Реферат - Управление конкурентоспособностью предприятия

Подождите немного. Документ загружается.

розроблення внутрішньофірмової системи документації — це розробка та

коригування конкретних нормативних документів, у яких має бути

викладено методи виконання функцій і завдань у системі якості. На цьому

етапі відбувається наповнення системи якості необхідним внутрішнім

змістом, а також інформаційне узгодження документів СМЯ та їх аналіз,

спрямовані на перевірення того, наскільки повним є розроблений пакет

документів;

упровадження документації СМЯ, тобто набуття документами статусу

обов’язкових для виконання через видання відповідного наказу першого

керівника підприємства;

перевірення СМЯ.

Як правило, процес створення на підприємстві СМЯ завершується її

сертифікацією. Отже, останнім етапом її розробки можливо вважати

організацію і проведення сертифікації СМЯ на відповідність стандартам ISO

9001:2000 авторитетним органом із сертифікації.

2.3 Забезпечення ефективного функціонування системи управління якістю

Для ефективного функціонування системи управління якістю необхідно

забезпечити наявність ряду складових. До їх складу належать стандартизація

вимог до якості продукції, процесів, систем управління; сертифікація та

оцінка відповідності продуктів, процесів, систем управління; аудит якості.

Процеси стандартизації та сертифікації регулюються низкою законодавчих

актів, що торкаються даної сфери діяльності підприємства.

Стандарти мають міжнародне, регіональне та найбільшою мірою

національне значення. Тому виділяють такі види стандартів: міжнародний,

регіональний, міждержавний, національний. Міжнародні, міждержавні,

регіональні й національні стандарти інших країн застосовують в Україні в

межах її міжнародних договорів за порядком, який установлюється

Держстандартом.

Важливу роль в процесі управління якістю на підприємстві відіграють

галузеві системи стандартів, які використовуються поряд із універсальними

стандартами ISO 9000, доповнюючи один одного. У тих галузях, де вимоги

стандарту ISO 9000 розглядаються як недостатні (харчова промисловість,

фармацевтична, автомобілебудування) використовуються галузеві моделі,

орієнтовані, головним чином, на створення систем управління

виробництвом.

До їх складу належать такі найбільш відомі галузеві моделі:

QS-9000 — це комплекс стандартів для автомобільної промисловості,

який розроблено в 1994 р. у США за ініціативою трьох автомобільних компаній

— «General Motors», «Ford» та «Chrysler» за участю групи стандартизації в

автомобільній промисловості та цільової групи ASQS із забезпечення якості у

постачальника. Поряд із вимогами, які є у стандартах ISO серії 9000, стандарти

QS серії 9000 мають ряд додаткових вимог, специфічних для даної галузі. Усі

постачальники великої автомобільної «трійки» повинні виконувати вимоги

стандартів QS серії 9000.

{GMP (Good Manufacturing Practice — «належна виробнича

практика») — це комплекс стандартів для фармацевтичної промисловості.

Належна виробнича практика лікарських засобів{— це частина

забезпечення якості, яка гарантує, що продукція постійно виробляється та

контролюється за стандартами якості, що відповідають її призначенню й

вимогам торгових ліцензій. Правила GMP призначено для зниження

ризику, що існує у використанні будь-якої фармацевтичної продукції та не

може бути повністю усунений шляхом проведення іспитів готової

продукції. Принципи та правила GMP є обов’язковими для всіх країн —

членів ЄС.

Отже, сертифікацію спрямовано на підтвердження того факту, що дана

компанія може задовольнити установлені до неї вимоги. Результатом

сертифікації є свідоцтво про відповідність — сертифікат установленої

форми. В останнє десятиліття сертифікація стала одним із важливих

механізмів забезпечення якості, яка переросла в норму торгових відносин

будь-якого рівня.

2.4. Якість, як всесвітнє поле конкуренції в ХХІ столітті

Завершуючи розгляд сучасної концепції менеджменту якості слід

усвідомити, що шлях до успіху в кожної компанії безумовно свій, але так чи

інакше він проходить через якість. Досвід провідних компаній світу та

успішних вітчизняних підприємств свідчить про те, що не існує найкращих

концепцій управління та методів їх застосування на практиці, але кожний із

сучасних підходів до управління організацією орієнтовано на розробку та

впровадження стратегії якості як однієї з комплексних стратегій організації,

що поєднує в собі всі аспекти її діяльності. Саме до складу таких підходів і

належить концепція TQM, моделі якої застосовуються різними компаніями.

TQM — не стандарт, а сукупність поглядів на менеджмент компанії, які

знаходяться в постійному розвитку та орієнтуються на пошук підходів до

забезпечення якості діяльності організації в цілому.

Ідеї всеосяжного менеджменту якості закладено в основу міжнародних

стандартів ISO 9000:2000, щоб допомогти організаціям усіх видів і розмірів

упровадити й забезпечити функціонування ефективних систем менеджменту

якості. Даний факт підтверджує саме життєздатність цієї концепції, її

актуальність і перспективність за сучасних умов функціонування. Досвід

успішного впровадження ідей TQM у практику діяльності світових лідерів у

різних галузях промисловості — іще одне свідоцтво того, що концепція та

принципи TQM розвиваються як реакція на нові реалії ринкової економіки на

просторі глобальної конкуренції. Такі світові лідери як «Ксерокс»,

«Моторола», «Тойота», «Сименс», «Кока-кола», працюють саме в даному

напрямку і мають значні здобутки. Вітчизняні виробники, також активно

працюють над застосуванням ідей менеджменту якості у своїй діяльності, але

на цьому шляху існує низка суттєвих проблем:

Окрім чітко сформульованих вимог у стандартах ISO 9000:2000,

керівництво компаній не має більше ніяких розробок спрямованих на

реалізацію принципів TQM:

неадекватність закладених в основу філософії TQM культурних

традицій реаліям сучасного національного бізнесу;

невиконання правила Джурана, коли відповідальність за якість на 85 %

покладена на керівництво і лише на 15% - на виконавців. Для російських

компаній дане співвідношення 50:50. Для українських можна припустити

дотримання такого ж співвідношення;

в процесі розвитку підходів до управління якістю вітчизняні виробники

не пройшли ряд етапів. Це є особливо важливим з точки зору застосування у

повсякденній діяльності статистичних методів управління якістю як на

оперативному, так і на стратегічному рівнях управління компаніями.

Отже, поступове вирішення даних проблем допоможе підприємствам

піднятись на новий якісний рівень функціонування. Задачі, які повинні

вирішувати вітчизняні виробники можливо окреслити наступним чином:

своєчасно випускати якісну продукцію, що користується попитом;

підтримувати стабільний рівень якості виготовлення продукції і постійно

його покращувати;

реалізувати ідею зниження і виключення зайвих витрат при постійному

підвищенні якості;

суттєво підвищити продуктивність процесів виробництва.

Слід наголосити на тому, що без зміни наведених соціальних складових

неможливо провести будь-які зміни в організації, до складу яких можна

віднести і підхід до управління організацією, який розглядається в даній темі.

ВИСНОВКИ

Отже, розглянувши дану тему можна зробити насупні висновки:

суб’єктами управління конкурентоспроможністю підприємства є певне

коло осіб, що реалізують його (управління) мету, а саме: власник

підприємства, який за будь-яких умов має брати безпосередню участь у

формуванні стратегічних цілей та завдань підприємства, пов’язаних з

економічними інтересами та фінансовими можливостями власника; вищий

управлінський персонал підприємства (директор, заступники директора та

керівники тих підрозділів підприємства, що формують ланцюг цінностей

підприємства); лінійні менеджери операційних підрозділів підприємства, які

є відповідальними за ефективну реалізацію планів дій по забезпеченню

належного рівня конкурентоспроможності; менеджери-економісти

консалтингових фірм, що залучаються на підприємство на платній основі для

розробки та реалізації стратегії підвищення конкурентоспроможності;

державні та відомчі управлінські структури та органи, повноваження яких

визначаються відповідними нормативними документами.

Методологічною основою управління конкурентоспроможністю

підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та

управлінської теорії, зокрема - ключові положення теорії ринку, теорії

конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління,

сучасної управлінської парадигми, а також базові принципи та прикладні

інструменти, напрацьовані в рамках сучасних управлінських підходів,

зокрема – процесного, системного, ситуаційного.

Також слід зазначити, що в сучасному світі шлях до успіху в кожної

компанії – и свій, але так чи інакше він проходить через якість. Досвід

провідних компаній світу та успішних вітчизняних підприємств свідчить про

те, що не існує найкращих концепцій управління та методів їх застосування

на практиці, але кожний із сучасних підходів до управління організацією

орієнтовано на розробку та впровадження стратегії якості як однієї з

комплексних стратегій організації, що поєднує в собі всі аспекти її

діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Борисенко З. Міжнародна конкурентна політика в умовах глобалізації

світової економіки / Економіка України. – 2007. – № 1. – С. 86–87.

2. Бутко М. Інвестиційні аспекти підвищення конкурентоспроможності

економіки // Економіка України. – 2008. – № 4. – С. 40–43.

3. Буканова Т.В. Нова концепція управління конкурентоздатністю

підприємств. – № 2. – С. 143–145.

4. Гончаров Ю., Петін Ю., Сальник О. Застосування системи рейтингових

оцінок як засіб ефективного управління процесом євроінтеграції // Економіка

України. – 2008. – № 11. – С. 73–82.

5. Кваша О.С. Конкурентоспроможність управлінського персоналу

підприємств.[Електронний ресурс] – режим доступу до:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Biznes/2009_2/2009/02/090228.pdf

6. Купринюк С.М. Оцінка конкурентоспроможності економіки; Україна у

міжнародних рейтингах // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 1. – С.

102–110.

7. Нефедова О.Г. Міжнародна конкурентоспроможність: держава і

підприємство [Електронний ресурс] – режим доступу до:

http://www.nbuv.gov.ua/Articles/Kultnar/knp78/knp78_102-105.pdf

8. Петруня Ю., Крук С. Чинники змін конкурентних умов у

підприємницькій діяльності // Економіка регіонів. – 2000. – № 7. – С. 70–71.

9. Пономаренко В.С., Піддубна Л. І. Управління міжнародною

конкурентоспроможністю підприємства: Підручник. – Х.: ВД «ІНЖЕК»,

2008. – 328 с.

10. Спіріна М.В. Стратегія управління конкурентоспроможністю

підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 5. – С. 176–181.

11. Швиданенко О.А. Сучасні критерії конкурентоспроможності:

ефективність та інноваційність // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №

7. – С. 145–148.