моральних основ професійної діяльності; 4) залучення до вирішення

моральних проблем знань з

інших галузей науки: політичних,

управлінських, поведінкових, організаційних, правових, економічних

тощо; 5) пропаганду моральних ідеалів, процеси утвердження бажаних

цінностей і взірців, до яких слід прагнути професійним групам і

працівникам у своїй діяльності служіння.

Моральні вимоги суспільства до професії диференціюються залежно

від її значення для суспільства та розвитку працівника. У монографії

„Етика державних

службовців” (Київ, 2003) нами здійснена класифікація

професій, що зумовлюють потребу в додатковому етичному регулюванні

[344, с.35-36]. Специфічних систем моралі потребують ті професії,

зовнішні прояви і кінцеві результати яких мають суттєвий вплив на

людину, на розвиток суспільства, їх безпеку, культурний і моральний стан.

До таких професій належить державна служба.

Особливість професійної етики полягає

в тому, що вона поєднує в

собі системи ціннісно-нормативної орієнтації, морального регулювання і

саморегулювання. Як об’єкт морального регулювання виступає поведінка

працівника. Механізмом функціонування професійної етики є спосіб

морального самоствердження працівника - це вільний і свідомий вибір та

реалізація ним учинку (рішення, дії) на засадах інтерналізованих

професійних моральних цінностей і норм. „Моральний учинок є реалізація

культурної цінності в соціальній ситуації, яка включає взаємодію з іншими

суб’єктами. А оскільки йдеться про взаємодію, - мають існувати стандарти,

взаємно обов’язкові для її учасників” [261, с. 29]. Їх реалізація забезпечує

„творення морального” у

власному – духовному світі суб’єктів взаємодії, а

також у соціальному середовищі. Докладніше суть морального

самоствердження у взаємодії з іншими як механізму функціонування

моралі нами буде розкрито у третьому розділі.

Специфіка суспільного призначення державних службовців потребує

обгрунтування нової парадигми професійної етики. Її доцільно розглядати

на чотирьох рівнях: 1) суспільному, який визначає певним чином

ієрархізовану систему суспільних цінностей (загальнолюдських і

демократичних) і норм державної служби; 2) інституційному –

специфічних цінностей і норм державної служби як суспільного інституту;

3) рівні трудового колективу – морально-професійних норм і стандартів

професійної діяльності, комунікацій і відносин, які визначають практичну

поведінку, що відповідає уявленням про ідеал державної служби; 4)

індивідуальному рівні моральності суб’єкта

відповідальної професійної

діяльності і громадянина. Інтернаціоналізація службової етики потребує

також аналізу і міжнародних вимог до професійної етики. Етика

державної служби, таким чином, характеризує професійну мораль як

духовно-практичний феномен, який забезпечує регулювання професійної

діяльності і відносин та сенсожиттєвий розвиток і самореалізацію

службовців на засадах загальнолюдських, суспільних, специфічно-

професійних цінностей і

норм, а також особистісних потреб і інтересів,

наслідком яких є виникнення гуманної інтерсуб’єктної спільності.

До загальнолюдських належать цінності, які стосуються сенсу життя

та його гідного формування: людина як найвища цінність, її свобода,

справедливість, солідарність, толерантність тощо. Зміст суспільних