Решетило В.П. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

на території даної країни.

ВВП і ВНП мають як спільні риси, так і власні, притаманні кожному з

вказаних показників особливості. Їх спільна особливість полягає у тому, що

вони відображають кінцеві результати діяльності людей не тільки в

матеріальному, але і в нематеріальному виробництві. Для України різниця між

показниками ВВП і ВНП незначна й знаходиться в межах від одного до

декількох відсотків.

З метою порівняння динаміки реальних обсягів виробництва у структурі

національної економіки обчислюють номінальний (у поточних цінах) і реальний

(у базових цінах) ВВП. Співвідношення між ними прийнято називати

дефлятором ВВП. Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється

в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

Номінальний ВВП =

∗

∑

де q

– обсяг виробництва і-го товару в поточному році;

– ціна і-го товару в поточному році.

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в базових цінах,

тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

Реальний ВВП =

∗

∑

де q

– обсяг виробництва і-го товару в поточному році;

– ціна і-го товару в базисному році.

Слід зазначити, що економічна криза 1991–1999 рр. призвела до падіння

ВВП України на 59,8%. Особливо важким був 1994 р., коли рівень цін

порівняно з 1991 р. зріс в 102 рази, а економіка країни виявилася на межі краху.

У вересні 1996 р. в Україні була проведена грошова реформа. Її суть полягала у

введенні національної валюти – гривні, виходячи з перерахунку 100 тис.

карбованців на одну гривню. Проте лише в 2000 р. було призупинено спад

виробництва і намітилися тенденції до економічного зростання, яке тривало до

2008 р.

Не менш важливе значення в СНР мають показники національного

багатства (НБ), чистого валового продукту (ЧВП), національного доходу (НД),

особистого доходу (ОД) й платіжного балансу країни (ПБ).

Національне багатство - це сукупність вироблених і нагромаджених

суспільством матеріальних й духовних благ, набутих протягом усього його

існування, а також природний потенціал країни.

Станом на 2005 р. вартісна оцінка національного багатства України

складала 9455869,2 млрд. грн.* Цей показник відображає загальний рівень

розвитку національного господарства в його історичній динаміці. Національне

багатство являє собою сукупні можливості суспільства в подальшому

матеріальному та духовному розвитку. НБ містить такі складові:

1. Матеріальне багатство – (виробничі фонди (основні й оборотні),

основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні

споруди, жит5лові будинки), особисте майно населення (за винятком товарів

короткострокового використання), а також виробнича інфраструктура);

2. Нематеріальне багатство - усі людські здібності, рівень освіти й

професіоналізму населення, досягнення у науці й техніці, культурі й спорті, у

мистецтві, а також нагромаджений виробничий й культурний досвід

суспільства;

3. Природне багатство - це пізнані природні ресурси: земля, вода,

повітря, ліси, розвідані корисні копалини, кліматичні умови.

Природне багатство України включає величезні земельні ресурси і

поклади корисних копалин, які переважно ще чекають на свою розробку і

використання. До промислового освоєння залучено від 40 до 75 % розвіданих

запасів основних видів корисних копалин. У надрах України знаходиться лише

розвіданих мінеральних ресурсів більш як на 7,5 трлн. доларів. На території

України знаходиться близько 20 % світових покладів марганцевих руд і близько

______________________

*Шумська С.С. Національне багатство: методологічні підходи та оцінка по Україні /

Економічна теорія. – 2006. - №4. – С. 62 -76.

15 % залізних руд, а їх розвідані запаси становлять 33 трлн. тонн. З точки зору

забезпечення своїх потреб в основних видах сировини і енергоносіїв Україна є

цілком самодостатньою. Наше стратегічне завдання - раціональне використання

землі і природних ресурсів.

До СНР відносять також показники чистого валового продукту (ЧВП) й

національного доходу (НД).

ЧВП – це частина валового національного продукту, яка може бути

використана суспільством.

ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування (вартість відшкодованої

частини засобів виробництва).

Національний дохід - визначається шляхом вилучення від суми чистого

національного продукту непрямих податків.

НД = ЧВП - непрямі податки.

У структурі НД враховуються усі види заробітної плати, доходи від

власності, рентні платежі, прибуток, тобто всі зароблені в державі прямі

доходи.

Особистий дохід – утворюється в результаті відрахування з НД коштів

на соціальне страхування, податку на прибуток корпорацій, у тому числі й на

нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми трансфертних

платежів.

Уся сукупність показників національної економіки складає цілісну

систему і дає можливість за допомогою їхнього детального аналізу і

динамічного порівняння досліджувати основні характеристики й пропорції у

національній господарській системі.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Основні поняття: національна економік; ознаки національної економіки;

теорія національної економіки; одиничне, особливе і загальне в господарському

розвитку; етапи розвитку національної економіки України; основні показники

розвитку національної економіки; індекси соціально-економічного розвитку.

Контрольні запитання:

1. Які основні значення має термін «національна економіка»?

2. Якими ознаками характеризується національна економіка як явище

соціально-економічної реальності?

3. Що є предметом дослідження національної економіки як галузі знань?

4. Які функції виконує національна економіка як наука?

5. Перерахуйте основні економічні науки, з якими національна економіка

має тісні взаємозв'язки?

6. Чим відрізняється предмет макроекономіки від предмету національної

економіки?

7. Охарактеризуйте основні етапи і тенденції розвитку національної

економіки України.

8. У чому особливості й основні завдання сучасного етапу соціально-

економічного розвитку України?

9. Які основні показники характеризують розвиток сучасної національної

економіки?

10. Як виглядає Україна з позицій основних індексів, що відображають

системні зрушення у структурі національного господарства країни?

Тести для самоперевірки:

1. Що вивчає національна економіка:

А. Історію розвитку економіки певної країни.

Б. Досліджує питання розвитку окремих галузей народного господарства.

В. Методологічні питання розвитку економічної життєдіяльності суспільства.

Г. Соціально-економічні явища і процеси, що протікають в економіці

певної країни, а також методологічні підходи щодо їх оптимізації і розробки

державної політики з питань розвитку національної господарської системи.

2. У чому проявляються національні особливості економіки певної

країни:

А. Особливостях історичного розвитку й державного устрою.

Б. Рівні розвитку продуктивних сил, культури, техніки і технології.

В. Традиціях, менталітеті й внутрішніх чинниках розвитку.

Г. Усі відповіді правильні.

3. Національна економіка - це наука:

А. Методологічна.

Б. Теоретико-економічна.

В. Природнича.

Г. Конкретно-економічна.

4. Визначте основні елементи моделі національної економіки:

А. Продуктивні сили й техніко-економічні відносини.

Б. Соціально-економічні відносини.

В. Організаційно-економічні відносини.

Г. Усі вище вказані елементи.

5. Українські землі перебували в колоніальній залежності від інших держав:

А. До початку ХІІ ст.

Б. До кінця ХХ ст.

В. До середини ХVІІІ ст.

Г. До кінця ХІХ ст.

6. На якому з вказаних нижче етапів економічного розвитку

знаходиться сучасна економіка України:

А. Індустріальне суспільство.

Б. Інформаційна економіка.

В. Доіндустріальне суспільство.

Г. Постіндустріальне суспільство.

7. Головним макроекономічним показником розвитку національної

економіки виступає:

А. Сукупний суспільний продукт

Б. Національне багатство.

В. Національний доход.

Г. Валовий внутрішній продукт.

8. Індекс технологічного розвитку відображає:

А. Відносну конкурентоспроможність національної економіки на міжна-

ціональному ринку.

Б. Зміни цін на товари і послуги, якими користується населення країни.

В. Роль техніки й науки у розвитку економіки та враховує кількість за-

йнятого персоналу на НДДКР, кількість патентів й наукових публікацій у

розрахунку на мільйон мешканців держави.

Г. Сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних та

духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний

потенціал країни.

9. Національне багатство - це:

А. Сукупність вироблених суспільством протягом певного періоду

матеріальних благ.

Б. Сукупність нематеріальних благ суспільства, вироблених та накопи-

чених ним протягом усього його історичного розвитку.

В. Сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних та

духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний

потенціал країни.

Г. Грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, усі

людські здібності, досягнення у науці та техніці, культурі і спорті, у мистецтві,

а також нагромаджений виробничий досвід суспільства (виражається у

загальнолюдському знанні).

10. Валовий національний продукт визначається як:

А. Ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік

резидентами країни як на її території, так і за її межами (в інших країнах).

Б. Ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік

резидентами країни тільки на її території.

В. Сукупна вартість усіх товарів та послуг, вироблених за рік

резидентами країни як на її території, так і за її межами (в інших країнах).

Г. Сукупність вироблених суспільством протягом певного періоду

матеріальних благ.

Розділ 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ І ОСНОВНІ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІКИ

2.1. Поняття національної економіки в економічних теоріях і школах.

2.2. Основні моделі національних економічних систем.

2.3. Поняття перехідної економіки. Особливості моделі розвитку

національної економіки України.

Навчальний тренінг

2.1. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В ЕКОНОМІЧНИХ

ТЕОРІЯХ І ШКОЛАХ

Аналізуючи розвиток національної економіки, економісти досить давно

звернули увагу на багату розмаїтість її форм і відтінків. Звертаючись до

економічних теорій і ідей економістів різних країн і часів, можна бачити, що

вчені досить часто виражають національний колорит своєї країни. Так, Англія,

де почався промисловий переворот і активний розвиток ринкових відносин,

стала батьківщиною класичної школи в економіці. Її засновники – Адам Сміт,

Давид Рікардо, Джеймс Мілль – створили фундамент економічної науки. У

роботах економістів класичної школи велика увага приділена пошуку шляхів

швидкого розвитку національної економіки. Саме вони показали визначальну

роль в розвитку національної економіки сфери матеріального виробництва,

значення процесів поглиблення розподілу праці і її спеціалізації, заміни ручної

праці машинами, збільшення продуктивності праці, роль ринкового механізму

й вільної конкуренції.

Але творцями національно-історичного напрямку в економічних

дослідженнях все ж слід вважати представників німецької історичної школи.

У роботах німецьких економістів наголос робився на неповторності

історичного досвіду кожної країни, її національних особливостей. З позицій

представників історичної школи, класична економічна наука, зосереджена на

господарських категоріях, страждає однобічністю і незавершеністю, оскільки

економічний розвиток являє собою органічний процес, що абсорбує вплив

звичаїв, психології, права і мови. Символом історичної школи стало розуміння

процесів, тобто з'ясування мотивів людських вчинків, які викликали до життя

ту чи іншу подію. Одним з перших економістів-істориків варто назвати

Фрідріха Ліста (1789-1846), який, базуючись на добротному емпіричному

матеріалі, здійснив критику класичної теорії. Його книга «Національна система

політичної економії» поклала початок історичним економічним дослідженням.

Ще один представник історичної школи - Густав Шмоллер (1838-1917)

відомий своєю фундаментальною працею «Основи загального навчання про

національне господарство». Завданням свого дослідження Шмоллер вважав

розробку генетичного підходу, що дозволяє знайти комплексне пояснення

економічних структур і механізмів функціонування господарства. Вирішення

цього завдання потребувало уважного ставлення до розходжень у

географічному положенні й етнічних особливостях кожної нації, а також

використання даних психології, біології і навіть геології. У той же час Шмоллер

вважав, що в суспільних науках немає місця для математики, оскільки

диференціальне числення не зможе уловити тонкі реакції людської психіки, що

найчастіше обумовлені суперництвом і ворожістю. Психологічним базисом

шмоллеровської концепції є запозичений у Бентама гедонізм - суперечливе

сполучення почуттів, насолоди і страждання. Шмоллер вважає, що внутрішня

єдність суспільних наук виявляється насамперед у тому, що економічна наука

не може звільнитися від аналізу мотивацій, від зв'язку ступенів економічного

розвитку з еволюцією стимулів і спонукань. У своїх лекціях Шмоллер любив

повторювати, що як для упевненої ходи потрібні дві сильні ноги, так і для

дослідника необхідні дедуктивний і індуктивний методи.

У згадуваній вже роботі «Основи загального навчання про національне

господарство» Г. Шмоллер дає глибокий аналіз психологічних, етичних і

правових факторів, що визначають поводження людей, описує розвиток

економіки і розкриває зміст таких соціальних інститутів, як родина, група, клас,

суспільство, взаємодія між ними. На цій основі він досліджує категорії

власності, праці, підприємницької діяльності. При цьому Шмоллер вважає, що

державне втручання в різних, в основному нормативних формах є головною

умовою функціонування економічної системи. Особливу увагу він приділяє

морально-етичній стороні господарського життя. На його думку, на передньому

плані міжособистісних зв'язків знаходяться шлюбні узи і суспільні інтереси.

Слідом за аналізом інтересів, що пройшли через свідомість і закріплені

релігією, звичаями, моральними і правовими нормами, Шмоллер переходить до

розгляду схильностей, що визначають соціальний статус і стимулюють

«інстинкт конкуренції», прагнення до збагачення, яке варто обмежувати. При

розумному вихованні ці схильності можна розвивати у такі риси, як

заповзятливість і ощадливість.

Ще одним відомим представником німецької історичної школи є Вернер

Зомбарт (1863-1941). У молоді роки Зомбарт був послідовником Маркса,

вважав його вчення видатним науковим дослідженням майбутнього

соціалістичного суспільства. Захоплення Марксом продовжувалося близько 20

років, але в подальшому Зомбарт зосереджується на темі національної

психології, його роботи усе більш переймаються духом націоналізму. В роботі

«Історія господарства» (1923) Зомбарт відзначає, що теорія капіталізму є

наслідком розвитку духу, результатом змін, що накопичуються в духовному

житті суспільства. На кожній новій ступені історії відбувається відтворення

фрагментів минулого. Завдання полягає в їх ретельному відборі й оцінці.

Економічні інтереси й стимули індивіда чи групи зливаються із соціальними в

наслідок суспільного характеру виробництва і розподілу праці. В останній

період Зомбарт займався дослідженнями німецького соціалізму. Головними

принципами його дослідження стали тоталітарний устрій суспільства,

енергійність, героїзм і націоналізм. На думку Зомбарта, економіка повинна

підкорятися політичним вимогам, а суспільний розвиток відбуватися

планомірно. На службі держави повинні знаходитись фінанси і кредит, а також

підприємницька діяльність.

Вернера Зомбарта заслужено вважають творцем історії народного

господарства як емпіричної основи економічних досліджень кінця ХІХ -

початку ХХ ст. У понятійний апарат економіки Зомбарт ввів категорії

економічних стадій, економічних систем і господарської діяльності. Вони і

дотепер використовуються сучасними дослідниками в зомбартовському

тлумаченні.

Глибоке дослідження економічної психології, зокрема взаємозв’язку між

релігією і економічною поведінкою знаходимо в роботах Макса Вебера (1864-

1920) – соціолога, історика й економіста. Перу Вебера належать такі роботи, як

«Аграрна історія стародавнього світу», «Протестантська етика і дух

капіталізму», «Історія господарства» і «Соціальна економіка», а також

«Господарська етика світової релігії». Вебер вводить поняття

«інтерпретаційна соціологія», що вимагає від дослідника інтерпретації,

розкриття внутрішнього змісту події чи явища. Вебер розподіляє людську

діяльність на чотири типи: перший – доцільний – припускає використання

наявних засобів для досягнення мети; другий – раціональний з ціннісної точки

зору; третій – продиктований емоціями, і четвертий – повторюючий звичаї і

традиційні образи. Їхня сукупність складається в єдність громадського життя.

Вебер вважає, що релігійні й політичні ідеї являють собою самостійний фактор

економічного розвитку. Ідеї – не просто надбудова над економікою, вони

можуть самі по собі породжувати напруженість і конфлікти, тому ідеї не менш

значущі, чим прагнення до матеріальної вигоди.

З точки зору Вебера, економіка – це система, учасники якої приймають

рішення, зіставляючи корисність і витрати. Таке зіставлення є вираженням

капіталістичного духу, що розвивається на відповідному психологічному

ґрунті. У своїй основній роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» Вебер

доводить, що саме реформація породила психологію, яка лежала в основі

розвитку капіталістичного духу і формування самого капіталізму як системи.

Пізніше ця теза була блискуче підкріплена дослідженнями соціології релігій.

На прикладі американських сект Вебер показав, що положення людини в

діловому світі визначається її причетністю до церкви. Це був саме той

сертифікат, що засвідчував моральну строгість і ділову чесність підприємця.

Якщо католицизм проповідував «всеохватну єдність між різними