Реферат - Вегето-судинна дистонія. Сутність захворювання та його лікування

Подождите немного. Документ загружается.

системи дихання: несподівані напади задишки, спастичного кашлю вночі (без

ознак вірусної інфекції), глибокий вдих, псевдоастма; зміни з боку шлунково-

кишкового тракту: зниження апетиту вранці, підвищена салівація, нудота,

блювання, рецидивні болі в животі, функціональні запори та проноси; зміни з

боку серцево-судинної системи: кардіалгії, функціональний шум у

горизонтальному положенні, зниження систолічного та пульсового тиску,

брадикардія; ЕКГ: атріовентрикулярна блокада І та ІІ ступеня, екстрасистолія,

виражена синусова брадикардія, зменшення амплітуди зубця Р, високий

загострений Т1, Т2, V5, змщення інтервалу S-T вище ізолінії; зміни нервової

системи: цефалгії за типом мігрені, запаморочення, сонливість, важке

засипання, надто глибокий сон, тремор пальців рук, повік, гіперкінетичні

посмикування, симптоми внутрішньо-черепної гіпертензії; психологічні

особливості дитини: пригніченість, схильність до депресій, підвищена

втомлюваність, погіршена пам’ять, апатичність, найбільша активність до обіду,

фізична активність зменшена; вагоінсулярні кризи: значна пітливість, біль у

животі, блювання, спазм гортані, мігренеподібний головний біль, зниження

артеріального тиску аж до непритомності, напади ядухи, бради- та тахікардія.

До критеріїв діагностики ВСД за симпатикотонічним типом належать

скарги: серцебиття, «збої» в ділянці серця; зміни шкіри: бліда, суха; порушення

терморегуляції: схильність до надмірного підвищення температури при

інфекційному захворюванні; маса тіла: схильність до схуднення; зміни з боку

шлунково-кишкового тракту: підвищений апетит, спрага, рецидивні болі у

животі, атонічні запори; зміни з боку серцево-судинної системи: голосні тони

серця, тахікардія, схильність до підвищення артеріального тиску, часто

відзначається пролапс мітрального клапана; ЕКГ: ST-T зміни у вигляді

зменшення зубців T1, Т2, V5 і зміщення нижче ізолінії інтервалу S-T,

скорочення інтервалу PQ, збільшення амплітуди Р, синусова тахікардія; зміни

нервової системи: головний біль, тремор, ознаки внутрішньочерепної

гіпертензії, неспокійний сон, пізнє засинання, раннє пробудження; психологічні

особливості дитини: ініціативність, запальність, мінливість настрою, швидке

відволікання уваги, висока активність вечорами, фізична витривалість;

симпатоадреналові кризи: озноб, жах, неприємні відчуття в ділянці грудної

клітки, головний біль, підвищення артеріального тиску, серцебиття аж до

пароксизмів тахікардії.

Для визначення ступеня та характеру вегетативних порушень, з’ясування

стану периферичного та мозкового кровообігу доцільно проводити певні

обстеження. Вивчення вегетативного гомеостазу включає визначення вихідного

вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та забезпечення діяльності.

Вихідний вегетативний тонус, який характеризує стан ВНС у період

відносного спокою, визначають за таблицею О. М. Вей-на та співавторів (1981)

з урахуванням ознак порушення органів і за даними ЕКГ та

кардіоінтервалографії.

Вегетативна реактивність - це характер зміни вегетативної реакції

організму у відповідь на подразнення. Цей показник визначають під час

проведення кліноортостатичної проби. Для дітей з симпатикотонією характерні

симпатикотонічні та гіпер-симпатикотонічні варіанти реактивності . При

вихідному ваготонічному тонусі можуть бути виявлені гіперсимпатикотонічний

або ж гіпердіастолічний варіант кліноортостатичної проби, що свідчить про

слабку активацію та швидке виснаження симпатичної частини ВНС.

Вегетативне забезпечення діяльності - це підтримка оптимального рівня

вегетативної нервової системи, який обумовлює її адекватність до навантажень.

Найчастіше вегетативне забезпечення діяльності визначають за допомогою

кліноортостатичної проби, при виконанні розумового та дозованого фізичного

навантаження. Вирізняють нормальне, надмірне та недостатнє вегетативне

забезпечення діяльності.

Обстеження з метою виявлення внутрішньочерепної гіпертензії показано

усім дітям із ВСД. Клінічно вона проявляється розширенням підшкірних вен

голови, кон’юнктив, збільшенням розмірів голови, перкуторним коробковим

звуком. На краніограмі - зміни у вигляді «пальцевих» вдавлень, посилення

судинного малюнка, розширення диплоїчних вен, зубчастість та розходження

швів. За допомогою ехоенцефалографії у хворих із ВСД виявляють розширення

третього шлуночка, змщення серединного М-ехо, зазубленість висхідної та

низхідної частин М-ехо, виражену ехо-пульсацію. Електроенцефалографія у

дітей з ВСД виявляє десинхронізований альфаритм, його асиметрію, допомагає

диференціювати епілептичні пароксизми. Проводячи біохімічне дослідження,

виявляють: дисліпопротеїдемію, електролітичні порушення, зміни кількості

катехоламінів й ацетилхоліну, гіпер- і гіпокоагуляцію. Під час обстеження дітей

з ВСД обов’язково слід одержати консультації окуліста, невропатолога,

ендокринолога, отоларинголога.

Головні клінічні синдроми

Синдром вегетативної дисфункції об’єднує симпатичні, парасимпатичні та

змішані симптомокомплекси, які мають генералізований, системний чи

локальний характер, що проявляється перманентно або у вигляді пароксизмів

(вегетативно-судинних криз), з неінфекційним субфебрилітетом, схильністю до

температурної асиметрії. Ці симптомокомплекси проявляються в певній групі

клінічних синдромів.

Синдром психічних порушень - поведінкові і мотиваційні порушення —

емоційна нестабільність, плаксивість, порушення сну, відчуття страху,

кардіофобії. У хворих на ВСД більш високий рівень тривожності, вони схильні

до самозвинувачень, переживають страх в прийнятті рішень. Домінують

особистісні цінності: велика стурбованість про здоров’я (іпохондрія),

активність в період хвороби знижується. При діагностиці важливо

диференціювати ВСД від панічного розладу.

Синдром адаптаційних порушень, астенічний синдром — швидка

втомлюваність, слабість, непереносимість фізичних і психічних навантажень,

метеозалежність. Отримано дані про те що в основі астенічного синдрому

лежать порушення так званого транскапілярного обміну, зниження вживання

кисню тканинами і порушення дисоціації гемоглобіну.

Гіпервентиляційний (респіраторний) синдром — це суб’єктивне

відчуття нехватки повітря, зтиснення грудної клітини, потреба в глибокому

диханні. У ряду хворих він протікає у вигляді кризи, клінічна картина якого

близька до асфіксії. Найчастіше постійними причинами, які провокують

розвиток респіраторного синдрому, є фізичні навантаження, психічне

перенапруження, перебування в душному приміщенні, різка зміна холоду і

жари, погане перенесення транспорту. Поряд з психічними факторами велике

значення має зниження компенсаторних можливостей функції дихання до

гіпоксичних навантажень.

Кардіальний синдром. ВСД кардіального типу являється найбільш

поширеною формою. А саме вона зумовлює гіпердіагностику органічної

патології серця, що в свою чергу має серйозні наслідки: відсторонення від

занять фізкультурою і спортом, звільнення від військової служби, застереження

відносно вагітності, непотрібне призначення сильнодіючих препаратів. Серед

головних кардіальних синдромів варто виділити:

 кардіалгічний синдром;

 тахікардічний синдром;

 брадикардічний синдром;

 аритмічний синдром;

 шіперкінетичний кардіальний синдром.

Симптоматика ВСД та вікові фізіологічні прояви

Основна група симптомів

Клінічні симптоми ВСД різноманітні. При ваготонії діти легко червоніють

і бліднуть, кисті рук у них холодні, вологі, ціанотичні, відмічаються

мармуровість шкіри, різко виражена і пітливість долонь, підошов, пахвових

ямок. Шкіра жирна, на ній можуть утворюватися вугри, є алергічні висипи,

бувають нейродерміт, набряки. Температура тіла знижена, діти мерзнуть.

Характерними є запаморочення, ненереносність транспорту, глибокі вдихи.

Відмічаються нудота, метеоризм, пронос або спастичрий запор, дискінезія

жовчних шляхів, збільшення мигдаликів, лімфатичних вузлів. Фізична

активність дітей знижена, дігиапатичні, часто скаржаться на мігренеподібний

головний біль, біль у ділянці серця, біль у ногах (переважно вночі).

Артеріальний тиск (AT) знижений, брадикардія. Бувають зомління, особливо в

нрепубертатний періоди. Вегетативні аароксизми у цих дітей проявляються

задишкою, підвищеною пітливістю, болем у животі, блюваннями, головним

болем, зниженням AT і температура тіла.

Діти з симігатакотонією неуважні, занадто працездатні, особливо

вечорами, худі, незважаючи на підвищений апетит, бліді. Шкіра суха, AT

нормальний або підвищений. Пульс прискорений.

Спостерігаються невротичні реакції і стани (неврастенія, істерія).

Вегетативний пароксизм проявляється почуттям страху, ознобу, тахікардією,

підвищенням температури тіла, іноді підвищенням AT. Висхідний вегетативний

тонус у хворих на ВСД визначають у стані спокою за скаргами, клінічними

симптомами, даними ЕКГ і кардіоінтервалографії. При різних варіантах ВСД у

дітей формуються функціональні кардіоміопатії і судинні дистонії.

Функціональна кардіоміопатія проявляється аритміями (екстрасистолія,

пароксизмальна і неоароксизмальна тахікардія), атріовентрикулярною

блокадою, синдромом Вольфа — Паркінсона — Уайта, змінами QRS, QT і Т на

ЕКГ, деякими варіантами пролапсу морального клапана.

Судинна дистонія визначається змінами показників артеріального тиску.

Перебіг її за гіпер або гіпотонічним типом. Вегетосудинна дистонія за

гіпертонічним типом часто буває у підлітків з прискореним фізичним

розвитком в основному за рахунок росту. Систолічний тиск лабільний, помірно

підвищений, діастолічний тиск завжди нормальний. Підвищення систолічного

тиску найчастіше настає лише після фізичного або емоційного напруження,

залишаючись нормальним у спокої. ВСД за гіпертонічним типом звичайно

закінчується одужанням, але іноді можливий перехід у первинну артеріальну

гіпертонію. Особливо несприятливі щодо розвитку гіпертонічної хвороби

випадки, коли систолічний тиск постійно значно підвищений (після

напруження і в стані спокою) у дітей із спадковою обтяженістю через

гіпертонічну хворобу. У цих дітей і підлітків найчастіше відмічають ознаки

акселерації, прискорений статевий розвиток, при огляді очного дна виявляють

звуження артеріол і розширення венул.

Вегето-судинна дистонія за гіпотонічним типом буває у 4-10 % дітей,

найчастіше дівчаток, особливо часто у підлітків (дівчаток і хлопчиків). Основні

скарги на головний біль, швидку втомлюваність, дратівливість. При зміні

положення бувають запаморочення, інколи — зомління. Вдень діти сонливі,

вночі сплять погано. Шкіра бліда, волога, кисті і стопи холодні, відмічається

пітливість. Тони серця приглушені, на верхівці і в V точці вислуховується

ніжний систолічний шум. Характерною є бради або тахікардія. Артеріальний

тиск нестійкий, з тенденцією до зниження як систолічного, так і діастолічного

тиску. При швидкому переході із горизонтального у вертикальне положення

може виникнути ортостатичний колапс. Бувають гіпотонічні кризи із значним

зниженням артеріального тиску.

Панічний розлад

Клінічні прояви панічних розладів (ПР) є різноманітними. Вони можуть

нагадувати гострий інфаркт міокарда, гастроентерологічні та неврологічні

захворювання. Симптоми нерідко повністю охоплюють та інвалідизують

пацієнта. Яскравим мірилом впливу захворювання є зростання ризику

самогубства у 18 разів. Не дивлячись на те що в сучасній медицині це

захворювання розглядають як самостійне, походження його як правило

пов’язане з перебігом різноманітних вегетативних дисфункцій в тому числі і

ВСД. Синдром, який до початку 80-х років не визнавали як окрему клінічну

одиницю, характеризується частими приступами раптового і сильного відчуття

тривоги, які звичайно тривають 10-20 хвилин. Пояснити об’єктивні прояви

нерідко виявляється неможливим. Окремі пацієнти добре почувають себе в

періоди між приступами ПР. В інших наростають тривога, напруження і

боязливість. Панічні розлади стають інвалідизуючими, коли бажання уникати

всього домінує, хворий перестає працювати, не виконує соціальних обов’язків,

скорочує всі види своєї звичайної діяльності.

Панічна атака

У людей які страждають на панічні розлади пов’язані з вегетативними

дисфункціями, зазвичай, спостерігаються серії інтенсивних епізодів крайньої

тривоги — панічних атак. Панічні атаки, як вже було зазначено, зазвичай

тривають близько 10 хвилин, але можуть бути і короткочасними, близько 1-5

хвилин і тривалими, понад 30 хвилин, однак власне відчуття тривоги може

зберігатись впродовж 1 години. Панічні атаки можуть відрізнятись за набором

симптомів або бути однотипними (тобто тахікардія, пітливість, запаморочення,

тремор, наявність неконтрольованого страху тощо). У частини пацієнтів даний

стан спостерігається регулярно — інколи щоденно або щотижнево. Зовнішні

симптоми панічних атак часто призводять до негативних соціальних наслідків

(наприклад соціальною ізоляцією). Однак якщо пацієнт адаптувався до цих атак

то зовнішні прояви при появі цих атак можуть бути мінімальні.

Розлади сприйняття. Дереалізація та змінений стан свідомості.

При розгляді питань впливу ВСД на життєдіяльність можна розглянути

тему розладів сприйняття. Розлади сприйняття присутні при специфічних

проявах ВСД. Хоча галюцинації тут зустрічаються вкрай рідко, однак вони

можуть посилюватись під впливом дереалізації або ЗСС.

Отже сприйняття це відбиття предметів і явищ навколишньої нас

дійсності, що безпосередньо впливають на органи почуттів. При цьому термін

«галюцинації» визначає сутність такого поняття як - сприйняття, що виникає

без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої

свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. Галюцинації ділять

по різних видах аналізаторів, у яких вони виникають: зорові, слухові,

тактильної, нюхової, смакові, галюцинації загального почуття. Зорові

галюцинації бувають безформними - полум'я, туман, дим (фотопсії) - і

предметними; натуральної, зменшеної (микроптичні) і збільшеної, гігантської

(макроптичні) величини; безбарвними, природно пофарбованими або вкрай

інтенсивного фарбування; рухливими або нерухливими; немінливими по змісту

(стабільні) і постійно мінливими у вигляді різноманітних подій, що

розігруються як на сцені або як на кіноекрані. Зміст галюцинацій може бути

страхаючої, викликати жах або, навпаки, цікавість, замилування.

Слухові галюцинації розділяють на акоазми (звучання окремих звуків,

гудків, шумів, пострілів) і фонеми, або вербальні галюцинації (звучання слів,

розмов). По інтенсивності слухові галюцинації бувають тихими, голосними,

натуральними. Зміст їх може бути байдужним, загрозливим, лиховісним,

попереджуючим, що пророкує. Виділяють галюцинації, що коментують (голос

або голоси висловлюють думку про кожну дію хворого) і імперативні (голос

або голоси наказують робити ту або іншу дію).

Нюхові галюцинації - поява різноманітних мнимих заходів різної

інтенсивності - від злегка відчутних до задушливих.

Смакові галюцинації - відчуття смаку, не властивій прийнятій їжі, частіше

неприємного й огидного.

Тактильні галюцинації - відчуття повзання по тілу комах, хробаків,

відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів.

Вісцеральні галюцинації - відчуття явної наявності в порожнині тіла,

звичайно животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухливих, ворухливих,

що пересуваються (наприклад, жаб). Вісцеральні й тактильні галюцинації

нерідко важко відрізнити від сенестопатій. Розходження полягає в тім, що

сенестопатії є безпредметними, тяжкими відчуттями, а галюцинації завжди

предметні й виникають у тому або іншому просторі.

Складні галюцинації - одночасне співіснування різних видів галюцинацій

(зорових, слухових і т.д.). Виникнення галлюцинаторного зорового образу

(звичайно людини) поза полем зору хворого зветься екстракомпиннойю

галюцинації.

Псевдогалюцинації - порушення сприйняття в будь-якому аналізаторі

почуттів (зорові, слухові і т.д.), виникають як і щирі галюцинації, без наявності

реального об'єкта. На відміну від щирих галюцинацій псевдогаллюцинаторні

образи не ототожнюються з реальними предметами і явищами, тобто

позбавлені характеру об'єктивної реальності. Хворі говорять про особливих,

відмінних від реальних голосах, зорових образах. Ці галюцинації не

проектуються назовні, а перебувають усередині голови або тіла - інтрапроекція

(голосу чує «усередині голови», бачить «внутрішнім оком»). Хворі

затверджують, що їхні голоси й бачення є результатом якого-небудь

зовнішнього впливу. Тут завжди є присутнім компонент насильності,

«зробленості» (голоси передаються, а зорові образи показуються або

передаються за допомогою техніки). Гіпногогічні галюцинації - бачення, що

мимоволі виникають перед засипанням при закритих очах на темному полі

зору.

За механізмом виникнення виділяють функціональні галюцинації

(виникають завжди на тлі якого-небудь реального подразника - вода, шум і

стукіт коліс поїзда, що йде, розмова) і рефлекторні (пусковим моментом

їхнього виникнення є реальний зовнішній агент, від якого вони потім існують

незалежно).

Ілюзії - помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта

зором або слухом (слухові й зорові ілюзії).

Розлад схеми тіла - перекручене відчуття форми, величини свого тіла,

положення його в просторі. Даний розлад виражається в мимовільній появі

подання про збільшення або зменшення розмірів свого тіла, його ваги,

збільшенні, зменшенні або зсуві окремих його частин.

Метаморфопсії - перекручене сприйняття величини, форми й просторового

розташування реальних предметів.

Дереалізація - розлад сприйняття навколишнього з почуттям примарності

навколишнього світу. Зовнішній світ сприймається віддаленим, невиразним,

застиглим, безбарвним, силуетним. Все навколишнє здається зміненим,

невизначеним, неясним. До дереалізації ставиться й втрата почуття дійсності:

поява сумніву в реальності існування навколишніх предметів, людей, усього

реального світу. Близькими до дереалізації є феномени «ніколи не бачене»

(jamais vu), наприклад знайома місцевість сприймається начебто вперше

побачена, і «раніше бачене» (deja vu), коли в незнайомій місцевості й

приміщенні виникає почуття, начебто людина вже один раз тут був. Звичайно

явища «уже баченого» і «ніколи не баченого» спостерігаються при епілепсії.

Дереалізація характеризується свідомістю її хворобливого характеру.

Дереалізація потребує диференціальної діагностики з рядом

психопатологічних симптомів. От галюцинацій її відрізняє відсутність

сприйняття неіснуючого; від ілюзій — правильне визначення оточуючого; від

психічного автоматизму — належність сприйняття під час розладів до свого

«Я».

Лікування ВСД

Лікування вегето-судинної дистонії проводять педіатр разом з

невропатологом і кардіоревматологом. Враховують етіологію і патогенез ВСД у

певної дитини. Лікування треба починати якомога раніше, проводити протягом

тривалого часу з урахуванням типу ВСД (ваго- або симпатикотонічний).

Психотерапія потрібна не тільки дитині, а й батькам. Усім дітям з ВСД

необхідно нормалізувати режим дня, праці і відпочинку, рекомендувати заняття

спортом на свіжому повітрі (лижі, ковзани, велосипед, ходьба, плавання),

достатній сон, обмежити перегляд телепередач, доцільними є активне

санаторно-курортне лікування, ЛФК.

При ваготонії не можна переїдати, слід обмежити вживання рідини і солі,

при симпатикотонії — не пити кави, міцного чаю.

Важливе значення мають психотерапія, аутотренінг, релаксація,

фізіотерапія (електросон, індуктотерапія, гальванізація, ультразвук тощо), водні

процедури (плавання, циркулярний душ, ванни), масаж хребта, кінцівок і

тулуба, голкорефлексотерапія. При симпатикотонії призначають седативні

препарати (валеріана, бром, настій собачої кропиви (пустирника), глоду, шавлії,

звіробою), замінюючи один препарат іншим, чергуючи різні методи. Після

погодження з невропатологом дають заспокійливі засоби (седуксен, тазепам,

еленіум), нейролептики м'якої дії — сонапакс, френолон, терален.