1) інтенсивне наростання глобалізації — створення і функціонування
світових ринків всіх видів товарів, капіталів, виробничих послуг (транспорт,
зв’язок, енергетика), послуг невиробничого характеру, робочої сили різної
кваліфікації, інформації. Регуляторами і прискорювачами цих процесів
виступають Світова торговельна організація (СТО), Міжнародний валютний
фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та ін.;
2) збереження багатоукладності і різностадійності розвитку країн і
регіонів. Так, у країнах перехідного типу економіки (постсоціалістичні,
Китай, В’єтнам, колишні країни соціалістичної орієнтації серед країн, що
розвиваються) ринкові відносини незрілі або в зародковому стані, а їх
розвиток пригнічується втручанням держави. У більшості країн, що
розвиваються, основна частина виробництва продовольчих товарів до цього
часу припадає на споживче господарство, в якому продаж продукції на
внутрішніх і зовнішніх ринках відіграє підпорядковану роль.
Різностадійність визначається існуванням країн, які перебувають на
різній стадії соціально-економічного розвитку: постіндустріальній,
індустріальній, доіндустріальній. У постіндустріальну стадію ввійшла група
високорозвинених країн Північної Америки, Західної Європи, Японія. На
індустріальній (та індустріально-аграрній) стадії перебувають економічно
середньо розвинені країни Заходу, сучасні постсоціалістичні і соціалістичні,
ряд країн, що розвиваються (Індія, Туреччина, нафтодобувні Перської затоки
і Північної Африки, нові індустріальні в Азії, Латинській Америці). У
багатьох африканських, азіатських, центральноамериканських державах і
країнах Океанії переважає до індустріальна (аграрна) економіка,
промисловість тут примітивна або лише зароджується;
3) регіоналізація світогосподарського простору, яка проявляється у
формуванні міждержавних торгово-економічних блоків, об’єднань і
угруповань у різних регіонах планети — Європейського Союзу (ЄС: 15
західноєвропейських країн; у перспективі — приєднання нових країн з
Південної, Центральної та Східної Європи); Асоціації держав Південно-