Решетило В.П. Національна економіка
Подождите немного. Документ загружается.
321
економічного розвитку України.
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Основні поняття: програма; економічна програма; національна програма;
цільова комплексна програма; прогнозування; принципи прогнозування; методи
прогнозування; динамічні моделі прогнозування; моделювання; програмування.
Контрольні запитання:
1. Що таке цільова комплексна програма?
2. У чому полягає сутність програмування?
3. Розкрийте особливості цільових комплексних програм.
4. Охарактеризуйте довго-, середньо- й короткострокові програми
економічного і соціального розвитку національної економіки.
5. Дайте класифікацію прогнозів.
6. У чому полягає сутність прогнозування?
7. Які методи прогнозування Ви можете назвати?
8. Охарактеризуйте основні принципи прогнозування.
9. У чому полягає сутність спеціальних програм?
10. Наведіть позитивні й негативні риси цільових комплексних програм.
Тести для самоперевірки:
1. Національна програма економічного й соціального розвитку може
складатися:
А. На довгострокову перспективу.
Б. На середньострокову перспективу.
В. На наступний рік.
Г. Для розвитку регіонів.
2. Програми, що розробляють для масштабної реалізації значних
науково-технічних досягнень та доведення їх до практичної реалізації. Це
визначення:
А. Програми.
Б. Програми економічного та соціального розвитку національної
322
економіки.
В. Програми економічного та соціального розвитку національної
економіки на довгострокову перспективу.
Г. Цільової комплексної програми.
3. Система взаємозв'язаних і узгоджених заходів, план дій,
спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми - це:
А. Програма.
Б. Економічна програма.
В. Цільова комплексна програма.
Г. Програма економічного і соціального розвитку національної
економіки.
4. Спеціальні програми розвитку – це:
А. Науково-технічні.
Б. Виробничі.
В. Галузеві.
Г. Територіальні.
5. За змістом комплексні цільові програми поділяються на:
А. Соціально-економічні.
Б. Виробничі та регіональні.
В. Науково-технічні.
Г. Екологічні та інституційні.
6. Прогнози можна класифікувати за:
А. Ступенем контролю та масштабом.
Б. Функціональною ознакою та часом.
В. Об'єктом і кількістю об'єктів.
Г. За всіма перерахованими ознаками.
7. До принципів прогнозування національної економіки відноситься:
А. Принцип наукової обґрунтованості й адекватності.
Б. Принцип багатоваріантності (альтернативності).
В. Принцип цілеспрямованості.
323
Г. Принцип ефективності (рентабельності).
8. До головних функцій прогнозування можна віднести наступні:
А. Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів
і тенденцій національної економіки.
Б. Оцінка об'єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив.
В. Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських
рішень.
Г. Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень.
9. Економіко-математичні моделі можуть класифікуватися за:
А. Характером і змістом.
Б. Очікуваним результатом.
В. Рівнем агрегування показників.
Г. Всіма перерахованими ознаками.
10. За предметно-змістовною ознакою цільові комплексні програми
бувають:
А. Соціальними.
Б. Інвестиційними.
В. Екологічними.
Г. Всі відповіді правильні.
324
Розділ 12. ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В
НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
12.1. Сутність, теорії та моделі економічного зростання національної
економіки.
12.2. Фактори й джерела економічного зростання.
12.3. Стратегічні моделі економічного розвитку країн з транзитивною
економікою.
12.4. Принципи, напрями й проблеми формування стратегії економічного
зростання в Україні.
Навчальний тренінг
12.1. СУТНІСТЬ, ТЕОРІЇ ТА МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Економічне зростання – одна з найважливіших проблем, які стоять перед
країнами. За його динамікою оцінюють розвиток національних економік,
життєвий рівень населення, вирішення проблеми обмеженості економічних
ресурсів. Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни.
Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає
підвищення рівня життя у країні.
Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів
діяльності господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів
застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При
розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та
якісного розвитку виробництва і збалансованості його структури.
Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з
характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також
еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних
виробничих відносин, у тому числі соціально-економічних як суспільної форми
існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих
відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови
для економічного зростання. Термін «розвиток» пропонується вживати,
325
характеризуючи якісне покращення добробуту, а зростання – стосовно
фізичного збільшення обсягів випуску товарів і послуг. Вони взаємозв’язані,
але не є синонімами. Теоретично можливе зростання без розвитку і розвиток
без зростання, але історично ці дві категорії завжди поєднані.
Економічне зростання відбувається головним чином у двох напрямках:
шляхом збільшення витрат факторів виробництва, таких, як капітал, робоча
сила, енергія тощо, або шляхом збільшення продуктивності цих ресурсів
унаслідок технічного прогресу. У першому випадку враховується стан
виробничого потенціалу, а в другому – стан технології виробництва. Перше із
зазначених джерел зростання спирається на виробничий потенціал національної
економіки, тоді як друге – на вдосконалення самого процесу виробництва.
Теоретично розрізняють три типи економічного зростання: екстенсивний,
інтенсивний і змішаний (реальний).
Вимірюється економічне зростання темпами зростання або приросту
ВВП, національного доходу, ВНП:
Темпи економічного зростання =
%100
0
1
×
ВВП
ВВП
,
де ВВП
1
– валовий внутрішній продукт поточного року;
ВВП
0
– валовий внутрішній продукт базового року.
Для визначення рівня економічного розвитку використовують і такі
показники, як ВВП на душу населення; показники ефективності
функціонування економіки, що обчислюються на підставі ВВП; виробництво
основних видів продукції на душу населення (рівень розвитку окремих галузей
господарства країни); рівень та якість життя населення, середня тривалість
життя; рівень освіти; середня тривалість робочого дня; забезпечення житлом
тощо. Міжнародні організації для визначення рівня якості життя
використовують індекс людського розвитку. Індекс обчислюють на підставі
освітнього рівня населення, середньої тривалості життя і ВВП на душу
населення.
Зрозуміти сутність і механізми досягнення економічного зростання
326
допомагає аналіз існуючих теорій і моделей економічного зростання,
представленних економістами різних напрямків економічної думки.
Неокласична доктрина економічного зростання формується на базі двох джерел
– теорії факторів виробництва і концепції виробничої функції, що враховує
взаємодію двох факторів – праці й капіталу. Неокласична теорія економічного
зростання виходить з припущення, що кожний фактор виробництва – праця,
земля і капітал є самостійними творцями вартості, тому забезпечує відповідну
частку виробленого національного продукт. Механізм чинників економічного
зростання досліджується у моделях економічного зростання. До цих моделей
належать і виробничі функції, які показують взаємозв’язок між обсягом
національного продукту і чинниками зростання та їх функціональними
залежностями.
Першою виробничою функцією була функція Кобба-Дугласа, побудована
в 1928 р., де враховувались дані розвитку промисловості США за 1899-
1922 рр.
Y = AK
б
L
в
, при б + в = 1,
де Y – ВВП;
А – коефіцієнт масштабності, що показує вплив інших чинників
зростання (автономний фактор зростання);
К – обсяг капіталу (середньомісячна вартість основних виробничих
фондів);
L – обсяг праці (річний фонд заробітної плати);
б – коефіцієнт еластичності капіталу;
в – коефіцієнт еластичності праці (б і в відображають еластичність,
або зміну Y щодо збільшення К і L).
Було обчислено, що А = 1,01 (це значення відповідало середньомісячним
темпам зростання ВВП), б – 1/4 і в – 3/4 (ці значення коефіцієнтів відображають
частки капіталу і праці у національному доході). Якщо, наприклад, в = 3/4, це
означає, що збільшення праці на 4 одиниці зумовить менше збільшення
продукту на 3 одиниці.
У ХХ ст. простежувалося декілька закономірностей, що стосуються
327
економічного зростання в розвинутих країнах.
По-перше, затрати праці, виміряні в людино-годинах, зростали
повільніше, ніж капітал, що означає підвищення капіталоозброєності.
По-друге, відношення обсягу національного продукту до затрат праці
також зростало, що свідчить про підвищення продуктивності праці.
По-третє, відношення капіталу до обсягу продукції, тобто
капіталомісткість, не виявляло виразної тенденції.
По-четверте, частки праці й капіталу в національному доході були
відносно стабільними.
По-п’яте, простежувалася чітка тенденція до зростання реальної
заробітної плати, що означає підвищення рівня життя.
По-шосте, протягом минулого століття національний продукт зростав у
середньому на 2-3%. В останній же його чверті ці темпи в розвинутих країнах
уповільнились.
По-сьоме, відношення національних заощаджень та інвестицій до ВВП
упродовж більшої частини століття було стабільним.
Кейнсіанська школа економічного аналізу, на відміну від неокласичної, в
основу дослідження поклала визначення умов стійкого, рівноважного
економічного зростання, тобто зростання при повній зайнятості факторів
виробництва, коли їх сукупна величина зростає таким самим темпом, що і обсяг
виробництва. Неокейнсіанці акцентують увагу на проблемах економічної
динаміки як важливої теоретичної основи економічної політики держави. Вони
повністю сприйняли переконання Кейнса про втрату ринковою економікою
здатності до самовідновлення рівноваги і необхідність доповнення ринкового
механізму державним регулюванням. Особливість неокейнсіанства полягає у
відстоюванні систематичного і прямого, а не спорадичного й опосередкованого,
як у Кейнса, впливу держави на економічні процеси. Відбувся перехід від
теорій зайнятості, орієнтованих на антициклічне регулювання економіки, до
теорій економічного зростання, пошуку умов забезпечення його стабільних
темпів.
328
Найвідомішими неокейнсіанськими моделями економічного зростання
стали моделі, які розробили американський дослідник польського походження,
професор Євсій Дейвід Домар і британський теоретик, професор Рой Форбс
Харрод. У своїх моделях вони приходять до загального висновку про
доцільність постійних (стійких) темпів економічного зростання як вирішальної
умови динамічної рівноваги ринкової економіки за повного використання всіх
виробничих ресурсів. Спільним положенням моделей Є.Домара і Р.Харрода є
визнання постійності в тривалому періоді таких макроекономічних параметрів,
як норма нагромадження (частка нагромаджень у доходах) і гранична
ефективність інвестицій (маржинальний коефіцієнт). Крім того, обидва вчені
вважали, що досягнення динамічної рівноваги і стійких темпів економічного
зростання відбувається не автоматично, а є результатом відповідної
економічної політики, тобто активного державного регулювання економіки.
Харрод і Домар єдині у визнанні вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні
зростання доходу, збільшенні виробничих потужностей, вважаючи, що
зростання доходу сприяє збільшенню зайнятості, яка, в свою чергу, запобігає
виникненню недовантаження підприємств і безробіття. Це підтверджує
безумовне визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і
динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і
заощадженнями, а саме: випереджуюче зростання інвестицій – причина
інфляції, а заощаджень – причина неповної зайнятості. Тільки рівність
інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції і за
повної зайнятості.
Економічне зростання супроводжується глибокими змінами в галузевій
структурі національної економіки. Під впливом науково-технічного прогресу в
усіх розвинутих країнах знижуються частка у ВВП сировинних галузей і
сільського господарства та чисельність зайнятих у них і водночас збільшуються
відповідні показники для сфери послуг. При цьому найсерйозніші зрушення
відбуваються на рівні підгалузей. Зокрема в обробній промисловості
зменшується чисельність зайнятих у традиційних галузях з високою
329
трудомісткістю виробництва (харчова, текстильна, швейна), а також у
капіталомістких (металургія), і збільшується у приладобудуванні, електроніці
тощо.
12.2. ФАКТОРИ Й ДЖЕРЕЛА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Економічне зростання країни визначає ряд факторів. Найважливішими з
них є чотири групи факторів: 1) фактори пропозиції; 2) фактори попиту; 3)
фактори розподілу; 4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.
До факторів пропозиції належать:
- кількість та якість природних ресурсів;
- кількість та якість трудових ресурсів;
- обсяг основного капіталу країни;
- технологія і організація виробництва.
Всі перелічені фактори пропозиції (вони належать до прямих факторів)
визначають можливості фізичного збільшення обсягу виробництва продукції.
Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і
технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій
потенціал.
Для збільшення обсягу основного капіталу країни (устаткування,
обладнання, виробничих будівель, доріг тощо) необхідне зростання фонду
нагромадження капіталу й спрямованості інвестицій на створення нових
життєвих благ. Слід зауважити, що в розвинутій економіці від 10 до 20%
національного доходу використовується для нагромадження капіталу, а
найбідніші країни часто можуть заощаджувати тільки 5% національного
доходу. Крім того, значна частина цих незначних заощаджень спрямовується на
забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці.
Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність
виробництва, показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує
його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і
техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні
330
досягнення. Тому технологія як фактор економічного зростання, охоплює
також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент і
підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання у
індивідів підприємницького духу. Країна не може досягти значного
економічного зростання без підприємців, які основною своєю метою ставлять
відкриття нових підприємств, реалізацію нових ідей, освоювання нових
технологій, новизну в організації праці.
Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка
країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій,
товарів і послуг. А це означає, що макроекономічне середовище має
забезпечувати такий рівень сукупних видатків, при якому повністю
використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище – високі
податки, великі процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих
потужностей та ін. сповільнює економічне зростання, оскільки не забезпечує
повного використання ресурсів.
На темпи й розміри економічного зростання значний вплив мають і
фактори розподілу. Діюча система розподілу доходів повинна бути
ефективною, велике значення тут мають податкова політика, державні
соціальні програми й соціальна політика уряду взагалі. Для зростання
виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно
правильно розподіляти. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення
капіталів і трудових ресурсів у галузі з більшим попитом на них.
Отже можемо зробити висновок, що економічне зростання має місце
тільки тоді, коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори попиту
та розподілу. Взаємозв’язок між самими факторами є складним і суперечливим.
Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та
розподілі ресурсів і навпаки. Наприклад, неповне залучення трудових ресурсів
уповільнює темпи нагромадження капіталу, а низькі темпи впровадження
нововведень та інвестицій можуть збільшувати безробіття.
Стабільне економічне зростання передбачає не тільки повне